Зміст
Введення1. Підприємство як суб'єкт господарювання
2. Спрямованість діяльності
3. Місце підприємства в системі ринкових відносин
Висновок
Бібліографічний список літератури
Введення
Будь-яка економічна система існує на основі взаємодії трьох господарюючих суб'єктів: підприємств, держави і домашніх господарств. Провідною ланкою економіки, її основою є підприємства, які виробляють продукцію та послуги, зосереджують свою відповідальність більшу частину суспільного капіталу, визначають ділову активність економіки, забезпечують зайнятість населення, формують бюджет країни.Саме підприємство є основним виробником товарів і послуг, основним ринковим суб'єктом, який вступає в різні господарські відносини з іншими суб'єктами.
Підприємство займає центральне місце в народно-господарському комплексі будь-якої країни.
Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний дохід.
Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.
Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.
Будь-яке підприємство не існує саме по собі, а пов'язано з економікою в цілому, з одного боку, через ринок виробничих факторів, з іншого - через ринок збуту, тому й економіка підприємства повинна дослідити ставлення окремих підприємств з іншими господарськими одиницями, з ринком.
При цьому вона розглядає господарський процес, як в цілому, так і з точки зору інтересів окремого підприємства.
Підприємство функціонує у певній підприємницькому середовищі, що впливає на всі сторони його діяльності. При розробці стратегії розвитку підприємства важливо враховувати її стан, перспективи розвитку, динаміку, різні напрями впливу.
1. Підприємство як суб'єкт господарювання
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Однак цілі і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна розділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), існування яких забезпечується за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), які функціонують і розвиваються завдяки бюджетному фінансуванню держави. Організації з підприємницьким характером діяльності прийнято називати підприємствами.Підприємство - це організаційно виділене та економічно самостійне основне (первинне) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Підприємства - економічні агенти або особи, що діють в ринковій економіці, зайняті виробництвом, реалізацією товарів і послуг з метою отримання прибутку та його максимізації.
Кожне підприємство історично склалося конкретне (завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо) і може включати декілька виробничих одиниць (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвиненою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами.
Під словом "фірма" розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку. Кожна фірма визначає своє фірмове найменування, під яким її записують в державному реєстрі країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи декількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш загальні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США - корпорації, країнах континентальної Європи - товариств.
Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку із власним найменуванням, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або комбінації таких . Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) з тим, щоб можна було їх легко відрізнити на ринку від продукції (послуг) конкурентів.
Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) вважається виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання максимально можливого прибутку.
На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі, які повинні відповідати певним вимогам:
по-перше, цілі підприємства повинні бути конкретними і піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє для здійснення своїх цілей;
по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довгострокова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам (іноді 7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова - в межах одного року;
по-третє, цілі підприємства повинні бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні лише частково цілі призводять до негативних наслідків: блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зниження рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;
по-четверте, з позиції динаміки ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.
У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) повинні бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, який прагне бачити і вимірювати результати цієї діяльності.
Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) стануть значущою частиною стратегічного планування лише в тому випадку, якщо їх не тільки правильно сформулювати і ефективно систематизувати, але і поінформувати про них весь персонал і відпрацювати дієву систему стимулювання їх досягнення.
2. Спрямованість діяльності
У практиці хазяйновитості кожне підприємство (фірма) як складна виробничо - економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які, виходячи з критерію спорідненості, можна об'єднати в окремі основні напрями
У відповідності з логікою і послідовністю процесу відтворення визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товарів, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
Результати вивчення ринку товарів служить базою для обгрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо
Наступним, причому найбільш складним за обсягом організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація і оперативне регулювання у просторі та часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обгрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку та дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.
Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі) визначається рівнем комерційної діяльності підприємства (фірми), значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.
Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів - машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність та довговічність виготовлених технічних засобів, а також про необхідні експлуатаційних витратах. Ця інформація використовується для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.
До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність та ін Цей напрямок є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено в відповідних розділах підручника.
Особливе значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має стати пріоритетним і найбільш важливим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.
Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на виготовляється (роботу, що їх послуги) та необхідності постійного збільшення власного прибутку, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва, реалізуючи прямі угоди (контракти) з постачальниками або вдаючись до посередництва торгових бірж. Виробнича продукція також реалізується на підставі прямих угод із споживачами, державного замовлення (у разі наявності такого), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), які підприємство встановлює самостійно, за договірними цінами, що регулюються державою, або за вільними (ринковими ) цінами.
На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (дохід). Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник підприємства або уповноважений ним орган. Державний вплив на вибір напрямків використання прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У передбачених статутом підприємства випадках певна частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу. В умовах зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) складають валютні кошти, які зараховуються на його валютний рахунок в банку і використовуються ним самостійно. У залежності від величини доходу підприємства визначається фонд оплати праці його персоналу.
Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. Здійснюючи господарську та іншу діяльність, підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства. Крім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікувану, але не отриманий прибуток), завдані підприємству з вини державних органів або їх посадових осіб, відшкодовуються за рахунок останніх.
Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств надаючи пільги з оподаткування та державного кредитування, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств і т.п.
Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснює державна податкова інспекція та державні органи, що здійснюють нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції встановленої законодавчими актами.
3. Місце підприємства в системі ринкових відносин
Підприємство в ринковій економіці виступає на різних ринках: виробничих ресурсів і готової продукції; орієнтується на локальний, національний або навіть міжнародний ринок. Підприємство в ринковому механізмі виступає агентом попиту і агентом пропозиції, пропонує свої ціни споживачам і постачальникам і одночасно враховує склався на ринку рівень цін, реалізує свої інтереси та пропозиції і враховує (в тій чи іншій мірі) пропозиції інших ринкових агентів, будує свою ринкову стратегію і тактику відповідно до існуючих типом ринкової структури і поточною ситуацією.Функціонування підприємств в ринкових умов передбачає вирішення низки завдань, до найважливішим з яких можна віднести наступні:
- безперебійний і ритмічний випуск високоякісної продукції відповідно до наявними виробничими можливостями;
- задоволення суспільних потреб у продукції, всілякої врахування вимог споживачів, формування ефективної маркетингової політики;
- ефективне використання виробничих ресурсів (основного капіталу, матеріальних, фінансових і трудових ресурсів), підвищення ефективності виробництва:
- розробка стратегії і тактики поведінки підприємства на ринку;
- Забезпечення конкурентоспроможності підприємства та продукції, підтримання високого іміджу підприємства;
- Удосконалення організації виробництва, праці та управління, використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництві;
- Забезпечення соціальної ефективності виробництва (зростання кваліфікації і більшої змістовності праці працівників, підвищення їх рівня життя, створення сприятливого морально-психологічного клімату в трудовому колективі).
Підприємства можуть існувати в умовах як ринкової, так і централізовано керованої економіки. Тому ознаки, що визначають підприємство, можна розділити на залежні і не залежні від економічної системи (табл. 1).
Таблиця 1 - Основні ознаки, що визначають підприємство
На кожному підприємстві виробничі фактори (ресурси, людський працю) повинні взаємодіяти один з одним, щоб забезпечити випуск продукції. При цьому в будь-якому випадку підприємство функціонує в умовах обмежених виробничих ресурсів.
Тому відповідно до економічного ознакою підприємство може свої результати:
- Максимізувати - при заданому обсязі виробничих ресурсів випуск продукції повинен бути найбільшим;
- Мінімізувати - певний обсяг випуску продукції повинен бути реалізований при найменшому витрачання виробничих ресурсів;
- Оптимізувати - витрати та результати знаходяться в певному оптимальному поєднанні.
Будь-яке підприємство має перебувати в стані фінансової рівноваги - своєчасно виконувати свої платіжні зобов'язання перед бюджетом, працівниками та постачальниками матеріальних ресурсів.
Фактори, що визначають підприємство в умовах централізовано керованої економіки, показані в табл. 1.: Підпорядкованість центральному органу; обов'язкове виконання плану за всяку ціну; встановлення державної ціни, за якою готовий продукт буде реалізований. Безумовно, це можливо лише за засадничої ролі суспільної власності.
У ринкових умовах підприємство значною мірою автономно орієнтується на попит споживача, пов'язує ресурси з вимогами ринку, реалізує свою продукцію за ринковими, а не за державними цінами. Переважаючими формами власності стають приватна і колективна.
Підприємство має самостійність в організації виробництва і комерційної свободою. Воно визначає шляхи та способи реалізації своєї продукції, вибирає контрагентів, з якими матиме справу; економічні зв'язки закріплюються договорами. Важливою умовою комерційної свободи є також вільне ціноутворення.
Незалежність як вихідний ознака організації підприємства не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної свободи виробників не існує. Підприємство має повну самостійність у тому сенсі, що над ним немає інстанції, яка управляє його господарською діяльністю. Але воно не вільно від ринку, від його жорстких вимог. Тому можна говорити лише про певні рамках самостійності.
Взаємодіє з самостійністю принцип особистої економічної зацікавленості осіб, які створили підприємство. Підприємство в рамках ринкової економіки виступає як джерело особистої вигоди, і це є одним з провідних чинників підприємницької діяльності. Даний фактор, безпосереднім чином впливає на діяльність підприємства, виражається в прагненні організувати роботу підприємства так, щоб отримати максимально можливий прибуток. Однак особливістю товарного виробництва є те, що підприємець, переслідуючи свою суто особисту вигоду, тим не менш, працює на суспільство в остаточному підсумку, задовольняючи свої інтереси, створює більш якісні типи продукції.
Володіючи самостійністю, підприємство бере на себе відповідальність за результати здійснюваної діяльності. Воно відповідає за порушення договірних, кредитних, розрахункових та податкових зобов'язань, продаж товарів, користування якими може завдати шкоди здоров'ю, і за порушення інших правил, передбачених законодавством. Крім вищевказаних зобов'язань підприємство повинно бути організоване таким чином, щоб раціонально використовувати наявні в його розпорядженні землю та інші природні ресурси, не забруднювати навколишнє середовище, не порушувати правил безпеки виробництва, дотримуватися санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників.
Характерною ознакою діяльності підприємства є господарський ризик. Ринкові відносини вимагають від підприємства виробництва якісної і конкурентоспроможної продукції. Ключовий момент, що лежить в основі господарського ризику, співвідношення між передбачуваними витратами і результатами. Якщо ціни вироблених продуктів не відшкодовують витрат, це означає, що або підприємець не зумів ефективно організувати діяльність свого підприємства, або несприятливо склалася кон'юнктура.
Необхідність постійно контролювати комбінації умов виробництва весь час змушує шукати нові технологічні рішення, знижувати собі вартість продукції і т.д.
Свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формують відносини змагальності, конкуренції між учасниками ринкового обміну. Підприємство, здійснюючи самостійне господарювання, зв'язане через систему ринкових зв'язків (ринки ресурсів і готової продукції) з іншими підприємствами, постачальниками та споживачами.
Висновок
Основний господарюючої структурною одиницею в умовах ринкової економіки є підприємство. Якщо уявити економіку як будівля, складене з окремих блоків, такими блоками є підприємства в широкому сенсі цього слова.Підприємство-це будь-яка організація, яка виробляє товари, послуги, інформацію, знання, що здійснює економічну діяльність у найрізноманітніших формах. Підприємством можна називати завод, фабрику, будівельний комбінат, автопарк, ремонтні майстерні, колгосп, радгосп, магазин, ательє, біржі і т.д.
Підприємство являє собою майново відокремлену господарську одиницю, організовану для досягнення будь-якої господарської мети, тобто це економічна одиниця, яка: самостійно приймає рішення; реально використовує фактори виробництва для виготовлення та продажу продукції; прагне до отримання доходу та реалізації інших цілей
Форми і методи управління, структура органів управління підприємством істотно залежать від його масштабів і профілю. Кожне підприємство здійснює певну основну діяльність, в цьому його головна мета, сенс існування. Звідси випливає, що на чільне місце управління підприємством ставиться управління виробничим процесом незалежно від того, що саме виробляє підприємство.
Для створення будь-якого економічного продукту потрібно використовувати ресурси виробництва: робочу силу, основні засоби, сировина, матеріали, інформацію, грошові кошти. Отже, управління підприємством включає управління працівниками, засобами виробництва, матеріальними ресурсами, фінансами. Для функціонування виробництва на підприємстві має одержувати вихідні матеріали і реалізовувати випущену продукцію. Звідси випливає необхідність керувати постачанням та збутом, мати на підприємстві відповідні служби.
Бібліографічний список літератури
1. Васильєва Н.А., Матеуш Т.А., Миронов М.Г. Назва: Економіка підприємства. - М.: Вища освіта, 2008.2. Скляренко В.К., Прудніков В.М. Економіка підприємства: Підручник. - М.: ИНФРА-М, 2006.
3. Титов В.І. Економіка підприємства: підручник / В.І. Тітов. - М.: Ексмо, 2008.
4. Економіка підприємства (фірми). Підручник. / За редакцією професора О.І. Волкова і доцента О.В. Дев'яткіна .- М.: ИНФРА-М, 2007.
5. Економіка підприємства: Підручник / За ред. проф. Н.А. Сафронова. - М.: МАУП, 2006.