Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .2
1. Інноваційна політика ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .... ... .3
2. Методи прогнозування та планування НТП та інноваційної діяльності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. ... 7
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 15
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... .16
Введення
Структурна перебудова економіки, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв у противагу матеріало-і енергоємним виробництвам, припускає створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, зростання освітнього рівня населення та удосконалення управління шляхом нововведень (інновацій), заснованих на новітніх наукових знаннях. Кінцевим результатом є зростання конкурентоспроможності продукції, підприємства, економіки в цілому.
У широкому сенсі під інноваціями розуміють нові технології, види послуг, продукції, нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, фінансового та іншого характеру.
По суті сенс всієї економічної реформи полягає у створенні умов для підвищення сприйнятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки.
Це обумовлює необхідність активізації інноваційної діяльності.
1. Інноваційна політика
Інноваційна діяльність - це діяльність з розробки та освоєння результатів досліджень, що підвищують ефективність способів і засобів здійснення конкретних процесів, у тому числі освоєння виробництва нової продукції і технологій.
Інноваційна сфера охоплює, по-перше, безпосередньо сам об'єкт інновацій, по-друге, її суб'єкти - підприємців, а також систему, що забезпечує просування інновацій до стадії їх реалізації (управління, інфраструктура, фінансова та інвестиційна підтримка).
З метою активізації інноваційної діяльності розробляється інноваційна політика, що представляє собою сукупність принципів і заходів, які забезпечують створення сприятливого інноваційного клімату в країні. Інноваційна політика є складовою частиною соціально-економічної політики. Вона повинна об'єднувати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту і бути орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритети економіки.
Інноваційна політика базується на таких найважливіших принципах, як:
• визнання моделі інноваційного розвитку економіки країни як пріоритетної;
• створення державою економіко-правових умов та економічних механізмів, що забезпечують перетворення інновацій в істотний чинник економічного зростання;
• максимальне використання ринкових механізмів активізації інноваційної діяльності та підприємництва, створення рівних стимулів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності;
• ефективний розвиток і використання власного науково-технічного потенціалу та його реформування відповідно до цілей економічної політики;
• оптимальне поєднання інтересів розробників, виробників продукції та інвесторів, визнання об'єктів інтелектуальної власності як джерела доходів.
Реалізація цих принципів вимагає проведення експертизи та формування законодавства з точки зору найбільш ефективного стимулювання інноваційної діяльності і забезпечення розвитку інноваційних процесів в основних сферах промисловості, сільського господарства та соціального комплексу.
Ефективне інноваційний розвиток передбачає широкий вибір інноваційних ідей і проектів.
Джерелами ідей можуть бути дослідження і розробки, що проводяться в країні, досягнення світових науки і технологій, що залучаються шляхом закупівлі ліцензій, придбання або лізингу технологічного обладнання (довгострокова оренда машин, устаткування, споруд або видача обладнання напрокат), ноу-хау (технічні знання, досвід , документація), передача яких обумовлюється при укладенні ліцензійних договорів та інших угод.
Переваги в реалізації ідей повинні отримувати ті з них, які в конкретних умовах забезпечують найкращий результат з найменшими витратами. Важливим є формування інфраструктури нововведень, що сприяє просуванню інновацій на ринок.
Першорядне значення має розвиток малого науково-інноваційного підприємництва за такими напрямками:
• створення структур, які об'єднують малі та науково-інноваційні підприємства, - бізнес-інноваційних центрів, інкубаторів бізнесу, технопарків;
• формування мережі інститутів фінансування, кредитування, страхування (інвестиційні, інноваційні та венчурні комерційні фонди, страхові компанії);
• розвиток організацій матеріально-технічного забезпечення (лізингові, постачальницькі фірми, центри колективного користування приладами та обладнанням для проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР));
• створення центрів передачі технологій, інформаційних систем обміну проектами та пошуку партнерів для реалізації спільних проектів на основі доступу до банків даних за проектами, інвесторам, ринків збуту;
• відкриття торгових домів, ярмарків, бірж та інших структур, які забезпечують взаємодію розробників, виробників і споживачів нової продукції і технологій;
• утворення структур, які надають різні послуги (маркетингові, рекламні, аудиторські, сертифікаційні, консалтингові, юридичні).
Повинен бути забезпечений відповідний рівень стандартизації, метрології та сертифікації, ефективної патентної системи, що забезпечує захист прав на результати інтелектуальної праці.
Механізм реалізації інноваційних напрямків передбачає також використання різного роду регуляторів: пільгового оподаткування в науковій сфері, субсидування, пільгового довгострокового кредитування розробників і споживачів науково-технічної продукції, збільшення витрат на НДДКР, стимулювання праці наукових працівників, здійснення підготовки кадрів.
У сучасних умовах, коли розвиток науки й техніки сягнув виключно великих масштабів, жодна з країн, навіть таких, як США, Японія, Німеччина, Росія, з їх величезним науковим потенціалом, не в змозі в рівній мірі забезпечити розвиток усіх напрямів науково-технічного прогресу. Потрібні наявність широких зв'язків із зовнішнім світом, науково-технічна спеціалізація, участь у світовому поділі праці, ефективне використання зарубіжного науково-технічного досвіду.
Зарубіжний досвід свідчить, що в періоди уповільнення економічного зростання в країнах не знижують, а, навпаки, збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особливе значення надається підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність.
Для ефективного управління інноваційними процесами необхідні моніторинг, оцінка інноваційної діяльності, прогнозування НТП, розробка державних, галузевих, регіональних і міждержавних науково-технічних програм і механізмів їх реалізації.
2. Методи прогнозування та планування НТП та інноваційної діяльності
Основою прийняття управлінських рішень у науково-технічній сфері є прогнозування і планування напрямів НТП та інноваційної діяльності.
Прогнозування розвитку науки і техніки передбачає розробку системи приватних прогнозів по найважливіших напрямках НТП та комплексного прогнозу науково-технічного розвитку. Воно дає обгрунтоване уявлення про передбачувані наукових і технічних результати й досягнення, про можливе використання цих результатів у виробництві та інших сферах економіки, про наслідки НТП.
Система приватних прогнозів включає прогнози фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, прикладних досліджень по галузях економіки, науково-технічні прогнози по комплексним напрямками НТП і ряд інших.
Комплексний прогноз припускає:
• комплексний аналіз НТП, аналіз світових тенденцій розвитку науки і техніки, динаміки, структури і використання наукового та освітнього потенціалу країни;
• розробку пропозицій щодо основних напрямів структурної та науково-технічної політики та обгрунтування передумов для прискорення НТП в обраних напрямках;
• розробку рекомендацій щодо формування науково-технічних програм, обгрунтування значимості рішення науково-технічних проблем, витрат, очікуваного соціально-економічного ефекту та рекомендації щодо матеріального та організаційного забезпечення науково-технічних програм.
Якщо уявити НТП у вигляді послідовно розвиваються у часі стадій - фундаментальні, прикладні дослідження, конструкторські, проектні та організаційні розробки, виробництво та експлуатація, то завдання прогнозу і вибір методів прогнозування визначаються специфікою кожної стадії.
У світовій практиці в процесі розробки прогнозів розвитку науки і техніки застосовуються як інтуїтивні, так і формалізовані методи.
При прогнозуванні фундаментальних досліджень широкого поширення набули системний аналіз і синтез, методи експертних оцінок: сценаріїв, побудови "дерева цілей" і морфологічного аналізу. Можливість застосування статистичних методів обмежена через відсутність або недостатню кількість вихідних даних, а також через труднощі встановлення характеру протікання прогнозованого процесу.
Прогнозування розвитку фундаментальних досліджень проводиться на перспективу з усіх наукових напрямків діяльності інститутів, Академії наук, вузів. Об'єктами прогнозування є напрямки досліджень, очікувані результати, можливі наукові та економічні ефекти, поточні витрати і капітальні вкладення. Прогнозується також чисельність наукових працівників, докторів і кандидатів наук, допоміжного персоналу.
При розробці прогнозів фундаментальних досліджень проводиться аналіз сучасного стану розвитку науки, виявляються актуальні проблеми, намічаються шляхи вирішення сучасних наукових проблем і висуваються нові проблеми, які потребують вирішення.
Прикладні дослідження мають подвійне призначення. Вони забезпечують, з одного боку, глибокий аналіз і продовження фундаментальних досліджень з метою оцінки можливості їх розвитку та застосування в практиці для створення нових засобів і предметів праці (техніка, технологія, матеріали тощо), з іншого - аналіз стану виробництва в цілому, вироблення пропозицій щодо модернізації існуючої та створення нової техніки, а також з питань організації та управління народним господарством і складових його елементів. Результатами прикладних досліджень можуть бути макети окремих вузлів та елементів майбутніх розробок. Прогнозуються типорозміри продукції, зниження матеріале-та енергоємності, зростання кваліфікації наукових співробітників та інші показники.
Розробки (конструкторські, технологічні, проектні та організаційні) призначаються для експериментальної, дослідної перевірки можливості створення нової техніки, технології, продуктів, а також для модернізації серійно випускаються предметів і засобів праці. Продуктами праці на стадії розробки є заявки на винахід, робочі креслення на виготовлення нової техніки, досвідчені зразки, звіти про їх випробування, підготовки виробництва до випуску нової продукції, зміни технології, схеми нових систем управління, проекти створення нових цехів, підприємств, розвитку видів транспорту і т.п. Головним при здійсненні прогнозів розвитку науки і техніки на стадії розробки є вибір найбільш перспективних розробок, істотно впливають на зростання продуктивності праці, скорочення витрат матеріалів на одиницю продукції, раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього середовища, тобто вибирається найкращий варіант з економічних і технічними показниками. При прогнозуванні розробок основними об'єктами прогнозу є: якість, вартість, ефективність, потреба в трудових, фінансових, матеріальних ресурсах на створення нової техніки.
При прогнозуванні прикладних досліджень і різного роду розробок застосовуються методи екстраполяції, експертних оцінок, моделювання, оптимізації, а також методи, засновані на аналізі патентної документації та науково-технічної інформації.
Стадія підготовки виробництва призначається для будівництва підприємств з випуску нових засобів і предметів праці, підготовки діючих підприємств до випуску нової техніки за рахунок часткової або повної модернізації, реконструкції виробництва, для спорудження дослідних і дослідно-промислових установок.
Основними завданнями прогнозування на цій стадії є вибір, обгрунтування та визначення шляхів найбільш швидкого спорудження підприємств та реконструкції діючих.
Стадія підготовки виробництва в деяких галузях економіки може зливатися зі стадією розробки. Підготовку виробництва можна скоротити у часі за рахунок впровадження заходів з підготовки виробництва при випуску досвідченого зразка, партії.
Серійне виробництво призначається для випуску нових засобів, предметів праці і продуктів. На цій стадії НТП остаточно здійснюються ідеї, висунуті на попередніх стадіях. На стадії серійного виробництва основними завданнями НТП є впровадження нової техніки, матеріалів, технології, суттєво збільшують продуктивність праці у всіх галузях економіки і ефективність суспільного виробництва за рахунок економії матеріалів, енергії, кращої організації праці, використання основних фондів, підвищення якості продукції, що випускається.
На стадії експлуатації нова техніка надходить на виробництво і в особисте споживання. Після морального і фізичного старіння вироби і продукти знімаються з серійного виробництва і експлуатації, тобто завершується життєвий цикл певного виду техніки.
У процесі прогнозних розрахунків виробництва й експлуатації нової техніки використовуються методи експертних оцінок, екстраполяції, оптимізації, факторні та імітаційні моделі, система укрупнених балансових розрахунків. При виборі методів прогнозування важливим є глибина попередження прогнозу. Якщо прогнозований процес можна уявити еволюційним, без стрибків, то застосування формалізованих методів виправдано для визначення стрибка і оцінки часу його здійснення, а якщо в ньому можлива поява стрибків, то необхідно застосовувати методи експертних оцінок, а на ділянках еволюційного процесу застосовувати формалізовані методи.
Методи експертних оцінок грунтуються на думці одного або декількох фахівців (експертів) про перспективи розвитку науки і техніки. Слід зазначити, що існують галузі науки і техніки, в яких неможливо використовувати інші методи прогнозування, а також сфери, де відсутня інформація про стан об'єкта в минулому періоді або науково-технічний розвиток в більшій мірі залежить від прийнятих рішень, ніж від самих технічних можливостей виробництва . Розглянемо деякі методи, які поширені в світовій практиці.
Метод комісій. Суть цього методу полягає в тому, що фахівці при прийнятті рішення впливають один на одного так, щоб компенсувати свої помилки. Цей метод має як переваги, так і недоліками.
Серед основних переваг слід відзначити такі, як:
1) інформаційна насиченість, тобто якщо склад комісії ретельно підібраний і в неї включені особи, які є фахівцями в даній області науки і техніки, то загальна кількість інформації, якою володіє група, набагато більше інформації, якою володіє кожен з членів окремо;
2) рівність кількості факторів, тобто кількість факторів, що відносяться до даної галузі науки і техніки, що розглядаються групою, не менше кількості чинників, які розглядають будь-яким членом групи;
3) колективна відповідальність експертів. Суть цього принципу полягає в тому, що групи експертів з більшою готовністю приймають на себе відповідальність, ніж окремі фахівці. Ця обставина має дуже важливе значення при прогнозуванні. Можливо, що прогноз дуже "професійно ризикований" для окремого спеціаліста і в корені відрізняється від загальноприйнятих суджень колег. Тоді пропозиція цього прогнозу може несприятливо відбитися на подальшій науковій діяльності фахівця. Спільна ж робота у комісії дає можливість експерту переконати колег по роботі в групі в правильності своїх поглядів, а їхня підтримка, можливо, позбавить від сумнівів і змусить піти на ризик.
Недоліки методу:
1) група фахівців може чинити сильний тиск на окремих членів групи, змушуючи, наприклад, одного погодитися з більшістю, навіть якщо останній розуміє, що загальна думка хибна;
2) експерименти з невеликими групами показали, що часто бере гору не обгрунтованість, а кількість зауважень "за" і "проти". Отже, "криклива" меншість може придушити інших учасників групи, навіть якщо при об'єктивному розгляді не буде мати будь-яким перевагою;
3) істотне вплив на групу може надавати професіонал з гарною репутацією або ж просто експерт, що володіє даром переконання.
При прогнозуванні методом комісій доводиться миритися з його недоліками в силу вагомості його переваг.
Метод "Дельфі" є найбільш прогресивним методом, який дозволяє усунути зазначені недоліки, і передбачає здійснення опитування групи фахівців за допомогою серії анкет, причому в анкеті містяться не тільки питання, а й є інформація щодо ступеня узгодженості думок членів групи. Кожне наступне подання анкети на розгляд називається "туром опитування", а колектив експертів - "журі".
Метод написання сценаріїв передбачає встановлення логічної послідовності подій з тим, щоб показати, як, виходячи з існуючої або який-небудь інший заданої ситуації, може крок за кроком розгортатися майбутній стан. При використанні цього методу в науково-технічному прогнозуванні відзначають такі позитивні моменти:
• сценарії максимально послаблюють традиційність мислення. Вони, за словами одного з перших провідних фахівців цього методу, "дозволяють зануритися в незнайомий, і швидко змінюється світ сьогодення і майбутнього";
• сценарії сприяють деталізації дослідником процесів, які він міг би втратити, керуючись лише абстрактними міркуваннями.
Метод історичної аналогії - один з можливих підходів до більш "строгого" прогнозуванню, що полягає у порівнянні прогнозованих трансформацій нових технологічних структур або окремих технологій з будь-якою подібною технологічної трансформацією в минулому.
Метод колективної генерації ідей ("мозкова атака») широко використовується у світовій практиці при прогнозуванні розвитку науки і техніки. Застосовуються і його модифікації, зокрема метод "635". Слід зазначити, що за допомогою даних методів доцільно здійснювати прогнози на коротко-й середньостроковий періоди.
Світовий досвід свідчить, що із усіх методів експертних оцінок метод "Дельфі" представляє собою найбільш досконалий зразок експертного прогнозування розвитку науки і техніки.
Методи прогнозування за аналогією слід віднести до категорії "наївних" моделей. "Наївність" їх полягає в припущенні, що якою б не була причина, що викликала певну поведінку технологічної трансформації в минулому, вона буде викликати подібну поведінку і в майбутньому.
Метод морфологічного аналізу розроблено швейцарським астрономом Цвіккі, коли він був тимчасово залучений до участі в ранніх стадіях ракетних досліджень і розробок фірми "Аероджет інжиніринг корпорейшн". За словами творця, "метод ... охоплює всю сукупність рішень даної проблеми" і передбачає здійснення прогнозу по етапах:
1-й етап - дається точне формулювання проблеми, що потребує вирішення;
2-й етап - визначаються найважливіші параметри, від яких залежить вирішення проблеми; таким чином, другий етап полягає у вивченні всіх параметрів і виділення з них особливо значимих;
3-й етап - за даними параметрами будується матриця, і формуються можливі варіанти вирішення проблеми;
4-й етап - визначається функціональна цінність всієї сукупності отриманих рішень;
5-й етап - здійснюється вибір оптимальних рішень і способів їх реалізації.
Методи екстраполяції тенденцій припускають, що існуючий темп технічного розвитку збережеться і в майбутньому. При цьому залежно від встановленої закономірності (попередня-наступна) прогноз ведеться за експоненціальним або лінійним законом. Особливе місце при використанні методів екстраполяції тенденцій займає вибір і обгрунтування параметрів прогнозованого об'єкта. Кожен параметр має бути вимірюваних і характеризувати по можливості узагальнену функцію. При цьому необхідно мати у своєму розпорядженні даними про минуле розвитку параметра. Крім того, параметр повинен задовольняти вимогу порівнянності.
Хоча методи екстраполяції є простими і широко застосовуються в практиці, вони мають серйозні недоліки, оскільки не дозволяють передбачити результат розвитку науки і техніки у випадку зміни умов. Не можуть бути отримані і дані про те, які умови слід було б змінити, щоб домогтися бажаного темпу впровадження нововведень. Самим же значним недоліком є недостовірність прогнозних даних при великому часовому інтервалі. У зв'язку з цим методи екстраполяції доцільно застосовувати на початковому етапі науково-технічного прогнозування.
Висновок
Сучасні умови господарювання вимагають максимального розширення сфери і вдосконалення методів прогнозування і планування. Чим вище якість прогнозів і планів, тим більш вагомим буде їхній внесок у суспільний розвиток.
Важливими завданнями, які зазвичай ставляться перед виконавцями при прогнозуванні і плануванні, розробці відповідної концепції, програми, заходи, є збереження і розвиток високоефективної структури економіки, обгрунтування і регулювання темпів зростання випуску продукції, високого рівня її конкурентоспроможності на ринку, забезпечення ефективного використання матеріальних, енергетичних , трудових і фінансових ресурсів, достатнього рівня доходів та соціальної захищеності населення, підтримку наявних і налагодження нових різноманітних економічних зв'язків у масштабах регіонів, держави і з зовнішнім світом.
Список літератури
1. Прогнозування і планування економіки: підручник / Г. А. Кандаурова (и др.); під заг. ред. Г. А. Кандаурова, В. І. Борисевича. - Мн.: Сучасна школа, 2005. - 476с.
2. Владимирова Л.П. Прогнозування та планування в умовах ринку: Навчальний посібник. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К», 2004. - 400 с.
3. Методи управління інноваційною діяльністю: навчальний посібник / Л. М. Васильєва, Є. А. Муравйова. М.: КНОРУС, 2005. - 320с.
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .2
1. Інноваційна політика ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .... ... .3
2. Методи прогнозування та планування НТП та інноваційної діяльності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. ... 7
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 15
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... .16
Введення
Структурна перебудова економіки, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв у противагу матеріало-і енергоємним виробництвам, припускає створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, зростання освітнього рівня населення та удосконалення управління шляхом нововведень (інновацій), заснованих на новітніх наукових знаннях. Кінцевим результатом є зростання конкурентоспроможності продукції, підприємства, економіки в цілому.
У широкому сенсі під інноваціями розуміють нові технології, види послуг, продукції, нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, фінансового та іншого характеру.
По суті сенс всієї економічної реформи полягає у створенні умов для підвищення сприйнятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки.
Це обумовлює необхідність активізації інноваційної діяльності.
1. Інноваційна політика
Інноваційна діяльність - це діяльність з розробки та освоєння результатів досліджень, що підвищують ефективність способів і засобів здійснення конкретних процесів, у тому числі освоєння виробництва нової продукції і технологій.
Інноваційна сфера охоплює, по-перше, безпосередньо сам об'єкт інновацій, по-друге, її суб'єкти - підприємців, а також систему, що забезпечує просування інновацій до стадії їх реалізації (управління, інфраструктура, фінансова та інвестиційна підтримка).
З метою активізації інноваційної діяльності розробляється інноваційна політика, що представляє собою сукупність принципів і заходів, які забезпечують створення сприятливого інноваційного клімату в країні. Інноваційна політика є складовою частиною соціально-економічної політики. Вона повинна об'єднувати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту і бути орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритети економіки.
Інноваційна політика базується на таких найважливіших принципах, як:
• визнання моделі інноваційного розвитку економіки країни як пріоритетної;
• створення державою економіко-правових умов та економічних механізмів, що забезпечують перетворення інновацій в істотний чинник економічного зростання;
• максимальне використання ринкових механізмів активізації інноваційної діяльності та підприємництва, створення рівних стимулів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності;
• ефективний розвиток і використання власного науково-технічного потенціалу та його реформування відповідно до цілей економічної політики;
• оптимальне поєднання інтересів розробників, виробників продукції та інвесторів, визнання об'єктів інтелектуальної власності як джерела доходів.
Реалізація цих принципів вимагає проведення експертизи та формування законодавства з точки зору найбільш ефективного стимулювання інноваційної діяльності і забезпечення розвитку інноваційних процесів в основних сферах промисловості, сільського господарства та соціального комплексу.
Ефективне інноваційний розвиток передбачає широкий вибір інноваційних ідей і проектів.
Джерелами ідей можуть бути дослідження і розробки, що проводяться в країні, досягнення світових науки і технологій, що залучаються шляхом закупівлі ліцензій, придбання або лізингу технологічного обладнання (довгострокова оренда машин, устаткування, споруд або видача обладнання напрокат), ноу-хау (технічні знання, досвід , документація), передача яких обумовлюється при укладенні ліцензійних договорів та інших угод.
Переваги в реалізації ідей повинні отримувати ті з них, які в конкретних умовах забезпечують найкращий результат з найменшими витратами. Важливим є формування інфраструктури нововведень, що сприяє просуванню інновацій на ринок.
Першорядне значення має розвиток малого науково-інноваційного підприємництва за такими напрямками:
• створення структур, які об'єднують малі та науково-інноваційні підприємства, - бізнес-інноваційних центрів, інкубаторів бізнесу, технопарків;
• формування мережі інститутів фінансування, кредитування, страхування (інвестиційні, інноваційні та венчурні комерційні фонди, страхові компанії);
• розвиток організацій матеріально-технічного забезпечення (лізингові, постачальницькі фірми, центри колективного користування приладами та обладнанням для проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР));
• створення центрів передачі технологій, інформаційних систем обміну проектами та пошуку партнерів для реалізації спільних проектів на основі доступу до банків даних за проектами, інвесторам, ринків збуту;
• відкриття торгових домів, ярмарків, бірж та інших структур, які забезпечують взаємодію розробників, виробників і споживачів нової продукції і технологій;
• утворення структур, які надають різні послуги (маркетингові, рекламні, аудиторські, сертифікаційні, консалтингові, юридичні).
Повинен бути забезпечений відповідний рівень стандартизації, метрології та сертифікації, ефективної патентної системи, що забезпечує захист прав на результати інтелектуальної праці.
Механізм реалізації інноваційних напрямків передбачає також використання різного роду регуляторів: пільгового оподаткування в науковій сфері, субсидування, пільгового довгострокового кредитування розробників і споживачів науково-технічної продукції, збільшення витрат на НДДКР, стимулювання праці наукових працівників, здійснення підготовки кадрів.
У сучасних умовах, коли розвиток науки й техніки сягнув виключно великих масштабів, жодна з країн, навіть таких, як США, Японія, Німеччина, Росія, з їх величезним науковим потенціалом, не в змозі в рівній мірі забезпечити розвиток усіх напрямів науково-технічного прогресу. Потрібні наявність широких зв'язків із зовнішнім світом, науково-технічна спеціалізація, участь у світовому поділі праці, ефективне використання зарубіжного науково-технічного досвіду.
Зарубіжний досвід свідчить, що в періоди уповільнення економічного зростання в країнах не знижують, а, навпаки, збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особливе значення надається підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність.
Для ефективного управління інноваційними процесами необхідні моніторинг, оцінка інноваційної діяльності, прогнозування НТП, розробка державних, галузевих, регіональних і міждержавних науково-технічних програм і механізмів їх реалізації.
2. Методи прогнозування та планування НТП та інноваційної діяльності
Основою прийняття управлінських рішень у науково-технічній сфері є прогнозування і планування напрямів НТП та інноваційної діяльності.
Прогнозування розвитку науки і техніки передбачає розробку системи приватних прогнозів по найважливіших напрямках НТП та комплексного прогнозу науково-технічного розвитку. Воно дає обгрунтоване уявлення про передбачувані наукових і технічних результати й досягнення, про можливе використання цих результатів у виробництві та інших сферах економіки, про наслідки НТП.
Система приватних прогнозів включає прогнози фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, прикладних досліджень по галузях економіки, науково-технічні прогнози по комплексним напрямками НТП і ряд інших.
Комплексний прогноз припускає:
• комплексний аналіз НТП, аналіз світових тенденцій розвитку науки і техніки, динаміки, структури і використання наукового та освітнього потенціалу країни;
• розробку пропозицій щодо основних напрямів структурної та науково-технічної політики та обгрунтування передумов для прискорення НТП в обраних напрямках;
• розробку рекомендацій щодо формування науково-технічних програм, обгрунтування значимості рішення науково-технічних проблем, витрат, очікуваного соціально-економічного ефекту та рекомендації щодо матеріального та організаційного забезпечення науково-технічних програм.
Якщо уявити НТП у вигляді послідовно розвиваються у часі стадій - фундаментальні, прикладні дослідження, конструкторські, проектні та організаційні розробки, виробництво та експлуатація, то завдання прогнозу і вибір методів прогнозування визначаються специфікою кожної стадії.
У світовій практиці в процесі розробки прогнозів розвитку науки і техніки застосовуються як інтуїтивні, так і формалізовані методи.
При прогнозуванні фундаментальних досліджень широкого поширення набули системний аналіз і синтез, методи експертних оцінок: сценаріїв, побудови "дерева цілей" і морфологічного аналізу. Можливість застосування статистичних методів обмежена через відсутність або недостатню кількість вихідних даних, а також через труднощі встановлення характеру протікання прогнозованого процесу.
Прогнозування розвитку фундаментальних досліджень проводиться на перспективу з усіх наукових напрямків діяльності інститутів, Академії наук, вузів. Об'єктами прогнозування є напрямки досліджень, очікувані результати, можливі наукові та економічні ефекти, поточні витрати і капітальні вкладення. Прогнозується також чисельність наукових працівників, докторів і кандидатів наук, допоміжного персоналу.
При розробці прогнозів фундаментальних досліджень проводиться аналіз сучасного стану розвитку науки, виявляються актуальні проблеми, намічаються шляхи вирішення сучасних наукових проблем і висуваються нові проблеми, які потребують вирішення.
Прикладні дослідження мають подвійне призначення. Вони забезпечують, з одного боку, глибокий аналіз і продовження фундаментальних досліджень з метою оцінки можливості їх розвитку та застосування в практиці для створення нових засобів і предметів праці (техніка, технологія, матеріали тощо), з іншого - аналіз стану виробництва в цілому, вироблення пропозицій щодо модернізації існуючої та створення нової техніки, а також з питань організації та управління народним господарством і складових його елементів. Результатами прикладних досліджень можуть бути макети окремих вузлів та елементів майбутніх розробок. Прогнозуються типорозміри продукції, зниження матеріале-та енергоємності, зростання кваліфікації наукових співробітників та інші показники.
Розробки (конструкторські, технологічні, проектні та організаційні) призначаються для експериментальної, дослідної перевірки можливості створення нової техніки, технології, продуктів, а також для модернізації серійно випускаються предметів і засобів праці. Продуктами праці на стадії розробки є заявки на винахід, робочі креслення на виготовлення нової техніки, досвідчені зразки, звіти про їх випробування, підготовки виробництва до випуску нової продукції, зміни технології, схеми нових систем управління, проекти створення нових цехів, підприємств, розвитку видів транспорту і т.п. Головним при здійсненні прогнозів розвитку науки і техніки на стадії розробки є вибір найбільш перспективних розробок, істотно впливають на зростання продуктивності праці, скорочення витрат матеріалів на одиницю продукції, раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього середовища, тобто вибирається найкращий варіант з економічних і технічними показниками. При прогнозуванні розробок основними об'єктами прогнозу є: якість, вартість, ефективність, потреба в трудових, фінансових, матеріальних ресурсах на створення нової техніки.
При прогнозуванні прикладних досліджень і різного роду розробок застосовуються методи екстраполяції, експертних оцінок, моделювання, оптимізації, а також методи, засновані на аналізі патентної документації та науково-технічної інформації.
Стадія підготовки виробництва призначається для будівництва підприємств з випуску нових засобів і предметів праці, підготовки діючих підприємств до випуску нової техніки за рахунок часткової або повної модернізації, реконструкції виробництва, для спорудження дослідних і дослідно-промислових установок.
Основними завданнями прогнозування на цій стадії є вибір, обгрунтування та визначення шляхів найбільш швидкого спорудження підприємств та реконструкції діючих.
Стадія підготовки виробництва в деяких галузях економіки може зливатися зі стадією розробки. Підготовку виробництва можна скоротити у часі за рахунок впровадження заходів з підготовки виробництва при випуску досвідченого зразка, партії.
Серійне виробництво призначається для випуску нових засобів, предметів праці і продуктів. На цій стадії НТП остаточно здійснюються ідеї, висунуті на попередніх стадіях. На стадії серійного виробництва основними завданнями НТП є впровадження нової техніки, матеріалів, технології, суттєво збільшують продуктивність праці у всіх галузях економіки і ефективність суспільного виробництва за рахунок економії матеріалів, енергії, кращої організації праці, використання основних фондів, підвищення якості продукції, що випускається.
На стадії експлуатації нова техніка надходить на виробництво і в особисте споживання. Після морального і фізичного старіння вироби і продукти знімаються з серійного виробництва і експлуатації, тобто завершується життєвий цикл певного виду техніки.
У процесі прогнозних розрахунків виробництва й експлуатації нової техніки використовуються методи експертних оцінок, екстраполяції, оптимізації, факторні та імітаційні моделі, система укрупнених балансових розрахунків. При виборі методів прогнозування важливим є глибина попередження прогнозу. Якщо прогнозований процес можна уявити еволюційним, без стрибків, то застосування формалізованих методів виправдано для визначення стрибка і оцінки часу його здійснення, а якщо в ньому можлива поява стрибків, то необхідно застосовувати методи експертних оцінок, а на ділянках еволюційного процесу застосовувати формалізовані методи.
Методи експертних оцінок грунтуються на думці одного або декількох фахівців (експертів) про перспективи розвитку науки і техніки. Слід зазначити, що існують галузі науки і техніки, в яких неможливо використовувати інші методи прогнозування, а також сфери, де відсутня інформація про стан об'єкта в минулому періоді або науково-технічний розвиток в більшій мірі залежить від прийнятих рішень, ніж від самих технічних можливостей виробництва . Розглянемо деякі методи, які поширені в світовій практиці.
Метод комісій. Суть цього методу полягає в тому, що фахівці при прийнятті рішення впливають один на одного так, щоб компенсувати свої помилки. Цей метод має як переваги, так і недоліками.
Серед основних переваг слід відзначити такі, як:
1) інформаційна насиченість, тобто якщо склад комісії ретельно підібраний і в неї включені особи, які є фахівцями в даній області науки і техніки, то загальна кількість інформації, якою володіє група, набагато більше інформації, якою володіє кожен з членів окремо;
2) рівність кількості факторів, тобто кількість факторів, що відносяться до даної галузі науки і техніки, що розглядаються групою, не менше кількості чинників, які розглядають будь-яким членом групи;
3) колективна відповідальність експертів. Суть цього принципу полягає в тому, що групи експертів з більшою готовністю приймають на себе відповідальність, ніж окремі фахівці. Ця обставина має дуже важливе значення при прогнозуванні. Можливо, що прогноз дуже "професійно ризикований" для окремого спеціаліста і в корені відрізняється від загальноприйнятих суджень колег. Тоді пропозиція цього прогнозу може несприятливо відбитися на подальшій науковій діяльності фахівця. Спільна ж робота у комісії дає можливість експерту переконати колег по роботі в групі в правильності своїх поглядів, а їхня підтримка, можливо, позбавить від сумнівів і змусить піти на ризик.
Недоліки методу:
1) група фахівців може чинити сильний тиск на окремих членів групи, змушуючи, наприклад, одного погодитися з більшістю, навіть якщо останній розуміє, що загальна думка хибна;
2) експерименти з невеликими групами показали, що часто бере гору не обгрунтованість, а кількість зауважень "за" і "проти". Отже, "криклива" меншість може придушити інших учасників групи, навіть якщо при об'єктивному розгляді не буде мати будь-яким перевагою;
3) істотне вплив на групу може надавати професіонал з гарною репутацією або ж просто експерт, що володіє даром переконання.
При прогнозуванні методом комісій доводиться миритися з його недоліками в силу вагомості його переваг.
Метод "Дельфі" є найбільш прогресивним методом, який дозволяє усунути зазначені недоліки, і передбачає здійснення опитування групи фахівців за допомогою серії анкет, причому в анкеті містяться не тільки питання, а й є інформація щодо ступеня узгодженості думок членів групи. Кожне наступне подання анкети на розгляд називається "туром опитування", а колектив експертів - "журі".
Метод написання сценаріїв передбачає встановлення логічної послідовності подій з тим, щоб показати, як, виходячи з існуючої або який-небудь інший заданої ситуації, може крок за кроком розгортатися майбутній стан. При використанні цього методу в науково-технічному прогнозуванні відзначають такі позитивні моменти:
• сценарії максимально послаблюють традиційність мислення. Вони, за словами одного з перших провідних фахівців цього методу, "дозволяють зануритися в незнайомий, і швидко змінюється світ сьогодення і майбутнього";
• сценарії сприяють деталізації дослідником процесів, які він міг би втратити, керуючись лише абстрактними міркуваннями.
Метод історичної аналогії - один з можливих підходів до більш "строгого" прогнозуванню, що полягає у порівнянні прогнозованих трансформацій нових технологічних структур або окремих технологій з будь-якою подібною технологічної трансформацією в минулому.
Метод колективної генерації ідей ("мозкова атака») широко використовується у світовій практиці при прогнозуванні розвитку науки і техніки. Застосовуються і його модифікації, зокрема метод "635". Слід зазначити, що за допомогою даних методів доцільно здійснювати прогнози на коротко-й середньостроковий періоди.
Світовий досвід свідчить, що із усіх методів експертних оцінок метод "Дельфі" представляє собою найбільш досконалий зразок експертного прогнозування розвитку науки і техніки.
Методи прогнозування за аналогією слід віднести до категорії "наївних" моделей. "Наївність" їх полягає в припущенні, що якою б не була причина, що викликала певну поведінку технологічної трансформації в минулому, вона буде викликати подібну поведінку і в майбутньому.
Метод морфологічного аналізу розроблено швейцарським астрономом Цвіккі, коли він був тимчасово залучений до участі в ранніх стадіях ракетних досліджень і розробок фірми "Аероджет інжиніринг корпорейшн". За словами творця, "метод ... охоплює всю сукупність рішень даної проблеми" і передбачає здійснення прогнозу по етапах:
1-й етап - дається точне формулювання проблеми, що потребує вирішення;
2-й етап - визначаються найважливіші параметри, від яких залежить вирішення проблеми; таким чином, другий етап полягає у вивченні всіх параметрів і виділення з них особливо значимих;
3-й етап - за даними параметрами будується матриця, і формуються можливі варіанти вирішення проблеми;
4-й етап - визначається функціональна цінність всієї сукупності отриманих рішень;
5-й етап - здійснюється вибір оптимальних рішень і способів їх реалізації.
Методи екстраполяції тенденцій припускають, що існуючий темп технічного розвитку збережеться і в майбутньому. При цьому залежно від встановленої закономірності (попередня-наступна) прогноз ведеться за експоненціальним або лінійним законом. Особливе місце при використанні методів екстраполяції тенденцій займає вибір і обгрунтування параметрів прогнозованого об'єкта. Кожен параметр має бути вимірюваних і характеризувати по можливості узагальнену функцію. При цьому необхідно мати у своєму розпорядженні даними про минуле розвитку параметра. Крім того, параметр повинен задовольняти вимогу порівнянності.
Хоча методи екстраполяції є простими і широко застосовуються в практиці, вони мають серйозні недоліки, оскільки не дозволяють передбачити результат розвитку науки і техніки у випадку зміни умов. Не можуть бути отримані і дані про те, які умови слід було б змінити, щоб домогтися бажаного темпу впровадження нововведень. Самим же значним недоліком є недостовірність прогнозних даних при великому часовому інтервалі. У зв'язку з цим методи екстраполяції доцільно застосовувати на початковому етапі науково-технічного прогнозування.
Висновок
Сучасні умови господарювання вимагають максимального розширення сфери і вдосконалення методів прогнозування і планування. Чим вище якість прогнозів і планів, тим більш вагомим буде їхній внесок у суспільний розвиток.
Важливими завданнями, які зазвичай ставляться перед виконавцями при прогнозуванні і плануванні, розробці відповідної концепції, програми, заходи, є збереження і розвиток високоефективної структури економіки, обгрунтування і регулювання темпів зростання випуску продукції, високого рівня її конкурентоспроможності на ринку, забезпечення ефективного використання матеріальних, енергетичних , трудових і фінансових ресурсів, достатнього рівня доходів та соціальної захищеності населення, підтримку наявних і налагодження нових різноманітних економічних зв'язків у масштабах регіонів, держави і з зовнішнім світом.
Список літератури
1. Прогнозування і планування економіки: підручник / Г. А. Кандаурова (и др.); під заг. ред. Г. А. Кандаурова, В. І. Борисевича. - Мн.: Сучасна школа, 2005. - 476с.
2. Владимирова Л.П. Прогнозування та планування в умовах ринку: Навчальний посібник. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К», 2004. - 400 с.
3. Методи управління інноваційною діяльністю: навчальний посібник / Л. М. Васильєва, Є. А. Муравйова. М.: КНОРУС, 2005. - 320с.