Есе
«Наслідки від страху і страждань у житті індивідів»
Сучасний світ, незважаючи на все прекрасне, добре й світле, що в ньому є і що дарує нам радість життя, милування й захоплення новим днем, має й свій зворотній темний бік, де знаходять собі місце зло і насильство, кров і ненависть, неправда і ворожнеча. Суб'єктивно і об'єктивно обумовлене зло, природні і соціальні катаклізми на рівні окремої людини породжують біль, страждання, проявляються у внутрішніх станах дисгармонії, почутті страху, самотності, відчуження тощо. Все це в сукупності формує проблематику людини страждаючої і висуває потребу пошуків відповідей на питання: що таке страждання; яка його природа і причини; в чому полягає сенс страждання; як його сприймати і подолати.
Слово страждання на рівні буденної свідомості одразу ж викликає асоціації з поняттям муки, болю, печалі. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови знаходимо наступне означення: «Страждання – дія за значенням страждати. Страждати – зазнавати сильного фізичного болю, мучитись від нього; відчувати наслідки чого-небудь (переважно негативного); мати яку-небудь хворобу, недугу; хворіти. Зазнавати моральних мук, переживань. Нудьгувати, томитися, кохаючи кого-небудь. Болісно переживати чиюнебудь невдачу, чиєсь нещастя. Зазнавати утисків переслідування. Зазнавати шкоди, збитків. Страдник – той, хто зазнає чи зазнав багато фізичних або моральних страждань. Канонізований церквою святий, що зазнав мук за віру, мученик».
Як бачимо з вищенаведеного, під стражданням на буденному рівні переважно розуміють певні душевні переживання, життєву слабкість, що найчастіше ідентифікується з фізичним і моральним болем, мукою, ширше – хворобою; воно сприймається як те, що суперечить бажанням і волі людини і оцінюється нею переважно негативно.
Знайомство з науковою літературою з проблеми страждання одразу дозволяє визначити таку основну рису досліджень цього феномену, як мультипарадигмальність, тобто наявність різних досліднецьких підходів до тлумачення та розв'язання питань, пов'язаних із стражданням. Серед них можна виділити наступні; медичний; психологічний; мистецьколітературний або навіть культурологічний; релігійний; філософський (етичний, естетичний).
У медицині страждання здебільшого розглядається як патологія. «Патологія (гр. pathos - страждання +…логія) – 1) розділ медицини, що визначає хворобливі процеси і стани в живому організмі…; 2) відступ від норми, потворна ненормальність” . Отже, страждання, як патологія, згідно з медициною є фізичним станом, протилежним здоров’ю, - 3 хворобою. Таким чином, страждання споріднене з поняттям хвороби; а це означає, що з’явиляється можливість розширення смислового ряду досліджуваного об’єкту. У давні часи, в добу Античності, Гіпократ визначав хворобу як прояв природньої боротьби людського організму з шкідливим началом і викликаним ним порушенням.
Для психологів страждати – означає бути засмученим, журитись, занепасти духом; відчувати самотність, ізольованість, відірваність від людей (особливо від тих, хто піклується чи піклувався про них); відчувати себе зазнавшим поразки і відторгнутим, причому це відторгнення може бути як дійсним, так і уявним. Дуже часто важливим компонентом страждання є незадоволення собою; людина відчуває своє безсилля, їй здається, що час зупинився або ледве йде; вона відчуває втрату і почуває себе нещасною. В науковій літературі з психології страждання відносять до класу негативних емоцій – тобто до тих переживань, хвилювань, які пов'язані з незадоволеними потребами індивіда. Одразу ж зазначу, що негативні емоції вивчені значно краще, ніж позитивні. Це, очевидно, пов'язанe з надзвичайною важливістю самої проблеми негативних емоцій, які нерідко являють загрозу організму.
Цікаві праці про роль емоцій у житті людини належать відомому психологу К.Ізарду. Досліджуючи тісні взаємодії страждання з іншими емоціями, частіше негативними, К.Ізард відзначає, що тривале страждання, викликане зовнішніми факторами, своїм супутником часто має гнів; а страждання, поєднане зі страхом, породжує та формує песимістичний світогляд і настанову, понуре відношення до життя і людей. Дослідник вказує, що страждання, в одному зв'язку зі страхом, веде до втрати фізичної сміливості; а біль часто служить причиною страждання. Якщо існує сильний зв'язок «страждання-страх», то швидше за все утвориться причинний ланцюг «біль-страждання-страх» і, як наслідок, людина буде боятися будь-якої ситуації, що пов'язана з переживанням болі. К.Ізард наголошує на сигнальній функції страждання, за посередництвом якої сам організм і його соціальне оточення вказують на наявність серйозних проблем , бо страждання має досить відчутний негативний вплив на самоконтроль в умовах реалізації поведінки.
На органічному зв'язку меланхолії і страждання неодноразово наголошував З.Фройд. Зокрема, у своїй праці «Смуток і меланхолія» він зазначає, що меланхолія у психічному відношенні вирізняється глибокою страждальницькою пригніченістю, зникненням інтересу до зовнішнього світу, втратою здатності любити, затримкою будь-якої діяльності і пониженням самопочуття, що виражає себе у докорах і образах на власну адресу та зростаючим до маячні очікуванням покарання.
В релігії страждання розглядається як те, що пов'язане з гріховністю людської природи, з дією космічних законів (закон всесвітньої справедливості, закон відплати); як те, що потребує спокути вини, вимагає очищення від гріха. У християнстві спокутувальна жертва Ісуса Христа робить страждання не лише платою за гріхи (за гріхи людства), але й запорукою спасіння. Християнський Бог є Богом засмучених і гноблених, мучеників і страдників; Його природа полягає в тому, аби підносити принижених, напувати спраглих, допомагати скривдженим, оздоровляти хворих, оживляти мертвих.
Ставлення до дослідження проблеми страждання ніколи не було однозначним, а інколи такі студії навіть ледь не заборонялось. Так, в радянські часи в філософії та етиці існувало свого роду «табу» на все, що було пов’язане із особистісними негативними переживаннями, з духовним незадоволенням людини, з трагізмом людського буття, оскільки це було не властивим оптимістично налаштованій, соціально-активній, прогресивно перемагаючій “радянській людині”. Тому в одних словниках тієї доби гасла «страждання» взагалі не було; в інших же це поняття трактувалося досить спрощено і разом з тим заіделогізовано, як таке, що пов'язане з ідеями пролетарської боротьби, соціальної нерівності та соціальної справедливості. Зокрема, «Філософський енциклопедичний словник» (1989) тлумачить страждання як «перетерплення, протилежність діяльності ; стан болі, хвороби, печалі, страху, туги, тривоги».
Як бачимо, проблема страждання в філософсько-етичній думці радянського періоду не знайшла належного опрацювання й осмислення, замовчувалася і практично не розроблялася. А це означало, що тривалий час онтологія людської суб’єктивності, а з нею й негативні душевні переживання, моральні аспекти страждання випадали з поля зору мислителів.
Інтенсивність прояву страждаючого стану при різних обставинах реалізується порізному. Якщо діяльність людини здійснюється в репродуктивних формах, її результати не мають значення для індивіда і суспільства, то страждаючий стан реалізується в малопомітних формах діяльності. Найбільш рельєфно страждання проявляється в творчості, в продуктивних, соціально і духовно значущих формах діяльності. Очевидно, нема необхідності зайвий раз повторяти, що скільки у людини потреб - стільки й можливостей випробувати страждання. Підкреслю, що, незважаючи на свою всезагальність, страждання завжди проявляють себе індивідуально, в залежності від типу темпераменту, характеру, духовності особистості. Тому недаремно кажуть, який хто є - в такий спосіб і до такої міри він страждає. Для кращого розуміння себе й інших слід знати і пам’ятати: якщо людина не може задовільнити свої потреби, якщо умови ускладнюють реалізацію її діянь і, врешті, коли діяння особи не знаходять визнання з боку інших людей та суспільства в цілому, а її страждання не викликають спів-страждання інших, то страждання, як і діяння, стають формою самовідчуження людини.
Суспільство не страждає за людину, людина - за суспільство. Квітне егоїзм, безвілля, байдужість, - тобто все те, що є супутником бездіяльнісного страждання і безпристрасної діяльності. В сучасних умовах такі душевні стани людини виступають одним із загрожуючих симптомів особистого, суспільного і державного нездоров’я, приковують увагу і змушують шукати можливі шляхи оздоровлення. А це, у свою чергу, означає потребу усвідомлення кожним з нас усієї серйозності того, що відбувається з нами, нашими ближніми, суспільством в цілому, а з ним і готовності понести відповідальність за всі наші дії, рішення, які ми приймаємо. Не хотілося б бути звинуваченою в надмірій пафосності, але скажу: ми повною мірою є відповідальними перед майбутнім і вічністю за те буття, яке творимо.