1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Шпора_Економічна_Теорія.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 848кб.
Дата: 01.04.2020

1. Антиінфляційна політика: сутність та інструменти.
Антиінфляційна політика — це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.
Антиінфляційні заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію.
Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми. Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.
Засоби впливу на економіку адаптивної політики:
• поступове обмеження грошової пропозиції;
• індексація грошових доходів;
• стабілізація інфляційних очікувань;
• посилення регулювання цін та доходів;
• укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.
Активна політика передбачає різке (шокове) скорочення пропозиції грошей.
Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції.
Активна політика застосовує такі групи заходів:
1.
Прямі монетарні заходи:
• контроль за грошовою емісією;
• заборона емісійного фінансування державного бюджету;
• здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;
• проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.
Окрім засобів впливу на інфляцію загального характеру, виділяють засоби впливу на конкретні види (форми) інфляції. До них належать засоби, спрямовані на боротьбу з інфляцією попиту та інфляцією пропозиції (витрат).
2. Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:
• зменшення державних витрат;
• зростання податків;
• скорочення бюджетного дефіциту;
• здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;
• стабілізацію валютного курсу.
3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:
• обмеження зростання факторних доходів і цін;
• обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;
• зниження податків на бізнес та з громадян;
• здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;
• посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

2. Рівень та види безробіття. Специфіка безробіття в Україні
Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.
Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.
Добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.
Вимушене безробіття не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.
Відкрите безробіття — така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості.
Приховане безробіття пов'язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.
Рівень безробіття:
F - чисельність безробітних; R - чисельність робочої сили (економічно активного населення); L - чисельність зайнятих
Закон Оукена:
β - коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття; U — фактичний рівень безробіття; U* — природний рівень безробіття; Y* — потенційний обсяг ВВП; Y — фактичний обсяг ВВП.

Соціально-економічні наслідки безробіття. Державна політика
зайнятості.
Соціальна політика держави в умовах нестабільності та безробіття спрямована на стимулювання зайнятості та соціальний захист потерпілих від безробіття людей.
Згідно з неокласичною теорією, економічна система здатна до саморозвитку та саморегулювання. Повна зайнятість та потенційний обсяг виробництва встановлюється природним шляхом без втручання держави.
Прихильники кейнсіанської теорії вважають, що економіка не здатна забезпечити через коливання рівня цін, процента і заробітної плати природний рівень виробництва, інфляції і зайнятості. Саме тому держава повиннавтручатися в процес формування ефективного попиту. З огляду на сказане, держава мусить визначити оптимальне співвідношення між запланованим зменшенням рівня безробіття і темпом зростання інфляції.
Вважається, що політики віддають перевагу боротьбі з безробіттям, жертвуючи зростанням інфляції, оскільки виборці за вищою шкалою оцінюють політику підтримання зайнятості. Важливо зазначити, що політика стимулювання ефективного попиту є короткостроковою.
З погляду інтересів довгострокової перспективи завдання уряду полягає у забезпеченні ефективних змін у структурі зайнятості. Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.
До прямих методів належать:
• законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;
• стимулювання створення нових робочих місць;
• створення стимулів для зацікавленості найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.
Непрямі методи:
• державна стимулююча політика, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;
• фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, з одного боку, та використання субсидій, асигнувань та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого;
• здійснення виплат по безробіттю і т. ін.;
• встановлення рівня прожиткового мінімуму та створення умов для його забезпечення;
• вплив на зменшення диференціації доходів;
• захист інтересів споживачів;
• створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення;
• організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності, незалежно від галузі, в якій ця діяльність здійснюється.

3. Благо. Корисність благ. Закон спадної граничної корисності.
Благо — все те, що здатне задовольняти людські потреби. Неекономічні блага надаються людині природою у необмеженій кількості. Економічні блага — це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі— продажу на ринку).
У класиків корисність товару - це споживча вартість, об'єктивна, абстрактна якістю будь-якого товару або послуги, безвідносно до потреб конкретної людини. Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.
Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача (К. Менгер, Л. Вальрас,
Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен, В. Парето). Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цінність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наявного запасу, та ступеня насиченості потреби в них. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додаткової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.
4. Прибуток, його сутність та види. Теорії прибутку.
1. Меркантилісти доходили висновків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля.
2. А. Сміт: а) прибуток — це дохід на капітал, отриманий особою, яка вкладає його у справу; б) прибуток — це винагорода за працю з нагляду та управління;
3. Д. Рікардо: прибуток — це частина вартості, що залишається після вирахування заробітної плати.
4. Ж.Б. Сей визначав прибуток як дохід, що має такі форми вияву: процент, тобто дохід на капітал, та підприємницький дохід, тобто винагорода за талант, організаторську діяльність, дух порядку й керівництва.
5. Дж.С. Мілль: прибуток — винагорода підприємця за утримання від споживання;
6. К. Марксі прибуток — це результат неоплаченої праці найманих працівників, похідна та перетворена форма додаткової вартості! яка виступає на поверхні явища як породження всього авансованого капіталу.
7. Е.Бем БаверктаА. Маршалл: прибуток — плата за ризик.

8. Дж.Б.Кларк: розглядав два стани економіки: статичний, в якому формуються такі форми доходів, як заробітна плата, процент, рента та підприємницький дохід як оплата управлінської праці; динамічний, якому властиві як всі названі вище форми доходів, так і прибуток як специфічний вид доходу.
9. И. Шумпетер: прибуток — це винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаторських та фінансових нововведень.
10. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін: прибуток — результат монопольної влади на ринку, яка виникає внаслідок обмеження конкуренції.
Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом
(виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.
Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.
Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.
Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями.
Трактування прибутку фірми (підприємства) сучасне: прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами підприємства
5. Бюджетний дефіцит: причини виникнення і шляхи подолання.
Причини бюджетного дефіциту:
— спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;
— збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;
— значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;
— зростання витрат на утримання управлінського апарату;
— непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.
Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:
— перехід від фінансування до кредитування;
— ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
— зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;
— зміна системи оподаткування.
Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.
Розрізняють бюджетний дефіцит:
— фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

— структурний — показує, якими мають бути надходження, урядові витрати
і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;
— циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.
6.Взаємодія попиту і пропозиції.
Економічні закони попиту і пропозиції відображають інтереси протилежних суб'єктів ринку - виробників (продавців) і споживачів (покупців).
Узгодження цих економічних інтересів досягається при перетині кривих попиту і пропозиції. Точка перетину відображає збіг господарських рішень, які приймають виробники (продавці) і споживачі (покупці) в той чи інший момент. Ця точка характеризує стан товарного ринку, за якого вся кількість певного товару при певній ринковій ціні може бути реалізована і має назву точка рівноваги ринку, що визначає рівноважну ціну.
Отже, ринковий механізм, реагуючи на реальний обсяг попиту через зміну рівня цін на конкурентних ринках, забезпечує відповідну реакцію виробництва і пропозиції. Ринкова рівновага досягається на основі дії всіх суб'єктів ринку в результаті конкуренції.
У результаті взаємодії попиту, пропозиції та конкуренції встановлюється ринкова ціна, яка урівноважує обсяг пропозиції і обсяг попиту.
Ринкова рівновага - ситуація на ринку, коли попит (D) та пропозиція (S) знаходяться в стані рівноваги, яке характеризується рівноважною ціною (Pe) і рівноважним обсягом. Тобто обсяг попиту (QD) дорівнює обсягу пропозиції
(QS) при даній рівноважній ціні (Pe)
7. Витрати виробництва, їх сутність та кваліфікація.
Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.
Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових і транспортних послуг тощо).
Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.
Витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);
Витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним):
Постійні (умовно постійні) витрати (FС) мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва (затрати на утримання будівель, адміністративного персоналу, орендна плата тощо)
Змінні витрати (VС) безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо)

Сукупні (загальні витрати) (ТС) — сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва; сума постійних і змінних витрат:
ТС = FС + VС
Середні витрати (АТС) — середня величина витрат на виробництво одиниці продукції: ATC = TC/Q
Граничні витрати (МС) — приріст витрат на виробництво ще однієї
(додаткової) одиниці продукції: MC = ∆TC/∆Q
У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:
— втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);
— втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).
8. Сутність, фактори та прояви глобалізації.
Глобалізація — всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово- економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.
Технічні, технологічні:
— науково-технічний прогрес, розвиток нових поколінь транспорту і зв'язку;
— революція в галузі інформаційних і телекомунікаційних технологій;
— виникнення єдиного інформаційного простору і створення можливостей для здійснення операцій в режимі реального часу
Соціально-економічні:
— поглиблення інтернаціоналізації економіки на основі її транснаціоналізації та регіона-лізації;
— лібералізація сфери руху товарів і капіталів, розвиток нових фінансових технологій;
— становлення нового геоекономічного простору, заснованого на міжанклавному (між-корпоративному) поділі праці;
— індивідуалізація, деконцентрація та диверсифікація виробництва, що базуються на новітніх технологічних укладах;
— геоекономічні трансформації, пов'язані з розпадом командно- адміністративної системи господарювання та посиленням ринкової уніфікації сучасного світу
Політичні:
— взаємопроникнення макроекономічної політики уряду та центробанку;
— зростаюча орієнтація національних держав на зовнішні зв'язки;
— геополітичні зрушення, пов'язані з розпадом світової соціалістичної системи
Культурні, морально-етичні:
— послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв;
— зростання мобільності духовно-емоційного спілкування;
— інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо.
Форми вияву глобалізації:

— становлення загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, мережевих інформаційних технологій, світової комунікаційної системи та технологічних макросистем у сфері виробництва, транспорту і зв'язку;
— інтенсифікація міжнародних трансакцій, розвиток електронної комерції, становлення ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового зняття бар'єрів у торгівлі, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;
— бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу на основі поєднання ринкових і мережевих комп'ютерно-комунікаційних технологій;
9. Функції грошей та їх еволюція.
Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці. Міра вартості - здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. Функція грошей як міри вартості в епоху золотих та повноцінних паперових грошей реалізується через масштаб цін. Засіб обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Засіб платежу - обслуговування грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті". Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові одиниці, за допомогою яких визначаються ціни, ведеться грошовий облік національного продукту тощо. Паперові та кредитні гроші набувають якісно нової функціональної форми — стають капіталом і можуть виконувати функцію нагромадження. У кінцевому підсумку кредитні гроші, які виникають із функції платежу, стають найпоширенішими і найрозвинутішими грошовими формами. Функцію світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти розвинених країн і колективні міжнародні грошові одиниці (євро).

  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас