Соціологія та її роль у пізнанні та перетворенні суспільства

Агентство з освіти

Російський заочний інститут текстильної та легкої промисловості

Реферат з соціології

Соціологія та її роль у пізнанні та перетворенні суспільства.

Автор студент I курсу ФЕУ

Челакова Є.А.

Науковий керівник

Булатов А.Б.

Твер 2004

План.

1. Предмет соціологічної науки. Структура соціології.

2. Місце соціології в системі сучасного наукового знання.

3. Функції соціології, її роль у перетворенні суспільства.

Література.

1. Предмет соціологічної науки. Структура соціології.

Соціологія - відносно молода наука. Вона виникла лише в першій половині ХІХ століття. Її засновник - французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857), який ввів і сам термін "соціологія", склавши його з латинського societas - суспільство і грецького logos - слово, вчення. Таким чином, дослівно соціологія - це наука про суспільство.

Але є й інші науки, що вивчають суспільство - філософія, економіка, історія, соціальна психологія та ін Всі вони розглядають суспільство під своїм кутом зору, знаходять свій аспект, свою ділянку вивчення. Розглянемо відмінності соціології від всіх інших гуманітарних і соціально-економічних наук.

По-перше, соціологи розглядають суспільство не просто як суму окремих індивідів, а як систему - тобто цілісну сукупність пов'язаних між собою взаємозалежних елементів, що знаходяться у взаємодії один з одним. В якості таких елементів можуть виступати як окремі особистості, так і соціальні спільності і соціальні інститути.

По-друге, соціологія вивчає не будь-які взаємодії, а лише соціальні - тобто такі, які виникають в результаті спільної діяльності людей, в результаті проявляється їх вплив один на одного.

По-третє, особливість соціології полягає в тому, що її цікавлять не конкретні окремі й унікальні події людської життєдіяльності, а стійкі і повторювані зразки поведінки людей у суспільстві. При подібних обставинах поведінка людей має схильність до повторення (наприклад, поведінка викладача і студентів у навчальній аудиторії). Соціологія вивчає суспільство в динаміці, у розвитку, але перш за все (на відміну від історичної науки, наприклад) в центрі її вивчення тенденції функціонування сучасного суспільства.

Необхідно вказати на складності у визначенні предмета соціології, що пов'язано з тим, що предмет соціології змінювався з плином часу. ¹ «Для кращого розуміння суті предмета соціології важливо уявити суспільство як структуру, тобто не як просте скупчення індивідів, випадково взаємодіють один з одним, а як ціле, що складається з певним чином розташованих упорядкованих частин, взаємодіючих між собою в строго зазначених межах. Ці частини можуть включати в себе як прості елементи, якими є окремі особистості, так і сукупності цих елементів, або соціальні спільності, об'єднані за певними ознаками ² ». В.Г. Харчева зазначає, що «у широкому сенсі соціологію можна визначити як науку про суспільство. У вузькому сенсі власне предметною областю цієї науки є особистість в соціальних взаємодіях, соціальне життя людей, так як суспільство вивчається саме через людину і його соціальну поведінку, оцінки, думки, інтереси і т.д. ³ »Предмет соціології - це соціальне життя суспільства, тобто комплекс соціальних явищ, що випливають із взаємодії людей і спільнот. Поняття «соціальне» розшифровується як стосується життя людей в процесі їх взаємовідносин. Життєдіяльність людей реалізується в суспільстві в трьох традиційних сферах (економічній, політичній, духовній) та однієї нетрадиційної - соціальної. Три перші дають горизонтальний переріз суспільства, четверта - вертикальне, що припускає розподіл по суб'єктам суспільних відносин (етносам, сім'ям та ін.) Ці елементи соціального устрою в процесі їх взаємодії у традиційних сферах і становлять основу соціального життя, яка у всьому своєму різноманітті існує, відтворюється і змінюється лише в діяльності людей.

Люди взаємодіють, об'єднуючись у різні спільності, соціальні групи. Їх діяльність носить переважно організований характер. Суспільство можна уявити як систему взаємодіючих і взаємопов'язаних спільнот та інститутів, форм і методів соціального контролю. Особистість проявляє себе через сукупність соціальних ролей і статусів, які вона грає або займає в цих соціальних спільнотах та інститутах. При цьому під статусом розуміється положення людини в суспільстві, що визначає доступ до освіти, багатства, влади та ін. Роль можна визначити як очікуване від чоловіка поведінка, обумовлене його статусом. Таким чином, соціологія вивчає соціальне життя, тобто взаємодія соціальних суб'єктів з проблем, пов'язаних з їх соціальним статусом.

