Ім'я файлу: Семінар Виховання в цілісному освітньому процесі.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 29.03.2021
Пов'язані файли:
Реферат_Геополітичний чинник у розвитку туризму в Близькосхідном
Реферат_Геополітичний чинник у розвитку туризму в Близькосхідном
Реферат_Геополітичний чинник у розвитку туризму в Близькосхідном
Реферат_Геополітичний чинник у розвитку туризму в Близькосхідном
Реферат_Геополітичний чинник у розвитку туризму в Близькосхідном

Семінар Виховання в цілісному освітньому процесі

1. Зміст і сутність процесу виховання: потреба передачі соціального досвіду підростаючим поколінням.

Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина стає членом певної соціальної системи, де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів. Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживати, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини.

3. Формування переконань. Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — “стрижнем” поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного “стрижня”, без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного “Я”.

4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь і звичок потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
2. Основні закономірності та принципи виховання.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:

а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, рідної мови, свого народу, його традицій, історії та культури;

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. З огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо;

в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості;

г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.

ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємо вихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме у цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання.

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях.
3. Загальні методи виховання.

У демократичному суспільстві, де взаємини між людьми ґрунтуються на засадах гуманізму, повноцінна діяльність особистості може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування таких якостей, є визначальною. До цієї групи належать: переконування, приклад, вимога.

У діяльності вихователя переконування є основним інструментом впливу на особистість вихованця.

Переконування — це метод виховання, що передбачає умисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю й почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань, певних норм поведінки. Отже, переконування — педагогічна категорія, яка вказує на інструмент дієвого впливу на особистість, а переконання — це результат цього впливу. Основним засобом реалізації вимог методу переконування є слово вихователя.

Пояснення передбачає розкриття сутності норм і правил поведінки з метою регулювання наступної діяльності, наприклад пояснення правил поведінки вихованця в класі, в громадських місцях тощо. Ця діяльність вихователя довготривала, потребує від нього терпеливості та наполегливості, врахування вікових й індивідуальних особливостей вихованців.

Умовляння спрямоване на упередження навмисних дій вихованця з метою їх гальмування, враховуючи індивідуальні особливості його соціально-психічного розвитку. Наприклад, вихователь, знаючи індивідуальні особливості вихованця, схильності його до недбайливості у виконанні обов'язків чергового по класу в разі відсутності прямого контролю з боку педагога, завчасно нагадує учневі: "Ти сьогодні черговий, а тому подбай про ретельне прибирання класної кімнати. Не припустись помилки, яка зашкодить тобі добре виконати обов'язки чергового".

Диспут — це прийом формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії в процесі вербального спілкування з членами первинного колективу та іншої соціальної групи.

Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Цікаво заглибитися в етимологію слова "совість".

Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстояти, підтримати достоїнство, репутацію —свою особисту чи колективу, до якого вона належить. Це може бути честь сім'ї, дівчини, юнака, лікаря, вчителя, офіцера та ін. Поняття честі пов'язане з поняттям гідності.

Приклад — це метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування. Роль педагога-вихователя у цьому процесі полягає в організації позитивного прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг би захопити вихованця.

Ідеал — поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особистістю дала б їй змогу набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

4. Базова культура особистості та шляхи її виховання.

Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

Патріотизм. Дослідники розрізняють два поняття патріотизму - конституційний та етнонаціональний. Конституційний патріотизм - дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм - це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу. Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі - громадсько-патріотичне самоусвідомлення - в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Робота по вихованню громадянської культури охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вихователем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Передусім, - це навчальні заняття, на яких набуваються знання, що мають громадянське забарвлення. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи ''Козацькими шляхами'', збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях - археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії, тематичні години про права людини, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми та інші.

5. Виховання дитячого колективу і особистості у колективі:

А) педагогічна сутність дитячого колективу ознаки, структура;

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю.

