Перед нами представлена дуже серйозна, глибока картина Франсуа Трюффо «чотириста ударів».
Повоєнний Париж. Простий дванадцятирічний хлопчисько Антуан Дуанель, що живе у звичайній родині, стикається зі стандартною проблемою підліткового віку, неувага і нерозуміння близьких людей. Його батьки зайняті собою, мати веде своє особисте життя на стороні, вітчима режисер показує, як людини, що не має впливу на людей, одним словом слабохарактерного індивіда. З навчанням у Анутана не все складається ідеально. Його не було рідкісні прогули ведуть до не розуміння, тиску з боку вчителів і батьків, він не може знайти себе і хоче вирватися в самостійне життя. Це все наводить Антуана Дуанеля на думку до втечі з будинку. Перші спроби закінчується невдало, хлопчик потрапляє додому. Батьки дають йому другий шанс, в надії, що їх син виправиться, знайде себе в цьому житті.
Мати щоб хоч якось привернути увагу сина до навчання укладає з ним договір, якщо Антуан напише твір одним з найкращих, то він отримає грошову винагороду. Син готовий прийняти пропозицію. Це для нього як маленьке випробування і він повинен пройти його на відмінно. Батько і мати починають проявляти своє належне ставлення до сина, вони стали більше розмовляти з ним, водити в кіно, Антуану це до вподоби, він починає виправлятися. Але ейфорія триває не довго. Спроба до виправлення закінчується провалом, в школі висувають звинувачення в плагіаті, викладач стверджує, що у творі дванадцятирічний Антуан скопіював Бальзака. Це була остання крапля, йому здається, що це кінець, що виходу з цієї ситуації не буде і наш маленький герой намагається сховатися від своїх «глобальних проблем». Втікши з дому, таким чином, показавши протест батькам і всім іншим його кривдникам. Але в першу чергу наш «маленький протестант» тікає від самого себе, не знаючи куди й навіщо.
Тепер Антуан перед особою товариства самостійно, він вважає, що йому не потрібна школа, він цілком може заробляти сам. Його цілеспрямованості і бунтарства його душі не було меж. Перед ним постають дві проблеми, йому потрібно десь жити, щось їсти, його спроби вирішити ці соціальні проблеми зазнають поразки і Антуан потрапляє в поліцію.
Другого шансу не буде. Батьки вживають заходів щоб суворо покарати сина, тобто відправляють його в заклад для важковиховуваних підлітків. Наш маленький «протестант» Антуан Дуанель не може довго перебувати в місцях, де його не розуміють і не дають йому потрібного тепла і ласки. Він робить рішення бігти.
І ось ми бачимо у заключних кадрах картини біжить хлопчика до моря, до хвиль свободи, Антуан біжить від всіх і вся, залишаючи тільки надію.
Коли ростеш, настає такий період життя, думаєш, все погано, цілий світ, ніби весь налаштований проти тебе, і єдиним способом піти від «змови» дорослих, залишається втеча. Адже так легко від всіх цих проблем втекти, не думаючи про наслідки. Певно у всіх нас таке, напевно, траплялося. Саме цією формулою Франсуа Трюффо і вражає, близькою до кожного, щирістю, правдивістю, вкладеної в його дебют «400 ударів».
З моменту виходу «400 ударів» пройшло вже чимало півстоліття, а фільм все ще залишається зворушливим по-справжньому.