1. Фармакологія і токсикологія спирту етилового, використання в клінічній практиці. Гостре та хронічне отруєння алкоголем, заходи допомоги. Принцип лікування алкоголізму. Механізм дії тетураму (дисульфірам)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13

Ім'я файлу: экзамен_фарма_ответы_на_билеты_1.docx
Розширення: docx
Розмір: 209кб.
Дата: 17.11.2020
скачати

Білет № 1

1. Фармакологія і токсикологія спирту етилового, використання в клінічній практиці.

Гостре та хронічне отруєння алкоголем, заходи допомоги. Принцип лікування

алкоголізму. Механізм дії тетураму (дисульфірам).

Спирт етиловий, або етанол (С,Н5ОН), – речовина, що має загальний пригнічувальний вплив на центральну нервову систему (нагадує ефект засобів для наркозу).
Спирт етиловий має широкий спектр місцевої, рефлекторної і резорбтивної дії. При місцевому застосуванні йому властиві бактерицидний, в'яжучий, подразнюючий, дубильний, припікаючий, анестезуючий та анальгезуючий ефекти. Механізм виникнення цих ефектів малоспецифічний і в основному зумовлений згортанням білків і дегідратацією тканин. Бактерицидна дія розвивається досить швидко: відбувається денатурація білків цитоплазми мікроорганізмів. Звикання до спирту етилового у мікробів не виникає. Протимікробна дія збільшується при підвищенні його концентрації від 10 до 70 %. Тому у концентраціях до 70 % застосовується як антисептик для обробки рук, операційного поля, лікування гнійних уражень шкіри. У концентраціях 70-96 % спирт етиловий використовується тільки для дезінфекції інструментів, шовного матеріалу, тому що у концентраціях понад 70 % на поверхні шкіри утворюється плівка (дубильна дія), його всмоктування припиняється, протимікробна дія зменшується. Проявами в'яжучої, дубильної дії є зниження чутливості шкіри, больового відчуття, свербіння, потовиділення, що використовується при лікуванні опіків, для профілактики пролежнів.

Місцевоподразнювальна дія спирту реалізується як за рахунок подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, так і через механізм сегментарних трофічних рефлексів, що замикаються в симпатичних центрах спинного мозку. Внаслідок подразливої дії етанолу змінюється регіонарна гемодинаміка, відзначається рефлекторний анальгезуючий ефект. Це дозволяє використовувати його 20-40 % водні розчини у вигляді “зігріваючих" компресів, розтирань тощо. Внаслідок здатності знижувати поверхневий натяг рідин етиловий спирт також використовується як піногасник при набряку легенів (парами 30-40 % розчину).

Фармакокінетика. При застосуванні всередину спирт етиловий швидко абсорбується вже слизовою оболонкою порожнини рота. Близько 20 % абсорбується у шлунку, 80 % у тонкій кишці. Через 5 хв після застосування всередину спирт етиловий можна виявити у плазмі крові. У концентрації 10-20 % абсорбується краще, ніж 30-40 % (внаслідок дубильної дії та місцевого звуження судин). Теплі розчини і розчини, що містять СO2, також абсорбуються краще. Знижують абсорбцію спирту високі концентрації алкоголю, цукру, дубильні речовини, жир, вуглеводи. При пероральному прийомі рівних доз концентрація спирту в крові жінок істотно вища, ніж у чоловіків, оскільки у чоловіків є шлункова фракція алкогольдегідрогенази і деяка частина спирту метаболізується вже у шлунку.

Фармакодинаміка. Резорбтивна дія алкоголю передусім поширюється на центральну нервову систему, потім на серцево-судинну, дихальну, травну, впливає на діурез, обмін речовин.
Механізм дії етилового спирту на молекулярному рівні багатогранний і складний. Найважливішими мішенями спирту етилового є клітинні мембрани і ферменти головного мозку. Дрібні органічні молекули, подібні до етанолу, можуть легко розчинятися в ліпідному бішарі клітинних мембран, внаслідок чого він зменшує в'язкість, збільшує текучість мембран багатьох типів клітин і навіть штучних систем типу ліпосом. Це викликає цілий ряд різних ефектів: зміна структури і функції рецепторів до ряду медіаторів (дофаміну, норадреналіну, опіоїдів та ін.), ферментних систем (Na+-K+-АТФ-ази, ацетилхолінестерази, аденілатциклази та ін.), рецепторзалежних іонних каналів і транспортних молекул, асоційованих з клітинними мембранами (збільшення кількості ГАМК-рецепторів, інгібування NMDA-рецепторів тощо).