Соціологія вивчає різні рівні соціальної реальності і в силу цього має певну структуру. У сучасній соціології співіснують три підходи до структури даної науки.

Перший (змістовний) передбачає обов'язковість наявності трьох основних взаємопов'язаних компонентів: а) емпірії, тобто комплексу соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз реальних фактів соціального життя з використанням спеціальної методики, б) теорії - сукупності суджень, поглядів, моделей, гіпотез, що пояснюють процеси розвитку соціальної системи в цілому і її елементів; в) методології - системи принципів, що лежать в основі накопичення, побудови та застосування соціологічного знання.

Другий підхід (цільової). Як і багато інших наук, соціологія розвивалася у двох основних напрямках: фундаментальному і прикладному ^4. Підставою для виділення фундаментальної та прикладної соціології служить розходження в цілях і завданнях, які ставляться перед соціологічними дослідженнями. Фундаментальна соціологія (базова, академічна) орієнтована на приріст знання і науковий внесок у фундаментальні відкриття. фундаментальне дослідження ставить за мету переважно розробку наукових теорій, розвиток основних принципів соціології, виявлення універсальних взаємозалежностей і закономірностей. Вона вирішує наукові проблеми, пов'язані з формуванням знання про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку. Прикладна соціологія орієнтована на практичну користь. Прикладне дослідження спрямоване на вирішення будь-яких практичних проблем і завдань. Це сукупність теоретичних моделей, методів, процедур дослідження, соціальних технологій, конкретних програм і рекомендацій, націлених на досягнення реального соціального ефекту. Як правило, фундаментальна і прикладна соціології вбирають і емпірію, і теорію, і методологію.

Третій підхід (масштабний) ділить науку на макро - і мікросоціології. На макрорівні соціологія вивчає великомасштабні соціальні явища (етноси, держави, соціальні інститути, групи та інших) і які у них історично тривалі процеси. На мікрорівні соціологія досліджує сфери безпосереднього соціального взаємодії, вивчає поведінку індивідів у їх безпосередньому міжособистісному взаємодії, аналізує соціальні явища і процеси у відносно невеликих соціальних системах (міжособистісні відносини, процеси спілкування в групах, сфера повсякденної реальності). Макро-і мікрорівні соціології тісно взаємопов'язані, так як повсякденну поведінку людей здійснюється завжди в рамках певних соціальних систем та інститутів.

У соціології виділяються також змістовно-структурні елементи різного рівня: загальне соціологічне знання; галузеві соціології (економічна, індустріальна, політична, досуговая, управлінська та ін); самостійні соціологічні школи, напрямки, концепції, теорії.

Таким чином, соціологія являє собою розгалужену систему знання. Вона включає загальну соціологічну теорію про становлення, розвиток і функціонування спільнот різних рівнів і про відносини між ними, досліджує масові соціальні процеси і типові соціальні дії людей; теорії середнього рівня (галузеві та спеціальні соціологічні теорії), що мають більш вузьку предметну область порівняно із загальною теорією ; емпіричні дослідження. Соціологія як система знання спирається на вивчення фактів соціальної дійсності, а її теоретичні узагальнення зв'язуються воєдино на базі фундаментальних принципів тлумачення соціальних явищ і процесів.

2. Місце соціології в системі сучасного наукового знання.

Соціологія розвивається не ізольовано, а в постійному взаємозв'язку з іншими суспільними науками, займаючи при цьому провідну роль в системі суспільних наук. По-перше, соціологія дає іншим громадським наук науково обгрунтовану теорію суспільства та його структурних елементів. По-друге, являє інших наук техніку і методику вивчення людини і його діяльності, а також методи вимірювання цієї діяльності. Це проявляється, зокрема, в тому, що інші суспільні науки "соціологізіруются", в результаті чого в їхніх надрах формуються нові напрями досліджень - соціальні: соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та ін

Політологія, економіка, право та інші суспільні науки вивчають лише якусь одну сферу життя суспільства, соціологія ж «вивчає суспільство в цілому як єдину цілісну систему, як особливий і єдиний організм ^5» з притаманними йому властивостями, відносинами і закономірностями функціонування, які проявляють себе в будь-якій сфері життєдіяльності, чи то економічної, правової чи політичної. У той же час будь-який суспільний процес, досліджуваний спеціальними науками, входить як нерозривна частина в узагальнений, цілісний соціальний процес.

