Ім'я файлу: Екзамет .docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 20.06.2022
скачати

  1. Моральне виховання дітей дошкільного віку: зміст, завдання, методи. Внесок видатний педагогів у розвиток теорії морального виховання.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засво­єння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.
Дошкільне дитинство є початковим періодом станов­лення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засво­юються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки.
Завдання морального виховання

Сучасні концепції дошкільного виховання спрямовують педагогів на особистісно-орієнтований підхід, використання різноманітних форм взаємодії дорослого і дитини, гуманізації педагогічного процесу в дошкільному закладі.

У системі національного виховання серед інших завдань виділяють:

— виховання громадянської й соціальної відповідальності;

— вивчення і пропаганду культурних надбань свого та інших народів;

— озброєння знаннями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомлення з проблемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації (охорона най колишнього середовища, атомне роззброєння), готовності жити і діяти за принципами гуманізму;

— оволодіння народною мораллю, етикою;

— ознайомлення з родинною педагогікою;

— виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого роду.
Зміст морального виховання

В основу змісту морального виховання покладено загальнолюдські морально-духовні цінності.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.

Провідні якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого "соціального успадкування". Вирішальну роль у цьому процесі відіграють батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини закладають основи моральних чеснот особистості. Можна визначити своєрідний кодекс моральних доброчинностей дитини дошкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації:

1. Люби і шануй батьків своїх.

2. Бережливо стався до навколишнього природного світу.

3. Не вбивай нічого живого.

4. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.

5. Стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

6. Прагни сумлінно працювати.

7. Не кради.

8. Не зраджуй: ти завжди відповідальний затих, кого наблизив до себе.

9. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо. 10. Остерігайся шкідливих звичок.
Методи морального виховання

Методи морального виховання— способи педагогічної взаємо дії, за допомогою яких здійснюється формування особистості від­повідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, мето­ди формування моральної свідомості, методи стимулюван­ня моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки.Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згід­но з моральними нормами і правилами. Серед них виок­ремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкрет­них правил поведінки.

б) показ і пояснення. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці — й однолітків).

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяль­ності.

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу по­лягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправ­ляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для ди­тини.

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей стар­шого дошкільного віку. На­приклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати до­ріжки в снігу.

Методи формування моральної свідомості. Вико­ристання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і мо­ральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, про демонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метол ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи стимулювання моральних почуттів і мо­тивів поведінки. Використання їх передбачає спрямуван­ня дитини на дотримання моральних норм, застереження під їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших.

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Пе­дагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до мораль­ної поведінки) функції.

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Ви­користання її забезпечує єдність уявлень і поведінки до­шкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдо­волення.

г) схвалення моральних учинків дитини. Схвальна оцінка за­охочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й ви­магати відповідної поведінки від однолітків.

ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Заохочення необхідні, як­що дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учин­ках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив.

д) осуд недостойних учинків дитини. Звертаючи увагу на непра­вильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевне­ність у тому, що вона може вчинити інакше («Мені прик­ро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це»).
Ян-Амос Коменський, наголошував на важливості у моральному вихованні прикладу поведінки вчителів, дорослих, батьків, систематичного привчання дітей до корисної діяльності, виконання встановлених моральних правил. На його думку, цей процес відбуватиметься тим ефективніше, якщо вихованці будуть більше захищені від шкідливого впливу аморальних людей, від усього, що могло б негативно вплинути на їхню моральність. Особливо застерігав педагогів від дитячого неробства. Проте у висловлюваннях про моральне виховання відчувається сильний вплив релігії, більше уваги приділяється виробленню благочестя, звичок слідувати Святому Письму.

Софія Русова, була впевнена, що тільки у дитячому товаристві формуються моральність, воля, мужність, цілеспрямованість. Питання моральності розглядала в дусі християнського вчення про добро й зло, вважаючи релігію частиною виховання. Серед методів морального виховання виділяла приклад батьків, учителів; бесіди, моральні вправи, ігри; наголошувала на вихованні позитивних звичок.

Йоган-Генріх Песталоцці, услід за Я.-А. Коменським ввів у теорію морального виховання принцип народності. Виховання повинно ґрунтуватися на кращих якостях і рисах народу, почуттях правди і справедливості, закладених в самому народові. Головним завданням морального виховання вважав розвиток високих моральних якостей, навичок і переконань шляхом вправляння дітей у моральних вчинках. «Людина сама природо-відповідно розвиває основи свого морального життя -- любов і віру, якщо тільки вона виявляє їх на ділі»

Костянтин Ушинський. Головне місце у своїй діяльності відводив моральному вихованню, яке слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Одним з першочергових завдань вважав формування патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності. Головні засоби морального виховання вбачав у навчанні, переконанні, розумовій діяльності дітей, власному прикладі вчителя, батьків тощо.

Григорій Сковорода, підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності та ін. їй багато дається, але й багато від неї вимагається. Перед народом її совість повинна бути, «як чистий кришталь». Великого значення надавав вихованню любові до праці, самодіяльності учнів, керівній ролі батьків і вчителів.

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських моральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів:

"1. Ти живеш серед людей, не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, які тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай і шануй матір і батька — вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.



  1. Характеристика сюжетно-рольової гри як провідної діяльності дошкільника: роль, правила, сюжет, зміст, ігрові дії, реальні і рольові стосунки, ігрові предмети і предмети – замінники. Значення гри для психічного розвитку дитини.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними.Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. 

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, якщо відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до її ролі та ігрової ситуації. Виконуючи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5-річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими е ігри з побутовим сюжетом ("сім'я"); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами ("залізниця", "будівництво", "лікарня", "дитячий садок", "магазин"); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом ("космос", "війна", "вибори" тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в "обід", вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не розкладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації; що робити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомогою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, використовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову ситуацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще виконує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку, якій притаманні:

  • - відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

  • - використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

  • - відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;

  • - порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх;

  • - відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.



  1. Завдання та зміст роботи з розвитку мовлення у закладах дошкільної освіти.

Основне завдання виховання у ЗДО – навчити дитину користуватися рідною мовою у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвинути усне мовлення.

Виховання звукової культури мови дітей – це два розділи: розвиток культури мови і розвиток мовного слуху. Діти повинні оволодіти вмінням чітко і правильно вимовляти всі звуки та звукосполучення у словах рідної мови згідно з нормами фонетики та орфоепії, чітко розрізняти у вимовлянні і на слух близькі за звучанням групи звуків.

Завдання:

1 )Розвиток словника: -діти засвоюють слова – назви предметів, дій, їхніх якостей, оволодівають узагальнюючими словами. Словникова робота в закладі дошкільної освіти тісно пов’язана з пізнавальним розвитком: в основі збагачення словника лежить утворення зв’язків між уявленнями про об’єкти, дії і відповідними назвами як самого об’єкта, так і певних його ознак, властивостей. Формування узагальнень і на цій основі розвиток понятійного мислення неможливий без засвоєння нових слів, що виражають ці поняття, закріплюють у свідомості нові знання й уявлення. Виховання у дітей чутливості до емоційної сторони слова, уважності і цікавості до змісту слів, бажання знаходити точні й виразні слова для передачі своїх думок.

2) Виховання звукової культури мови дітей (культура мови і мовний слух) – діти повинні оволодіти вмінням чітко і правильно вимовляти всі звуки та звукосполучення у словах рідної мови згідно з нормами фонетики та орфоепії, чітко розрізняти у вимовлянні і на слух близькі за звучанням групи звуків, володіти інтонаційною виразністю мовлення, правильним мовним диханням, якостями голосу, системою наголосу.

3) Формування граматичного ладу мови – Навчати граматично правильно змінювати слова і поєднувати їх в реченні, вправлянню вживати складні граматичні форми, використовувати в мові речення різних граматичних категорій (прості, поширені, складні), із сполучниками, сполучними словами і без них. Практичним шляхом діти повинні оволодіти різними способами словотворення, словозміни.

4) Розвиток розмовної (діалогічної)мови – залучення дітей до різних форм мовного спілкування: підтримувати розмову з дорослими і дітьми, відповідати на запитання, звертатися із запитаннями. Крім цього в старшому віці у дітей формується вміння брати участь у колективній бесіді, відповідати на запитання коротко і докладно залежно від характеру запитань, уважне і доброзичливе ставлення до відповідей інших дітей, бажання доповнити відповідь товариша, виправити помилку. Виховувати культуру мовлення. Важливою стороною культури мовлення є виховання мовного етикету: вміння звертатися до дорослої людини і товариша, попросити вибачення, дозволу взяти чужу річ.

5) Навчання дітей розповіді (розвиток монологічного мовлення) Формування монологічного мовлення починається ще в молодшому дошкільному віці в надрах діалогу. Залежно від вікових особливостей дітей вчать спочатку розуміти розповідь вихователя, потім – розповідати самостійно: переказувати невеликі оповідання та казки, описувати іграшку, предмет, картинку, складати розповідь за сюжетною картиною, про події з власного досвіду, виконувати словесно-творчі завдання.

У старшому дошк віці зростають вимоги до дитячих розповідей. Діти повинні дотримуватись чіткої композиційної структури, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати дійсність у розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам, фактам.

6) Ознайомлення з худ. літературою. – У програму ознайомлення дітей з художньою літературою входять народні казки, пісні, забавлянки, твори українських письменників, класиків. У дітей треба розвивати любов до різних жанрів дит. художньої літ-ри, вміння слухати і розуміти художні твори;оцінювати вчинки героїв, висловлювати своє ставлення до них; емоційно, виразно відтворювати зміст оповідань, казок; сприймати і розуміти окремі засоби художньої форми і виразності творів. Діти повинні знати й уміти виразно читати вірші, самостійно розповідати казки, грати в ігри за змістом художніх творів.

7)Навчання грамоти – діти знайомляться з реченням, словом, складом, вчаться звуковому аналізу слів, виконують різні вправи по підготовці до письма. Всі завдання виконуються разом. Зміст навчання дітей з розвитку мови визначається програмами вих.-ня та навч-ня (Малятко, Дитина).

Засоби навчання: 1-оганізація спілкування дітей у різних видах діяльності. 2 – сприймання різних видів зображувального мистецтва.3 – використання технічних засобів.4 – ознайомлення дітей з худ. літературою.5 – мова вихователя як педагогічний фактор впливу на дитину.

Базовий компонент мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника:

Вид діяльності.

Зміст навчання

Навчально-мовленнєва діяльність

Діалогічна компетенція:

Діалог між дорослим і дитиною, між двома дітьми, групова бесіда.Бесіди за змістом худ твору, картини, супроводжуючі бесіди, словесні доручення.

Дитина вільно вступає в розмову з дітьми, дорослими, підтримує діалог, не втручається в розмову дорослих, відповідає на запитання, за змістом картини, виконує словесні доручення, звітує про їх виконання.

Монологічна компетенція:

Контекстне зв’язне мовлення. Розповіді: описові, сюжетні, творчі. Переказ

Дитина оволодіває контекстним монологічним мовленням. Складає розповіді: описові, сюжетні, творчі, переказує худ тексти, розповідає за змістом картини, худ творів

Лексична компетенція:

Пасивний та активний словник у межах віку, слова-омоніми,синоними, антоніми,споріднені,багатозначні,однокореневі,прислів’я,приказки

Словник 4-4,5 тис. слів, у словнику наявні всі частини мови. Дитина вживає синоніми,антоніми, омоніми, епітети, метафори,багатозначні слова,

фразеологічні звороти, Знає прислів’я,приказки, утішки,загадки,скоромовки. Володіє формулами мовленнєвого етикету (привітання, прощавання, знайомство,вибачення,подяка,прохання.

Фонетична компетенція:

Орфоепічна правильність мовлення, вимова всіх звуків рідної мови. Фонематичний слух, інтонаційні засоби виразності мовлення, звуковий аналіз мовлення.

Правильно і чітко вимовляти всі звуки рідної мови, розвинений фонематичний слух, дотримується інтонаційних засобів виразності, діти оволодівають прийомами звукового аналізу слів,розрізняють і виділяють голосні, тверді й м’які звуки.

Граматична компетенція:

Практичне засвоєння морфологічної системи рідної мови: рід, число, відмінкові закінчення. Типи речень: прості, складносурядні, складнопідрядні, окличні, наказові, питальні, розповідні. Сполучники і сполучні слова, словотворення.

До 7 років завершується засвоєння дитиною морфологічної системи укр. мови. Дитина засвоює рід, число, відмінкові закінчення)У мовленні дитини є всі типи простих і складних речень із сполучниками і сполучними словами. Створює слова за допомогою суфіксів, префіксів.



  1. Фізичне виховання дітей раннього віку. Заняття фізичної культури з дітьми 2-го року життя.


Головний зміст фізичного виховання дітей раннього віку полягає в оволодінні основами фізичної культури - привчанні до систематичного догляду за своїм тілом, освоєнні навичок здорового способу життя, придбання бажання займатися фізичною культурою і спортом.

Завдання фізичного виховання дітей раннього віку ділять на кілька груп.
Оздоровчі завдання
Це збереження і зміцнення здоров'я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стоп.

Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей
це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешикування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною різних життєвих труднощів.

У фізичному вихованні дітей цієї вікової групи поступово переходять від індивідуальних занять до групових. На другому році життя у дітей формується вміння ходити. Причому кожна дитина має свій темп пересування залежно від своїх можливостей. Для закріплення вмінь у ходьбі малюку пропонують виконувати її по доріжці, дошці, яка покладена на підлогу, а також ходити, імітуючи знайомих тварин: мишку, кішечку, ведмедика та ін. Поступово в ігрових вправах: «Йди до мене!», «У гості до котика» та ін. діти засвоюють ходьбу у підгрупі. Вправи у ходьбі викликають у дитини задоволення, якщо вони проводяться емоційно, із застосуванням предметів та іграшок, наприклад, «Пройди по містку до ляльки (м’яча)». Вихователь називає дітям предмет або іграшку, а діти повторюють назву її, збагачуючи цим свою мову.

У цьому віці пропонують ходьбу з подоланням невеликих перешкод: переступати через палицю, кубики, покладені на підлозі, обходити предмети (кеглі, м’ячі). Ходити не тільки по рівній поверхні, а й по нерівній, по траві, піску, змінювати темп ходьби, сходити на маленьку гірку та спускатися з неї.

Діти раннього віку люблять повзати. Ця вправа зміцнює м’язи спини, живота, рук та ніг, що сприяє формуванню правильної постави. Повзання доцільно проводити одночасно з декількома дітьми (підгрупою). У кімнаті на відстані 3-5 м від місця перебування дітей ставлять іграшки (за їх кількістю) й пропонують доповзти до них всім разом. Часто повзання поєднують з підлізанням під дугу або лаву, перелізанням через колоду найзручнішим для дитини способом.

Лазіння по драбинці для дітей другого року життя — досить складна вправа. Під час навчання цьому руху слідкують, щоб дитина переставляла руки на наступний східець почергово, не відпускала обидві руки, не нахиляла низько голову, рухаючись у довільному темпі. Піднімання вгору по драбинці діти засвоюють значно швидше, ніж сходження вниз. Навчання дітей цьому руху проводиться індивідуально. У них також формують вміння підніматися на перекинутий догори дном ящик (заввишки 10-15 см) та сходити з нього.

Діти другого року життя починають засвоювати вправи у метанні м’ячів, які сприяють зміцненню м’язів рук, плечового пояса, тулуба, розвивають окомір, влучність та спритність. Спочатку дитині пропонують потримати м’яч, погратися з ним (прокотити, вдарити об підлогу). При багаторазовому повторенні вони засвоюють прокачування м’яча по підлозі, скочування великого м’яча по похилій дошці, кидки м’яча обома та однією рукою. Потім їх навчають виконувати кидок малого м’яча однією рукою через голову на дальність. Положення тулуба та ніг під час кидка довільне. Треба звернути увагу дитини на енергійний кидок м’яча у певному напрямку та на виконання руху однакову кількість разів правою та лівою рукою.

У фізичному вихованні дітей другого року життя застосовуються загальнорозвиваючі вправи, спрямовані на зміцнення м’язів тулуба, рук та ніг. Вони виконуються з різних вихідних положень: стоячи, сидячи (на підлозі, лаві) та лежачи (на спині або животі). Більшість цих вправ мають імітаційний характер. Діти викону­ють махи руками, як «пташки махають крильцями»; підстрибу­ють, як «зайчики»; присідають і «зривають квіточку» та ін.

Перед виконанням загальнорозвиваючих вправ вихователь допомагає дітям знайти правильне вихідне положення – сісти або лягти на підлогу, взятися обома руками за палицю та ін. Враховуючи, що діти цього віку краще розуміють мову, особливе значення має взаємозв’язок слова та рухів. Наприклад, при підніманні рук угору вихователь говорить: «Діти, піднімемо руки вгору, покажемо, які ми виростемо великі» або «присядемо напочіпки, зірвемо квіточку, а тепер всі піднялися та встали рівно». Всі вправи вихователь виконує разом з дітьми.

