Екзаменаційний білет №15

Ім'я файлу: Філософія освіти Мельничук Анни.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 03.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Аналіз заняття вихователя.docx
Звіт Мельничук Анни.docx

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Факультет спеціальної та інклюзивної освіти

Освітній рівень МАГІСТР

Студентки групи 1 МЛП

Мельничук Анни Олександрівни

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №15.

1. Вища освіта у контексті сучасних соціокультурних зрушень.

2. Українські братські школи.

3. Системність реформування освітянського простору в умовах

становлення національної державності як головний напрям

модернізації життя сучасного суспільства.

1. Вища освіта у контексті сучасних соціокультурних зрушень.

Упродовж останніх років Україна наполегливо наближається до європейських стандартів. Із метою реалізації стратегічного курсу нашої держави на Євроінтеграцію, забезпечення всебічного входження в європейське політичне, економічне та правове середовище, набуття членства в Європейському Союзі розроблені основні напрями реформування культурно-освітянської, науково-технічної та інших сфер життя держави.

За останні 30 років у складних умовах розвитку українського суспільства трансформувалася державність та долалися соціально-економічні потрясіння. В цей період освіта піддавалася перманентному реформуванню із метою адаптації до нової соціально-політичної й економічної моделі розвитку. Ті соціально-економічні умови 90-х рр. ХХ ст., в яких опинилися органи державної влади, спричинили безліч проблем в галузі освіти, вирішення яких вимагало зміни її стратегії, змісту, структур та методів викладання.

Дослідниця Марченко О.В. висуває свої думки з приводу трансформаційних процесів. Авторка зазначає, що відповідно зміна ціннісних орієнтирів освіти має відбуватись у кількох системно організованих вимірах та із дотриманням певних умов. Дослідниця вказує, що ретельного вивчення потребує специфіка зміни вітчизняного простору освіти та можливі сценарії його трансформації в умовах глобалізованого світу.

Авторка дає таке тлумачення понятя «трансформація простору освіти – це зміна його архітектури відповідно до логіки культури» та виділяє визначальні складові трансформації освітнього простору, які спрямовані на подолання кризи освіти: гуманітаризація, фундаменталізація і неперервність.

Таким чином, з вище зазначеного виділено головні ідеї, які впливають на якість трансформації освіти та на її учасників: культуроносні зміни, процес перетворення внутрішньої основи існуючої системи цінностей особистості, методологічні основи сучасної філософії освіти, освітній інформаційно-організаційний простір.

Науковці Вознюк О. В., Левківський М. В., Саух П. Ю., у своєму доробку присвяченому синергетиці освіти, виділяють такі визначальні тенденції трансформації освіти :

- орієнтація на антропний принцип у системі джерел розвитку світу;
- зростання ролі соціально-гуманітарних знань у системі наукового пізнання; - зміни в методології науки, що обумовлює серйозні трансформації у системі навчально-виховного процесу;
- синтез знань, взаємне збагачення наук як всередині окремих галузей, так і зовні із суміжними гуманітарними, природничими, фундаментальними і технічними науками;
- відбувається зміщення епіцентру реконструкції у гуманітарних науках ;
- виникає проблема емансипації гуманітарних й соціальних наук від соціального тиску, що тенденційно розглядаються засобом здійснення ідеологічних та політичних цілей.

Свої думки, що стосується трансформації сучасної післядипломної педагогічної освіти, висловлює Пашков В.В., який зазначає про те, що в основу має бути покладена філософія як духовний фундамент, скріплений атрибутивно властивими їй світоглядною й методологічною функціями. Отже, феномен поняття «трансформація освіти» розкрито із врахуванням головних ідей й потреб суспільства, зясовано, що зміни в педагогічній думці та парадигмі освіти неможливі без розгляду досліджуваного явища в історичному контексті. Таким чином, зміни в освіті, які впливають на якість трансформації підпорядковані ідеям, серед яких ми визначаємо такі, що впливають на її учасників: методологічні основи сучасної філософії освіти, культуроносні зміни, освітній інформаційно-організаційний простір, процес перетворення внутрішньої основи існуючої системи цінностей особистості.

З отриманням незалежності в Україні починається новий етап організації освітнього простору. З початку 1990 р. та розпаду СРСР набуває актуальності формулювання та впровадження ідеї гуманізації освіти. Відокремлення колишніх республік радянського Союзу дає поштовх для формування нових засад розвитку освіти. Першочергового значення набувають такі засади реформування: спрямованість на насичення освіти, насамперед національним змістом, деідеологізація, гуманізація, яка має на меті спрямування розвитку освіти на гуманні відносини суспільства, та гуманітаризація, основою якої є переорієнтація освіти із технократичного змісту аж до вивчення світу культури яка передбачає збільшення гуманітарних дисциплін.

На жаль, сьогодні українська освіта не зовсім відповідає ні сучасним запитам з боку суспільства, а ні потребам економіки та світовим тенденціям. Тому здійснюється системна трансформація сфери освіти для забезпечення нової якості освіти на всіх рівнях: від дошкільної освіти аж до вищої освіти й освіти дорослих . В науковій сфері реформа покликана зупинити ізоляцію та стагнацію в сфері досліджень, сформувати запит на якісну підготовку науковців, якісні розробки в галузі фундаментальних та прикладних наук, скоротити розрив між дослідженнями та впровадженням їхніх результатів, інтегрувати вищу освіту та науку України в освітній та науково-дослідний простір Європейського Союзу.

Сьогодні реформа здійснюється за такими пріорітетними напрямками:
 доступна та якісна дошкільна освіта;
 сучасна професійна освіта;
 нова українська школа;
 розвиток науки та інновацій;
 якісна вища освіта та розвиток освіти дорослих.
За кожним із них реалізуються завдання, що спрямовані на досягнення спільної мети а саме трансформація української освіти на інноваційне середовище, в якому здобувачі освіти набувають ключових компетентностей, що необхідні кожній людині для успішної життєдіяльності, а саме науковці мають змогу та ресурси для проведення досліджень, які впливатимуть на соціально-економічний та інноваційний розвиток країни.

Якісна вища освіта та розвиток освіти дорослих. Метою даної реформи є навчання випускників ЗВО є конкурентноспроможними фахівцями на ринку праці, що вміють вирішувати комплексні завдання, можуть створювати інноваційні інтелектуальні продукти й поділяють цінності вільного демократичного суспільства. Запроваджено прозоре фінансування закладів вищої освіти за результатами їхньої накової, освітньої та міжнародної діяльності. Прийнято Закон України «Про фахову передвищу освіту», норми якого запроваджують елементи управління закладами; передбачають механізми обрання керівника закладу; змінюють систему фінансування; виключають вікові обмеження студентів, по кількості здобутих за кошти бюджету; передбачають можливість самостійно визначати форми освітнього процесу тощо . Для забезпечення рівності під час вступу до магістратури розширено перелік спеціальностей, обов’язковим є складання єдиного вступного іспиту з іноземної мови (ЄВІ) із використанням ЗНО для вступу з 32 (у 2019 р.) до більш як 80 (у 2020 р.).

Розпочато проєкт з дуальної освіти у закладах фахової передвищої та вищої освіти. Впродовж 4 років у 44 закладах фахової передвищої та вищої освіти втілюються експеримент із дуальної освіти.
За 2016-2020 рр. вдвічі збільшилася кількість вступників із тимчасово окупованих територій.
Основною проблемою у сфері вищої освіти є те, що випускники вищої освіти не можуть у повній мірі реалізувати себе на українському ринку праці. Чинна політика держави спрямована на розширення автономії ЗВО, впровадження прозорих й справедливих умов доступу до якісної вищої освіти та підвищення вступних вимог для абітурієнтів. Створення умов для отримання широку автономію (у тому числі й фінансової) в ЗВО.

Серед тенденцій розвитку сучасної системи післядипломної педагогічної освіти можна виокремити використання інформальної освіти що викристовується для професійного розвитку працівників. Дедалі популярнішими стають різноманітні сертифіковані онлайн-платформи (Coursera, EdEra, EdX, iTunes U, KhanAcademy, Prometheus, Udemy та ін.), що дають учителям можливість навчатися в зручний для них час і отримати сертифікат про завершення навчання. Такі платформи забезпечують підтримку онлайн-курсів за актуальною тематикою навчання, містять навчально-методичні матеріали, форуми, інтерактивні тести, відеолекції викладачів провідних міжнародних освітніх закладів тощо.

Запровадження Концепції Нової української школи передбачає відповідні зміни і в системі післядипломної педагогічної освіти. Так, атестація педагогічних працівників закладів освіти поступово буде замінена на сертифікацію. Так, у ст. 51 Закону України «Про освіту» зазначено, що сертифікація педпрацівників – це є зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, його практичних умінь застосування сучасних методів й технологій навчання, які здійснюється шляхом незалежного тестування, самооцінювання і вивчення практичного досвіду роботи .

Методика організації процесу сертифікації педпрацівників за різними кваліфікаційними категоріями запропонована в Рамці безперервного професійного розвитку учителів. Зокрема, визначено такі компетенції педагогічних працівників: володіння інноваційними освітніми методиками та технологіями, їх активне поширення у професійному середовищі; реалізація компетентнісно орієнтованого підходу до організації навчального процесу, володіння широким спектром стратегій навчання, продукування оригінальних інноваційний ідей, технологіями творчої педагогічної діяльності із урахуванням специфіки навчального матеріалу і здібностей учнів, застосовування нестандартних форм проведення занять тощо.

Пандемія COVID-19 як основний виклик системі освіти у 2020/2021 н. р. Світова освітянська спільнота зіштовхнулася в 2020 р. з глобальним викликом, що зумовлений пандемією, спричиненою поширенням коронавірусу SARS-CoV-2. Більшість країн виявилися не готовими до масштабної пандемії, їхні заходи формувалися ситуативно. Для протидії поширенню COVID-19 в усьому світі заклади освіти були тимчасово закриті. В Україні заклади освіти також були закриті, навчальний рік 2019/2020 завершено у дистанційному режимі. Дистанційне навчання, нові вимоги до забезпечення освітнього процесу є викликом для системи освіти . Уряд України досить швидко відреагував на нові виклики, провів заходи, необхідні для забезпечення неперервності освітньої процесу. У період карантину у мережі Інтернет зявились уроки у цифровому форматі та онлайн ресурси для дистанційного навчання. Також МОН врахувало відсутності домашніх комп’ютерів із доступом до мережі Інтернет. Прийнято рішення про запровадження трансляції уроків з використанням можливостей телебачення. Про те у 2020/2021 н. р. залишається необхідність розв’язання ряду наступних завдань:
 забезпечення надання освітніх послуг для дітей, що опинилися в складних життєвих умовах і дітей зі особливими освітніми потребами;
 забезпечення освітнього процесу у закладах дошкільної освіти;
 - забезпечення освітнього процесу у закладах професійнотехнічної освіти;
 - запровадження нових процедур отримання наукових ступенів для науковців в умовах карантину;
 - забезпечення практичних та лабораторних занять у закладах вищої освіти;  - матеріально-технічне забезпечення в умовах карантину.

Виклики в інформатизації освіти

Світовою тенденцією останніх десятирічь є також тенденція розвитку інформаційного суспільства. Урядом України поставлено завдання поглиблення інформатизації української економіки, широкого запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в різні сфери суспільного життя. Інформатизація освітньої галузі України має певні напрацювання. Створено ряд освітніх реєстрів, функціонують різномантні освітні інформаційні системи, за допомогою яких збирається, обробляється та зберігається різноманітна статистична інформація. Сьогодні уявити сучасну освіту без інформаційних технологій неможливо. На сучасному етапі МОН України проводить інтенсивну роботу із напрацювання діючих сценаріїв із розв’язання проблем, уніфікує низку освітніх інформаційних систем та централізованих інформаційних баз .

1.Удосконалення Єдиної державної електронної база з питань освіти (ЄДЕБО) В Єдиній державній електронній базі з питань освіти створюється модуль для проведення опитувань здобувачів освіти за певними показниками, що визначені Міністерством. Мета таких опитувань полягає у започаткуванні руху до створення системи відслідковування освітніх траєкторій здобувачів освіти і виявлення їх задоволеності освітнім процесом. Можливе застосування інструментарію електронного кабінету вступника із подальшим періодичним (семестровим) його використанням впродовж навчання. З метою спрощення процедури формування і друку документів про здобуту освіту в ЄДЕБО розширяється перелік категорій здобувачів, для яких формується і зберігається інформація стосовно документів про освіту.

Серед інших найвагоміших проєктів МОН у сфері цифрових технологій заплановано:
- створення інформаційної системи управління професійною освітою;
- створення незалежної й прозорої системи автоматизації експертизи підручників;
- розгортання інформаційного ресурсу про надавачів послуг із підвищення кваліфікації педпрацівників;
- інші численні ініціативи.

Українська держава у всі часи приділяла увагу системі освіти, яка у різних соціально-економічних й соціокультурних умовах виконує соціальне замовлення на формування особистості. Сучасна політика Уряду в сфері освіти полягає в забезпеченні кожному українцю повноцінного доступу до якісної освіти. Пріоритетами є: розбудова й розвиток доступної і якісної дошкільної освіти, Нової української школи, сучасної професійної та професійно-технічної освіти, якісної вищої освіти й розвиток освіти дорослих.

Перспективними завдання реформування вищої педагогічної освіти є забезпечення ефективного функціонування ЗВО, що надають педагогічну освіту. З моменту ухвалення Концепції розвитку педагогічної освіти впродовж 2019–2020 рр. здійснено низку важливих заходів:  розроблено проєкти професійних стандартів для певних професій педпрацівників;  визначено засади функціонування регульованих професій;  створено інструментарій, забезпечення якості підготовки фахівців вимогам ринку праці;  сформовано вимоги щодо підготовки професійного вдосконалення педагогічних кадрів;

2. Українські братські школи.

БРАТСЬКІ ШКОЛИ – навчальні заклади в Україні та Білорусі кін. 16–17 ст., які організовувалися і утримувалися православними братствами.
Мета шкіл – давати таку освіту, яка б ґрунтувалася на власних культурних традиціях і водночас не відрізнялася від польських і західно- європейських шкіл.

Перше братство з’явилося у Львові в 1449 році, а потім і в інших містах і селах України. Братства об’єднували ремісників, селян, запорізьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів.

У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації – «Младенческие братства». Особливу увагу вони приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівська (1586), Віленська (1592), Мінська (1592), Дубнівська (1604), Замостівська (1606), Брестська (1615), Київська (1615), Луцька (1624), Полоцька, Могилівська, Кам’янець – Подільська, Вінницька та інші. Вищі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав «Грамматику словянского язика» (1596), Мелетій Смотрицький – «Грамматику словенскую» (1613). Про досвід роботи братських шкіл України знав великий чеський педагог Я.А. Коменський.

Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ’я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу («цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест») стояти за православну віру «до останньої краплі крові», «до останнього подиху».

Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо. Предмети у цих школах викладалися рідною мовою, вивчалася антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою — демократизація.

Інформацію про те, як організовувався навчальний процес знаходимо у Статуті Львівської братської школи, де визначався режим навчальної діяльності учнів, окреслювалося коло їхніх обов'язків, а також учителів, батьків та опікунів.

Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати літери, інші — читати і. вчити напам'ять певний навчальний матеріал треті — міркувати, пояснювати прочитане. Читати і писали вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.

До змісту освіти у школах першого типу, крім читання та письма, входила лічба, малювання, вивчення катехізису, особливе місце займали співи. Навчання-проводили у суботу. Як відомо, церковний хор складався з учнів. У деяких братських школах, наприклад у Київській, практикувався багатоголосий спів у 4, б, 8 голосів.

У школах запроваджувались елементи класно урочної системи навчання, а також різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко практикувалось повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань стежили виділені на кожний тиждень чергові учні. В школі часто бували батьки учнів, які допомагали вчителям доглядати за поведінкою дітей. Віддаючи дітей до школи, батьки підписували з ректором школи договір, в якому зазначалися обов’язки школи і батьків.

При братських школах існували так звані «братства младенческие», основна мета яких-моральне виховання юнацтва. Слід зазначити, що всі учні братської школи входили до таких молодіжних братств.

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське братство. Перші відомості про нього датуються 1463 р. У 1586 р. братство отримало окремі права від антіохійського патріарха Иоакима, які були закріплені й поширені константинопольським патріархом Єремієм.

Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл.

О 9-й ранку розпочиналися заняття влітку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не заявлявся на урок — учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, а потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Потім відпочинок. Діти обідали і знову поверталися до школи, виконували і перевіряли домашні завдання один у одного.

Статут передбачав не тільки режим навчальної діяльності учнів, а й регламентував роботу вчителів. Так за поведінкою вихованців стежили спеціально призначені вихователі або старші вихованці школи.

Що стосується змісту освіти носив, гуманітарний характер. Зокрема, вивчали граматику грецької, слов’янської, латинської, польської мов.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Серед предметів, які вивчали в школі - курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією й астрономією. Були поширені і предмети естетичного циклу: малювання, співи.

Кінець XVI - початок ХVII ст. знаменувалися поширенням віршування. Вірші складали вчителі й учні. До нашого часу дійшли вірші Л. Зизанія, К. Ставровецького, Й. Борецького, П. Беринди та ін.

У 1592 р. при підтримці гетьмана запорозьких козаків Сагайдачного Львівське братство одержало від короля Сигізмунда III право викладати в школі сім вільних наук (граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику).

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику «Адельфостер» і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній — викладач грецької мови, Лаврентій, Зизаній - викладач слов'янської, Кирило Транквіліон, Ставроведький — автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький — викладач грецької та латинської мов, Памва Веринда — лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу.

Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.

Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи через колегію до академії.

Це одна з найвизначніших братських шкіл в Україні у XVII ст., яка була заснована Київським Богоявленським братством у 1615 році, її статут затверджений у 1620 році за зразком Львівської братської школи. Школу могли відвідувати вихідці з різних суспільних верств – козаки, міщани і шляхта, яка була невдоволена експансією католицизму.

Серед засновників Київського братства були визначні діячі української культури З. Копистянський, Т. Земка. Гетьман П. К. Сагайдачний оголосив про вступ до Київського братства всього реєстрованого козацтва. Київське братство було одним із центрів боротьби українського народу проти церковної унії. При сприянні братства 1620 року всупереч забороні польського уряду відновлено православну церкву ієрархією, яку очолив І. Борецький. Заслугою київського братства було заснування Київської братської школи.

Ще однією визначною братською школою була Луцька. Цей навчальний заклад був заснований Луцьким братством у 1617 році. Діяльну участь в її створенні брали Л. Древинський і Д. Малинський. Статут школи засновувався на «Порядку шкільному» Львівської братської школи. Схвалені братством «Артикули прав» містили правила поведінки учнів.

У Львівській братській школі навчалися сини міщан Луцька православних шляхтичів Волині. В школі високого рівня досягло викладання граматики, риторики і поетики, хорового співу. Ставили театральні спектаклі, окремі учні писали вірші українською літературною мовою того часу. Викладачами школи були ченці братського монастиря Є. Ілковський (керівник школи 1628), П. Босинський (бакалавр 1634), художник Й. Кондзелевич та інші.

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним явищем в історії українського шкільництва, що забезпечило його дальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого народу від нашестя польських колонізаторів, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.

