Ім'я файлу: ІДПЗК_Хрестові походи_Юшко.docx
Розширення: docx
Розмір: 176кб.
Дата: 21.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Семінар 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 176кб.
Дата: 21.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Семінар 1.docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Юридичний факультет
Кафедра теорії та історії держави і права
ІНДЗ на тему:
«Хрестові походи, їхні причини та наслідки»
Підготувала:
студентка 14 групи
юридичного факультету
Юшко Анастасія
Перевірив:
доц.. Кравчук М.А.
Луцьк 2020
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ……………………………….4
1.1.Виникнення Хрестових походів………………………..……………………….....4
1.2Причини Хрестових походів……………………………………………………….5
РОЗДІЛ 2. Зміст хрестових походів ……… ………………………………………….7
2.1.Свята земля і перший Хрестовий похід …………………………………………..7
2.2. Четвертий Хрестовий похід ………………………………………….………….10
РОЗДІЛ 3. Кінець і наслідки хрестових походів……………………..……………..12
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...14
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………..15
ВСТУП
Актуальність дослідження. Тема Хрестових походів завжди була дуже важливою і несла в собі ті ж самі суперечності,які виникали й під час самих Хрестових походів. Багато наукових діячів вважають, що ці походи стали передвісниками «зіткнення світів». Ісламська ідеологія лише підтверджує домінанту про те, що сьогоднішній конфлікт між Заходом і Сходом має корені, що сягають Середньовіччя (а саме починаючи з ІХ століття).
Обрання теми було спричинено власним бажанням розкрити питання та збагатити знання з даної теми. Вивчення уже відомих фактів сприятиме виявленню нових підходів та методів .
Усі думки і дослідження з теми Хрестових походів на сьогоднішній день мають досить міцне обґрунтування у науковій та військовій літературі та наукових працях , дисертаціях, статтях відомих політологів та істориків (Ібн ал-Каланіс,Абу-ль-Фарадж).Хочу підсумувати, що головні відомості та факти містяться в першоджерелах (візантійських та єврейських).
Метою дослідження є виявлення причин хрестових походів,головних подій та наслідків,які сформували нову «сторінку» в світовій історії.
Для втілення цієї мети було поставлено такі задачі:
-виявити причини виникнення хрестоносного руху;
-показати основні події, історичних постатей та їхню роль у майбутньому розвитку дії;
-дослідити наслідки цього довголітнього протистояння.
Об’єктом дослідження є Хрестоносний рух.
Предметом дослідження є поширення, розвиток і наслідки подій.
Інформаційно-матеріальну базу складають сукупність загальнонаукових статей, підручників, які було використано для науково-дослідної роботи з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн».
Основні положення: 1) першопричиною хрестового руху є бажання звільнити святе місто Єрусалим і зробити його доступним для християн
2) як же відбувався перший Хрестовий похід та розвиток подій на Святій землі
3) організатори Хрестових походів, їхні особисті інтереси та спосіб їх поширення;
4) чим відрізнявся четвертий Хрестовий похід від усіх інших
5) результати та наслідки Хрестових походів
РОЗДІЛ 1.ВИЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ. ІСТОРИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РОЗГОРТАННЯ ПОДІЙ
1.1.Виникнення Хрестових походів
Хрестові походи на Схід тривали майже двісті років - з кінця XI до останньої третини XIII ст. Це були війни головним чином лицарства. Свою назву вони отримали від того, що їх учасники, споряджені воювати проти мусульман (турків і арабів), прикріплювали до одягу - на груди або плечі - червоного кольору матерчатий знак хреста, що символізував релігійні спонукання, цілі і наміри воїнів: звільнити від влади іновірців Палестину, в уявленнях християн - Святу землю, бо там, згідно з євангельськими розповідями, народився, жив і був розп'ятий на хресті Ісус Христос, засновник християнської релігії.
При цьому поняття «Хрестовий похід» сучасникам було зовсім не відомо. В середні віки така війна позначалася іншими термінами - peregrinatio (мандрування), expeditio (похід), iter in Terram sanctam (шлях до Святої землі), «заморське мандрування», «шлях по дорозі Господньої». Формула «Хрестовий похід» народилася вже на рубежі нового часу. У Франції, мабуть, першим її вжив придворний історик Людовика XIV - Луї Мембур, прямо назвав свою працю на цю тему «Історія хрестових походів» (1675 г.); в Німеччині, як вважають, вираз «Хрестовий похід» йде від знаменитого просвітителя Ф. Лессінга.
Чи правильно, однак, думати, що Хрестові походи справді завжди і для всіх мали тільки ті цілі, які в них проголошувалися? А якщо ні, то в чому ж справжні причини безпрецедентного - за розмахом і тривалості. - конфлікту середньовічного Заходу зі Сходом? Чим були обумовлені агресивні устремління феодалів Західної Європи в кінці XI ст.? Розгляд цих питань в їх внутрішнього зв'язку дозволить нам зрозуміти історичні передумови і глибинні витоки «священних воєн» європейського лицарства на Сході.[3,с.7]
1.2. Причини Хрестових походів
Європа в Х-ХІ столітті перебувала в глибокій кризі, “століття були так собі, середні”. Дійсно в розпал середньовіччя життя було далеко не цукор, причому не тільки у простолюдинів, але і у вихідців зі шляхетних сімей. Адже в кожній родині, що бідній, що багатій і шляхетній завжди народжувалося по багато дітей (про планування сім’ї та контрацепцію тоді не знали і близько). А згідно з тодішніми законами в уникнення сімейних чвар між братами все майно своїх батьків успадковував старший син. У молодших синів залишалося лише два шляхи, або піти в монастир і далі просуватися по релігійно-церковній лінії, або взяти батькового коня, броню і зброю, та стати мандрівним лицарем.
Подібні мандрівні лицарі нерідко об’єднувалися в справжні банди, грабуючи невдалих торговців, обкладаючи поборами села, або ж йшли на службу до того чи іншого феодала. Благо середньовічні феодали частенько воювали один з одним і допомога бідних, але благородних лицарів була завжди потрібною.
Але до кінця ХІ століття у Європі вибухнула ще й економічна криза: кілька неврожайних років підряд, як результат феодалам стало нічим платити шляхетним лицарям за їх службу. Та й мандрівних лицарів-бандитів ставало все більше і більше. Розумним людям стало ясно, що їх войовничу енергію треба кудись направити, і бажано, щоб це «кудись» було подалі від їх власного дому. І «кудись», незабаром знайшлося…
Святе місто Єрусалим є священним і для євреїв, і для мусульман, і звичайно ж для християн. Завойоване арабами в 687 році, воно, проте, залишалося відкритим для християнських паломників (до речі перші мусульмани поважали християн і євреїв, вважаючи їх людьми, які вірять в одного з ними єдиного Бога). Все змінилося, коли до влади прийшли турки-сельджуки, що не відрізнялися віротерпимістю. В 1071 році вони перервали паломницькі шляхи, і закрили «невірним» християнським пілігримам доступ в святе місто Єрусалим. Тільки сама ця новина викликала велике обурення в Європі.
А ще трохи пізніше, в 1095 році візантійський імператор відправив лист Папі Римському з проханням допомогти з турками-сельджуками, які тіснять кордони Візантії і взагалі «християнських людей ображають».
І ось в тому ж 1095 році Папа Урбан II виголошує свою знамениту промову про те, як «прокляті сарацини» топчуть Святу Землю і утискають християн, і що пора б всьому благородному християнському лицарству зібратися і звільнити Святу Землю від «ненависних бусурман» і заодно допомогти візантійцям, нехай вони і православні (тобто єретики), але все одно християни.
Що й казати, промова Папи зірвала бурхливі овації, а всі присутні на ній лицарі одразу ж присягнулися відвоювати Святу Землю і на знак цієї присяги нашили на свій одяг червоні хрести. Так зародився рух хрестоносців.
