Ім'я файлу: шпори з сг.doc
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 14.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
4040.doc
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 14.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
4040.doc
1. Види та будова клітин тваринного організму.
2. Центри походження сільськогосподарських тварин.
3. Поняття про породи, роль підбору і відбору у створенні нових порід сільськогосподарських тварин.
4. Бонітування сільськогосподарських тварин та ведення обліку в тваринництві.
5. Поняття про корми та їх класифікація.
6. Хімічний склад та оцінка загальної поживності кормів.
7. Поняття про науково обґрунтовані норми годівлі, кормові раціони, їх класифікація, вимоги та методика розрахунку.
8. Походження та біологічні особливості великої рогатої худоби.
9. Класифікація та характеристика основних породних груп ВРХ.
10. Особливості утримання, годівлі, розведення ВРХ.
11. Біолого-господарські особливості та класифікація порід свиней.
12. Особливості відгодівлі свиней для одержання сала і бекону (м’яса).
13. Особливості виробництва свинини на промислових інтенсивних технологіях.
14. Предмет та значення галузі птахівництва.
15. Походження та класифікація порід птиці.
16. Особливості утримання, годівлі домашньої птиці.
17. Особливості промислових індустріальних технологій виробництва продукції птахівництва.
18. Предмет та значення галузі кролівництва.
19. Утримання, годівля та розмноження кролів.
20. Предмет та значення бджільництва.
21. Характеристика та біологічні особливості основних медоносних видів бджіл.
22. Способи утримання , годівлі та розведення бджіл.
23. Кормова база та особливості улаштування пасік.
24. Санітарно-гігієнічні вимоги до ферм, кормів, годівлі та догляду за сільськогосподарськими тваринами.
25. Гігієна працівників ферм.
26. Причини захворювання домашніх тварин.
27. Ознайомлення з основними видами кормів та розробка кормових раціонів годівлі сільськогосподарських тварин.
28. Вивчення планових порід ВРХ та особливостей сучасних технологій виробництва продукції скотарства.
29. Ознайомлення з плановими породами порід свиней і особливостями технології виробництва продукції свинарства.
30. Вивчення основних планових порід сільськогосподарської птиці.
31. Планові породи і особливості технології виробництва продукції крільництва.
32. Ознайомлення з основними видами хвороб та особливостями розробки інтегрованої системи профілактики захворювань та лікування тварин.
1.Види та будова клітин тваринного організму
Тваринна клітина має тоненьку клітинну стінку (глікокалікс), часто здатна до поглинання твердих часток (фагоцитозу), не має хлоропластів і вакуолей із клітинним соком.
Серед тварин є одноклітинні, колоніальні й багатоклітинні види
Тіло багатоклітинних тварин побудоване із тканин.
Тканина, - це сукупність клітин і міжклітинної речовини, які подібні за будовою та виконують однакові функції
Епітеліальна тканина складається з одного або кількох шарів клітин і майже не містить міжклітинної речовини. Вона покриває поверхню тіла та вистилає порожнини органів, виконуючи захисну, секреторну (епітелій залоз, який утворює різні необхідні організму речовини – секрети) газообмінну (епітелій легень), всисну (епітелій ворсинок кишечнику) та деякі інші функції
Сполучна тканина характеризується тим, що до її складу входять клітини, розкидані у великій масі міжклітинної речовини. Ця тканина утворює такі опорні системи організму, як скелет, сухожилля, входить до складу всіх органів, з'єднує різні види тканин і забезпечує їхнє живлення, транспортує різні речовини, захищає організм та окремі органи від паразитів й отрут, а також від механічних ушкоджень.
М'язова тканина складається з м'язових клітин, які здатні до сприйняття подразнень, що надходять від нервової системи, і відповідають на них скороченням. Завдяки м'язовій тканині здійснюються різні типи рухів організму в цілому та окремих його частин.
М'язова тканина також виконує опорну функцію, підтримуючи весь організм та окремі його органи у певному положенні, захищає внутрішні органи (напр., шкірно-м'язовий мішок червів). М'язова тканина залежно від особливостей будови може бути гладенькою і поперечносмугастою.
Нервова тканина здатна до сприйняття подразнень і забезпечує реакцію організму на них. Сприйняття подразнень здійснюється особливими утвореннями нервової тканини - рецепторами. Нервова тканина складається з нервових клітин - нейронів, які здатні сприймати подразнення і проводити збудження (нервові імпульси).
2. Центри походження сг тварин
Одомашнення тварин - це довготривалий процес, який розпочався 7-9 тис. років, а за деякими даними і 10-12 тис. років тому і на сьогодення завершився одомашненням лише близько 60 видів тварин.
За даними М.І. Вавілова, процес приручення диких тварин з метою їх використання в домашньому господарстві людини проходив у п'яти основних центрах земної кулі: Китайсько-Малайському, Індійському, Південнозахідноазіатському, Середземноморському та Андійському.
У Китайсько-Малайському центрі були одомашнені курка, качка, гуска, шовкопряд і інші види тварин.
Одомашнення курей, павичів, буйволів, зебу тощо пов'язується з Індійським реґіоном.
Південнозахідноазіатський центр, який охоплює території сучасної Туреччини, Ірану, Іраку, Афганістану та інших країн, пов'язаний з прирученням великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, свиней та інших тварин.
У Середземноморському реґіоні також проходив процес одомашнення свиней, великої рогатої худоби, коней, овець і крім того, качок, гусей, кролів тощо.
В Андійському центрі, що знаходиться на Американському континенті були одомашнені лама та мускусна качка.
Встановлено, що найраніше було одомашнено вівцю, потім свиней, велику рогату худобу, пізніше коней.
3. Поннятя породи,роль відбору і підбору
Породою - називають створену працею людини достатньо велику групу домашніх тварин спільного походження, що володіють подібними морфологічними, фізіологічними і господарськими ознаками, які стійко передаються під час розмноження.
Згідно загальноприйнятим визначенням, відбір у тваринництві - вид штучного (методичного) відбору; вибір на плем'я найбільш цінних у господарському відношенні тварин. Поряд з підбором батьківських пар, оцінених за якістю потомства, і правильним вирощуванням молодняка, відбір - найважливіший прийом створення і вдосконалення порід с.-г. тварин. У племінної роботи найбільш ефективний індивідуальний відбір, заснований на всебічної (комплексної) оцінки тварин за індивідуальними (фенотипу) і спадковим (генотипу) якостям. Основа відбору - спадкова мінливість, що дозволяє отримувати бажані поєднання ознак і закріплювати їх у потомстві. Накопичення в процесі цілеспрямованого відбору корисних якостей приводить до вдосконалення порід і створення нових форм. Враховуючи, що організм тварини - єдине ціле, і беручи до уваги встановлений Ч. Дарвіном принцип "з відносною мінливості і кореляції" у розвитку окремих частин організму, відбір необхідно вести за ознаками, які часто тісно взаємопов'язані. Відбір в ряді поколінь за однією ознакою (наприклад, тільки по екстер'єру чи продуктивності) призводить, як правило, до погіршення інших або до загального ослаблення конституції сільськогосподарських тварин і різним функціональних розладів. Ефективність О. в ж. залежить від чисельності популяції і її ареалу (вони повинні бути достатніми), плодючості і скоростиглості тварин (швидкість зміни поколінь), характеру успадкування ознак, їх мінливості, наявності корелятивних зв'язків між ознаками, інтенсивності та напрямку відбору (чим вище відсоток вибракуваних тварин у стаді, тим краще залишилася його частина, тобто тим швидше удосконалюється стадо). Загальним показником ефективності відбору служить відношення показника переваги нащадків відібраних на плем'я батьків над середньою популяції або стада до показника переваги цих батьків над тією ж середньої.
4. Бонітування сільськогосподарських тварин та ведення обліку в тваринництві.
Бонітува́ння сільськогосподарських тварин — комплексна оцінка племінних та підконтрольних тварин за племінними та продуктивними якостями і типом тварин.
Бонітування сільськогосподарських тварин - система оцінки племінних якостей тварини за комплексом господарчо корисних ознак. За його результатами визначають подальше призначення тварини: введення і відтворну групу (плем'ядро), виранжування або вибракування. Бонітують тварин за породністю, походженням, розвитком, конституцією та екстер'єром, продуктивністю, відтворними якостями і потомством.
Удосконалення методів бонітування - процес постійний, спрямований на підвищення точності визначення племінної цінності тварин, розробку диференційованих для кожної породи стандартів бажаного типу, оптимізацію економічного значення окремих селекційних ознак, підвищення рівня об'єктивності.
5. Поняття про корми та їх класифікація.
Сільськогосподарським тваринам згодовують різноманітні корми, які відрізняються за складом і поживністю та належать до різних класифікаційних груп.
Корми групують залежно від їх походження та найбільш важливих якостей (вмісту поживних речовин в одиниці маси, фізичних властивостей, фізіологічного впливу та ін.).
За походженням (за основу взята класифікація Г.О. Богданова) корми поділяють на зелені, соковиті, грубі, концентровані, кормові відходи технічних виробництв, харчові відходи, корми тваринного і мікробіологічного походження, мінеральні, небілкові азотисті та інші добавки, вітамінні корми, антибіотики.
Зелені корми являють собою зелену масу, яку згодовують тваринам на пасовищі і в скошеному вигляді. На зелений корм вирощують бобові і злакові культури та їх суміші - горох, вику, кукурудзу, жито, овес, злакові і бобові трави, а також соняшник, ріпак і деякі інші.
Соковиті корми. До цієї групи відносяться силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди та баштанні культури.
В Україні з коренебульбоплідних і баштанних культур вирощують кормові буряки, кормову моркву, брукву, турнепс, картоплю, кормові гарбузи, кабачки та кавуни.
Силосовані корми - це вищезгадані соковиті корми, що зберігаються за рахунок консерванта - молочної кислоти, яка накопичується під час силосування в результаті молочно-кислого бродіння.
Грубі корми - це сіно природних і штучних сінокосів - сіно бобових і злакових трав, сінне і трав'яне борошно, сінаж, солома зернових культур.
6. Хімічний склад та оцінка загальної поживності кормів.
Під поживністю розуміють властивість корму задовольняти природні потреби тварин в їжі. Визначити поживність корму можна тільки в процесі його взаємодії з організмом. Поживність корми не можна виразити яким або одним показником. Проведені вченими дослідження ролі окремих поживних речовин у життєдіяльності організму тварини дозволили зробити висновок про необхідність всебічної системи оцінки поживності кормів. Ця оцінка складається з наступних даних: хімічного складу корму і його калорійності; перетравлюваність поживних речовин; загальної (енергетичної) поживності; протеїнової, мінеральної та вітамінної поживності.
Для оцінки поживності кормів необхідно знати їх хімічний склад та основні процеси, що відбуваються при перетворенні поживних речовин корму в продукти тваринництва.
Основну частину органічних речовин рослин (96 - 98%) і тіла тварин (близько 95%) складають вуглець, водень, кислот, і азот. Причому кислота більше міститься в рослинах, а азот, вуглець і водень - в тілі тварин.
Спосіб оцінки поживності кормів за перетравлювані поживним речовинам має свої недоліки, оскільки перетравлення корму - це засвоєння тільки частини поживних речовин корму тваринного і перший етап обміну речовин між організмом і середовищем.
Розміром оцінки рівного за поживності корму є 1 кг вівса середньої якості, рівного за поживністю 0,6 кг крохмалю. Ця умовна величина називається кормової одиницею (вівсяної). Константа жировідкладення покладена в основу розрахунку вівсяної кормової одиниці. Таким чином, за кормову одиницю прийнята поживність 1 кг вівса, еквівалентна 1414 ккал (5920,4 кДж) енергії жировідкладення або відкладення в тілі відгодівельного вола 150 г жиру. Поживність інших кормів у кормових одиницях визначають за співвідношенням продуктивної дії цих кормів до 1 кг вівса. Однак дана система оцінки загальної енергетичної поживності кормів (по жировідкладення) має ряд недоліків.
Недолік вівсяної кормової одиниці - її однобічність, тому що не враховуються видові особливості сільськогосподарських тварин. В якості одиниці оцінки була запропонована енергетична кормова одиниця (Еке). В якості одиниці вимірювання Еке запропоновано брати 2500 ккал (10,47 мДж) обмінної енергії. Поживність Еке виражається шляхом ділення кількості обмінної енергії на 2500 ккал або 10,47 мДж.
Здатність корми забезпечувати організм енергією має дуже важливе значення у визначенні його поживності. Енергія, необхідна для забезпечення процесів життєдіяльності організму, звільняється при окисленні продуктів розщеплення вуглеводів, жирів і білків.
За рахунок обмінної енергії йде вся внутрішня робота організму - травлення, дихання, кровообіг і т.д., а також підтримку температури тіла, робота м'язів та ін Ці витрати називають витратами на фізичні функції.
Обмінна енергія мінус енергія, яка використовується на засвоєння поживних речовин, - це чиста енергія, нетто-енергія. Перевага оцінки поживності кормів і раціонів по обмінної енергії полягає в тому, що вона доступна для прямого вимірювання у виробництві, дозволяє прогнозувати ефективність використання кормів, збалансованість раціонів з урахуванням виду тварин.
7. Поняття про науково обґрунтовані норми годівлі, кормові раціони, їх класифікація, вимоги та методика розрахунку.
В умовах інтенсифікації тваринництва та виробництва продукції на промисловій основі особливо важливе значення має організація правильного повноцінної годівлі сільськогосподарських тварин. Потреба тварин в енергії, поживних і біологічно активних речовинах висловлюють в нормах годівлі.
Нормованої годівлі називається таке годування, при якому тварина отримує потрібні живильні речовини відповідно до його фізіологічними потребами.
Нормою годування називається кількість поживних речовин, необхідний для задоволення потреби тварини для підтримки життєдіяльності організму та отримання наміченої продукції гарної якості. З метою підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин розроблені нові деталізовані норми годівлі. У врахована потреба тварин у 24 ... .. 40 елементах живлення. При недотриманні норм годування в раціоні може виявитися надлишок речовин і нестача інших. Практика показує, що дотриманням нових норм годівлі дозволяє підвищити продуктивність тварин на 8 ... 12% і одночасно знизити витрати корму на виробництві одиниці продукції.
У деталізованих нормах для тварин різних видів з урахуванням їх фізіологічного стану, віку і продуктивності зазначені наступні показники: кількість енергії (в кормових одиницях, енергетичних кормових одиницях), суху речовину, сирий протеїн, переварювати протеїн, лізин, метіоніт, цистин, цукру, крохмаль , сира клітковина, сирий жир, кальцій, фосфор, калій, натрій, хлор, магній, …..вітаміни: A, D, E, B1, B2, B3….
На основі норм годівлі складають добовий раціон. Раціон - це необхідна кількість і якість кормів, яке відповідає нормі потреби тварини в енергії, поживних і біологічно активних речовинах при заданому рівні продуктивності, забезпечує збереження здоров'я та отримання продукції високої якості.
Раціон складають на певний проміжок часу (доба, декада и.т.д) для кожної статевозрілої групи тварин. Їх систематично переглядають і коригують залежно від наявності кормових засобів.
При складанні повноцінного раціону слід підібрати корми та різні мінеральні та вітамінні підживлення. Для цього поряд з нормами годівлі і поживністю кормів треба знати особливості кожного корму, тобто його поедаемость, смакові якості, наявність органічних кислот, дія корму на здоров'я, продуктивність і якість продукції
Важливе значення при годівлі тварин має структура раціону, тобто співвідношення окремих видів або груп кормів (грубих, соковитих і концентрованих), виражене у відсотках від загальної поживності. Дотримання оптимальної структури раціону дуже важливо для нормального процесу травлення і необхідного співвідношення поживних речовин у раціоні.
8. Походження та біологічні особливості великої рогатої худоби.
Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидностей дикого бика (Bos primigenius), серед яких учені виділяють такі: європейський, азіатський і африканський. О. О. Браунер довів близьку подібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою черепа, а й за будовою скелета.
Вважають, що велика рогата худоба була приручена спочатку в Азії (у районі Північної Індії) близько 9-8 тис. років тому, потім у Європі (близько 6-5 тис. років тому).
До XVII ст. в Україні скотарство розвивалося, головним чином, у напрямі використання робочої худоби. Відомо, що це була сіра українська аборигенна порода
Біологічні властивості сільськогосподарських тварин
Кожен вид і порода сільськогосподарських тварин характеризуються рядом біологічних властивостей, до яких відносяться їх генетичний потенціал, екстер'єрні та інтер'єрні ознаки, конституція, напрямок продуктивності, плодючість тощо.
Генетичний потенціал являє собою сукупність носіїв генетичної інформації, які визначають можливості тварин до виробництва продукції в певних умовах годівлі, утримання, використання тощо.
Екстер'єр - це зовнішня форма тіла тварини.
Інтер'єр - це особливості внутрішньої будови органів, тканин і клітин, що визначають фізіологічні і біохімічні процеси в організмі тварини .
П.М. Кулешов виділив чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну і рихлу.
Для тварин грубої конституції характерна розвинута товста шкіра з слабко вираженою підшкірною тканиною, грубий масивний кістяк, об'ємна мускулатура. Це тварини із добрим здоров'ям і великою фізичною силою, невибагливі до утримання, пізньоспілі та малопродуктивні. Такий тип конституції характерний для тварин робочого використання.
Тваринам ніжної конституції притаманна тонка шкіра з тонким і міцним волоссям, шкіра утворює на шиї багато складок, підшкірна жирова тканина малорозвинута. Для них характерні тонкі рогові утвори, тонкий кістяк, добре розвинуті органи дихання, кровообігу і травлення. Це високопродуктивні тварини молочних і деяких м'ясних порід.
Для тварин щільної конституції характерна еластична шкіра, міцний кістяк, добре розвинуті м'язи. Тілобудова компактна і гармонійна. Тварини мають добре здоров'я й інтенсивний обмін речовин. Такий тип конституції характерний для порід молочного і м'ясо-молочного використання.
Для тварин рихлої конституції характерна тістоподібна, рихла шкіра, яка покрита тонким і м'яким волоссям, підшкірна жирова тканина сильно розвинута, тонкий, але міцний кістяк, об'ємна мускулатура. Черево, травний тракт і молочні залози розвинуті слабо. Такі тварини добре відгодовуються і відкладають багато жиру. Цей тип конституції характерний для м'ясних порід.
Г.О. Богданов та М.Ф. Іванов виділили ще п'ятий тип конституції сільськогосподарських тварин - міцний. Тварини цієї конституції характеризуються щільною рухомою шкірою, міцним кістяком і зв'язками, сильною мускулатурою, добре розвинутими молочноми залозами. Ці тварини виносливі, високопродуктивні, стійкі до хвороб. Для них характерний високий життєвий тонус та висока продуктивність. Таку конституцію можуть мати породи тварин різного використання.
9. Класифікація та характеристика основних породних груп ВРХ.
У світі близько 250 порід великої рогатої худоби (ВРХ). По різних ознаках їх поєднують у кілька груп. Існують 3 класифікації порід худоби:
* Краніологічна
* Господарська
* Географічна
Відповідно до першої, заснованої на розходженнях у будові черепа, виділяють наступні типи ВРХ:
* Вузьколобий, до якого відносять голландську, холмогорскую, сіру українську, ярославську, тагільську, червону степову й ін.;
* Лобатий - симентальську й всі похідні від її породи;
* Короткорогий - швицьку, джерсейську, костромську, Лебединську й ін.;
* Короткоголовий - тирольську, герефордську, червону горбатовську, казахську білоголову й ін.;
* Пряморогий - калмицьку, монгольську .
* Крім того, виділяють комолий тип - всі безрогі породи Північної Європи.
В основу господарської класифікації покладена переважна продуктивність тварин. З порід молочного напрямку продуктивності найбільше поширення в багатьох країнах одержала голландська чорно-ряба; у деяких країнах вона відома за назвою голштино- фризька (Канада, Японія, США) або фризька (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Франція)
Відповідно до географічної класифікації, розрізняють породи худоби:
* Низинні - переважно молочні;
* Гірські - тирольская, швицька;
* Степові - українська степова, червона степова й ін.
Ця класифікація умовна, тому що багато порід поширені в різних географічних районах.
10. Особливості утримання, годівлі, розведення ВРХ.
Системи утримання класифікують за схемою: прив’язне утримання, яке значно обмежує можливості руху тварин і зустрічається вже доволі рідко; корівник із безприв’язним утриманням без розділення приміщення на окремі функціональні відділення; корівник із безприв’язним утриманням з розділення приміщення на окремі функціональні відділення; корівник з безприв’язним утриманням на глибокій підстилці; корівник з продавлюванням гною через решітчасту підлогу, з підстилкою на частковій щільній площі підлоги для відпочинку тварин; а також корівник з безприв’язним боксовим утриманням.
У зв’язку зі зміною характеру робіт на тваринницьких фермах, впровадженням у виробництво механізованих та автоматизованих прийомів роботи і збільшення кількості тварин, які повинні утримуватися в одному приміщенні, виникла система безприв’язного утримання.
Кожна тварина щоденно повинна одержувати певну кількість енергії і поживних речовин для підтримання свого життя, а також на виробництво продукції (молоко, м’ясо, вовна, приріст плода і маси тіла, фізична робота, сім’япродукція в самців тощо). Ця потреба тварин в поживних речовинах встановлена на основі багатьох експериментів і характеризується, як норма годівлі тварин.
Для підвищення інтенсивності росту молодняка в період дорощування доцільно в його раціони включити напівсухі сумішки (зерносінаж з добавкою коренеплодів та інших кормів).
На добу згодовують по 8-14 кг зерносінажу додаючи 5-6 кг кормових буряків і при потребі невелику кількість концентратів з відповідними добавками.
В заключний період. В заключний період найбільша кількість тварин в Україні відгодовується на жомі, силосі і частково на бразі. В жомі зовсім відсутній каротин, мало фосфору, часто є надлишок кальцію.
Статева зрілість у ВРХ настає рано. Вже у 6-8 міс. у молодняка починають функціонувати органи розмноження. Важливо пам'ятати, що настання статевої зрілості молодняка не є приводом для проведення парування. Тварин скороспілих порід парують раніше, ніж пізньоспілих. Незадовільний розвиток телиць також затримує вік першого парування. Найкраще перший раз телиць парувати у 17-18 місячному віці, коли вони досягнуть 60-70% живої маси корови. Запліднення відбувається протягом 4 -8 годин після виходу яйцеклітини з яєчника. Важливо не пропустити цього моменту. Оскільки точно встановити його важко, тварин доцільно, особливо з продовженим періодом охоти, парувати два рази: перший - зразу після виявлення ознак охоти і другий - через 10-12 год після першого парування.
11.Біолого-господарські особливості та класифікація свиней.
Сучасні свійські свині за походженням поділяються на дві групи. Одна з них походить від європейського дикого кабана, друга - від азіатського. Відповідно, основними центрами одомашнення слід вважати Європу та Східну Азію. Одомашнення відбулось близько 5-4 тис. років до нашої ери.
Свинарство - це галузь тваринництва, що дає 30-35% м'яса від всього м'ясного балансу країни і є скороспілим тваринництвом, що за інтенсивного розвитку в короткі строки може дати значне зростання виробництва м'яса.
Свині володіють рядом біологічних особливостей, що має велике значення для їх розведення: висока плодючість і скороспілість, всеядність, здатність легко пристосовуватись до різних умов довкілля, високий забійний вихід м'яса високої якості тощо.
Свиням властива висока плодючість. Свиноматка здатна приводити два опороси за рік, які мають 10-12, інколи до 16 поросят. Період виношування (супоросності) короткий - 112-114 днів. Після народження поросят достатнім вважається підсисний період 60 днів, а то і менше.
Скороспілість свиней висока. Свиноматки в 13-14-місячному віці дають приплід. У 6-7 місяців та якісній відгодівлі свині досягають маси 80-120 кг, прибавляючи щодоби 600-800 г, а дорослі тварини - до 1-1,2 кг живої маси.
У м'ясі свиней більше 40% сухих речовин, що дозволяє готувати з неї широкий асортимент консервованих виробів. Після консервування і тривалого зберігання свинина не знижує своїх смакових якостей. Забійний вихід продукції високий: після м'ясної відгодівлі - 70-75%, а сальної - 83-85%.
Годівля свиней значною мірою пов'язана з їх всеядністю. Тварини добре поїдають корми рослинного і тваринного походження, а також такі специфічні види кормів, як відходи харчування людини тощо.
Свині легко пристосовуються до різних кліматичних умов та способів утримання, що дає можливість їх вирощування від самих північних районів Земної кулі та до екватора.
Породи і породні групи свиней за напрямком використання поділяють на м'ясні, м'ясо-сальні та сальні.
Напрям використання свиней можна приблизно визначити за особливостями будови голови і хвоста. Так, свині сального типу мають коротке і зігнуте рило, тоненький і закручений хвіст, тулуб короткий та компактний. М'ясо-сальні породи свиней мають довге рило, товстий і прямий хвіст, розтягнутий тулуб.
В Україні, як вже зазначалось, найбільш поширеними є три породи свиней - велика біла, українська степова біла та миргородська породи.
12. Особливості відгодівлі свиней для одержання сала і бекону.
Годівля свиней — одна з передумов досягнення високих показників м’ясної продуктивності. Важливим фактором є годівля тварин відповідно до потреби. Вміст енергії та білка в раціоні суттєво впливає на м’ясну продуктивність. Згодовування кормів із високим вмістом енергії, особливо на заключній стадії відгодівлі, призводить до великих відкладень жиру. собливо сильний вплив на якість м'яса і сала корми надають в останні два місяці перед забоєм. У цей період необхідно збільшити в раціонах свиней кількість кормів, що підвищують якість м'яса і сала.
Фактори, що мають вплив на якість свинини: порода, тип годівлі, жива маса і вік при забої, вгодованість. Всі ці показники впливають на склад туші, а це – співвідношення жиру, кісток, м’яса і сполучної тканини.
Беконна відгодівля. Щоб отримати бекон високої якості, підбирають породи: ландрас, естонська беконна і їх помісей (молодняк, одержаний від схрещування з іншими породами). Також можна брати велику білу, українську білу степову.
Після придбання порося на базарі їх дорощують до живої ваги 25-30 кг. Далі відгодовують на бекон до 95 кг. Середньодобовий приріст на початку відгодівлі – 380-450 г, а наприкінці – 620-750 г.
За беконної відгодівлі основою раціону є зернові корми (ячмінь – до 80%), менше висівок, макухи. Для годівлі беконних свиней необхідна морква, цукрові буряки, гарбузи, трави бобових культур, кропива, сироватка та м’ясо-кісткове борошно. Особливо варто виділити ячмінь, який поліпшує смакові якості, а сало набуває належної консистенції. Необхідно постійно підтримувати у тварин добрий апетит, тому корми готують з особливою ретельністю. Зернові дають у дрібно-змеленому вигляді, коренеплоди – подрібненими, картоплю – вареною, відвійки – свіжими, рибні і харчові відходи – добре провареними.
13. Особливості виробництва свинини на промислових інтенсивних технологіях.
В Україні виробництво свинини нарощують за рахунок збільшення поголів’я свиней, переходу до інтенсивних методів ведення галузі, широкого впровадження міжпородного схрещування та гібридизації, що сприяє значному підвищенню продуктивності тварин.
Збільшення обсягів виробництва свинини великою мірою залежить від селекційно-племінної роботи. З урахуванням конкретних виробничих умов на підприємстві розводять свиней породи ландрас данійської селекції та великої білої породи данійської і англійської селекцій, які проявили себе з найкращого боку як за чистопородного розведення, так і в разі гібридизації. За двопородного схрещування використовують чистопородних кнурів великої білої породи та породи ландрас данійської селекції, в разі трипородного розведення використовують двопородних свинок (1/2 ландрас х 1/2 велика біла) та кнурців породи дюрок.
Основа виробничих процесів — ритмічність і цикл. Роботу племзаводу реально узгоджено з циклограмою комплексу. Рівномірно, відповідно до потоку, молодняк переводять із однієї вікової групи до іншої, з подальшою передачею ремонтних свинок у промислову зону комплексу.
В усіх приміщеннях дотримуються оптимального мікроклімату за рахунок вентиляційних установок. Для підтримання температурного режиму в зимовий період у цеху №1 використовують газове опалення за допомогою теплогенераторів, а в інших цехах його підтримують за допомогою дизельних установок “Мастер”та інфрачервоних ламп (для поросят).
На всіх виробничих ділянках (цехах) корми роздають механізовано, гній вичищають скребковими транспортерами ТСН-2Б, а напувають свиней з допомогою автоматичних поїлок (ніпельних і чашкових).
14. Предмет і значення галузі птахівництво
Птахівництво - одна з найшвидше прогресуючих галузей скороспілого тваринництва, яка є джерелом отримання яєць, м'яса, пуху, пір'я.
Яєчна продуктивність курей-несучок в 6-8 раз перевищує їх власну вагу. Від однієї качки, курки, індички за один рік можна виростити молодняк загальною масою 170-200 кг.
Статева зрілість сільськогосподарської птиці - здатність нести яйця і давати потомство - настає в 5-10-місячному віці. Наприклад, у курей яєчних порід статева зрілість настає у 5-місячному віці, у м'ясних - переважно на один місяць пізніше, качок - в 7 місяців, індичок - 8-9, гусей - 8,5-10 місяців.
Яйця птиці є цінним харчовим продуктом, що містить багато білків, вуглеводів, жирів, більше 20 мінеральних речовин і понад 12 вітамінів. Основне значення для отримання яєць як продукту харчування людини мають кури.
Птахівництво є джерелом цінного дієтичного м'яса. Так, м'ясо курчат-бройлерів містить 22,5% білка і дуже мало холестерину, індиків - 21%, качок - 16%, гусей - 15% білка. Для порівняння, cвинина містить в середньому 13,8% білка.
Птиця швидко росте, швидко відгодовується і набирає масу. Для індиків, гусей, качок, а також курей м'ясних порід м'ясна продуктивність є основною. Найшвидше від усіх ростуть каченята - за 2 місяці їх маса зростає від 40 г до 2-2,5 кг. М'ясні курчата-бройлери за 48-50 днів відгодівлі досягають маси 1,4-1,6 кг.
Особливістю сільськогосподарської птиці є те, що вона не має зубів і корми перетираються у неї у м'язовому шлунку, який має щільну рогоподібну оболонку.
Птахи мають вищу температуру, ніж інші тварини. Нормальна температура їх тіла 40,5-42°С, що пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин.
1 2 3