ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ТІЛЕСНИХ ТЕРАПІЙ
Проектна робота по курсу " Дитяча психологія та психотерапія"
На тему :
Дитяча аутоагресія
Автор: Шиндак Галина Михайлівна
Київ 2020
«Будьте обережними в своїх висловлюваннях до дитини, бо колись це стане її внутрішнім голосом»
Аутоагресія – це почуття, діапазон якого охоплює шлях від невдоволення до ненависті, спрямоване на самого себе і розглядається ще з часів Фрейда.
Аутоагресія (з англ. «поворот проти себе») — почуття, що коливається у діапазоні від злості до невдоволення та ненависті, спрямованої на себе. Така поведінка починає проявлятися у віці, коли дитина вже здатна оцінювати свою поведінку. З точки зору психоаналізу, аутоагресія виникає коли людина перенаправляє на себе агресію, спрямовану на неї іншим.
У дитини аутоагресія може проявлятися :
щипанням себе;
дряпанням;
вириванням волосся;
лайкою у свій бік;
завданням собі іншого фізичного болю;
стереотипні рухи( погойдування на стільці, покачування з ноги на ногу);
кусанням нігтів;
патологічною мастурбацією;
зумисними падіннями.
Для з’ясування причини аутоагресії у дітей, слід зрозуміти, у кого і чому вона виникає. По-перше, це своєрідний захисний механізм. Діти так поводяться через страх отримати ще більше болю від когось іншого. Аутоагресія — переправлена агресія від людини, близької дитині, якій вона не може відповісти такою ж агресією .
Інше вираження захисту у тому, що це допомагає дитині впоратися із емоційним навантаженням. На перших порах коли дитина не може справитись зі своїми негативним емоціями та переживаннями , вона може випадково в процесі плачу вдаритись – звісно, фізичний біль рефлекторно притягує більше дитячої уваги та переключає дитину від душевних страждань до місця удару. Відповідно , у дитини підсвідомо утворюється зв'язок ,що фізичний біль хоч на деякий час відволікає та переключає від нестерпних для неї відчуття провини чи сорому на який првокують близькі люди. Такі дитячі дії відбуваються автоматично і закріплюються від випадку до випадку утворюючи умовний рефлекс. Так дитина справляється зі своєю роздратованістю .
До аутоагресії найбільш схильні надмірно емоційні діти, ті, яких постійно карають дорослі, а також хто почуваються непотрібними та меншовартісними , маніпулюючи завдяки таким діям.
Також , однією з причин аутоагресії у дітей є напружене середовище в сімї , коли один з батьків виражає агресію у крайній формі (побиттям близьких чи навколишніх побутових речей ) або інша крайність - не виводить свою злість , або має особисті блоки та установки щодо виявлення у себе агресії . До прикладу , таким батькам ще в їхньому дитинстві могли привити установки що «зляться тільки погані люди», «сердитись жахливо не красиво» і таке інше.
Дитина до 7-8 років знаходиться в емоційному полі «свого дорослого», тому надважливим є емоційна стабільність такої людини. Адже як мама чи близький опікун обходяться з почуттями дитини, так і сама дитина буде відноситись до своїх почуттів коли виросте.
З аутоагресією у дітей стикаються багато батьків. Дитина проявляє аутоагресію, коли починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також вона може проявлятися в негативних та злих висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості. У психоаналітичному підході аутоагресія є своєрідним механізмом захисту. Таким чином, дитина «скидає» напругу, що нагромадилася.
Також дитина проявляє аутогагресію , коли боїться знову отримати від мами чи тата чергову порцію агресії, показуючи що сама здатна себе покарати і насварити завдаючи собі болю.
Іноді у дітей проявляється аутоагресія під час конфліктів між батьками – дитина приймає сторону слабшого , наприклад ідентифікує себе з мамою, щоб її захистити , а тато при цьому великий і злий. В таких ситуаціях потрібно проговорювати і пояснювати дитині через що в даний момент сварка, що не потрібно приймати нічию сторону, що це нормально злитись і іноді таким чином вирішуються певні питання . Важливо описувати дитині власні переживання та емоції, щоб вона розуміла що відбуваєтсья та в майбутньому вміла називати свої почуття.
Є кілька характерних рис, за якими можна визначити, схильна дитина до аутоагресії чи ні. Аутоагресія може проявитися, якщо дитя:
• частіше відчуває негативні емоції, ніж позитивні, що проявляються плачем, періодичним занепадом настрою;
• мовчазне, сором’язливе;
• схильне до мазохізму, що виражається у наданні переваги благополуччю інших стосовно свого благополуччя;
• має занижену самооцінку, недооцінює своє значення.
Дитяча аутоагресія також може бути зумовлена ситуаціями, коли:
• Присутня неуважність батьків або неправильна модель виховання. Дитина не може прямо проявити агресію щодо адресату. Не маючи можливості «покарати» батьків, дитина спрямовує свою злість на себе.
• Є недолік емоційного контакту з батьками, незадоволене бажання бути потрібною, улюбленицею. У деяких сім’ях поранити себе – єдиний спосіб звернути на себе увагу та відчути турботу.
• Було покарання дітей в ранньому віці. Якщо дитину ще з раннього віку критикували за невдачі, порівнювали з іншими дітьми у негативному ключі, карали її гуманними, як вони вважали способами, то згодом дитина, внаслідок банального зауваження - може «покарати» себе сама, убезпечившись від батьківських криків і невдоволення. Така поведінка скоріше за все змусить батьків сильно занепокоїтися.
• У дитини висока емоційна чутливість. Для неї неможливо, коли хтось страждає і заподіює біль собі.
• Виникає «магічне» дитяче мислення. Дитина може звинувачувати себе, якщо ви чимось засмучені, адже у віці від 3 років в силу вікових особливостей діти дуже егоцентричні .
Корекція аутоагресії
Насамперед дитину потрібно спробувати відволікти, але зробити це акуратно і ненав’язливо, не обмежуючи її в діях. Затикання рота, хапання за руки спровокує ще більшу агресію.
Важливо навчити дитину проявляти агресію назовні, наприклад, банальне - побити подушку, розірвати або зім’яти аркуш паперу, покидати дротики. Батьки мають відмовитися від дуже високих вимог до дитини. Менше критикувати, більше хвалити її. Говорити про свої емоційні реакції з дитиною, тим самим навчаючи її усвідомлювати та проговорювати свої почуття, а не накопичувати їх.
Важливим для зменшення проявів аутоагресії є контейнерування дитячих негативних емоцій. Про контейнерування багато описано у роботах Людмили Петрановської , до прикладу у книгах «Таємна опора» та «Якщо з дитиною складно». Важливо показати дитині, що ми приймаємо її зі всіма негативними емоціями, адже енергія злості яка є в дитині дана їй щоб вона захищала та вдовольняла свої потреби . Можна проговорити дитині : « я співчуваю тобі, мені сумно що у тебе склалась така ситуація, я розумію як тобі зараз». Багато батьків не вміють контейнерувати емоції своєї дитини, так як їхні емоції в їх дитинстві не контейнерували і їх починає «накривати» своїми невиведеними емоціями .
Частіше обіймати та пестити дитину. Але якщо вона противиться, не варто бути нав’язливими. Це тільки посилить прояв аутоагресії.
Розмовляти з дитиною . Слухати і чути дитину : які її потреби не задоволені ?
Використовувати казкотерапію, пісочну терапію (рити ямки у піску), ігрова терапія (за допомогою підручних іграшок дитини створити гру з пропрацюванням травмуючого епізоду) .
Можна використовувати арт – терапію, малювати свою злість. Для зменшення проявів аутоагресії рекомендовано малювати на ватмані. На лист розміром А1 чи А2 вилити різнокольорову гуаш, розріджену водою, та змішувати усі барви, малюючи каляки-маляки. У кінцевому результаті малюнок перетвориться на чорно-сіру масу, яку можна «заговорити» (психологічно передати з дитиною усі її негативні емоції), потім висушити та розірвати, за бажанням дитини можна спалити . У такий спосіб дитина в подальшому знатиме, як боротися зі своїми негативними емоціями.
Батькам також корисно буде проаналізувати поведінку всіх близьких людей і зробити відповідні висновки стосовно факторів, які провокують кризовий стан. Розглянути аутоагресію дитини ,як виклик собі ,щоб звернути увагу які власні аспекти життя не задовольняються , які потреби та бажання не реалізуються
( мами, дитини, бабусів-дідусів та близького оточення).
Хвороби пов’язані з аутоагресією
Невиведена та спрямована на себе агресія може призводити до різних захворювань:
Хвороби шлунково-кишкового тракту – пов’язані з відчуттям злості та невиведеного гніву – гастрити, виразки, камені у жовчному міхурі, панкреатит.
Бронхолегенева система – сухий нав’язливий кашель.
Опорно-рухова система – артрит,поліартрит.
Аутоімунні захворювання – муковісцидоз.
У більщ старшому, підлітковому віці :
Гіпертонія
Алкоголізм, наркоманія
Ризиковані та екстримальні сексуальні відносини
Отже, якщо не звертати уваги на схильність дитини до аутоаресивних станів, то це може завершитися трагічно. Є категорія дітей, схильних до аутоагресії від народження — це сором’язливі, закриті діти зі зниженою самооцінкою.
Не можна сварити малюка за прояви аутоагресії. Навпаки виявляйте свою любов, незважаючи ні на що. Приймайте та легалізуйте всі прояви дитини та весь спектр її емоцій .
Поцілунки, обійми, ласкаві слова — ось найкращі методи, завдяки яким дитина отримає необхідний емоційний спокій.
Список використаних джерел:
1. Колосова С.Л. Детская агрессия. – СПб: Питер, 2004. - 224c.
2. Оклендер В. Окна в мир ребенка. Руководство по детской терапии. – М.: Эксмо, 2005. – 336c.
3. Пилягин Г. Я. Аутоагрессия: биологическая целесообразность или психологический выбор? // Таврический журнал психиатрии. — 1999. — Т. 3, № 3. — С. 24–27.
4. Реан А.А. Психология личности. Социализация, поведение, общение. – Спб.: прайм-Еврознак, 2004. – 656c.
5. Петрановская Л. В. Якщо з дитиною складно. – Харків, 2020.