Давайте підведемо підсумок того, що стало причиною, точніше причинами появи такого незвичайного історичного явища як «хрестові походи». Як бачите тут причин кілька:
Справжнє бажання звільнити святе місто Єрусалим, зробити його доступним для християн і заодно поширити вплив католицької церкви на схід.
Тяжке становище в самій Європі, необхідність направити енергію войовничих, але бідних лицарів на якусь благородну справу. “Звільнення Святої Землі від сарацинів”, що може бути благородніше? [5,с.1]
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ.
2.1. Свята земля і перший Хрестовий похід
Палестина, в якій проповідував і страждав Спаситель світу, була священною землею в очах християн. Мати Костянтина Великого, благочестива Олена, відвідала Єрусалим, відшукала Хрест, на якому був розп'ятий Христос, і збудувала церкву над печерою, де Він був похований. З тих пір досі увійшло в звичай подорожувати в Палестину на поклоніння Гробу Господньому. Коли араби заволоділи Іудеєю, вони не перешкоджали цим подорожам, і число християнських пілігримів з Європи зростало з кожним роком. Народи західноєвропейські відрізнялися тоді великою набожністю,і пілігрими сподівалися великотрудними мандрами до Труни Господньої заслужити собі відпущення гріхів. Але в XI столітті Мала Азія, Сирія і Палестина підпали під владу нових мусульманських завойовників, турків-сельджуків. Турки почали гнобити сирійських християн і європейських пілігримів, мучили їх, брали великі гроші за дозвіл поклонитися Гробу Господньому і лаялися над християнською святинею. Розповіді та скарги прочан викликали в Західній Європі обурення проти невірних.
Один з таких пілігримів, пустинник Петро Ам'єнський, з'явився у Рим до папи Урбана і повідомив йому про свій намір почати війну з неправильними, щоб звільнити від них Святу землю. Папа перш думав про цю війну; візантійські імператори також звали західних государів на допомогу проти магометан. Тому Урбан II схвалив намір Петра Пустельника. Тоді цей незвичайний чоловік, одягнений у лахміття, підперезаний мотузкою і босий. сидячи на ослі, з розп'яттям у руці об'їхав Італію та Південну Францію. Скрізь, де тільки він знаходив натовп: на дорогах, вулицях, площах і в церквах, - він живописав тяжке становище християн на Сході і наругу Святої землі. Скрізь слухачі переймалися його промовами і готові були йти на звільнення Гробу Господнього. Слідом за тим папа Урбан скликав собор у Клермоні (у Південній Франції). Цей собор був скликаний у Південній Франції, по-перше, тому, що Урбан II сам був родом француз, також як і Петро Пустельник, а по-друге, тому, що думка про боротьбу з невірними знаходила у французів більше співчуття, ніж у інших народів. Урбан II спробував спочатку скликати собор у П'яченці, але італійці поставилися до його відозви досить холодно, а в Німеччині імператорський престол займав тоді Генріх IV. Немає сумніву, що папство стало головним зачинателем і керівником цього руху Європи на Схід, відомого як хрестові походи. У Клермоні зібралося стільки духовенства, лицарів і простого народу, що збори не могли вміститися в одне приміщення і відбувалися під відкритим небом на рівнині, посеред якої було влаштовано піднесення для папи. Папа виголосив сильну річ, в якій закликав християн до великого подвигу звільнення Гробу Господнього. Вигукнувши: «Так хоче Бог!» - розвів руки в знак згоди і тим самим вирушив похід (1095). Духовні і миряни поспішали нашити на одяг червоні хрести - відмітний знак людей, які йшли на боротьбу з невірними. Тому і походи їх відомі під назвою хрестових. Натхнення було так велике, що деякі випалювали хрест на своєму тілі. Всім учасникам походу було оголошено заздалегідь відпущення гріхів. Лицарі мріяли про славу і будучи на завоюваннях в багатих мусульманських землях, вони продавали свої спадкові замки, щоб озброїти і приготувати до походу сильні загони. Селяни, гноблені феодальними власниками, охоче йшли в ряди хрестоносного ополчення, тому що в такому випадку вони звільнялися від кріпосної залежності і ставали вільними людьми. У травні 1096 року виступили в похід натовпи простого народу, так званий похід бідноти, числом до 100 000 людина, під проводом Петра Пустельника і французького лицаря Вальтера, прозваного за бідність Голяка. Але ці перші хрестоносці вирушили з Німеччини та Угорщини без грошей, без запасів та у скоєному безладі. Жінки, старики і діти йшли за своїми чоловіками і синами і при всякому, здавалося, місті або замку запитували: «Чи не це Єрусалим?» Дорогою вони били євреїв і грабували села, щоб дістати собі їстівні припаси, тому частина їх була винищена угорцями, інші загинули в Азії.
Дане хрестове ополчення піднялося через кілька місяців під проводом славнозвісних лицарів Італії і Франції. Серед них перше місце за своїми звитягами і відмінною екіпіровкою війська займав Готфрід Бульйонський, герцог Нижньої Лотарингії. З Північної Франції виступили: герцог нормандський Роберт (син Вільгельма Завойовника), граф Гуго Вермандуа, брат французького короля Філіпа I), граф, Этьен Блуа у якого було «стільки міцних замків, скільки днів в році». З Південної Франції хрестоносці вирушили під проводом графа Ромунда Тулузького і єпископа Пекломара, якого папа призначив своїм намісником і легатом при війську. З Південній Італії відпливли нормандські можновладні князі Боемундом Тарент-ський (син Роберта Гвискара) і його родич Танкред, який вважався після Готфріда Бульйонського найдосконалішим лицарем.
У першому хрестовому поході не брав участі жоден король. У Франції тоді правив один з Капетингів, Філіп I, государ недіяльний і притому знаходився у сварці з татом. А в Німеччині був імператор Генріх IV, той самий, відомий тривалою боротьбою з папською владою і покаянням в Каноссі.
Різними дорогами хрестоносці прибули в Константинополь, який призначений був місцем збору, візантійський імператор Олексій Комнін обіцяв діяльну допомогу в їхньому підприємстві. Але він був наляканий численністю присутніх ополчень і побоювався, що замість Азії хрестоносці звернуть свою зброю на його власну імперію. Дійсно, деякі лицарі, уражені східною розкішшю життя греків і багатствами Візантії, висловили сильне бажання заволодіти цією імперією, але їх утримав благочестивий Готфрід Бульйонський. Він навіть погодився визнати імператора Олексія Комніна верховним ленним государем тих земель, які особисто він завоює в Азії; його приклад наслідували й інші вожді хрестоносців. Вони виконали обряд певною присяги. Під час цього обряду Олексій Комнін сидів на троні, а хрестоносці повинні були стояти. Один з них, барон, зійшов на східці трону і сів біля імператора; той нічого не сказав, але інші лицарі помітили барону непристойність його вчинку. «Навіщо ж цей мужик сидить, коли стільки хоробрих воїнів перед ним стоять?- заперечив барон. Імператор велів перекладачеві пояснити собі ці слова і потім запитав гордого лицаря, хто він такий. «Я франк, - відповідав той, - і зі знатного роду. На моїй батьківщині, на роздоріжжі трьох доріг, є стара церква; хто хоче битися на дуелі, молиться в церкві і там чекає собі противника. Я багато чекав, але ніхто не наважився прийняти мій виклик*. Після цих слів Олексій Комнін заспокоївся тільки тоді, коли останній з хрестоносців переплив на азіатський берег Босфору.
В Малій Азії перше місто, яке здалося християнам, було Нікея. Хрестоносці вирушили далі. Спека, холод, спрага гнобили і губили воїнів на шляху з великим пустельних просторів; вони постійно повинні були мати на собі залізні лати, шолом, щит і бути в готовності до бою, тому що легка турецька кіннота безперервно турбувала їх раптовими нападами. До труднощів походу приєдналися незгоди і чвари керівників; ніхто не хотів підкорятися, кожен дбав лише про себе. Ополчення постійно зменшувалося, тому що багато хрестоносців гинули або відставали, розсіювалися по завойованими містам. Так брат Готфріда Бульйонського, Балдуін, став князем міста Едесси на Євфраті.
