1. Правове регулювання діяльності корпорацій
Поки що у світі не існує універсального (глобального) міждержавного нормативно-правового акта, який би регулював діяльність ТНК. Нечисленні міжнародно-правові акти з цієї проблематики є або регіональними, або такими, яким бракує імперативного характеру.
Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 р., Керівні принципи для багатонаціональних підприємств (що є додатком до цієї Декларації) мають диспозитивний характер, хоча й містять такі принципи, як дотримання норм міжнародного права, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво з країною перебування. Діяльності ТНК стосуються також положення Кодексу іноземних інвестицій (його прийняли в 1970 р. латиноамериканські країни-члени Андського пакту 1969 р. - Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор, Чилі). Контролює діяльність ТНК Комісія Картахенської угоди, яку було створено в межах зазначеної групи держав.
У правничій літературі опрацьовується концепція про те, що правове регулювання діяльності ТНК повинне виконуватися на двох рівнях - національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на міжнародному рівні. При цьому зазначимо, що висуваються пропозиції щодо розгляду ТНК як міжнародних юридичних осіб. Очевидно, більшість фахівців з цим не згодні, оскільки міжнародними юридичними особами є такі, що безпосередньо створюються міжнародним договором або ж на основі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору. Цим двом критеріям ТНК не відповідають, отже, згідно з нинішньою правосвідомістю вони не можуть мати статус міжнародної юридичної особи.
Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 1974 р. більшістю голосів при поіменному голосуванні (120 - "за", 6 - "проти", 10 - "утрималися") прийняла Хартію економічних прав і обов'язків держав. У пп. 6 п. 2 ст. 2 Хартії зафіксовано, що кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічній та соціальній політиці країни. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи приймальної держави. Кожна держава з урахуванням своїх суверенних прав повинна співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті.
На вимогу країн, що розвиваються (а вони мають особливі антипатії до діяльності ТНК), у межах ООН ще 1974 р. було створено Міжурядову комісію ООН з ТНК та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створити Кодекс поведінки ТНК. Кодекс вважався спробою формалізувати підпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Він мав стати своєрідним "прокрустовим ложе", де б "відрубувалися загарбницькі руки" ТНК. У Директивних принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку у 1976 p., було сформульовано рекомендації щодо діяльності ТНК. Ці рекомендації у 1984 р. були викладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, згадують про дотримання податкового законодавства, правил конкуренції, необхідність публікації інформації тощо.
На створення "правил гри" для ТНК були спрямовані підготовлений ЮНКТАД і прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція № 3514 XXX сесії Генеральної Асамблеї ООН "Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи сторонами". Застережемо, що зазначені документи мають лише рекомендаційний характер, а цього замало для справді дієвого регулювання такої великої і потенційно небезпечної сили, як ТНК. Щоб ТНК поводилися чемно, потрібно не "м'яке" законодавство (soft law) рекомендаційного ґатунку, а жорстке й рішуче.
Минуло вже понад чверть століття, як правники світу заходилися формувати правила поведінки для ТНК. Проте Кодекс поведінки ТНК поки що не прийнятий, хоча його проект вже створено. Останній складається з таких частин:
I. Преамбула і цілі.
II. Визначення та сфера застосування.
III. Діяльність ТНК :
A. Загальні та політичні положення.
B. Економічні, фінансові та соціальні положення.
C. Надання гласності інформації.
IV. Режим ТНК.
V. Міжурядове співробітництво.
VI. Здійснення Кодексу поведінки.
У Кодексі поведінки, зокрема, зафіксовані принципи, якими мають керуватися ТНК у своїй діяльності:
повага до суверенітету країн, де вони здійснюють свою діяльність;
підпорядкування законам цих країн;
урахування економічних цілей і завдань політики, що здійснюється в цих країнах;
повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, де вони здійснюють свою діяльність;
невтручання у внутрішні справи країн;
відмова від того, щоб займатися діяльністю політичного характеру;
утримання від практики корупції;
дотримання законів і постанов, що стосуються обмежень у діловій практиці, утримання від застосування цих обмежень;
дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони довкілля.
У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла закон № 921-ХІУ про ратифікацію цієї Конвенції. Цей невеликий за обсягом закон містить такі статті-застереження:
1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами у разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.
2. Україна зобов'язується застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у ст. 19 "Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав чи інші".
Транснаціональні корпорації не зникли, їх діяльність не припинилася. Отже, сучасні й майбутні правники мають широке поле для діяльності, пов'язаної зі створенням ефективної міжнародно-правової бази, що регламентує діяльність ТНК.
2. Бюджетування капітальних вкладень корпорації.
Бюджетування капітальних вкладень — це процес складання плану, в якому відображено витрати та джерела їх покриття на будівництво або реконструкцію певного об’єкта.
Розглядувана категорія демонструє вибір проекту для інвестування в реальні активи та визначення джерел їх фінансування. Треба знати, що бюджетування капітальних вкладень є для корпорації важливим питанням, що визначає її майбутні успіхи і конкурентоспроможність. Бюджет капітальних вкладень спрямовує виробничу та фінансову діяльність корпорації на кілька років уперед.
Перед фінансовими менеджерами постають непрості проблеми щодо економічного обґрунтування запропонованого проекту капітальних вкладень. Для цього використовуються основні показники, на підставі яких корпорація прийматиме рішення про інвестиції:
визначення періоду окупності інвестицій;
індекс прибутковості;
внутрішня ставка дохідності;
чиста сьогоднішня вартість.
Розрахунок періоду окупності інвестицій визначає кількість років, протягом яких будуть покриті всі витрати на інвестиційний проект. Потрібно знати формулу окупності:
Показник окупності не враховує низку обставин, зокрема, строк життєвого циклу. Він передбачає одержання однакових щорічних надходжень коштів від проекту, що на практиці не реалізується. Для усунення недоліків використовується модифікований показник окупності: у знаменнику стоїть середньорічний прибуток після сплати податків:
Окупність =
Другий показник — індекс прибутковості — обчислюється за формулою:
тобто це — перевернута формула окупності.
Третій показник — внутрішня ставка дохідності, або внутрішній показник прибутковості. Економічне значення цього показника в тому, що він оцінює залучені фінансові ресурси. Ця формула застосовується для розв’язання деяких задач:
де CF (cash flow) — грошовий потік; t — період часу; r — ставка дохідності.
Важливим моментом під час розв’язання таких задач є визначення ставки дисконту r, за якої NPV = 0. Її може бути знайдено підбором чисел (методом спроб та помилок).
Четвертий показник — чиста сьогоднішня вартість — обчислюється за формулою:
Сума дисконтованих потоків має дорівнювати 0 (або бути більшою за 0), тобто чиста вартість грошових надходжень перевищує чисту вартість грошових витрат. Але ж треба усвідомлювати, що застосування всіх наведених показників не гарантує правильного вибору проекту капітальних вкладень. У західній літературі пропонуються методики для визначення потенційного ризику, а отже, слід засвоїти метод чутливості, тобто оцінювання вартості проекту на підставі найбільш оптимістичних та песимістичних варіантів розвитку подій. Зокрема, модель Монте-Карло нівелює слабкі сторони методу чутливості, оскільки передбачає комбінування змінних.
Задача
активи – 3 000 000 дол.;
прибуток до сплати податків і процентів – 500 000 дол.;
ціна акціонерного капіталу - 10%;
ціна акції – 15 дол.;
випущено акцій – 200 000 шт.;
податкова ставка – 35%.
Фірма має намір випустити облігації й одночасно викупити частину акцій. Якщо в неї з’явиться борг у 900 тис. дол., то ціна акціонерного капіталу зросте до 11%, що відбиває збільшений ризик. Облігації можуть бути продані за ціною 7%. Фірма є стабільною, розширення виробництва не передбачається. Увесь прибуток розподіляється на дивіденди.
Визначте:
який вплив чинить фінансовий ліверідж;
зміну прибутку на акцію після зміни структури капіталу;
середньозважену ціну капіталу;
коефіцієнт кратності покриття процентів прибутком.
Розв’язок
Фінансовий леверидж є механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.
Ефект фінансового левериджу (далі - ЕФЛ) - це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково генерується, на власний капітал при різній частці використання позичкових засобів
де:
ЭФЛ - ефект фінансового левериджа,що полягає в прирості коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;
СНП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
КВРА - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ПС - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;
ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу; СК - середня сума власного капіталу підприємства.
Визначаємо
ЗК=15*200000= 3 000 000
Залучати нові кредити доцільно.
Обраховуємо нову структуру боргу 900 тис. дол.. це облігації, та викуплено на 900 тис. дол.., а всього акцій залишилось 3000-900=2100 тис. дол.. акцій. Або 2100000/15=140000 акцій
Значить новий прибуток на акцію 500000/140000=3,57
А раніше був 500000/200000=2,5
Нова середньозважена ціна капіталу.
коефіцієнт кратності покриття процентів прибутком
Валовий прибуток 500 тис. дол..
Неохідні відсотки після зміни капіталу 3 000 *9,8/100=294 тис. дол..
Шуканий коефіцієнт 500/294=1,7