Реформування відносин власності в Україні при переході до ринкової економіки

Міністерство освіти і науки України
Одеський державний економічний університет
Кафедра
Курсова робота
на тему:
Реформування відносин власності в Україні при переході до ринкової економіки
Виконав студент
Заочної форми навчання
1 курсу, 11 групи
Суворов А.В.
Науковий керівник
Одеса ОДЕУ 2005
1
Тема: Реформування відносин власності в Україні при переході до ринкової економіки.
Введение_________________________________________________________2
1. Розділ. Власність як економічна категорія.________________
1.1 Сутність собственности.____________________________________3
1.2 Суб'єкти і об'єкти собственности.___________________________4
1.3 Ознаки собственности.____________________________________4
1.4 Економічний зміст і юридична форма собственности._____________________________________________5
2. Розділ. Структура собственности.________________________________
2.2 Типи собственности._________________________________________6
2.3 Види собственности._________________________________________6
3.Раздел. Процеси реформації власності в Україні в 90-х, 00-х годах_________________________________________________________13
3.1 Необхідність, основні напрями та форми реформування відносин власності в Украіне._____________________________13
3.2 Зміст перехідної економіки з боку технологічного способу производства.__________________________________________15
3.3 Пріоритетність форм власності в період реформирования._______________________________________________19
Выводы_______________________________________________________20
Список використаної литературы.______________________________23
2
Введення.
Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності. Кожна історична соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї.
На початку утворення людства власність розглядалася як природне право людини володіння предметами природи для свого існування. І це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступав у володіння ними. Але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з'являються пізніше, з появою економічного відокремлення відносин виробництва, способів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.
Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розвитку цей процес досяг за часів Римської імперії і знайшов своє узагальнення в римському праві. Власність того часу розглядалася як право власності, виражалося в трьох атрибутах:
право володіння, розпорядження та споживання.
3
Сутність власності.
Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні економісти позначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші - як основні економічні відносини, а треті - як первинні економічні відносини даного ладу. Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у ​​результаті виробництва матеріальних благ і їх присвоєння. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.
Таким чином - власність це не річ, а відносини між людьми з точки зору виробництва і привласнення речей - продуктів їхньої праці. Це ставлення індивідів один до одного та відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів туди.
Власність існує також там, де існує сукупний праця - суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з причини, як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці.
Важливо підкреслити, що власність - це відносини з причини виробництва, присвоєння та споживання результатів спільної праці.
Тому, що тварини теж споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Це вказівка ​​на первинність факторів виробництва і привласнення важливо ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не сходитися за своїми масштабами, суб'єктам, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати й споживати.
Таким чином, в абстрактній формі власність представляється як відносини між індивідами до відчуження - присвоєння діяльності чи її результатів.
Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді коли один індивід, відчужує, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як сплачених у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і не оплатним присвоєнням частини результатів діяльності одних на користь інших.
Суб'єкти та об'єкти власності.
Відносини власності, виникають лише за умови існування двох суб'єктів. Прикладом може служити відомий Робінзон Крузо. Він не
4
був власником, хоч мав речі у власному користуванні, тому що не з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок
послав йому П'ятницю, він робить просто - позбавляє його прав юридичної та економічної самостійності, роблячи його членом загальної сім'ї. Правда, власність як відносини відчуження - присвоєння можуть зникнути і в суспільному виробництві. Це можливо тоді, коли всі члени такого суспільства однаковою мірою зможуть споживати спільно здобутий продукт, тобто коли спільне виробництво закінчується не особистим присвоєнням і споживанням суспільного продукту, а спільним. Так велося в давній первісній общині, де при обмежених матеріальних благах вони розподілялися рівними частинами для підтримки кожного члена громади. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Таке може статися і тоді коду цивілізація досягне рівня понад достатку матеріальних благ і пропаде необхідність особистого привласнення. Цей час буде називатися комунізмом, де гаслом буде - кожному по потребі, від кожного по можливості.
Для виникнення відносин власності необхідно, що б були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі, послуги, на підставі яких можуть виникнути відносини між людьми щодо їх присвоєння. Тобто відносини власності повинні характеризуватися суб'єктами і об'єктами.
Суб'єкти власності - індивіди, фізичні особи які в процесі відчуження - привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати у відносини між собою з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно незалежні учасники суспільно виробництва - окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства.
Об'єкти власності - ними може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її народами, водний і повітряний простори, а також твори інтелектуальної праці.
Ознаки власності.
Категорія власності, як будь-яка інша має певні ознаки, які визначають її економічний зміст.
До найбільш характерних ознак слід віднести:
5
1. Власність - це соціально - економічні, виробничі відносини між людьми, а не ставлення людини до речей.
2. Власність - це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід також не може мати власності як людина, яка б жила поза суспільством не вмів би розмовляти.
3. Власність - це відносини щодо привласнення матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг.
4. Оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів
виробництва, то першість належить відносинам стосовно присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами.
5. За певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, тобто власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму об'єднання робочої сили із засобами виробництва.
6. У реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно - історичній формі.
7. На поверхні економічного життя відносини власності виступають, насамперед, як право власності.
Економічний зміст і юридична форма власності.
Виходячи з вищесказаного випливає, що категорію власності необхідно розглядати з двох сторін.
Економічний зміст власності лежить в особистому присвоєння результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально економічні відносини між людьми. Як відомо людське співтовариство, організовується в різні форми державного ладу. Що б регулювати суспільні відносини між людьми, в т.ч. і економічні. Таке регулювання здійснюється законодавчими актами.
Власність, як економічні відносини теж регулюється юридичними актами держави. Тому відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дію трьох атрибутів: права володіння, права розпорядження, права використання.
6
1. Володіння - категорія, яка характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом.
2. Розпорядження - це здійснюване самим власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття управлінських рішень з питання функціонування і реалізації об'єкта власності.
3. Використання - процес виробничого використання і споживання корисних властивостей об'єкта власності.
Типи і види власності.
Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що можуть діяти або діють в суспільстві.
У структурі власності, перш за все, необхідно виділяти два типи:

1. Трудова або не експлуататорська.

2. Експлуататорська.
Тип власності характеризує, перш за все, спосіб об'єднання робочої сили та засобів виробництва. Якщо безпосередній виробник відноситься до засобів виробництва як до своїх, які знаходяться в повному його володінні, розпорядженні і використанні. Цей виробник власною працею використовує їх у свом виробництві, то в основі цього об'єднання лежить не експлуатаційний тип власності.
Якщо ж безпосередній виробник відокремлений, відчужений від засобів виробництва, позбавлений прав володіння і розпорядження ними як своїми то це характерні ознаки експлуататорського типу власності.
Слід розрізняти і два види власності:
1. Приватну (індивідуальну)
2. Суспільну (колективну)
Приватна - вид власності, при якому всі три функції права власності належать окремій приватній особі.
7
Громадська - така, де три її функції належать не одному приватній особі, а багатьом, групі осіб, колективу чи суспільству в цілому.
Найбільш поширеним типом власності є капіталістична власність.
Основними рисами її є: засоби виробництва, і гроші у вигляді капіталу належать капіталісту (роботодавцю), безпосередні виробники є найнятими працівниками. Найнятий працівник є вільною людиною, йому належить його робоча сила, якої він може розпоряджатися на свій розсуд.
На відміну від юридичного сенсу - приналежності засобів виробництва капіталістам, а робочої сили найнятим працівникам, економічний зміст капіталістичної власності роблять відносини виробництва найнятими працівниками додаткової вартості і її присвоєння капіталістом.
У процесі розвитку капіталістична власність набуває такі форми організації: індивідуальну, особисту, групову, державну, змішану.
1. Індивідуальна - форма організації відносин приватної власності, що характеризується належністю умов виробництва окремому
індивідууму. Він здійснює процес виробництва, тобто володіння, розпорядження, і використання засобів виробництва на основі свого або залучення найманої праці.
Особиста власність - відносини приналежності, володіння, розпорядження і використання засобів невиробничого, тобто особистого споживання.
Поняттям групова власність охоплюються будь-які форми власності, в яких суб'єктами приналежності засобів виробництва є два і більше фізичних або юридичних осіб.
Різновидом групової власності є колективна власність, це форма організації групової власності, істотною рисою якої є приналежність умов виробництва всім її суб'єктам як їх загальної.

Другий різновидом групової власності є спільна часткова власність. Вона поєднує риси спільного і приватного типів власності. Її сутність полягає в подвійності відносин
8
приналежності її об'єктів її суб'єктам. Все майно спільної, часткової власності з одного боку належить усім її суб'єктам в загальному, а з іншого боку окремим суб'єктам в тій частині, яка відповідає частці (паю), внесеного кожним суб'єктом у спільне майно підприємства.

Спільна часткова власність має наступні форми: партнерська, кооперативна, акціонерна.
Партнерська - форма організації спільної, часткової власності, яка характеризується приналежністю умов виробництва товариства, з одного боку. З іншого боку - кожному партнеру окремо в тій частині (частці), яку він вніс у капітал товариства.
Кооперативна - форма організації спільної, часткової власності об'єкт якої (капітал) кооперативно формується за рахунок вступних і пайових внесків його суб'єктів. І належить з одного боку всім разом, а з іншого - є приналежністю кожного кооператора пропорційно його паю в капіталі кооперативу. На відміну від партнерської кооперативна власність передбачає обов'язкову участь кожного її суб'єкта у виборному процесі діяльності кооперативу.
Акціонерна власність - найбільш розвинена форма спільної часткової власності. Її суб'єктом є акціонери (власники акцій), а об'єктом - реальний і фіктивний капітал акціонерного товариства. Реальний капітал акціонерного товариства, тобто гроші, засоби виробництва виходить за рахунок грошей отриманих акціонерним товариством від продажу акцій, які формують фіктивний капітал акціонерного товариства.
Акціонерна власність - асоційована приватна власність, яка характеризується приналежністю реального капіталу акціонерного товариства всім його суб'єктам (акціонерам) загалом, а фіктивний капітал кожному акціонеру окремо в тій частці, яка відповідає його внеску в капітал акціонерного товариства.
Поряд з уже розглянутими видами нетрудовий приватної власності сучасному ринковому господарству притаманний особливий вид приватної власності - трудова приватна власність, тобто приватна власність, заснована на власній праці виробника.
Трудова приватна власність - власність, яка характеризується приналежністю умов виробництва окремій особі, або групі осіб
9
які здійснюють виробництво продуктів на основі власної праці.
Особливими формами організації відносин приналежності, володіння, розпорядження та використання є державна і муніципальна (комунальна) форми власності.
Державна власність - форма організації відносин власності, при якій її об'єкти належать всьому народу країни - суспільству, а суб'єктом її управління (володіння, розпорядження, використання) виступає держава як представницький орган суспільства.

За своєю суттю державна власність є загальнонародною, громадською власністю, найвищим рівнем спільного типу власності. Державна власність економічно реалізується в інтересах всіх і кожного індивіда суспільства працею працівників державних (загальнонародних) підприємств і службовців усіх
державних структур, функцією яких є управління об'єктами загальнонародної власності.
Основними економічними
формами реалізації державної власності є: прибуток державних підприємств і доходи їх працівників; дивіденди по
пакетів акцій, які знаходяться у володінні держави; привласнення державою частини валового внутрішнього продукту країни через податки у формі державного бюджету; присвоєння частин держбюджету службовцями різних структур держави та працівниками державних інститутів суспільства через їхню зарплату; трансфертні доходи, що присвоюються такими членами суспільства, які вимагають соціального захисту.
Муніципальна (комунальна) власність - форма організації відносин власності, при якій її об'єкти належать населенню територіальних об'єднань сіл, селищ і міст країни. Суб'єктом їх володіння. Розпорядження та використання виступають державні органи адміністративно - територіальних структур країни.
За своєю суттю муніципальна власність разом з громадською власністю є видом спільного типу власності. Так як її об'єкти належать всім індивідам територіальних об'єднань, а за формою своєї організації різновидом державної власності.
10
Оскільки відносини управління об'єктами муніципальної власності здійснюються державою в особі місцевих органів влади.
Об'єктами муніципальної власності є природні ресурси, комунальні підприємства різних галузей економіки, організації та установи охорони здоров'я, освіти, культури. Рухоме і нерухоме майно (житловий фонд), грошові кошти місцевих бюджетів та інше.
Основними економічними формами реалізації комунальної власності є: прибуток комунальних підприємств, доходи працівників комунальних підприємств, організацій та установ, доходи місцевих бюджетів, трансфертні доходи населення територіальних громад.
Соціалістична власність.
Згідно з поглядами засновників марксизму, соціалістична власність притаманна соціалістичному суспільству як неповного комунізму, тобто як його першої стадії.
Відносинам соціалістичної власності притаманні:
1. Спільне володіння засобами виробництва.
2. Відсутність опосередкованого привласнення продуктів виробництва товарно-грошовими відносинами, оскільки виробники не обмінюють продукти своєї праці, а праця, яка витрачається на їх виробництво, не проявляється як їх вартість, тому що індивідуальна праця безпосередньо існує як частина сукупної праці.
У реальній практиці будівництва соціалізму, сформувалося кілька інший зміст відносин власності. Основними її складовими були:
1. Належність основних засобів виробництва двом суб'єктам - суспільству і колективам кооперативних підприємств, що проявлялося в існуванні державної і кооперативно - колгоспної власності.
Громадська власність визначалася як приналежність основних засобів виробництва всього народу, а кооперативно - колгоспна як приналежність основних засобів суспільно - господарського виробництва (крім землі) членам колективних господарств.
11
2. Суб'єктами присвоєння основних засобів виробництва були в більшості однобічно розвинені працівники, відповідно до часткового розподілу праці, а їхня праця за своїм характером був способом виживання, а не головною життєвою потребою.
3. Посередництво при привласнення продуктів виробництва товарно - грошовими відносинами, оскільки продукти праці мали форму товару, а втілений у них праця проявлявся як їх вартість.
4. Адміністративно - командна форма поділу економічних ресурсів.
5. Відносна економічна відокремленість підприємств державної і кооперативно - колгоспної форм власності та їх функціонування на принципах неповного комерційного розрахунку.
6. Суб'єктивна за своєю суттю адміністративно-командна форма розподілу і привласнення предметів особистого користування.
Одержавлення всіх основних економічних процесів у формі централізованого управління економікою адміністративно - командними методами додало відносин суспільної власності ірраціонального змісту.
На підставі вище сказаного можна зробити, щонайменше, два висновки:
1. За своїм характером і складовим елементам сформована соціалістична система відносин власності суттєво відрізнялася від теоретичних уявлень основоположників марксизму і тому може бути визнана перехідною стадією від капіталізму до соціалізму.
2. Сформовані в СРСР відносини власності містили дуже слабку мотивацію працівників і державних та кооперативних підприємств до підвищення продуктивності праці, як основи збільшення їх рівня життя. Зрештою, саме ця обставина стала об'єктивною необхідністю реформування як державної так і кооперативно - колгоспної форм власності.

До особливостей відносин власності на першій стадії комунізму К. Маркс відносив:
12
1. Збереження суспільного поділу руда, який є основою істотних відмінностей у праці різних індивідів соціалістичного суспільства. Обумовлює характер праці не як життєвої основної потреби, а як спосіб життя.
2. Розподіл і присвоєння предметів особистого споживання за принципом: «Від кожного за здібностями, кожному за потребами»
У контексті даної роботи не можна не згадати про такий вид власності як комуністична власність. Яка за К. Марксом і Ф. Енгельсом повинна стати логічним продовженням розвиненої капіталістичної власності.
До особливостей відносин власності на першій стадії комунізму К. Маркс відносив:
1.Сохраненіе суспільного поділу руда, який є основою істотних відмінностей у праці різних індивідів соціалістичного суспільства. Обумовлює характер праці не як життєвої основної потреби, а як спосіб життя.
2. Розподіл і присвоєння предметів особистого споживання за принципом: «Від кожного за здібностями, кожному за потребами»
Основами теорії комуністичної власності є:
1. Належність основних засобів і умов виробництва суспільству.
2. Присвоєння засобів виробництва відбувається універсально розвиненими індивідами, праця яких за своїм характером не є способом - «заробляти, що б жити», а є внутрішньою потребою.
3. Відносини об'єднання індивідів із засобами виробництва мають безпосередньо суспільну форму.
4. Розподіл і присвоєння предметів особистого користування здійснюються за принципом: «Від кожного за здібностями, кожному за потребами»
13
Зміст теорії комуністичної власності свідчить, що її становлення передбачає якісні зміни в системі суспільних виробничих відносин.


Необхідність, основні напрями та форми реформування відносин власності в Україні.
Реформа відносин власності в Україні передбачає формування такої системи відносин власності, яка б повною мірою відповідала досягнутому рівню усуспільнення праці і виробництва в різних сферах, галузях економіки. Це є основою укорінення і функціонування тих видів і форм власності, які дійсно реалізують єдність праці і власності. Вміщують у собі джерела саморозвитку, забезпечують високу ефективність виробництва. Головними напрямами досягнення цієї мети є роздержавлення і приватизація об'єктів державної і колгоспно-кооперативної власності.
Роздержавлення - передача майна, засобів виробництва державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавити підприємства при збереженні його приналежності суспільству, державі.
За своєю сутністю роздержавлення є процесом перетворення трудового колективу в суб'єкт привласнення засобів і результатів виробництва державного підприємства, суб'єкт повного господарського ведення. Основними формами роздержавлення є оренда і акціонування.
Роздержавлення зберігає суспільну власність на майно роздержавлених підприємств, і усуває державну монополію, її економічну реалізацію. Зміст роздержавлення охоплює: заміну адміністративно - командного управління об'єктами суспільної власності економічними методами; перехід від централізовано - встановлених до господарських взаємовигідним договірним зв'язків. У тому числі заміну централізованої системи матеріально - технічного постачання ринковою системою; переведення підприємств загальнонародної власності на принципи господарського розрахунку; перехід до різноманітних форм господарювання.
Одночасно воно обумовлює демократизацію, демонополізацію економіки. Роздержавлення, переробляючи державні підприємства, на самостійних товаровиробників формує достатні умови
14
для створення конструктивної конкуренції між суб'єктами господарювання в межах суспільної власності.
Приватизація - перехід на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності (землі, підприємства житлового фонду та ін) в приналежність, власність, розпорядження і використання трудовими колективам, групам осіб і окремим особам.
Приватизація означає ліквідацію суспільної власності у формі державної власності, її перетворення в різні види і форми приватної власності.
Механізм роздержавлення та приватизації мають юридичний аспект, який констатує зміну прав суб'єктів власності, і економічний аспект як реальний процес трансформації державної і колгоспно-кооперативної власності в різні види і форми приватної власності.
Структуру механізму роздержавлення і приватизації утворюють: принципи, форми і способи реформування державної і колгоспно-кооперативної власності, порядок визначення обсягу
роздержавлення і приватизації; формування органів
роздержавлення і приватизації; визначення технології роздержавлення і приватизації.
Принципи, форми, методи, способи обсяги, суб'єкти і засоби роздержавлення і приватизації встановлюються законодавством України.
Основними формами роздержавлення є, акціонування держпідприємств з наступним продажем певної частини акцій корпоратизованих підприємств їх працівникам іншим громадянам та державним об'єднанням; оренда майна роздержавлених підприємств їх трудовим колективам, господарськими об'єднаннями.
Формами приватизації є: купівля - продаж нероздільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні; купівля продаж частин у капіталі підприємств за конкурсом на аукціоні, на фондовій біржі, через передоплату або іншими способами; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колективом і безкоштовна передача окремих підприємств, частини їх майна; ліквідація підприємств з наступним продажем їх майна за конкурсом на аукціоні, на біржі, через магазини оптової і дрібнооптової торгівлі.
15
Багатогранний процес приватизації зводиться до двох основних методів: безкоштовного надання громадянам України певної частини державного майна, викуп та продаж державного майна.
Об'єктами державної власності, які підлягають приватизації, є: земельний фонд, житловий фонд, майно підприємств, цехів, дільниць, які виділяються в самостійні підприємства. І є цілісними майновими комплексами: незавершене будівництво; частку в майні господарських товариств та об'єднань, які належать державі.
Суб'єктами приватизації є державні органи приватизації, покупці, продавці, представники і посередники.
Засобами приватизації є приватні та позичені цінності покупців, а так само приватизаційні папери.
Приватизаційні папери - цінні папери, які дають право кожному громадянинові на безкоштовне отримання у власність у процесі приватизації певної частини майна державних підприємств, житлового та земельного фонду.
Законодавством України встановлено чотири їхні види: майново - приватизаційні сертифікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки та земельні бони.
Приватизація державного житлового фонду - відчуження квартир (будинків), прилеглих до них господарських будівель і приміщень державного житлового фонду у власність громадян України.
Приватизація земельного фонду - передача громадянам та юридичним особам Україна земельних ділянок вправо власності, тобто в приналежність, володіння, розпорядження і використання.
Кінцевою метою роздержавлення і приватизації землі та іншого державного майна є створення таких форм власності, які відповідають реальному рівню усуспільнення праці і виробництва в різних сферах, галузях і ланках народного господарства України. Що є необхідною і достатньою умовою переходу до ринкової економічної системи, підвищення ефективності виробництва, рівня життя всіх громадян суспільства.
Зміст перехідної економіки з боку технологічного способу виробництва.
16
За роки кризи в України деградували продуктивні сили і, перш за все продуктивна основна сила - людина. Це проявляється, по-перше, у значному погіршенні якості відновленої робочої сили. У переважній більшості сім'ї витрати на продукти складають понад 80% їх сукупного доходу, а мінімальна зарплата відшкодовує до 20% фізіологічного рівня виживання.
По друге, в існуванні великої армії безробітних, які втрачають свої професійно кваліфікаційні якості та навички.
По-третє, у зростанні кількості мігрантів, за роки кризи в пошуках роботи, кращих умов життя емігрувало приблизно 7 млн. працівників.
По-четверте, в значному ускладненні надходження дітей з малозабезпечених сімей до ВНЗ.
По-п'яте, в збільшенні смертності людей працездатного віку, скорочення тривалості їх життя.
Якщо виходити з того що, в постіндустріальному або інформаційному суспільстві, на переконання західних вчених, вирішальними елементами розвитку стане творча діяльність людини на основі високого рівня розвитку науки, освіти та інформації, а в Україні відбувається їх деградація. З точки зору розвитку системи продуктивних сил перехідна економіка України характеризується поступовим регресом.
З точки зору техніко - економічний відносин економіка Україна в кордонах СРСР була відкритою. Свідченням цього є те що в народно - господарському комплексі України до 80% виробництва товарів не мало завершеного технологічного циклу. Але що стосується господарсько - світових зв'язків економічна система СРСР і в тому числі Україна була закритою.
Важливими ознаками відкритої економіки є активна участь країни в міжнародному поділі праці, в міжнародній виробничій науково - технічної кооперації, обміні капіталами і ін
У 90-х роках економіка України внаслідок розриву навіть раціональних економічних зв'язків з країнами колишнього СРСР стала в значній мірі закритої до країн СНД. Хоча Україні вперше у 2000 році добилася позитивного сальдо в зовнішній торгівлі, проте, більша частина експорту - товари паливно-сировинної групи. Перш за все, велике зростання випуску продукції чорної металургії. За іншими ознаками економіка Україна залишилася закритою.
Крім цього, в Україні існувало понад 2000 великих підприємств, підпорядкованих загальносоюзним міністерствам і відомствам. За час кризи
17
здійснюється не завжди продумана політика демонополізації; здійснюється не раціональне розукрупнення цих підприємств що, в недалекому майбутньому зробить економіку країни беззахисною перед іноземним капіталом.
Таким чином, з точки зору техніко-економічних відносин перехідна економіка 90-х років теж характеризується певним регресом.
Продуктивні сили і техніко-економічні відносини формують технологічний спосіб виробництва. Усуспільнюється показником рівня його розвитку є ставлення між трьома типами цього способу виробництва, що базується на:
1. Ручній праці.
2. Машинній праці.
3. Автоматизованій праці.
На початку 90-х в Україну частину першого способу виробництва становила до 40%, частина другого до 48%, а частина третього менше 12%. У 90-ті роки у перших значно погіршилася якість технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, оскільки виріс фізичний і моральний знос основних фондів, по друге зменшилася питома вага і якість технологічного способу виробництва. Що базується на автоматизованій праці. По-третє зросла частка виробництва, яка базується на ручній праці, що більшою мірою притаманний сільському господарству.
Таким чином, глянувши на економіку України з точки зору технологічного способу виробництва, перехідна економіка 90-х супроводжувалася рухом у бік докапіталістичної формації і капіталізму 19, початку 20 століття.
Трансформація економічної власності не повинна обмежуватися тільки процесами роздержавлення. Якісні зрушення необхідні у рамках державної власності.
В Україні в 90-х 00-х роках реалізується далеко не оптимальна модель роздержавлення, в тому числі приватизації, характерними рисами якої є:
18
1. Підпорядкування державного сектора інтересам приватного капіталу. Значна частина державної власності за безцінь переходить в руки директорського корпусу, чиновників, представників тіньового капіталу.
Внаслідок надмірного оподаткування, вилучення амортизаційних відрахувань унеможливлює навіть просте відродження навіть у межах державного сектора.
2. Інтенсивний процес первинного накопичення капіталу.
Закономірністю його у всіх країнах світу є початкова капіталізація сфери послуг, утвердження в ній підприємницької діяльності. Що відносно сільського господарства отримання земельних сертифікатів і ділянок землі селянами і їх вихід з колективних господарств це було широкомасштабним процесом консервації приватної трудової власності, яка в розвинених країнах переважала в сільському господарстві в 15 -16 століттях.
Внаслідок цього в подібних сімейних господарствах використовувався ручний неефективний працю, нерідко з меншим рівнем механізації, ніж при феодальному способі виробництва. Така орієнтація відкинула сільське господарство України в епоху аграрної цивілізації, яка передувала індустріальному суспільству.
3.Створення акціонерних компаній.
В економічну систему України у процес роздержавлення вливається акціонування. На кінець 2000 року налічувалося до 40000 акціонерних товариств. Акціонерна форма власності істотний елемент економічної структури розвинених країн у 20 столітті, оскільки вона є найбільш адекватною формою існування монополій.
Проте на противагу від процесів поступового наповнення акціонерною формою власності в цих країнах демократичним змістом в Україні утверджується в основному колективна капіталістична власність.
4. Формування елементів економічної структури, властивим розвиненим країнам світу на етапі державно-корпоративного капіталізму. Пристрій, який при цьому виникає, логічно називати номенклатурно-клановим капіталізмом.
5.Створення класового суспільства. З точки зору соціальних відносин, які є найближчій формою прояву відносин економічної власності, в Україні активно формується класове суспільство з властивим йому антагонізмом двох основних класів. В Україні в 90-і роки зруйновані окремі раціональні форми економічного регулювання, деградувало управління державним сектором
19
економіки. Одночасно виникли такі атрибути ринкової економіки як фондова, валютна, товарна біржі, а також біржа праці. Ці елементи за умови їх оптимального поєднання у вигляді державного регулювання та ринкового саморегулювання сприятимуть розвитку зрілих форм економічної системи капіталізму.
Якщо розглядати трансформаційні процеси з точки зору організаційної форми розвитку продуктивних сил, то перехідна економіка 90-х характеризується значним посиленням стихійності і хаотичності.
Одночасно позитивними аспектами перехідного періоду в 90-х було отримання певною частиною населення рис підприємців, переоцінка ролі робочого місця, економія при споживанні комунальних послуг та інше.
Таким чином, з точки зору формального підходу, перехідна економіка України характеризується об'єднанням різнотипних економічних систем.
Переважаючими в ній слід вважати процеси первинного накопичення капіталу і капіталізму на нижній ступені його розвитку. На вищій стадії розвитку капіталізму має місце оптимальне поєднання ринкового та державного саморегулювання, яке отримало назву регульованої ринкової економіки.
Якщо врахувати і присутність соціального захисту, то найбільш адекватною економічною категорією яка теоретично висловлює цей тип економіки є «змішана економіка».
Пріоритетність форм власності в перехідний період.
У конституції України з усіх існуючих нині форм власності пріоритет відданий приватної власності, права приватної власності. Ця форма власності відіграє важливу роль у розвиток людської цивілізації, є однією з матеріальних основ економічної свободи людини, базою для формування її індивідуальних потреб та інтересів.
Однак її роль на різних етапах розвитку людства змінюється. І нині в більшості розвинених країн світу вона перестала бути визначальною формою соціально-економічного та науково-технічного прогресу.
Зв'язок економічних інтересів з відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність-це відносини між людьми з питання присвоєння засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності.
20
З цього випливає, що прогрес економічної власності швидше здійснюється тоді, коли форми власності найбільш повно забезпечують задоволення потреб та інтересів людей. Економічні інтереси сама конкретна форма прояву відносин економічної власності.
У зв'язку з наявністю в сучасній структурі цих відносин трьох основних типів власності (приватної, колективної і суспільної) виділяють приватні, колективні та суспільні економічні інтереси. Одночасно економічні інтереси - форма виявлення певних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремим індивідом, трудовим колективом і суспільством.
Тому разом з економічними потребами економічні інтереси є рішучою силою розвитку суспільного способу виробництва. У західній економічній літературі, а останні роки і в працях окремих вітчизняних економістів виділяється розділ економічних інтересів тільки на громадські та приватні, а колективні інтереси ділять як форму прояву приватних економічних інтересів.
На думку західних вчених, вона відображає реальності не сьогоднішнього дня а приблизно 200 річної давності, коли в економічній системі капіталізму існували переважно тільки 2 форми власності, а колективна була винятком. Той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в яких зафіксовано існування тільки 2 форм власності.
Зараз таке твердження перетворилося в стереотип, оскільки кожна велика і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерних товариств, які є колективними підприємствами, а властива їм форма власності - теж колективна.
Висновки.
Колективна власність - пріоритетна форма трансформаційних процесів.
Якщо виходити з практики еволюції капіталістичного способу виробництва то з середини 19 століття, тобто з часу масової появи акціонерних компаній в яких об'єднується капітал кількох індивідуальних підприємств, власність стає колективної капіталістичної.
Її суб'єктом перестає бути тільки окремий індивід.
Присвоєння прибутку здійснюється в залежності від суми, капіталу яку вносить в акціонерну компанію капіталіст. На цю величину він отримує певну кількість акцій, на які за результатами виробництва отримує відповідні суми дивідендів. З цього
21
часу існують колективні економічні інтереси, обумовлені колективним характером власності.
У рамках акціонерної власності колективні економічні інтереси об'єднуються з індивідуальними, тобто колективна власність з приватної. Остання представлена ​​акціями в руках окремих осіб.
Домінуючим економічним інтересом залишається колективний, оскільки величина дивідендів на кожну акцію залежить, перш за все, від результатів колективної праці на підприємстві.
Колективний характер праці на сучасних колективних та народних підприємствах майже ні хто з учених не заперечує. Якщо бути послідовним у своїх твердженнях, то слід визнати, що колективним характером праці повинна відповідати колективна форма власності. Така вимога випливає із закону об'єднання праці і власності.
Акціонерна форма власності тільки частково замінює природу приватної капіталістичної власності. Це означає появу нової якості в рамках єдиної сутності, внаслідок чого ця сутність певним ступенем модифікується.
Якби цього не сталося, то колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил. Цю роль не в силах була виконувати індивідуальна капіталістична власність, що і стало причиною появи нової, більш розвиненої капіталістичної власності.
Приватна власність не могла забезпечити будівництво великих підприємств, об'єктів економічної інфраструктури, розвиток освіти у загальнонаціональному масштабі. Пропорційний розвиток всієї економіки.
Наступний період еволюційних перетворень капіталістичного способу виробництва це форма власності закріплюється в розвитку акціонерних компаній закритого типу. Зараз у США їх називають «партнерствами».
Тому в процесі еволюції капіталістичного способу виробництва, у його рамках відбуваються глибокі зміни у відносинах власності, зумовлені виникненням і розвитком акціонерних товариств відкритого типу, акції яких котируються на фондових біржах.
У великих акціонерних компаніях кількість акціонерів перевищує 4 млн. чоловік. У таких товариствах поряд з колективною капіталістичною власністю розвивається власність найнятих
22
працівників, тобто трудова колективна власність. Тому суб'єктами акціонерної власності частково стають працівники, які на свої акції отримую певну суму дивідендів.
За своєю природою вона протилежна капіталістичної власності, але домінує на підприємствах акціонерного типу колективна капіталістична власність.
Інша справа - трудова колективна власність на підприємствах, викуплених працівниками. Її суб'єктом є трудовий колектив, члени якого - залежно від трудового стажу, кваліфікації та ін - володіють не однаковою кількістю акцій. Інтегрувати інтереси суспільства можуть лише колективна і державна форми власності.
Приватна власність в сучасних умовах нездатна, забезпечити розвиток науки, базисних наукомістких галузей промисловості, атомної енергетики та ін





23
Список літератури.
1. І.Ф. Комарніцькій. Становлення ринкового механізму в Україні. Чернівці 2003. 216 с.
2. А.К. Покритан; М.І. Збарський. Політична економія. Одеса 2002. 348с.
3. К.Т. Кривенко. Політична економія. Київ 2001. 508 с.
4. С.В. Мочерний. Економічна теорія. Киів. "Академія" 2001. 653 с.
5. В.О. Рібалкін; М.О. Хмелевський. Основи економічної Теорії. Київ. "Академія" 2002. 351 с.
6. В.А. Предборській і співавт. Економічна теорія. Київ. "Кондор" 2003. 492 с.
7. В.М. Гейця. Перехідна економіка. Київ. "Вища школа". 2003. 591 з.