Найважливішим із завойованих міст була Антіохія, колишня столиця Сирії. Її віддали у володіння Боемунду Тарентському, який більше сприяв її підкорення. Але тут хрестоносці ледь не були винищені турецьким султаном Карбогою, який з величезним військом обложив Антіохію. Священик Петро оголосив, що апостол Андрій наказав йому відшукати спис, яким було пробито ребро Спасителя. В одній старій церкві почали рити землю, і священик справді виніс з ями старий спис. Справжність спису залишилася недоведеною, але військо повірило диву і було так натхнене цією подією, що вщент розбило Карбогу. Так як багато хрестоносців стали потім сумніватися в достовірності спису, священик Петро запропонував піддати себе Суду Божу, а саме: випробування вогнем. Склали два великих багаття, залишивши між ними проміжок в один фут ширини, і запалили їх у присутності хрестоносного ополчення. Коли вогонь сильно розгорівся, то священик, одягнений у коротку рясу, зі Святим списом у руках, повільним кроком пройшов між палаючими вогнями. Бачачи його вийшов з полум'я, хрестоносці прийшли в захват; натовп бузувірів кинувся до нього, повалив на землю і почав рвати на клаптики його одяг на талісмани. Через кілька днів він помер від опіків і нанесених йому ран.
Тільки після трьох років від початку походу хрестоносці досягли Єрусалиму і при вигляді цього священного міста прийшли в невимовний захват. Але з 100 000 вершників і 300 000 піхотинців, які переправилися в Азію (а з жінками і пілігримами число доходило до 600 000), мети досягли тільки 25 000. Єрусалим перед тим перейшов в руки єгипетського султана; він був добре укріплений і мав гарнізон майже вдвічі більший християнського війська. Облога почалася не зовсім вдало, проте мужність і натхнення хрестоносців перемогли, і місто було взято приступом. Тут, розпалені опором обложених на вулицях і в мечетях, хрестоносці відзначилися надзвичайною лютістю і без пощади побили майже всіх магометан і євреїв, так що коні лицарів ходили по коліна в крові. На третій день вони склали з себе облиті кров'ю обладунки, зодягнулися в білі шати і, босі, в урочистій процесії, вирушили до Святого Гробу. Тут духовенство зустріло їх з хрестами і християнські мешканці Єрусалиму, звільнені тепер від ярма невірних. Всі палко молилися і плакали від розчулення.[1,розділ VII]
2.2. Четвертий хрестовий похід
Четвертий хрестовий похід відрізнявся від усіх інших тим, що, всупереч хрестоносної ідеї, був спрямований не на мусульман, а на християнську (православну) Візантію . Хоча первісна його мета була іншою. Папа Інокентій III , який вступив на папський престол в 1198 р вважав звільнення св. міста Єрусалима своїм обов'язком. Всі правителі, говорив він, суть васали Христа і повинні допомогти Йому повернути Його володіння. Він розіслав в усі католицькі країни своїх легатів проповідувати новий, четвертий хрестовий похід; він зажадав, щоб всі духовні особи віддали сорокову частину свого майна на спорядження хрестоносців і щоб в церквах були поставлені гуртки для збору пожертвувань.
Добродії були зайняті своїми війнами, і ніхто не взяв хреста. Але один французький проповідник, Фулько Нейльіскій, порушив такий ентузіазм, що з його рук прийняв хрест, за переказами, до 200 тисяч чоловік. Він з'явився на турнір, влаштований графами Шампанським і Блуаським, і переконав їх прийняти хрест (1199). Таким чином, на північному сході Франції утворилася армія для четвертого хрестового походу з сеньйорів і лицарів.
Для переїзду хрестоносців в Святу землю їм потрібен був флот. Шестеро з них вирушили просити кораблі у венеціанського сенату; в числі цих шести був і сер Жоффруа Віллардуен, Шампанським сеньйор, який пізніше написав історію цього походу. Венеціанський сенат погодився перевезти і годувати протягом року армію в 4 тисячі 500 лицарів, 9 тисяч зброєносців і 20 тисяч слуг (піхоти) і приєднати до експедиції 50 галер. Хрестоносці зобов'язувалися сплатити 85 тисяч марок срібла (4 мільйони 200 тисяч франків); все, що було б завойовано під час четвертого хрестового походу, повинні були розділити між собою хрестоносці і венеціанці. Хрестоносці вибрали своїм вождем одного п’ємонтського князя, маркіза Монфератського Боніфація, якого лицарі любили за його хоробрість, поети - за щедрість. Венеціанцями командував їх дож Дандоло, 90-річний старий.
Учасники четвертого хрестового походу хотіли напасти на мусульман в Єгипті, але в інтересах Венеції було направити експедицію проти Константинополя. Хрестоносці зібралися у Венеції. Так як вони не могли сплатити всю суму, то сенат запропонував їм натомість решти грошей (34 тисячі марок) послужити Венеції своїм зброєю. Вожді четвертого хрестового походу погодилися, і венеціанці повели їх в облогу місто Зару на далматинськім березі, сильно шкодить їх торгівлі на Адріатичному морі (1202). Папа заборонив їм під страхом відлучення нападати на християнське місто, але коли вони взяли Зару (1203), він відлучив від церкви тільки венеціанців, а хрестоносців пробачив, що не заборонивши їм навіть продовжувати зносини з відлученими.
Тим часом в столиці Візантії, Константинополі, сталася палацова революція. Імператор Ісаак II Ангел був повалений своїм братом, Олексієм III, який велів виколоти йому очі і тримав його в ув'язненні разом з його сином Олексієм. У 1201 останній втік і звернувся з проханням про допомогу спочатку до тата, потім до німецького короля Пилипа, одруженому, на його сестрі; Філіп рекомендував його ватажкам четвертого хрестового походу. Олексій прибув до їхнього табору під Зарой і обіцяв, якщо вони допоможуть йому вигнати узурпатора, сплатити їм 200 тисяч марок, доставити їм 10 тисяч солдатів і визнати верховенство тата.
Дандоло скористався цією нагодою, щоб захопити хрестоносців до Константинополя. Це буде, говорив він, лише початком хрестового походу. Папа обмежився лише вказівкою на те, що хоча греки і завинили перед Богом і церквою, - не справа паломників карати їх.
Хрестоносці вийшли на берег перед Константинополем. Військо Олексія III складалося виключно з недисциплінованих найманців. Константинополь захищали одні тільки варяги, які звикли добре битися, і пізанські купці, вороги венеціанців. Після 13-денної облоги Олексій III біг.
Ісаак II, звільнений з в'язниці, був проголошений імператором разом зі своїм сином Олексієм IV. Але він не мав можливості виконати жодної з обіцянок, даних ним хрестоносцям: ні заплатити 200 тисяч марок, ні примусити своє духовенство до підпорядкування папі. Греки обурилися і проголосили нового імператора під ім'ям Олексія V. Він зажадав, щоб учасники четвертого хрестового походу пішли в 8-денний термін.
Хрестоносці знову взяли в облогу місто (листопад 1203 г.). Настала зима, і вони терпіли брак харчів; але вони не могли піти, тому що греки перебили б їх під час відступу. Ця друга облога відрізнялася великою жорстокістю. Нарешті хрестоносці, під час одного бою під стінами оволоділи імператорським прапором і чудотворною іконою Божої Матері. Кілька днів по тому Константинополь був узятий штурмом (1204). Всупереч наказам вождів, воїни четвертого хрестового походу розграбували і спалили місто. В європейських областях православної Візантії була заснована католицька Латинська імперія, яка потім проіснувала півстоліття .[4,с.1]
РОЗДІЛ 3. Кінець і наслідки хрестових походів
Невдачі охолодили старанність до хрестових походів в Європі, і бажання пап знову надихнути християн проти невірних залишалися переважною частиною безуспішними. Притому ж в самій Європі государі і лицарі були зайняті власними війнами: у Німеччині та Італії йшла боротьба гвельфів з гибелинами, Англії і Франції королі боролися зі своїми васалами.
З наступних хрестових походів (в числі яких були «похід дітей» в 1213 році) найбільш примітні очолені Фрідріхом II Гогенштауфеном і Людовіком IX Французьким. Імператору Фрідріху II вдалося за допомогою переговорів отримати у єгипетського султана Камелма Єрусалим (1229). Але християни незабаром знову його втратили.
До того часу зі Сходу прийшли нові завойовники - монголи, які відрізнялися особливою лютістю. Монголи і татари з незапам'ятних часів кочували великими і малими ордами на рівнинах Середньої Азії. Зі стадами своїми вони легко переходили з одного місця на інше; дружини і діти їхні жили в великих кибитках, в які запрягалась ціла низка биків. А самі монголи майже все життя проводили на коні, їли сире м'ясо, пропарене під сідлом, і пили кисле кінське молоко -- кумис. Вони не боялися жодних злигоднів, не знали втоми і сліпо корилися своїм князям, або ханам. На початку XIII століття один з цих князів, Чингісхан, об'єднав монгольські орди під своєю владою і повів їх на сусідні народи. У короткий час були завойовані і страшенно спустошені Китай, Персія та ханства Середньої Азії. При синах Чингіса тієї ж долі піддалася Східна Європа. Дикі орди пройшли всю Росію, Польщу. Моравії і Угорщини. З останньої вони повернули назад і затвердили панування в Росії.
Турецькі племена, тіснили монголами з Прикаспійських країн, кинулися на південний захід, в Сирію. Вони напали на Єрусалимське королівство, зрадили вогню і мечу, і оволоділи Єрусалимом (1244). Тільки невелика берегова смуга з містом Птолемаїдою залишалася ще у руках християн.
Тоді папа Інокентій IV наказав скликати новий хрестовий похід, але його заклики не мали б ніякого успіху, якби не особиста участь французького короля Людовика ІХ, відомого своїм благочестям і великодушністю. У той час він тяжко захворів і дав обітницю - якщо видужає, то піде на звільнення Святого міста. Людовик справді видужав, але йому коштувало великих зусиль схилити своїх лицарів до участі в хрестовому поході. Він не відправився прямо в Палестину, а висадився спочатку на узбережжі Єгипту з наміром його завоювати, так як єгипетські султани були головними ворогами Єрусалимського королівства. Французи взяли м.Дум’ят і звідси рушили вгору по Нілу на Каїр, але заблукали в каналах і рукавах Нілу; флот, що слідував за ними, був частково спалений «грецьким вогнем». Морова виразка і голод довершили знищення французької армії; вона була взята в полон разом з королем, і тільки за величезний викуп Людовик IX отримав свободу (1250). Двадцять років потому невтомний Людовік IX почав новий хрестовий похід - на цей раз почавши його завоюванням Тунісу. Але при облозі міста зробився жертвою морової виразки.
Між тим в Єгипті утвердилися шишоки (так називалася турецька гвардія єгипетського султана). Мамлюки захопили владу, вбили султана і самі почали правити Єгиптом (1260). У царювання войовничого свого ватажка Бібарса мамлюки почали тіснити сирійських християн і нарешті завоювали у них останній укріплений місто Птолеманду (1291). Таким чином вся Свята земля перейшла знову в руки магометан, і майже припинилося двухстолітнє існування Єрусалимського королівства.
Хрестові походи не досягли своєї мети і коштували європейцям величезних втрат. Але вони мали важливі наслідки для Європи. 1) У час цих походів зміцнився і поширився лицарський дух у феодальному дворянстві. 2) Зміцнилися взаємні зносини народів, обмін знаннями та творами праці, від арабів і греків перейшли в Європу деякі ремесла і мистецтва (приготування сталі, паперових тканин, килимів, вітряні млини). 3) Багато приморські міста, особливо італійські, стали торгувати зі Сходом, що сприяло зростанню європейської промисловості. 4) Багато селян в результаті походів звільнилися від кріпацтва і стали вільними хліборобами. 5) Так як папа і духовенство були головними організаторами і керівниками цих походів, то їх влада і авторитет зміцнилися; слідом за духовно-рицарськими орденами були засновані ордена жебракуючих ченців - францисканський та домініканський.
Головними учасниками у них були французи; виключно їх енергії належали перший і останній походи. Французи переважно заснували і Латинську імперію у Візантії. З тих пір на Сході «франками» стали називати всіх західних європейців.[1,розділ VII]
ВИСНОВКИ
Хрестові Походи на Сході проти мусульман тяглися безупинно два сторіччя, до самого кінця XІІІ ст. Їх можна розглядати як одну з найважливіших стадій тієї боротьби між Європою й Азією, що почалася ще в стародавності й не закінчена і дотепер. Хрестові Походи не були випадкові: вони були неминучі, як обумовлена духом часу форма зіткнення двох різних світів, не розділених природними перешкодами. Результати цього зіткнення виявилися надзвичайно важливими для Європи: в історії європейської цивілізації хрестові Походи створили епоху. Протилежність між двома світами, азіатським та європейським, що жваво відчувалася й раніше, особливо загострилася з тих пір, як поява ісламу, створило різку релігійну протилежність між Європою і Сходом. Зіткнення обох культур стало неминучим, тим більше, що як християнство, так і іслам однаково вважали себе покликаними до панування в усьому світі. Швидкі успіхи ісламу в першому сторіччі його існування загрожували серйозною небезпекою європейської християнської цивілізації: араби завоювали Сирію, Палестину, Єгипет, північну Африку, Іспанію.
Проте, така загроза і не зникла до сьогоднішнього дня. Як сказав американський політик Билл Клінтон, виступаючи в листопаді 2001 року в університеті Джорджтауна, заявив, що ми до цих пір розплачуємося за Хрестові походи. Ці слова були зумовлені низкою проведених терористичних актів.
Як воєнні експедиції, хрестові походи завершилися повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Лицарі покинули Схід. Національні держави, що утворилися, почали вести одна з одною уперті і тривалі війни, а тому лицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі( йдеться саме про останні хрестові походи проти слов’ян та народів Прибалтики ХІІ-ХІІІ століття та проти єретиків ХІІ-ХV століття).
Католицька церква поширила свої володіння та створила нові структури духовно-лицарських орденів. Про свавілля християн щодо простих мусульманських сімей, що було зрозумілим з такою ідеологією руху, ще також поширення впливу та посилення авторитету Папи Римського. Цим самим папа ще більше активізував джихад («священну війну проти невірних»), як агресивну реакцію мусульманського світу, яка активно діє і, на жаль, по сьогоднішній день.
Четвертий хрестовий похід,в більшій мірі розділив християнські церкви, заклавши у свідомість православного населення образ поневолювача і ворога – латинян. Вони зміцнили на Заході психологічний стереотип, компонентом якого була недовіра, а нерідко і ворожість не тільки до світу ісламу, але й до східного християнства.
В ході походів були ослаблені позиції Візантії й арабського світу в морській торгівлі і закладені основи морської могутності Генуї та Венеції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ :
1.Заборов М.А. Крестоносцы на Востоке. — М.: Главная редакция восточной литературы изд-ва «Наука». 1980. — 7 с.
2.Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://travel-in-time.org/uk/mandrivki-chasom/hrestovi-pohodi-yih-sut-ta-prichini/
3.Іловайський Д.І. Давня історія.Середні століття.Нова історія- Середні століття розділ VII
4.Російська історична бібліотека– [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rushist.com/index.php/west/2233-chetvertyj-krestovyj-pokhod-kratko -1с.