Аристотель
(384 р. до н.е. - 322 р. до н.е.)
Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу.
Великий енциклопедист древності Аристотель став одним із засновників біології як науки, вперше узагальнивши біологічні знання, які були накопичені до нього людством. Найвизначніші труди Аристотеля з біології - "Історія тварин", "Про частини тварин", "Виникнення тварин". Зокрема, в "Історії тварин" Аристотель першим в історії науки розробив систематику тварин. Він розділив їх на дві великі групи: тварини з кров"ю і безкровні. Цей поділ приблизно відповідає поділу на хребетних і безхребетних.
Аристотеля називають "батьком зоології". Він вивчив більш ніж 500 видів тварин, описав їхній зовнішній вигляд і будову, спосіб життя і поведінку. Цікавила Аристотеля і проблема походження життя. За своє життя він зробив для науки значно більше, ніж було зроблено за ряд наступних століть.
Карл Ліней
(1707- 1778)
Нещодавно минуло 300 років із дня народження одного з найславетніших учених світу - шведського біолога Карла Ліннея.
До XVIII століття вчені і любителі природи виконали величезну роботу, по всьому світу збираючи і описуючи рослин і тварин. Але орієнтуватись в накопиченому ними океані відомостей ставало дедалі важче. Узагальнив і систематизував ці знання шведський натураліст Карл Ліней. Він заклав основи сучасної систематики.
Щоб "розкласти по поличках" величезну кількість описів рослин і тварин, необхідна була якась одиниця систематики. Такою одиницею, спільною для всього живого, Ліней зробив вид. Другим крупним досягненням Лінея стало встановлення ієрархії систематичних груп. Схожі види він об"єднав у роди, схожі роди - в ряди, ряди - в класи. Людину ( яку він назвав "людиною розумною", Homo sapiens) Ліней досить сміливо для свого часу помістив в клас ссавців, ряд приматів, разом з мавпами.
Величезну роботу проробив учений за все своє життя. Він не тільки описав біля 10 тис. видів, але і сам відкрив біля 1,5 тис. із них. Його ім"я назавжди залишилось в латинських назвах описаних ним тварин і рослин.
Жан Батист Ламарк
(1744 - 1829)
Французький учений Жан Батист Ламарк став першим біологом, який спробував створити струнку і цілісну систему теорію еволюції живого світу. Не оцінена сучасниками, через півстоліття його теорія стала предметом гарячих дискусій, які не припиняються і в наш час.
Найважливішою працею Ламарка стала книга "Філософія зоології", яка вийшла в 1809 році. В ній він виклав свою теорію еволюції живого світу. Всіх тварин Ламарк розподілив на шість рівнів (або, як він говорив, градацій) за складністю їх організації. Далі за всіх від людини стоять інфузорії, ближче за всіх - ссавці. При цьому, всьому живому притаманне устремління розвиватись від простого до складного, просуватися по "східцях" угору. В живому світі постійно відбувається плавна еволюція. Ламарк вважав, що організми змінюються не випадково, а в певному напрямку. По Ламарку, наприклад, якщо клімат стає холоднішим, у всіх звірів починає відростати довша шерсть, яка передається потомству. Дарвін пізніше вважав, що найважливіші випадкові зміни. Серед звірів можуть бути екземпляри з густою і з рідкою шерстю. Але при похолоданні клімату виживуть і дадуть потомство лише екземпляри з густою шерстю. Так діє природний відбір.
Але саме з появою еволюційної теорії Дарвіна у 1859 році почалось відродження ламаркізму. Ламаркісти створили цілу наукову школу, доповнюючи дарвінівську ідею відбору і "виживання найбільш пристосованого" більш благородним з людської точки зору "прагненням до прогресу" в живій природі.
Чарльз Дарвін
(1809 - 1882)
Англійський учений Чарльз Дарвін зумів створити теорію розвитку живого світу, яка стала основою біологічної науки ХХ століття.
В 1859 році був виданий основний труд всього життя Дарвіна. Він був названий за традиціями тієї епохи багатослівно: "Походження видів шляхом природного відбору або виживання благо сприятливих порід в боротьбі за життя". В перший же день розійшовся весь тираж цієї книги - 1250 екземплярів, що для тих часів для наукового твору було нечувано. В 1868 році був видана друга фундаментальна праця Дарвіна, а саме двохтомник "Видозміна домашніх тварин і культурних рослин". Цю книгу зазвичай розглядають як доповнення до "Походження видів..."
В "Походженні видів..." Дарвін не став детально зупинятися на походженні людини. В 1871 році він випустив окрему роботу "Походження людини і статевий відбір", де розглянув це питання. Висунута в ученні Дарвіна ідея про походження людини від тварин завжди зустрічала найбільше заперечень. Сам Дарвін писав про це: "З жалем думаю я, що основний висновок цього твору про те, що людина походить від менш досконалої органічної форми, буде багатьом не до смаку. Але ж неможливо заперечувати, що ми походимо від дикунів."
Іван Петрович Павлов
(1849 - 1936)
В 90-ті роки ХІХ століття Павлов поставив ряд дослідів з вивчення травлення, які стали класичними. Методи досліджень, запропоновані ним, були новаторськими. Нобелівська комісія оцінила результати дослідів Павлова як відкриття світового значення, і в 1904 році ученому була вручена Нобелівська премія, а ще через три роки він був вибраний в Академію наук Росії.
Але справою всього життя Павлова стало вчення про вищу нервову діяльність. Строго науково підійшов він до того, що раніше вважалось заповідним і непізнаваним. В одному із виступів він відмітив, що "мозок, який створив природознавство, сам стає об"єктом цього природознавства". Дослідження Павловим фізіології вищої нервової діяльності (2-ої сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій, системності роботи великих півкуль головного мозку і ін. ) спричинили великий вплив на розвиток фізіології, медицини, психології і педагогіки.
В 20 - 30-х роках Павлов не однократно виступав (в листах до керівництва країни) проти свавілля, насильства і придушення свободи думки в країні.
В серпні 1935 року в Ленінграді відбувся Всесвітній конгрес фізіологів. Його президентом був вибраний академік Павлов. Делегати конгресу присвоїли йому почесне звання "princeps physiologorum mundi" - з латини "старійшина фізіологів світу". Це був справжній науковий тріумф Павлова, вінець його діяльності.
Мечников Ілля Ілліч
Основні наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. Починав з праць із зоології безхребетних та порівняльної ембріології. Детально вивчив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. Засновник теорії зародкових листків (1871 р.).
Створив теорію походження багатоклітинних організмів (1886 р.). Один з основоположників еволюційної порівняльної ембріології (1865—1876 рр.). Ці дослідження стали значним внеском в еволюційне вчення. Відкрив явище фагоцитозу (1882 р.). Розробив на його основі фагоцитарну теорію імунітету (1883 р.) та теорію порівняльної патології. Один з основоположників мікробіології. У дослідах на собі та співробітниках довів роль холерного вібріона як збудника азіатської холери.
Виконав класичні дослідження щодо вивчення експериментального сифілісу, черевного тифу та туберкульозу. Провів новаторські роботи зі з’ясування ролі мікробних асоціацій та антагонізму мікробів в інфекційному процесі. Створив учення про цитотоксини. Широко відомими стали праці І. І. Мечникова про тривалість життя та причини старіння. Свої філософські погляди природодослідника виклав у книзі "Сорок років пошуку раціонального світогляду" (1913 р.). За відкриття явища фагоцитозу (1882 р.) присуджено Нобелевську премію (1908 р.)
Працював І. І. Мечников у багатьох галузях біологічної науки і практично у всіх зробив видатні відкриття.
Проводячи дослідження в середземноморських експедицiях на безхребетних морських організмах, І. І. Мечников звернув увагу на існування в них рухливих клітин. Зацікавившись ними, він намагався зрозуміти їх фізіологічне значення. Припускаючи, що мігруючі клітини не лише забезпечують захоплення поживних речовин, а й відіграють захисну роль, він ввів у тіло личинки шпильку троянди і спостерігав, як численні блукаючі клітини оточували введений шпильку. Цим дослідом підтверджувалася думка про захисну роль блукаючих клітин.