Тому можна сказати, що соціологія - це генералізірующего (узагальнююча), за словами П.А. Сорокіна, наука по відношенню до інших наук, що вивчають суспільство і людину. З іншого боку, у своїх генералізірующего функціях соціологія залежить від відкриттів в інших науках, таких, наприклад, як історія, економіка, політологія.

Найбільш близькими по предмету дослідження до соціології наук вважають звичайно соціальну антропологію та соціальну психологію. Проте соціальна антропологія займається вивченням локальних, простих, доіндустріальних культур і товариств для визначення походження і процесів розвитку людського роду і людської культури. Соціологія ж вивчає сучасні складні суспільства.

Крім того, соціальна психологія досліджує психологічні причини, механізми і закономірності поведінки людей у групах і суспільствах, а також психологічні характеристики індивідів, груп і спільнот.

Історично тісний зв'язок існує між філософією і соціологією. Філософське пізнання було першою спробою на абстрактному рівні не лише забезпечити, а й вивчити соціальну реальність, ставши тим самим попередницею соціології. У силу цього філософія і соціологія мають загальні аспекти у вивченні соціальної реальності, бо і та, і інша наука розглядають суспільство в цілому, в його системності. При цьому соціальна філософія виступає як загальнотеоретична і методологічна основа соціології. Наприклад, при вивченні будь-якої етнічної спільності соціологія базується і на філософських концепціях, які дозволяють розкрити універсальні підстави буття будь-якого етносу. З іншого боку, соціологія, даючи конкретний аналіз різних проявів суспільного життя, постачає матеріал для філософських узагальнень. Однак філософія і соціологія розрізняються між собою предметом, а також цілями і завданнями дослідження.

Основна відмінність соціологічного та філософського підходів полягає в тому, що соціологія приділяє головну увагу осмисленню отриманого емпіричного матеріалу, а філософія - зосереджується на філософському осмисленні теоретичних джерел.

Чимало спільного є між соціологією та історією. Обидві науки вивчають суспільство як ціле в усіх його конкретних проявах, грунтуючись на дослідженні конкретних фактів суспільного життя. Проте, якщо історична наука вивчає тільки те, що вже відбулося, то соціологія переносить центр ваги своїх досліджень на сучасність. Соціологія відрізняється від історії і за предметом дослідження: якщо історія вивчає всі сторони, форми прояву суспільного життя, то соціологія - тільки "соціальне" у суспільстві. Крім того, соціологія відрізняється від історії і соціології за своєю природою і сутності: соціологія виявляє повторюване, типове, сутнісне в цьому ряду соціальних явищ, і процесів, історія ж - конкретно-хронологічний хід подій у всій їх індивідуальності, неповторності.

Тісний зв'язок існує між соціологією та політологією. Політологія в прагненні розкрити закономірності політичного життя як однієї зі сфер життя суспільства, не може не враховувати особливості суспільства як цілісної соціальної системи, на що спрямований соціологічний аналіз. Разом з тим суспільство не можна зрозуміти і тим більше реформувати без урахування впливу на його розвиток політичних структур і політичних режимів. Особливо чітко виявляється зв'язок соціології та політології в появі такої спеціальної соціологічної теорії, як соціологія політики. Політична соціологія в той же час є частиною політологічного знання. Однак, соціологія та політологія - різні науки: соціологія досліджує соціальне життя, політологія - політичну реальність, політичне життя.

Слід зазначити, що взаємний зв'язок існує також між соціологією та економічними науками, соціологією і правовими науками, соціологією та етикою, соціологією і педагогікою. Тому можна сказати, що в широкому сенсі всі суспільні науки взаємопов'язані і становлять одну сукупну науку про суспільство, взаємообумовлюють існування один одного, хоча виділяють різні аспекти дослідження.

3. Функції соціології, її роль у перетворенні суспільства.

Значення соціологічної науки визначається в першу чергу тими функціями, які вона виконує в суспільстві.

