Салтиков-Щедрін me - майстерність сатиричного зображення дійсності в одному з творів

Новими і значними досягненнями збагатилася в "За кордоном" салтиковський сатирична галерея вершителів і провідників внутрішньою політики Російської імперії. Перш за все це "портрети" двох "відчайдушних радників" Удава і Диби. (Треба було дуже ненавидіти царське самодержавство і його слуг, щоб знайти для їх сатиричної персоніфікації прізвища з такою етимологією і з такими історичними асоціаціями.) Крім того, це фігури що знаходиться тимчасово не при справах графа Твердонто і змінив його на керівній посаді пана Пафнутьевом. Перші два адміністратори - діячі старої бюрократії, які висуваються "завдяки самовідданої лютості при виконанні начальницьких приписів", третій - бюрократ нової формації, адмініструвати за допомогою створеної ним теорії повсюдного "смерчу" і готується знову застосовувати цю "теорію", останній - адміністратор короткого періоду " ліберальних вольностей ". Таким чином, кожний з "сановників" представляє цілком певний напрям внутрішньої політики самодержавства на певній ж, конкретному її етапі. Натомість - і в цьому одне з своєрідностей салтиковський типізації - кожний з "сановників" окремо і всі вони в сукупності втілюють корінні і незмінні риси всієї взагалі політики царського самодержавства, саму суть її, головне зло режиму.
Перший раз в літературі так повно і сатирично сильно постали перед читачем в образі репортера Подхалімову негативні риси однієї з професій нової буржуазної інтелігенції в Росії - журналіста, "газетяра" безпринципною капіталістичної преси.
Прочитавши перший розділ "За кордоном", П. В. Анненков писав І. С. Тургенєва: "Читали Щедріна" За кордоном "? Прекумедно, але шкода, що розкидається і до повного типу не доходить, а все-таки і сатиричні фігурки, якими обмежується, дивовижні, повчальні й носять у своїх кишенях дипломи на почесних членів російської культури ".
При всьому співчутливе ставлення до Салтикова і високо кой оцінці його таланту Анненков допускає в наведеному відкликання певну однобічність Художник-реаліст Салтиков в повній мірі був здатний "доходити" "до повного типу" і створювати, коли він ставив перед собою таке завдання (наприклад, в романі "Панове Головльови"), світ живих людей, глибоких людських характерів. Подібно до інших гігантам в мистецтві критики, викриття і заперечення - Рабле, Гойї, Дом'є, Грибоєдова, Гоголя, Салтиков поєднував у своєму таланті потужний реалізм, неможливий без психологізму, з майстерністю сатиричній "графіки", побудованої на прийомах різких загострень та гротеску, при мінімумі психології.
У книзі "За кордоном" Салтиков гостро і різко викривав сучасний йому західний буржуазний світ, так само як і світ ворожих йому явищ російської дійсності. Звідси своєрідність її поетики, - як, втім, і інших сатиричних книг Салтикова, - поетики боротьби і напади, що вимагала звернення до умовних форм і прийомів, зокрема, до гротеску. Салтиковський мистецтво гротеску збагатилося в "За кордоном" зразками, які не поступаються шедеврам цього роду з "Історії одного міста" Така, наприклад, "тріщина в черепі" у "відчайдушних радників" Удава і Диби, яка поступово, у міру потовщення формулярного списку, у кожного з них утворюється для того, "щоб приписи начальства швидше доходили за призначенням".
Якщо не вважати "хлопчика без штанів", за яким стоїть образ російського народу, насамперед селянства, серед дійових осіб "За кордоном" немає позитивних героїв і фігур. Всі вони належать до ворожого і заперечуємо письменником світу, і всі тому створені прийомами навмисного зміщення реальних ліній, намальовані остросатирическим олівцем. У цій книзі немає таких масивних, точно з металу відлитих фігур, як, наприклад, Дерупов з "Добромисних промов". Пропонована читачеві "За кордоном" колекція образів - в більшості не мальовничі або скульптурні "портрети", а графічні "профілі" і "силуети". Індивідуальна психологія в зображеннях, створених такими замальовками, майже відсутня. Навпроти того, психологія соціальна і політична, яка визначає типи не окремих осіб, а цілих категорій, цілих станів, демонструється підкреслено і гіперболічно, з великою сміливістю і широтою узагальнення. Такі, зокрема, всі образи французьких "ситих буржуа" і "республіканців без республіки", як групові, так і індивідуальні. При цьому на відміну від типів російських політи чних діячів, виведених всюди під сатиричними назвами анонімно, французькі представлені також і під своїми власними іменами: Гамбетта, Клемансо, Греві та ін У цій галереї найбільших діячів Третьої республіки з найбільш їдким сарказмом намальований образ "сенатора і сором'язливого ліберала "(також і письменника) Лабуле. У цьому образі-гротеску, особливо в буфонадні сцені сніданку "автора" з Лабуле в ресторані, предметом сатиричної критики Салтикова є "святая святих" власницького світу - принцип "накопичення багатств".
Рухому панораму цього строкатого світу, його змінюються явища, слова і вчинки з'являються або тут же скоро зникаючих осіб обов'язково "коментує" учасник всіх подій - "автор" або "оповідач". Голос його постійно звучить в багатоголоссі оповідання - звучить завжди як ведучий.