Ім'я файлу: 10 правил верстки.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 25.10.2022
скачати

Десять основних правил верстки

1. Виконання загальних вимог до верстки (ГСТУ 29.2-97, 29.127-96, 29.116-98, 29.4-2001,29.5-2001,29.6-2002): співпідпорядкованість компонентів, сталість форматів сторінок і полос набору, звідність усіх полос видання; забезпечення зручності читання тексту (шрифтове оформлення, інтерліньяж, розміри полів та ін. — відповідно до санітарних норм і правил); однаковість структурних елементів, основного і додаткового текстів, ілюстрацій і підписів до них.

2. У початкових полосах величина спуска окремих частин тексту повинна дорівнювати одній четвертій висоти полоси. У кінцевій полосі текст повинен займати не менш однієї чверті висоти полоси.

3. Колонтитули розташовують на усіх внутрішніх полосах у межах заданої висоти полоси. Колонцифри (без колонтитула) у задану висоту полоси не входять, їх відбивають від тексту на висоту рядка.

4. Норму і сигнатуру ставлять на всіх перших полосах, крім титульних. Сигнатуру з зірочкою ставлять на третій полосі кожного аркуша. Норми і сигнатури не входять у рахунок полоси.

5. Відбиття від тексту простого заголовка зверху має бути в півтора рази, а складного заголовка — у два рази більше, ніж знизу. Відбиття заголовків і підзаголовків усередині складних рубрик послідовно зменшується зверху вниз. Над заголовком, що знаходиться усередині тексту у верхній частині полоси, повинно бути розміщено не менш чотирьох рядків тексту. Врізні підзаголовки повинні бути закриті зверху і знизу не менш ніж двома рядками тексту.

6. Не дозволяється залишати неповний кінцевий рядок абзацу на початку полоси або колонки. Не слід наприкінці полоси або колонки залишати рядок з абзацним відступом. Небажано останній рядок на парній полосі закінчувати знаком перенесення.

7. Операції виключки рядка виконують у певні й послідовності: автоматичний або ручний кернінг, трекінг, зміна ширини символів, виконання перенесень (ручний, ручний плюс словник, ручний плюс алгоритм), регулювання міжслівних пробілів (малими кроками).

8. Граничне зменшення нормального міжсимвольного пробілу (сума напівапрошів з'єднаних літер ) складає — 5%, граничне збільшення — до +25%. Граничне зменшення нормального міжслівного пробілу (напівкругла шпація) складає — 25%, граничне збільшення — до +50%. При довжині рядка понад 90 мм допускається не більше ніж чотири перенесення підряд, при меншому форматі — не більше п'яти перенесень .

9. При розміщенні повноформатної ілюстрації в розріз тексту вона встановлюється за правилом оптичної середини. Ілюстрацію відбивають від тексту зверху на півтори висоти рядка, знизу — на три рядки. При розміщенні на полосі двох ілюстрацій між ними повинно бути не менше ніж три рядки тексту.

10. Мінімальний формат оборки неповноформатних ілюстрацій: при наборі тексту шрифтом кегля 8 пт — 36 мм, кегля 10 пт — 45 мм, кегля 12 пт — 54 мм. Не слід починати оборку кінцевим рядком і закінчувати рядком з абзацним відступом. В оборці не можна поміщати заголовки. Ілюстрації, що розташовуються в оборку, вирівнюють по межі зовнішнього поля (на парних полосах уліво, на непарних — вправо).

9.2. Основні вимоги до зверстаних полос книжково-журнальних видань

Основні вимоги до зверстаних полос наступні: абсолютно точні (до 0,5 п.) розміри полос як по ширині (формату рядка), так і по висоті, без будь яких перекосів «розпорок»; однаковість верстки по усьому виданню і звідність верстки.

Що розуміють під однаковістю верстки

Однаковість верстки — це однаковий характер верстки всіх полос видання, що мають однакові елементи, зокрема: рівність усіх спусків на початкових полосах, зразкова рівність відбиття усіх заголовків і підзаголовків різних рангів, приміток у тексті, виносок, підписів під малюнками, однаковий спосіб зверстки однотипних ілюстрацій (врозріз чи в оборку), однакове відбиття колонтитулів і колонцифр, сигнатур і норм і т.п.

Розташування елементів видання при верстці

Звичайний порядок верстки всіх елементів видання може бути наступним:

• авантитул або видавнича марка на першій полосі;

• контртитул або фронтиспис — на другій полосі;

• титул — на третій полосі (якщо усі раніше перераховані елементи відсутні, то на першій);

• анотація, а іноді і випускні дані на звороті титулу;

• присвята або епіграф до всієї книги — п'ята (третя) полоса з порожнім зворотом ;

• на наступній непарній полосі може (за оригіналом ) розташовуватись зміст

• за ним — знову з непарної полоси — вступна стаття;

• далі (знову з непарної полоси) — передмови;

• після всіх передмов на непарній полосі — вступ або (при його відсутності) початок тексту.

По закінченні основного тексту зазвичай знаходяться:

• післямова;

• заключна стаття (бажано з непарної полоси);

• затекстові примітки і коментарі (зазвичай з непарної полоси зі спуском, а іноді і зі шмуцтитулом);

• додатки (завжди з непарної полоси зі спуском, при наявності шмуцтитулу — можна без спуска);

• списки літератури зі спуском на окремій полосі;

• покажчики — також з нової полоси зі спуском;

• або зміст (з нової полоси зі спуска);

• і, нарешті, випускні дані на окремій полосі (по оптичній середині або знизу) або на останній полосі змісту (унизу на повний формат).

Після випускних даних іноді можна розташувати рекламу, книжкові оголошення або полоси «для заміток», але частіше їх розташовують після змісту до випускних даних.

Що розуміють під звідністю верстки і як вона досягається

Звідністю верстки називають повний збіг загальних розмірів парних і непарних полос, а також точне поєднання рядків основного тексту на цих полосах між собою (на просвіт). Досягається звідність верстки шляхом приведення всіх частин тексту, набраного шрифтами кегля, відмінного від основного, а також формул, таблиць і ілюстрацій до цілого числа рядків основного кегля за допомогою відбиття зверху і знизу.

«Висячі рядки» і правила, що діють стосовно цих рядків

«Висячими рядками» у типографській практиці називають початкові абзацні рядки, розташовані наприкінці полоси, а також кінцеві рядки, розташовані на початку полоси. Технічні правила верстки категорично забороняють наявність таких рядків у зверстаному виданні, тому що вони погіршують зручне читання тексту, а також спотворюють зовнішній вигляд полоси набору, позбавляючи її традиційної прямокутної форми. Сучасні правила лише допускають закінчувати полосу кінцевим рядком, починати полосу абзацним рядком, а також розташовувати наприкінці чи початку полоси абзац з одного рядка (наприклад, у прямій мові, коли рядок є одночасно і кінцевий і абзацний). Крім того, допускається починати полосу короткими рядками в математичних міркуваннях (наприклад, між формулами часто зустрічаються рядки типу «і», «чи», «тут» і т.п.).

«Висячі рядки» у процесі верстки обов'язково знищують, використовуючи прийоми увігнання і вигнання рядків.

Увігнання і вигнання рядків

Увігнанням рядка називають зменшення числа набраних рядків шляхом зменшення міжслівних пробілів у попередніх рядках.

Вигонкою рядка називають збільшення числа набраних рядків шляхом збільшення міжслівних пробілів у попередніх рядках, у процесі якого замість частини тексту довгого кінцевого рядка утворюють новий кінцевий рядок.

Увігнання або вигнання рядків використовують у випадках, коли необхідно ліквідувати «висячий рядок» чи видалити перенесення з непарної полоси на парну. Наприклад, якщо необхідно знищити «висячий рядок» наприкінці полоси (абзацу), завжди доцільно вигнати один із рядків усередині полоси, тоді абзацний рядок перейде на початок наступної полоси; якщо необхідно видалити «висячий рядок» на початку полоси (кінцеву), доцільно увігнати рядок в одному з абзаців попередньої полоси, на яку і перейде кінцевий рядок; для видалення перенесення з непарної полоси на парну варто перевірити поруч рядки — якщо попередній рядок не має перенесення (і не є абзацним), то виганяють рядок у попередніх абзацах; якщо ж наступний рядок не має перенесення (і також не є абзацним), то краще вигнати рядок у наступних абзацах.

У випадках, коли на потрібній полосі увігнати або вигнати рядок не можна, то потрібно «повернутися назад» і зробити відповідну операцію на одній з попередніх полос з переверсткою на одному-двох рядках уже зроблених полос.

Щоб видалити зайві рядки, верстальник має переверстати одну-дві попередні полоси.

При увігнанні і вигонці рядків не допускаються порушення основних правил виключки рядків тексту — міжслівні пробіли завжди мають бути в межах, що допускаються, (при вигонці рядка ближче до верхньої, а при увігнанні — до нижньої межі).

Перенесення слова із полоси на полосу

Правила не обмежують перенесення слів з парної полоси на непарну, тобто перенесення на одному розвороті (зрозуміло, правила перенесень слів повинні відповідати граматичним і технічним вимогам (див. «Особливості набору»)). Але неприпустимо переносити слова з непарної полоси на парну, це погіршує видання, тому що читач має перевернути сторінку для читання на закінченні слова.

Правда, у даний час дозволяється, як виняток, залишати такі перенесення у випадках, коли ліквідація їх наприкінці непарної полоси може порушити інші правила верстки. І усе-таки варто рекомендувати уникати таких перенесень, тому що майже завжди можна їх ліквідувати без порушення інших правил чи вигонкою рядка в одну-дві попередні полоси.

Спуск і основні технічні правила верстки спускових полос

Спуском у типографській практиці називають відступ у верхній частині початкових полос — полос, що починають розділи, чи частини глави видання. Самі початкові полоси в цьому випадку часто називають спускними полосами.

Розміри спусків у виданні визначаються видавництвом. Звичайний розмір спуска — близько 1/4 висоти полоси, вважаючи від її верха (без полів) до першого рядка тексту, причому всі заголовки, шапки і заставки включають у розмір спуска.

За технічними правилами верстки розмір спусків по всьому виданню має бути строго однаковим, однак допускається зменшення чи збільшення спуска на один-два рядки основного кегля в зв'язку з тим, що на спускових полосах тексту менше, ніж на звичайних і відсутні попередні полоси, у яких можна було б увігнати або вигнати рядок для правильного закінчення полоси (без «висячого рядка» і без перенесення на парну полосу).

Заставка і правила її верстки

Заставкою називають зображення, виконане у вигляді ілюстрації або акцидентного набору з лінійок орнаментів і яке розташоване на початку глави, розділу частини видання на спускній полосі, як правило, зверху полоси враховуючи спуск. При наявності заставок саме з них починається кожна спускова полоса.

Заставки, як правило, підготовлюють заздалегідь. Найчастіше заставки одночасно служать ілюстраціями до наступних за ними частинами глав видання.

Кінцева полоса й основні правила верстки кінцевих полос

Кінцевою полосою називають останню полосу видання або його глави, розділу, окремої розповіді, після якої наступний текст починається з початкової полоси. Кінцева полоса найчастіше буває неповною.

Не дозволяється на кінцевій полосі залишати занадто мало тексту. Як правило, він має займати не менше її висоти, тобто не менше розміру спуска на початкових полосах. Якщо ж тексту на полосі менше, то необхідно або увігнати його в кілька попередніх полос, або, навпаки, вигнати кілька рядків з попередніх полос на кінцеву.

Не рекомендується також залишати на кінцевій полосі занадто малий пробіл знизу; пробільний матеріал має займати не менше ніж три-чотири рядки основного кегля.

Зазвичай , усі увігнання і вигнання не повинні порушувати інші технічні правила набору.

Допускається залишати один-два пробільних рядки перед полосою, що починається заголовком без спуска. Однак таких «особливих випадків» не повинно бути, тому що в межах однієї-двох, максимум трьох, попередніх полос завжди можливо вигнати один-два рядки, зробивши розглянуту полосу повною. Не можна тільки виконувати це шляхом надмірного збільшення пробілів і, тим більше за допомогою збільшення міжрядкового інтервалу.

Часто на кінцевих полосах розташовують також більш-менш складні кінцівки.

Кінцівки й основні правила їх верстки

Кінцівками називають лінійки, спеціальні лінійки із потовщеннями, прикраси, а іноді і невеликі ілюстрації, які встановлюють наприкінці розділів, глав і інших частин видання.

На кінцевих полосах, що займають усю полосу, кінцівку не ставлять.

Колонцифри, основні варіанти їх набору і верстки

Колонцифрами називають номери сторінок друкованого видання, які встановлюють в кожній полосі набору, крім деяких особливих полос.

Колонцифри на вибір видавництва можуть бути розташовані внизу полоси чи зверху — в одному рядку з колонтитулом чи без нього. Найчастіше колонцифри виключають у зовнішній край полоси (на парних полосах у лівий край, на непарних — у правий), але іноді і по центру полоси.

Для колонцифр зазвичай застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що і для основного тексту, але зниженого на 2 п. кегля. У виданнях особливого призначення й оформлення (довідники, словники, покажчики і т.п.) колонцифри можливо набирати шрифтами інших гарнітур і підвищених кеглів.

Основні вимоги до набору і розташування нижніх колонцифр

Нижні колонцифри зазвичай набирають шрифтом кг. 8 тієї ж гарнітури, що й основний текст; виключають у зовнішній край полоси і відбивають від нижнього рядка тексту пробілом, що призводить усю висоту полоси разом з колонцифрою до величини, кратної цицеро. Наприклад, полоса має висоту 49 рядків корпуса, тобто 10 кв. 10 п., колонцифру кг. 8 відбивають пробілом 6 п., тоді загальна висота полоси складе 10 кв..

Як уже відзначалося, нижні колонцифри в заданий формат полоси не входять, тобто кегль колонцифри і відбиття її додають до заданого формату полоси.

Технологічні інструкції передбачають зниження кегля колонцифри в порівнянні з кеглем основного тексту на 2 п., однак це варто робити лише в тих випадках, коли основний текст набирають шрифтом кг. 10 п. Якщо основний текст набирають шрифтом кг. 8 п., то колонцифри також набирають шрифтом кг. 8 п. Видавництво має право вибрати будь-як кегль і шрифт колонцифри, і в деяких виданнях кегль колонцифр може бути навіть більшим, ніж кегль основного шрифту.

За указівкою видавництва нижні колонцифри можна виключати посередині формату. Якщо по обидва боки колонцифри ставлять тире, то відбивають останні від колонцифри на напівкегельну.

Основні вимоги до набору і розташування верхніх колонцифр

Верхні колонцифри за указівкою видавництва, як правило, розташовують в одному рядку з колонтитулом і виключають у зовнішній край, іноді з колонлінійкою при виключці колонцифри по центру також або у зовнішній край. В обох випадках колонцифра (разом з колонтитулом або колонлінійкою) входить у заданий формат полоси набору, і її відбивають від початку полоси за правилами відбиття колонтитулів.

В окремих випадках (у словниках, енциклопедіях, довідниках) верхні колонцифри можна набирати і без колонтитулів. При цьому вони знову повинні бути установлені вище заданої висоти полоси з відбиттям від початку тексту на 4-12 п. для забезпечення кратності цицеро, загальної висоти полоси (з колонцифрою). Часто такі колонцифри набирають шрифтом підвищеного кегля з виключкою у зовнішній край. Їхній набір не відрізняється від набору нижніх колонцифр.

Іноді в двоколонкових виданнях колонцифрами нумерують не полоси, а колонки, тоді на всіх полосах колонцифра лівої колонки виключається в лівий край, а правої колонки — у правий край. Верхні колонцифри в даний час майже не розташовують посередині колонки.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас