У тому числі ремонт та індивідуальне пошиття взуття | 0,2 | 0,2 | 0,2 | 0,0 | ремонт і індивідуальне пошиття одягу | 0,4 | 0,5 | 0,5 | 0,1 | індивідуальне пошиття і в'язання трикотажних виробів | 0,1 | 0.1 | 0,1 | 0,0 | ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів | 0,4 | 0,7 | 0.8 | 0,1 | ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів | 0,8 | 1.2 | 1,4 | 0,3 | ремонт і виготовлення меблів | 0,1 | 0.1 | 0,1 | 0,0 | хімічна чистка і фарбування | 0,1 | 0.1 | 0,1 | 0,0 | послуги пралень | 0,5 | 0,6 | 0,6 | 0,0 | ремонт і будівництво житла (квартир) | 0,3 | 0.4 | 0,4 | 0,3 | послуги фотографій | 0,2 | 0.4 | 0,8 | 0,0 | послуги лазень і душів | 0,1 | 0,1 | 0,1 | 0,0 | послуги перукарень | 0,5 | 0.9 | 1,1 | 0,1 | послуги прокатних пунктів | 0,2 | 0,3 | 0,3 | 0,0 | транспортні послуги | 0,9 | 1.5 | 1,6 | 2,2 | * Статистичний щорічник Укра'ши за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія. 1998, — С. 289. У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування [транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ре-4онт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів. За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне обслуговування індивідуальних транспортних засобів. Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення. Підкомплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін. З'являються нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, створюються фабрики, трести, об'єднання, мережа комплексних приймальних пунктів, вдосконалюються старі та запроваджуються нові форми і види обслуговування. У великих транспортних вузлах, у житлових мікрорайонах, місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі і з'являються нові підприємства служби побуту. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 1997 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарооборот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17435,1 млн. грн. Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадського харчування — 468 місць. У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 1997 р. становив 374 грн., в тому числі продовольчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах. Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах. Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим еконо-міко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв'язку з наявністю підсобних присадибних господарств. Структуру продовольчих товарів представляють переважно м'ясо і м'ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі непродовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо). Головним джерелом товарних ресурсів г промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси. Розміщення об'єктів громадського харчування часто не збігається з розміщенням об'єктів торгівлі. Слід пам'ятати, що підприємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у місцях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас. Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фірмових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадського харчування, особливо швидкого обслуговування. Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває |транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів. Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного. В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить про підвищення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зниження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємствами галузі. Підкомплекс зв'язку складається із взаємопов'язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації. Пункти зв'язку представлені відділеннями зв'язку і телефонними станціями. У відділеннях зв'язку, як правило, розміщені пошта, телеграф, телефон. В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв'язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв'язок — основний вид зв'язку між населеними пунктами. Основних домашніх телефонних апаратів загального користування у 1997 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у містах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення. Комплекс зв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 1997 р. було надано послуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн. В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості. 3. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін. Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин. Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%. Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується. Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах. Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах. Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці. Виробництво галантерейної продукції розміщено в обласних центрах та в інших містах України. Воно характеризується різноманітністю продукції та зростанням кількості малих підприємств, що її виготовляють. Виробництво товарів народного споживання зосереджено в різних галузях економіки України, причому в галузях важкої про-мисловості виробляється понад 40% всієї вартості товарів народного споживання. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва цієї групи товарів становили: телевізорів — 1,0%, холодильників побутових — 43,2%, пральних машин — 17,5%, легкових автомобілів — 16,3%, мотоциклів — 0,2%, велосипедів — 1,6%, фотоапаратів — 0,6%. Серед інших товарів народного споживання вагоме місце займають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромис-ний комплекс. В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва Іарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підпри-гмств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції. 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити підвищення життєвого рівня населення, всебічний розвиток людини та зростання продуктивності праці. Разом з тим тут нагромаджено багато проблем, які потребують: • визнання галузей соціального комплексу такими, що беруть активну участь у виробництві матеріальних і духовних благ, послуг; • подолання залишкового принципу фінансування галузей соціального призначення; • подолання міжрегіональних відмінностей у рівні обслуговування населення та забезпечення його елементами соціальної інфраструктури у відповідності з нині існуючими нормативами; • встановлення обгрунтованого рівня оплати праці фахівців галузей соціального комплексу, зокрема працівників освіти, охорони здоров'я, культури, науки; • формування ефективної системи управління галузями соціального призначення в умовах різних форм власності; • розробки нових типів проектів навчальних закладів, установ культури, охорони здоров'я з урахуванням формування ринкових відносин, широким використанням сучасного обладнання, оргтехніки; • розробки науково обгрунтованих критеріїв розвитку матеріальної бази галузей соціального комплексу. У перспективі в Україні передбачається створення потужного освітнього та наукового потенціалу на основі впровадження ступеневої освіти та створення потужних регіональних навчальних закладів. Буде поступово реалізовуватись стратегія структурного реформування освіти, спрямованого на кадрове та наукове забезпечення загальнодержавних програм в пріоритетних галузях економіки. Передбачається трансформування існуючої мережі профтехучилищ та забезпечення чотирирівневої професійно-технічної освіти, що задовольнить потреби економіки у кваліфікованих технічних кадрах. Велика увага приділятиметься оптимізації мережі вищих навчальних закладів. У перспективі система охорони здоров'я буде розвиватися за принципами доступності, солідарності, справедливості та універсальності. Це дасть змогу підвищити рівень профілактики захворюваності, надавати необхідну медичну допомогу вчасно і високоякісно. Серед програмних завдань на перспективу намічено покращання житлових умов населення через оновлення наявного житлового фонду, поліпшення роботи житлового і комунального господарства. Передбачається також вирішення інших соціально-економічних завдань. В галузях виробництва товарів народного споживання та послуг заплановано розширення імпортозамінюючої продукції, технологічне переоснащення та запровадження сучасних технологій. Вирішуватиметься комплекс проблем, пов'язаних із збільшенням експортного потенціалу цих галузей за рахунок створення спільних підприємств, залучення іноземних інвесторів. Література 1. Куценко В. Й. Сфера воспроизводства здоровья населення (соци-ально-зкономический й региональньїй аспект). — К.: Наукова думка, 1994.—224с. 2. Куценко В., Богуш JI. Потенціал сфери охорони здоров'я: регіональні аспекти // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 61—69. 3. Куценко В. І., Богуш Л. Г., Опалєва І. В. Соцільна сфера регіону (стан та перспективи розвитку). — К.: РВПС України НАН України. 1997.—252с. 4. Куценко В. І., Богуш JI. Г., Опалєва І. В. Соціальні наслідки економічних трансформацій в Україні (регіональні аспекти). — К.: РВПС України НАН України, 1998. — 49 с. 5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 416с. 6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. — К.: Вища школа, 1997. — 375 с. 7. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — 360 с. 8. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1997. — 618с.
Додати в блог або на сайт
Цей текст може містити помилки. Астрономія | Реферат 247.7кб. | скачати
Схожі роботи: Хімічний комплекс України Лісопромисловий комплекс України Лісовиробничий комплекс України Машинобудівний комплекс України Металургійний комплекс України 2 Машинобудівний комплекс України Промисловий комплекс України Агропромисловий комплекс України Народногосподарський комплекс України
|