Соціологія як самостійна від знань реалізує всі властиві суспільній науці функції: теоретико-пізнавальну, критичну, описову, прогностичну, перетворювальну, інформаційну, світоглядну. Взагалі функції, гуманітарних наук прийнято ділити на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні, і власне соціальні.

Гносеологічні функції соціології виявляється у найбільш повному і конкретному пізнанні тих чи інших сторін соціального життя. Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації. Існують і діють функції тільки у взаємозв'язку і взаємодії.

Основна з гносеологічних функцій соціології - теоретико-пізнавальна, критична. Теоретико-пізнавальна функції передбачає, що соціологія - галузь наукового знання, тобто відмінна від буденного знання, теологічних уявлень, ідеології і представляє знання спеціалізоване, об'єктивне, доказове. Це знання пов'язане з використанням спеціальної мови і спеціальних методів встановлення фактів і передане у вигляді освіти. Реалізуючи критичну функцію, соціологія диференційовано підходить до дійсності. З одного боку показує, що можна і потрібно зберегти, зміцнити, розвинути адже не все треба міняти перебудовувати, і т. п. З іншого боку виявляє те, що дійсно вимагає радикальних перетворень. Теоретико-пізнавальна, критична функція, природно, полягає в тому, що соціологія накопичує знання, систематизує їх, прагне скласти найбільш повну картину соціальних відносин та процесів у сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології відносяться об'єктивні знання про основні соціальні проблеми розвитку сучасного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона покликана забезпечити надійну інформацію про різні процеси, що відбуваються в різних соціальних сферах суспільства, а саме, про зміну соціальної структури, сім'ї, національних відносин і т. п. Очевидно, що без конкретних знань про процеси, що відбуваються усередині окремих соціальних спільнот або об'єднань людей, забезпечити ефективне соціальне управління неможливо. Ступінь системності і - конкретності знань соціології визначає ефективність реалізації її соціальної функції.

Описова функція соціології - це систематизація, опис досліджень у вигляді аналітичних записок, різного роду наукових звітів, статей, книг і т. п. У них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об'єкта, його дія, взаємозв'язки т. п. При дослідженні соціального об'єкта потрібно высокая нравственная чистота и порядочность ученого, потому что на основе данных, фактов и документов делаются практические выводы и принимаются управленческие решения. Эти материалы есть точка отсчета, источник сравнения для будущих поколений человечества. Социология не только познает мир, она позволяет человеку внести в него свои коррективы. Но человек должен всегда помнить, что преобразование общества - не самоцель, и преобразования нужны лишь тогда, когда соответствуют потребности и ценностям людей, ведут к улучшению благосостояния и общества и людей. Как бы ни была хороша полученная социологами социальная информация, она автоматически не превращается в решения, рекомендации, прогнозы. Познавательная функция социологии находит продолжение в прогнозах и преобразовательной функции.

Прогностическая функция социологии - это разработка научно обоснованных социальных прогнозов. Прогноз опирается на выявление тенденции и закономерности развития социального явления, решающие факторы, способные повлиять на прогнозируемый объект. Обычно социологические исследования завершаются образованием краткосрочного или долгосрочного прогноза изучаемого объекта. Краткосрочный прогноз опирается на скрытую тенденцию развития социального явления, а также на зафиксированную закономерность в открытии фактора, который решающе воздействует на прогнозируемый объект. Открытие такого фактора - сложный вид научного исследования. Поэтому в социологической практике чаще всего используются краткосрочные прогнозы. В современных условиях развития, когда научному обоснованию социальных проблем придается большое значение, социальный прогноз занимает важное место в исследованиях о развитии социального объекта.

Информационная функция социологии представляет сбор, систематизацию и накопление информации, полученной в результате исследований. Социологическая информация - самый оперативный вид социальной информации. В крупных социологических центрах она концентрируется в памяти ЭВМ. Ее могут использовать социологи, руководители объектов, где проводились исследования. В установленном порядке информацию получают государственные и другие управленческие и хозяйственные учреждения.

Мировоззренческая функция социологии вытекает из того, что она объективно участвует в социально-политической жизни общества и своими исследованиями содействует прогрессу общества. Подразумевается, что социальное знание, как и социально-гуманитарное знание в целом, способствует оценочной деятельности человека, т.е. выработке его ориентации в обществе, его отношения к себе и к другим. Мировоззренческая функция социологии выражается в воздействии на общественное сознание, создание ценностной системы, культивирование правил и норм поведения людей. История свидетельствует, что в большинстве социальных революций, реформ, реконструкций и трансформаций именно социологические концепции того или иного рода выступали ведущими в общественном развитии. Социологические взгляды Джона Локка сыграли важную роль в революции 1688г. при установлении либерально-демократического режима в Англии, труды Франсуа Вольтера, Жан Жака Руссо и других энциклопедистов сыграли преобразующую роль во Франции и т.п. Длительный период идеология марксизма выступала ведущим интеллектуальным направлением в России. Расистская идеология стала основой нацистского путча и третьего рейха в Германии.

Суть преобразовательной функции социологии в том, что выводы, рекомендации, предложения социолога, его оценка состояния социального субъекта служит основанием для выработки и принятия определенных решений. Но социология лишь наука, ее функция - разработка практических рекомендаций. Что же касается их внедрения реализации - это прерогатива органов управления, конкретных руководителей. Именно так и объясняется то обстоятельство, что многие весьма ценные и полезные рекомендации, разработанные социологами по преобразованию современного общества, так и не нашли на практике реализации. Более того, нередко органы управления поступают вопреки рекомендациям ученых, что приводит к тяжелым последствиям в развитии общества.

При рассмотрении вопроса о роли социологии в преобразовании общества следует подчеркнуть, что социологические знания активно проникают в широкие слои общества. Растущее число специалистов применяют свою социологическую подготовку в различных правительственных учреждениях. Методы, разработанные социологами и другими обществоведами, изучаются и используются различными специалистами. Яркий пример – опросы общественного мнения. Разработанные и примененные главным образом социологами и статистиками, они стали важным методом исследования рынка и опросов общественного мнения. Помимо уже рассмотренных областей применения социологии, деятельность социологов и других обществоведов обеспечивает поступление обширной информации, которая важна для принятия решений в социальной политике. Кроме того, социологическое исследование может помочь определить результаты мер социальной политики после их реализации ⁶ .

Кроме того, следует отметить, что для развития социологии, так же как и других наук, нужен определенный политический климат, способствующей ее совершенствованию и процветанию. «Для получения нового знания необходимы свобода исследования, свобода публиковать его результаты независимо от того, как к ним могут отнестись, а также уверенность в невозможности преследования по религиозным и политическим мотивам. В тоталитарных обществах развитие социологии и других общественных наук парализовано в результате периодического вмешательства и репрессий со стороны властей ⁷ ».

По мнению Э.А. Капитонова, социология слишком долго находилась под влиянием традиций прошлого, что приводило к несоответствию между реальностью и социологическими теориями. «Выражалось это в разрыве, между тем, что может дать социологическая наука на определенном этапе, и требованиями реальности. Кроме того, в неспособности понять и предвидеть новые социальные изменения ⁸ ».

Прямое воздействие на развитие социологии оказывают общественные проблемы и кризисы. В период Великой депрессии 30-х годов социологи сосредоточились на исследовании безработицы и ее влияния на семейную жизнь; в настоящее время социологи уделяют большое внимание проблемам секса и неравенства мужчин и женщин. Эти примеры показывают, в какой мере социология отражает проблемы общества в целом. В то же время именно тот факт, что социологи проводят исследования каких-то явления или процессов, подтверждает серьезность связанных с ними социальных проблем. Классическое исследование расовых отношений в США, проведенное Гуннаром Мирдалом, результаты которого были опубликованы в 1944г., оказало огромное влияние не только потому, что убедительно подтвердило униженное положение негров в этой стране, но и потому, что наглядно продемонстрировало, насколько такая ситуация противоречит идее равенства, провозглашенной в Америке ⁹ .

Состояние социологии в России отражает противоречивость развития нашего общества, где элементы прогресса соседствуют с кризисными явлениями. На фоне ведущихся исследования, расширения и дифференциации подготовки социологов, освоения западного опыта, издания журналов и монографий, функционирования институтов, факультетов и кафедр, коммерческих центров, звучат пессимистические голоса об отсутствии теоретической социологии. Ощущается неудовлетворенность ролью социологии в обществе, невостребованностью и ее манипуляцией ¹⁰ .

Как отмечает Т.И. Заславская, социология, как и другие общественные науки, несет определенную ответственность за то, как именно осуществлялись реформы в России, поскольку она была и остается их активным, хотя и далеко не главным участником ¹¹ . Российские социологи не часто обсуждают на конференциях проблемы своей социальной роли и ответственности. В отличие от западных коллег, постоянно рефлектирующих по поводу места социологии в обществе, ее взаимодействий с различными институтами, ее участия в осуществлении различных реформ, в России социология социологии не получила заметного развития. На думку Т.І. Заславской, это ошибка российских социологов. Для того чтобы социология была действительно полезной и нужной, ученые обязаны систематически оценивать, обсуждать и, если надо, корректировать свое участие в социальной трансформации России ¹² .

Сложившаяся в России ситуация повышает одновременно значение и ответственность науки, профессионально изучающей процесс социальной трансформации общества, преобразования его структур и институтов, механизмы взаимодействия социальных сил, определяющих общественное развитие. Социологическое сообщество должно выработать ясное представление о подлинном (в отличие от декларируемого политиками) социальном содержании осуществленных и проектируемых реформ, всесторонне и объективно оценить их общественные итоги и вероятные последствия.

Т.И. Заславская считает, что современная российская социология выполняет три главных функции. « Первая, носящая собственно научный характер, заключается в приращении фундаментальных и конкретных знаний о строении и функционировании общества и его крупных частей. Ее можно назвать научно-познавательной. Вторая функция, которую я назвала бы политической, отражает взаимодействие социологии с властными органами и состоит в содействии эффективному руководству общественным развитием. В основном она сводится к обеспечению "обратных связей" управления путем информирования органов власти о том, как принимаемые ими решения реализуются на местах, к каким результатам это приводит, и как можно повысить эффективность реформ. Третья функция нашей науки связана с формированием гражданского общества. Она заключается в методически надежном, доступном широкой публике и регулярном информировании общества о сущности происходящих процессов, их причинах и результатах. Назовем эту функцию гражданской ¹³ » .

Однако достигнутый уровень развития нашей науки еще недостаточен для полноценного, профессионального участия в научном обосновании реформ. Главные причины этого заключаются, во-первых, в отсутствии достаточно полного, надежного и конкретного знания социальных структур, институтов и механизмов функционирования современного российского общества. Во-вторых, в неразработанности общей теории или генеральной концепции постсоветского общества, которая могла бы составить методологическую основу специальных отраслей социологического знания, наподобие того, как это делал марксизм. Формирование такой концепции — центральная задача не только социологии, но и других общественных наук. Однако ее решение упирается в проблему не только времени, но и рождения новых крупных талантов ¹⁴ .

Наибольшие сложности связаны с выполнением политической функции социологии. Обычно наука и власть ориентируются на разные ценности и говорят на разных языках. Поэтому они плохо понимают друг друга даже в спокойные времена, не говоря о таких конфликтных и сложных периодах, как переживаемый в настоящее время. Бесспорно, социология как наука об обществе должна содействовать повышению социальной эффективности проводимых реформ. Естественной функцией ученых-обществоведов является научное консультирование тех, кто облечен правом так или иначе экспериментировать над обществом. Однако, профессиональное участие социологов в реформировании общества затрудняется тем, что современный правящий слой не заинтересован в сотрудничестве с наукой и не склонен выслушивать ее мнения.

На думку Т.І. Заславской, «самый естественный способ взаимодействия социологии с властью — это независимый объективный анализ происходящего и, в случае необходимости, информирование властных органов о фактических результатах их действий и об общественной реакции на принимаемые ими решения. Быть может, к этому надо прибавить высказывание собственного мнения о том, что следовало бы поправить или сделать иначе. Но все же наука, на мой взгляд, не должна прямо работать на правительство, иначе она перестанет быть наукой ¹⁵ ».

Література.

1. Заславська Т.І. Роль социологии в преобразовании России. http://www.msses.ru/tiz/papers.html

2. Капитонов Э.А. Социология XX века. – Ростов-на-Дону, 1996. - С. 364

3. Основи соціології. Курс лекцій. Ч. 1/ Отв. ред. Эфендиев А.Г. - М., 1994.

4. Радугин А.А., Радугин К.А, Социология: Курс лекций. - М., 1995.

5. Смелзер Н. Соціологія. - М., 1994.

6. Фролов С.С. Соціологія. Підручник. - М., 1994.

7. Харчева В.Г. Основи соціології. Підручник. - М., 1997.

8. Яковлев И.П. О "точках роста" в социологии.// Социс, 1999, – №1.