(2я половина XIX - початку XX ст.ст.)
В.Д. ІВАНОВ і О.І. СЕРГЄЄВ, Інститут історії, археології та етнографії народів Далекого Сходу ДВО РАН
Уссурійські козаки як соціальна група склалися до початку 80-х років минулого сторіччя. Основу соціальної групи склали козаки-забайкальци, переселені в середині XIX століття на Амур і Уссурі. Перші постійні поселення в гирлі Уссурі виникли в 1858-59 роках. Уссурійському козацьке військо стало останнім з козачих військ, створених в Російській імперії. Таким чином, державна процедура його створення могла врахувати весь попередній більш ніж трьохсотлітній досвід формування козацьких структур як компонентів державної системи. Крім того, як будь-яка соціальна група, козаче співтовариство було схильне процесам самоорганізації на певних принципах. Слід особливо підкреслити, що етносоціальний фактор ніколи не був визначальним або навіть скільки-небудь значимим ні в формуванні, ні в самоорганізації козачого спільноти, в тому сенсі, що козаками міг-ли бути представники лише певних націй і віросповідань. Ще перші дослідники козацтва відзначали незвично високу для того часу толерантність козаків, їх терпимість не тільки до чужої релігії або способу життя, але навіть до особистісних та моральних цінностей своїх найближчих сусідів або військових супротивників.
Здійснюючи геополітичні інтереси Російської держави на Далекому По-стоці, забайкальські козаки в 50-6 роки XIX ст. почали освоювати і заселяти Приамурський край. За розпорядженням генерал-губернатора Східного Сибіру графа М.М. Муравйова, провівши в 1854-58 рр.. 3 сплаву, забайкальські козаки заснували з 1858 по 1862 рік у Приамурском краї 96 станиць і селищ: з них 67 на Амурі і 29 на Уссурі. Всього було переселено 16,4 тисячі каза-ков і зарахованих до війська (штрафувати). Це дозволило 29 грудня 1858 обра-вувати Амурське козаче військо. Козаки, переселені на береги Уссурі, були виді-лени в Уссурійський піший козачий батальйон, і на території Приморської області в 1858 р. був створений округ Уссурійського пішого козачого батальйону, до 1889 р. входив-дової до складу Амурського козачого війська. Всього в Приморську область з 1858 по 1862 рік був переселений 5401 козак. Станиці були розташовані вздовж нещодавно офіцій-ально встановленої російсько-китайського кордону.
На різних етапах формування місцевого козацтва домінували вихідці з різних військ. Вони несли з собою локальні риси, поширених там культур, які з плином часу синтезувалися в єдине ціле. Надалі розвиток культури і побуту йшло своїм шляхом: зміцнювалися окремі традиційні риси і під впливом місцевих умов вироблялися нові особливості, вони доповнювали традиційні і поєднувалися з ними різним чином.
Спочатку на берег Уссурі були примусово переселені козаки-забайкальци. Серед них був поширений північноруських сибірський тип культури з замет-ним впливом традицій бурят і корінних тунгусоязичних народів, що відбилося на їх фізичному вигляді. В етнічному відношенні вони представляли собою особливу групу росіян, утворену від змішаних шлюбів російського старожільческім на-селища Забайкалля з евенки і бурятами, так звані "Гуран".
Переселення 1895 поклало початок формуванню іншого потужного етнокуль-турне пласта, що характеризується специфічними становими традиціями. Це були козаки із Дону, Уралу, козаки-оренбуржцев, кубанці, терції. Між ними існували відмінності в матеріальній та духовній культурі, в сімейному і побутовому укла-дах. Але в основному, "новосели" були носіями переважно південноросійської та української традицій.
За конфесійної приналежності козача середовище також не була однорідною. На Далекий Схід переселялися не лише послідовники офіційного правосл-вия, а й прихильники "старої віри", і представники деяких сект протестантс-кого штибу, зокрема, штундисти.
Відмінною рисою господарської діяльності уссурійського козацтва було підпорядкування її "військовому наказу". Особливості положення служилого стану на-клали відбиток на економічне життя козака. Потрібно зазначити, що переселення забайкальських козаків на Далекий Схід носило примусовий характер, що багато в чому визначило особливості їх господарської діяльності та сімейно-побутового укладу. Господарська та психологічна адаптація в новій природного і етнокуль-турного середовищі багато в чому залежала від трудових навичок і психологічного настрою самих мігрантів. А прийшли на Уссурі не по своїй волі козаки, мріяли про повер-щении в рідне Забайкаллі і не прагнули міцно обгрунтовуватися на новому місці.
