Ім'я файлу: Семінарське заняття 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 09.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Історія хвороби.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 09.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Історія хвороби.docx
Семінарське заняття № 2
Тема: Джерела трудового права
План
Поняття джерел трудового права та їх класифікація.
Конституція – основне джерело трудового права.
Міжнародно-правові акти – джерела трудового права. Міжнародні договори про працю, Конвенції , рекомендації МОП у галузі праці , їх співвідношення із законодавством України.
Кодекс законів про працю та інші закони.
Класифікація джерел міжнародного трудового права
Загальна характеристика джерел міжнародного трудового права: акти ООН, акти МОП.
Міжнародні регіональні акти в сфері праці
Гармонізація та уніфікація джерел міжнародного та національного трудового права
1.Джерела трудового права - це форми вираження правових приписів через нормативні акти як результат діяльності компетентних нате органів, які встановлюють чи санкціонують обов'язкові для сторін правовідносини.
Тобто джерела трудового права можна визначати як результати діяльності правотворчих органів, а також сумісної нормотворчості працівників і роботодавців у сфері застосування найманої праці. Під джерелом права мається на увазі форма зовнішнього вираження положень (змісту) чинного права.
Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами.
За характером прийняттяджерела трудового права поділяються на такі, що приймаються державними органами (закони, укази, постанови тощо); що приймаються за угодою між працівниками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори тощо); що приймаються органами міжнародно-правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції і рекомендацій МОП).
За юридичною силоюджерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти.
Залежно від ступеня узагальненостірозрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.
За сферою дії:загальнодержавні; галузеві (спеціальні); місцеві (локальні).
За характером волевиявлення:акти про встановлення соціально-трудових норм; акти про зміну соціально-трудових норм; акти про відміну соціально-трудових норм.
За терміном чинності:тривалі; тимчасові.
Особливості джерел трудового права:
- великий масив джерел трудового права як результат діяльності різних державних органів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та ін.);
- наявність нормативних актів, що приймаються в централізованому і децентралізованому порядку (загальне і спеціальне законодавство);
- особливе значення актів локальної нормотворчості;
- активна участь профспілок і трудових колективів у нормотворчості (результат участі: правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори та ін.);
- наявність чинних нормативних актів колишніх СРСР та УРСР;
- ознака ієрархічності,тобто відповідність підзаконних нормативних актів Конституції та іншим законам України (за винятком можливості покращення соціальних гарантій для працівників).
Законодавчі джерела мають ще й такі ознаки, як зовнішнє вираження, державне встановлення або санкціонування та гарантованість державою.
2. Найважливіший закон нашої держави — це Конституція, яку ще називають Основним Законом. Вона має найвищу юридичну силу, і її норми є нормами прямої дії.
Всі закони і правові акти, застосовувані в Україні, приймаються на основі Конституції і не повинні суперечити їй. Тому природно, що Конституція є основним джерелом трудового права України і навколо її положень розробляються правові норми трудового законодавства.
Встановлюючи основоположні засади формування і дії трудового права, Конституція наповнює його своїм змістом і при цьому виходить з того, що «людина, її життя і здоров'я... визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст.З). Конкретні норми трудового права з питань регулювання суспільних трудових відносин основуються на конституційних нормах про те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Законодавчі норми різних галузей права: цивільного, господарського, адміністративного і трудового також — базуються на тому, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, кожен має право реалізувати свою здатність до праці зайняттям підприємницькою діяльністю, що не заборонена законом, і вільним обранням виду діяльності, професії, роду занять, в чому держава гарантує для всіх громадян рівні можливості.
Для трудового права обов'язковою і беззаперечною є норма Конституції про те, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від встановленого законом рівня. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Норми Конституції встановлюють право кожного, хто працює, на відпочинок шляхом надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. При цьому тривалість робочого часу, відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови, які стосуються реалізації конституційного права на відпочинок, визначаються уже нормами трудового законодавства.
Норми Конституції «переливаються» в норми трудового права. Це підтверджується хоча б змістом ст.46 Конституції, яка закріплює право громадян на соціальний захист (що включає право на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості) і положеннями Кодексу законів про працю, Законів України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року, «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року, «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та інших, які розвивають і конкретизують конституційні норми.
Все вищесказане є підтвердженням того, що Конституція України є основним джерелом трудового права, звідки беруть витоки всі основоположні норми трудового законодавства.
Нині діюча Конституція прийнята в складних умовах економічної нестабільності і політичного протистояння різних політичних рухів та партій щодо підходів до розбудови Української держави. Тому деякі її норми, що стосуються і вищезгаданих тут прав громадян, носять декларативний характер і поки що не завжди забезпечуються державою. І все ж Конституція України слугує основою для розробки і створення власного законодавства України, яке охоплюватиме всі сфери суспільних відносин (в тому числі і трудову) і сприятиме виходу України із складного економічного становища, становленню незалежної держави, покращенню життя всіх її громадян.
3. Міжнародні документи з питань праці та трудових відносин договірного характеру за предметом та об'єктом правового регулювання можна розмежувати на констатуючі та регулятивні. До перших належать багатосторонні договори, які укладаються між державами з метою утворення міжнародних організацій, завдання та функції яких пов'язані з вирішенням питань праці. Як правило, такі договори визначають цілі, керівні принципи та завдання таких організацій, їх структуру та порядок формування керівних органів, форми участі та членства держав, права та обов'язки їх членів, функції та повноваження організації загалом та її структурних одиниць, процедуру діяльності тощо. Такими документами є Статут Міжнародної організації праці, окремі положення Статуту ООН та статутні документи деяких інших міжнародних організацій.
Друга група містить міжнародні договори з конкретних питань праці та трудових відносин, які можуть укладатись як в рамках міжнародних організацій та регіональних об'єднань держав, так і між окремими державами на дво - та багатосторонній основах. Угоди з питань праці, що укладаються міжнародними організаціями та регіональними об'єднаннями держав, переважно є багатосторонніми, хоча можуть бути і двосторонніми.
Важливим документом, що належить до системи джерел міжнародного трудового права вважається Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. За правовою природою це є програмний документ, але обсяг та рівень проголошених у ній прав і свобод людини є настільки прогресивним і високим, що навіть незважаючи на те, що вона не є загальнообов'язковим актом, розглядається світовим товариством як міжнародний договір.
4. Кодекс законів про працю України визначає засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до праці. КЗпП регулює трудові відносини всіх працівників з метою зростання якості роботи, продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва, зміцненню трудової дисципліни. Кодекс законів про працю визначає високий рівень умов праці та всебічну охорону трудових прав працівника.
Кодекс набув чинності 10.12.1971 року. Кодекс законів про працю гарантує кожному право на працю з оплатою праці не менше встановленого державою мінімального розміру, вільний вибір професії, роду занять і роботи. КЗпП також встановлює, що держава повинна створювати умови для ефективної занятості населення, підвищення і підготовки трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку працівників.
Всі громадяни мають рівні трудові право незалежно від расової, національної приналежності, мови, майнового та соціального стану, політичних поглядів, мови, релігійних переконань. Цей кодекс регулює трудові відносини працівників незалежно від форми власності установ, підприємств, організацій, виду їх діяльності, галузевої належності, а також осіб, що працюють у фізичних осіб-підприємців.
За прошедшие годы в КЗоТ Украины из 261 пунктов кодекса законов о труде были изменены 221.
Законопроект «Про працю» складається з десяти глав (98 статей):
Загальні положення
Трудові відносини і трудовий договір
Робочий час
Відпочинок
Оплата праці
Гарантії та компенсації
Матеріальна відповідальність працівника
Індивідуальні трудові спори
Державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства
Прикінцеві положення
5. Основними джерелами міжнародно-правового регулювання праці та трудових відносин є, безперечно, акти ООН, МОП, правові акти регіональних об'єднань держав та міжнародні договори з питань праці, які укладаються між суверенними державами. Одні з цих документів за своїм характером та змістом є міжнародними договорами, а це означає, що норми таких документів щодо сторін, які є учасниками домовленостей, породжують відповідні юридичні зобов'язання і передбачають контроль та нагляд за їх застосуванням. Інші документи у цій сфері можуть і не мати договірних ознак, а тому положення їх не містять міжнародних зобов'язань для держав, а носять лише програмний характер.
Важливим документом, що належить до системи джерел міжнародного трудового права вважається Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. За правовою природою це є програмний документ, але обсяг та рівень проголошених у ній прав і свобод людини є настільки прогресивним і високим, що навіть незважаючи на те, що вона не є загальнообов'язковим актом, розглядається світовим товариством як міжнародний договір. Вона стала основою для прийняття у 1966 р. "Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права" та "Міжнародного пакту про громадянські та політичні права". На відміну від Декларації ці пакти є багатосторонніми міжнародними договорами, а їх норми обов'язкові для держав-учасниць.
Важливими джерелами міжнародного трудового права є також прийнята в рамках ООН "Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації" (1966 р.), яка набула чинності для України 7 квітня 1969 р., "Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок" (1979 р.), діє в Україні з 3 вересня 1981 р., "Конвенція про права дитини" (1989 р.), набула чинності для України 27 вересня 1991 р., "Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей" (1990 р.).
Питома частка в системі джерел міжнародного трудового права належить документам, прийнятим в рамках МОП. Нормотворча діяльність цієї організації полягає, основним чином, у прийнятті рішень, що мають форму конвенцій та рекомендацій. Загальна кількість їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.
Конвенції МОП є міжнародними договорами, що породжують відповідні юридичні зобов'язання перед державами — членами МОП, які їх ратифікували. Рекомендації за своїм характером міжнародними договорами не визнаються і не вимагають ратифікації. Держави, які ратифікували відповідні конвенції, зобов'язані приймати законодавчі чи інші акти, що мають сприяти ефективному використанню та застосуванню ратифікованих конвенцій у нормотворчій, праворегулятивній та правореалізаційній діяльності. Залежно від важливості регульованих конвенцією питань, держави зобов'язані один раз на 2—5 років робити доповіді щодо вжитих заходів, спрямованих на ефективність застосування ратифікованих конвенцій. Разом з тим держави не звільняються від обов'язку інформувати Адміністративну Раду про стан національного законодавства і практику щодо нератифікованих конвенцій. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства. Але вже тепер МОП ставить вимогу про зростання ролі рекомендацій як одного з важливих регуляторів та чинників міжнародно-правового забезпечення трудових відносин.
Конвенції і рекомендації МОП приймаються Міжнародною конференцією праці. Порядок їх ухвалення передбачає однакову процедуру. Міжнародне бюро праці попередньо здійснює підготовку доповідей, у яких узагальнюється законодавство та практика різних країн щодо правового регулювання праці. Всі конвенції та рекомендації повинні пройти обговорення у спеціальних комітетах і приймаються кваліфікованою більшістю, 2/3 голосів делегатів, присутніх на сесії Міжнародної конференції праці. Вважається, що така кваліфікована більшість голосів повинна надати прийнятій конвенції, окрім юридичної сили, ще й міжнародного авторитету.
Інша група договорів у системі сучасного міжнародного трудового права передбачає регулювання праці та трудових відносин на регіональному рівні, а саме в рамках Ради Європи, Європейського Союзу, Співдружності Незалежних Держав, Організації американських держав, Організації африканської єдності, Арабської організації праці, Організації економічного співробітництва та розвитку тощо.
Регіональні європейські стандарти у сфері праці сформовані, головним чином, на основі "Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод" (1950 р.) та Європейської соціальної хартії (1961 р., переглянутої у травні 1996 р.).
Регіональною організацією європейських держав є Рада Європи (РЄ). Вона — найбільш представницька організація на континенті. До її складу входить 41 держава, у тому числі з 1995 р. — Україна
Важливе місце в системі джерел міжнародного трудового права, що мають своєрідну правову природу, належить нормам з питань праці, які ухвалюються в рамках Європейського Союзу (ЄС) його керівними органами. Головною метою діяльності ЄС є соціальний прогрес у державах-учасницях та їх соціальне зближення. Це, зокрема, визначено в Маастрихтському договорі 1992 р. та Амстердамському договорі 1997 р. Названі договори визначають також і основні напрями подальшого розвитку європейського трудового права.
Особливістю правової природи норм установчих документів ЄС є те, що вони безпосередньо врегульовують трудові відносини у країнах — учасницях ЄС без будь-якого додаткового підтвердження національним законодавством цих держав. Більше того, за наявності колізій у правовому регулюванні вони користуються пріоритетом щодо норм національного законодавства. Ці норми у сукупності формують так зване "первинне право" ЄС. Правові акти, які ухвалюються органами ЄС відповідно до визначених повноважень, формують систему "вторинного права", а тому повинні прийматись на підставі та на виконання "первинних норм".
Основними джерелами формування системи "вторинного права" ЄС є регламенти, директиви та рекомендації. Регламенти — це акти прямого застосування, що мають наднаціональний та транснаціональний характер і не вимагають з боку урядів держав — членів ЄС додаткових дій, спрямованих на їх визнання. За своєю правовою природою вони прирівнюються до "первинного права", мають пріоритет перед національними нормами, а у випадку невідповідності їм національний акт визнається недійсним.
Ще одним видом джерел міжнародного трудового права вважаються двосторонні договори з питань праці та трудових відносин, які історично утвердилися у системі норм міжнародно-правового регулювання праці. Першою такою угодою, яка регламентувала питання праці, стала угода між Італією та Францією від 15 квітня 1904 р. Вже у 1906 р. в Берні було укладено два перших багатосторонніх договори про працю. На відміну від багатосторонніх угод у сфері праці, які зазвичай охоплюють широке коло об'єктів правового регулювання, двосторонні договори, як правило, укладаються державами з питань взаємного працевлаштування громадян поза межами території держав, а також визначення умов праці та соціального забезпечення трудівників-мігрантів і членів їх сімей. Особливістю двосторонніх договорів з питань праці є те, що вони передбачають тверді юридичні зобов'язання кожної з держав, які виступають сторонами домовленостей, і підлягають ратифікації компетентними органами державної влади.
8. Уніфікація (від. лат. unus - один, лат. facio - роблю; об'єднання) – приведення до одноманітності, до єдиної форми або системи; діяльність міжнародних організацій або компетентних органів держави чи декількох держав, спрямована на вироблення правових норм щодо однакового регулювання певних суспільних відносин.
Уніфікація може здійснюватись шляхом введення в національне законодавство нормативних положень, які були розроблені у межах міжнародних договорів формування модельних законів, розробки типових договорів.
У науці міжнародного приватного права виокремлюють пряму та непряму уніфікацію. При прямій уніфікації в міжнародному договорі створюються правові норми, які можуть прямо застосовуватись в системі внутрішнього права держав учасників договору. При непрямій уніфікації учасники договору зобов'язуються закріпити в своєму законодавстві правову норму, зміст якої визначений в договорі більш-менш докладно. Створення уніфікованих норм є можливим не лише на підставі міжнародного договору, а також у вигляді норм міжнародного звичаю, у деяких випадках – за допомогою рішень органів міжнародних організацій, що мають юридично обов'язковий характер (наприклад, Регламенти в ЄС).
Гармонізація права - це принципово інший механізм зближення правових систем, коли держави за взаємною згодою включають у своє законодавство ідентичні або схожі правові норми.
Гармонізація права - процес, спрямований на зближення права різних держав, на усунення або зменшення відмінностей. Ідентичні норми можуть бути створені за допомогою міжнародних договорів; зміна національного законодавства може бути досягнута за допомогою обов'язкових рішень міжнародних організацій (прикладом можуть слугувати директиви, що приймаються в ЄС); одноманітність національного права може бути досягнута шляхом розробки державами у межах міжнародних організацій модельних нормативних актів, які не є обов'язковими для держав, і водночас є зразком, який держави можуть або використовувати, або не використовувати в своєму законодавстві (прикладом у цьому випадку може стати Модельний Цивільний кодекс держав-учасниць СНД).
Уніфікація допускає введення в національне право різних держав однакових норм та сприяє зближенню правових систем. Гармонізація - більш гнучкий метод порівняно з уніфікацією. Кінцевим результатом гармонізації є створення не однакових правових норм, а зближення права, усунення суперечностей: норми різних держав можуть бути схожими, навіть збігатися, і водночас відрізнятися.