9
I стадія – збудження. Відбувається пригнічення процесів гальмування в головному мозку, з'являються ейфорія, самовпевненість, знижена реакція на навколишнє середовище, неможливість виконувати точні дії, зменшення витривалості.
II стадія – пригнічення. Зменшується відчуття страху, помірна анальгезія, снодійний ефект, наркотична дія. Спирт етиловий не використовують як засіб для наркозу через малу наркотичну широту дії і тривалий період збудження.
III стадія – агональна.

Ступінь інтоксикації спиртом етиловим зумовлена його вмістом у крові людини (1-2 г/л – сп'яніння; 3-4 г/л – середній ступінь інтоксикації; 5-8 г/л є, як правило, смертельною концентрацією), швидкістю підйому рівня алкоголю і часу, протягом якого зберігається його підвищений рівень у крові. Летальна доза алкоголю широко коливається залежно від характеру споживання, ступеня толерантності, стану слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, прийому лікарських засобів, продуктів тощо.
При гострій інтоксикації спиртом етиловим розвиваються типові ефекти передозування речовинами, які пригнічують ЦНС, тобто депримуючими засобами, поряд із серцево-судинними розладами (вазодилатація, тахікардія) і подразненням шлунково-кишкового тракту. Сопорозний стан змінюється комою з порушеннями функції теплового центру гіпоталамуса і життєво важливих центрів довгастого мозку: гіпотермія, пригнічення дихання, падіння AT, розширення судин шкіри тощо. Розвивається метаболічний ацидоз внаслідок накопичення продуктів біотрансформації алкоголю. Це, у свою чергу, сприяє розвитку набряку легенів. Часто розвиваються гіпоглікемія і гіпокальціємія, що призводить до розвитку судом. Смерть настає від паралічу дихального центру.
Лікування при гострому отруєнні. Запобігання подальшого всмоктування: викликання блювання, промивання шлунка (алкоголь може виділятись слизовою оболонкою шлунка). Внаслідок того, що при високих концентраціях алкоголю відзначається зниження моторики шлунка, його промивання проводять і через 24 год після останнього прийому спирту. Потім проводять заходи, спрямовані на прискорення метаболізму і виведення алкоголю та його метаболітів: введення сорбентів, сольових послаблюючих. Специфічним засобом, який прискорює біотрансформацію алкоголю удвічі, є фруктоза (внутрішньовенно 10 % розчин або 120 г перорально). Для усунення метаболічного ацидозу внутрішньовенно крапельно вводять 4 % розчин натрію гідрокарбонату; при гіпоглікемії – розчин глюкози з інсуліном. Важливим заходом при інтоксикації алкоголем є вітамінізація (вітаміни С, Е, групи В). Також проводять заходи для стимуляції дихання, кровообігу, зігрівання тіла.
Хронічна інтоксикація (алкоголізм) розвивається у випадках регулярного вживання алкоголю. Розвивається психічна і фізична залежність з вираженим абстинентним синдромом. Порушується психічна діяльність, знижується інтелект, розумові здібності, уражуються периферичні нерви, відбувається руйнівний вплив на внутрішні органи. Розвивається психічна і фізична деградація особи.

2. . Класифікація лікарських засобів, які впливають на згортання крові і фібриноліз.

Загальна характеристика засобів, що зменшують агрегацію тромбоцитів. Механізм дії

кислоти ацетилсаліцилової, дипіридамолу, пентоксифіліну, тиклопідину (тиклід),

клопідогрелю.

Класифікація препаратів, які впливають на зсідання крові

1 . Антиагрегантні засоби (лікарські речовини, які зменшують агрегацію тромбоцитів)

а) Інгібітори циклооксигенази (кислота ацетилсаліцилова, індометацин);

б) Інгібітори тромбоксансинтетази (дазоксибен);

в) Простацикліни, синтетичні аналоги (ілопрост, тапростен);

г) Інгібітори фосфодіестераз (дипіридамол, трентал, папаверин, продектин);

д) альфа-адрено- і серотоніноблокатори (бівалін);

е) блокатори кальцієвих каналів (верапаміл).

2. Антикоагулянти :

А. Прямої дії (гепарин, кальципарин, еноксипарин, фраксипарин, гірудин, гепариноїди, цитрат натрію).

Б. Непрямої дії – речовини, які пригнічують синтез протромбіну і проконвертину в печінці:

а) похідні кумарину (неодикумарин, дикумарин, синкумар);

б) похідні індандіону – фенілін.

3.Фібринолітичні засоби:

а) Прямої дії (фібринолізин);

б) Непрямої дії (стрептокіназа, стрептодеказа, урокіназа) .

При кровотечах, зумовлених порушенням цілості кровоносних судин, підвищеною проникністю стінки капілярів, недостатньою активністю системи згортання крові, застосовують гемостатичні засоби різноманітного механізму дії. Вони можуть бути звичайними складовими частинами системи згортання крові, антагоністами гепарину і фібринолізину, можуть підвищувати в'язкість крові і зменшувати проникність стінки капілярів.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Жиророзчинні вітаміни (К, і К2) — нафтохінони абсорбуються в тонкій кишці за наявності жовчі і надходять у лімфу, а водорозчинний (К3) — у кров. У крові вони сполучаються з білками плазми. Натуральний філохінон і синтетичний вітамін К, (фітоме-тадіон) в органах і тканинах перетворюються на вітамін К2. Метаболіти його (близько 70 % введеної дози) виводяться нирками.
Фармакодинаміка. Віт. К збільшує згортання крові підвищенням синтезу протромбіну та інших факторів зсідання крові (VI, VII, IX, X) переважно в печінці. Впливає на синтез фібриногену, бере участь в оксидному фосфоруванні. Ефект розвивається повільно — через 12-18 год після введення. Вікасол призначають всередину в таблетках по 0,015 г і внутріш-ньом'язово по 1 мл 1 % розчину.

Засоби, які впливають на агрегацію тромбицитів
Пусковим механізмом процесу зсідання крові є пошкодження тромбоцитів, або стінки судин. Молекулярний процес пускового механізму відбувається внаслідок збільшення перекисного окислення ліпідів мембран тромбоцитів і ендотелію, які запускаються найрізноманітнішими причинами.
Зменшують утворення тромбоксану А 2 речовини, які знижують агрегацію тромбоцитів. Кислота ацетилсаліцилова, яка блокує ЦОГ.
Цей вплив кислоти ацетилсаліцилової на початкову фазу тромбоутворення проявляється в невеликих дозах – 0,08-0,3 г один раз на день або через день протягом тривалого часу. В цих дозах препарат порушує синтез тромбоксану А2. Шляхом необоротнього ацетилювання циклооксигенази антиагрегантна дія зберігається декілька днів, бо інгібуючий вплив кислоти ацетилсаліцилової на циклооксигеназу тромбоцитів необоротний. Ці елементи крові синтезувати фермент не можуть, бо позбавлені ядер. Відновлюється циклооксигеназа лише в процесі утворення нових тромбоцитів. Відновлення же цього ферменту в стінці кровоносних судин завершується протягом декількох годин. Тому відновлення вмісту тромбоксану А2 продовжується декілька діб, тоді як простацикліну - набагато скоріше. При збільшенні дози він починає гальмувати утворення простацикліну в ендотеліальних клітинах судин - середника, який попереджує агрегацію тромбоцитів. У зв'язку з цим антиагрегантна дія препарату зменшується.

Блокування ЦОГ приводить до порушення синтезу циклічних ендопероксидів та їх метаболітів – тромбоксану і простацикліну. Дія кислоти ацетилсаліцилової залежить також від віку і дози. Так, у молодих людей малі дози подовжують, а великі дози не впливають на час кровотечі, тоді як у старших людей всі дози ацетилсаліцилової кислоти подовжують час кровотечі.

Гальмують агрегацію тромбоцитів також верапаміл, дипіридамол (курантил), індометацин, нітрати, антиоксиданти.
Дипіридамол (курантил) також проявляє антиагрегантну дію. Як і кислота ацетилсаліцилова, гальмує агрегацію тромбоцитів і перешкоджає утворенню тромбів у судинах. Тому він використовується для попередження післяопераційних тромбозів, при інфаркті міокарда, порушеннях мозкового кровообігу. Є активним коронаролітиком. Як антиагрегантний засіб використовується по 1 таблетці 3 рази на день.

Дипіридамол, на відміну від кислоти ацетилсаліцилової, краще переноситься хворими, не проявляє ульцерогенної дії. В окремих випадках спостерігається почервоніння обличчя, тахікардія, алергічна шкірна висипка. Препарат протипоказаний при атеросклерозі вінцевих артерій.

Принцип антиагрегантної дії простацикліну. Простациклін є антагоністом тромбоксану А 2, гальмує агрегацію тромбоцитів, утворення тромбоксану А 2, сприяє накопиченню цАМФ, який розширює судини і, таким чином, запобігає умовам запуску процесу зсідання крові.
Дипіридамол , агтуран, пентоксифілін блокують тромбоцитарний фермент фосфодіестеразу і значно підвищує вміст у тромбоцитах цАМФ. Крім того, дипіридамол посилює дію аденозину, який гальмує агрегацію тромбоцитів.
Агрегацію тромбоцитів гальмують також кислота нікотинова, фібрати, нітрати, бета-адрноблокатори, антагоністи кальцію.
3. Левоміцетин, гентаміцину сульфат, стрептоміцину сульфат, амікацину сульфату.Антибактеріальний спектр дії. Особливості фармакології окремих препаратів.Антибіотики групи нітробензолу. Механізм та спектр антимікробної дії, показання до застосування, побічна дія, можливість розвитку тяжко інтоксикації у немовлят. Класифікація та фармакологія антибіотиків аміноглікозидів. Порівняльна характеристика,механізм дії, показання та протипоказання до застосування, побічні ефекти. Ускладнення антибіотикотерапії та засоби щодо їх запобігання.

Аміноглікозиди — група природних та напівсинтетичних антибіотиків, до складу молекули яких входять аміносахариди, що з'єднані глікозидним зв'язком із агліконовим фрагментом — гексозою. Гексоза в молекулі стрептоміцину представлена стрептидином, у інших аміноглікозидів — 2-дезокси-D-стрептаміном. Аміноглікозиди відрізняються також по кількості аміноглікозидних радикалів — у неоміцину є в наявності три, а в канаміцину і гентаміцину два таких радикали.

Механізм дії

Аміноглікозиди діють бактерицидно, порушуючи синтез білка в бактеріальних клітинах. Проникаючи в клітини мікроорганізмів, аміноглікозиди порушують синтез білка двома шляхами — порушують ініціацію синтезу, зв'язуючись із 30S-субодиницею рибосоми та порушують процес зчитування інформації з РНК, що приводить до передчасного закінчення трансляції та передчасного від'єднання рибосомного комплексу від ще не до кінця синтезованого білка. Крім цього, аміноглікозиди можуть викликати заміни в амінокислотній послідовності, що приводить до синтезу дефектних білків. На відміну від інших груп антибіотиків, що порушують синтез білка, аміноглікозиди діють бактерицидно. Імовірно, це пов'язано з тим, що в результаті порушення синтезу білка та утворення дефектних поліпептидів руйнується цитоплазматична мембрана і порушуються інші важливі функції клітини, що веде до її загибелі. Ступінь активності аміноглікозидів залежить від їх концентрації в крові (дозозалежний ефект).

Класифікація

Аміноглікозиди поділяються за поколіннями по часу введення в клінічну практику, а також по походженню антибіотика з культур мікроорганізмів. За поколіннями аміноглікозиди поділяються на чотири покоління: I покоління — Стрептоміцин, Неоміцин, Канаміцин, Мономіцин.
II покоління — Гентаміцин.
III покоління — Тобраміцин, Сизоміцин, Амікацин, Нетилміцин.
IV покоління — Ізепаміцин.
За походженням аміноглікозиди можна поділити на дві групи. До похідних Streptomyces належать стрептоміцин, неоміцин, фраміцетин, паромоміцин, рібостаміцин, канаміцин, амікацин, арбекацин, беканаміцин, дібекацин, тобраміцин, спектиноміцин, гігроміцин B. До похідних Micromonospora належать гентаміцин, сізоміцин, нетилміцин, ізепаміцин, вердаміцин, астроміцин.

Фармакокінетика

Більшість аміноглікозидів погано всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, тому застосовуються парентерально або місцево. Перорально можуть застосовуватись неоміцин для деконтамінації кишечника перед операцією та паромоміцин як антипротозойний препарат. При парентеральному застосуванні біодоступність антибіотиків досягає 100%. Максимальна концентрація в крові досягається через 15 хв. при внутрішньовенному введенні та через 30 хв. — при внутрішньом'язовому введенні. Аміноглікозиди створюють високі концентрації в позаклітинній рідині, сироватці крові, асцитичній рідині, ексудаті абсцесів, перикардіальній та плевральній рідинах, синовіальній рідині, лімфатичній системі, перитонеальній рідині, нирках, печінці, легенях. Низькі концентрації препаратів створюються в мокроті, бронхіальному секреті, жовчі. Аміноглікозиди погано проходять через гематоенцефалічний бар'єр, але при запаленні мозкових оболонок концентрація антибіотиків у спинномозковій рідині може підвищуватись. Аміноглікозиди проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Аміноглікозиди не метаболізуються в організмі, виводяться з організму з сечею в незміненому вигляді. Період напіввиведення препаратів становить 2-4 години, при нирковій недостатності цей час може зростати до 70 годин.

Показання до застосування

Аміноглікозиди застосовуються переважно при важких системних інфекціях, що викликані аеробними грамнегативними бактеріями та стафілококами: сепсисі, септичному ендокардиті, остеомієліті, перитоніті, інфекціях органів малого тазу, септичному артриті, госпітальних пневмоніях, лихоманці у хворих з нейтропенією, діабетичній стопі, менінгіти. Стрептоміцин був створений як перший антибіотик для лікування туберкульозу і залишається препаратом першої лінії для лікування туберкульозу. Як резервні препарати для лікування туберкульозу застосовуються канаміцин та амікацин при неефективності основних протитуберкульозних засобів. Стрептоміцин застосовується в лікуванні туляремії, чуми, бруцельозу. Аміноглікозиди неефективні при інфекціях, що викликані стрептококами та анаеробними бактеріями, а також інфекціях, що викликаються бактеріями, що локалізовані внутрішньоклітинно.
Побічна дія

При застосуванні аміноглікозидів найчастішими побічними ефектами є дія на центральну нервову систему та органи чуттів — зниження слуху, неврит слухового нерва з імовірністю розвитку глухоти, вестибулярні розлади, порушення нервово-м'язової передачі, парестезії. Ототоксичність частіше спостерігається у хворих із груп ризику — порушенні функції нирок, хворих похилого віку або дітей до 3 років, вагітних, при тривалому (більше 2—3 тижнів) застосуванні та попередньому застосуванні інших аміноглікозидів, попередньому призначенні сильних діуретиків, при застосуванні інших ототоксчних або нефротоксичних ліків, дегідратації, при наявності ураження внутрішнього вуха.Найбільш ототоксичними препаратами є неоміцин та канаміцин, тому їх застосування обмежене.За данми досліджень, стрептоміцин, гентаміцин та сизоміцин більш вестибулотоксичні; а амікацин, канаміцин, неоміцин та нетилміцин більше кохлеотоксичні.Згідно досліджень, частота ототоксичної дії при застосуванні гентаміцину, тобраміцину та амікацину становить 6—13%; а нетилміцину, який має найменшу ототоксичність, становить 2,6%.Явища порушення нервово-м'язової передачі частіше спостерігаються при внутрішньовенному або внутрішньопорожнинному введенні аміноглікозидів, і найчастіше спостерігалися при застосуванні неоміцину.Частою побічною дією аміноглікозидів є нефротоксичність — інтерстиціальний нефрит, некроз канальців нирок, ниркова недостатність, олігурія, підвищення рівня креатиніну і сечовини в крові. Ці побічні ефекти частіше спостерігаються через декілька діб застосування аміноглікозидів або при тривалому застосуванні. Згідно клінічних спостережень, найчастіше нефротоксична дія спостерігалась при застосуванні сизоміцину; але при аналізі екскреції аланінамінопептидази, що є маркером ураження нирок, найвища нефротоксичність спостерігалась при застосуванні амікацину. Алергічні реакції — висипання на шкірі, кропивниця,набряк Квінке, анафілактичний шок — при застосуванні аміноглікозидів спостерігаються рідше. Відносно рідко спостерігаються місцеві реакції при парентеральному введенні — флебіти при внутрішньовенному введенні; болючість та некроз підшкірної клітковини при внутрішньом'язовому введенні.

Білет № 2

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас