1. Поняття та ознаки судової влади

1 2 3

Ім'я файлу: Семінар 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 68кб.
Дата: 21.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
ІДПЗК_Хрестові походи_Юшко.docx

Семінар №1

1.Поняття та ознаки судової влади.

Судова влада – це самостійна і незалежна гілка (галузь) державної влади. Уся система судових органів, наділених відповідними повноваженнями, становить основу судової влади. Головним призначенням цих органів є розв'язання правових конфліктів між людьми, людиною і державою, різними структурами держави.

Не можна ототожнювати судову владу з правосуддям, адже воно є основною і виключною (ч. 1 ст. 124 Конституції України), але не єдиною функцією судової влади, методом її реалізації. Поняття "судова влада" є ширшим, ніж поняття "правосуддя" як розгляд справ у судовому засіданні, і більш загальним по суті. Воно засвідчує наявність органів, які здійснюють судову владу, і відображає зміст їх функцій та повноважень.

Таким чином, судова влада – це сукупність закріплених у Конституції України, процесуальних кодексах та законах України повноважень, які надані судам як спеціальним органам держави для вирішення у процесі застосування права питань, віднесених до їх компетенції, і які реалізуються шляхом здійснення конституційного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства, а також у формі судового контролю і судового забезпечення.

Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада». Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу – суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він із характеристикою судової системи, принципами її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.

Другий підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду щодо розгляду й вирішення у визначеній законом процесуальній формі справ, що мають юридичні наслідки.

Третій підхід (організаційно-функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно із законом органів, наділених виключними повноваженнями щодо розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури.

Поняття “судова влада” в документі конституційного рівня вперше з’явилось в нашому законодавстві у Конституційному договорі “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні” на період до прийняття нової Конституції України” (8 червня 1995 р.).

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову (ст.6).

Основні ознаки судової влади

Судова влада, будучи самостійною і незалежною гілкою державної влади, володіє цілим рядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілок державної влади.

Зупинимося на найважливіших з них, а саме:

а) виключність;

б) самостійність;

в) повнота;

г) законність;

д) незалежність.

Виключність судової влади характеризується низкою властивостей.

По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади і управління не має права брати на себе компетенцію судової влади. Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами — судами.Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України). З цього випливає, що тільки органи судової влади мають право вирішувати усі правові спори.

По-друге, винесення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, і це положення підкреслює виключність судових рішень. Держава тільки суду довіряє право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме:

у встановленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі;
визнавати особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення;
призначати покарання у кримінальному провадженні (кримінальній справі).

Рішення суду є обов’язковими для виконання усіма державними органами і посадовими особами.

По-третє, виключне правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативними актами України.

По-четверте, виключність судової влади характеризується особливим порядком формування судового корпусу і притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов’язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю, є специфічними і чітко окресленими у чинному законодавстві.

По-п’яте, зазначеній ознаці іманентна й виключність правового становища особи у сфері здійснення правосуддя. Саме у судовому провадженні права і обов’язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями, зокрема, передбаченими Конституцією та процесуальним законодавством України.

Так, відповідно до ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влад. Кожна з гілок влади самостійно виконує лише їй притаманні функції, не підпорядковуючись одна одній. Судова влада покликана захищати свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконавчої влади Конституції України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”(далі – Закону) . Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок зазначеної ознаки не потребують будь-якого затвердження іншими владами.

Повнота судової влади пов’язана з межами компетенції, тобто з обсягом судової влади і завершеністю рішень, що приймаються відповідними органами; обов’язковістю цих рішень (п. 9 ст. 129 Конституції). Судові рішення, що набрали чинності, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (п. 2, 4 ст. 13 Закону).

Підзаконність судової влади полягає у відповідності закону судових структур та судових процедур. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Законодавчою основою функціонування судової влади в Україні є Конституція, закони України “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Конституційний Суд України” та ін.

Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій і судочинство, їхнім однаковим застосуванням судами на всій території України, фінансуванням судів з державного бюджету, єдиним статусом суддів.

Незалежність судової влади – один з головних принципів ефективної діяльності суду. Він має два рівні – зовнішній і внутрішній. Зовнішній рівень, у свою чергу, диференціюється на політичну і соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності обумовлений суспільно-політичною обстановкою, в якій здійснюється діяльність суду.

2.Характеристика принципів судової влади.

Принципами судової владиє норми найбільш загального, керівного характеру, що визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудову її основних інститутів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою.
Будучи єдиною, система принципів судової влади поділяється на три підсистеми: інституціональну (загальні принципи судової влади), функціональну (принципи відправлення судочинства) й організаційну (принципи організації системи судових органів, або судоустрійні принципи).

Інституціональні принципи фіксують загальні відносини, що виникають при запровадженні інституту судової влади в суспільстві, окреслюють місце в системі поділу влади й загальних засад взаємовідносин з іншими державними та приватними інститутами.

Функціональні принципи судової влади стосуються відносин, що виникають при судовому розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних та інших справ.

Організаційні (судоустрійні) принципи звернені до відносин, що виникають не з приводу розгляду й вирішення конкретного виду судової справи, а з приводу організації судової системи, структури її органів, статусу суддів, тобто у зв'язку з організаційними відносинами.

Інституціональні принципи судової влади

До інституціональних принципів судової влади належать: паритетність, справедливість, верховенство права, законність, здійснення судової влади тільки судом, доступність, незалежність і самостійність, безсторонність, процедурність.

Принцип паритетності судової влади

Стаття 6 Конституції України закріпила, що державна влада поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу та судову. Жодного пріоритету одній владі стосовно інших не передбачено. Кожна гілка влади має відповідну компетенцію у сфері суспільних відносин, самостійно виконує властиві лише їй функції. Судова влада покликана розглядати й вирішувати на підставі закону всі правові спори, що виникають у державі, незалежно від кола суб'єктів, які сперечаються.

Цей принцип передбачає виключну компетенцію судової влади: це насамперед межі поширення судової влади, остаточність рішень, що приймаються судовою владою, їх обов'язковість.

Принцип справедливості судової влади

Право на справедливий суд закріплено у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сприйняття цього принципу судової влади вимагає від держави дотримання таких умов: гарантії доступу до суду, матеріальних гарантій, тобто забезпечення певних вимог стосовно організації судів та кількісного складу корпусу суддів, процесуальних гарантій щодо здійснення судового розгляду.

У контексті наведених міжнародних документів, а також практики Європейського суду з прав людини право на справедливий (належний) суд означає встановлення певних вимог до організації суду: його створення на підставі закону; самостійність, безсторонність; доступність; додержання процедури розгляду справи; гласність; забезпечення реалізації наданих процесуальним законом прав учасників судового розгляду; змагальність; розумний строк розгляду справи; виконання остаточного судового рішення тощо.

Принцип верховенства права

Якщо визначити принцип верховенства права як принцип судової влади, то на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини можна виокремити такі найважливіші складові: 1) це є спосіб унеможливлений свавільного і неправового відправлення правосуддя, а також відображує спосіб організації функціонування суду; 2) це є основний критерій визначення неправових законів та основна гарантія справедливості судових рішень; 3) це є спосіб організації належної судової системи (незалежні суди і судді, судовий контроль, професіоналізм суддів, доступність).

Принцип верховенства права включає такі елементи: повнота юрисдикції суду, процедурність судочинства; компетентність суду; презумпція невинуватості; рівність учасників судового процесу перед законом і судом; відкритість та доступність судового розгляду справ та ін., отже, може виступати і як інституціональний принцип судової влади, і як функціональний (судочинний) принцип.

Найбільш важливий зміст принципу верховенства права в контексті феномену судової влади вбачається у гарантуванні та забезпеченні пріоритету панування права у суспільстві, яке унеможливлює прояв свавілля судів та забезпечує реалізацію основних прав та свобод та їх відповідні гарантії.

Принцип законності судової влади

Цей принцип виявляється відповідно до закону судових установ і судових процедур. Судові органи й судді діють на підставі закону, підкоряються лише Конституції та законам України. Носії судової влади (судді) не вправі відступати у своїй діяльності від вимог закону.

Нормативною підставою функціонування судової влади є Конституція України, закони України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Конституційний Суд України", процесуальні кодекси та ін.

Принцип здійснення судової влади тільки судом

Цей принцип передбачає засади, що вказують на виняткове місце суду, особливість виконуваної функції. Положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зазначає, що ніякий інший орган, крім суду, не вправі здійснювати судову владу. Навіть якщо діяльність того чи іншого органу в зовнішньому прояві імітуватиме процедуру провадження правосуддя, визнати її правосуддям не можна, оскільки її не виконав суд. Основний Закон України, гарантуючи справляння правосуддя лише судом, указує, що судочинство покладено на Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції. Створення особливих та надзвичайних судів не допускається.

Назвемо складові елементи цього принципу судової влади.

По-перше, жоден інший орган державної влади й управління не має права приймати на себе компетенцію судової влади.

По-друге, постановления рішення з конкретної справи є прерогативою суду, що підкреслює виключність судових рішень.

По-третє, особливе правове положення суду в системі державних органів закріплено Конституцією України та іншими нормативними актами.

По-четверте, судова влада характеризується особливим порядком формування суддівського корпусу, притягнення суддів до відповідальності.

По-п'яте, судова влада функціонує в режимі дотримання процесуальних гарантій статусу учасників судового процесу.

Принцип доступності судової влади

Цей принцип передбачає нормативне закріплення й реальне забезпечення можливості безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав, відсутність при цьому невиправданих правових і фактичних ускладнень.

Однією з правових передумов забезпечення доступу до суду є наявність суб'єктивного права особи на судовий захист, яке прямо випливає з конституційного положення про судовий захист прав і свобод людини (ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України). Крім того, право на судовий захист набуває подальшої деталізації у процесуальних кодексах (статті 3,4 ЦПК, ст. 5 КАС). Це право є універсальним юридичним засобом відстоювання людиною своїх прав у будь-якій життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади, у тому числі адміністрації державних підприємств, установ, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службовців названих структур.

Другою правовою передумовою реальної доступності суду є нормативне закріплення й реальне утвердження рівності громадян перед законом і судом.

До гарантій реалізації принципу доступності судової влади слід віднести:

- організаційно-правові:
а) судоустрійні - територіальну наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих фахівців для виконання судової діяльності; належне забезпечення судів матеріально-технічною базою; раціональну організацію роботи апарату суду тощо;
б) судочинні - порядок порушення судового провадження; процедуру судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму; спрощення процедури з нескладних справ; безперешкодну можливість реалізації процесуальних прав сторонами; розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду; їх реальне виконання тощо;
- матеріальні (економічні):
а) розумність судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави;
б) фінансування судової діяльності, що забезпечує її незалежність;
в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах уразливим верствам населення.
Принцип незалежності судової влади
Структура незалежності судової влади може бути представлена двома рівнями - зовнішнім і внутрішнім.
Зовнішній рівень незалежності містить політичну й соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності абсолютно виключає можливість будь-якого впливу політичних партій, громадських рухів чи їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності й політичного плюралізму. Забезпечення прогресивних перетворень у напрямі побудови правової держави потребує й соціально-економічної незалежності судової влади. Цей рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування судів, матеріальним і побутовим забезпеченням суддів та їх соціальним захистом.
Внутрішній рівень незалежності судової влади містить три складники: по-перше, це процедура здійснення судової влади; по-друге, статусні гарантії суддів; по-третє, побудова судової системи. Характеризуючи цей рівень, зазначимо, що процедура здійснення судової влади має бути захищеною від будь-якого втручання, повинна мати необхідні умови для справді незалежного розгляду справ по суті.

Принцип безсторонності судової влади

Судовий розгляд справи повинен здійснювати суддя, який не має особистої заінтересованості у справі і спроможний виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує юридичну справу незалежно, підкоряючись лише закону. Функції суду і сторін організаційно й функціонально розмежовані. Суд не повинен ставати на сторону учасника процесу, а має захищати закон і

Принцип процедурності судової влади

Процедура здійснення судової влади передбачена цивільно -, кримінально -, господарсько -, адміністративно-процесуальним законодавством і включає не лише права й обов'язки суду та суддів при провадженні судочинства, а й гарантії організації судового процесу (відкритість судового розгляду, участь представників народу в розгляді й вирішенні судової справи по суті тощо), процесуального статусу його учасників (рівність сторін перед законом і судом, рівність прав щодо надання доказів, внесення клопотань, оскарження рішень суду, змагальність процесу тощо).

Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади

До організаційних (судоустрійних) принципів судової влади належать основні засади побудови судової системи та статусу суддів-носіїв судової влади, а саме:

а) єдність судової системи і статусу суддів;

б) територіальність, спеціалізація та інстанційність у побудові судової системи; в) незалежність, недоторканність, незмінюваність і професіоналізм суддів.

Єдність судової системи і статусу суддів

Система судових установ є єдиною для органів, що здійснюють функції судової влади. 1 хоча в ній діють дві підсистеми - система судів загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, ці органи виконують єдине завдання - розглядають і вирішують по суті юридично значущі справи.

До основних складників, що характеризують принцип єдності судової системи і статусу суддів, слід віднести:

1) єдині засади організації та діяльності судів (вони становлять єдину систему,
2) єдиний статус суддів
3) обов'язковість дотримання процедури здійснення судочинства (вона обов'язково провадиться відповідно до норм, передбачених процесуальними кодексами. Недодержання процедури призводить до скасування судового рішення);
4) забезпечення Верховним Судом України однакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права;
5) обов'язковість виконання судових рішень
6) єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів
7) фінансування судів виключно з державного бюджету України (видатки на утримання судів визначені пропорційно в єдиному акті - Державному бюджеті України);
8) єдність у вирішенні питань внутрішньої діяльності судів Територіальність

Принцип територіальності (ч. 1 ст. 125 Конституції України) означає розбудову судової системи судів загальної юрисдикції відповідно до адміністративно-територіального устрою, закріпленого у ст. 133 Конституції України. Він зумовлений потребою здійснення судової влади на всій території України й доступності її для всього населення.

Таким чином, принцип територіальності полягає:

а) у відсутності територій, на які не поширювалася б юрисдикція суду;
б) у територіально зручному розміщенні судів;
в) в існуванні достатньої кількості судів і суддів на території держави.

Спеціалізація судової системи

Спеціалізація судової системи (ч. 1 ст. 125 Конституції України) як спеціальний прояв загальнотеоретичного принципу розподілу функціональних повноважень може мати зовнішні і внутрішні прояви.

Відповідно до зовнішньої спеціалізації створюється відокремлена підсистема судів, які мають чітко окреслену юрисдикцію і правила розгляду справ. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Внутрішня спеціалізація судової діяльності реалізується у функціональному розподілі обов'язків між суддями одного суду, коли створюються спеціальні палати (окремі структурні одиниці) або запроваджується спеціалізація окремих суддів з розгляду конкретних категорій справ.

Інстанційність

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" одним із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції є принцип інстанційності. Ця засада зумовлена необхідністю забезпечити конституційне право на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень, що передбачено Основним Законом (п. 8 ч. 3 ст. 129).

Під інстанційністю розуміють організацію судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня.

Принцип незалежності суддів

Суд як носій судової влади виконує свою діяльність незалежно від законодавчої чи виконавчої влади. Судді під час здійснення судочинства незалежні та підкоряються лише закону. їхні гарантії незалежності можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.

Процесуальні гарантії: І) передбачена законом процедура здійснення судочинства; 2) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Вони закріплені у процесуальному законодавстві.

Правові гарантії: 1) заборона під загрозою відповідальності за втручання у справляння судочинства; 2) відповідальність за неповагу до судді чи суду; 3) недоторканність суддів.

Організаційні гарантії: 1) установлений законом порядок формування суддівського корпусу, призначення і звільнення суддів з посади; 2) право судді на відставку; 3) суддівське самоврядування.

Матеріальні гарантії: 1) стабільна й висока матеріальна винагорода за роботу; 2) заборона зменшення рівня матеріальної винагороди суддям.

Принцип незалежності суддів передбачає незалежність: а) від впливу й думки різних органів державної влади та управління, посадових осіб, громадських організацій, партій чи рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; б) від вищих судів; в) від висновків слідчого, прокурора та інших осіб; г) у самому суді, зокрема незалежність народних засідателів і присяжних від суддів, а суддів - від головуючого (тобто можливість кожного із суддів і народних засідателів вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за своїм переконанням, їх непідзвітність будь-кому); д) суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення не інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.

Принцип недоторканності суддів

Недоторканність суддів полягає в тому, що носій судової влади не може бути:

- без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;
- притягнений до відповідальності й покараний за прийняття судового рішення або інші дії, пов'язані зі здійсненням своїх посадових функцій. Це може мати місце, лише коли встановлено його вину в зловживанні своєю владою або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;
- затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи;
- суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду;
- кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Принцип незмінюваності суддів

Судді, обрані Верховною Радою України (крім суддів Конституційного Суду України), перебувають на посаді до досягнення шістдесяти п'яти років, інші судді - до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Дострокове звільнення судді з посади допускається лише у випадках:

а) неможливості виконувати ним свої повноваження за станом здоров'я;

б) порушення суддею присяги або вимог щодо несумісництва;

в) набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно нього;
г) припинення громадянства судді; д) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; е) подання суддею заяви про відставку або звільнення за власним бажанням.

Принцип професіоналізму суддів

Стаття 51 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судді здійснюють правосуддя на професійній основі, що передбачає, по-перше, певний освітньо-кваліфікаційний рівень судді і, по-друге, заборону займатися на професійній основі іншими видами діяльності, окрім викладацької, наукової і творчої діяльності. Однак навіть ці види діяльності не повинні перешкоджати судді виконувати його основні професійні обов'язки.

В Україні передбачено достатньо складну процедуру добору суддівських кадрів і механізм контролю за рівнем професійної придатності (зокрема, інститут дисциплінарної відповідальності суддів, призначення (обрання) на адміністративну посаду голови та заступників голови суду тощо).

Функціональні (судочинні) принципи судової влади

До функціональних принципів судової влади, які становлять основні засади провадження судової діяльності, належать: а) державна мова судочинства; б) гласність і відкритість судочинства; в) колегіальний та одноособовий розгляд судових справ; г) участь народу в здійсненні судової влади; д) справляння судочинства на засадах рівності сторін; е) змагальність; ж) презумпція невинуватості; з) забезпечення обвинуваченому, підозрюваному, підсудному права на захист; и) право на оскарження судового рішення; і) обов'язковість судового рішення.

Принцип державної мови судочинства

Судочинство в Україні в більшості випадків здійснюється державною (українською) мовою. Це означає, що розгляд доказів, виступи сторін та інших учасників процесу, судові протоколи й рішення складаються українською мовою. Водночас у судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" у порядку, установленому процесуальним законом.

Зазначений принцип передбачає також гарантії прав учасників судового процесу, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Зокрема, особам, які беруть участь у розгляді справи і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися рідною мовою - робити заяви, давати пояснення і свідчення, заявляти клопотання та ін. До зазначених осіб належать: підсудний, потерпілий, їхні законні представники, цивільні позивач і відповідач, їхні представники - у кримінальних справах; у господарських справах-сторони, треті особи, заінтересовані особи та їхні представники.

Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: І) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи й участь у судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому - у будь-якому випадку в письмовому перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє; 4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за винятком господарського судочинства, де витрати на це при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові - на позивача).

Принцип гласності і відкритості судочинства

Зміст цього принципу полягає в забезпеченні кожній особі, справа якої розглядається в суді, права знати про результати її розгляду. А з набуттям чинності Законом України "Про доступ до судових рішень" зміст судових рішень, розміщений на офіційному веб-порталі судової влади, стає доступний кожному громадянину. Це сприятиме підвищенню відповідальності судді за прийняте ним рішення.

Розгляд справ у всіх судах України є відкритим.

Закрите судове засідання припускається лише за мотивованою ухвалою суду, де вказується, чи все судове засідання буде закритим чи тільки його частина (наприклад, допит окремих свідків, оголошення документа, експертного висновку тощо).

Принцип колегіального й одноособового розгляду судових справ

У суді першої інстанції справи розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, усебічного й об'єктивного розгляду справ, постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

Переважна кількість цивільних справ розглядається одноособово суддею.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом.

У судах апеляційної та касаційної інстанції, у Верховному Суді України та Конституційному Суді України справи розглядаються лише колегією професійних суддів у складі не менше трьох суддів.

Наприклад, колегіальний розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється у двох формах: а) на засіданні судової палати Верховного Суду України; б) на спільному засіданні всіх судових палат цього Суду.

1 2 3

скачати