У школі діють такі типи колективів: навчальні - класний, загальношкільний, предметних гуртків; самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності; товариства - спортивне, книголюбів та ін.; об'єднання за інтересами; тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Загальну модель колективу як соціального утворення можна подати схематично. Первинний колектив об'єднує людей, згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, студентської групи, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових об'єднаннях та ін. Первинний колектив має налічувати 10—25 осіб. Якщо більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються групові та між особисті стосунки. Коли ж соціальна група налічує менше 5—6 осіб, вона не має статусу колективу в соціально-педагогічному сенсі. Це вже замкнена група друзів чи приятелів.
Б) дитячий колектив як об’єкт та суб’єкт виховання;

Для того щоб створювати дитячий колектив і будувати на його основі виховний процес, потрібно знати педагогічну природу цього процесу. Теоретично вона обгрунтована в роботах С. Т. Шацького, В. А. Сухом- ський, І. П. Іванова, Т. Є. Коннікова, А. Т. Куракіна, Л. І. Новікової, але фундамент її становить вчення Макаренка про етапах розвитку колективу. На жаль, сучасні підручники педагогіки або взагалі обходять цю тему, або викладають її вельми абстрактно, вибудовуючи основний матеріал навколо твердження, що виховання колективу будується на майстерності організації педагогічних вимог, і що кожен етап розвитку колективу відрізняється від іншого формою педагогічного вимоги.

Це не вірно. Зміна форми вимоги - один, чисто зовнішня ознака розвитку колективу. Насправді кожен наступний етап у розвитку колективу відрізняється від попереднього цілою системою значущих ознак:

- педагогічне керівництво дитячим колективом на кожному етапі має свої особливості;

- від етапу до етапу збагачується суспільно значимий зміст діяльності членів колективу;

- в процесі розвитку колективу змінюються відносини його членів до вихователя і один до одного, до спільної діяльності і органам самоврядування; найважливіше «новоутворення» зрілого колективу - гармонізація системи формальних і неформальних відносин, коли «взаємна відповідальність» не заважає дружбі, і товариські взаємодії не дозволяють бути кому-небудь в колективі «неприйнятим» або «знедоленим»;

- колектив створюється вихователем, тому на першому етапі він існує як об'єкт виховання, але від етапу до етапу ознаки суб'єктності зростають, і зрілий колектив повною мірою - виховується суб'єкт педагогічного процесу.
В) Особистість як найвища мета виховної діяльності:

- ідея колективного виховання в історії педагогічної думки;

Колектив здійснює організаторську, виховну, стимулюючу функції.

Життя та діяльність учнівського колективу вибудовуються на таких принципах:

а) єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості;

б) постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яке його зупинення - формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання;

в) організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільно корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Завдяки цьому збагачується духовне життя колективу взагалі й кожного учня зокрема;

г) формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок;

ґ) спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, внаслідок чого існує змога передавати від покоління до покоління надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Реалізація цих принципів у життєдіяльності колективу робить його згуртованим, цілісним, ефективним у всіх процесах внутрішньої та зовнішньої взаємодії, привабливим для учнів.

У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.

1. Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави.

2. Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності.

3. Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи - класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.

4. Учнівський колектив має органи самоуправління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.

5. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.

6. Динамізм. Виховний колектив не стоїть на місці, і його життя перебуває в процесі постійного розвитку. Весь час збагачується і ускладняється життя колективу, удосконалюється його структура і система органів самоуправління, підвищується рівень суспільної активності його членів, відбувається накопичення корисних традицій, розвиваються і зміцнюються зв'язки учнів з іншими колективами, з соціальним середовищем.


- соціально-особистісна концепція А.С. Макаренка;

У своїх працях великий педагог визначив принципи розвитку колективу: відповідальної залежності; гласності; перспективних ліній; паралельної дії. Сформував основний закон його життя: рух - форма життя колективу, зупинка - форма смерті. Розроблена ним технологія формування колективу охоплює чотири стадії.

Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування; висунення перед вихованцями системи педагогічних вимог; засвоєння та закріплення їх у різноманітних формах заохочення та змагання; вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок; сприяння їм у формуванні первинного авторитету серед членів учнівського колективу. Ця стадія триває приблизно навчальну чверть.

Друга стадія пов'язана з: підтримкою частиною вихованців вимог наставника; постановкою активом вимог до себе і до своїх товаришів; поступовим перетворенням активу в помічника педагога; висуненням перспективи діяльності колективу; поступовим залученням до громадського життя пасивних учнів; засвоєння класним колективом загальношкільних традицій; подоланням суперечностей між колективом і окремими учнями; між індивідуальними і загальними перспективами, між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі. Тривалість другої стадії один-півтора року.

Третя стадія націлена на: згуртування вихованців у єдиній діяльності та висунення колективом на цій основі вимог до кожного свого члена; надання прав колективу самостійно розв'язувати питання, пов'язані з плануванням своєї роботи, заохоченнями і стягненнями; перетворення колективу в інструмент індивідуального розвитку кожного його члена; забезпечення збігу оцінок подій, явищ, фактів, подій шкільного життя; збігу вимог педагогів та активу учнів, які й визначають лінію поведінки всього учнівського колективу.

Четверта стадія передбачає: появу складніших вимог, які колектив у процесі формування висуває до кожного свого члена; розширення прав та обов'язків активу; розгортання процесів самовиховання як вищої стадії виховання; переростання вимог дотримання моральних норм у потребу; проведення консультацій педагогом з метою рекомендації засобів, методів та форм самовиховання.

Центральною ідеєю педагогічної системи А. Макаренка стала ідея виховання у колективі та через колектив.

Важливим засобом її реалізації с принцип системи перспективних ліній: близької, середньої і далекої, на основі яких спрацьовував "закон руху колективу".

Близька перспектива висувається на будь-якій стадії розвитку колективу. За часом досягнення вона є найближчою і найдоступнішою для кожного вихованця, який сприймає її як завтрашню радість. Це може бути якась змагальна гра, екскурсія, відвідування цирку тощо.

Середня перспектива дещо віддаленіша у часі. Передбачає певну підготовку, виконання низки завдань, які потребують концентрації сил та волі. Середній перспективі може передувати кілька близьких.

Далека перспектива - найвіддаленіша в часі. Особистісно і соціально най-значущіша. її досягнення потребує не лише тривалого часу, а й значних зусиль від кожного члена колективу.

Колектив, на думку А.С. Макаренка, завжди повинен жити напруженим устремлінням до якоїсь цілі. Коли ця напруга спадає, не постають нові перспективи, наступає самозаспокоєння, у колективу зникає майбутнє.

Не менш важливим для повноцінного життя колективу є принцип паралельної дії, який доцільно використовувати вже на другій стадії його розвитку. Згідно з цим принципом кожний вихованець повинен підпадати під паралельний вплив принаймні трьох педагогічно спрямованих сил: педагога; активу; всього колективу.

- В.О. Сухомлинський: «школа мусить стати колискою людської особистості».

До шкільного колективу В.О. Сухомлинський включав не лише учнів, а й педагогічний персонал. Між учнівським та вчительським колективами він не проводив різкої межі. Шкільний колектив, на його думку, - це школа громадянськості, в якій формуються якості активного громадянина, образно кажучи, це те "гніздо, з якого молодий птах вилітає у самостійний політ".

Основою виховання шкільного колективу талановитий педагог визначав такі принципи:

- єдності ідейної та організаційної основ шкільного колективу;

- керівної ролі педагога;

- багатства відносин між учнями і педагогами;

- яскраво вираженої громадянської сфери духовного життя вихованців і вихователів;

- постійного примноження духовних багатств, особливо ідейних та інтелектуальних;

- гармонії високих, благородних інтересів, потреб і бажань;

- створення і дбайливого збереження традицій, передачі їх від покоління до покоління як духовного надбання;

- ідейного, інтелектуального, естетичного багатства взаємовідносин між шкільним колективом та іншими колективами нашого суспільства;

- емоційного багатства колективного життя;

- суворої дисципліни і відповідальності особистості за свою працю, поведінку.

Однією з найважливіших передумов формування виховного впливу колективу на особистість В.О. Сухомлинський вважав трудове життя. Інтелектуальне життя стає виховною силою лише тоді, стверджував він, коли у школі панує дух праці. Йдеться не про виконання певної норми праці, а про трудове життя колективу й особистості.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас