Размещено на http://www.allbest.ru/
Національний університет ім. Адмірала Макарова
Факультет економіки моря
Реферат
На тему: «Демографічні проблеми людства»
Підготувала: Змельська Дар`я В`ячеславівна
Миколаїв 2016
Зміст
Вступ
1. Історія «демографічних революцій»
2. Демографічна криза й демографічний вибух
3. Динаміка чисельності населення світу
4. Демографічна політика
Висновок
Література
Вступ
Демографічна проблема – це сукупність соціально-демографічних факторів сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливішими є питання народонаселення, які можуть загрожувати життєдіяльності людства вкрай негативними наслідками. Це, з одного боку, стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і з іншого – загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах.
До проблем народонаселення слід віднести також нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, неконтрольовану урбанізацію у країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.
Нині у світі щосекунди народжується 21 людина і помирає 18. З цієї причини населення Землі щодня збільшується на 250 тис. і майже на 130 млн осіб за рік. Процес безперервного зростання населення світу вимагає збільшення виробництва енергії, їжі, споживання мінеральних ресурсів, що посилює навантаження на біосферу планети, сприяє виникненню апокаліптичних прогнозів. Протягом останніх двох десятиліть приріст населення в цілому становив приблизно 2,4 %. При цьому в більшості розвинених країн він не перевищував 0,5-1 %, зате в країнах, що розвиваються, досягав, 4 %. Максимально цей процес позначився на Індійському субконтиненті, у Західній Азії та деяких африканських країнах. Загалом, дві третини земного населення — це так звані «однодоларові країни» (де люди в день отримують не більше одного долара) — Азія, Африка та Латинська Америка. У цих регіонах видобувається половина сировинних і паливних ресурсів планети, але країни цих континентів споживають лише 1 /8 частину своїх багатств. Розрив між багатими та бідними країнами щороку зростає.
У провідних, індустріально розвинених країнах стає реальністю проблема надлишкового населення. Масова легальна та нелегальна міграція до розвинених країн здатна породити нову проблему з непередбачуваними наслідками. Недавні конфлікти на національному ґрунті в Греції та Франції є провісниками майбутніх, значно відчутніших потрясінь. Навіть економіка США навряд чи спроможна забезпечити 400 млн мешканців, яких за прогнозами ця країна матиме в 2050 р.
За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130млн. людей, вмирає 50млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей.
Демографи не сподіваються стабілізації чисельності населення раніше 30-х років XXI ст., коли вона досягне 10-12 млрд. Натомість варто очікувати різкого загострення всіх негативних процесів, помітних уже нині. Причому процеси, що практично неминуче супроводжують зростання населення, охоплюють усі сфери життя. Ідеться, зокрема, про зниження життєвого рівня, спричинене багатодітністю, що позначається на стані сімейного бюджету: підвищення ціни на землю, особливо в містах; подорожчання житлового будівництва, ресурсів, систем життєзабезпечення; зростання непродуктивних витрат.
Відбувається також неконтрольоване збільшення кількості населення міст. Оскільки розширення площі сільськогосподарських угідь уже практично неможливе, надлишок населення спрямовується до міст, які обростають багатомільйонними трущобами, що не тільки забруднюють навколишнє середовище, а й поступово насуваються на орні землі та національні парки.
Перед деякими країнами, насамперед західноєвропейськими, а також Японією та США постала проблема старіння населення. У глобальному вимірі кількість людей похилого віку зростає щорічно на 2 %. Це позначається на всіх аспектах життя суспільства — економічному, соціальному, політичному, культурному тощо. Натомість у бідних країнах кількість дітей і молоді значно перевищує можливості здобуття освіти та забезпечення робочими місцями.
демографічний революція чисельність населення
1. Історія «демографічних революцій»
Протягом більшої частини існування людства, з часів неолітичної революції і аж до початку XIX ст. на Землі панував тип відтворення населення, який прийнято називати традиційним. Для нього були характерні висока народжуваність, близька до фізіологічного рівня (40-45 осіб на 1000 жителів), дуже висока смертність (30-35 осіб на 1000 жителів) і в результаті - низький природний приріст населення. Цей тип був нерозривно пов'язаний з аграрною економікою, з докапіталістичними відносинами, з орієнтацією на багатодітну сім'ю, у якій діти з раннього віку беруть участь у господарських роботах. Можна сказати, що саме висока смертність була тоді регулятором усього процесу розвитку.
Друга "демографічна революція" сталася наприкінці ХVIIІ - на початку XIX ст. у зв'язку з переходом від аграрної до індустріальної економіки, що ознаменувалося промисловими переворотами в країнах Європи. Поступове зниження смертності у міру розвитку охорони здоров'я в цих країнах призвело тоді до помітного збільшення природного приросту населення. Але в усіх інших регіонах світу продовжував зберігатися традиційний тип.
Третя "демографічна революція" почалась у середині XX ст. і захопила насамперед економічно розвинуті країни. Саме для її характеристики широко застосовується термін "демографічний вибух", який з публіцистичної літератури перейшов і в науковий вжиток.
Отже, Homo sapiens існує на планеті біля 100 тис. років, та лише приблизно 8 тис. років тому на Землі стало проживати близько 10 млн людей. Чисельність землян збільшувалася дуже повільно, поки вони жили завдяки полюванню і збиранню, вели кочівний спосіб життя. Але з переходом до осілого землеробства, до нових форм виробництва, особливо промислового, кількість людей стала збільшуватися і до середини XVIII ст. становила майже 800 млн. Приблизно у 1820 р. чисельність землян досягла першого мільярду. Потім ситуація різко змінилася - населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. У 1927 p., лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, його чисельність перевищила 2 млрд. Третій мільярд був зафіксований у 1959 p., четвертий - вже через 15 років, у 1974 p., а всього через 13 років, 11 липня 1987 року було оголошено ООН "днем народження 5-мільярдної людини". Шість мільярдів людей були вже у жовтні 1999 р.
2. Демографічна криза й демографічний вибух
Демографічна політика поділяється на два напрями: "демографічна криза" - зменшення кількості населення або "демографічний вибух" - різке зростання" кількості населення або "демографічна війна".
Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.
Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.Приріст населення (по десятиріччях) та абсолютне зростання населення Землі ми можемо прослідкувати у наступних схемах.
Рис. 1.1 Абсолютне зростання населення Землі
Рис. 1.2 Приріст населення (по десятиріччях)
3. Динаміка чисельності населення світу
Динаміка щільності народонаселення наведена у таблиці 1. За період існування людства щільність його популяції зросла більш ніж в 4 тисячі разів. Цей ріст чисельності не мав плавного характеру.
Таблиця 1. Динаміка щільності народонаселення Земної Кулі
| Період часу | Епоха | Щільність населення, особин/100м2 |
| Сучасність | Індустріальна | 1700 |
| 80 років тому | Індустріальна | 1100 |
| 180років тому | Аграрно-індустріальна | 620 |
| 130 років тому | Аграрно-індустріальна | 490 |
| 330 років тому | Індустріально-аграрна | 370 |
| 2000 років тому | Аграрна | 100 |
| 6000 років тому | Перші міста | 75 |
| 10 тис. років тому | Мезоліт | 4 |
| 25 тис. років тому | Верхній палеоліт | 4 |
| 30 тис. років тому | Середній палеоліт | 1,2 |
| 100 тис. років тому | Нижній палеоліт | 0,4 |
З таблиці 2 видно, що протягом тривалого часу чисельність народонаселення зростала поступово. Перелом відбувся у ХХ столітті, коли темпи приросту народонаселення стрімко зросли. Якщо раніше для подвоєння числа жителів планети треба було десь 600 років, то для останнього подвоєння було достатньо всього 38 років. Цей ріст був настільки стрімким, що отримав назву демографічного вибуху.
Висока чисельність населення Земної Кулі, таким чином, виявилася новим явищем. Раніше такий фактор в еволюції біосфери був відсутнім. (Андрейцев Ю.І., Пустовойт М.А. Екологічна експертиза. К., 1992).
Таблиця 2. Динаміка чисельності населення протягом останніх століть
| Роки | Чисельність населення (в млн.чол.) приріст | Середньорічний (в%) |
| 1988 | 5000 | 1,6 |
| 1980 | 4437 | 1,9 |
| 1950 | 2501 | 0,8 |
| 1900 | 1650 | 0,5 |
| 1850 | 1262 | 0,5 |
| 1800 | 978 | 0,4 |
| 1600 | 486 | 0,4 |
| 1500 | 446 | 0,1 |
| 1400 | 373 | 0,3 |
| 1300 | 384 | 0,0 |
| 1200 | 348 | 0,1 |
Спеціалісти по-різному оцінюють наслідки демографічного вибуху. Багато хто з них припускає, що взаємовідносини в системі "людина - природне середовище" будуть залежати від подальшої тенденції чисельності народонаселення. Однак, оптимісти вважають, що помітний спад приросту населення, який зараз дав про себе знати в розвинутих країнах західної Європи, в найближчому майбутньому пошириться на всю Земну Кулю, і на рівні 10,2 млрд. чоловік відбудеться стабілізація процесів росту за рахунок природних механізмів.
Діаметрально протилежна точка зору була висловлена ще у 1798 році Т. Мальтусом, який виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. Цим наперед визначається конфліктність в системі "людина - природне середовище".
Т. Мальтус був цілком правий, підкреслюючи, що людство як компонент біосфери, очевидно, не може мати безмежно велику чисельність.
Протягом ХХ століття в економічно розвинутих країнах природній приріст був досить низький, а "демографічний вибух" першої половини ХХ століття у більшості регіонів вже пішов на спад.
Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому оцінюючи ситуацію необхідно зважати на такі особливості.
По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другої - з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи, та збалансованості використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україна зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.
По-друге, можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні.
З таблиці 3 бачимо, що стабілізація чисельності населення Землі переважно повинна пройти на кінець ХХІ століття. У Європі, Азії, Північної та Латинської Америці, Австралії та Океанії та колишньої СРСР - в останній чверті ХХІ століття.
І тільки в Африці вона настане вже за межами наступного століття.
З таблиці 2 можна зробити висновок, що після стабілізації самої великою за чисельністю населення буде Індія.
Таблиця 3. Динаміка чисельності населення світу
| Рік | Населення, млн осіб | Приріст за десятиліття, млн осіб | Щорічний абсолютний приріст, млн осіб | Середньорічний темп зростання, % |
| 1950 | 2515 | 220 | 22 | 1,6 |
| 1960 | 3019 | 504 | 50 | 1,8 |
| 1970 | 3698 | 679 | 68 | 2,0 |
| 1980 | 4450 | 752 | 75 | 1,8 |
| 1990 | 5292 | 842 | 84 | 1,7 |
| 2000 | 6291 | 969 | 97 | 1,6 |
| 2011 | 7190 | 929 | 93 | 1,4 |
| 2023 | 8000 | 810 | 81 | 1,3 |
За оцінками демографів ООН, у 2006 р. на земній кулі проживало вже понад 6,5 млрд осіб, і таке зростання продовжується (табл. 3). 10 липня 2011 р. Ганноверський фонд населення Землі оприлюднив дані, згідно з якими на планеті проживає 6,89 млрд осіб. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130 млн людей, вмирає приблизно 50 млн; таким чином, приріст населення становить у середньому 80-85 млн людей. Щосекунди народжуються троє людей.
За останнім прогнозом експертів ООН населення Землі перевищило 7 млрд осіб у 2011 р., а до 2023 р. може скласти 8 млрд. До 2050 р. населення Землі досягне 9 млрд, а до кінця століття становитиме 10,1 млрд. При цьому збережеться тенденція приросту чисельності людей в основному за рахунок найбідніших країн, що тільки посилить проблему бідності в масштабах планети. Експерти стверджують, що найбільш "багатонаселеною" державою стане Індія, яка обжене Китай, що лідирує нині. До 2050 р. чисельність населення Індії перевищить населення Китаю майже на 200 млн осіб.
Як свідчить досвід низки країн, зниження темпів приросту населення залежить від багатьох факторів: забезпечення всього населення житлом належної якості, повної зайнятості, вільного доступу до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації сільського господарства, без розвитку освіти, вирішення соціальних питань. Дослідження, проведені у деяких країнах Азії і Латинської Америки, свідчать, що там, де рівень економічного і соціального розвитку низький, більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, і навпаки, народжуваність знижується при здійсненні прогресивних економічних перетворень.
Можна зробити висновок, що майбутній демографічний портрет планети в тому числі стабілізація чисельності населення, в великій мірі залежить від образу життя та діяльності теперішніх поколінь людей.
4. Демографічна політика
Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.
Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.
Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн:
1) країни, які проводять політику обмеження росту населення;
2) країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення;
3) країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення.
До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.). На початку 90-х XX ст. років загальнонаціональні програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (наприклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), які мають висо кий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Япо нія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим прирос том населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).
Особливості сучасної демографічної політики: зміна її пріори тетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісних характеристик населення; її головним об'єктом стає сім'я; адресно вибірковий характер, врахування специфічних інтересів окремих соціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку жінки), а також етнічних, релігійних і т.д.
Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх розв’язання вважають досягнення нульового приросту населення до 2025–2050 років шляхом скорочення народжуваності у країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях.
Із критикою концепції нульового приросту виступили чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які зазначають, що стабілізація чисельності світового населення як одна з умов розв’язання проблем народонаселення являє собою природно-історичний процес: нульовий приріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки у процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.
Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові питання: визначення граничних меж чисельності народонаселення Землі з урахуванням низки обмежувальних чинників: продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного (називають цифри від 10 до 20 млрд осіб); встановлення строків досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами експертів – середина XXI ст.).
Найактуальнішою глобальною демографічною проблемою сучасності є стримування зростання населення у країнах, що розвиваються. Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним з наприкінці ХХ ст. Уряди125 країн заявили про схвалення програми планування сім’ї. Історичний досвід свідчить про можливість розв’язання проблем народонаселення в розвиненому індустріальному й постіндустріальному суспільствах.
Висновок
Важливість та значущість глобальної демографічної проблеми в наші часи визнають всі країни, які усвідомили, що швидкий ріст світового населення, більшість якого припадає на країни що ровиваються, відстала економіка та нерозвинута соціальна сфера яких не в змозі повернути цей ріст на благо свого розвитку; що розповсюдження небезпечних захворювань типу СНІД, сильні осередки якого припадають знову ж таки на бідні країни, ведуть до збільшення смертності; що неконтролююча міграція та урбанізація з позитивного явища перетворюються в негативне ; що зв'язок між розвитком народонаселення більш крихкий, ніж це здавалося раніше; що ріст збройних конфліктів та гонка озброєння , особливо в країнах що розвиваються , ведуть до величезних матеріальних затрат ,що значно погіршує можливості для економічного та соціального розвитку і для рішення проблеми народонаселення.
Для вирішення глобальних демографічних проблем слід встановити допустиму межу чисельності населення Землі (від 10 до 20 млрд осіб), визначити строки стабілізації загальної чисельності населення (близько 2110 р - 10,5 млрд осіб, у тому числі в Азії - 57 %, в Африці - 19 % населення світу). Амстердамська декларація ЮНФПА передбачає застосування заходів, спрямованих на зменшення показників народжуваності, підвищення рівнів освіти, здоров'я, грамотності населення, соціального статусу жінок, планування сім'ї тощо. За Амстердамською декларацією передбачається скорочення природного приросту населення у тих країнах, де він загрозливо великий, з 2,1 до 1,9 %. За такої незначної, здавалося б, різниці виявляється, що кожний долар, витрачений на дотримання положень декларації, заощадить 5-7 доларів США на вирішення інших глобальних проблем, насамперед природоохоронної та ресурсної. Зважаючи на такий синергізм проблем, коли одна спричинює іншу, можна сподіватися на зворотний результат: вирішення однієї проблеми чи її пом'якшення сприятиме поліпшенню стану інших. У такому разі загальні витрати на вирішення глобальних проблем у комплексі можуть виявитися меншими, ніж сума витрат на подолання кожної з них окремо.
Отже, в минулому для людства були характерні високі показники коефіцієнтів народжуваності і смертності (в основному дитячої). Швидке зростання народонаселення - демографічний вибух - почалося внаслідок зниження дитячої смертності при збереженні попереднього рівня народжуваності. Нещасні випадки і стихійні лиха не контролюють чисельність населення, і природний приріст залишається високим: наприклад, у США щорічні втрати від автокатастроф (приблизно 50 тис. людей) надолужуються протягом 10 днів. Коли в Індії припливною хвилею змило цілий рисовий район, то загинуло близько 500 тис. осіб, але природні темпи приросту населення компенсували ці втрати за ЗО днів. Навіть регулярна загибель у світі 3-6 млн осіб щорічно від голоду і неповноцінного харчування є неістотною з погляду демографії, якщо порівняти її з глобальним приростом населення, яке становить за цей період майже 90 млн осіб. Тому ці втрати компенсуються приблизно за два тижні.
Література
1.Глобальні проблеми нашого часу.-М.:Думка,1981.
2.Голубчиков Ю.Н.Населення земної кулі // Географія у школі.-2000.-№20.-ст.10-22.
3.Демографічні показники країн світу,2000р. //Географія ПС.-2001.-№33.-ст.11-33.
4.Максаковский В.П. Демографічна криза у сучасному світі. //Географія ПС.-2001.-№23.-ст.13-14.
5.Сучасна демографія. /Під ред. А.Я.Кваши, В.А.Ионцева.- М.:Вид-во Моск.ун-та,1995.
6.Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. Економічна і соціальна географія світу.-Київ,2000.
7. Світ 80-роках., М. Прогрес, 1989, 54)