Міністерство освіти і науки України
Рівненський державний гуманітарний університет
Факультет історії ,політології та міжнародних відносин
Кафедра Історії України
«Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з курсу «Історія України»
на тему : «Головна Руська Рада –перша легальна українська політична організація»
Підготувала:
студентка III курсу
факультет історії, політології та міжнародних відносин
групи ІЮ-32
Дудай В.Ю
Перевірила :
доц.Галуха Л.Ю
Рівне 2020
Під час революції 1848-1849рр. напружено склалися стосунки українців з поляками ,котрі вважали Галичину тільки польським краєм ,а українців Галичини –частиною польського народу. Саме з Галичини поляки планували відновлення своєї державності ,вимагаючи надати їм автономію ,як польській провінції у складі Австрії. З цією метою було створено поляками –Центральну Раду Народову .Однак відповідаючи на це 165 років тому, 2 травня 1848 року було утворене перше політичне представництво галицьких русинів – Головна Руська Рада , яка стала першою українською політичною організацією ,яка діяла від імені українців краю і стала основним осередком українського національно-визвольного руху 1848-49 рр. на Східній Галичині.
Найактивнішою і провідною верствою серед русинів було греко-католицьке духовенство. Фактичним керівником Галицької митрополії, за відсутності Михайла Левицького, був Григорій Яхимович (1792–1863), призначений у 1841 року єпископом-помічником Львівського митрополита. У 1848 році він став Перемиським єпископом, а з 1860 року – Львівським митрополитом. Під час революційної весни 1848 року з ініціативи Г.Яхимовича 19 квітня була складена окрема петиція до цісаря – “Адрес русинів”, до якої було включено прохання запровадити в усіх навчальних закладах Східної Галичини навчання “въ рускимъ язиці народномъ”. В тексті, який уклав Михайло Куземський, йшлося також про руську мову в державних установах та судах.
А 2 травня 1848 р. за сприяння тодішнього губернатора Галичини Володимирії графа Франца Зерафа Штадіона фон Вартгаузена і Таннгаузена в консисторії собору Святого Юра відбулись установчі збори Головної Руської Ради. Митрополит Михайло Левицький перебував тоді у своїй заміській резиденції в Унівському монастирі, тож зборами керував єпископ-помічник Григорій Яхимович. Його обрали головою Головної Руської Ради, хоча безпосереднім провідником Головної Руської Ради став його заступник, Михайло Куземський. Другим заступником обрано юриста Івана Борискевича.
Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну (польську) і Східну (українську); менша частина учасників прагнула створення слов'янської федерації або незалежної України.
Поляки дорікали губернаторові, що він «винайшов русинів» і розбив «єдність польської нації» в Ґаліції. Щоправда ще краківський професор історії Юзеф Шуйський спростував це твердження: «Ця думка видається мені ґрунтовно фальшивою і згубною. Її фальшивість починається від першого постулату, ніби руський рух був лише продуктом 1848 р. Як говорить прислів’я, з порожнього і мудрий Соломон не наллє. Чого не міг Соломон, не міг і Стадіон; не міг він створити Русинів з нічого. Були в Галичині стихійні рухи, які пробудилися, незалежно на чий заклик» [1].
Основними принципами діяльності Головної Руської Ради стали: вірність цісареві Фердинандові І, “конституційному царю Галичини й Володимирії”, та його нащадкам; укріплення та розвиток “нашої руської народності”.
У відозві Головної Руської Ради від 10 травня 1848 року говорилось: “ми русини галицькі належимо до великого руського народу, котрий говорить однією мовою та складає 15 мільйонів, з яких 3,5 мільйона замешкує Галицьку землю”. Однак у своєму статуті Головна Руська Рада записала, що її членом може стати кожний “чесний русин грецького обряду, що признається до руської народності”, але народжений в Галичині. Таким чином обмежувалась проголошена ідея соборності.
університеті.
Витяг із джерела.
Маніфест Головної Руської Ради:
«...але як все на світі з часом ся минає, як по
зимі прикрій весна наступає, так Браття! і той
стан смутний нині змінили ся через
Конституцію. Браття! єсть то велике право,
велике добродітельство... Вставайте ж Браття,
вставайте з долгого сну вашого, бо уже час!...
Поступаймо з другими народами в любві і
згоді!.. Будьмо народом!..»
Головна Руська Рада ставила такі вимоги:
1. Переділ Галичини на дві адміністративні одиниці (провінції): східну — українську, західну — польську з окремими адміністраціями.
2. Надання Східній Галичині національно-територіальної автономії.
3. Надання українцям права доступу до всіх державних установ.
4. Проведення демократичних виборів.
5. Навчання у всіх навчальних закладах рідною мовою.
6. Зрівняння у правах духовенства всіх віросповідань.
7. Забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.
У протоколі 7-го засідання Головної Руської Ради, яке відбувалося 15 травня 1848 року у Львівській греко-католицькій семінарії, зазначалося, що «знамя земли рускои тутейшои есть левъ, цвѣтû руски жовтûй й синій». Однак вже 2 червня член Ради, міщанин Андрій Макальондра повідомляв, що ці національні символи сприймалися вороже, і його «за кокарду руску й за Льва нашого по мѣстѣ напастували» [2; с. 27, 30],
На Великдень прапор «руської барви», поряд з польським та цісарським, був вивішений на ратушевій вежі. Та вже на засіданні Ради 7 липня 1848 року «слухалося справозданіє о том, аби хоругва польська й руська з вежи ратушовой були зняті». Пізніше деякий час «штандари руські» вивішувалися на ратушевій вежі під час різних святкувань, наприклад з нагоди першої річниці відміни панщини, яка урочисто відзначалася 15 травня 1849 року у Львові та й в усіх містах та селах Східної Галичини.
Саме створення цієї першої політичної репрезентації галицьких русинів, а не спорудження барикад у львівському Середмісті 1-2 листопада 1848 року, стало головним чином “Весни народів” у Львові. Головна Руська Рада Рада створила національну гвардію у Бережанах, Жовклі, Стрию, Тернополі та Яворові, а на Прикарпатті – народну самооборону.
Пізніше, 19 жовтня 1848 р., у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд діячів української науки і культури, у якому взяло участь 118 чоловік. Учасники з'їзду працювали в 9 секціях. З-поміж промовців особливо виділявся Микола Устиянович. Зі своєю славнозвісною «Розправою о язиці южноруськім і его нарічіях» виступив Яків Головацький. З'їзд схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження в усіх школах української мови. Було також підтримано вимогу поділу Галичини на два краї: польський і український.
Влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування культурно-освітньої організації під назвою «Галицько-руська матиця». Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність «Галицько-руська матиця» розпочала аж у 1850 р.
Наприкінці 1848 p., відповідно до цісарського декрету, у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено Якова Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.
10 липня 1848 р. почав роботу перший австрійський парламент. Із 383 послів Галичину представляли 96, у т. ч. 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світські особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, підкріплену 15 тис. підписів. Українські посли-селяни вимагали як найменших викупних платежів за землю.
Однак організувавши культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця» (1850), бувши ініціатором заснування Народного дому у Львові, започаткувавши першу україномовну газету «Зоря Галицька», скликавши Собор руських вчених, активно бравши участь у виборах до парламенту, створивши фракцію галицьких та буковинських русинів під час сесій австрійської Державної Ради у Відні, а потім в Кромержижі у 1848–1849 рр. не допомогло реалізувати головного постулату галицьких русинів – створення окремого коронного краю на території Східної Галичини з приєднанням Буковини й Угорської Русі (Закарпаття).
Проект поділу Ґаліції на Східну і Західну з центрами у Львові та Кракові з метою кращого управління цим немалим краєм розглядав австрійський уряд ще 1847 року. У 1848-му ця справа перетворилася з адміністративної на політичну, бо йшлося про поділ за національними і конфесійними ознаками. Однак поляки різко протестували проти таких проектів.
Врешті-решт тодішній керівник австрійського уряду Олександр Бах запропонував у 1849–1850 рр. компромісний варіант поділу Королівства Галичини і Володимирії на три урядові округи з центрами у Кракові, Львові та Станіславі з окремими представницькими органами – Соймовими куріями. Цісар Франц Йосиф І затвердив цей проект і він став поступово впроваджуватися у життя. Як писав політик і публіцист Михайло Лозинський: «Польська часть Галичини була відділена від української, а українська часть діставала в соймових куріях Львівській і Станиславівській автономічні органи, при яких помочи український нарід міг стати господарем правно-державного життя на своїй землі».
Але цісар ліквідував 31 грудня 1851 р. усі конституційні установи в імперії, зокрема й урядові округи в Ґаліції.
Деяких успіхів добилася Головна Руська Рада в освітніх справах. Віденське міністерство освіти у 1849 р. пообіцяло запровадження викладання «руською мовою» в гімназіях Галичини (Східної Ґаліції), якщо вона буде для того «достатньо вдосконаленою» (будуть підготовлені вчителі, розвинена термінологія та видані підручники). Поки що ж руська мова запроваджувалася як окремий обов’язковий предмет, а викладання мало здійснюватися німецькою. Створювалася теж кафедра руської мови та літератури у Львівському університеті, яка повинна була займатися насамперед «розвитком руського народного наріччя на писемну мову».
Ще на засіданні Головної Руської Ради 8 вересня 1848 р. парох с. Рудно о. Трещаковський запропонував внести до магістрату прохання, щоб назви вулиць у Львові писали теж руською мовою. Подібну вимогу висунув на засіданні Ради 17 листопада 1848 р. професор академічної гімназії, парох церкви Свв. Петра і Павла о. Іван Жуковський: щоб «маґістрат Львівський свої повідомлення оголошував руською мовою, і щоби по руськи були написи вулиць і площ львівських» [2; с. 84].
Головна Руська Рада була розпущена у 1851 р. Революційний зрив 1848 року протягом наступних десятирічь поступово згасав. “Політичний провід руського народу спочивав тоді головно в руках найвизначніших представників митрополичої капітули львівської (звідки пішла політичними кругами уживана назва “святоюрців”), які вважали себе “староруською партією” в суперечності до молоді (“русини-народовці”), що гуртувались коло “Вечерниць” і “Мети” побіч кількох визначних старших народолюбців в 1848-их рр. (як Стефан Качала, Осип Заячківський, Теофан Глинський) і трудились лише на просвітній і письменській ниві”, – писав у своїх спогадах Олександр Барвінський [3].
Лише 1870 року була утворена нова громадсько-політична організація «Руська Рада», яку незабаром опанували москвофіли, орієнтовані на Росію. Народовці утворили 24 жовтня 1885 року власну політичну організацію – Народну Раду, яка стояла на позиціях єдності галицьких русинів та наддніпрянських українців та окремішності українського народу від поляків і росіян.
1. Szujski Józef, Z wycieczek do Lwowa. (Kwestya ruska), Kraków, 1866, S. 7.
2. Головна Руська Рада (1848–1851): протоколи засідань і книга кореспонденції / За ред. О.Турія, упорядн. У.Кришталович та І.Сварник, Львів 2002.
3. Барвінський О. Спомини з мого життя. К.: Смолоскип, 2004. – С. 377.
4.Зоря Галицька ,1848 року. Частина 5