Ім'я файлу: Коротка історія розвитку анатомії та фізіології як науки( переро
Розширення: docx
Розмір: 24кб.
Дата: 24.06.2022
скачати

Розвиток наук анатомії і фізіології бере початок з античного світу. Славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ (V ст. до н.е.) зберігає віками почесне ім’я “батька медицини”. Своїми працями він показав шляхи вивчення людини, план дослідження її, завдання діагнозу, прогнозу, терапії.

Протягом століть людство йшло до сучасного рівня знань у цих галузях науки.

1. Особливості розвитку анатомії як науки

Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален (211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XII ст. монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку анатомії на науковій основі.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла людини, встановлені А. Везалієм і його послідовника­ми, є загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й том) і в 1954 р. (2-й том).

Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були рево­люційною подією в природознавстві і передбаченням вели­ких анатомічних відкриттів XVI ст., зроблених його послі­довниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій, 1510— 1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише кістки та м'язи, а й внутрішні органи, ор­гани чуття, спинний та головний мозок, нерви.

Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гареея (1578—1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне дослід­ження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про іс­нування замкнутої системи кровообігу.

Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст. допомагали легалізований в ряді країн роз­тин трупів, поширення досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення анато­мічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера (1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував пос­тійний музей анатомічних препаратів, удосконалив бальза­мування трупів тощо. А. Галер розвивав фізіологічний нап­рямок у морфології. Він об'єднав анатомічні та фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementa physiologiae corporis humani» («Основи фізіології тіла людини»).

В Росії та Україні анатомія починає свій розвиток за Петра І. Пер­шим викладачем анатомії був Микола Бідлоо (1669— 1735рр.), який очолював лікарську школу при московсь­кому генеральному госпіталі, заснованому в 1707р. Пет­ром І. У його визначній рукописній книзі «Повчання для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі» описано всі хірургічні операції від «голови до п'ят», а також приведено програму викладання і послідовність вивчення тіла людини.

Розвиток матеріалістичного природознавства в Росії пов'язаний з працями геніального російського вченого-енциклопедиста М.В. Ломоносова (1711–1765 рр.) і його учнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) — першого російського професора медич­ного факультету Московського університету, О.П. Протасова (1724—1796 рр.) — першого російського академіка-анатома та ін.

Також М.В. Ломоносов першим звернув увагу властей на надзвичайно високу смертність серед дітей, чим спричинив поштовх до розвитку вчення про здоров’я дітей.

Перший оригінальний посібник з анатомії «Скорочена анатомія, або керівництво до, пізнання будови людського тіла .» написав у 1802 р. П.О. Загорський (1764—1846) — засновник анатомічної школи в Петербурзькій медико-хірургічній академії.

У 1834 році у Петербурзі відкрито перший шпиталь для дітей. Це сприяло глибшому вивченню патології дитячого віку і виділенню серед лікарів спеціалістів-педіатрів. Основоположником вітчизняної педіатрії як науки вважається Степан Хомич Хотовицький (1796–1885 рр.). Ґрунтуючись на великому власному досвіді і обізнаності у світовій літературі, він написав перший посібник “Педіатрика” (1847). Свій посібник С.Х. Хотовицький побудував на глибокому знанні анатомії і фізіології дитячого організму. В ньому він доводив, що в процесі розвитку в організмі дитини відбуваються зміни не лише кількісного, а й якісного характеру. Вчений подав чіткий опис різних форм патології дитини, детально обґрунтував засоби запобігання їм, способи догляду, дієту дітей раннього віку.

У розвитку педіатрії велика роль належить професору Московського університету Н.Ф. Філатову (1817–1902 рр.), авторові багатьох визначних праць з педіатрії, зокрема посібника “Семіотика і діагностика дитячих хвороб” (1890).

Професор Петербурзької медико-хірургічної академії М.П. Гундобін (1860–1908 рр.) усю свою діяльність присвятив вивченню вікових особливостей дитячого організму.

Петербурзькому лікареві К.А. Раухфусу (1835–1915 рр.) належить розроблення основ санітарної статистики захворювання дітей, побудови дитячих лікарень. Він перший застосував систему боксів-ізоляторів.

Велику боротьбу з дитячою смертністю і роботу з підготовки лікарів-педіатрів провів в Україні професор І.В. Троїцький (1856–1923 рр.). Він опублікував 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозування лікувальних засобів для дітей, з шкільної гігієни.

Відкриваються і розвиваються кафедри анатомії на медичних факультетах університетів ряду великих міст України, які потім сформувались у відомі анатомічні школи (кінець XVІІ ст. - початок XVІІІ ст.). Першим відкрився медичний факультет Львівського університету (1784 р.). У 1805 р. був організований медичний факультет у Харкові. Найталановитішими представниками Харківської анатомічної школи вважають В.П. Воробйова (автора методу макромікроскопічного дослідження, унікальних анатомічних атласів, підручників) та його учня Р.Д. Синельникова (автора тритомного анатомічного атласу, наукового керівника комісії по реставрації і збереження тіла М.І. Пирогова).

У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Свя­того Володимира почалися у 1841 р. Перший підручник анатомії, виданий у Києві, був напи­саний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.), який протягом 24 років очолював кафедру анатомії в університе­ті. О.П. Вальтер першим дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини.

З 1868 по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — осно­воположник вивчення структури кори головного мозку. Його дослідження мікроскопічної будови півкуль великого мозку привели до відкриття велетенських пірамідних клі­тин, які названі його іменем.

Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є М.І. Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс прикладної анатомії людського тіла з малюн­ками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)».

Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.) розвинув функціонально-анатомічний напрям. Він довів формотворне значення функції, а також те, що здо­ров'я людини залежить, як правило, від активної фізичної діяльності. На основі цього твердження було розроблено сис­тему комплексів фізичних вправ і лікувальної фізкультури.

Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вче­ні, які спирались на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов (1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про індивіду­альну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її ор­ганів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментальне вивчав будову кровоносних судин і виявив високу при­стосовність їх до змін умов функціонування, та ін.

В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше продовжувались і тепер продовжуються наукові тра­диції попередників. Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський (Вінни­ця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А. Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімфе­рополь), Є.П. Мельман (Івано-Франківськ), М.М. Тростя-нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич (Чернівці) й інші.

2. Коротка історія розвитку фізіології

Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіо­логії на матеріалістичній основі мало відкриття «про відобра­жену діяльність організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою.

Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпоча­тий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини.

Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

У першій половині XVIII ст. розпочався розвиток фізіоло­гії в Україні та Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московсь­кому університеті відкрито самостійну кафедру фізіології.

Перший російський підручник «Фізіологія, видана для ке­рівництва своїх слухачів» написав професор Московського уні­верситету О.М. Філомафітський (1807—1849рр.). У 1848 р. він опублікував «Трактат про переливання крові (як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях».

Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлен­ня про діяльність головного мозку, яка відбувається за прин­ципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вив­ченню. Учений відкрив також явища центрального гальму­вання і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послі­довників І.П. Павлова (1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського (1852—1922 рр.) та ін.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середови­ща; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кро­вообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

Нині анатомія, фізіологія і гігієна як науки набули значного розвитку. За останній час вітчизняними анатомами, фізіологами досягнуті визначних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дало змогу "зазирнути" в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на іншу, з чутливої клітини на нервову. Також вивчення бу­дови тіла людини та її життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого, що перебуває у зв'язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини, зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення його довголіття.

Список використаної літератури

1. Анатомия человека. М: Аванта, 2001.

2. Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. В 3-х т. М.: Мир, 1990.

3. Логинов А. В. Физиология с основами анатомии человека.- М., 1998.

4. Основы физиологии человека. Уч. для вуз., в 3-х томах, под ред. акад. РАМН Б. И. Ткаченко.- СПб., 1994.

 
скачати

© Усі права захищені
написати до нас