Функції публічих виступів
Існує велика кількість класифікацій публічних виступів. Для практичного навчання мистецтву публічного виступу найважливішим поділ публічних виступів на види за їх функціями, тобто згідно з метою, яку перед собою ставить оратор у своєму виступі. Іноді таку класифікацію називають класифікацією жанрів публічного виступу.
Виділяють чотири основні та найбільш поширені в ораторській практиці функції (мети) публічних виступів:
1. Повідомити певну інформацію.
Така промова називається інформаційною. Інформаційний жанр використовується в науковій доповіді, повідомленні, лекції перед студентами, у монолозі вчителя при поясненні, у розповіді про який-небудь випадок або при описуванні якогось явища, у відповіді студента на семінарському занятті. Інструкція, оголошення про майбутню подію також відносяться до інформаційних виступів.
2. Виконати загальноприйнятий ритуал, протокол, етикет.
У цьому випадку можна говорити про протокольно-етикетний виступ: привітання офіційної делегації, офіційне повідомлення ювіляра, вступне слово перед якимось офіційними заходами, виступ з оцінкою заслуг людини чи організації (похвальне слово), промова на траурному мітингу, офіційний тост та ін.
3. Розважити зібрання.
У такому випадку ми будемо мати розважальний виступ. Такими, наприклад, можуть бути неофіційні тости, промови на банкетах, розповіді про забавні пригоди, смішні випадки з життя тощо.
4. Переконати.
Переконуюча промова покликана показати правильність позиції оратора, закріпити чи змінити думку аудиторії з конкретного питання. Типовими прикладами переконуючих виступів є виступи в наукових і політичних дискусіях, передвиборчі, агітаційні, рекламні виступи.
Цілі, які ставить перед собою оратор, можуть збігатися, у результаті чого виступи отримують комплексний характер. Можна, наприклад, говорити про інформаційно-етикетні, інформаційно-розважальні, інформаційно-переконуючі виступи, можливі й інші змішані типи.
2. Види публічних виступів
Доповідь – заздалегідь підготовлене розгорнуте повідомлення на конкретну тему. Її звичайно роблять на серйозну, наукову, виробничу, політичну тему. Доповіді заздалегідь готуються, в них підбиваються підсумки й плануються подальші завдання, вони будуються за планом. Щоб самому підготувати доповідь, необхідно прочитати спеціальну літературу з теми доповіді, досконало вивчити проблему. У доповіді звичайно розглядають історію проблеми, всебічно вивчають тему, дають оцінки різним підходам та точкам зору. За часом доповіді можуть бути від 10-15 хвилин до двох-трьох годин (наприклад, доповіді уряду).
Повідомлення – невеликий за часом (5-10 хвилин) виступ, в якому розглядається одне невелике питання чи проблема. Це маленька доповідь на конкретну тему. Повідомлення обов’язково мають бути короткими, містити конкретну фактичну інформацію, наочні приклади й вичерпно розкривати одну невелику тему. Звичайно такого роду виступи готують різні виступаючі, щоб спільними силами розв’язати яку-небудь велику проблему. Кожне повідомлення має бути присвячено конкретному її аспекту. Повідомлення готуються заздалегідь, їх потрібно продумати, прочитати літературу.
Виступ – стисле, як правило підготовлене повідомлення при обговоренні якого-небудь наперед оголошеного питання. Виступи завжди короткі – 3-5 хвилин, тема може бути обрана заздалегідь (у рамках обговорюваної проблеми) або сформульована в ході обговорення проблеми (імпровізаційні виступи). Виступи, як і повідомлення, часто плануються так, щоб вони доповнювали один одного при обговоренні проблеми, розкривали різні сторони або точки зору на неї.
Лекція – зв’язний розгорнутий науковий або науково-популярний виклад якого-небудь питання. Лекції використовуються в навчальній практиці – у вищих навчальних закладах, науково-популярні лекції на ті чи інші теми читаються для широкого кола слухачів. Усе має бути логічним, зрозумілим для слухачів, усі складні терміни та слова мають бути поясненими. Обов’язково потрібно виділяти окремі питання (пункти). Лекції звичайно тривають від 20-30 хвилин до півторагодинних (лекція і ВНЗ).
Бесіда – розгорнутий, підготовлений (тобто наперед продуманий оратором) діалог зі слухачами. Може включати досить великі відрізки промови оратора (монологи), але передбачає обов’язкові питання слухачів, аналіз і коментування їхніх відповідей. Бесіда використовується в публічній промові, коли аудиторія невелика – не більше 30 чоловік – і коли слухачі зацікавлені в інформації, яку їм повідомляють.
Ефективність усної мови
Одну й ту саму думку можна звичайно виразити як усно, так і письмово. Можна роздати людям написаний текст, щоб вони ознайомились з вашими ідеями, а можна виступити перед ними й усно викласти ті ж самі ідеї. Інформацію ви зможете донести, але у випадку усного виступу ви зможете досягти набагато більшого ефекту.
Спробуємо сформулювати основні переваги усного виступу над письмовою мовою.
Усний виступ – набагато давніший, а значить, краще засвоєний людством вид мови, більш звичний для людини й, до того ж, набагато легший ніж письмо. Багатьом людям письмово викласти свої ідеї важко, а декому це просто не по силам, хоча розповісти про свої ідеї вони можуть досить легко. Усна мова це спосіб спілкування, яким володіють практично всі люди, включаючи й маленьких дітей.
Усна мова має багатий арсенал додаткових комунікативних засобів – міміка, жести, пози, інтонація. Як відзначав англійський письменник Б. Шоу: «Є 50 способів сказати «так» і «ні» і тільки один спосіб їх написати».
Набагато простіше в усній мові передати емоцію, емоційний стан того, хто говорить.
В умовах усної мови додатково впливає на слухача сама особистість оратора, його зовнішність, емоційність, переконаність.
В усній мові допускається численне дублювання, повтори думки, що підсилює її вплив, допомагає краще зрозуміти.
У процесі усного виступу той, хто говорить, як правило, має зворотний зв’язок зі слухачем, він може слідкувати за тим, як його слухають, розуміють його чи ні, може врахувати їхню реакцію й змінити свою промову так, щоб його краще зрозуміли.
Усний виступ слухачам часто простіше засвоїти – адже можна попросити роз’яснити щось незрозуміле, можна щось уточнити.
Усний виступ оперативніше письмового, його можна скоріше підготувати, а його реалізація часто займає набагато менше часу.
Усний виступ характеризується, нарешті, простотою реалізації – не потрібні матеріальні затрати, спеціальні засоби письма, тиражування тексту тощо.
Таким чином, в усного виступу перед письмовим є багато переваг.
4. Головні труднощі публічного виступу
Хороша публічна промова – це мистецтво. Чому так важко буває добре виступити? Причин звичайно декілька: оратор хвилюється, забуває те, про що збирався говорити, боїться питань, боїться не вкластися у відведений час, боїться, що його не зрозуміють, не повірять йому, не впевнений у собі тощо.
Американський спеціаліст в галузі ораторського мистецтва Ф. Снелл вказував на такі труднощі оратора: не можна переривати виступ, коли хочеться; не можна розраховувати на співрозмовників, успіх залежить тільки від вас; важко зрозуміти ставлення аудиторії до себе; слухачі порівнюють вас із зразковими ораторами, у т.ч. з тими, яких бачать по телевізору; не можна поводитись вільно, так, як хочеться; по вашому виступу про вас складеться думка, яку потім буде важко змінити.
Дійсно, складностей багато, тому перші виступи людей часто бувають невдалими. Потрібно вчитись аналізувати та виправляти свої помилки.
Коли ми готуємось до публічного виступу, деякі види виступів видаються нам не дуже складними – наприклад, якщо нам потрібно зробити оголошення про завтрашню екскурсію (хоча й тут є свої труднощі), інші – наприклад, доповідь по якій-небудь темі, офіційна промова на ювілеї організації чи фірми, урочистих зборах – набагато важчі. Потрібно вчитись правильно говорити перед аудиторією в різних умовах, а для цього треба оволодіти умінням готувати публічні виступи різних жанрів – й інформаційні, і переконуючі, і протокольно-етикетні, і розважальні. Різні жанри, як і різні форми публічного виступу (лекція, доповідь, виступ та інші), потребують різних прийомів підготовки. Хоча в риториці є й загальні правила підготовки публічного виступу – правила, які можна та потрібно застосовувати при підготовці практично будь-якого виступу, у будь-якому жанрі. Ці правила називаються загальними вимогами до публічного виступу.
5. Загальні вимоги до публічного виступу
1. Рішучий початок виступу.
Перша фраза має бути продумана, підготовлена заздалегідь і добре вивчена. Не можна запинатися з першої ж фрази виступу чи задумуватись над тим, з чого ви почнете, – такого оратора аудиторія одразу вважатиме невпевненим, некомпетентним. Перша фраза має бути чіткою й зрозумілою слухачам.
2. Драматизм.
Драматизм – це напруження у вашій розповіді. Драматизм з’являється у виступі при зіткненні різних точок зору, за допомогою вступу оратора в суперечку з якоюсь думкою, авторитетом чи точкою зору, при розповіді про якісь надзвичайні або трагічні події, пригоди. Як казав Дейл Карнегі, «світ любить слухати про боротьбу».
3. Стримувана емоційність.
Емоційність – обов’язкова вимога до публічного виступу, абсолютно необхідний його елемент. Слухачі повинні відчувати, що ви говорите емоційно, схвильовано, що вам самому небайдуже те, про що ви говорите. Виступ в жодному разі не повинен бути монотонним.
Однак емоційність повинна бути саме стримуваною. Не можна не погодитись з відомим американським спеціалістом з риторики П. Сопером, який писав, що слухач відчуває почуття незручності при виді емоційного розгулу оратора. Згадаємо відомий гоголівський вислів про одного вчителя-оратора, який при розповіді про О. Македонського так розійшовся, що зламав стілець: «Олександр Македонський, звичайно, велика людина, але навіщо ж стільці ламати?» У зв’язку із цим краще наводити факти, які викликають у слухачів емоції, ніж самому говорити занадто емоційно.
4. Стислість.
Дуже важливо дотримуватись відведеного регламенту, вкладатися у відведений час. Стислі виступи розглядаються більшістю слухачів в аудиторії як більш розумні, більш правильні, які містять правдиву інформацію. Потрібно вчитися говорити стисло.
Гарну пораду з цього приводу дав своєму сину американський президент Франклін Делано Рузвельт. Пояснюючи сину, як потрібно виступати публічно, Ф. Рузвельт дав йому три поради: «Будь щирим, будь стислим, сідай».
5. Діалогічність.
Виступ має представляти собою щось схоже на гарний діалог із слухачами. Оратор не повинен весь час говорити сам, він повинен ставити питання аудиторії, вислухувати її відповіді, реагувати на поведінку аудиторії. Будь-який виступ повинен мати риси бесіди.
6. Розмовність.
Стиль виступу повинен бути переважно розмовним, він має носити характер невимушеної бесіди. У цьому як раз і полягає розмовність стилю виступу.
Поль Сопер писав: «Публічна промова повинна мати якості гарної співбесіди з деякими поправками стосовно голосу, манер і теми для повної відповідності ситуації виступу» [19]. Ця ж ідея висловлена й Д. Карнегі: «Гарний виступ – це перш за все тон розмовний і щирий, дещо акцентований. Говоріть на засіданні об’єднаного благодійного фонду так само, якби ви розмовляли з Джоном Генрі Смітом. Адже члени фонду – не що інше, як сума Джонів Генрі Смітів» [7]. Розмовність ораторського виступу суттєво підвищує довіру до оратора, а значить – і до змісту його промови.
Не потрібно використовувати багато спеціальних, книжкових, іноземних слів, слід говорити просто – це теж прояв вимоги розмовності. Можна використовувати (помірно!) розмовні слова, гумор, жарт.
7. Установлення та підтримування контакту з аудиторією.
Саме собою зрозуміло, що ця вимога відноситься до числа найважливіших. Що означає «установити контакт з аудиторією»? Це означає – дивитись на аудиторію під час виступу, слідкувати за її реакцією, вносити корективи у свій виступ залежно від реакції аудиторії, демонструвати щирість, дружелюбність, готовність відповісти на питання, вести з аудиторією діалог. Аудиторію треба розбити на сектори й дивитись по черзі на кожний сектор.
8. Рішуче закінчення.
Як і початок, кінець виступу має бути стислим, зрозумілим, заздалегідь продуманим. Кінцеву фразу потрібно заздалегідь продумати та сформулювати словами. Її, як і першу фразу, треба підготувати так, щоб виголосити без заминки, чітко й зрозуміло. Заключна фраза повинна бути сказана емоційно, трохи повільніше та багатозначно, щоб аудиторія добре зрозуміла її й одночасно зрозуміла, що це завершення вашого виступу.
У публічних виступах різних жанрів деякі з наведених загальних вимог можуть проявлятися різною мірою: наприклад, зрозумілість головної думки більш важлива в переконуючих виступах, ніж в розважальних, стислість важливіша в інформаційних, ніж в деяких видах протокольно-етикетних виступів, емоційність у протокольно-етикетних виступах може бути вищою, ніж в інформаційних, де емоції потрібні значно менше тощо.
3.4. Як готуватись до усного виступу
Існує чотири основних способи підготовки до публічного виступу.
1. Експромт – виступ без підготовки.
2. План-конспект виступу – наперед готовиться детальний план, в якому кожний пункт супроводжується анотацією основних ідей, що мають бути викладені у виступі.
3. Текст виступу – готується повний текст виступу, який повністю зачитується під час виступу.
4. Виступ по пам’яті – виступ вчиться на пам’ять і відтворюється без опори на текст.
Звісно, можливі комбінації різних способів.
Який з них кращий? Це суто індивідуально й залежить від підготовленості лектора, важливості виступу та відповідальності лектора. Менш досвідчені лектори, не завжди впевнені у собі й віддають перевагу підготовці тексту виступу; ті, хто боїться публіки, часто намагаються вчити виступ напам’ять; досвідчені лектори звичайно користуються різними видами планів-конспектів. П. Сопер вважав, що план-конспект – це той ідеал, якого мають прагнути усі лектори.
Потрібно вміти користуватися своїми записами під виступу. Різні оратори користуються своїми записами по-різному. Краще за все мати при собі записи, але користуватися ними якомога менше.
Завдання 8. Психотехнічні вправи:
Вправа 30
Всі учасники розбиваються на пари. Задається наступна ситуація.
Партнерів розділяє товсте скло (у потязі, в автобусі...), вони не чують один
одного, але в одного з них терміново виникла необхідність щось сказати
іншому. Потрібно, не домовляючись з партнером про зміст розмови,
спробувати передати через скло все, що потрібно й одержати відповідь.
Кожна пара учасників конкретизує для себе цю ситуацію і виконує вправу.
Результати обговорюються.
Вправа 20
Ведучий пояснює, що іноді обставини складаються так, що доводиться
зустрічатися з зовсім незнайомою людиною. Ви домовляєтеся по телефону
про день, час, місце зустрічі і про прикмети, за якими ви довідаєтеся один
одного. Це може бути яскравий піджак, спортивна газета та ін. Адже так
звичайно і знаходяться люди.
На занятті треба спробувати піти від цього стереотипу, тобто описати
себе так, щоб людина, яку ви зустрічаєте, відразу вас упізнала. Це може
бути ваша звичка поправляти окуляри, смикати правою рукою мочку вуха
або незвичайна деталь ходи й ін.
Індивідуальна робота триває 3-5 хв. Потім члени групи можуть сісти у
велике коло і зачитати по черзі написане або здати свої аркуші з описом
"портрета". Ведучий, перемішавши їх, зачитує текст. Учасники повинні
довідатися з цього опису, чий це портрет.
Вправа 50
Виконавці вправи розподіляються парами і стають обличчям один до
одного. Один із них робить повільні рухи руками, головою, всім тілом.
Завдання другого - - намагатися стати "дзеркальним" відображенням свого
напарника. Складність рухів і темп їх виконання пари добирають
самостійно. Через деякий час виконавці міняються ролями.
Вправу можна ускладнити, не визначивши, хто з виконавців є
"оригіналом", а хто — "дзеркалом". Необхідність гнучко реагувати на
партнера, підігравати йому є хорошим засобом розвитку вміння
підтримувати психологічний контакт з іншим.
Виконання вправи та її аналіз дає змогу усвідомити:
робота "дзеркала" буде ефективною лише тоді, коли відображаються не
лише рухи рук, голови, тіла, а й міміка, зосередженість, інші особливості
психоемоційного стану партнера;
між виконавцями вправи досить швидко виникають дуже специфічні
взаємини, в основі яких лежить спроможність "дзеркала" перейнятися
психоемоційним станом партнера.
Вправа 60
Виконавців вправи розподіляють на пари. За командою ведучого один із них
зображає "замороженого" (нерухоме тіло, закам'яніле обличчя, порожній
погляд та ін.). Завдання партнера полягає в тому, щоб протягом однієї
хвилини вивести його з цього стану, "розморозити". Можна користуватися
жестами, мімікою, пантомімікою, однак у жодному випадку — словами або
дотиками.
Критерії ефективності виконання вправи встановлюють самі учасники.
По завершенні вправи партнери міняються ролями.
Завдання 50 Загальна установка: Ви – викладач. Ви особисто повинні
покритикувати учня, не ущемляючи його самолюбства.
Ситуація: під час виконання лабораторної роботи учень зіпсував дороге
обладнання. Як ви будете сварити його?
Загальна установка: Ви – заступник директора з виховної роботи. Вам
необхідно покритикувати директора на загальних зборах.
Ситуація: Ви вважаєте, що директор недостатньо уваги надає виховній
роботі. Як Ви йому про це скажете?