1.2.Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає процес розвитку психічних функцій і особистості протягом усього життя людини.
Предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу. є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.
Предметом педагогічної психології є психологічні закономірності навчання і виховання. вивчає пізнавальну діяльність і розумовий розвиток учня, закономірності формування особистості як свідомого суб'єкта пізнання, спілкування і праці.
Завдання вікової та педагогічної психології можна розділити на 3 групи:
1. Методологічні завдання. 1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;2) проблему співвідношення навчання і розвитку;3) проблему вікової періодизації.
2. Теоретико-пізнавальні завдання.Основна ціль теоретичних досліджень - збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; 1) визначення еталонів зрілості особистості;2) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;
3.Практичні завдання. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. .1) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;2) проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;
Вікова а) близнюковий метод. Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов та спадковості на розвиток близнюків. б) лонгітюдний. Суть полягає у вивченні одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя.
в) метод поперечних зрізів. При використанні цього методу порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних.
г) комбіновані плани. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів у комбінованих планах.
Педагогічна. організаційні; емпіричні; статистичноїобробки даних; інтерпретаційні. організаційні методи: порівняльно-зрізовий; лонгетюдний;комплексний.
Порівняльно - зрізовий метод - визначення динаміки психічного явища, яке вивчається, в умовах організованого педагогічного середовища.
Лонгетюдний метод – це індивідуальна монографія про хід розвитку людського індивіда за певних педагогічних умов або ж моніторинг ефективності впливу певних умов розвивально-виховного середовища.
Комплексний метод має на меті встановити зв'язки й залежності між явищами різного роду (фізичним, фізіологічним, психічним та соціальним розвитком особистості).
3.Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г.С.Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам'яті тощо.
Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки.
Онтогенез людської психіки - це перехід від менш досконалих її форм до більш досконалих.
На думку Г.С.Костюка, онтогенез іде не по прямій, а "по спіралі". Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, впертості, повторюється у підлітковому віці, але набуває нового змісту і нових форм. Л.С.Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:
1. Закон циклічності - періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення.
2. Закон нерівномірності розвитку - різні сторони особистості, а також психічні функції, розвиваються асинхронно
3. Закон "метаморфози" - розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних в якісні.
4. Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини.
4. Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік її життя збільшується приблизно в 1,5 раза, а вага становить майже 9— 10 кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1/4 всього тіла (у дорослого 1/8), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/3 всієї довжини тіла. Ріжуться молочні зубки. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку до кінця першого року життя 850—900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема, їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділянками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини. Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. предметом провідної діяльності є інша людина.
Спілкування в цей період повинно носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини-створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я. соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація "МИ", соціальна ситуація комфорту.
Немовлячий період складається з двох півперіодів:
І період — до 5—6 місяців;
ІІ період — від 5—6 місяців до 12 місяців.
Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів.
Ранній вік знаменується появою фундаментальних життєвих надбань: ходіння, предметної діяльності, мовлення. Завдяки вільному пересуванню дитина вступає в епоху самостійної взаємодії із зовнішнім світом. Розвивається орієнтування у просторі, зростають пізнавальні можливості. Дитина перебуває у суперечливій ситуації: вона прагне сама виконати дію, але не може цього зробити без зразка дорослого. Подолання цієї суперечності призводить до того, що виникає ситуативно-ділове спілкування як засіб здійснення предметної діяльності, у ході якої дитина оволодіває призначенням предметів, вчиться діяти з ними так, як прийнято в суспільстві.
Соціальна ситуація розвитку дитини раннього віку зумовлена спілкуванням з дорослим як формою організації предметної діяльності малюка. Спілкування з дорослим відбувається з приводу предметних дій за допомогою мовлення, знижується його емоційність. Інтенсивно розвивається мовлення, витісняючи жести і лепет. Така форма спілкування - ситуативно-ділова. Ділові якості дорослого стають головним мотивом спілкування. У 2,5 роки дитина у грі наслідує дорослого, у неї розвивається символічна дія. на основі фізичного розвитку значно розширюється самостійність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як діяча ("Я сам");
- провідною діяльністю дитини раннього віку виступає предметно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове забарвлення;
- предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на основі предметних дій, що розвиваються у малюка з маніпуляцій;
- розвивається ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової і продуктивної діяльності;
- пізнавальні процеси тісно взаємопов'язані; провідним з них виступає наочне сприйняття, на основі якого розвивається впізнавання, освоюються наочні форми мислення (наочно-дієве і наочно-образне), виникає уява, дитина переходить до активного мовлення;
5. Відкривши для себе у ранньому віці "світ предметів" дитина дошкільного віку переходить до "відкриття світу людей".
Прагнення дошкільника стати дорослим, наслідувати його соціальні функції не може мати реального втілення, тому виникає сюжетно-рольова гра - провідна діяльність дошкільного віку. Головним змістом сюжетно-рольової гри виступає моделювання міжособистісних взаємовідносин дорослих людей. У предметно-маніпулятивних іграх діти моделюють взаємозв'язки між предметами за допомогою замінників реальних предметів.
- потреба дошкільника увійти у світ дорослих, що виникає наприкінці раннього віку, зумовлює засвоєння ним позаситуативно-пізнавальної та позаситуативно-особистісної форм спілкування з дорослим, а також оволодіння широким колом видів діяльності - сюжетно-рольовою грою продуктивною, трудовою, побутовою;
- види діяльності дошкільника мають моделюючий характер і відбуваються у системі дитина-предмет-дорослий, що реалізовується по-різному залежно від виду діяльності;
- пізнавальні процеси набувають довільного характеру, інтелектуалізуються;
- важливими новоутвореннями особистості виступають моральні інстанції, супідрядність мотивів, диференційована самооцінка, усвідомлення своєї особистості;
- центральним новоутворенням особистості дошкільника виступає нова внутрішня позиція, новий рівень усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин, які породжують готовність дитини до суспільно значущої діяльності учіння.
6. Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1-4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності - навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.
Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством. У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація, індивідуалізація та інтеграція.
7. Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.)" породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси. Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.)" породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси. Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями Г.-С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.
8. Згідно сучасної вітчизняної вікової періодизації юнацький вік охоплює дві послідовні фази, з яких впродовж 15-18 років розгортається рання юність, а з 18 до 21 року триває власне юність. Для цього вікового періоду характерне завершення біологічного дозрівання організму та, відповідно, послаблення дії біологічного фактору на психіку юнаків. Юнацький вік є початковою стадією фізичної зрілості, що створює сприятливі можливості для фізичних та розумових навантажень представників цього віку. Прагнення до накопичення та підтримання контактів з якомога більшою кількістю людей
Паралельно з набуттям соціальної зрілості в юнацькому віці спостерігається висока гнучкість соціальних ролей лз - представники цього періоду прилаштовуються до людей різних статусі, статі та віку. Водночас має місце комунікативне експериментування, що сприяє накопиченню комунікативного досвіду юнаків, але й викликає певні розчарування.
Для юнацької комунікативності, як і підліткової, теж є характерним егоцентризм, так як потреба у самовираженні сильніша від інтересу до співрозмовника. Спілкування юнаків з протилежною статтю теж містить відбиток роботи фантазії. Особливо актуальним це стає щодо закоханості та кохання. В перших юнацьких захопленнях вагому роль відіграє фантазія (у хлопців вона має еротичний зміст, у дівчат - романтичний)
9. Рання дорослість є періодом, який настає після юності й характеризується стабільністю у психофізіологічному, психологічному та соціальному аспектах розвитку. На цьому етапі людина активно реалізує свій особистісний потенціал у різних сферах життєдіяльності.Соціальна ситуація розвитку полягає в активному залученні в сферу суспільного виробництва, сферу трудової діяльності, а також створенні власної сім'ї і вихованні дітей. Суб'єктивно соціальна ситуація розвитку визначається прагненням до самостійності, незалежності і, головне, відповідальності. Усвідомлення особистої відповідальності за своє життя і життя близьких, готовність прийняти цю відповідальність - ключове переживання соціальної ситуації розвитку ранньої дорослості.
Праця - основний вид провідної діяльності в даний період. При цьому провідною діяльністю стає не просто залучення до виробничого життя суспільства (в широкому сенсі даного поняття), але й максимальна реалізація сутнісних сил людини в процесі такої діяльності. Таким чином, мова йде про прагнення до найвищих досягнень людини в різних сферах -фізичній, моральній, інтелектуальній, професійній.В ціннісному аспекті дорослість пов'язують з творчістю в системі суспільних діяльностей та екзистенційних цінностей.Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років.
10. Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 40 до 60 років. В зрілому віці, як і в ранній дорослості, головними аспектами життя залишаються професійна діяльність і сімейні стосунки. Однак, соціально ситуація розвитку суттєво змінюється: якщо в молодості вона включала оволодіння вибраною професією і створення сім'ї, тобто була ситуацією організації, створення відповідних сторін життя, то в зрілому віці це ситуація реалізації себе, повного розкриття свого потенціалу в професійній діяльності і сімейних стосунках. Період зрілості - вершина життєвого шляху особистості, особливо тоді, коли людина здорова, сповнена сил, знань та значного досвіду. Людина до цього часу досягає професійної майстерності та визначеного становища в суспільстві. Як правило, сила та енергійність зменшуються, порівняно з попередніми віковими періодами, але професійні завдання людина вирішує успішно за рахунок великого досвіду, вміння організувати свою роботу, правильно обрати помічників. У цьому віці людина досягає вершини своєї професійної кар'єри, в її руках зосереджені функції управління різноманітними сферами життя.
11. У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистість припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її «Я-концепції» та поведінці.
Загальна характеристика старості
Період старості часто називають геронтогенезом. Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті.
На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.
Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин.
У період старості з'являються нові аспекти «Я-концепції»: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.
12.
13. Як вже говорилося, дитяча психологія починалася з простого спостереження. Величезний фактичний матеріал про розвиток дитини був зібраний батьками - відомими психологами в результаті тривалих спостережень за розвитком власних дітей. Батьківські щоденники відображені в публікаціях Ст. Прейера, Ст. Штерна, Ж. Піаже, H. A. Рибникова, H. A. Менчинской
Тривале систематичне спостереження за одним і тим же дитиною, щоденна реєстрація поведінки, досконале знання всієї історії його розвитку, близькість до дитини, хороший емоційний контактним - все це становить позитивні сторони проводилися спостережень.
М. Я. Басів розробив систему об'єктивного спостереження - основний, з його точки зору, методи дитячої психології. Підкреслюючи значення природності і звичайності умов спостереження, він описав як карикатурну таку ситуацію, коли в дитячий колектив приходить спостерігач з папером і олівцем у руках, спрямовує погляд на дитину і постійно щось записує. Скільки б дитина не зраджував своє становище, як би він не переміщався в навколишньому просторі, погляд спостерігача, а іноді і він всією своєю персоною слід за ним і постійно щось видивляється, при цьому весь час мовчить і щось пише. М. Я. Басів правильно вважав, що дослідну роботу з дітьми повинен вести сам педагог, який виховує і навчає дітей у колективі, який спостерігається дитина входить.
А. Бінерозроблення методики відбору дітей у спеціальні школи. І вже з 1908 р. починається тестове обстеження дитини, з'являються вимірювальні шкали розумового розвитку. Біне створив метод стандартизованих завдань для кожного віку. З допомогою тестів в дитячій психології проведено дуже багато досліджень, але вони постійно піддаються критиці за те, що в них завжди представлений усереднений дитина як абстрактний носій психологічних властивостей, характерних для більшої частини популяції відповідного віку, виявлених за допомогою методу "поперечних зрізів". При такому вимірі процес розвитку виглядає як рівномірно зростаюча пряма лінія, де всі якісні новоутворення приховані.
дослідники доповнили його методом лонгитюдного ("поздовжнього") вивчення одних і тих же дітей протягом тривалого часу. Це дало певну перевагу - з'явилася можливість обчислити індивідуальну криву розвитку кожної дитини і встановити, чи відповідає його розвиток віковій нормі або ж воно вище або нижче середнього рівня.
14. Експеримент – метод педагогічних досліджень, під час якого відбувається активний вплив на педагогічні явища шляхом створення нових умов, що відповідають меті дослідження.
Формувальний експеримент має на меті довести, завдяки яким факторам можна досягти необхідних результатів навчально-виховного процесу.
Під час констатувального експерименту проводиться фіксація й аналіз знань про предмет дослідження, натомість формувальний експеримент вимагає утворення нової моделі діяльності учасників досліджуваного педагогічного процесу, яка формується, як правило, на основі гіпотези тобто основне завдання формувального експерименту – створення нового досвіду на основі того, що є в природних умовах із урахуванням прогностичних концепцій.
Формувальний експеримент супроводжується застосуванням спеціально розробленої системи заходів, спрямованих на формування в учнів певних якостей, на покращення результатів їх навчання, виховання, трудової діяльності тощо.
15. ФрейдПредмет дослідження: глибинні почуття і переживання людини. Основу концепції складають два відкриття: відкриття безсвідомого і відкриття сексуальної основи людини.Досвід перших дитячих переживань людини на рівні безсвідомого здійснює вплив на її доросле життя. З.Фрейд вірив,що "дитина - батько дорослого". Сексуальний розвиток дитини проходить певні етапи. На кожній стадії інтереси дитини і оточуючих її людей зосереджені навколо якої-небудь частини тіла, що є для дитини джерелом отримання задоволення. Цей інтерес дорослих і отримання задоволення дитиною - критерії виділення стадій психосексуального розвитку. Характер перебігу кожної зі стадій здійснює певний вплив на формування особистісних якостей дитини.
На першій стадії (оральній), яка триває рік, найважливішою сферою динамічної активності є рот. За оральною стадією йде анальна. Тут основна увага зосереджується на функціях виділення. Ця стадія триває впродовж другого року життя. Наступна -фалічна стадія, коли провідними ерогенними зонами стають статеві органи. Потім дитина потрапляє в тривалий латентний період (з 6 до 12 років). У цей час імпульси в основному витіснені та утримуються в цьому стані. І остання фаза - генітальна - фаза розвинутої сексуальності (від 12 до 18 років) Часто потяги тут підпорядковуються лібідо, задовольняються шляхом нормальної статевої діяльності.
Особистість розвивається на основі 4 джерел напруги: 1) процесів фізіологічного росту; 2) фрустрацій; 3) конфліктів і 4) загроз. Прямим наслідком зростання напруги, яка виникає із цих 4 джерел, є те, що особистість повинна оволодівати новими способами редукції напруги. Ідентифікація (метод, за допомогою якого людина приймає риси іншого і робить їх частиною своєї особистості) та заміщення (коли об'єкт-вибір виявляється недоступним через зовнішні й внутрішні бар'єри, формується новий об'єкт, що дозволяє зняти напругу) - це два методи, завдяки яким індивід учиться вирішувати фрустрації, конфлікти і тривоги.
16.Еріксон. Розвиток особистості - закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу і поведінки людини.
Становлення особистості залежить від впливу соціальних, історичних і культурних чинників, від того наскільки вона ідентична до соціуму, що її оточує. На кожній стадії людина переживає специфічну кризу, в основі якої лежить конфлікт. Людина може розвиватися або по лінії благополучного вирішення конфлікту, або по аномальній лінії.
Е. Еріксон виділяє такі стадії психосоціального розвитку:
1. Орально-сенсорна стадія (перший рік життя) - конфлікт між довірою і недовірою до оточуючого світу. Якщо він вирішується позитивно - формується надія.
2. М'язево-анальна стадія (від 1 до 3 років) - конфлікт між почуттям незалежності тавідчуттям сорому і сумнів (формується воля).
3. Локально-генітальна стадія (від 4 до 5 років) - конфлікт між ініціативністю і почуттям вини (формується цілеспрямованість).
4. Латентна стадія (від 6 до 11 років) - конфлікт між праце-любством і почуттям неповноцінності (формується уміння).
5. Підлітковий вік і рання юність (від 11 до 20 років) -конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (формується вірність).
6. Рання дорослість (від 20 до 40-45 років) - конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуття ізольованості від оточуючих (формується любов).
7. Дорослість (від 40 - 45 до 60 років) - конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх дорослих проблемах (формується турбота).
8. Зрілість (більше 60 років) - конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм (формується мудрість).
17. Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.
Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність - страх і сумнів.
Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дають змогу здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.
Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.
П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.
Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.
Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.
Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.
18. Гра – це особлива форма освоєння реальної соціальної дійсності шляхом її відтворення. Вона являє собою тип символіко-моделюючої дійсності. Гра як модель містить у собі "культурний код" дитячого розвитку (В.П. Зінченко). Гра – емоційно насичена діяльність, вона захоплює дитину цілком. Мотив гри лежить у самому ігровому процесі; формула мотивації гри – не виграти, а грати.Гра – перша діяльність, якій належить особливо значна роль у розвитку особистості, у формуванні її властивостей і збагаченні її внутрішнього змісту, морально-вольових якостей.Коли дитина грає ту чи іншу роль, вона не просто фіктивно переноситься в чужу особу;
Завдяки рухливим іграм, ритмічним і фізкультурним вправам, малюванню, ліпленню, ручній роботі у дитини прискорено розвиваються кінестетичні відчуття. Ігри сприяють розвитку тактильного сприйняття у дітей.
Головні лінії впливу грн на розвиток психіки:
1. Розвиток мотиваційно – потребнісної сфери: орієнтація в сфері людських відносин, смислів і завдань діяльності; формування нових за змістом соціальних мотивів, зокрема прагнення до суспільно значущої і оцінюваної діяльності: формування узагальнених свідомих намірів і т.п.
2. Розвиток довільності поведінки і психічних процесів.
3. Розвиток ідеального плану свідомості: стихійний перехід віл мислення в діях (через етап роздуму про предмет-заступника) до мислення в плані уявлень, до власної розумової дії.
4. Подолання пізнавального егоцентризму дитини. Закладаються основи рефлексійного мислення – здатності аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями.
5. Розвиток почуттів, емоційної саморегуляції поведінки.
6. Усередині гри спочатку виникають інші види діяльності (малювання, конструювання, навчальна діяльність).
7. Розвиток мовлення.
19. Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими людьми на ранніх стадіях онтогенезу. У цей час дитина всі свої людські, психічні та поведінкові якості набуває майже виключно через спілкування з іншими людьми, тому що аж до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самопізнання (рефлексії), самоосвіти і самовиховання.
Психічний розвиток дитини починається саме з спілкування з оточуючими людьми. Це - провідна форма соціальної активності в дитинстві і перший її вид, що виникає в онтогенезі. Завдяки спілкуванню немовля отримує необхідну для нього інформацію і підтримку з боку інших людей. Що ж стосується предметної діяльності, яка також виступає як умова і засіб психічного розвитку, то вона з'являється пізніше, тільки на другому році життя.
У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (вербальне научіння) купується основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, є для дитини носіями даного досвіду, і ніяким іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід придбаний бути не може. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів є найважливішими факторами, що визначають психічний розвиток дітей.
20. У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.
Визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.
У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.
2. Натальний період — пологи.
3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:
— молодший дошкільний вік — 4-й рік;
— середній дошкільний вік — 5-й рік;
— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.
7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
8. Дорослішання:
— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;
— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);
— зріла юність — від 18 до 20 років.
9. Дорослість:
— рання дорослість — від 20 до 40 років;
— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
10. Старість — після 60 років.
У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.
Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
21. Вікові новоутворення - це соціальні і психологічні п, які вперше виникають на конкретному віковому етапі і є найважливішими детермінантами становлення особистості, визначають її провідні соціальні відношення зі світом, ставлення до себе. Основним новоутворенням немовляти є його спроможність до соціального наслідування, на основі якого виникає нова, раніше відсутня в його досвіді, поведінка. У ранньому дитинстві центральною його характеристикою є смислова (узагальнювальна) і системна побудова свідомості.
У дошкільному віковому періоді визначальним новоутворенням є тенденція до самостійності, яка змінює всі соціальні взаємини дитини.
22. Немовлячий та ранній вік: виникають ранні форми уяви та свідомості.
Дошкільний вік: виконання дитиною самостійних дій. Її здатність узгоджувати свої дії з задумом, що виникає на основі такої властивості уяви, як "схоплювання" цілого раніше його частин. Виникають елементарні форми пізнавальної та художньої творчості.
Молодший шкільний вік. В умовах повноцінної навчальної діяльності діти оволодівають основами теоретичної рефлексуючої свідомості і мислення, а також загальною орієнтацією у "високому" мистецтві. У шкільному віці розвиток творчості набуває специфічного змісту розв'язання проблемних задач, зростає роль мислення. Водночас, творчі можливості дітей ще обмежені. Вони прагнуть до якомога конкретнішої умови задачі, невідоме намагаються визначити шляхом відгадування, не вміють оперувати символами. Пошук інформації відбувається у конкретній формі, вміст абстрактних питань незначний. Переважаючий спосіб рішення – спроби і помилки
Дитячий вік: розвивається творча уява на основі таких форм активності, як предметна дія, гра, малюнок. Дитина оволодіває своїм тілом та матеріальними предметами з найближчого оточення. Предметна дія підготовлює гру, в якій велике значення має здатність переносити функції одних предметів на інші. Психологічною умовою гри є уявне роздвоєння предмета на річ і на її уявлюване значення, функцію. Так, дитина користується замінниками, знаючи, що олівець залишається олівцем, але в грі може виконувати функцію гребінця або ложки тощо. Таким чином складаються умови для оволодіння символами.
Підлітковий вік. Формується повна структура вчинку. Він набуває самостійної цінності для підлітка, а не тільки ролі засобу досягнення інших цілей.
Характерною рисою юнацького віку є творча переробка буденних вражень, пов'язана із прагненням до пізнання й діяльності. У період молодості людина здатна до кращого поєднання суперечливих тенденцій у своїй свідомості, до компромісів, до неоднозначного погляду на ситуацію.
У зрілому віці зменшується вміст фантазувань, відірваних від життя, а реалістична, активна, втілювана творча уява розквітає.
23. Календарний (паспортний) вік – кількість років життя людини від народження до теперішнього часу. Паспортний (хронологічний) вік дитини не може служити надійним критерієм реального рівня її розвитку.
2. Біологічний вік – ступінь молодості і старості тіла. Буває, сильно відрізняється від календарного у будь-який бік. Залежить як від генів, так і від здорового чи навпаки способу життя.
3. Психологічний вік (відповідно до самовідчуття) – наскільки молодою, дорослою або старою відчуває і оцінює сама себе людина.
4. Психологічний вік зі сторони – об'єктивний показник ступеня розвитку людини, причому кількісно – зазвичай в роках. Людина у віці – людина середніх років, людина літня, в літах, в похилому віці, в поважних, похилих літах.
Психологічний вік не завжди збігається з календарним або біологічним. Психологічний вік визначається багатьма факторами. Основна відмінність дорослого від дитини – свідомість і прийняття на себе відповідальності за себе й своє життя.
Вік соціальний — умовний рівень соціальних досягнень індивіда (кар’єра, суспільний стан, сімейний статус тощо) порівняно із статистичним середнім рівнем подібних досягнень людей одного з ним віку. Соціальний вік визначається як за інституалізованими віковими нормами (межі шлюбного і пенсійного віку, повноліття тощо), так і за гнучкішими соціально-психологічними регуляторами — віково-рольовими очікуваннями
24. Онтогенез – це індивідуальний розвиток особини від її зародження до смерті. Тривалість онтогенезу у різних організмів є різною (наприклад, у секвойї понад З тис. років) і не залежить від рівня організації. Поява змін в онтогенезі визначається генотипом. Індивідуальний розвиток включає ріст (кількісні зміни) та диференціацію клітин (якісні зміни) і здійснюється під впливом багатьох чинників
У грудний період ріст супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. За цей період ріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази.
У віці шість місяців у дитини починають прорізуватися молочні зуби. Значні зміни відбуваються в скелеті дитини. У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років. Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м'якою сполучною тканиною. Ось чому потрібно особливо оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта. Вони починають формуватися з розвитком м'язової системи.
У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. Це сприяє утворенню шийного вигину. У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. Так розвивається грудний вигин. На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.
Раннє дитинство. У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році залишається ще високим (10-11 см за рік), на третьому році - 8 см. У віці двох років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, особливо швидко розвивається мова, а з нею і мислення.
У період першого дитинства (дошкільний період) діти за рік виростають на 5-7 см. У віці 5-6 років з'являються перші постійні зуби. У цей період розвитку дитина сприймає багато інформації про навколишній світ й активно розвивається.
Період другого дитинства (шкільний період) вирішальний у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) вікові періоди, кожен з яких має свої особливості. Молодший шкільний період характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.
Підлітковий (середній шкільний період) збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цей період (з 11-12 років у дівчаток із 13-14 у хлопчиків) спостерігається стрибок у рості (7-8 см за рік); збільшення маси тіла; глибока перебудова організму, пов'язана з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз.
Юнацький (старший шкільний період) характеризується тим, що в цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. На сьогодні в більшості дівчат ріст припиняється у 16-17 років, у юнаків - у 18-19 років.
Зрілий вік настає у віці 21 рік. Перший період зрілого віку - до 35 років. Це найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли розвиваються її здібності, можливості їхнього прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей. Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії.
Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність. Старечий вік у чоловіків і жінок починається в 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці.
25. КЛАСИФІКАЦІЯ ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ
Поширена в даний час вікова періодизація з виділенням періоду новонародженості, ясельного, дошкільного і шкільного віку, що підрозділяється, у свою чергу, на молодший, середній і старший шкільний вік, відображає швидше існуючу систему дитячих установ, ніж системні вікові особливості.
У сучасній науці немає загальноприйнятої класифікації періодів росту і розвитку та їх вікових кордонів. Рекомендується схема вікової періодизації, яка має значне поширення. За цією схемою в життєвому циклі людини до досягнення зрілого віку виділяють наступні періоди:
I новонароджений-1-10 днів;
II грудної вік-10 днів-1 рік;
III раннє дитинство-1-3 року;
IV перше дитинство-4-7 років;
V друге дитинство-8-12 років хлопчики, 8-II років дівчатка;
VI підлітковий вік-13-16 років хлопчики, 12-15 років дівчатка;
VII юнацький вік-17-21 рік юнаки, 16-20 років дівчата.
Критерії такої періодизації включали в себе комплекс ознак, що розцінюються як показники біологічного віку: розміри тіла і органів, масу, окостеніння кістяка, прорізування зубів, розвиток залоз внутрішньої секреції, ступінь статевого дозрівання, м'язову силу. У цій схемі враховано особливості хлопчиків і дівчаток. Однак питання про критерії біологічного віку, в тому числі виявлення найбільш інформативних показників, що відображають функціональні можливості організму, які могли б з'явитися основою вікової періодизації, вимагає подальшої розробки.
Кожний віковий період характеризується своїми специфічними особливостями. Перехід від одного вікового періоду до подальшого позначають як переломнийетап індивідуального розвитку, або критичний період.
Тривалість окремих вікових періодів в значній мірі піддається змінам. Як хронологічні рамки віку, так і його характеристики визначаються, насамперед, соціальними факторами
26.21
27. Процес розвитку інтелекту займає особливу позицію в становленні індивідуальності особистості. Розвиток інтелекту саме по собі залежить від ряду факторів, які виявляють тісний зв’язок один з одним.
Процес розвитку інтелекту є зміною трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур.
Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, що виконуються в умі, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально-логічних операцій.
Формальна логіка, за Ж.Піаже, - це вищий ступінь у розвитку інтелекту. Інтелектуальний розвиток дитини є переходом від нижчих стадій до вищих. При цьому кожна попередня стадія готує наступну, перебудовується на вищому рівні
1 2 3