МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Економічний факультет
Кафедра економічної теорії
Курсовий проект
з дисципліни «Політична економія»
на тему:
«Народонаселення та суспільний розвиток»
студентки 1 курсу
денної форми навчання
напряму підготовки: 071
«Облік і оподаткування»
Нейметі Яни Артурівни
Науковий керівний: доц. Молнар О. С.
Національна шкала ___________
Кількість балів ______________
Оцінка ECTS ________________
Члени комісії: ____________ _______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Ужгород – 2021
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………….………………………3
1. “Місце категорій “людина” і “народонаселення” в системі сучасних соціально-економічних відносин..………………………………………………………………...6
2. Народонаселення як одна із проблем демографічної ситуації сьогодення в Україні…………………………………………………………………………………13
3. Суспільний розвиток: сучасні тенденції…...………………….…..………………20
Висновки……………….....……………………………………………………………27
Список використаної літератури...……..……………………………………….……29
ВСТУП
Тема курсової роботи є досить актуальною в сучасних умовах. Уся історія розвитку людства нерозривно пов'язана із змінами динаміки чисельності і відтворення населення. Світові процеси народонаселення останнім часом чинять всезростаючий вплив на міжнародні відносини і політику. XX століття, особливо його друга половина, характеризується небувалим ростом населення, глибокими змінами в народжуваності і смертності, у віковій і сімейній структурах, урбанізації і міграції населення, значними регіональними відмінностями в розвитку світового населення.
Серед глобальних проблем сучасності, таких, як запобігання ядерній війні, подолання відсталості країн, що розвиваються, продовольча і енергетичні проблеми, ліквідація небезпечних хвороб, забруднення довкілля, особливе місце належить демографічній проблемі, що обумовлює розвиток практично усіх (за винятком, можливо, першою) глобальних проблем людства.
Важливість і значимість глобальної демографічної проблеми в наші дні по суті визнана всіма державами, що усвідомили, що швидкий ріст світового населення, велика частина якого припадає на країни, що розвиваються, відстала економіка та нерозвинута соціальна сфера яких не в змозі звернути це зростання на благо свого розвитку; що поширення небезпечних захворювань типу СНІДу, потужні осередки якого припадають знову ж таки на найбідніші країни, ведуть до збільшення смертності; що неконтрольовані міграція та урбанізація з позитивних явищ перетворюються на негативні; що зв'язок між розвитком народонаселення і природою більш тендітна, ніж це здавалося раніше; що зростання збройних конфліктів та гонка озброєнь, особливо в країнах, що розвиваються, ведуть до величезних матеріальних витрат, значно погіршуючи можливості для економічного і соціального розвитку і тим самим для вирішення проблем народонаселення.
Досить згадати, що якщо свого першого мільярда населення світу досягло лише в 1820-1830 рр., то вже другий мільярд
в 1930 р., практично за 100 років; на третій мільярд пішло всього біля 30 років, на наступний, ще один мільярд, - 15 років, п'ятий мільярд зажадав трохи менше 13 років, а шостий - 12 років.Ніколи ще темпи росту населення у світі в абсолютних цифрах не були такими високими, як до кінця XX століття. Щорічний приріст склав більше 90 млн. чоловік , за розрахунками експертів ООН, такий приріст населення залишиться до 2015 року і аж до середини XXI століття кожні 11 років збільшуватиметься на мільярд. Причому за всю історію розвитку людства не спостерігалося таких разючих регіональних відмінностей.
Регіональні відмінності в розвитку народонаселення світу в XX столітті, особливо в другій його половині. обумовлені в першу чергу небувалим ростом населення країн, що розвиваються, де мав місце потужний демографічний вибух на противагу значному скороченню темпів росту населення в розвинених країнах світу, в деяких з яких з початку років спостерігається навіть негативний природний приріст, тобто смертність перевищує народжуваність, і в цьому випадку можна говорити про певну демографічну кризу. Останній, до речі, з усією очевидністю усе більш обумовлює сучасну демографічну ситуацію.
Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.
Перший розділ характеризується проблемою сучасних економічних досліджень, яка виявляється у відокремленні економічних процесів від тих, що відбуваються в секторі соціальні відносин суспільства. Одним з основних аспектів цієї проблеми є відсутність чіткого розуміння місцезнаходження категорій "людина" та "населення" в сучасних структурах соціально-економічних відносин. Найважливіше науково-практичне завдання, особливо для України, полягає у впливі на населення через механізм соціально-економічного впливу, враховуючи і фактично те, що населення країни вимирає. Як неодноразово буде згадуватись, в процесі розвитку світової суспільної науки, головним об’єктом та суб’єктом суспільних відносин є люди. Без «людини» не може існувати і функціонувати соціальна і виробнича системи. В той же час вона є основним джерелом розвитку науково-технічного прогресу, а отже роль і місце самої людини, як індивідуума, змінюється в процесі гуманізації загальносвітової науково-соціальної парадигми.
Основною причиною у другому розділі є посилення демографічної кризи в Україні, а саме зниження до критичного рівня народжуваності. Сучасна демографічна ситуація показує, що забезпечується лише половина відтворювальних потреб населення. Наразі Україна переступила поріг зниження народжуваності, за яким демографічний потенціал країни був безповоротно знищений, що призводить до втрати умов для відновлення чисельності населення. Процес зниження народжуваності в сучасних умовах має глобальний характер, що обумовлено багатьма економічними, соціальними та біологічними причинами. Зниження народжуваності в Україні посилилося в 90-х роках ХХ століття. Через економічну кризу рівень життя різко впав. Аналіз поточної демографічної ситуації показує, що демографічна криза поглиблюється. Більш інертний і майже некерований, його негативний вплив на подальший розвиток країни важко передбачити. Порівняння статистичних показників з іншими країнами показує, що за основними показниками природних змін населення – рівня народжуваності, смертності, природного приросту, Україна знаходиться після країн Заходу, а також колишніх республік СРСР.
Третій розділ призначений аналізу останніх років другого тисячоліття, в якому цінності і теорії, які швидко розширювалися, означали активну переоцінку. Кінець двадцятого століття з'явився як класичний, природний або спонтанний, історичний, кульмінаційний, і в той же час синтетична точка цього руху є інтелектуальною, духовною та освітньою революцією, яка готує нову соціальну систему, і у більш широкому сенсі - нова глобальна цивілізація.
Об’єкт курсової роботи: демографічні процеси, суспільний розвиток.
Предмет курсової роботи: народонаселення як передумова і суб'єкт історичного процесу.
Мета курсової роботи:
дослідження «людини» як головного об’єкта та суб’єкта суспільних відносин, без якої не можливе існування та функціонування соціальної та виробничої систем;
аналіз демографічної ситуації в Україні і зокрема дослідження причин, що призвели до її погіршення на території нашої країни;
дослідження ролі людського капіталу у формуванні інноваційного суспільства й суспільства знань, можливостей соціальних транзитів та інновацій як прискорювачів суспільного розвитку.
Завдання курсової роботи:
визначення місця демографії, як системи неекономічних досліджень людського фактору, в системі наукових знань;
формулювання методологічної бази проведеного дослідження, розмежування економічної теорії на методологічні сектори дослідження, що проводитимуться;
безпосередній соціально-економічний аналіз місць визначених категорій;
створення передумов для побудови системи важелів соціально-економічного впливу на демографічні процеси на макро- та мікрорівні.
МІСЦЕ КАТЕГОРІЙ “ЛЮДИНА” І “НАРОДОНАСЕЛЕННЯ” В СИСТЕМІ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Термін народонаселення, який є агрегованим показником сукупності людських індивідів, що проживають на певній географічній території та мають спільні етноісторичні корені, є об’єктом дослідження багатьох суспільних та прикладних наук, центральною з яких, безумовно є демографія, або система демографічних наук.
Система знань про народонаселення має такий загальний вигляд:
| ФІОСОФІЯ | ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ | |||||
| Загальна теорія народонаселення | ||||||
| ЕКОНОМІКА народонаселення | ДЕМОГРАФІЯ (система демографічних наук) | ГЕОГРАФІЯ народонаселення | ||||
| СОЦІОЛОГІЯ народонаселення | ГЕНЕТИКА народонаселення | ЕКОЛОГІЯ народонаселення | ||||
| Науки, суміжні з демографією | ||||||
| СОЦІОЛОГІЯ | ІСТОРІЯ | ПРИКЛАДНА ЕКОНОМІКА | СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ | СОЦІАЛЬНА ГІГІЄНА | ГЕРОНТОЛОГІЯ | |
Рис. 1. Система наукових знань про народонаселення
Політична економія, як наука про участь людини в процесі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, розглядає соціальний характер загальної структури виробництва та його вплив на тип та умови відтворення населення, його соціальну мобільність та територіальну організацію. Політична економія розглядає людину як реалізатора одного з факторів виробництва – праці та носія особливого економічного ресурсу – підприємницького таланту, без якого взагалі неможливе існування сучасної економічної системи. Рівень участі народонаселення у виробничому процесі та якісний вміст підприємницьких здібностей – це головний методологічний аспект політичної економії та економічної теорії, як науки, взагалі. Але крім цього існує багато питань, які можна було б віднести до компетенції соціальної психології або економічної психології особистості. Наприклад: економічна поведінка людини в питаннях споживання, заощадження, рівня трудової участі та ділової активності, пріоритетів мотивації праці тощо.
Як видно з вищесказаного, політекономія досліджує загальні принципи функціонального втручання людського фактору в економічні процеси не акцентуючи увагу на його кількісному вимірі, не роблячи таким чином відокремлень між категоріями “людина” та “народонаселення”. Таким чином зазначена проблематика вимагає ретельнішої уваги. Аналізуючи специфіку двох груп наукових дисциплін, можна остаточно стверджувати: дисципліни, що досліджують особистість не є складовими наук, що вивчають їх сукупність. Це наочно демонструє діалектичний метод дослідження існуючої проблеми та умовний взаємозв’язок між такими науками як мікро- та макроекономіка, загальну методологію досліджень яких використовують вищезазначені науки, які ми розглянемо уважніше.
Народонаселення, як історично обґрунтована єдність біологічно-соціальних особистостей, є центром вивчення та аналізу таких прикладних економічних наук як: управління трудовими ресурсами, розміщення продуктивних сил, економічна демографія, ринок праці.
Рис. 2. Дослідження народонаселення в системі економічних наук.
Управління трудовими ресурсами – це прикладний напрямок, що здійснює дослідження виробничого потенціалу країни чи регіону в розрізі трудових ресурсів, тобто всього населення зайнятого в процесі суспільного виробництва. Зайнятість працездатного населення у працездатному віці, його структура та рівень участі в різних галузях економіки регіону обумовлюються якістю трудових ресурсів (економічне трактування якості населення суттєво відрізняється від філософського, див. вище), яку можна охарактеризувати декількома головними ознаками, а саме:
1) рівень здоров’я населення, його вплив на рівень трудової участі в процесі суспільного відтворення, якість та продуктивність праці;
2) рівень професійної підготовки, освіти та досвіду роботи на конкретних робочих місцях, професійно-освітній показник якості трудових ресурсів;
3) рівень економічної свідомості населення, що полягає в поділі населення на економічно активні та економічно пасивні групи;
4) якісний вміст індивідів, що мають підприємницькі здібності, як потенціал до подальшого розвитку недержавного виробничого сектору та сфери державного управління.
Слід зазначити, що науковий напрямок, який досліджує управління трудовими ресурсами не цікавиться проблемами відтворення та статевовікового складу населення. Його, більшою мірою, цікавлять процеси, що стосуються лише частини народонаселення, що приймає активну економічну участь в соціально-економічних процесах. Але не можна сказати, що раціоналізація використання трудових ресурсів за умов гуманістичного підходу до реалізації його завдань не здатні покращити загально-демографічний стан території, що підлягає дослідженню.
Розміщення продуктивних сил цікавиться населенням, як головною продуктивною силою, з точки зору його геополітичного розташування по території країни, наближеності до промислових вузлів та територіально-виробничих комплексів.
На основі системи розселення відбувається планування розбудови підприємств галузей та комплексів, планування розміщення проміжних баз для зберігання готової продукції та напівфабрикатів, розробка систем та мереж транспортування товарів до споживачів.
Слід зазначити, що до питань компетенції розміщення продуктивних сил дедалі частіше відносять розробку наукових основ державної регіональної економічної політики (на рівні економічних районів) та управління соціальним комплексом України, які мають безпосереднє відношення до оптимізації загального рівня умов життя, які в свою чергу здійснюють безпосередній вплив на демографічний стан певної території.
Система знань про розміщення продуктивних сил України дає підстави для розробки екологічного аспекту демографічної політики, оптимізації народногосподарського комплексу шляхом розвитку його мобільності від джерел виробничих ресурсів до населення як споживача, так і джерела робочої сили, та для ефективного, раціонального і послідовного використання природних ресурсів та виробничих потужностей для покращення життя суспільства.
Економічна географія стверджує, що народонаселення (суспільство) і природа уявляють собою закономірність комплексності і створюють суспільно-територіальний комплекс, який найбільш вдало піддається дослідженню. Економіка природокористування, що включає до себе й екологію та безпеку суспільного життя, сприймає народонаселення як невід’ємну частину геосфери земної кулі, й аспекту обережного використання природних ресурсів відводить не менш важливу роль, ніж проблемі збереження людських популяцій. Ефективність використання природних ресурсів завжди подається “з поправкою” на їх обмеженість та важливістю їхнього існування на земній кулі.
На перших етапах розвитку демографічної думки міграційні процеси не входили до об’єкту її дослідження, їх відносили до проблемного сектору економічної географії. Зараз ситуація змінилась, хоча економічна географія продовжує звертати увагу на міграційні процеси, особливо в царині етнічного складу населення та етнічного міжтериторіального руху. Не можна не згадати деякі суперечності щодо взаємозв’язку демографічних та географічних процесів, що відбуваються останнім часом. Як відомо, демографічний вибух, або стрімке збільшення чисельності населення земної кулі, призводе до підвищення температури на поверхні планети. Крім того, збільшення чисельності населення вимагає задоволення їх потреб продуктами матеріального виробництва, а це призводить до забруднення довкілля та розладу екологічного балансу.
Ринок праці – це специфічна проблемно-практична ланка економічних досліджень, об’єктом дослідження якої не є безпосередньо населення, а питання та проблеми його зайнятості, тобто можливості використання свого особистого ресурсу робочої сили задля задоволення власних потреб в умовах ринкової економіки.
Ринок праці є одним з найскладніших об’єктів досліджень як у ринковій, так і в перехідній економіці українського типу. В першому випадку головним питанням є наявність пропозиції праці, тобто кількості людей що бажають працювати в умовах розвинутої системи соціального захисту та існуванні дилеми вибору “вигоди від роботи чи альтернативне використання вільного часу?”. В умовах нестабільної економіки, більшу увагу приділяють важливості наявності попиту на робочу силу, тобто наявність підприємств, які бажають наймати працівників на роботу за умов взаємодії категорій “освіта-заробітна плата”.
Фактор існування попиту на робочу силу залежить від існуючої структури національної економіки та темпів економічного зростання і розвитку, що мають знаходити свій вираз не тільки в збільшенні обсягів та підвищення якості виробленої продукції, а й у збільшенні кількості робочих місць.
Не менш важливим є механізм визначення рівноважної ціни робочої сили – заробітної плати, та механізми його формування, які суттєво відрізняються від механізмів формування рівноважної ціни на будь-якому іншому ринку. Окремим стовпом на рину праці є держава в особі її контролюючих органів, які своєю діяльністю здатні не тільки сприяти задоволенню матеріальних потреб працездатного населення, яке бажає працювати, а й сприяти творчому розвитку особистості, як обов’язкового елементу еволюції суспільних відносин.
У той же час, діяльність на рівні дослідження особистості (людини) залишається в колі зору досліджень на мікрорівні індивіда, який є особовою одиницею народонаселення (див рис. 3).
Рис. 3. Система економічних досліджень особистості.
Внутрішній ринок праці та питання, що стосуються концептуальних засад виникнення його досліджень, не підлягали ретельному аналізу української науки через низку причин, головною з яких є недостатність регулювання та принципів діяльності ринку праці України взагалі.
Комплекс питань внутрішнього ринку праці стосуються мікроекономічних внутрифірмових рішень її управлінців щодо кількості та якості робітників, в яких існує потреба, джерел їх пошуку або власної підготовки, формування цінової політики в галузі оплати праці.
Кожне підприємство, навіть на якому працює 2 робітників, має свій власний ринок праці, та має вирішувати вже зазначені питання. Згадуючи політичні пріоритети розвитку економіки України на сьогоднішній день, слід зазначити, що вони полягають у збільшенні обсягів національного виробництва. При цьому збільшення кількості робочих місць не є пріоритетом для окремо взятого підприємця, який буде планувати максимізацію прибутку через автоматизацію виробництва.
Класичні концепції менеджменту добре відомі всьому світові, тому дуже прискіпливо на них ми не будемо зупинятись. Нагадаємо лише, що менеджмент – це мистецтво управління, яке в першу чергу базується на досягненні поставлених економічних результатів шляхом впливу на людський ресурс. Слід зробити невеличкий історичний екскурс і згадати, що вперше наголос на визначальній ролі людини в економічних процесах було визначено саме в класичних постулатах Ф. Тейлора, які, все ж таки, базувались на концепції “економічної людини” Адама Сміта.
В менеджменті людина розглядається, переважно як засіб а не як головна мета діяльності у виробничій галузі, що й зумовило розвиток та активізацію профспілкової діяльності на етапі становлення “первісного” підприємництва в США. Також у менеджменті була ретельно розроблена концепція мотивації праці, тобто спонукаючих до праці факторів, які складаються з трьох груп: матеріальних, духовних і моральних. В процесі еволюції економічної думки розвинутих країн світу було визначено, що матеріальна мотивація не є безумовно домінуючою. Мотиваційний механізм економічної діяльності в секторі української економіки має свою специфіку, в тому числі і матеріально-демографічного напрямку.
Управління персоналом, як наука та навчально-практична дисципліна застосовує термін “персонал”, як превосходну форму термінів “трудові ресурси” та “трудовий колектив”. Персонал – це якісний фактор робочої сили, який має відносно високий рівень кваліфікації, здатен до прийняття творчих рішень та нестандартного підходу до виконання виробничих функцій.
Економіка праці – це наука, під якою ми розуміємо комплекс досліджень, що стосуються трудового процесу та домінуючої участі людини в ньому. Не випадково, на рис. 3 такі науки, як економіка праці та соціоекономіка займають більшу питому вагу, ніж внутрішній ринок ринок праці, менеджмент та управління персоналом. До комплексу наук, які ми умовно об’єднали під назвою “економіка праці” входять дослідження в галузях фізіології, психології та гігієни праці, охорони та безпеки праці, загальної соціології та соціології праці.
Соціальна економіка – найскладніший аспект взаємодії особистості та економічної системи. Соціальна економіка розглядає етнічність та релігійність як фактори економічного розвитку, що здатні стимулювати не тільки збільшення обсягів виробництва, а й розвиток нових технологій. При цьому прийнято вважати, що релігійні основи світосприйняття здатні не тільки розвивати етику праці особистості, а й є ґрунтом національних економічних цінностей.
Окрему увагу в системі соціальної економіки відведено соціально-економічній ролі сім’ї, питанням сімейного бюджету, як економічній, так і соціальній ролі домогосподарства в системі ринку, актуальним питанням інституту успадкування.
Специфіка досліджень як народонаселення так і окремої особистості в системі економічних наук, зумовлює виникнення кола проблем, що стосуються характеру об’єктивності чи суб’єктивності реалізації досліджень та наукових висновків. Економіка та дослідження ролі людського фактору в економіці, як вважають окремі економісти мають бути вільними від суб’єктивних оцінок. Інша точка зору полягає в тому, що головним напрямком сучасних економічних досліджень повинна бути об’єктивність, оскільки політичні і соціальні оцінки постійно проникають в економічні дослідження.
Деякі дослідники також вважають, що взагалі небажано перетворювати політекономію в об’єктивну науку, це означало б, що дослідження мають бути байдужими ми до вивчення економічних проблем. Безумовно, це – далеко не всі економічні науки, що досліджують народонаселення та людину, але їх різнобічність з погляду на об’єкт дослідження, найбільш сприятлива для визначення теоретичної бази та методології розробки комплексу заходів, щодо впливу на демографічні процеси як на макро-, так і на мікроекономічному рівні.
Визначення місць категорій “людина” та “народонаселення” в системі соціально-економічних відносин, через різні сектори їх досліджень дозволяють визначити головні об’єкти, важелі та механізми впливу на демографічні процеси на макро- або мікрорівні, в залежності від суб’єкту впливу та існуючої щодо нього тенденції.
НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ЯК ОДНА ІЗ ПРОБЛЕМ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ СЬОГОДЕННЯ В УКРАЇНІ
Демографічна криза в останні десятиліття спостерігається по всьому світу. Щорічне скорочення кількості населення відбувається в багатьох країнах. Уряди деяких держав, зважаючи на таку негативну тенденцію, проводять відповідну міграційну політику, добиваючись компенсації втрат за рахунок мігрантів. Але корінне населення в них, скорочується. Це практично всі європейські держави, а також США, Росія, Японія і кілька інших країн. Причиною скорочення кількості населення в світі стало істотне зниження рівня народжуваності, що почалося ще в 1950-1960-х роках. Нині чисельність населення продовжує зростати лише в державах Африки і Азії (найбільші темпи – в Індії й Китаї), що викликане традиціями, які все ще зберігаються, а також бідністю і неписьменністю значної частини народу.
В Україні зниження рівня народжуваності, після його підвищення в повоєнні роки, почалося в 1980-ті роки. Проте істотне прискорення цього процесу сталося на початку 90-х у зв'язку з різким зниженням рівня життя громадян. Так, найшвидшими темпами скорочення чисельності жителів України відбувалося в 1993-1995 роки – це був період стрімкої інфляції і викликаного нею зниження реальних доходів населення, а також зростання безробіття у зв'язку із зупинкою тисяч підприємств. Перший національний Всеукраїнський перепис населення відбувся в Україні 5 грудня 2001 року (попередній було проведено у 1989 році – коли Україна ще перебувала у складі СРСР). Згідно з даними цього перепису, населення України складало 48 млн. 457 тисяч чоловік. Цей показник виявився істотно меншим порівняно з 1989 роком – 51млн. 452 тисяч чоловік [4]. Ці дані свідчать про продовження стрімкого падіння народжуваності в Україні.
За період між двома переписами загальна кількість населення України скоротилася на 3291,2 тис. осіб, або на 6,3%. Найбільшу чисельність населення в Україні зафіксовано на початку 1993 р. – 52 244,1 тис. осіб. З того часу і до 5 грудня 2001 р. демографічні втрати дорівнювали 3787,0 тис. осіб; 72% цих втрат становить природне зменшення чисельності населення. За даними переписів, з 1989 до 2001 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає в міських населених пунктах.
Чисельність наявного населення в Україні, за оцінкою, на 1 лютого 2020р. становила 41879,9 тис. осіб. Упродовж січня 2020р. чисельність населення зменшилася на 22,5 тис. осіб. Порівняно із січнем 2019р. обсяг природного скорочення зменшився на 8,7 тис. осіб.
Природний рух населення в січні 2020р. характеризувався суттєвим перевищенням числа померлих над живонародженими: на 100 померлих – 52 живонароджені (табл.1.1).
Таблиця 1.1 Демографічна ситуація в Україні станом на січень 2020 р.¹
| | Січень | |
| 2020 | 2019 | |
| Кількість живонароджених | 27,9 | 27,8 |
| Кількість померлих у т.ч. дітей у віці до 1 року, осіб | 53,6 | 62,2 |
| 175 | 167 | |
| Природний приріст, скорочення () населення | -25,7 | -34,4 |
1 2 3