Іншою причиною повільної адаптації забайкальцев, на наш погляд, було протиріччя між їх традиційної господарсько-культурної орієнтації і заду-чами, які на них покладалися на новому місці (охорона кордонів і сільськогоспо-ное освоєння краю). Справа в тому, що серед уссурійця, було багато недавніх горноза-водська селян, поверстанних в козацтво за 6-7 років до переселення на Далекий Схід. Ці "приписні" козаки тільки вчилися військовому мистецтву, не мали вони і навичок дбайливого господарювання, а тому були слабкими хліборобами. Настільки ж невідповідними засельщікамі нового краю виявилися штрафувати солдати. Примусово зараховані до складу уссурійського козацтва "синки" були поміщені в сім'ї козаків у якості помічників, але на ділі лише погіршили й без того важке становище першопоселенців.
Особливості господарської діяльності козаків-новоселів також були обумовлюються лени психологічними, конфесійними та етнокультурними факторами. Склад цієї хвилі мігрантів ретельно відбирався козачої адміністрацією. Допускалися до переселення найбільш міцні в господарському відношенні сім'ї, що складаються з не-скількох дорослих працівників чоловічої статі. Заохочувалося прагнення до виїзду і козаків-старообрядців, які як відомо відрізнялися величезною працьовитістю.
Прибувають в новий край козаки-донці, оренбуржцев, кубанці знаходилися в більш вигідних умовах, ніж піонери-забайкальци. Добровільність переселення сприяла їх кращої адаптації до іншої природної та етнокультурної середовищі. Як правило, вони переселялися за викликом ходоків і мали можливість вибирати місце-проживання до тих пір поки не знаходили відповідне. Так, донці, схильні до торгово-му справі, намагалися селитися поблизу жвавих місць: біля залізничних станцій, біля мостів. Козаки-рибалки з Дону та Уралу осіли в Південно-Уссурійському краї в районі озера Ханка, щоб продовжувати займатися традиційним рибним промислом. Орен-буржци, оселившись в місцях зручних для землеробства, успішно вирощували хліб.
За службовим, госпо-ного-економічним і навіть побутових питань уссурійським козакам доводилося в основному будувати взаємини з китайським населенням, як проживали на суміжній території, так і перебували на території Уссурійського краю. Набагато в меншій мірі це відносилося до корейців і навіть до аборигенів населе-ного забезпечення. Це виходило насамперед зі специфіки географічного розташування Козачолагерської їх станиць і селищ, і в цілому території УКВ. При утворенні УКХ (26 червня 1889 р.) у складі Приморської області була створена особлива адміністративна одиниця - округ Уссурійського козачого війська. На I січня 1913 р. на території УКХ насчі-розробляються 76 станиць і селищ. Всі станиці і селища були розташовані вздовж кордону, і лише на півночі, завдяки «відведення Духівського», в 1894 р. козачі землі йшли в тайгу Сіхоте-Алінський хребом-та, де стикалися з територіями, населеними Гольда, гіляки, Орочони. За площею територія округу дорівнювала 72482 квадратним верстам.
Основні форми господарсько-економічних взаємин з населенням суміжної держави, крім прикордонної торгівлі, були наступними:
- Здача в оренду китайцям і корейцям, а також особам не військового стану, наданого земельного паю на строк юртових переділу, але не більше як на шість років, причому орендна плата повинна виплачуватися власникам не більше ніж за один рік уперед;
- Здача станичним і селищними громадами в орендне утримання свобод-них садибних місць стороннім особам під влаштування дозволених закладів і дру-гих підприємств. У цьому випадку обов'язково має бути з'ясовано, чи достатньо залишається у суспільства земель з віддачею даної ділянки і як позначиться це на господарстві суспільства. Віддача громадських ділянок відбувалася не інакше, як за рішенням селищних і станичних зборів (кіл) за участю 2 / 3 домохазяїнів;
- Здача козаками в оренду свого будинку чи будівель. Особи, які орендують землі і ведуть своє господарство, можуть користуватися громадськими землями і угіддями для випасу худоби, заготівлі сіна, дров тільки за орендну плату.
Козаки і станичні, селищні козачі суспільства досить широко корис-лись практикою здачі в оренду земель і угідь, так як, володіючи великими паями, підняти і використовувати всі земельні угіддя в т.ч. придатні під оранку, козаки часто не могли в силу насамперед державних обов'язків несення по-їнської (стройової) та прикордонної служби.
Китайці і корейці на орендованих землях в основному займалися огороднічьі-ством. Вирощені городні культури (капусту, картоплю, помідори, огірки, цибуля, часник тощо) вони збували в місті. Звідси ще одна форма співпраці з козаками - візництво. Китайські купці, переходячи кордон, хлібороби широко співпрацювали з козаками в процесі вивезення своєї продукції. Ціна за 1 пуд вантажу коливалася від 1,5 до 2 рублів. Але оскільки їздити було небезпечно, для китайських купців важливо було мати постійних, надійних в цій справі партнерів. А козаки, крім професійній військової підготовки, як правило, володіли високими морально-психоло-ня якостями. Для них, з дитинства вихованих в козацьких традиціях, поняття честі, гідності, порядності, відповідальності, поваги до представників дру-гих націй і віросповідань, були не абстрактними моральними категоріями. Звідси зав'язувалися на довгі роки дружні особисті стосунки. Далеко не рідкість, що багато уссурійські козаки добре розуміли китайських сусідів і говорили на китайській мові.
Досить цікаво проаналізувати вплив землеробської культури китай-ців і корейців на культуру російського землекористування. Якщо коротко, то східна культура землекористування була спрямована на інтенсивне використання землі, а російська - на екстенсивне. Багато перейняли козаки в китайців у землеробстві. Навчи-лись вирощувати сою, баштанні культури, кукурудзу, сіяти чумизу, яка вико-валась як для їжі, так і для худоби. Станичним правліннями для суспільних потреб закуповувалася соя.
Найманих китайських працівників у козачих госпо-ствах широко використовували, особливо в сезонні періоди с / г робіт. Відносини між-ду господарями і працівниками були хороші, як правило, їли за одним столом, оплата була справедлива, тому бідні китайці охоче використовували можливості для заробітків у козацьких господарствах. Це теж формувало добросусідські відносини по обидва боки кордону.
На основі зав'язуються різних форм господарських, торговельних та інших відносин складалися міжособистісні зв'язки і відносини. Добросусідські відно-шення виявлялися у спільному святкуванні росіян, православних і китайських свят і звичаїв, таких як святкування Різдва, Нового року. Китайці приходили в гості до своїх знайомих козакам, козаки ходили святкувати китайський Новий рік. Особливих проблем відвідування знайомих з суміжної сторони не було, гра-ка в цьому плані була більше умовної, всі відвідування були під контролем місцево-го козачого населення та місцевого начальства.
Звичайно, не все було так райдужно, і на місцевому рівні виникали конфлікти, розборки. Були випадки крадіжки худоби, сіна, використання сіножатей дру-гой стороною. Відзначалися випадки контрабандного провезення спирту козаками на СОПР-ділову територію і збуту його через своїх знайомих. Нерідко виникали суперечки з рибної ловлі на р.. Уссурі, оз. Ханка. Конфлікти розбиралися отаманами і Станіч-ними правліннями або через прикордонного комісара Південно-Уссурійського краю. Та-кі приклади можна знайти у фондах Державного архіву Далекого Сходу і ар-Хіва Приморського краю.
Роблячи висновок, слід підкреслити: Уссурійському козацтво як соціальна груп-па несло ознаки кількох національних культур, створивши абсолютно унікальний культурний тип прикордонного населення далекої російської околиці. Цей фено-мен необхідно не тільки вивчати, але і враховувати в сучасній практиці.
Особливу актуальність історико-культурна специфіка уссурійського козацтва набуває в даний час, у зв'язку з процесом відродження козацтва.
Відродження уссурійського козацтва як суто російського феномена, тим не менш, має базуватися на вивченні справжньої культурної специфіки, притаманної саме далекосхідному регіону. Тільки тоді можна позбутися хибних стереотипи у розумінні козацтва як явища і уникнути спроб інтегрувати не-вірні вихідні дані в сучасну практику.