Ім'я файлу: ТЕМА 3. Давньогрецька (антична) філософія.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Агностицизм (грец. Α-γνωστικισμός — від гностицизм (див. Гнозис) — філософський погляд, який стверджує, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.
Анамне́зис (від грец. Ανάμνησις — «згадування» або «вче́ння про прига́дування») — учення Платона в галузі епістемології (теорії пізнання).
Платон вважав, що дійсне пізнання — це пізнання світу ідей, яке здійснюється розумною частиною душі. При цьому розрізняється плотське і інтелектуальне знання (розумове осягнення, мислення).
Платонівське вчення про пригадування (дав.-гр. ἀνάμνησις) вказує як основну мету пізнання пригадування того, що споглядала душа у світі ідей, перш ніж спустилася на землю та утілилася в людське тіло. Предмети щільного світу слугують для збудження спогадів душі.
Апа́тія, байду́жість (дав.-гр. ἀ- «без» + πάθος «пристрасть, хвилювання, збудження») — це відсутність почуттів, емоцій, інтересу чи стурбованості щодо чого-небудь. Цей стан байдужості або придушення таких емоцій, як турбота, ажитація, мотивація або пристрасть. В апатичної людини відсутня цікавість або занепокоєння щодо емоційного, соціального, духовного, філософського, віртуального або фізичного життя і світу.
Апо́рія (грец. Απορια — безвихідність) — за формальною логікою — ускладнення в міркуванні, яке здається непереборним. В античній філософії широко відомі апорії Зенона Елейського в поняттях руху, простору і часу.
З точки зору марксизму всі апорії зумовлені об'єктивною суперечністю буття і можуть бути подолані тільки матеріалістичною діалектикою.
Апорія – безвихідне становище, будь-яка нездолана логічна проблема. Її поняття було введене в ужиток Зеноном з Елеї і вона означала невирішену проблему, що виникла в результаті наявності закладеного в ній протиріччя. Вона відображає невідповідність між даними досвіду, що говорять про існування руху, простору, множини та результатами їхньої теоретичної реконструкції. Вона, крім того, вважалась ще і методом спростування при зведенні тези доведеної до абсурду. Всі ці апорії зумовлені об’єктивною суперечністю буття і суперечливим характером пізнання.
Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова.
Атараксія (грец. Αταραξία — «незворушність, холоднокровність, спокій») — душевний спокій, незворушність, безтурботність, що, на думку деяких давньогрецьких філософів, досягається мудрецем.
Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.
Стан атараксії — найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.
Детерміні́зм (лат. Determinatus — «визначений», «обмежений») — філософське вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки, зокрема волі, внаслідок причинності, тобто такого зв’язку явищ, за якого одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).
Евдемонізм — етичний напрям, що вважає своїм принципом або метою життя щастя.
Евдемонізм це античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення і обґрунтування моралі, згідно з яким щастя («блаженство») є найвищою метою людського життя. Передумовою античного евдемонізму є Сократова ідея внутрішньої свободи, що досягається завдяки самосвідомості особи та її незалежності від зовнішнього світу.
Ко́смос (від грец. Κόσμος — «порядок») — одне з ключових понять давньогрецької історії та культури. Вживалося на позначення встановленого Богом (богами, Божеством) Всесвітнього Ладу, Порядку — на противагу Хаосу — Всесвітньому Безладу[1]. Для греків у цьому понятті з'єднувалися дві функції — упоряджувальна і естетична[2][3]
Космополітизм — ідеологія (теорія), світогляд і політична практика світового громадянства і світової держави, що ставить загальнолюдські інтереси і цінності вище інтересів окремої нації.
Ло́гос (грец. Λόγος) — термін західної філософії, релігії, психології та риторики. З давньогрецької мови буквально означає «слово». Уживається передусім у значеннях власне слова[1], науки[2], закону, надприродного світового розуму[3]. Часто під логосом розуміється раціональне, логічне знання, яке протиставляється міфу як знанню ірраціональному і прийнятому на віру[4].
Маєвтика — (μαιευτική se. Τέχνη — «повивальне мистецтво») запропоноване Сократом мистецтво витягувати приховане в людині правильне знання за допомогою майстерних навідних питань.
Метемпсихоз, поняття давньогрецької філософії на позначення переселення душ, перехд душі у нове тіло; характерне для орфійської, піфагорійської, платонічної традицій
Містицизм — це пошук усвідомлення та способів єднання із вищою дійсністю, сакральним, Богом, що ґрунтується на безпосередньому досвіді переживання, інтуїції, інсайті або інстинкті.
Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.
Політеї́зм (від дав.-гр. Πολύς — «численний» та дав.-гр. Θεός — «бог») — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям.
Про́стір (латинське: spatium) — протяжність, вмістилище, в якому розташовані предмети і відбуваються події. У філософії тривають дискусії щодо того, чи є простір окремою сутністю чи лише формою існування матерії. Простір характеризує співіснування об'єктів, їх протяжність і структурність, взаємне розташування.
Релятиві́зм (від лат. Relativus — відносний) — філософський, методологічний принцип, що підкреслює примат відносності між об'єктами та процесами, підкреслюючи тимчасовість їх субстанціальних властивостей, який полягає у метафізичній умовності змісту пізнання.
РУХ - спосіб реалізації суперечності буття,форма його існування. Будь-яке явищеодночасно виступає як “щось” , тобто євизначеним (конечним, абсолютним,одиничним і т. Д.), і як “ інше” , невизна-чене (як прояв безконечного, відносного,загального і т. Д.).
СОФІСТИКА - 1) форма ведення дискусії,полеміки в такий спосіб, щоб переконатиопонента, примусити його визнатипевні твердження, в цьому (“позитивному”) смислі практично збігається з поняттямеристики; 2) філософська течія(школа) в Стародавній Греції, створенасофістами - першими платними вчителямифілософії, риторики та еристики,що досягли значних успіхів у полеміці тарозробили різні прийоми еристики;
Суб'єктивна діалектика — це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини, в її свідомості. Іншими словами, об'єктивна діалектика панує в усій природі, а суб'єктивна діалектика, діалектичне мислення є тільки відображенням властивого всій природі руху через протилежності. Це означає, що залежність тут така: діалектика речей визначає діалектику ідей.
СТИХІЙНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (від грец.— елемент, начало, основа) — теоретично неусвідомлюване переконання людей в об'єктивному, тобто незалежному від людської свідомості, існуванні предметів, явищ природи й закономірностей її розвитку. С. М. Зумовлений практичною діяльністю людей, яка повсякденно доводить реальність навколишнього світу, можливість пізнання його законів
Соціоантропоморфізм – перенесення на природні об’єкти людських властивостей, почуттів, особливостей; при цьому світ мислиться на зразок первісної общини.
Суб'єкти́вний ідеалі́зм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом.
Субста́нція, Перви́нна субста́нція (лат. Substantia — щойність; те, що лежить в основі, синоніми: істотність, універсальність, рід, підмет, речовинність, суть, основа) — у філософії — єдина основа всього існуючого, основа буття. Основний складовий елемент.
ТЕЛЕОЛОГІЯ - вчення про ціль, доцільність; вчення,згідно з яким не лише людська діяльність,а й природні явища та історичніподії спрямовані до певної мети і підпорядковуютьсяїй; розгляд речей, явищ зточки зору доцільності на противагу причиннійнеобхідності або як доповненнядо неї.
Ха́ос, хао́с[1] (грец. Χάος — «зяяння», «простір») — одне з ключових понять у давньогрецькій філософії, яке походить з міфології. Згідно з «Теогонією» Гесіода, Хаос — німий безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, темне й життєдайне джерело всебуття — на протилежність Космосу, Всесвітньому Порядку. З Хаосу постали Гея (Земля), Тартар (підземний світ), Ерос (Кохання), пізніше також Ереб (вічна темрява) і Нікс (Ніч), від яких народились Ефір і Гемера (Світло й День).
Час — анізотропна (незворотна) умова зміни станів в матеріальній дійсності, в онтології аналогічний фізичному часу, в екзистенційному розумінні — екзистенційним ідеям «минулого», «теперішнього», «майбутнього». Час — загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.