І.І. Абрамова
Філіп Дормер Стенхоп, граф Честерфілд (1694-1773), походив із знатного англійського роду. Він був старшим сином третя графа Честерфілда та Єлизавети Севіл, дочці маркіза Галіфаксу. За життя він був відомий як видатний державний діяч, дипломат, один з лідерів партії вігів у парламенті. Його громадська діяльність почалася, коли після раптової смерті королеви Анни в 1714 році в силу акту про престолонаслідування королем Англії був проголошений німецький курфюрст Георг I, що став першим правителем, що відбувалося з Ганноверського будинку. Честерфілд займав ряд великих державних постів: у 1772-1732 рр.. він був послом в Голландії, в 1745-1746 - намісником в Ірландії, в 1746-1748 був призначений на ще більш високий пост державного секретаря.
Але справжню популярність принесли Філіпу Стенхоп опубліковані через рік після його смерті «Листи до сина». Завдяки їм він увійшов в історію XVIII століття як видатний письменник, публіцист, філософ-мораліст і педагог. «Листи до сина» графа Честерфілда придбали популярність відразу ж при першому виданні книги. Згодом вона перевидавалася по кілька разів на рік, була перекладена всіма європейськими мовами і стала класичним зразком англійської епістолярної книги. У XIX столітті було опубліковано ще кілька книг Честерфілда, рукописи яких знайшли в його сімейних архівах або передрукували з сторінок англійських журналів, і його репутація письменника, мислителя і педагога склалася остаточно.
Разом з тим розуміння особистості Честерфілда і його знаменитої книги було неоднозначним. Його вважали мудрим вихователем просвітницького складу, досвідченим педагогом, котра виробила закінчену педагогічну систему, і в той же час оголошували безпринципним циніком, проповідником егоїстичної моралі, вельможею, у всіх тонкощах вивчив мистецтво придворного лицемірства. Так, Вольтер в 1774 р. писав про те, що «книга ця дуже повчальна і, мабуть, це найкраще з усього коли-небудь написаного про виховання» [1]. Разом з тим, Ч. Діккенс у своєму історичному романі «Барнебі Редж» (1841) зобразив Честерфілда під ім'ям сера Джона Честера, джентльмена елегантного і вихованого, але безсердечного і егоїстичного, який взяв участь у так званому «Горно доновском бунт» 1780 разом з непотребом злочинного світу [2]. Англійські критики нерідко стверджували, що Честерфілд був мало схожий на англійського джентльмена і що він засвоїв типові риси французького вельможі кінця царювання Людовика XIV і початку регентства [3]. Але й французькі автори не завжди були до нього прихильні. З особливим обуренням писав про нього знаменитий французький історик XIX століття Іполит Тен. У своїй «Історії англійської літератури» він присвятив «Листів до сина» дві сторінки, що складаються з досить тенденційно підібраних цитат, що підтверджують його думку про те, що Честерфілд говорить про такі поняття, як «справедливість» і «честь» лише побіжно, для пристойності , а головним в людині для нього є «хороші манери» [4]. У XX столітті суперечки навколо «Листів до сина» вляглися, оцінки стали більш виваженими і спокійними. Пов'язано це швидше за все з тим, що сучасники були безпорадні в критиці побачених Честерфілд, часто ретельно приховуваних рис людської особистості, перед тією щирою чесністю і прямотою, з якою були написані «Листи». Справа в тому, що вони ніколи не призначалися для друку і були написані з тим ступенем відвертості, з якою батько, готуючи сина до майбутньої кар'єри дипломата і державного діяча, міг говорити з ним, не боячись бути незрозумілим. Честерфілд описував людські відносини в тому світському суспільстві, повноправним членом якого мав стати його синові. Будучи людиною великого смаку і рідкісної начитаності, знавець усіх країн Європи, він був безсумнівно цікавим побутописцем свого часу і мислителем. Епіграфом до його книзі можна було б з повним правом віднести слова з «Нової Елоїзи» Ж.-Ж. Руссо: «Я бачив звичаї мого часу і опублікував ці листи» [5]. Для істориків ХХ століття цей твір став «Книгою історії».
І все ж основна мета листів педагогічна. Саме тому вони представляють величезний науковий інтерес з точки зору реконструкції певної педагогічної системи, метою якої було виховання справжнього англійського джентльмена, далекого від ідеальної особистості, але вміє жити і добиватися положення у вищому суспільстві.
Батьківські листи до сина - один із дуже поширених жанрів у світовій педагогічній літературі. І у Візантії, і в Західній Європі, і в Стародавній Русі цим жанром часто користувалися для викладу моральних правил, тому що бачили в ньому один із засобів надати цим правилам значність і свого роду незаперечність батьківського повчання. Зразком для багатьох ранніх подібних творів служили настанови синові в так званих «Приповістях Соломонових», «Повчання батька до сина». Серед численних зразків в цьому жанрі, написаних у середні віки, - праця візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», написаний у формі повчання до сина, настанови Людовика Святого («Enseignements»), внесені до «Хроніку» Жуанвіля, і багато інших . Цікаво, що одне з ранніх творів цього роду виникло на зорі англійської історії - англосаксонські «Father Larcwidas», тобто «Батьківські повчання». Безпосередніми попередниками «Листів» Честер-Філд можна вважати цілу серію трактатів, які мали виховно-освітні завдання і були призначені для дітей дворянського кола. До їх числа відносяться називані самим Честерфілд «Мистецтво подобатися в розмові» і знаменита тоді книга іспанського мораліста Балтасара Граціана, озаглавлена в англійському перекладі «Досконалий джентльмен» [6]. Чес-терфілду був також добре знайомий і трактат Дж.Локка «Про виховання». У 1748 році він послав Філіпу Стенхоп примірник цієї «знаменитої книги» з рядом підкреслених місць, пропонуючи над ним поміркувати [7]. Епістолярний жанр був настільки популярний у XVIII столітті, що багато літературні твори були написані у формі листування. Прикладом можуть служити романи «Нова Елоїза» Ж.-Ж. Руссо і «Небезпечні зв'язки» Ш. Де Лакло.
«Листи до сина» писалися з 1739 по 1768 рік майже щодня і були адресовані його незаконнонародженому синові Філіпу Стенхоп, який народився в 1732 році і виховувався матір'ю далеко від батька, з яким він бачився дуже рідко. Проте батько взяв на себе матеріальні турботи про виховання сина, сам підшукав йому найкращих вчителів, забезпечив тривалу подорож по континентальній Європі. Всього до нас дійшло понад 420 листів, починаючи від найбільш ранніх, звернених до восьмирічного хлопчика, і кінчаючи написаними за кілька днів до смерті тридцятишестирічна дипломата (1732-1768). І весь цей час Честерфілд уважно стежив за вихованням сина, прагнучи зробити з нього світської людини і дипломата. Однак кар'єра молодого Стенхоп не відбулася. Більше того, коли в 1768 році його син помер від сухот у віці 36 років, Честерфілд дізнався, що той був давно одружений і мав двох дітей, існування яких від нього ретельно приховувалося. Честерфілд з гіркотою дізнався про те, що він вів власне життя, криючись і ні разу не зізнавшись у тому, що дуже далекий від усього, про що мріяв для нього батько. Вдова сина, Юджинія Стенхоп, мабуть, першою зрозуміла історичну цінність листів. Незважаючи на численні труднощі, вона опублікувала ці листи в 1774 році [8].
Сам Філіп Дормер Стенхоп, майбутній граф Честерфілд, ще в дитинстві був відданий на піклування домашніх наставників. Головним з них був преподобний Жуно, який походив з французької протестантської родини, що емігрувала до Англії після Нант-ського едикту 1685 р., і займав посаду священика у французькій протестантської церкви в Лондоні. Від нього хлопчик отримав перші відомості про стародавніх і нових мовах, історії та філософії. Він підготував юнака до вступу до Кембриджського університету, куди той був визначений у 1712 р. у шістнадцятирічному віці. Але не навчання в університеті, який Честерфілд пізніше назве «затхлим навчальним закладом» [9], визначила його майбутнє світогляд. Безумовне вплив на нього справила перебування в еміграції у Франції в 1719-1721 рр.. Його знайомство з Монтеск'є переросло згодом в тісну дружбу. Саме Честерфілд в 1729 році приймав у себе майбутнього автора «Духа законів», коли той приїхав до Англії ближче познайомитися з англійською парламентською системою. Тоді ж відбулися і перші зустрічі Честерфіл-так з Вольтером, дружба і листування з яким не переривалися до самої смерті, і з перебували в той же час в еміграції видатним англійським письменником і громадським діячем лордом Болінгброк. Повернувшись до Лондона в 1722 р., Честерфілд встановив тісні зв'язки з англійськими літераторами, серед яких були Аддісон, Свіфт, Поп, Гей, Арбетнот, відомі своїми просвітницькими поглядами [10].
Честерфілд бачив у сині «нове видання самого себе, виправленого в порівнянні з попереднім» (46) *. Він хотів передати сину весь свій життєвий досвід, щоб той зміг уникнути багатьох помилок молодості, які, як вважав Честерфілд, поранили і спотворювали його самого, і домігся б «досконалості в усьому», тобто став справжнім джентльменом (16). Це був своєрідний педагогічний експеримент, спроба створити ідеальну модель виховання та освіти джентльмена. На практиці він зазнав повного провалу, але його теоретична модель, безумовно, представляє собою наукову цінність.
Будучи раціоналістом, утилітаристів, яка бореться за особу дії, він вважав, що кожна розумна людина ставить перед собою якесь завдання, більш важливу, ніж просто дихати і тягнути безвісна існування. Він хоче так чи інакше виділитися серед собі подібних, і якому б справі він не був відданий, домагається слави доблесним вчинком або неабияким мистецтвом. Так, наводить він приклад з римської історії, пускаючись у дорогу під час бурі, Цезар сказав, що йому немає необхідності залишатися в живих, але зате зовсім необхідно дістатися до призначеного місця. Що ж стосується тих, хто
* Тут і далі в тексті в дужках вказуються сторінки «Листів до сина» Честер-Філд видання 1978 року під ред. М.П.
не робить ні того, ні іншого, вважаю, що життя їх і смерть схожі, тому що і ту, й іншу люди обходять мовчанням, призводить Честерфілд латинський вислів (113). Можна сказати, що сам Честерфілд був послідовний у здійсненні своєї педагогічної завдання. Він дійсно побудував модель виховання ідеального джентльмена, яка увібрала в себе як ілюзії століття Просвітництва про пріоритет виховання над усіма іншими чинниками, що впливають на формування людини, так і архаїчні риси, властиві традиційній, що залишилася від середньовічної системі дворянського освіти і виховання.
Як і більшість аристократичних сімей, Честерфілд готував сина до двох теренах - парламент і дипломатія. Але він ставив перед ним більш важливе завдання, яка так чи інакше звучить у кожному листі, - виховання «справжнього джентльмена, світської людини, придворного» (212). Він писав: «Людина повинна поставити перед собою мету, але треба також знати, якими засобами вона досягається, і вміти ці кошти належним чином застосовувати, інакше всі зусилля виявляться марними і неспроможними. У тому і іншому випадку знання - це початок і джерело, але це ще жодним чином не все. Знання ці повинні бути прикрашені, у них має бути блиск, або їх швидше за все приймуть не за золото, а за свинець. Я вже стільки писав тобі про хороше виховання, ввічливості, ввічливий манерах і т. п. »(113).
Честерфілд дуже чітко визначив основні завдання, які повинні вирішуватися в процесі виховання майбутнього джентльмена, наставляючи сина: «По-перше, треба виконувати свій обов'язок перед богом і людьми, - без цього все, що б ти не робив, втрачає своє значення, по- друге, придбати великі знання, без чого до тебе будуть ставитися з більшою зневагою, навіть якщо ти будеш дуже порядною людиною, і, нарешті, бути відмінно вихованим, без чого при всій своїй порядності і вченості ти будеш людиною не тільки неприємним, але просто нестерпним »(16).
Говорячи про виконання боргу перед богом і людьми, Честерфілд мав на увазі вироблення певних моральних принципів. Однак їм присвячена лише дуже невелика частина листів, які були написані в основному в ранні роки, коли хлопчику було 9-10 років. Ці листи рясніють цитатами і прикладами з античної класичної літератури і не містять в собі нічого нового. Слідом за Локком Честерфілд вважав, що основа життєвих успіхів у доброчинності та шляхетність. Велику роль у прищепленні цих якостей він відводив історії, в першу чергу стародавнього Риму. Поділяючи загальний для всіх просвітителів ХУШ ст. погляд на античну історію як на джерело хороших чи поганих моральних вчинків, він наводив численні приклади щедрості, великодушності по відношенню до ворогів, скромності, витримки і працьовитості римлян. «Ти зайнятий історією Риму, - писав він, - сподіваюся, що ти приділити цьому предмету достатньо уваги і сил. Користь історії полягає головним чином у прикладах чесноти й вади людей, які жили до нас: щодо них нам належить зробити власні висновки. Історія пробуджує в нас любов до добра і штовхає на благі діяння, вона показує нам, як в усі часи шанували і поважали людей великих і доброчесних за життя. В історії Риму ми знаходимо більше прикладів благородства і великодушності, інакше кажучи - величі душі, ніж в історії будь-якої іншої країни »(6). Інтерес до історії, як до зберігача досвіду, накопиченого людством, став загальним у XVIII столітті.
Розмірковуючи про такі якості, як благородство і честь, щедрість і доброта, правдивість та старанність, прихильність до людей і співчуття їм, Честерфілд виходив насамперед з суто прагматичних міркувань, вважаючи, що ці якості затвердять за людиною гарну репутацію, задовольнять його здорове честолюбство і допоможуть зайняти високе положення в суспільстві: «честолюбство дурня обмежується прагненням мати хороший виїзд, хороший будинок і гарну сукню - речі, завести які з таким же успіхом може кожен, у кого багато грошей, бо все це продається. Честолюбство ж людини розумного і порядного полягає в тому, щоб виділитися серед інших своїм добрим ім'ям і бути цінованим за свої знання, правдивість і шляхетність, якості, які ніколи не можуть бути куплені, а можуть бути придбані тільки тим, у кого ясна голова і добре серце »(9-10).
Такий же утилітарний підхід Чес-терфілд виявляє і в питаннях освіти. Він не приймає тільки книжкове класичну освіту, яке збереглося в освітній системі Англії з часів середньовіччя, і вважає, що корисними є тільки ті знання, які згодом можуть бути використані у державній чи дипломатичної діяльності і виявляться потрібними для життя в світі. Згадуючи про своє навчання спочатку вдома, а потім в університеті, Честер-філд намагався застерегти сина від надмірного захоплення класикою: «Першим моїм помилкою було забобонне схиляння перед класичною старовиною, яким я перейнявся під впливом класичних книг і вчителів, мене до неї залучили. У мене склалося переконання, що за останні півтори тисячі років у світі не було ні справжнього благородства, ні здорового глузду, що і те і інше зовсім зникли, після того як перестали існувати давні Греція та Рим »(88). Він поділяв переконання просвітителів у незмінності людської природи, стверджуючи, що і «три тисячі років тому природа була такою ж, як зараз; що люди і тоді і тепер були тільки людьми, що звичаї і моди часто змінюються, людська ж натура - одна і та ж »(89), і вірив у силу і можливості людського розуму, даючи синові наступне повчання:« Користуйся власним розумом і затверджуй його; обмірковуй, досліджуй, аналізуй все для того, щоб виробити про все здорове і зріле судження. Книги та спілкування з людьми можуть надати тобі допомогу, але не віддавайся ні тому, ні іншому беззастережно і сліпо, досліди їх самим надійним мірилом, яке нам дано зверху, - розумом »(90).
Тому Честерфілд висловлював заклопотаність ситуацією в Англії системою освіти молодих людей, коли батьки визначали їх спочатку в школу, потім в університет, а після цього в закордонну подорож. Школа, на його думку, тільки наділяла дітей «мерзенними хлоп'ячими звичками», університет - "грубими манерами», а найбільш «дорогоцінними придбаннями подорожей ставали розв'язність і верхоглядство» (156). Англійські університети XVIII століття зберігали свій середньовічний характер, віяння нової просвітницької філософії не похитнули міцно затвердилася там схоластики. Про це свідчать, зокрема, ті суперечки з питань освіти і навчання, які велися на сторінках сатирико-повчальних журналів Р.пСтіля і Дж. Аддісона та інших періодичних видань. Р.пСтіль з повною підставою вважав одним із суттєвих недоліків англійських університетів непропорційно велике, в порівнянні з іншими предметами, час, відводу, там для вивчення стародавніх мов. «Найбільш укорінена помилка в університетах, - писав Р. Стиль в своєму журналі« Опікун »в 1713 році, - полягає в загальному зневазі до того, що робить людину добре вихованим, і в загальній увазі до того, що називається глибокою вченістю» [11 ]. Честерфілд, що навчався в коледжі Трійці Кембріджського університету трохи більше року, писав про себе: «Дев'ятнадцяти я розлучився з Кембриджським університетом; в стінах його я був найдосконалішим педантом: бажаючи блиснути в розмові, я наводив цитати з Горація, коли мені хотілося пожартувати, я цитував Марціана, коли ж мені приходило в голову розігрувати з себе джентльмена, я починав говорити віршами Овідія. Я був переконаний, що здоровий глузд шукати треба тільки у стародавніх, що класична література містить все, що необхідно людині, корисна йому і здатна його прикрасити, і римська тога дорослого чоловіка була мені більше до смаку, ніж вульгарна і груба одяг моїх сучасників »( 177). Як і інші просвітителі, він вважав університетську освіту відірваним від життя і не мають нічого спільного з дійсністю.
Інший усталеною в заможних англійських сім'ях традицією, перевагами якої піддає сумніву Честерфілд, була так звана «велика поїздка» (Grand Tour) - більш-менш тривалу подорож по континентальній Європі, переважно по Франції та Італії, в супроводі гувернера. Англійські письменники і публіцисти XVIII століття також не схильні були занадто високо оцінювати освітнє, а тим більше виховне значення таких поїздок. У своєму знаменитому «Дослідженні про природу і причини багатства народів» Адам Сміт стверджував, що, виїжджаючи за кордон в 17 або 18 років і повертаючись в 21 рік, молода людина зазвичай набував знання в одному або двох мовах, на яких не міг як слід ні говорити, ні писати, в усьому ж іншому повертався «більш пихатим, більш аморальним і більше нездатним до якого-небудь заняття». Тільки погана репутація, до якої університети дозволили собі докотитися, могла зробити поширеним настільки безглуздий звичай, як подорож у цей ранній період, вважав Сміт [12]. Подібний карикатурний образ англійського джентльмена, який повернувся з подорожі, намалював Дж. Філдінг. У своєму романі «Історія пригод Джозефа Ендруса і його друга Абраама Адамса», описуючи юнацькі роки життя багатого сільського сквайра, він розповідає, що мати схилила сина до двадцяти років до подібного подорожі на континент тому, що «за її поняттями, воно відмінно замінило б йому навчання у закритій школі чи університеті ». Поїздивши по Європі, молодий сквайр, за словами Філдінга, «повернувся додому з великим запасом французьких костюмів, слівець, слуг і глибокого презирства до рідної країни». Мати з його поверненні «привітала себе з великим успіхом», завершує Філдінг свою розповідь, тому що незабаром молодий чоловік «забезпечив собі місце в парламенті і уславився одним з найбільш витончених джентльменів свого часу» [13]. Прагнучи дати синові найкраща освіта, Честерфілд відправив сина в таке ж подорож спочатку до Німеччини, потім на рік до Італії, а після цього до Франції. Він бачив у ньому практичну користь і вважав, що вивчення сучасних мов, знайомство з цивільним і військовим пристроєм, конституційним ладом, релігією, звичаями різних народів, їх ремеслами і т.д. необхідно для майбутнього державного діяча або дипломата. У його листах часто можна зустріти зазначення такого роду: «Дізнайся про державні доходи, армії, ремеслах, торгівлі, поліції, правосуддя. Занось у зошит ». Разом з тим він у категоричній формі застерігав його від знайомства з молодими англійцями, яких у ті роки було багато і в Туринської, і в Паризькій академії, де Стенхоп-молодшому належало пройти курс навчання. Дуже непривабливий образ англійського «джентльмена», студента університету, він малює перед сином: «Найчастіше мої юні співвітчизники - це хлопці неотесані, вони ведуть себе за кордоном непристойно, і до крайності обмежені і тупі, особливо, коли сходяться разом. Треба віддати належне моїм співвітчизникам, їм зазвичай притаманні вади самого найнижчого штибу. Їх залицяння за жінками - це ганебний розпуста публічного будинку, за яким слідує втрата здоров'я і доброго імені. Трапези їх закінчуються непробудним пияцтвом, диким розгулом, вони б'ють скло, ламають меблі і дуже часто - ламають один одному кістки »(98-99).
Честерфілд сподівався, що синові вдасться уникнути їх суспільства і обертатися тільки у великосвітських колах, для чого забезпечив його численними рекомендаційними листами. Як і Локк, він вважав, що головним засобом виховання є приклад. Звідси - перевага домашнього виховання навчання в школі та університеті.
Якими ж знаннями необхідно було володіти джентльменові, що готує себе до кар'єри політика і дипломата? На думку Честерфілда, для цього терену абсолютно необхідні були знання нових мов, уміння правильно читати, писати і говорити на них, знання законів різних країн, і зокрема державного устрою, знання історії, географії та хронології (25). Що ж стосується знання стародавніх мов і літератур, то його він розглядав як «саме корисний і необхідний людині прикраса», не мати якого «соромно» (52). Втім, Честерфілд вважав, що кожному джентльменові незалежно від його професії належало знати мови, історію і географію, як стародавні, так і нові, філософію, логіку, риторику. Вплив середньовічної системи, заснованої на вивченні «тривиума» (граматика, риторика, логіка) і стародавніх мов (латинської та грецької) було тоді ще дуже сильним і становило важливу частину освіти джентльмена, незважаючи на прагнення передових мислителів давати дітям тільки корисні знання.
Відправляючи сина на навчання до Паризької Академії, коли тому було 19 років, Честерфілд підвів підсумок своїх досягнень в галузі навчання сина, розглядаючи їх як один із видів практичної діяльності, що приносить дохід: «Якщо уявити тебе як дебітора і кредитора, то ти виглядаєш так. Кредит: французька мова, німецька, італійська, латина, грецька, логіка, етика, історія, право природне, міжнародне, публічне. Дебет: англійська, дикція, манери »(152). Але саме це останнє і становило, на думку Честерфілда, найбільш важливу частину виховання англійського джентльмена.
Абсолютно необхідним для «державного мужа» в такій країні, як Англія, було добре володіння англійською мовою, вміння виголошувати промови, а для цього було потрібно працювати над дикцією, домагатися, щоб голос був милозвучності, чітко вимовляти кожен склад і т.д. Велике значення надавалося виробленні ясного ділового почерку (70). Мистецтву говорити і писати ясно, правильно, гарно і легко слід було вчитися, читаючи кращих письменників і уважно вслухаючись в мову тих, «хто гідний наслідування». В якості зразка таких творів Честерфілд рекомендував «Характери» Лабрюйера, «Максими» Ларошфуко, «Мемуари» кардинала де Реца, «Про виховання» Локка, твори Драйдена, Аттербері, Свіфта, Аддісона, Попа, Бо-лінгброка (79, 80, 81 , 82, 84). Особлива увага приділялася виробленню підпису юного джентльмена. Честерфілд вважав, що у кожного дворянина повинна була бути певна підпис, ніколи не змінюється, її завжди можна було легко впізнати, але нелегко підробити. Він готував сина до життя придворного, але розглядав її не як пусте існування, а як величезний «діловий світ», в якому того потрібно було зайняти гідне положення.
Хоча Честерфілд і вважав, що знання не головне у формуванні джентльмена, він вважав їх необхідними для того, щоб домогтися високого суспільного становища. При цьому він чудово розумів, що придбання знань і умінь - це важка праця, що вимагає багато сил і часу, який можна порівняти з рабством. Для досягнення поставлених цілей необхідні такі якості, як працьовитість і працездатність, вміння розпоряджатися своїм часом. «Чим більше годин ти будеш в дорозі, тим швидше ти наблизишся до кінця подорожі. Чим швидше ти будеш готовий до свободи, тим швидше вона прийде, і твоє звільнення від рабства буде цілком залежати від того, як ти вжити надане тобі час »(43), - писав він, наставляючи сина в щоденних наполегливих заняттях. Він ратував за особу діяльного, вміє цінувати «найбільшу коштовність» - час, і вважав непростимою «неробство і досконале неробство» (26).
Іншим важливим якістю, необхідним не тільки для навчання, але і для перебування в суспільстві, на думку Чес-терфілда, було намагання, старанність, але головне - уважність (22-23). Пильна і завжди зосереджений на чомусь одному увагу - вірна ознака людини неабиякого, вважав він, тоді як поспіх, хвилювання і метушливість - характерні риси людини легковажного і слабкого: «Немає нічого простіше: треба тільки завжди робити щось одне і ніколи не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні »(31).
Честерфілд розумів, що знання закладаються в ранньому віці. Неодноразово він нагадував синові про те, що якщо не закласти фундаменту знань до 18 років, він ніколи потім за все життя цими знаннями не опанує. «Я не вимагаю і не чекаю від тебе великої ретельності в науках, після того як ти вступиш у великий світ, - писав він - Я розумію, що це буде неможливо, а в деяких випадках, може бути, навіть недоречно. Тому пам'ятай, що саме зараз у тебе є час для занять, які не будуть для тебе утомливі і від яких тебе ніщо не зможе відволікти ». Коли Філіпу Стенхоп-молодшому було 18 років, Честерфілд знову писав йому про необхідність наполегливих занять, стверджуючи, що тим, чим той буде через три роки, він буде потім все життя (62).
У силу сформованих традицій для того, щоб піднятися у світлі, джентльмен повинен був оволодіти танцями, верховою їздою і фехтуванням. Танці, витончене рух рук, вміння надіти капелюх і подати руку, на думку Честер-Філд, «саме по собі смішно», але таким виглядати не повинно, тому що в силу обставин, що склалися танці можуть стати для молодої людини необхідністю і повинні бути предметом уваги кожного джентльмена (17, 23). Посилаючи сина в закордонну подорож до Італії, він розробив для нього наступний розпорядок дня. Він наполягав, щоб, по-перше, той щоранку регулярно займався з м-ром Хартом, його домашнім вихователем, як стародавніми мовами, так і всіма іншими предметами. По-друге, щоб він кожен день вправлявся у верховій їзді, в танцях і фехтуванні. По-третє, щоб він досконало оволодів італійською мовою. І, нарешті, щоб вечора свої він проводив у самому кращому суспільстві. Крім того, вимагав, щоб Стенхоп неухильно дотримувався розклад Академії і підкорявся всім її правилами (95).
Але не моральні якості і не знання Честерфілд вважав головним у вихованні джентльмена. Про що б він не писав синові, які б суворі навіювання не робив з приводу необхідності опановувати знаннями чи витягувати з прочитаного уроки високої моралі і чесноти, його думки завжди поверталися до необхідності опанувати «великим мистецтвом подобатися людям» (199): «Отже, закрий книги, які ти читаєш з серйозними цілями, відкрий їх тільки заради задоволення, і нехай велика книга світського життя стане предметом твоїм серйозних занять », - писав він. У цьому Честерфілд бачив головну мету і сенс виховання джентльмена (152). Справжній джентльмен - це людина, в повній мірі оволодів мистецтвом подобатися, «горезвісному» вмінню себе тримати, світської ввічливістю і манерами (178). Самі «Листи» - це справжня енциклопедія світського життя.
На відміну від Локка, який пов'язував поняття джентльмена з представниками нового дворянства - джентрі, Честерфілд говорив про вищих верствах суспільства, англійської аристократії, тих людей, які займали привілейоване становище і, за визнанням самого графа, більше за інших вдавалися до розваг. До цього шару належав сам, усіх же інших відносив до «нижчого суспільству». Правда, була ще одна категорія людей, що відносяться до «хорошому суспільству», - це люди, які мають особливі заслуги або домоглися значних успіхів в науках і мистецтвах. «Що стосується мене, - зізнавався він, - то, коли я бував у суспільстві м-ра Аддісона і м-ра Попа, я відчував себе так, як ніби я з государями всієї Європи» (39). Нижчого ж суспільства варто уникати як «людей нікчемних та гідних презирства».
У залежності від того, в якому суспільстві ти знаходишся, слід було вибрати правильну манеру поведінки. «Людина вихований вміє говорити з нижчестоящими людьми без зарозумілості, а з вищестоящими - шанобливо і невимушено», - вчив Честерфілд (57). Його головна порада полягав у тому, «щоб спілкуватися з тими, хто вище тебе». «Це підніме тебе, тоді як спілкування з людьми нижчого рівня змусить тебе опуститися», - пояснював він цей «секрет» кар'єрного успіху (39).
Джентльмен - поняття, протилежне простолюдину, і головне, що його відрізняє від останнього, - це манери та поведінку. Честерфілд наставляв: «понаблюдай за звичками простолюдина - для того, щоб уникати їх, і нехай навіть вони говорять і роблять те ж саме, що й люди світські, ведуть себе вони все ж зовсім інакше: саме це-то поведінка, а не що-небудь інше - і є відмінна риса людини вихованого. Самий неосвічений селянин говорить, рухається, одягається, їсть і п'є так само, як людина, яка отримала найкраще виховання, але виходить у нього це зовсім не так »(155).
У справжнього джентльмена повинні бути шляхетні манери, як у самому малому, так і в самому великому. І тут не може бути дрібниць, бо людини світської, отримав виховання при дворі, можна дізнатися і відрізнити від простолюдина по кожному слову, кожній позі, кожному жесту і навіть кожному погляду. Одним словом, «по нозі дізнаємося Геркулеса», - наводить він латинську приказку (155). Не випадково Честерфілд дає сину докладні настанови про те, як чистити нігті, щоб кінчики нігтів були гладкі і чисті, без чорної облямівки, як важливо вміти майстерно нарізати м'ясо і птицю, вчить ні в якому разі не колупати пальцем у носі або вухах, дивитися, щоб панчохи були добре підтягнуті, а черевики застебнуті і т. ° п. Заперечуючи своїм опонентам, які поставилися б до таких порад з найбільшим презирством, він звертає увагу на те, що всі ці дурниці і складають те приємне ціле, що в поведінці виражається словом «люб'язний» і що дається людині, дуже досвідченому в світського життя і вміє розташувати до себе людей (156).
У питаннях виховання Честерфілд виходив з відомого положення Локка про природну однаковості всіх людей і незмінних принципах людської природи, яке було сприйнято всій просвітницької філософією. Він визнавав, що все, чим люди відрізняються один від одного, - результат їхнього виховання та становища в суспільстві. Як і Локк, він надавав навколишнього середовищі поряд з вихованням вирішальний вплив на формування людини, стверджуючи, що «люди зазвичай бувають тим, що з них зробили виховання і суспільство, коли їм було від 15 до 25 років» (56). Але у Честер-Філд на перший план вийшли чисто зовнішні відмінності, придбані манери і світська ввічливість. Він визнавав, що здобути повагу і визнання оточуючих людей можна тільки будучи людиною чесною і шляхетним, викликати захоплення і схиляння - тільки будучи людиною обдарованим і вченим. Але для того, щоб змусити людей себе полюбити, знаходити задоволення в твоєму суспільстві, в житті необхідно володіти якимись особливими другорядними якостями, тими, з яких і формується образ вихованої людини. Він складається перш за все з вміння легко і невимушено тримати себе в суспільстві (12, 44). Для цього необхідно мати гарні манери, ввічливість, ввічливість, привітність, вміння надавати знаки уваги, чемність - всі ті якості, які допомагають привернути до себе оточуючих (10, 11, 12, 32, 44). Головний засіб придбання світських манер - досвід і наслідування. Треба вміти вибрати «хороші зразки» і уважно їх вивчати. Разом з тим, Честерфілд чудово розумів, що зовнішня чемність двору оманлива. «Ти вступаєш у світ, - писав він в 1747 році, коли Стенхоп було 15 років, - побоюйся ж людей, які пропонують тобі свою дружбу. Будь з ними дуже чемний, але разом з тим і дуже недовірливий; відповідай їм люб'язностями, але тільки не відвертістю. У твоєму віці юнаки бувають до крайності Простосердий і легко можуть піддатися обману з боку людей досвідчених, які потім зловживають їх довірою »(37). «Понад усе людині потрібно мати відкрите обличчя і приховані думки» (184).
Для того, щоб бути прийнятим в великосвітське суспільство, від людини потрібно не доводити або з чимось не погоджуватися, а приховувати свої знання, аплодувати, не схвалюючи в душі, поступатися для того, щоб досягти своєї мети, принизитися для того, щоб піднятися . Щоб привернути до себе людей, треба було володіти такими якостями, як делікатність, вкрадливість і покірність. «Живучи в світі, треба іноді мати мінливістю хамелеона», - писав Честерфілд (164, 165).
Важливе значення мав зовнішній вигляд світської людини. Одним з численних елементів мистецтва подобатися було вміння добре одягатися. «Треба одягатися зі смаком, відповідно до моди, щоб костюм добре сидів і, крім того, вміти його носити» (154). Це не означало, що джентльмен повинен був змагатися в одязі зі чепуруном. Одягатися треба було так, щоб не виділятися з усіх і не здаватися при цьому смішним. Одяг не повинна бути занадто недбалої або, навпаки, надто вишуканою (23). У всьому потрібно було знати міру, а головне, виробити стиль, бо «стиль - це одяг наших думок» (89). Істотну частину туалету становило також уміння укладати волосся, особливу увагу слід приділяти взуття. З голови до ніг треба було мати чистий і охайний вигляд. (154). Зуби, руки і нігті повинні були утримуватися у зразковій чистоті.
Отже, головне, чого необхідно було добитися джентльменові, - це опанувати мистецтвом подобатися людям, в основі якого - «suaviter in modo» [14]: світська ввічливість, вміння себе тримати, хороші манери - «великий секрет», осягнути Честерфілд за довгі роки життя при дворі. Він зізнавався синові: «Запевняю тебе, що тим, що я став представляти собою в світі, я набагато більше був зобов'язаний цьому ось бажанням сподобатися всім, ніж якому-небудь властивому мені гідності або яких-небудь грунтовним знанням, які у мене тоді могли бути »(178).
Саме такого роду поради дали привід критикам Х1Х століття дорікати Чес-терфілда в тому, що він вчив сина моральним принципам, які суперечать не тільки педагогічним нормам, а й елементарної етики. Насправді ж у листах немає нічого, що суперечило б просвітницькому світогляду. Ці слова близькі твердженнями Локка, який вважав, що виховання важливіше освіти і що відомості про те, як слід тримати себе в суспільстві і що необхідно знати про реальне життя, набагато істотніше вивчення мов і цитат з античних авторів, якими тоді забивали голови молодих людей у час навчання в університеті [15]. Якщо Честерфілд і відходив від високих моральних принципів, то тільки тому, що краще за багатьох знав справжню ціну людських зв'язків і стосунків у тому суспільстві, в якому, він сподівався, син займе не останнє місце. Перед ним стояла суперечлива і по суті справи нездійсненне завдання - зберегти просвітницькі погляди і показати дійсні моральні та етичні норми, необхідні у світському суспільстві. Конфіденційність та відкритість цього листування якраз і дозволяють відновити справжній, а не вигаданий образ англійського джентльмена XVIII століття.
Список літератури
1. Gardner. J. Chesterfield and Voltaire / «Cornhill Magazine». 1937. V. CLV.
2. Dibelius. Ch. Dickens. Leipzig and Berlin, 1926. P. 139.
3. Геттнер Г. Історія загальної літератури XVIII століття. СПб., 1863. Т.1. С. 355.
4. Coxon R. Chesterfield and his critics. London, 1925.
5. Руссо Ж.-Ж. Юлія, або Нова Елоїза / Пер. А. Худадова. М., 1961.
6. Gracian B. The Complete Gentleman. London, 1730; Philpot S. Polite Education. London, 1747.
7. Честерфілд. Листи до сина. Максими. Характери / Под ред. М.П. Алексєєва. М., 1978. С. 81.
8. Алексєєв М.П. Честерфілд і його «Листи до сина» / Честерфілд. Листи до сина. Максими. Характери / Под ред. М.П. Алексєєва. М., 1978. С. 279.
9. Честерфілд. Листи до сина. С. 164.
10. Алексєєв М.П. Честерфілд ... С. 266-267.
11. Англія в памфлеті. Англійська публіцистична проза XVIII століття. М., 1987. С. 54.
12. Smith A. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of the Nations The Glasgow Ed of the Works and Correspondence of Adam Smith. Oxford, 1976. P. 218.
13. Філдінг Г. Історія пригод Джозефа Ендруса і його друга Авраама Адамса. Ч. III. Гол. 7 / / Філдінг Г. Вибрані твори. М., 1986. С. 294.
14. По прийомів м'яко (лат).
15. Авдєєва К. Д. Джон Локк про фізичне й моральне виховання / / Традиції освіти і виховання в Європі X - XII ст. Іваново, 1995.