План
І. Вимоги до соціального працівника.
1. Знання, якими повинен володіти соціальний працівник.
2. Вміння і навички.
3. Вимоги до соціального працівника.
ІІ. Специфіка корекціної роботи з різними клієнтами проблемних груп.
Робота із маргіналами
Соціальна робота з алкозалежними клієнтами
Робота з наркоманами
Соціальна робота з особами без постійного місця проживання
Робота з військовими та їх сім'ями.
Робота з ув'язненими.
Робота з інвалідами.
Робота з мігрантами.
Робота з жертвами насильства.
Робота з людьми похилого віку
Робота із сексуальними меншинами та особами, які займаються проституцією.
Робота з людьми суїцидальної поведінки.
Робота з особами «емоційного згоряння».
Література
І. Вимоги до соціального працівника
Як відомо "соціальний працівник" є певним сукупним обрисом професії "соціальна робота". Проглядається широка палітра варіантів, підходів, характерних для тієї чи іншої країни, у визначенні сутності, функцій, змісту, методів соціальної роботи, а також модифікацій найменувань представників даної професії. Достатньо скористатись авторитетними довідниками, енциклопедіями провідних країн світу в галузі соціальної роботи, щоб переконатися, які вміння соціального працівника становлять першооснову його функціонального призначення. Зокрема, у Короткому словнику термінів з соціальної роботи США звертається увага на те, що соціальний працівник повинен вміти створювати і розвивати стосунки, які сприяють успішній професійній діяльності, стосунки між людьми та їх оточенням, активізувати зусилля підопічних (індивідів, груп, общин) по розв'язанню власних проблем, сприяти їх довірі, а також бути посередником і налагоджувати стосунки між конфліктуючими індивідами, групами, забезпечувати міжінституційні зв'язки.
Соціальний працівник (у всіх його модифікаціях) - спеціаліст, який виконує соціальну роботу як професіонал. Соціальні працівники - як правило, випускники, Шкіл соціальної роботи, які використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій, суспільства в цілому. Соціальні працівники допомагають людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику.
Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об'єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення і саморозвитку.
Як зазначає, відомий російський дослідник О.Б. Бєлінська, предметно-інструментальна основа професійної діяльності соціального працівника включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі.
Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із "Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи" йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.
Соціальний працівник мусить володіти широким колом відповідних знань та умінь, які умовно можна об'єднати в наступні групи:
• загальні вимоги до освіти спеціаліста;
• вимоги до знань та умінь з циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
• вимоги до знань і вмінь з циклу загальних математичних і природничих дисциплін;
• вимоги до знань і вмінь з циклу загально-професійних дисциплін;
• вимоги до знань і вмінь з циклу спеціальних дисциплін. Розглянемо перелік вимог до соціального працівника за останніми двома циклами. Соціальний працівник повинен знати (за циклом загально-професійних дисциплін):
• специфіку роботи в різному соціальному середовищі;
• використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності;
• основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини;
• дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів;
• володіти основами соціологічного аналізу;
• типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій;
• основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів;
• форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;
• національні особливості побуту і сімейного виховання, народні традиції регіонів, вміло використовувати їх у практичній соціальній роботі;
• норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист;
• основи кримінального та цивільного права;
• порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;
• організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.
Соціальний працівник повинен уміти:
• забезпечити посередництво, з одного боку, між особистістю і сім'єю, а з іншого, між різними громадськими і державними структурами;
• забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми та дорослими, сім'єю та суспільством;
• впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до виконання соціально-значущої діяльності;
• працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;
• надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;
• вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;
• надавати першу медичну допомогу.
Згідно з циклом спеціальних дисциплін соціальний працівник має знати:
• особливості соціальної екології, методи оцінки стану навколишнього середовища, володіти екологічною культурою:
• актуальні проблеми геронтології, методи організації медико-соціального обслуговування людей похилого віку та специфіку роботи з даною категорією;
• методи соціальної статистики, використання статистичних вимірів у соціальній роботі;
• конкретний досвід діяльності місцевих органів і центрів соціального захисту населення та його використання в практичній роботі;
• як використовувати в практичній діяльності особливості спеціальної підготовки: організувати допомогу населенню, соціальну роботу в трудових колективах, медико-соціальну допомогу населенню, соціальну роботу з молоддю, сім'ями та дітьми, соціальну реабілітацію і трудотерапію, роботу з особами похилого віку та людьми з особливими потребами тощо.
Соціальний працівник повинен уміти:
• володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування, використовувати отримані знання в реальних проектах;
• володіти процедурою і методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи;
• застосовувати отримані знання для розв'язання сучасних проблем зайнятості населення, вести соціальну роботу серед безробітних, надавати їм моральну та матеріальну підтримку, допомагати в працевлаштуванні;
• використовувати поглиблені знання спеціальних розділів психології та педагогіки соціальної роботи;
• вести соціальну роботу з урахуванням сучасної етнографічної та демографічної ситуації;
• володіти методикою дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати і впроваджувати отримані результати досліджень.
Окрім цього, соціальний працівник повинен уміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути прикладом у професійних стосунках, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, шукати джерела і отримувати засоби для допомоги іншим.
Важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв'язання проблем, які виникають у клієнта. Працюючи у складі міжпрофесійних груп разом із лікарями, педагогами, соціологами, практичними психологами, соціальними юристами, соціальний працівник має можливість комплексно вирішувати проблеми сім'ї, окремої особистості чи соціальної групи, безумовно, спираючись на потенціал даного суб'єкта.
Таким чином, структура професійних обов'язків соціального працівника досить складна і різноманітна, а обсяг знань, умінь і навичок цього спеціаліста не може обмежуватись характеристиками, які закладені у посадових інструкціях. Вона постійно розвивається і вдосконалюється, що передбачає постійний розвиток особистості соціального працівника, його перепідготовку і підвищення кваліфікації.
На думку О.Б. Бєлінської, серед важливих вимог до соціального працівника слід віднести і таку, як "педагогічна культура соціального працівника". До структурних елементів педагогічної культури, як правило, відносять педагогічні здібності, педагогічну майстерність, психолого-педагогічну спрямованість особистості, мистецтво спілкування з людьми і культуру професійної поведінки.
До соціального працівника пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги.
1. Вимоги до особистісних якостей:
• гуманістична спрямованість особистості;
• особиста і соціальна відповідальність;
• почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини;
• емпатичність;
• готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.
2. Вимоги до діяльності:
а) до посадових обов'язків:
• організація соціальне значущої діяльності для клієнта серед населення;
• соціально-правовий захист клієнта;
• координація діяльності різних громадських і державних організацій для підтримки клієнта;
б) до професійних знань і вмінь:
• вміти бачити проблеми клієнта, діагностувати їх;
• вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;
в) до рівня сформованості діяльністно-рольових вмінь;
• вміти встановлювати партнерські стосунки зклієнтом, формувати нові соціальні ролі у клієнта і т.п.
3. Вимоги до особливостей соціальної взаємодії соціального працівника і клієнта:
• вміти координувати соціальні зв'язки і стосунки, свої власні дії на основі навичок спостереження, відбору та аналізу соціально значущої інформації тощо.
ІІ. Соціальна робота з клієнтами проблемних груп
Що стосується роботи з особистостями антисоціальної спрямованості, то тут можливі такі аспекти цієї роботи:
допомога клієнтам у запобіганні антисоціальним проявам у своїй поведінці; використання технологій соціальної реабілітації людини для її повернення до повноцінного, законослухняного життя в суспільстві;
повернення до проблем підростаючого покоління;
виправлення засуджених і повернення їх до способу життя, що схвалюється суспільством;
забезпечення зворотного зв'язку, проведення опитувань, узагальнень, зіставлень та інтерпретацій у врегулюванні конфліктів, формулюванні цілей, прогнозуванні поведінки клієнтів антисоціальної спрямованості.
Робота із маргіналами передбачає врахування таких обставин:
опора на сильну об'єднуючу ідею, що спроможна згуртувати індивідів і надихнути їх на свідомі жертви й зусилля щодо подолання труднощів;
опора на моральну, психологічну та економічну підтримку, що здатна запобігти процесу розпаду соціальних зв'язків індивіда або групи (у тому числі профілактика десоціалізації в економічному, ресурсному та організаційному планах);
надання допомоги маргіналу як у знаходженні нового місця в житті, так і в пошуку можливостей самоствердження в новому статусі;
профілактика спадкової маргінальності, тобто максимальне надання дітям маргіналіє можливості користуватися своїми правами, полегшити їм доступ до освіти, оволодіння перспективними спеціальностями, соціальний розвиток.
Соціальна робота з алкозалежними клієнтами, насамперед, пов'язана з їх реабілітацією та являє собою систему медичних (деінтоксикація, симптоматичне й зміцнювальне лікування), психологічних (усвідомлення пацієнтом конфлікту, пов'язаного з алкоголізмом; формування певного ставлення до спиртного засобом неприємних асоціацій; вироблення свідомого ставлення до вживання алкоголю) і групових (формування нових моделей поведінки в самотніх і слабовільних людей) форм.
Найпоширенішою формою роботи з хворими на алкоголізм є рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні співзалежні» тощо.
У роботі з наркоманами важливе значення має дотримування рекомендацій міжнародної угоди в рамках Єдиної конвенції з наркотичних засобів, прийнятої в 1961 році, що зобов'язує обмежити легальне виробництво, переробку й поширення наркотичних засобів, здійснюваних у медичних і наукових цілях; ліквідувати будь-яке незаконне виробництво сировини для наркотиків; боротися з нелегальним виготовленням і торгівлею наркотичними засобами; співробітничати один з одним заради досягнення цілей конвенції.
Велике значення мають також і профілактичні заходи: видання пропагандистської літератури про наслідки зловживання наркотичними засобами; читання лекцій і проведення бесід в освітніх закладах з метою соціалізації особистості; тестування на предмет наркологічної залежності, що проводиться в школах-колоніях, виправних установах із метою виявлення наркоманів; функціонування телефонів довіри й організації типу «анонімні наркомани».
Соціальна робота з особами без постійного місця проживання потребує особливого підходу, де немає місця приниженню й відштовхуванню людини, де переважають гуманістичні стосунки (коли, наприклад, пропонування елементарних послуг у харчуванні, нічлігу, у наданні медичної допомоги тощо не викликають почуття образи й гіркоти в людини за свій стан, а, навпаки, вселяють в неї надію на позитивне вирішення проблеми за рахунок власних сил і служб соціального захисту).
Форми й методи соціальної роботи тут різноманітні: будинки нічного перебування, нічліжки; телефони довіри для бомжів і бурлак; притулки, їдальні й душові з пральними; соціальні центри і відділи; фонди, що здійснюють комплексну допомогу.
Робота з військовими та їх сім'ями. Основні проблеми військових та їхніх сімей починаються у зв'язку з проблемами переходу до цивільного життя (звільнення з армії). Головними завданнями соціальної роботи в цей період є завдання по відновленню фізичних і психічних сил, коригування особистісних настанов щодо адаптації до нових умов життя, допомоги в придбанні нових спеціальностей і роботи.
Ці завдання здійснюються соціальним працівником за допомогою визначених засобів і методів:
інформування сім'ї про наявність певних соціальних пільг; психологічна підтримка і відновлення;
соціальна та юридична консультація;
педагогічна корекція дітей, подолання труднощів у їхньому навчанні;
організація елементів малого виробництва, кооперативних форм праці, груп самодопомоги і взаємодопомоги;
навчання і перенавчання цивільних професій;
сімейне консультування з метою адаптації до життя;
культурно-дозвіллєва діяльність.
У загальному випадку соціальна робота з військовими та їх сім'ями різниться залежно від характеру й глибини соціальних проблем, що визначаються належністю до призовного або контрактного контингенту, до певного складу військових, тривалістю їхнього перебування на військовій службі. Тому мета соціальної роботи в найзагальнішому вигляді полягає у відновленні психофізичних сил військового, коригуванні його особистісних настанов на службу в ЗС, у внесенні елементів соціальної справедливості в субординаційні стосунки, характерні для військової служби.
Робота з ув'язненими. Ґрунтується на принципі необхідності в наданні соціальної допомоги ув'язненим, коли покарання зводиться до ізоляції злочинців від суспільства, але за нормальних умов.
Соціальний працівник тут мусить спиратися на вимоги Загальної декларації прав людини:
- припиняти жорстоке, що принижує людську гідність, поводження й покарання;
- домагатися поліпшення санітарно-гігієнічних умов та охорони здоров'я ув'язнених;
- допомагати їм у самовиправленні та в підготовці до виходу на волю;
- приділяти особливу увагу контактам із роботодавцями, учителями, друзями, членами сім'ї - з усіма, хто може допомогти у виявленні проблем ув'язненого й пошуках їх вирішення.
Соціальний працівник, насамперед, мусить допомогти ув'язненому усвідомити необхідність змінити свою долю. Для цього потрібно:
- встановити плідні й змістовні стосунки з клієнтами й провести певну діагностичну підготовку (з метою допомогти ув'язненим проаналізувати свої протиправні потреби і вчинки);
- допомогти засудженим змінити поведінку, особливо у зв'язку з повсякденними проблемами тюремного побуту (насильство, сексуальні та несексуальні зазіхання, крадіжки, азартні ігри, рекет, психологічні й соціальні переслідування з боку співкамерників і персоналу, гомосексуалізм, національні конфлікти, зловживання алкоголем і наркотиками);
- спробувати прищепити їм навички відповідальності за прийняті рішення при розгляді альтернатив і пошуку правильного вибору в життєвих ситуаціях «на волі».
Робота з інвалідами. Пріоритетним напрямом у сфері соціального захисту інвалідів є їхня фахова реабілітація й працевлаштування, що дозволить інвалідам одержати матеріальну незалежність і реалізувати здатність до самозабезпечення. Забезпечення зазначеного напряму знаходиться, в основному, в сфері соціальних заходів: проведення пільгової фінансово-кредитної політики стосовно підприємств, що використовують працю інвалідів; установлення квоти для прийому на роботу інвалідів і мінімальної кількості спеціальних робочих місць для них; резервування окремих видів робіт і професій, найбільш придатних для працевлаштування інвалідів; стимулювання роботодавців різноманітних форм власності у створенні додаткових робочих місць для інвалідів; створення їм умов праці відповідно до індивідуальної програми реабілітації.
Зазначені соціальні заходи реалізуються на різноманітних рівнях. Особлива роль тут належить регіонам по створенню широкої мережі закладів соціального обслуговування для інвалідів, де головне місце займають центри соціального обслуговування інвалідів: відділення денного перебування (побутове, медичне, культурне обслуговування, організація відпочинку, залучення до посильної трудової діяльності, підтримка активного способу життя тощо); відділення з обслуговування вдома (виявлення та облік інвалідів, які потребують обслуговування вдома, надання соціально-побутової допомоги їм у домашніх умовах, сприяння в наданні пільг і переваг, передбачених законодавством, тощо); служби термінової допомоги (доставка продуктів харчування, ліків; ремонт; оформлення документів і т. ін.).
Особливого значення набуває робота в центрах соціальної реабілітації для дітей і підлітків-інвалідів, де проводяться їхня медична реабілітація, психолого-педагогічна корекція, соціально-побутова адаптація, трудова орієнтація.
У роботі з інвалідами моделюються різні підходи до вирішення цієї проблеми. Вдалий приклад розробки такої соціально-економічної моделі щодо аналізу проблем сім'ї інваліда і дитини-інваліда поданий у праці «Технології соціальної роботи». Відповідно до наведеної в ній моделі система роботи з сім'ями інваліда й дитиною-інвалідом функціонує на мікро-, мезо-, екзо- і макрорівнях. Зміна в будь-якій частині цієї системи викликає зміни в інших її складових, створюючи тим самим потребу в системній адаптації, досягненні балансу.
Мікросистему утворюють типи ролей і міжособистісних взаємовідносин у сім'ї (мати - батько, мати - дитина-інвалід, батько - здорова дитина, дитина-інвалід - здорова дитина). Мікросистема функціонує в контексті мезосистеми. Утворення рівня мезосистеми - це окремі індивіди, а також служби та організації, що активно взаємодіють із сім'єю (працівники охорони здоров'я й соціального обслуговування, спеціальні реабілітаційні або освітні програми і т. ін.).
До екзосистеми входять інститути, у яких сім'я може не брати участі безпосередньо, але які опосередковано справляють певний вплив на сім'ю (засоби масової інформації, система охорони здоров'я, система соціального забезпечення, освіта).
Макросистему утворюють такі чинники: політичний та економічний (стан економіки й політичної атмосфери, що робить вплив на програми для інвалідів та їхніх сімей); соціокультурний і соціально-економічний (сімейний вибір щодо участі в системі послуг, визначається відповідним сприйняттям інвалідності своєї дитини на основі соціально-економічного статусу сім'ї, її етнічних і конфесійних цінностей і т. ін.).
Головне, що має враховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціальною, а являє собою широкий спектр послуг, наданих дітям-інвалідам та їх сім'ям. Основним результатом соціальної роботи з інвалідами є досягнення ними такого стану, коли вони стають здатними виконувати соціальні функції (трудова діяльність, навчання, спілкування тощо), властиві здоровим людям.
Робота з мігрантами. Робота з цією групою осіб визначається як робота з маргіналами, тобто з тими, хто зазнав «поразки» в соціальних природно-антропологічних правах. Тут, насамперед, виникає проблема соціальної роботи як проблема реінтеграції мігрантів, що має об'єктивні (забезпечення правової нормативної бази фінансування, матеріального постачання, організації; підготовка штату соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів) та суб'єктивні (підтримка правової гідності людини, яка потрапила в проблемну ситуацію маргіналізуючого, дезінтегруючого характеру і намагається «відновитися» в новому товаристві) моменти. У роботі з мігрантами соціальний працівник:
- постійно орієнтується в соціологічних аспектах проблеми міграції (зміст його діяльності залежить і повинен змінюватися залежно від виду міграції);
- здійснює свою діяльність на основі різноманітних форм роботи (індивідуальної, сімейної, групової);
- співпрацює з органами влади, із засобами масової інформації, зі службами соціального захисту, соціального обслуговування та охорони здоров'я, соціально-епідеміологічними службами в межах міграційних служб, що є об'єктом додаткових професійних знань соціального працівника;
- в індивідуальній роботі застосовує весь арсенал методів фахівця соціальної сфери (психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, вікової психології, медико-соціальних, консультаційно-правових);
- у груповій роботі використовує продуктивні методики («групи самостійного досвіду», «групи взаємодопомоги», «групова психотерапія, підтримка сусідських взаємин у місцях компактного проживання переселенців, спільностей земляцького характеру для представництва інтересів переселенців»).
У міграційному русі помітно виділяється категорія «біженців» і, відповідно, постає низка соціальних проблем «групи ризику» такого характеру.
Головне завдання соціальної роботи з біженцями - розвиток у них здатності самостійно долати труднощі. Тут одним із основних заходів профілактики проблем біженців є завчасний підбір регіонів можливого розселення біженців із заздалегідь передбаченою системою інфраструктури соціального захисту (житло, медобслуговування, харчування, соціо-культурна сфера, транспорт і т. ін.). У цих умовах соціальні працівники запобігають або зменшують психологічні наслідки таких проявів, як «травма», «втрата», «жорстоке поводження», «труднощі» тощо.
Робота з жертвами насильства. Визначальне значення серед заходів соціального захисту тут посідає соціальний контроль за стримуванням і подоланням проявів агресії та насильства, у межах якого функціонують соціальні готелі й кризові центри; телефонне та очне консультування постраждалих від домашнього насильства; телефони довіри; відділення психологічного розвантаження; відділи з консультацій у соціальних службах.
Існує також певна кількість теорій подолання наслідків і профілактики насильства: ефект сублімації (трансформація потягу до насильства в бік його витіснення); ефект катарсису (зміна ставлення до насильства на основі психологічної розрядки, що настає внаслідок дій, які заміщують реальний прояв насильства); ефект розвитку психологічних процесів (оволодіння клієнтом засобами розв'язання конфліктних ситуацій, автоагресії, емпатії, ідентифікації тощо).
Робота з людьми похилого віку (ЛПВ). Здійснюється на двох рівнях: 1) макроргвень (формування соціальної політики з урахуванням інтересів людей похилого віку, створення пенсійних та інших фондів підтримки, формування комплексної системи соціального страхування, медичного, психологічного й консультаційного обслуговування); 2) мікрорівень (вивчення умов життя людей похилого віку, рівня та якості надання їм соціальної допомоги).
Одним з основних видів соціальної роботи з літніми людьми є соціальна допомога вдома (організація харчування й доставка продуктів додому; допомога в придбанні ліків і сприяння в одержанні медичної допомоги; підтримка умов проживання відповідно до санітарно-гігієнічних вимог; організація соціально-побутових послуг і допомога в оформленні документів і т. ін.), метою якої є максимальне продовження перебування людей похилого віку в звичній для них обстановці, підтримка їхнього особистісного й соціального статусу, захист їхніх прав та інтересів.
У рамках надання цієї допомоги організується робота за місцем проживання шляхом створення різноманітних клубів за інтересами («Кому за 60», «Фронтовики», «Пізня радість», «Якими молодими ми були» тощо).
Варіативною формою роботи з людьми похилого віку щодо соціальної допомоги вдома є відділення денного перебування, де створюється обстановка, подібна до домашньої, організуються різноманітні види посильної праці, спільного спілкування, проведення дозвілля тощо. Функціонування таких відділень відбиває суть соціальної реабілітації ЛПВ, що полягає у відновленні звичних обов'язків, видів діяльності, функцій спілкування, перетворенні літньої людини з клієнта соціальної роботи на її суб'єкта.
Соціальна робота з ЛПВ допускає також використання трьох фундаментальних принципів: 1) вивчення індивіда в його соціальному середовищі; 2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу; 3) урахування соціокультурних чинників у формуванні й розвитку особистості.
Головне в роботі з людьми похилого віку - це залучення їх до «соціальної самодіяльності», яка може багато в чому розв'язати їхні проблеми. Така «самодіяльність» здійснюється на основі розробки відповідних програм.
Основні цілі таких програм:
- надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності й можливості зробити когось щасливим;
- організація додаткових служб із числа людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм ровесникам;
- допомога людям похилого віку з низькими прибутками, які не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовження їхнього проживання у власному будинку, віддалити переїзд до будинку-інтернату;
- формування в суспільстві шанобливого ставлення до людей, які старіють, як до рівноправних членів суспільства;
- використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; реалізація програми «Бабусі й дідусі, які приходять», у межах якої люди похилого віку допомагають дітям із маргінальних сімей долати труднощі в навчанні;
- сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, передачі життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберіганню зв'язків людей похилого віку зі своїми колегами, які працюють, з організаціями, в яких вони працювали.
Коротко можна сказати, що всі зусилля соціальних служб, що працюють із людьми похилого віку, мають бути спрямовані на поліпшення умов їхнього життя, соціального забезпечення, посилення заходів щодо додаткової соціальної підтримки, допомоги в досягненні довголіття, забезпеченні спокійної старості.
Робота із сексуальними меншинами та особами, які займаються проституцією. Тут в якості основної домінанти виступає боротьба за визнання прав «сексуальних меншин» на відкриті, такі що не засуджуються суспільством, інтимні зв'язки подібного типу. В цьому розумінні клієнти соціальної роботи як представники сексуальних меншин потребують психологічної підтримки, консультацій спеціалістів, хоча в соціальних тестових дослідженнях вони і не виявляють особистісних істотних відмінностей від інших людей, а навпаки, більшість із них досить добре соціальне адаптовані.
Одним із головних завдань соціальної роботи з сексуальними меншинами є завдання з поступального соціального розвитку цієї субкультури: робота фондів допомоги сексуальним меншинам, телефонів довіри, психологічних і психотерапевтичних консультацій, профілактичних центрів СНІДу тощо; відкриття відповідних дискотек, виставок, концертів, фестивалів і т. ін.
Мета діяльності соціальних працівників - формування в сексуальних меншин високого рівня самосвідомості, що припускає самоповагу, відповідальність за себе і свої дії, потребу відстоювати свої права, погляди, спосіб життя; «закладання» фундаменту в суспільних відносинах, адекватного ставлення до сексуальних меншин.
Соціальному працівникові, що стикається з проституцією, необхідно показувати реальну негативну картину життя людей, які займаються проституцією, а не міф про їх «гарне життя», на основі постійного й систематичного звертання до конкретних прикладів класичної літератури й кінематографії, до прикладів соціальної реальності.
Робота з людьми суїцидальної поведінки. Цей вид роботи здійснюється поки ще слабко. Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. У межах зазначених служб дуже важливим моментом соціальної роботи є профілактична робота: виховання характеру, життєвого оптимізму, почуття життєстійкості.
Соціальні працівники координують діяльність центрів із запобігання суїцидам і управляють ними. Система таких дій найбільш повно подана в словнику-довіднику із соціальної роботи.
Діючи в кризових і надзвичайних ситуаціях, соціальні працівники стикаються зі спробами й жертвами суїциду. Схильні до суїциду люди дуже схожі на клієнтів, обтяжених багатьма проблемами. Мета їх терапії визначається майже цілковитим зниженням фатальності, «пом'якшенням занепокоєння». Інакше кажучи, вони розглядають джерело зосередження людини на суїциді, створюють у неї соціальний інтерес, домагаються, щоб клієнт зрозумів, що його життя з «проблемами, що не припиняються», несправедливістю знаходиться в кращому стані, ніж йому здається, для того, щоб він зміг абстрагуватися від своїх проблем, перестав їх аналізувати й зміг побачити альтернативні рішення. Необхідно сформувати в клієнта настанову, що в житті завжди є вихід з будь-яких ситуацій. Розсудливе пристосування до життя саме по собі часто полягає у виборі альтернативи, що практично завжди є досяжною. Страждання не можна уникнути, але його можна послабити. Не можна підтримувати точку зору клієнта на його проблему. Необхідно кожного разу підкреслювати, що суїцид у принципі не сприяє вирішенню жодних проблем.
З деякими суїцидентами можна обговорювати філософські основи суїциду перед етапом власне терапії. Можна пояснити людині, охопленій щиросердним сум'яттям, що людська свобода - це не «свобода від», а «свобода для», тобто свобода для того, щоб відповідати. Можна переоцінити значення «травми» для людини, визначивши її як страждання, але терпиме. Можна розвинути в ній схильність до адаптації. Якщо хтось підтримує твердження: «Я не можу так жити», виходить, він погоджується, що людині не варто продовжувати своє існування. Не можна відповідати: «Але ти повинний». Краще сказати щось на зразок: «Коли Ви говорите: «Я не можу так жити», що означає це «так»? Треба перевизначити (перевести) проблему, наприклад, в терміни потреби до вдосконалювання або обмеження нестерпної властивості (погляду). Варто знизити перебільшену безнадійність і безпомічність, що відчуває клієнт. Уже на першому етапі роботи з клієнтом важливо вселяти надію, віру у власні сили й розсіювати почуття безвихідності. Навіть незначне поліпшення стану рятує людині життя.
Необхідно використовувати всі засоби у роботі з суїцидентами. Це і лікування, і підтримка, і щира участь, особливо участь інших людей, зокрема вчителів, священиків, лікарів, людей похилого віку, усіх, хто може сприяти, прямо або опосередковано, полегшенню людських страждань. Якщо до соціального працівника потенційний самогубець потрапляє, коли його ще можна врятувати, соціальний працівник мусить робити те, до чого зобов'язує його професія, і ніколи не брати на себе роль судді й приймати рішення, виходячи з власних переконань.
Робота з особами «емоційного згоряння». Ця група осіб соціального ризику є настільки «благодатною», що може сама в більшості випадків вирішити свої проблеми. Проте фахова допомога в цьому випадку полягає у двох видах впливів: 1) робота з пацієнтом на основі застосування лікарських препаратів і різноманітних видів психотерапії; 2) діяльність на основі пом'якшення дії організаційного чинника (скорочення офіційної тривалості роботи, її трудомісткості, змістовності, рівня відповідальності, підвищення управлінського статусу і т. ін.).
Таким чином, соціальна робота - це завжди робота в умовах проблемної ситуації з клієнтами груп ризику. Проблемна ситуація - це характеристика стану соціокультурного життя суспільства на індивідуальному, груповому й загальносоціальному рівнях, за якого під дією визначених (зовнішніх або внутрішніх) чинників раніше сталі процеси способу життя і взаємодії людей, їхні динамічні зв'язки з оточенням здаються порушеними, а механізми відновлення балансу таких стосунків і зв'язків багато в чому відсутні. Проблемна ситуація в соціальній роботі диктує спрямованість її організації й змісту на проблемно-орієнтований підхід до неї, що означає відповідне розв'язання проблем клієнтів соціальної роботи з акцентом на усвідомлення, стимулювання й підтримку своїх власних ресурсів і здібностей. Проблемно-орієнтований підхід до соціальної роботи на основі «проблемної ситуації» адекватно відбивається в таких поняттях, як «ризик» і «група ризику». У свою чергу, зазначені поняття утворюють «практичне поле» соціальної роботи з представниками проблемних груп (груп ризику). Головне, що повинен ураховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціалізованою, а являє собою широкий спектр послуг, наданих різноманітним групам клієнтів із так званих проблемних груп або груп ризику.
Література
1. О.І. Бондарчук. Психологія сім’ї.
2. В.Є. Сорочинська. Організаційна робота соціального педагога.
3. І.Д. Звєрєва, Г.М. Лактіонова. Соціальна робота в Україні.
4. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка.
5. А.Й. Капська. Соціальна педагогіка.