Поступово діти привчаються погоджувати свої рухи з рухами своїх однолітків і виконувати їх одночасно. У цій групі неможливо вимагати чіткого виконання вправ. Головне, щоб дитина робила їх з великою амплітудою, була активною, розуміла вимоги вихователя та намагалася їх виконувати.

Для навчання дітей цього віку основних рухів широко застосовують ігрові вправи та рухливі ігри. Ігрові вправи не мають сюжету і містять конкретні рухові завдання: «принеси іграшку», «дожени м’яч», «доповзи до брязкальця» та ін. Вони дозволяють дитині виконувати завдання самостійно у своєму темпі та створюють умови для підвищення її рухової активності. Ігрові вправи у цьому віці не потребують від дитини чіткого погодження своїх рухів з рухами інших дітей, вони лише допомагають поступовому переходу від індивідуальних дій до спільних.

Наприкінці другого року життя дітям пропонують рухливі ігри із зрозумілим їм сюжетом. Наприклад, «Пташки прилетіли». Вихователь розповідає дітям про пташок, які літають по місту (селу), сідають на травицю, дзьобають зернятко, п’ють водичку, а потім відлітають до своїх гніздечок. Діти разом з вихователем виконують вправи, імітуючи рухи пташок. Уважне ставлення до дітей під час гри, лагідне поводження з ними створюють у них веселий настрій та почуття впевненості у своїх силах.

Орієнтовне заняття з фізичної культури для дітей 1,5-2 років

Завдання: Формувати вміння ходити по ребристій дошці, кидати м’яч у ціль, повзати та перелізати через лаву; розвивати спритність та рівновагу.

Інвентар: ребриста дошка, ящик (50 х 50 х 15 см), дуга (висотою 40 см), палиця (довжина 4-5 м), м’ячі (діаметр 20-30 см) за кількістю дітей, шнур (довжина 5-6 м) гімнастична лава, кошик.

План заняття

1. Ходьба по кімнаті (залу). Ходьба по ребристій дошці, піднімання на ящик,-розміщений на відстані 1,5-2 м від дошки, та сходження з нього (2-3 рази). Діти виконують вправу один за одним (потоком).

Піднімання тулуба. В.п. — сидячи на підлозі, тримаючись обома руками за палицю. За словами вихователя — «Усі лягли на спину» діти лягають, тримаючись за палицю, а потім піднімаються у в.п. (3-4 рази). Вправу виконують у повільному темпі.

Прогинання тулуба. В.п. — лежачи на животі, тримаючись за палицю обома руками, витягнутими вперед. Підняти руки вгору, трохи прогнутися у попереку і опустити у в.п. (3-4 рази).

2.      Кидання м’яча у кошик з відстані 70-80 см обома руками із-за голови. Одночасно вправу виконують 2-3 дітей. Вони розміщуються навколо кошика на відстані, яка помічена шнуром, і разом з вихователем кидають м’ячі. Потім вправу виконує інша підгрупа.

Повзання по підлозі та перелізання через лаву (довільним способом). Діти сидять на стільчиках. По черзі піднімаються і виконують повзання в упорі стоячи на колінах та кистях рук до лави (3-4 м), перелазять через неї (спираючись руками та переступаючи по черзі ногами) і сідають на стільці, які стоять за лавою. Коли вправу виконає вся підгрупа, вихователь пропонує виконати вправу у зворотному напрямку (спочатку діти перелазять через лаву, а потім повзуть по підлозі). Повторити 3-4 рази.

Гра «До ляльки у гості». Діти йдуть до ляльок, які сидять на стільцях на відстані 4-5 м від них. Беруть ляльок на руки, трохи ходять з ними, а потім садять їх на стільці. Повторити 2-3 рази.

3. Ходьба у повільному темпі зграйкою за вихователем. Поряд із заняттями окремі фізичні вправи пропонують дітям для виконання щоденно у вигляді ігрових завдань («Підповзи під ворітця», «Доповзи до брязкальця», «Прокоти м’яч до мене» та ін.). З дитиною, яка відстає у розвитку рухових умінь, проводять індивідуальну роботу з фізичного виховання, щоб поліпшити її рухову підготовленість.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас