Сервітути в Україну Їх практичне і теоретичне застосування

Зміст роботи

Введення

1. Загальна характеристика прав на чужі речі

2. Сервітути в Україну

2.1 Історичний розвиток сервітутного права

2.2 Сутність поняття сервітути

2.3 Суб'єкти і об'єкти сервітутних відносин

2.4 Види сервітутів

2.5 Встановлення сервітуту та його істотні умови

2.6 Зміст сервітуту та його захист

2.7 Підстави припинення сервітутних правовідносин

3. Теоретичне і практичне застосування сервітутів

Висновок

Скорочення, прийняті в тексті

Список використаної літератури

Програми

Введення

Виникнення і розвиток інституту сервітутів знаходиться в прямій залежності з розвитком інституту приватної власності. Як правило, відокремлене майно не має всіх тих властивостей і якостей, які необхідні для нормального його використання: наприклад, на певній земельній ділянці немає води або ця ділянка не має прямого виходу до загальної дорозі і т.п. Для того, щоб користування даними земельною ділянкою було можливо і господарсько доцільно, виникає потреба в користуванні (у відповідному відношенні) чужим майном (сусідній землею).

Такого роду питання були легко розв'язні в той час, коли всі речі перебували у спільній власності (племені, роду, громади). Але з виникненням права приватної власності власник не зобов'язаний був допомагати іншим, наприклад, не мала на своїй землі води, пасовища і т.п. У зв'язку з цим настала необхідна потреба в закріпленні за власником одного майна права користування у відомому відношенні чужим майном.

Для цієї мети і була введена така категорія прав, як сервітути (від слова servire - служити: одна річ служить потребам інший).

Міцність задоволення потреби у вигляді такої правової форми полягала в речовому характері сервітутного права: предметом сервітутного права є саме майно, а не дія певної особи, що зобов'язалася допускати користування його власністю з боку інших осіб. Тому суб'єкт сервітутного права зберігав своє право користування чужим майном незалежно від того, чи залишається його власником той, хто встановив на свою власність сервітут на користь іншої особи, або ж відбулася зміна власника. Сервітут був обтяженням самої речі і разом з нею переходив до нового власника.

Обмежений характер таких речових прав виражається в тому, що вони не охоплюють усіх правомочий володіння, користування і розпорядження річчю, а стосуються лише деяких з них (або самі правомочності мають суворо обмежений зміст). Здійснення цих прав теж обмежено законом або волею власника.

В даний час можна виділити як окремі, найбільш важливі різновиди цих прав (право особистого користування майном держави або окремих юридичних осіб, право довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою), так і їх групи, що допускають подальшу внутрішню диференціацію (наприклад, обмежені права користування земельними ділянками громадянами або організаціями).

У чинному законодавстві не вистачає шляхів ефективного врегулювання більшості виникаючих суперечок щодо сервітутного права, державі своїм впливом необхідно якомога краще регулювати ці суспільні відносини будь-якими законними та допустимими засобами.

Тому розгляд сервітуту, як правової категорії, на мій погляд, заслуговує об'єктивної значущості.

Для цього необхідно з'ясувати що ж являють собою сервітути, яка їхня сутність, структура, види, як вони регулюються в цивільному праві України, як поняття сервітути формувалися протягом тривалого часу.

Розгляд цих питань і є метою даної курсової роботи. У роботі буде зроблена спроба найбільш чітко і докладно відповісти, на ці та інші питання.

Таким чином, тема, що розглядається в цій роботі досить актуальна. Це пояснюється тим, що категорія обмежених речових прав сервітутного типу є новою для нашого цивільного законодавства і ще не до кінця вивчена і врегульована.

1. Загальна характеристика прав на чужі речі

Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на теж саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.

Отже, право на чужі речі - це самостійні (але виробничі від права власності) речові права, надають особі, які їх мають, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети і у встановлених межах.

Для прав на чужі речі характерними є такі ознаки:

Виробничий від права власності характер;

Абсолютний характер таких прав;

Дотримання "права за речами" (тобто, право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних речових прав);

Надання суб'єкту суміжного речового права переваги щодо суб'єктів зобов'язального права в реалізації права користування майном;

Абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має речове право на чуже майно, охраня.тся в тому ж порядку (в тому числі і від власника майна), що й права власника цієї речі (ст. 396 ЦК України).

Права на чужі речі можна з деякими застереженнями, розділити на дві групи:

Право користування чужими речами. Це головним чином сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предіальні). З урахуванням можливостей існування нібито подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі). Свого часу виникла теорія "розділеної власності";

Право розпорядження чужими речами. До них відносяться заставу і, зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у разі невиконання зобов'язання має права реалізації заставленого майна (чужої речі) для задоволення своїх майнових інтересів. Наприклад, іпотека - застава нерухомості - є правом на чуже майно, оскільки, хоча воно і залишається у власності боржника, кредито-заставодержатель може витребувати його від будь-якої особи для тог, щоб захистити свої інтереси.

Досить детально права на чужі речі врегульовані у ЦК України 2003 року.

Зокрема, справно чужі речі передбачені такі інститути, як право користування чужим майном (сервітути), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). Є також право володіння.

Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою.

Відповідно традиції, закладеної ще в римському праві (або навіть ще раніше у Греції), сервітути поділяються на земельні і особисті. Суть розподілу полягає в тому, що при земельних сервітути право користування чужою річчю встановлюється на користь власника сусідньої ділянки (це наче "відносини між ділянками", оскільки особа власника ролі не грає), а особисті сервітути встановлюються на користь певної особи (і, отже, припиняються його смертю).

Емфітевзис - це довгострокове відчужуване і успадковане право користування чужою землею з метою сільськогосподарського виробництва. Характерною власність емфітевзису є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, яке становить обов'язок емфітевта (користувача).

Суть суперфіцію полягає в тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію - фізичній або юридичній особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будівель або споруд безоплатно або за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваних і успадковане правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за цільовим призначенням.

До речових прав на чуже майно (ст. 345 ЦК України) відносять також право володіння, яке за своїми визначальними ознаками не може бути визнана класичним правом на чужу річ. Тим не менше, враховуючи концепцію ЦК України з цього питання, право володіння буде розглянуто серед інших суміжних речових прав.

Частина 2 ст. 345 ЦК України передбачає, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Таким речовим правом є, зокрема, іпотека - застава нерухомості, космічних і транспортних об'єктів. Вона являє собою право розпорядження чужими речами у разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання.

2. Сервітути в Україну

2.1 Історичний розвиток сервітутного права

Ще зовсім недавно про сервітути в нашій країні знали тільки з підручників по Римському праву, так як сервітутне право отримало широке поширення за часів Стародавнього Риму і залишило великий відбиток на сучасному цивільному праві.

У римському праві сервітутами називалися права користування чужою річчю, які встановлювалися або для створення певних вигод при експлуатації певної земельної ділянки або на користь певних осіб.

Слово servitus означало власне "рабство речі", "служіння її", тобто таке відношення, при якому річ, ділянка - praedium serviens - служив не тільки своєму власнику, але і використовувався для економічних вигод сусіднього панівного ділянки - praedium dominans, отже , для вигод власника останнього. Права останнього на працівницю річ теж називалися сервітутами. Потім термін servitus був поширений на цілий ряд подібних відносин.

Власник служить речі був зобов'язаний або утримуватися від певної дії на неї, який він надавав би на свою річ, якщо б вона була вільна від речових прав іншої особи - servitus. Римське право знало один сервітут - несення тяжкості надбудови, при якому на власника обтяженого ділянки лежав обов'язок проводити ремонт і відновлення опори - servitus oneris ferendi. Господар зобов'язаного сервітутом ділянки повинен був постійно тримати його в стані придатності, щоб підтримувати будова, власнику якого належав сервітут.

Сервітут є завжди право на чужу річ. Так як у своїй власній речі з'єднуються для власника всі норми користування нею, то виробилося основне положення nemini res sua servit - нікому не служить власна річ (D. 8. 2. 26), тобто не може бути сервітуту на свою річ.

Древнє римське право знало лише земельні сервітути, при яких підпорядкування одній земельній ділянці (praedium dominans) на користь його власника іншої земельної ділянки (praedium serviens) було формою економічного заповнення господарської корисності панівного ділянки (D. 45.1.140. 2).

Такі сервітути виникали на грунті дрібної роздробленої власності, коли окремі ділянки не були "господарсько-самостійними". Вони не могли обійтися власними коштами і ресурсами для задоволення невідкладних господарських потреб інакше, як шляхом створення постійної пов'язаності і взаємного заповнення між прилеглими ділянками.

Лише пізніше, коли місто Рим розрісся і став жвавим центром зростаючої держави, виникли міські сервітути, що застосовувалися відносно забудованих ділянок - servitutes praediorum urbanorum. І ті й інші сервітути приймали в містах досить різноманітні форми.

Сервітути, встановлені в інтересах сільськогосподарських ділянок, називалися сільськими - iura praediorum rusticorum. До них ставилися дорожні і водні сервітути, навіть тоді, коли вони в окремих випадках призначалися для міських земельних ділянок. З них належить виділити чотири найдавніших сервітуту: a) iter - право проходу пішки, на коні або в ношах: б) actus - право прогону худоби; в) via - право проїзду на возі з поклажею; г) aquaeductus - право проведення води.

Значно пізніше до сільських сервітутів були зараховані права черпання води - aquae haustus, випасу худоби на водопій - pecoris ad aquam appulsus, пасіння - pascendi і т.п. (D. 8. 3.1; D. 8. 3. 7; D. 8. 3.12; l, 2.3. Pr .2), а до міських сервітутів були віднесені: право стоку дощової води, право спуску води, право проведення каналу для нечистот, право вимагати, щоб не були забудовані вікна, щоб не був зіпсований вигляд, право зведення будівель не вище відомої заходи (Гай. 2. 31; D. 8. 2. 2. 3; I. 2. 3. 1). Згадувалися також міські сервітути, які забезпечували права зі змістом, зворотним перерахованим прав. Наприклад, право будувати на панівну ділянці будівлі вище норми, встановленої угодою або законом, забудовувати вікна (D. 8,2. 27. 1). Ці сервітути, спрямовані проти законних обмежень права власності, можуть розглядатися як викуп цих обмежень у сусідських стосунках (D. 8.2.11. Pr.).

Набагато пізніше виникла нова група особистих сервітутів - servitutes personarum. Спочатку до них застосовувалися старі назви володіння і власності - usufructus, usus, які потім стали вже технічними термінами. Вираз "сервітути" було перенесено на особисті сервітути лише в пізньокласичного час.

Сервітути, що існували на території сучасної України, є не прямим запозиченням римської моделі сервітутного права, а самобутнім і незалежним досягненням слов'янської правової думки, яка не в останню чергу грунтувалася на нормах правових пам'яток візантійського права. Пізніше, протягом тривалого часу перебування українських земель у складі Російської імперії сервітути як правова конструкція, зокрема земельні, були характерними саме для правового регулювання земельних відносин на території українських земель і не характерним для інших.

Велику роль у становленні та збереженні сервітутів у розробках законопроектів 18-19 ст. щодо регулювання земельних відносин на українських землях, незважаючи на чисельні зміни в законодавстві, відіграло звичаєве право, як одна з основних форм закріплення сервітутного права.

У зв'язку з невисоким рівнем розвитку правової науки того часу уніфікованого поняття земельний сервітут не існувало. Це призводило до різного правового регулювання зазначених вище сервітутних відносин. Одним з таких сервітутів є публічний сервітут, природа якого тривалий час не була до кінця встановлена.

Ситуація ускладнювалася відсутністю відповідного теоретичного обгрунтування мети, призначення, місця сервітутного права в системі інших прав, також немає комплексних теоретичних розробок сучасної української правової науки в даній сфері, так і в історичному аспекті, окрім перших досліджень, проведених І. Гороновичем ще в далекому 1882 р . Сучасні дослідження в більшій мірі лише злегка зачіпають питання сервітутного права. Це роботи В.І. Андрейцева, Д.В. Бусуек, В.Є. Збиріта, Н.І. Титової, О.В. Копилова і т.д.

Дослідження історичного розвитку правового регулювання дозволяє мені зробити висновок про те, що законодавча регламентація сервітутних правовідносин сьогодні повинна базуватися на реаліях правової системи, яка вимагає нових підходів до вивчення сучасного сервітутного права, і в будь-якому випадку, з урахуванням історичного еволюційного шляху розвитку на території сучасної України

2.2 Сутність поняття сервітут

Відмовившись від внесення в заголовок глави 32 ЦК України традиційного терміну "Сервітут", вітчизняні законодавці назвали її "Право користування чужим майном". Можливо, з цих міркувань у ЦК України відсутня і визначення сервітуту, хоча в статті 401 ЦК поняття "сервітут" і "Право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні.

Сервітут - це право обмеженого користування чужими речей (майном) з певною метою і у встановлених межах.

Суттєвими ознаками сервітуту є:

право на чужу річ, у цьому випадку право власності не порушується, ніяке окреме правомочність з права власності не виділяється, а лише відступається в тій мірі, в якій представляється необхідним здійснити сервітут, а саме: чи зобов'язаний лише що-небудь терпіти або не робити;

метою сервітуту є надання певній особі або земельної ділянки певної вигоди чи інтересу (наприклад, право довічного проживання в чужому будинку), тобто дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, щодо якої встановлено сервітут.

на сервітут не распространянется право розпорядження, яке залишається у власника (сервітут не може бути самостійним предметом угод, у тому числі купівлі-продажу, застави);

Характерною особливістю сервітутного права, як і кожного права на чужі речі, є його слідування за річчю: він зберігає дійсність у разі переходу права власності на майно, щодо якого він встановлений, до іншої особи (ч.6 ст.403 ЦК України). Це правило стосується як особистих так і земельних сервітутів.

2.3 Суб'єкти і об'єкти сервітутних відносин

Субъектами сервитутных правоотношений являются собственник или законный владелец вещи и субъект сервитутного права на эту вещь – сервитуарий (физические и юридические лица, государство). Владельцем в этом случае признается лицо, владения которого возникло на основании договора с собственником или лицом, имущество которого было передано собственником, а также на других основаниях, установленных законом при наличии соответствующих полномочий от собственника. Специальное правило содержится в законодательстве относительно такого объекта сервитута, как земельный участок: согласно ст. 100 ЗК Украины сервитут на земельный участок устанавливается исключительно по договоренности между собственниками земельных участков. Относительно другого недвижимого имущества обязательным лицом может быть как собственник, так и любой законный владелец этого имущества.

Объектом сервитута является недвижимость, которая принадлежит на правах собственности другому (не тому, который претендует на сервитут) лицу.

2.4 Виды сервитутов

ГК Украины признает существование двух видов сервитутов – земельных (предиальных) и личных (персональных). Основанием для деления здесь является способ определения лица сервитуария, если сервитут устанавливается относительно определенного имущества в интересах определенного лица, то она является личным (персональным). Если же сервитут устанавливается относительно определенного имущества в пользу собственника (владельца) определенного имущества (но не конкретного определенного лица), то он является земельным (предиальным).

Характерными особенностями земельного сервитута являются:

здесь как-будто имеют место "отношениями между участниками";

такие отношения являются длительными, как правило, сервитуты устанавливаются на продолжительный срок или вообще без указания срока;

такой сервитут является неделимым. При делении участка сервитутное право сохраняется в целом.

Сервитуарием по земельному сервитуту является собственник (владелец земельного участка или иной недвижимости, для обеспечения пользования которой установлен сервитут (господствующая вещь) за счет установления ограничений в пользование другим имуществом (обслуживающим). Потребность в земельном сервитуте связана с существованием двух земельных участков, расположенных по соседству или связанным иным образом. Типичным для отечественного гражданского законодательства земельным сервитутом является предусмотренной ст. 404 ГК Украины право пользования чужим земельным участком или другим недвижимым имуществом, которое состоит в возможности прохода, проезда через чужой земельный участок, прокладывание и эксплуатации линий электропередач, связи и трубопроводов, водоснабжения, мелиорации и т.п.

Характерными особенностями личного (персонального) сервитута является то, что они:

не только связаны с определенным имуществом, но и принадлежат определенному лицу;

ограничены сроком: пожизненно принадлежат определенному лицу и прекращаются с его смертью, если самим сервитутом не был установлен более короткий срок;

не имеет обязательственно-правового характера, поскольку сервитуарий сохраняет право на чужое имущество и в случае перехода его к третьему лицу, т.е. сервитут следует за вещами.

Сервитуарием по личному сервитуту является определенное лицо, интересы которого обеспечиваются при помощи пользования обслуживающим имуществом. Права, которые вытекают из личного сервитута, принадлежат только определенному лицу и не могут быть переданы сервитуарием другому лицу, даже его наследникам.

Наиболее типичным личным сервитутом, установленным отечественным гражданским законодательство, является право членов семьи собственника жилья на пользование этим жильем. Згідно зі ст. 405 ГК Украины члены семьи собственника жилья проживающие вместе с ним, имеют право на пользование этим жильем в соответствии с законом.

Субъектами данного сервитутного правоотношения является собственник жилья и член его семьи. Жилищное законодательство к членам семьи собственника жилого помещения относит жену (мужа), собственника жилья (если относительно этого жилья у супругов не возникло право общей собственности), их детей и родителей, а также других лиц, если они постоянно проживают совместно с собственником жилья и ведут с ним собственное хозяйство (ч.2 ст. 64, ч.3 ст.156 ЖКУ). Объектом этого сервитута является часть жилого помещения определенная собственником жилья (жилой дом, квартира и т.п., предназначенные и пригодные для постоянного проживания в них).

Сервитуты также подразделяются на частные и публичные. Публичные сервитуты устанавливаются в общественных интересах. Так, физические лица имеют право свободно, без каких-либо разрешений находиться на незакрытых для общего доступа земельных участках. Частными являются сервитуты, когда государство вводит в использование частного имущества нормативные ограничения, вытекающие из так называемого права соседства. Например, прокладка линий электропередачи через соседний участок.

2.5 Установление сервитута и его существенные условия

Згідно зі ст. 397 ГК Украины сервитут может быть установлен относительно земельного участка, других природных ресурсов (земельный сервитут) или другого недвижимого имущества для удовлетворения потребностей других лиц, которые не могут быть удовлетворены иным способом. Сервитут может также принадлежать собственнику (владельцу) соседнего земельного участка, а также другому, конкретно определенному лицу (личный сервитут).

Установление сервитута возможно договором, законом, завещанием, решением суда.

Наиболее распространенным основанием установления сервитута является договор, заключаемый между лицом, нуждающимся в установлении сервитута и собственником (владельцем), обслуживающей вещи. Поскольку в главе 32 ГК Украины общие требования к договору на установление сервитута отсутствует, она определяется по правилам ст.ст. 205-208 ГК Украины. Тем не менее, в отношении договора об установлении земельного сервитута установлено требование его обязательной государственной регистрации (ч.2 ст.402 ГК Украины). Он в любом случае не может совершаться устно, а его форма должна быть письменной считается он заключенным с момента государственной регистрации (ч.1 ст.210 ГК Украины).

В случае возникновения спора основанием установления сервитута является судебное решение (ч.3 ст. 402 ГК Украины). На это основание установления сервитута указывает не только ГК Украины, а и специальное законодательство. Наприклад, ст. 100 ЗК Украины предусматривает, что собственник или землепользователь имеет право требовать установление сервитута для обслуживания своего земельного участка. В случае недостижения договоренности по этому вопросу, он может обратиться в суд. При этом истец может доказать в суде, что нормальное хозяйственное использование его земельного участка или другой недвижимости невозможно без отягощения сервитутом чужого недвижимого имущества и что удовлетворение потребностей сервитуария невозможно осуществить иным способом.

Закон является отдельным основанием установления сервитута. Например, для возникновения сервитутного право пользования жильем у членов семьи (ст. 405 ГК Украины), достаточным является наличие условий, установленных законом: общее проживание члена семьи (сервитуария) собственника жилья и общее пользование этим жильем.

Сервитутное право может быть установлено в завещании путем прямого установления сервитута (ст. 1246 ГК Украины) или путем совершения в нем завещательного отказа: обязывание наследников установить ограниченное вещное право в пользу отказополучателя и предоставить последнему ограниченное пользование определенным имуществом, входящим в состав наследства (ст.ст. 1237, 1238 ГК Украины). В таких случаях в завещании должно быть указано, в пользу кого устанавливается сервитут, сведения об обслуживающем имуществе, виде сервитута, срок и прочие сведения.

Также следует обратить внимание на то, что установление сервитута на определенное имущество не лишает собственника имущества права владеть, пользоваться, распоряжаться указанным имуществом. Речь идет лишь об ограничении возможностей осуществления права собственности относительно имущества, на которое установлен сервитут.

Существенными условиями договора об установлении сервитута являются указание на предмет сервитутного права, целевое назначение сервитута и размер платы за пользование чужим имуществом (приложение № 1).

Что касается порядка установления земельного сервитута, то он изложен в приложении № 2

2.6 Содержание сервитута и его защита

Содержание сервитута составляет совокупность прав и обязанностей сервитутных отношений.

В частности, содержание сервитута могут составлять возможность прохода, проезда через соседний земельный участок, прокладывание и эксплуатация линий электропередачи, связи и трубопроводов, обеспечение водоснабжения и мелиорация и т.п. (ст.ст. 403, 404 ГК Украины). Содержание сервитута определяется, в первую очередь, объемом прав сервитуария относительно пользования чужим имуществом. В целом, такие права могут иметь или положительный, или отрицательный характер. То есть, правомочия сервитуария могут состоять или в возможности совершения определенных действия (проход, проезд, прокладка линейных коммуникаий и т.п.), или в возможности требовать от собственника обслуживающего имущества, воздержаться от такого его использования, которое при обычных условиях он имел бы право осуществлять (например, не мешать отводу воды с соседнего участка).

Вместе с тем сервитуарий имеет определенные обязанности: использовать имущество по целевому назначению сервитута, определенному в момент установления сервитута; вносить собтвениику плату за пользование имуществом и т.п.

При этом, как следует из самого понятия сервитута (ст. 401 ГК Украины), он всегда состоит в праве пользования и никогда не является правом распоряжения.

Срок не является важным элементом содержания сервитута, если срок, на который устанавливают сервитут, не определен договором или иным основанием предоставления сервитутного права. По общему правилу, он считается установленным на неопределенный срок. Фактически это означает, что он является бессрочным (для земельного сервитута) или пожизненным (для личного сервитута). Земельный сервитут, установленный без определения срока, в ст. 98 ЗК Украины имеет также наименование "постоянного".

Собственник вещи имеет право, если иное не предусмотрено договором или законом, требовать от сервитуария плату за пользование чужим имуществом. Размер платы определяют стороны сервитутных отношений. Безвозмездность пользования сервитутом может быть прямо предусмотрена в договоре.

Сервитут не подлежит самостоятельному отчуждению отдельно от имущества, для обеспечения пользования которым он установлен (ч.4 ст. 403 ГК Украины). Он не может быть самостоятельным предметом купли-продажи, залога и т.п. Вместе с тем он может передаваться любым способом вместе с недвижимым имуществом, в отношении которого было установлено право на чужую вещь. Таким образом, сервитут имеет акцессорный (дополнительный) характер относительно первичного права собственности на вещь.

Вещно-правовая природа сервитутных правоотношений позволяет использование обязательственно-правовых средств защиты при возникновении споров между собственником вещи и сервитуарием лишь в случаях, прямо указанных в законе или договоре. В частности, такое специальное правило установлено частью 7 ст. 403, которая предусматривает возмещение убытков, причиненных собственнику имущества, относительно которого установлен сервитут, на общих основаниях, то есть по правилам главы 82 ГК Украины.

2.7 Основания прекращения сервитутных правоотношений

Основаниями прекращения сервитута являются:

объединение в одном лице того, в интересах кого установлен сервитут, и собственнкиа имущества, от ягощенного сервитутом;

отказ от него лица, в интересах которого установлен сервитут;

истечение срока на который был установлен сервитут;

прекращение обстоятельства, котрое было основанием для установления сервитута;

неиспользование сервитута на протяжении трех лет подряд. Частиною 2 ст. 405 ГК Украины установлен сокращенный срок неиспользования личного сервитута: член семь собственника жилья, который не использует свое право пользования жильем свыше одного года, теряет сервитут;

смерть лица, в пользу которого был установлен личный сервитут.

Сервитут может быть также прекращен решением суда по требованию собственника имущества при наличии обстоятельств, имеющих существенное значение. В частности, собственник земельного участка имеет право требовать прекращения сервитута, если он препятствует использованию этого земельного участка, по его целевому назначению.

Этот перечень, установленный в ст. 406 ГК Украины, может быть дополнен общими основаниями прекращения вещных прав: уничтожение имущества, отказ от права, объединение в одном лице сервитуария и собственника имущества, отягощенного сервитутом и т.п. Признание недействительной сделки или расторжение договора, который служил основанием установления сервитута, естественно, аннулирует и сервитут. Например, признание недействительным завещания, в котором предусмотрено установление сервитута, является основанием прекращения и самого сервитута.

При решении вопросов о прекращении сервитута как отдельного вещного права следует учитывать, что основания прекращения сервитутов необходимо отмежевать от способов прекращения. Сервитут может быть прекращен по договоренности сторон или в судебном порядке при наличии обстоятельств, которые имеют существенное значение и предусмотрены законодательством или вытекают из природы сервитутных правоотношений. Отдельные основания прекращения сервитута прекращают эти отношения в силу прямого указания закона, примером этого является прекращение сервитута, установленного на определнный срок, истечением его. Следует учесть, что суд не может по собственному усмотрению прекратить сервитут, а лишь по тем основаниям, котрые указаны в законе.

3. Теоретическое и практическое применение сервитутов

Я считаю, что самым интересным и актуальным примером применения сервитутных отношений на практике является использование земельных сервитутов, так как земельные отношения в настоящее время являются объектом повышенного внимания, поскольку представляют собой один из наиболее привлекательных, хотя и весьма рискованных объектов инвестиций.

Например, в течение трех месяцев земельные участки, пригодные для коттеджного строительства, подорожали на 14 %, с июля по декабрь — на 61 % РБК-Украина со ссылкой на РИА Новости сообщает, что в Сочи (РФ) после объявления о проведении в городе зимней Олимпиады 2014 года рост цен на землю под коммерческую застройку за три месяца составил от 40 до 100 %. Понятно, что цивилизованное развитие указанного вида отношений невозможно без надлежащего нормативного регулирования. Итак, обратимся к нормативному регулированию данной сферы правоотношений, которое, с одной стороны, является правилами игры для участников правоотношений, а с другой — инструментарием юристов. В соответствии со статьей 395 Гражданского кодекса Украины (ГК) одним из вещных прав на чужое имущество является, в частности, сервитут, теоретические аспекты которого я описал выше. Сервитут может принадлежать собственнику (владельцу) соседнего земельного участка, а также иному, конкретно определенному лицу (личный сервитут). Законодательство определяет разные виды сервитутов, однако указанные классификации не являются исчерпывающими. Украинский классификатор прав ограниченного пользования чужими земельными участками (сервитуты), утвержденный письмом Госкомзема Украины № 14-1-7/1205 от 24 апреля 1998 года и не зарегистрированный в Минюсте Украины (Приложение №3), устанавливает не только виды, но и коды соответствующего вида сервитута. Использование и учет этого документа могут быть полезными при дальнейшем осуществлении государственной регистрации соответствующего сервитута. Интересно также и то, что действующее законодательство Украины не содержит исключительного перечня, но содержит обязательное для выполнения требование, что сервитут осуществляется способом, наименее обременительным для собственника земельного участка, относительно которого он установлен. Вполне справедливо, что сервитут не лишает собственника имущества, относительно которого он установлен, права владения, пользования и распоряжения этим имуществом; действует в случае перехода к другим лицам права собственности на имущество, относительно которого он установлен. Право пользования чужим земельным участком или иным недвижимым имуществом может заключаться в возможности прохода, проезда через чужой земельный участок, прокладывания и эксплуатации линий электропередач, связи и трубопроводов, обеспечения водоснабжения, мелиорации и т.п. Отдельным видом сервитутов являются земельные, относительно которых Земельный кодекс Украины (ЗК) устанавливает, что право земельного сервитута (ЗС) — это право собственника или землепользователя участка на ограниченное платное или бесплатное пользование чужим земельным участком (участками). Собственник или землепользователь участка имеет право требовать установления ЗС для обслуживания сво е го земельного участка. ЗС устанавливается договоренностью между собственниками соседних земельных участков на основании договора или по решению суда. Интересным примером разъяснительной деятельности относительно установления земельных сервитутов является письмо Государственной инспекции по контролю за использованием и охраной земель, которая является правительственным органом государственного управления, действует в составе Госкомзема и подчиняется ему в соответствии с пунктом 1 Положения о Государственной инспекции по контролю за использованием и охраной земель. Следует отметить, что эта инспекция не имеет официального права толковать действующее законодательство Украины, но организовывает и осуществляет государственный контроль за: соблюдением органами государственной власти, органами местного самоуправления, предприятиями, учреждениями, организациями независимо от формы собственности, гражданами Украины, иностранцами, лицами без гражданства, а также иностранными юридическими лицами земельного законодательства; соблюдением установленного порядка приобретения и реализации права на землю, в том числе на земли водного и лесного фонда; использованием земельных участков в соответствии с целевым назначением и т.п. Госземинспекция издала письмо № 6-10-1071/727 от 2 ноября 2004 года, в котором высказала свое видение относительно порядка установления ЗС (Приложение №4). Согласно части 1 статьи 100 ЗК, требовать установления ЗС имеет право собственник или землепользователь земельного участка. Но в соответствии с действующим законодательством право требовать установления ЗС имеют не только землесобственники и землепользователи. Так, в соответствии с частью 6 статьи 10 Закона Украины "О телекоммуникациях" лица, получившие лицензию на осуществление деятельности в сфере телекоммуникаций, имеют право требовать от владельцев земельных участков или землепользователей установления сервитутов к категории земель, определенных ЗК для прокладывания под землей телекоммуникационных сетей и/или устранения их повреждений. Согласно части 2 статьи 100 ЗК, земельный сервитут устанавливается по договоренности между собственниками соседних земельных участков на основании договора или по решению суда. Но необходимо иметь в виду, что соседними могут быть земельные участки, не имеющие общей границы. Существенные условия договора ЗС законодательством не определены. Но исходя из практики применения норм земельного и гражданского права целесообразно было бы предусматривать в договоре такие существенные условия: способ обременения земельного участка; описание местонахождения с определением границ распространения права ЗС на плане (схеме); объем права ЗС; срок действия договора ЗС; плата за ЗС. В соответствии с частью 3 статьи 100 ЗК право ЗС возникает после его государственной регистрации в порядке, установленном для государственной регистрации прав на земельный участок.

В соответствии со статьей 402 ГК договор об установлении ЗС подлежит государственной регистрации в порядке, установленном для государственной регистрации прав на недвижимое имущество. Порядок регистрации прав на недвижимое имущество устанавливает Закон Украины "О регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их ограничений", который в настоящее время имеет ограниченное действие. Это обстоятельство связано с тем, что еще не принят ряд нормативных актов, предусмотренных в Переходных положениях указанного Закона. В соответствии с постановлением КМУ "О создании единой системы государственной регистрации земельных участков, недвижимого имущества и прав на них в составе государственного земельного кадастра" до создания Государственного реестра прав на землю и недвижимое имущество Центр государственного земельного кадастра при Государственном комитете по земельным ресурсам проводит регистрацию земельных участков и прав на них путем внесения записей о регистрации земельных участков и прав на них в базу данных государственного реестра земель, а коммунальные предприятия бюро технической инвентаризации вносят данные об объектах недвижимого имущества, расположенных на земельных участках, и правах на них в базу данных государственного реестра прав собственности на недвижимое имущество. Центр государственного земельного кадастра фактически осуществляет регистрацию земельных сервитутов путем внесения записей в регистрационную карточку земельного участка.

Поэтому, очевидно наличие определенной динамики в развитии нормативного регулирования земельных правоотношений.

Также я хотел бы привести одну интересную статью из журнала "ДОНБАСС" в которой приведен спор, возникший из-за сервитута и из которой хорошо видно каким образом сервитутные правоотношения могут регулироваться в судебной практике.

"Сервитут не рабство, а гарантия добрососедства."

Один хозяин, приватизировав свой земельный участок, крепко его огородил и не пускает соседей за водой к колодцу, который до этого был в общественном пользовании. Прав ли он? Поскольку идут судебные разбирательства, мы не называем имя хозяина и адрес его проживания. Но скажем, что в этом конфликте "замешан" некий сервитут. Это латинское словечко в советском энциклопедическом словаре переводилось как "рабство", "подчиненность" и было отнесено к чуждым нам буржуазным понятиям. Хотя в общем-то в нем ничего враждебного нет. Наоборот, переводится слово servitus (servitutis) как обязанность, обязательство, повинность, и преследует самые гуманные цели того же добрососедства. В словаре иностранных слов оно трактуется как право пользования чужим имуществом в определенных пределах (напр., право прохода, проезда через соседний участок земли) или право на ограничение собственника в определенном отношении (напр., запрещение прорубить из дома окно в чужой двор и т.п.); сервитут международный - ограничение территориального суверенитета одного государства в пользу другого (напр., в отношении пропуска через свою территорию военных сил, пользование дорогами и т.п.). В Земельном кодексе Украины глава 16 названа "Право земельного сервитута", где в деталях расписано, что означает на практике конституционное положение о том, что собственность не должна использоваться во вред другому человеку или обществу. Ну и в самом деле, давайте разберемся. Летчик, выполняющий рейс, отвечает за жизнь пассажиров точно так же, как и водитель трамвая или автобуса. Хозяин магазина - за качество продаваемого товара, ресторатор - за приготовляемое блюдо и т.д. і т.п. Вся наша жизнь - это взаимное переплетение взаимообязанностей. Отметим: независимо от формы собственности. Какая разница, кому принадлежит самолет, трамвай, ресторан и т.д. Точно так же и с землей. Независимо от того, кто у нее хозяин, она должна использоваться по своему целевому назначению. Що це означає? Представим себе, что один из авторов получил земельный пай. Ему выдали госакт на право частной собственности на землю, в котором указано целевое назначение земельного участка - товарное сельскохозяйственное производство. А он "подсуетился", нашел денег, да и построил на этой земле гостиничный комплекс. Может такое быть? Нет, конечно. Установление и изменение целевого назначения земель проводится органами исполнительной власти или органами местного самоуправления. Изменение целевого назначения земель, которые находятся в собственности граждан или юридических лиц, возможно по инициативе собственников соответствующих земельных участков в порядке, который устанавливает Кабинет министров Украины. Поэтому приведенный в качестве примера собственник земельного участка, самостоятельно изменивший его целевое назначение, подпадает под действие статьи 21 Земельного кодекса Украины, в которой содержится перечень мер, принимаемых к нарушителю, вплоть до привлечения к ответственности по закону. Кроме того, там "сидит" еще целый букет неразрывно связанных с нецелевым использованием земли нарушений: искажение данных о состоянии земель, припрятывание от учета и регистрации, предоставление искаженной информации и т.д. Так что земельный участок следует использовать по целевому назначению, а его изменение производить только в соответствии с законом. Что касается введения института земельных сервитутов, то мы опоздали с этим на десять лет, несмотря на то, что существуют они почти две тысячи лет. Понятие частной собственности на землю введено Земельным кодексом Украины в редакции 1992 года. Однако сработала инерция мышления, и важнейшая составляющая регулирования земельных отношений осталась за скобками. Новым Земельным кодексом предусмотрены основные виды права земельного сервитута, установления которых могут требовать собственники или землепользователи. В Земельном кодексе их обозначено десять. Однако исчерпывающего перечня земельных сервитутов не может существовать, поскольку в границах, предусмотренных законом, возможно установление разновидностей сервитутов в зависимости от целевого использования земельного участка и целей хозяйствования. Приведем полностью статью 99 упомянутой главы Земельного кодекса, которая называется "Виды права земельного сервитута". В ней сказано: "Собственники или землепользователи земельных участков могут требовать установления таких сервитутов: - право прохода и проезда на велосипеде; - право проезда на транспортном средстве по имеющейся дороге; - право в прокладывании и эксплуатации линии электропередач, связи, трубопроводов, других линейных коммуникаций; - право прокладывать на свой земельный участок водопровод, другие линейные коммуникации; - право прокладывать на свой земельный участок водопровод из чуждого водоема или через чужой земельный участок; - право отвода воды со своего земельного участка на соседний или через соседний земельный участок; - право забора воды из природного водоема, расположенного на соседнем земельном участке, и право перехода к природному водоему; - право поить свой скот из природного водоема, расположенного на соседнем земельном участке, и право прогона скота к природному водоему; - право прогона скота по имеющейся дороге; - право установления строительных лесов и складирования строительных материалов в целях ремонта зданий и сооружений; - другие земельные сервитуты". Добавим к этому, что если суд учтет эти положения земельного кодекса, то тот хозяин, что не допускает к колодцу соседей, окажется нарушителем установленного законодательства и моральных устоев добрососедства.

Учитывая все вышеизложенное можно смело сказать о том, что земельные сервитуты — это уже практика, которая требует дальнейшего развития и регулирования.

Висновок

Новый Гражданский кодекс Украины, наряду с правом собственности и другими вещными правами предусматривает и такое право, как сервитут, под которым понимается право собственника имущества требовать от собственника другого имущества предоставления права ограниченного пользования ним.

В связи с признанием права частной собственности и вовлечением ее в гражданский оборот система сервитутов становится все более разветвленной. Уже и сейчас на почве отношений соседства возникает немало споров, которые могут квалифицироваться как споры об определении содержания и границ тех или иных сервитутов. Вот только один пример. Окна садового дома находятся в непосредственной близости от границы, разделяющей два соседних земельных участка. Собственники участка, на который выходят окна соседнего дома, нарастили забор, дабы не быть под постоянным присмотром своих соседей. Однако последние против этого возражают, ссылаясь на то, что повышение высоты забора приведет к затемнению окон и будет препятствовать проникновению солнечных лучей на расположенную под окнами часть участка, на которой высажены ягодные кусты, а это неблагоприятно скажется на их росте. Спор в данном случае сводится к определению содержания и границ сервитута света и вида, который существовал еще в римском праве.

Сервитут может устанавливаться, как это предусмотрено ст. 401 ГК Украины для обеспечения прохода и проезда через соседний земельный участок, прокладки и эксплуатации линий электропередачи, связи и трубопроводов, обеспечения водоснабжения и мелиорации, а также других нужд собственника недвижимости, которые не могут быть обеспечены без установления сервитута. Нарешті, ст. 277 ГК предусматривает обременение сервитутом зданий, сооружений и другого недвижимого имущества, ограниченное пользование которым необходимо вне связи с пользованием земельным участком. Такие обременения налагаются применительно к правилам, установленным ст. 274-276 ГК для земельных сервитутов. Иногда их называют публичными. Так, на здании и сооружении может быть установлена памятная или мемориальная доска, радиоточка для оповещения населения об экстремальных ситуациях, установлены дорожные или опознавательные знаки и т.д.

Обременение земельного участка сервитутом не лишает собственника земельного участка прав владения, пользования и распоряжения им. Сервитут устанавливается по соглашению заинтересованных сторон и подлежит регистрации в порядке, установленном для регистрации прав на недвижимое имущество. В случае не достижения соглашения об установлении сервитута спор разрешается судом по иску лица, требующего установления сервитута. Собственник земельного участка, обремененного сервитутом, вправе, если иное не предусмотрено законом, требовать от лиц, в интересах которых установлен сервитут, соразмерную плату за пользование участком.

Сервитут сохраняется в случае перехода прав на земельный участок, обремененный им. Однако он не может быть самостоятельным предметом купли-продажи, залога и не может передаваться каким-либо способом лицам, не являющимся собственниками недвижимого имущества, для обеспечения пользования которым установлен сервитут. Сервитут может быть прекращен по требованию собственника земельного участка ввиду отпадения оснований, по которым он был установлен, в случаях же, когда земельный участок, принадлежащий гражданину или юридическому лицу, в результате обременения сервитутом не может использоваться по его прямому назначению, собственник вправе потребовать по суду прекращения сервитута. В своей работе я определил, что существенными признаками земельного сервитута прежде всего являются то, что он:

Является результатом волеизъявления сторон правоотношения, которое воплощается в договоре или решении суда;

Является обременением чьей-то собственности;

Допускает только частичное пользование ч у жой собственностью как по спос о бам, так и по территориальному распространению;

Составляет полифункциональную категорию, которая насчитывает много разновидностей;

Сервитут ограничивает права других лиц, не лишая собственника (пользователя) имущества принадлежащих ему прав владения, пользования и распоряжения этим имуществом;

Имеет отношение к конкретной вещи и не может быть перенесен на другую;

Неделим и неотчуждаем;

Имеет, в основном, постоянный характер;

Требует еще большего правового регулирования на практике.

Сервитутное право может вводиться, если это необходимо для обеспечения безопасности, защиты жизни и здоровья людей, охраны природы и культурных ценностей. Оно достаточно широко распространено во многих современных государствах. Сервитуты устанавливаются в целях обеспечения национальной безопасности, здравоохранения, градостроительства, охраны окружающей природной среды, нормального осуществления судоходства, а также обеспечения других публичных интересов. Многочисленные сервитутные нормы содержатся в гражданском, земельном, административном, горном законодательстве США, ФРГ, Франции, Италии. Особенно важную роль сервитуты, по-видимому, должны сыграть в экологическом праве, выполняя функции природоохранного характера. Но все - таки не стоит забывать о том, что недостоверность и незавершенность всесторонней теоретической разработки категории сервитутов обуславливает невозможность правильного применения норм законодательства на практике.

Сокращения, принятые в тексте

ГК Украины – Гражданский кодекс Украины

ЗК Украины – Земельный кодекс Украины

ЖК Украины – Жилищный кодекс Украины

ЗС – земельный сервитут

D. – Дигесты. Например: 50. 17. 141. 1. означает: Дигесты, книга 50, титул 17, фрагмент 141, § 1. pr . означает начало фрагмента; i . f . – конец фрагмента.

С. – Кодекс Юстиниана. Например, С. 8. 44. 19 означает: Кодекс, книга 8, титул 44, конституция 19.

Гай – Институции Гая.

Список використаної літератури

Гражданский кодекс Украины от 16.01.2003 г., № 435-IV

Земельный кодекс Украины от 25.10.2001 г., № 2768-III

Жилищный кодекс Украины от 30.06.1983 г., № 5464-Х

Закона Украины "О телекоммуникациях" от 18.11.2003 г., № 1280-IV

Закон Украины "О регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их ограничений",

Постановление Кабинета Министров Украины "О создании единой системы государственной регистрации земельных участков, недвижимого имущества и прав на них в составе государственного земельного кадастра" № 1088 от 17 июля 2003

Постановление Кабинета Министров Украины № 1958 от 25 декабря 2002 года

Райхер В.К. "Абсолютные и относительные права" ( к проблеме деления хозяйственных прав). //Известия Экономического факультета Ленинградского политехнического института, вып. 1 Л. 1928 г.

Грибанов В.П., Суханов Е.А. Право собственности в новой редакции основ гражданского законодательства //Вестник Московского университета. Право. 1989.

Надежда Шуляк "Установление земельного сервитута" // "Юридическая практика" №5/2008

Марусенко Р.І., Ковальчук Т.Г. Спірні питання регламентації земельного сервітуту в проекті нового Земельного кодексу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - Випуск 49. - С. 50 - 52.

Автор неизвестен, статья "Сервитут не рабство, а гарантия добрососедства" // "Донбасс", № 241(20380), 3 янв 2003

Марусенко Р.І. Земельний сервітут: історія і сучасність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - Випуск 52. - С. 25 - 28.

Цивільне право. Словарь-справочник, М., 1996, с. 218.

Цивільне право. Т.1 Учебник, Под ред. Є. А. Суханова. М., 1994,

Дождев Д.В. Римське приватне право. М. 1996.

Щенникова Л.В. Речові права в цивільному праві Росії. М. Изд-во "Бек" 1996.

Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовый учебник). Перевод с македонского В.А. Томсінова і Ю.В. Филиппова / Под ред. проф. В.А. Томсінова. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 2000. С. 175.

Омельченко О.О. Римское право: Учебник. Видання друге, виправлене і доповнене. – М.: ТОН – Остожье, 2000. С. 8.

Гражданское право Украины, Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова, Х. "Одиссей", 2005 г.

http://www.yurpractika.com/article.php?id=10008878

http://myland.org.ua/ukr/17/4999/

http://ictv.ua/ukr/news_economics.php?news_id=91142

Програми

Приложение №1

Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва

Лист

16.12.2002 N 2-222/6717

Суттєво. Встановлення платного або безоплатного земельного сервітуту залежить від бажання власника або землекористувача земельної ділянки, щодо якої його встановлюють. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист від 15.11.2002 р. N 2В15 щодо випадків встановлення платних та безоплатних земельних сервітутів і повідомляє.

Відповідно до пункту 1 статті 98 Земельного кодексу України (далі— Кодекс), право земельного сервітуту— це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельного ділянкою (ділянками). Згідно з пунктом 3 статті 101 Кодексу, власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 2 статті 100 Кодексу визначено, що земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, Держпідприємництво України дійшло висновку, що встановлення платного або безплатного земельного сервітуту залежить від власника або землекористувача земельної ділянки, щодо якої його встановлюють.

У разі якщо встановленням безоплатного земельного сервітуту власнику землі спричинені збитки, він має право на їх відшкодування в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 р. N 284 "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

В. о. голови В.Загородній

"Дебет-Кредит", N 12, 24.03.2003 р.

Додаток № 2

Державний комітет україни по земельних ресурсах державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель

Лист

02.11.2004 N 6-10-1071/727

Благодійному фонду "Екоправо Львів"

Щодо порядку встановлення земельних сервітутів

За дорученням Держкомзему України у Держземінспекції розглянуто звернення благодійного фонду "Екоправо Львів" від 19.10.2004 N 1870 щодо надання роз'яснення стосовно порядку встановлення земельних сервітутів. За результатами розгляду повідомляємо наступне.

Право земельного сервітуту— це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно зі статтею 99 Земельного кодексу України є такі види земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; а також, передбачене статтею 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для меліорації.

Пункт "з" статті 99 Земельного кодексу України (інші земельні сервітути) означає, що наведений вище перелік видів земельних сервітутів не є вичерпним. Зацікавлена сторона вправі вимагати встановлення на її користь іншого виду сервітуту щодо чужої земельної ділянки, виходячи із конкретних потреб та існування недоліків земельної ділянки, для використання якої необхідно встановлення сервітуту. Зокрема, можливі такі види земельних сервітутів, які полягають у будь-якому обмеженні власника обтяженої земельної ділянки у праві користуванні нею: обмеження або заборона забудови, обмеження насаджень, обмеження господарського використання земельної ділянки тощо. Необхідно зазначити, що встановлення земельного сервітуту не повинно виходити за межі цільового призначення земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Щодо правомірності встановлення земельного сервітуту на право забудови чужої земельної ділянки повідомляємо, що такий сервітут не може встановлюватися, оскільки це передбачено іншим видом речового права на чуже майно— суперфіцієм.

Згідно із частиною 1 статті 100 Земельного кодексу України вимагати встановлення земельного сервітуту має право власник або землекористувач земельної ділянки. Однак, відповідно до діючого законодавства, право вимагати встановлення земельного сервітуту мають не лише землевласники та землекористувачі. Так, відповідно до частини 6 статті 10 Закону України "Про телекомунікації" особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів установлення сервітутів до категорії земель, визначених Земельним кодексом України, для прокладання під землею телекомунікаційних мереж та/або усунення їх пошкоджень.

Згідно з частиною 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Проте, необхідно мати на увазі, що сусідніми можуть бути земельні ділянки, які не мають спільної межі.

Істотні умови договору земельного сервітуту законодавством не визначені. Але, виходячи з практики застосування норм земельного і цивільного права, найбільш доцільним вбачається передбачення у договорі земельного сервітуту таких істотних умов: спосіб обтяження земельної ділянки; опис місця розташування із визначенням меж поширення права земельного сервітуту на плані (схемі); обсяг права земельного сервітуту; строк дії договору земельного сервітуту; плата за земельний сервітут.

Відповідно до частини 3 статті 100 Земельного кодексу України право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Таким чином, право земельного сервітуту реєструється у порядку та на підставах, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 N 1952-IV.

Разом з тим повідомляємо, що Державним комітетом України по земельних ресурсах розроблено проект Закону України "Про земельні сервітути", який передбачає запровадження механізмів встановлення і дії сервітутних прав.

Начальник інспекції О.М.Нечипоренко

Додаток № 3

Український класифікатор прав обмеженого користування чужою земельною ділянкою (сервітути)

Державний комітет україни по земельних ресурсах

N 14-1-7/1205 від 24.04.98

Затверджено

листом Держкомзему України

від 24 квітня 1998 р.

N 14-1-7/1205

Український класифікатор прав обмеженого користування чужою

земельною ділянкою (сервітути)

1. Прохід чи проїзд через земельну ділянку

2. Використання земельної ділянки для прокладки і ремонту лінійних інженерних споруд

3. Проведення дренажних робіт на земельній ділянці

4. Прохід тварин через земельну ділянку

5. Забір води і доступ до водних об'єктів

6. Спорудження будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку

7. Використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач

8. Інші права, визначені судом або взаємною угодою.

Додаток № 4

Лист

02.11.2004 N 6-10-1071/727

Благодійному фонду "Екоправо Львів"

Щодо порядку встановлення земельних сервітутів

Начальник інспекції О.М.Нечипоренко