Ім'я файлу: Арабська весна.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 2935кб.
Дата: 24.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
Алжир.pptx
«Арабська весна»Розширення: pptx
Розмір: 2935кб.
Дата: 24.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
Алжир.pptx
Робота
Студентки групи ФК-21
Мацкевич Ангеліни
- Назва «Арабська весна» є алюзією на Весну народів (1848–1849).
Арабські держави
Передумови
- На початку 21 ст. нерівномірність соціально-економічного розвитку та збільшення частки молодого населення, яке не могло бути повністю інтегрованим у соціальні структури, сприяли зростанню незадоволення політичними режимами серед політично активного населення арабського світу.
- Водночас дискредитація ідеології арабського світського націоналізму , яка на початку 2010-х була офіційною в значній частині арабських держав (Алжирі, Тунісі, Лівії, Єгипті, Сирії, Ємені), слугувала поширенню ідеології не лише ліберально-демократичного, а й ісламістського характеру. На тлі цих тенденцій динамічне розширення доступу до мережі Інтернет та зростання популярності соціальних мереж в арабських суспільствах надали альтернативним до офіціозу політичним силам широкі можливості для агітаційної та інформативної діяльності.
- Безпосередньою причиною Арабської весни стали масові заворушення в Тунісі (грудень 2010 — січень 2011). Початком Арабської весни у Тунісі вважають 18 грудня 2010 року ― день, коли здійснив самоспалення 26-річний торговець фруктами М. Буазізі. Його смерть стала приводом для масових антиурядових виступів туніської молоді.
- 14 січня 2011 президент Зін ель-Абідін бен Алі був вимушений залишити Туніс на тлі фактичного переходу збройних сил (головнокомандувач ― Р. Аммар) на бік протестувальників.
- 3 березня було оголошено про проведення виборів до Конституційних установчих зборів ; вибори проведено 23 жовтня 2011, на яких відносну більшість здобула раніше заборонена помірковано-ісламістська партія «ен-Нахда» (лідер ― Р. Ганнуші). Остання сформувала перший коаліційний уряд держави . Після цього процес революційних трансформацій у Тунісі фактично увійшов у конституційне річище.
Зін ель-Абідін бен Алі
- Повалення авторитарного політичного режиму в Тунісі стало вагомим чинником виникнення та розвитку масових протестних рухів, які швидко переросли в антиурядові, у низці інших держав арабського світу, зокрема в Єгипті, Лівії, Ємені, та Сирії. Контрзаходи з боку державної влади здебільшого мали характер масового застосування насильства проти учасників протестних рухів. Це сприяло загальній радикалізації вимог.
- У Єгипті антиурядові протести під гаслом «Народ прагне повалення режиму» почались 25 січня 2011 на тлі загального невдоволення результатами парламентських виборів 28 листопада–05 грудня 2010. За офіційними даними понад 81% голосів виборців отримала правляча Національно-демократична партія Єгипту. 28 січня 2011 в усіх основних містах країни пройшла так звана «П’ятниця гніву», за підсумками якої протестувальникам вдалося взяти під свій контроль площу Тахрір в місті Каїр. Намагання сил поліції та спеціально організованих загонів прибічників президента Х. Мубарака очистити площу не мали успіху. Значних жертв зазнали як протестувальники, так і проурядові сили (до 900 осіб ).
«П’ятниця гніву»
- На тлі втрати фактичного контролю над ситуацією у великих містах Єгипту, нейтралітету збройних сил (головнокомандувач ― М. Х. Тантаві) та дипломатичного тиску з боку США Х. Мубарак 11 лютого 2011 оголосив про відставку. Функції президентської влади перейшли до Вищої ради збройних сил Єгипту до 30 червня 2012.
- У Лівії хвиля протестів проти лідера країни М. Каддафі розпочалася 15 лютого 2011 після арешту в м. Бенгазі силами державної безпеки правозахисника Ф. Тербіля. Упродовж лютого 2011-го значна частина Східної Лівії опинилася під контролем антиурядових сил, на бік яких перейшла частина лівійської армії. 27 листопада 2011 року було проголошено створення Національної перехідної ради Лівії як тимчасового уряду країни . Однак вірні М. Каддафі підрозділи лівійських збройних сил на чолі з головнокомандувачем ― А.-Б. Юнісом Джабром перейшли в контрнаступ і до кінця березня 2011 фактично поставили повстанців на межу поразки.
- З ініціативи Великої Британії та Франції та за підтримки США 17.03.2011 Рада безпеки ООН санкціонувала використання збройних сил іноземних держав у Лівії заради «безпеки цивільних осіб» (Резолюція Ради Безпеки ООН 1973). За підтримки Великої Британії та Франції супротивники М. Каддафі змогли реорганізуватися та перейти в наступ, кульмінацією чого стало взяття ними столиці Лівії м. Триполі 20-го – 28-го серпня 2011 року. До кінця вересня 2011 основні сили прибічників М. Каддафі було розгромлено. М. Каддафі потрапив до рук повстанців; вбитий 20 жовтня 2011 неподалік м. Сирт.
Муаммар Каддафі
- Масові протести та зіткнення з силами, вірними місцевим урядам, упродовж 2011 відбулися в Ємені, Бахрейні, Марокко, Йорданії, Алжирі та Сирії (зокрема, стали передумовою для початку громадянської війни в країні).
- Арабська весна стала головним чинником розвитку політичних процесів у регіоні Близького Сходу та Північної Африки. З погляду геополітики Арабська весна призвела до зміни співвідношення сил в регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Це зумовило значне послаблення або взагалі припинення самостійної регіональної політики Єгипту та Лівії, а також перегрупування основних держав арабського світу відповідно до їх схильності підтримувати рухи, породжені Арабською весною (Катар), або протидіяти їм (Саудівська Аравія).
- У внутрішньополітичному аспекті Арабська весна спричинила дестабілізацію в більшості охоплених нею держав: фактична дезінтеграція лівійської державності; громадянський конфлікт із залученням іноземних держав у Ємені; громадянська війна в Сирії; політичне протистояння в Єгипті (супроводжувалось військовим переворотом з масовими жертвами 3 липня 2013).