Таким чином, братські школи відіграли величезну роль не тільки в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а і в боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників, їх вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях; і в початках козаччини, і в народженні нових могутніх духовних і наукових центрів, зокрема Києво-Могилянської академії.

3. Системність реформування освітянського простору в умовах становлення національної державності як головний напрям модернізації життя сучасного суспільства.

Освіта – це один із найоптимальніших і найінтенсивніших способів входження людини у світ науки та культури. Саме під час здобуття освіти людина засвоює духовні цінності. Здобуття освіти є процесом трансляції культурно оформлених зразків поведінки і діяльності, а також сталих форм громадського життя.

Провідним орієнтиром у XXI ст. у суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми зумовлена перетворенням освіти на один із вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентності фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу економіки і демократизації суспільства.

У нормативно-правових документах дедалі наполегливіше наголошується на національних пріоритетах у контексті євроінтеграційного поступу. На початку XXI ст. стратегічними визначаються такі цілі: всебічний розвиток освіти, посилення її впливу на економічне зростання і рівень життя населення, сприяння прискореному розвитку НТП, і передусім фундаментальної науки, забезпечення соціальної функції держави через оптимізацію соціальних програм. Вища освіта визнається фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Вона також виступає гарантом індивідуального та суспільного розвитку, що створює інтелектуальний, духовний та виробничий потенціали суспільства.

Характерною ознакою українського сьогодення, на жаль, є поступова втрата освітнього потенціалу й деінтелектуалізація праці, що виявляється у приниженні статусу інтелектуальної праці (передусім творчої й гуманітарної), еміграції кращих спеціалістів, руйнації наукових шкіл, зниженні рівня освіченості населення, трудової та навчальної мотивації, кризі трудової етики, деформованій структурі зайнятості населення, зниженні моральності тощо.

Головною і вищою метою у системі національних пріоритетів та об’єктом державних інтересів повинна стати людина як особистість і носій високого інтелекту, як громадянин і патріот, як головна продуктивна і рушійна сила суспільства та творець соціального прогресу. Перераховані чинники могли б прислужитися становленню національної соціально-орієнтованої економіки, правової держави та інформаційного суспільства – суспільства знань на засадах загальноцивілізаційних цінностей, піднесення творчого та інтелектуального потенціалу людини.

Оскільки освіта є запорукою життєвого та кар’єрного успіху громадян, а також відіграє важливу роль як в соціальному, так і в економічному розвитку країни, то стратегічним завданням держави постає обґрунтоване визначення нових, виважених структурних змін в інституційній системі з метою вирішення соціально-економічних проблем шляхом реформування усієї освітянської галузі.

Загальна ідеологія модернізації освіти, на думку В. Андрущенка, має бути спрямована на підвищення її ефективності і конкурентоспроможності, її сутність полягає у “...збереженні минулого, його очищенні від деформацій і осучасненні відповідно до світового досвіду” . Це, своєю чергою, потребує вирішення багатьох питань: від змісту освіти до доступу до якісної освіти, від професіоналізму педагога до управління, фінансування та інституційного менеджменту.

В умовах формування інформаційного суспільства функціональною потребою національної вищої освіти загалом та відомчої зокрема, виступає не тільки здатність передачі нагромадженого у попередні роки обсягу знань та навичок, але й спроможність фахівців з вищою освітою сприймати наукові ідеї, технічні новації і методи виробництва, можливість використання ними на практиці інноваційних, креативних підходів щодо виконання конкретних виробничих завдань і проблем. Своєю чергою, на вузівських викладачів покладається завдання формувати і розвивати засобами навчання у майбутніх фахівців організаційні та новаторські здібності, аналітичне мислення та системність узагальнень, ініціативність та підприємливість тощо.

Реорганізація вищої освіти відповідно до вимог сучасності – це системне комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як усієї системи вищої освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки бакалаврів; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи щодо проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено запровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку.

Поділяючи думку вітчизняних фахівців, вважаємо, що нагальна потреба у модернізаційних зрушеннях у вищій школі вимагає концептуального удосконалення системи освіти і професійної підготовки фахівців у таких напрямах.
По-перше, потрібно сформувати ставлення до людини як мети соціального прогресу, а не засобу.
По-друге, система вищої освіти, що ґрунтується на концепції гармонійного розвитку людини та засадах якості надання освітніх послуг, має забезпечити підготовку високоінтелектуальних, професійно компетентних, патріотично налаштованих фахівців.
По-третє, необхідно у процесі підготовки налаштовувати майбутніх спеціалістів на соціальну відповідальність під час виконання завдань науково-технічного прогресу та соціального і культурного розвитку.

Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України сьогодні здійснюється у рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця повинна зберегти національну палітру, самобутність та надбання у сенсі освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти

Обговорення шляхів оновлення національної системи вищої освіти триває як на шпальтах наукових часописів, так і на освітянських форумах, нарадах та науково-практичних конференціях і семінарах. З огляду на продовження дискусій щодо напрямків модернізації та ефективності й результативності реформаційних заходів, маємо відзначити певну дуалістичність сучасної системи національної вищої освіти. З одного боку, останніми роками у розвитку вищої освіти України простежується зростання прогресивних тенденцій, які, зокрема, виявляються у збільшенні обсягів державного замовлення на підготовку фахівців та вдосконаленні структури підготовки студентів.

З іншого боку, залишаються невирішеними проблеми з недостатністю фінансування галузі, нерівномірністю розвитку вищої освіти у регіональному вимірі, нерівністю громадян у доступі до безоплатної вищої освіти тощо. Сьогодні ще існують складнощі з працевлаштуванням випускників вищих навчальних закладів, непокоїть також ситуація, коли значна частина молодих фахівців не працює за спеціальністю або перенавчається (здобувають другу вищу освіту) одразу після закінчення ВНЗ.

З урахуванням вищевикладеного зауважимо, що інноваційний поступ системи вищої освіти потребує подальшого запровадження обґрунтованих інституційних реформ. Для збереження національних педагогічних надбань та унеможливлення руйнації національної системи вищої освіти, проводити їх потрібно виважено, поступово, заздалегідь підготувавшись організаційно і фінансово. Серед складових модернізації вищої освіти України, які набувають особливої значущості у контексті національних пріоритетів XXI століття, на нашу думку, необхідно виокремити такі:
1. Приведення національної законодавчо-правової бази в освітній галузі відповідно до міжнародних стандартів.
2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів, укрупнення напрямів і спеціальностей вищої освіти.
3. Створення умов для забезпечення рівного доступу до вищої освіти, безперервність процесу освіти та професійного вдосконалення.
4. Забезпечення високої якості освітніх послуг, їх відповідність світовим стандартам.
5. Інформатизація освіти, модернізація її методів та освітніх технологій, перехід до відкритої моделі освіти.
6. Запровадження у навчальний процес інноваційних і креативних елементів, новітніх досягнень освіти і науки.
7. Орієнтація на особистісно-орієнтовану освіту, сприяння гармонійному розвитку особистості студента, його здатності самостійно здобувати і розвивати знання, формувати інформаційні та соціальні навички.
8. Оновлення змісту фахової підготовки, поглиблення фундаменталізації навчального процесу поряд з гуманізацією освітнього процесу.
9. Виховання у студентів аналітичного мислення, громадянської культури і патріотизму, всебічного світогляду і високої моральності. 10. Забезпечення і підтримка належної якості науково-педагогічних кадрів, від якої вирішальною мірою залежить якість вищої освіти. У такий спосіб реформаційні заходи у системі вищої освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити під час навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах тоталізованої економіки. Від цього багато у чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно освічена особистість, яка адекватно сприймає реальність, має системний світогляд і спроможна ухвалювати оптимальні рішення відповідно до профілю своєї діяльності.
скачати