Ім'я файлу: 1.doc
Розширення: doc
Розмір: 143кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
2.doc
3.doc
ВИСНОВКИ.doc
ВСТУП.doc
завдання на 2009рік.doc
ЗМІСТ.doc
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ.doc



1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ПОКАЗНИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ





    1. Економічний зміст рентабельності підприємства


В Господарському Кодексу України отримання прибутку визначене головною метою діяльності господарюючих суб'єктів.

Прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, істотним джерелом формування державного бюджету. Тому створеному прибутку повинно вистачати не лише для задоволення фінансових потреб самого підприємства, але і для фінансування громадських фондів споживання, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я та ін. У збільшенні прибутку зацікавлені підприємства і держава.

Показники прибутковості є основними в оцінці ефективності функціонування господарюючого суб'єкта по усіх видах діяльності : виробничої, комерційної, фінансової і інвестиційної.

Як відомо, прибуток народного господарства України складається з результату діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних змін в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів.

На формування загальної суми прибутку підприємства впливають різні чинники, в першу чергу це: результати фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарювання; встановлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Якщо підприємство отримує прибуток, воно вважається рентабельним. Показники рентабельності, вживані в економічних розрахунках, характеризують відносну прибутковість.

Показники рентабельності - це найважливіші характеристики фактичного середовища формування прибули і доходу підприємств. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльного аналізу і оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Рентабельність підприємства - узагальнювальний показник економічної ефективності підприємства, галузі, господарства, рівний відношенню валового (балансовою) прибутку, отриманого за певний період часу (зазвичай за рік), до середньої за цей період вартості основних і нормативної долі оборотних коштів [10,213].

Термін рентабельність веде своє походження від рента, що в буквальному розумінні означає дохід. Таким чином, термін рентабельність в широкому значенні слова означає прибутковість, прибутковість.

Рентабельність - це прибуток, віднесений до вартості елементів виробництва.

Рентабельність характеризує рівень віддачі витрат, використаних ресурсів і способів виробництва (вимірюється у відсотках).

Так Манов З.О. сформулював поняття рентабельність так: "Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який визначає рівень прибутковості і визначається у відсотках. Він визначається як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має декілька модифікацій форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують в розрахунках" [9,505].

Автор вважає, що найширше і повне поняття "рентабельність" розкрито З.О. Мановым.

Рентабельність є прибутковістю або прибутковістю виробничо-торговельного процесу.

В умовах ринкових стосунків велика роль показників рентабельності продукції, що характеризують рівень прибутковості (збитковості) її виробництва. Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони характеризують відносну прибутковість підприємства, вимірювану у відсотках до витрат засобів або капіталу з різних позицій [6,157].

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити динаміку усіх показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Ознаками хорошого фінансового стану підприємства, зокрема, можуть бути:

- - стійка платоспроможність

- - наявність оптимальна необхідній потребі в оборотних коштах

- - ефективне використання оборотних коштів

- - чітка організація розрахунків

- - наявність стабільної фінансової бази.

Ознаками поганого фінансового стану можуть бути:

- - неефективне розміщення засобів

- - їх іммобілізація

- - недостатність власних оборотних коштів

- - наявність стійкої заборгованості по платежах, зокрема, бюджету

- - несприятливі тенденції у виробництві.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства можуть оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Абсолютний показник доходности- це сума прибутку або прибутків.

Відносний показник - рівень рентабельності. По абсолютній сумі прибутку не завжди можна судити про рівень прибутковості підприємства, оскільки на її розмір впливає не лише якість роботи, але і масштаби діяльності.

Абсолютні показники дозволяють проаналізувати динаміку різних показників прибутку за ряд років. При цьому слід зазначити, що для отримання об'єктивніших результатів слід розраховувати показники з урахуванням інфляційних процесів.

Для оцінки результативності і економічної доцільності діяльності підприємства недостатньо тільки визначити абсолютні показники. Тому для характеристики ефективності роботи підприємства разом з абсолютною сумою прибутку використовують відносний показник - рівень рентабельності.

Відносні показники менше схильні до впливу інфляції оскільки є різні співвідношення прибули і вкладеного капіталу, або прибули і виробничих витрат.

Ці характеристики найдоцільніше розглядати відносно інших тимчасових періодів. Абсолютні цифри самі по собі несуть трохи інформації. Лише знаючи динаміку їх зміни, можна достовірніше судити про роботу підприємства [7,101].

Показники рентабельності використовують для порівняльної оцінки ефективності роботи окремих підприємств і галузей, що випускають різні об'єми і види продукції. Ці показники характеризують отриманий прибуток по відношенню до витрачених виробничих ресурсів. Найчастіше використовуються такі показники, як рентабельність продукції і рентабельність виробництва.

Основними джерелами інформації про рентабельність є балансові дані підприємства, звіт про фінансові результати та облікові дані.

Рівень рентабельності прямо пропорційний прибутку і назад пропорційний - собівартості, середнім залишкам виробничих основних фондів, нормативних і ненормативних оборотних запасів.

Економічний аналіз рівня рентабельності і причин її змін має важливе значення для впливу резервів підвищення ефективності роботи підприємства. Рентабельність характеризує рівень віддачі витрат і використання способів виробництва [6,157]

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з фактичними витратами. Тому прибутковість підприємства вимірюється за двома показниками - прибутку і рентабельності. Прибуток відображує абсолютний ефект без урахування використання ресурсів, а щоб проаналізувати діяльність підприємства, її доповнюють показником рентабельності.

Важливе значення має аналіз якісної структури прибутків підприємства і оцінка взаємозв'язку прибули з показниками рентабельності [13,271].

При цьому важливо проаналізувати зв'язок прибутку з чинниками, що формують її, що полегшить практичну орієнтацію в цих питаннях і оцінку вигоди. В першу чергу розділяють рентабельність інвестиційних ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції.

Підприємство вважається рентабельним, якщо в результаті реалізації продукції воно покриває свої витрати і отримує прибуток. Але сума прибутку і рівень рентабельності. Як правило, змінюються не в рівних пропорціях, а іноді і у різних напрямах: прибуток може збільшуватися швидшими темпами, ніж рентабельність. Показники рентабельності характеризують ефективність поточних витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією як усієї продукції, так і певних її видів. В цей же час показники рентабельності відображують рівень використання усього капіталу підприємства.

Аналіз показників рентабельності має важливе значення. Його дані використовуються для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, оцінки можливостей додаткового прибутку.

Аналіз потрібний для узагальнювальної оцінки рівня рентабельності підприємства і визначення основних напрямів пошуку резервів підвищення його ефективності.

Класифікацію показників рентабельності можна представити таким чином [ додаток А.].

Для поглибленого аналізу ефективності діяльності підприємства на практиці широко застосовуються показники рентабельності різних видів продукції, зокрема:

- - товарній продукції;

- - реалізованій продукції;

- - окремих видів продукції.

Аналіз передбачає оцінку показників рентабельності, визначення їх динаміки і визначення резервів зростання рентабельності.

Оцінка показників рентабельності проводиться методом порівняння фактичного їх рівня з плановим, прогнозованим. Крім того, порівнюють фактичні темпи зростання показників з темпами зростання, передбаченими планом, прогнозом.

Аналіз припускає визначення впливу чинників на відхилення по рівню рентабельності.

Таким чином, на зміну фактичного рівня рентабельності окремих видів продукції впливають зміни середньо реалізаційних цін і собівартість одиниці продукції.

Щоб визначити напрями збільшення зростання прибутковості виробництва, в процесі аналізу треба визначити значну вагу продукції [10,201]:

- - з низькою рентабельністю;

- - з рентабельністю близькою до середньо галузевої;

- - з високою рентабельністю.

Рекомендується визначити тенденцію зміни рентабельності з попередніми періодами, це дозволить керівництву підприємства прийняти правильне управлінське рішення що стосується формування виробничої програми на майбутній період.

Для оцінки ефективності витрат живої праці, матеріальних ресурсів в промисловості розраховують рентабельність окремих видів продукції як відношення прибутку до повної вартості цієї продукції.

Вона використовується для визначення гуртових цін окремих видів продукції на підприємстві і у фінансово-економічних розрахунках при розробці конкретних методів по зниженню собівартості кожного виду продукції, яке випускає підприємство.

В умовах ринкових стосунків існує персоніфікований інтерес до фактично досягнутого рівня рентабельності, що істотно впливає на господарську діяльність підприємства в майбутньому.

У підприємств недержавних форм власності для їх акціонерів і засновників найважливіше значення придбаває рентабельність їх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій.

Інвестування можливе як за наявності власних засобів у підприємства, так і при їх відсутності. Але у будь-якому випадку для інвестора дуже важлива наявність декількох різних інвестиційних проектів з метою найбільш ефективного вкладення засобів. Звідси витікає необхідність оцінки ефективності усіх запропонованих проектів, по якій надалі будуть прийняті інвестиційні рішення.

Економічна ефективність інвестицій оцінюється шляхом порівняння передбачуваних грошових надходжень від майбутніх інвестицій. Ці показники відносяться до різних періодів часу, тому головним завданням оцінки ефективності інвестицій є пряма порівнянність цих показників.

Сукупність показників рентабельності усебічно відображує ефективність виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

В той же час разом з перевагами критерію рентабельності існують і деякі недоліки, які можна проглянути в таблиці 1.1

Незважаючи на деякі недоліки критерію рентабельності, аналіз показників рентабельності має важливе значення. Його дані використовуються для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, оцінки можливості додаткового прибутку методом збільшення випуску рентабельнішої продукції, як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення. Аналіз потрібний для узагальнювальної оцінки рівня рентабельності підприємства і визначення основних напрямів пошуку резервів підвищення його ефективності.
Таблиця 1.1 - Переваги і недоліки критерію рентабельності

Переваги

Недоліки

1. Простота розрахунку
1. Не враховується вартість грошей в часі

2. Відповідність загальноприйнятим методом бухгалтерського обліку
2. Прив'язка до умовних бухгалтерських величин ( прибуток замість грошових прибутків)

3. Доступність початкової інформації
3. Показник враховує відносні, а не абсолютні величини (рентабельність може виявитися більшою, тоді як прибуток - маленькою)

4. Простота розуміння і традиційність використання
4. Ризик враховується лише побічно (перевищення розрахункової рентабельності над мінімально прийнятною величиною - це "запас", що показує, на скільки ми маємо право помилитися)




5. Не враховується альтернативна вартість використовуваних для проекту ресурсів (грошових, кадрових, інформаційних і так далі)



1.2 Методика проведення розрахунку показників рентабельності.

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні і показують, скільки одиниць прибутку (балансовою, чистою, операційній та ін.) отримують за одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу і так далі)

У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується безліч методів визначення показників рентабельності, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємства.

У методиці запропонованої Коробовим М. Я. [7,103], найбільше аналітичне значення має розподіл показників рентабельності з точки зору виміру прибутковості вкладених ресурсів на створення потенціалу підприємства (його основних і оборотних засобів) і прибутковості його поточних витрат, вона включає розрахунок рентабельності діяльності підприємства, цей показник визначає, який прибуток отримує підприємство на кожну грошову одиницю вкладеного капіталу, характеризує ефективність використання наявних ресурсів підприємства.

Аналіз рентабельності підприємства в методиці, запропонованою Ізмайловою К.В. [5,42] включає такі показники рентабельності, як рентабельність продукції по прибутку від реалізації, рентабельність продукції по "чистому" прибутку, рентабельність капіталу (активів), рентабельність власного капіталу, рентабельність виробничих фондів.

Болюх М. А. [6,158] пропонує визначити економічний аналіз рівня рентабельності підприємства і причин її зміни за допомогою своєї методики. Для визначення виробничий - фінансовій діяльності підприємства Мних Е.В. [10,194]рекомендує свою методику.

Методики визначення показників рентабельності представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. - Методики визначення показників рентабельності





Методика

Ресурсні показники рентабельності

1
2

Коробов М. Я.

Рентабельність операційної діяльності

Рентабельність діяльності, яка враховує тільки чисту прибыльприбыль

Рентабельність власного капіталу

Рентабельність власного капіталу, яка враховує тільки "чистий" прибуток

Рентабельність операційної діяльності

рентабельність операційних витрат

Рентабельність продукції підприємства

Рентабельність продукції по валовому прибутку

Рентабельність витрат діяльності

Рентабельність продажів

Продовження таблиці. 1.2

1
2

Ізмайлова К.В.

Рентабельність продукції по прибутку від реалізації

Рентабельність продукції по "чистому" прибутку

Рентабельність капіталу (активів)

Рентабельність власного капіталу

Рентабельність виробничих фондів

Болюх М. А.

Рентабельність витрат на оплату живої праці

Рентабельність вкладень рентабельність поточних витрат

Загальна рентабельність

Мних Е.В.

Рентабельність вкладеного капіталу

Рентабельність виробничих активів

Рентабельність реалізованої продукції

Рентабельність окремих видів продукції

При визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показової рентабельності усебічно відображує ефективність виробничою (операційній) інвестиційній, і фінансовій діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

Основні показники рентабельності розраховують за даними фінансової звітності, а саме: по формах №1 "Баланс" і №2 "Звіт про фінансові результати".

На рівень показників рентабельності, які по суті є узагальнювальними, впливає багато чинників, які відображують різні аспекти діяльності підприємства. Завдання фінансового аналітика - кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти потрібного рівня рентабельності.

Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміну ціни і собівартості реалізованої продукції.

Позначимо рентабельність продукції попереднього і звітного періодів відповідно Rq0 і Rq1. Загальна зміна рентабельності :

ΔRQ=.RQ1 - -RQ0 (1.1)

Рентабельність реалізованої продукції :

RQ0= RQ1= . (1.2)

де Pо, Р1] - прибуток від реалізації продукції за період відповідно попередній і звітний

Р0=V0 - Sо; Р1 = V1 - S1 (1.3)

де Sо, S1 - собівартість реалізованої продукції за період відповідно попередній і звітний; Vо, V1, - чистий виторг від реалізації продукції за період відповідно попередній і звітний. Тоді:
RQ1= RQ0= (1.4)

Вплив на зміну рентабельності цінового чинника ΔRp розраховують методом ланцюгових підстановок. При цьому припустимо, що собівартість не змінюється, залишається на рівні попереднього року:

Rр = (1.5)

Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на рівні звітного року, вплив чинника змін собівартості :

RS= (1.6)

Сума впливу приведених чинників відповідає загальній зміні рентабельності за період:

ΔRQ= ΔRp + ΔRs . (1.7)

Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність виражається формулою:

RA= (1.8)

де, РQ - прибуток від реалізованої продукції; А - активи (валюта балансу).

Рентабельність власного капіталу :

Rck= (1.9)

де, Р – чистий прибуток підприємства,

К – власний капітал підприємства.
Рентабельність основної діяльності визначається формулою:

RQ= (1.10)

де, Р- валовий прибуток;S - собівартість реалізованої продукції.
Існує багато методів оцінки економічної ефективності інвестицій.

Найбільш поширеними є: термін окупності інвестицій, річна або середньорічна рентабельність інвестицій, облікова норма прибутку, внутрішня норма рентабельності інвестицій.

Річна рентабельність інвестицій оцінюється процентним відношенням чистого прибутку t -го року до суми інвестицій. Доцільно використовувати значення чистого прибутку з додаванням до неї суми амортизаційних відрахувань t -го року. Адже амортизаційні відрахування залишаються у розпорядженні інвестора і, по суті, є частиною його чистого прибутку, призначеного до реінвестування.

Pt= (1.11)

де, Рt - рентабельність інвестицій в році t, %;

П- чистий прибуток в році t, грн.; Аt - амортизаційні відрахування в році

t, грн.;

К- сума інвестицій.
Обчислення внутрішньої норми прибутковості здійснюється зазвичай на комп'ютері за спеціальною програмою.

Якщо внутрішня норма рентабельності більше доходу на капітал, інвестиції в проект виправдані.

Аналіз результатів діяльності підприємства закінчується виявленням резервів збільшення прибули і рентабельності за рахунок збільшення випуску і реалізації продукції, зниження собівартості продукції, зміни цін на готову продукцію, поліпшення якості продукції, усуненням витрат, пов'язаних з шлюбом, зміни прибули (збитку) від іншої реалізації і незв'язаних з реалізацією операцій.

У практиці фінансового аналізу розвинених країн рентабельність власного капіталу вважають одним з найважливіших узагальнювальним показником, де сфокусуються результати усіх напрямів діяльності підприємства. При цьому розглядають факторну модель рентабельності :

RBK = RЧхОАхКФЗ = (1.12)

де, Rвк - рентабельність власного капіталу;

Rч - рентабельність реалізації по чистому прибутку;

Оа- оборотність активів;

Кфз - коефіцієнт фінансової залежності;

Р - чистий прибуток;

V чистий виторг від реалізації продукції;

А - активи;

П - пасиви

1.3 Управління ефективністю виробничо-господарської діяльності підприємства
Основною умовою стабілізації економіки України є ефективне функціонування про­мислових підприємств. Ефективне функціо­нування машинобудівних підприємств не­можливе без якісного управління виробни­чо-господарською діяльністю.

Сучасні умови ринкової економіки характеризуються високим рівнем нестабільності та невизначеності зовнішнього середовища господарювання, збільшенням впливу його чинників на економіку й управління промисловим підприємством. Розвиток новітніх технологій, поява принципово нових сучас­них товарів і ринків, різкі коливання ринкового попиту й кон'юнктури, зміни в державному регулюванні економіки обумовлюють складність організації та розвитку сучасного промислового виробництва.

У господарській сфері менеджмент - це самостійний вид професійної діяльності, спрямований на ефективне та продуктивне досягнення визначеної мети через раціональне використання ресурсів із застосуванням відповідних принципів, функцій і методів. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, лі­дирування, координації, керівництва та контролю, здійснюючи які, менеджери забезпе­чують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають меті. У вітчизняних словниках іноземних слів менеджмент тлумачиться переважно як управління виробництвом на підприємствах, як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою Процес менеджменту передбачає вико­нання функцій планування, організації, лі­дирування, координації, керівництва та кон­тролю, здійснюючи які, менеджери забезпе­чують умови для продуктивної та ефектив­ної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають меті. У вітчизняних словниках іноземних слів менеджмент тлумачиться переважно як управління виробництвом на підприємствах, як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою

підвищення його ефективності чи прибутко­вості.

Говорячи про менеджмент на підприємствах, доцільно дати визначення поняттю "управління виробничо-господарською діяльністю". Господарювання - елемент будь-якої суспільно-економічної формації. Водно­час, з розвитком виробничих сил і виробничих можливостей відбуваються якісні зміни сутності, інструментів, методів господарювання, які дають змогу здійснювати його на більш високому рівні [34, с. 22].

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється дія­льність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, вико­нання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [7].

Доцільно навести визначення поняття "виробничо-господарська діяльність підпри­ємств" деяких вітчизняних учених-економістів.

В.М. Хобта, О.А. Солодова, С.І. Крав­ченко, О.Н. Фищенко стверджують, що ви­робничо-господарська діяльність - це орга­нізаційно-економічний процес пошуку і ви­користання можливостей виробництва, об­міну та розподілу продукту відповідно до поставлених цілей та завдань [34, с. 23].

На думку А.Г. Семенова, виробничо-господарська діяльність підприємства досліджується як економічна система, яка має об'єкти подвійної природи. З одного боку, це елементи, що визначають виробничо-тех­нічну структуру організації, знаряддя й предмети праці, а також технологічні прави­ла, що регламентують процеси виробницт­ва, розподіл продукції, проведення дослі­джень і розробок. З іншого - це чинники, що визначають соціально-економічну структуру організації, фахову підготовленість і спро­можність до трудової діяльності учасників, їх соціальні сукупності (колективи, робочі гру­пи, відділи), характер розподілу повнова­жень і відповідальності між працівниками, групами, колективами у процесі прийняття управлінських рішень та їх неформальні відносини [27].

Г.А. Семенов стверджує, що виробничо - господарська діяльність підприємств може бути представлена трьома основними видами: маркетинговим, виробничим та фі­нансовим [27, с. 11].

Відповідно до Закону України "Про підприємства", підприємство визначається як самостійний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання прибутку [13]. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства", господарське товариство - це об'єднання юридичних або фізичних осіб, господарська діяльність яких спрямована на отримання прибутку [12].

Отже, виробничо-господарська діяльність підприємств - це не тільки проста господарська діяльність, тому що вона може здійснюватись і некомерційними організаціями, які можуть не виробляти продукцію і не отримувати прибуток.

Виробничо-господарська діяльність під­приємства - це комерційний процес (який має за мету отримання прибутку) суспільно­го виробництва, спрямований на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характе­ру.

Виробничо-господарська діяльність має свої сфери господарювання.

Сфера господарювання - це окрема час­тина виробничо-господарської діяльності (зокрема машинобудівного підприємства), яка має свої особливості, методи, інструме­нти функціонування.

Вітчизняні та зарубіжні вчені вивчали різ­ні сфери господарювання. Ф.У. Тейлор [29], А. Файоль [32], Г. Емерсон [37], А.Г. Семе- нов, Г.А. Семенов [26; 27] більш глибоко розглядали сферу виробництва та сферу розвитку колективів. Г. Мюнстерберг, М. Фол- лет, Є. Мєйо аналізували розвиток колекти­вів [16]. І.А. Бланк [2], Л.О. Лігоненко [20], Л.А. Лахтіонова [19], О.О. Терещенко відда­ють перевагу дослідженню фінансової сфе­ри, Ф. Котлер - сфері маркетингу та збуту. Сферу інформаційного забезпечення вивча­ють С.Я. Салига, В.В. Фатюха [24], В.М. Хоб- та, О.А. Солодова, С.І. Кравченко, О.Н. Фищенко [34].

На основі систематизації поглядів учених до виробничо-господарської діяльності можна віднести: сферу виробництва, сферу збуту, сферу розвитку і формування стабільного колективу, фінансову сферу, внутрішню та зовнішню інформацію, сферу поста­чання. Склад виробничо-господарської діяльності наведений на рис. 1.1.

Система внутрішньої та зовнішньої інфо­рмації включає: звітну документацію, нака­зи, розпорядження, статут підприємства, колективний договір, господарські договори, поточну документацію, плани роботи керів­ників підрозділів, цехів, головних спеціаліс­тів, матеріали ревізій, перевірок, інвентари­зацій, зведень, актів, закони України, накази та постанови, програми розвитку Кабінету Міністрів, інформацію засобів масової інфо­рмації, отримання інформації від партнерів, науково-дослідних організацій, закладів осві­ти. Система зовнішньої та внутрішньої ін­формації забезпечує функціонування виро­бничо-господарської діяльності.

Колектив підприємства та засоби праці забезпечують процес виробництва продук­ції, формують виробничу сферу та сферу розвитку колективів і характеризують: рівень виробничих потужностей, впровадження інно­вацій, стан розвитку виробничих підрозділів, складність технології, підбір і розстановку ка­дрів з урахуванням їх психологічної сумісності, забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, систему оплати праці.

Фінансова сфера виробничо-господарської діяльності забезпечує всі сфери господарю­вання та є "кровоносною системою", без якої розвиток сфер неможливий. На всіх стадіях виробничо-господарської діяльності необхід­не вкладання коштів з метою забезпечення подальшого розвитку та просування. На купі­влю матеріалів, напівфабрикатів, сировини, комплектуючих, зберігання продукції витра­чаються відповідні кошти. Для забезпечення процесу виробництва необхідно створювати певні умови праці та встановлювати її опла­ту, а також підтримувати в робочому стані та оновлювати основні засоби. Для реклами, просування продукції на ринок також інвес­туються відповідні кошти. Тобто фінансова сфера є однією з найголовніших сфер виро­бничо-господарської діяльності.

Сфера збуту відповідає за ефективність виробничо-господарської діяльності. Від неї залежить прибутковість, ліквідність, ділова активність, платоспроможність та фінансо­вий стан усього підприємства. Ця сфера включає: обсяги продажу, продаж за товар­ними групами, ринкову частку та її динаміку, транспортне забезпечення, місцезнаходження складів, рівень товарних запасів, кількість збутового персоналу та рівень його досвіду, після продажне обслуговування, ціни та зниж­ки, маркетингову цінову політику.

Для оцінювання функціонування сфер виробничо-господарської діяльності необ­хідно сформувати відповідні критерії.

Основою для формування критеріїв виробничо-господарської діяльності є праці таких учених, як: А.Г. Семенов, Г.А. Семенов [26; 27], С.Я. Салига, К.С. Салига [30], Л.О. Лігоненко [20], Л.А. Лахтіонова [19], А.С. Курочкін [18], Г.В. Щокін [31], А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін [36].

Критерії оцінювання сфери постачання включають: ціни на матеріали та сировину, енергоносії, стан складських приміщень (розмір, місцерозташування), віддаленість постачальників від складських приміщень підприємств.

До критеріїв оцінювання сфери виробни­цтва відносяться: технічна оснащеність виробничо-господарської діяльності необ­хідно сформувати відповідні критерії.

Основою для формування критеріїв виробничо-господарської діяльності є праці таких учених, як: А.Г. Семенов, Г.А. Семенов [26; 27], С.Я. Салига, К.С. Салига [30], Л.О. Лігоненко [20], Л.А. Лахтіонова [19], А.С. Курочкін [18], Г.В. Щокін [31], А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін [36].

Критерії оцінювання сфери постачання включають: ціни на матеріали та сировину, енергоносії, стан складських приміщень (розмір, місцерозташування), віддаленість постачальників від складських приміщень підприємств.

До критеріїв оцінювання сфери виробни­цтва відносяться: технічна оснащеність

праці, коефіцієнт зношеності, відновлення, введення та вибуття основних засобів, рі­вень завантаженості устаткування, фондо­віддача підприємства, кількість інноваційних розробок, раціоналізаторських пропозицій, винаходів, матеріалоємність продукції.

Серед критеріїв оцінювання сфери розви­тку колективів виділяють: динаміку продукти­вності праці, коефіцієнт обороту, вибуття, плинності, динаміку оплати праці, середню заробітну плату, кількість відпрацьованих годин одним робітником, вартість соціально­го пакета для працівників підприємства. Основними критеріями фінансової сфери мож­на назвати: рівень ліквідності, стабільності, платоспроможності та ділової активності.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас