Політична культура
Зміст
1. Поняття політичної культури та її структурні елементи
2. Типологія політичної культури
3. Формування політичної культури
4. Політична культура Україна
Введення
У світі політичного особливе місце займає політична культура, без якої неможливі політична і громадянська життя суспільства, політичні відносини в окремих державах і в міжнародному масштабі. Від рівня та типу політичної культури багато в чому залежать також форми, способи і масштаби політичної участі і політичної поведінки зічностей, характер політичних дій.
1. Поняття політичної культури та її структурні елементи
Політична культура - один з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Рівень її розвитку свідчить про якість самої цієї системи. Політична культура, відображаючи політичну та юридичну компетентність громадян, громадських і політичних діячів та їх політичну поведінку, має великий вплив на формування і функціонування політичних інститутів. Політична культура - явище складне і багатогранне. Тому існує самий широкий спектр думок, визначень формулювань і т.д. в тлумаченні як самої категорії "політична культура", так і її структурних компонентів, змісту, функцій і т.д. Політична культура як особливе, пов'язане з духовним життям людей, їхніми цінностями, звичаями і традиціями політичне явище має таку ж тривалу історію, як і політика в цілому. В тій чи іншій мірі вона описувалася ще в далекій давнині такими, наприклад, видатними політичними мислителями, як Конфуцій, Платон, Арістотель та ін Однак сам термін "політична культура" з'явився набагато пізніше. Його вперше ввів у науковий обіг у ХУШ ст. німецький філософ-просвітитель І. Гердер. Спирається ж на емпіричну базу концепція політичної культури склалася в 60-і рр.. ХХ ст. завдяки великим міжнародним дослідженням, проведеним американськими політологами Г. Алмондом, с.Вербой, Л. паєм идр. Політична культура - невід'ємна складова частина загальнонаціональної культури. Це, перш за все політичний досвід людства, соціальних спільнот, великих і малих соціальних груп, отриманий у ході історичного розвитку. Існуючи в певних формах, цей досвід надає вплив на формування політичної свідомості людей і в кінцевому рахунку виявляється у їхніх політичних орієнтаціях і установках. Останні визначають політичну поведінку людей. Зазначені в даному визначенні три взаємопов'язаних поняття - політичний досвід, політичну свідомість і політичну поведінку - складають основні структурні елементи політичної культури. Розглянемо кожен із них докладніше. Політичний історичний досвід людства, наднаціональних і національних спільнот є основою розвитку політичної культури. Він фіксує історію розвитку політичних відносин у різних формах: історичних, літературних, політичних традиціях, звичаях, політичної ідеології; у формі функціонуючої політичної системи з її інститутами, нормами, принципами, соціально-політичними зв'язками і т.д.
Важливе місце серед різних форм політичного досвіду займають політичні традиції, Вони формуються в результаті діяльності кількох поколінь людей, є однією з найбільш стійких основ їхнього життя і визначають зразки політичної поведінки. Збереження і розвиток політичних традицій - одна з умов політичної стабільності суспільства і його прогресивного розвитку. Закони та норми, що регулюють суспільні відносини, прийняті у відповідності з національними політичними традиціями, сприймаються громадянами не як засіб примусу, а як необхідне явище суспільного життя, спрямоване на досягнення загального блага. На основі політичного досвіду багатьох поколінь і політичної діяльності людей формується їх політична свідомість - ще один елемент структури політичної культури. Політична свідомість - це система політичних знань, цінностей і ідейно-політичних переконань людей, на основі яких виробляються найбільш стійкі і значимі політичні орієнтації та установки людей відносно політичної системи та їх місця в даній системі.
Зупинимося більш детально на характеристиці структурних елементів політичної свідомості.
Політичні знання - це знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі і т.п.
Політичні цінності - це етичні та нормативні судження про політичне життя, про політичних цілях, на реалізацію яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість та ін Політичні переконання формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система. Для одних це демократія - пряма або представницька, заснована на принципі приватної власності; для інших - авторитарно-тоталітарні системи, засновані, наприклад, на ідеї національної переваги і т.д. Це якраз те, що називається ідеологічними уподобаннями. Політичні переконання громадян виражаються в тому, що на виборах вони голосують за ту чи іншу партію, а значить віддають перевагу тій чи іншій ідеології. Політичні орієнтації та установки знаходять своє конкретне втілення в політичній поведінці.
Політична поведінка - це практична взаємодія людини з політичним середовищем, що виражається в тій чи іншій формі політичної участі. Воно обумовлене політичною свідомістю, з одного боку, і рівнем політичного розвитку суспільства в цілому, з іншого боку. Політична поведінка людей проявляється в їхній політичній діяльності і виявляє рівень і тип їх політичної культури на практиці.
Форми політичної участі можуть бути найрізноманітнішими за напрямком, значенням, результативності. Так розрізняють активну, ініціативну, пасивне, що підтримує участь.
Найбільш значимі види політичної участі:
- Дії людей у політиці, що служить відповіддю на зовнішній вплив, що виходить від інших людей та інститутів;
- Періодичне участь у всякого роду виборах, політичних компаніях, пов'язане з делегуванням повноважень;
- Діяльність у політичних організаціях, рухах, партіях;
- Виконання політичних обов'язків у рамках державних органів, допомога громадськості в реалізації їх функцій (наприклад при охороні правопорядку), залучення громадськості до здійснення контролю за діяльністю політичних інститутів;
- Відвідування політичних зборів, освоєння і передача політичної інформації, участь у політичних дискусіях;
- Пряма дія - безпосередній вплив на функціонування і зміна політичних інститутів через такі форми політичної діяльності, як мітинги, демонстрації, страйки, голодування, кампанії непокори або бойкот;
- Вплив на хід політичних процесів через звернення і листи, зустрічі з політичними лідерами, представниками державних і політичних організацій і рухів.
Високу політичну культуру відрізняють три основних критерії, які виявляються в політичній поведінці людей: залученість в політичну діяльність, позитивна активність. За допомогою участі в політичному процесі та громадянин і суспільство в цілому знаходять новий політичний досвід, що сприяє подальшому розвитку політичної культури. Політичному участі протистоїть такий тип політичної поведінки як абсентеїзм. Під абсентеїзм розуміється ухилення від участі у політичному житті: у голосуванні, виборчих компаніях, акції протесту, діяльності партій тощо; Для особистості з таким типом політичної поведінки характерна втрата інтересу до політики, тобто політична апатія. Абсентеістскій тип поведінки існує в будь-якому суспільстві, однак його зростання свідчить про серйозну кризу легітимності політичної влади, її норм і цінностей. У процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямними, по яких політична культура входить у життя і побут людей. саме за допомогою функцій вона стає реально відчутної, зрозумілою, а отже, практично значущою і досяжною.
Основні функції політичної культури:
· Пізнавальна я - формування у громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань і політичної компетентності;
· Нормативно-ціннісна - формування та закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки;
· Інтегративна - досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей згоди в рамках існуючої політичної системи і обраного суспільством політичного ладу. Політична культура формує таким чином стабілізуючу основу політичного життя і сприяє підвищенню ефективності управління;
· Комунікативна - дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління і накопичувати політичний досвід;
· Виховна - формує у громадян політичну свідомість і навички політичної діяльності, адекватні даній політичній системі.
2. Типологія політичної культури
Політична культура під впливом суспільних умов, а також нових норм і зразків поведінки громадян виробляє і вдосконалює свої внутрішні риси і властивості, що мають як загальний, так і типово групове значення для окремих країн, шарів, націй, регіонів. Для відображення процесу зміни політичної культури в ході історії, специфіки політичної культури певної спільності вводиться поняття тип політичної культури. За допомогою даного поняття можна фіксувати найбільш загальні риси поведінки та політичного мислення людей, що живуть у певний момент історії, однією історичному середовищі і володіють подібними стереотипами поведінки, реакціями на політичні події. Оскільки підстав для виділення типів досить багато, то природно існують різні класифікації типів політичної культури. У сучасній політології для аналізу та порівняння політичних культур широко використовується їх типологія, запропонована американцями Г. Алмондом і С. Вербою. Вони виділяють три основних типи політичної культури:
1. Патріархальна, для якої характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більше не виявляють власної ініціативи для цих змін. Аполітичність, замкнутість на місцевій або етнічній солідарності властиві цьому типу політичної культури. Така культура може відразу стати панівною в молодих державах, але вона присутня і в розвинених країнах, коли кругозір більшості громадян обмежений приналежністю до свого коріння, свого місця проживання.
2. Подданическая, відрізняється сильною орієнтацією громадян на політичну систему і результати її діяльності. Але одночасно відзначається низька індивідуальна активність громадян, їх слабкий участь у функціонуванні політичної системи. Перевагою цього типу політичної культури є її здатність мобілізувати величезні маси людей, спрямовувати їх енергію на соціально необхідні або надумані перетворення. Це досягається за рахунок жорсткої дисципліни, упорядкованості, організованості.
Необхідним компонентом цього типу політичної культури є жорстка централізація управління, келійності процесів прийняття політичних рішень, Відбувається поступове виснаження, деградація ініціативи громадян. Державна влада представляється у плані спускання зверху норм, які необхідно виконувати, і регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьми керує страх покарання або очікування благ.
3. Активистская (культура участі) - їй властива високий інтерес громадян до політики, їх добра поінформованість, прагнення реалізувати за допомогою влади власні інтереси і мети, висока активність. Громадяни намагаються впливати на процес вироблення і прийняття рішень. У той же самий час вони демонструють лояльність до політичної системи, законослухняність і повага до прийнятих законів.
Автори даної типологізації підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих чи інших компонентів.
Для країн зі стабільним демократичним режимом характерний громадянський тип політичної культури. Вона є як би синтезом подданические і активістської культур, забезпечуючи характерні для демократії примирення крайнощів, баланс сталості і розвитку, політичної активності мас і професіоналізму політиків, лояльності громадян до політичних еліт і контролю за ними, автономії уряду і його підконтрольності; самостійності політичної позиції громадян і їх політичної відповідальності
Згідно Г. Алмонд і С. Верба, з точки зору демократичного ідеалу як народовладдя громадянська культура не є ідеальною, бо вона передбачає ослаблення інтересу громадян до політики в умовах благополучного правління та активізацію їх політичної участі в кризових ситуаціях або у випадках неефективності функціонування влади, порушень нею конституцій і т.п. Проте громадянська культура в цілому найбільше відповідає природі сучасної представницької демократії. Своєрідну типологію політичної культури запропонував російський вчений Е.В. Баталов. Він вважає, що протягом століть людство виробило два основних цивілізованих механізму дія та взаємодія яких має суттєвий вплив на всі сторони матеріального і духовного життя суспільства. Ці механізми - ринок і держава. Їх функціонування і структура не можуть не знаходити відображення і прояви в політичній структурі суспільства. Ринок регулює не тільки економічні відносини. Він багато в чому визначає характер і особливості та існуючих політичних інститутів і відносин. Він породжує і певну політичну культуру, яку можна умовно назвати "ринкової культурою", не вкладаючи в це поняття ніякого ціннісного сенсу - позитивного чи негативного. Держава також виступає не тільки як "машини придушення", а й виконує регулятивні функції у сфері економіки, політики, культури. При цьому воно як і ринок формує певний тип особистості, поведінки, соціальних відносин, що відрізняються від тих, які породжує ринок. Створює воно і певний тип культури - "етатистської", істотно відрізняється від ринкової. (Етатизм - від фр.etat - держава - засилля держави в економічній, соціальній, культурній життя суспільства, у науковій та др.деятельності). Ринкова політична культура є культура розглядає політичні процеси крізь призму відносин купівлі-продажу, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності. Політика є різновид бізнесу, сам політик або "товар", або "бізнесмен". Політичні рішення - результат "торгової угоди". Ця культура орієнтована на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи. Це культура індивідуалізму, для якою вищою метою є приватні (рідше групові) інтереси. Держава і інші політичні структури розглядаються і оцінюються як засіб реалізації інтересів.
Етатистська політична культура - це культура, що зв'язує вирішення політичних проблем з дією механізмів державного регулювання і контролю за політичним процесом. Вона орієнтована на обмеження і заборону конкурентної боротьби. Інтереси держави визнаються переважаючими над приватними інтересами.
Зміст
1. Поняття політичної культури та її структурні елементи
2. Типологія політичної культури
3. Формування політичної культури
4. Політична культура Україна
Введення
У світі політичного особливе місце займає політична культура, без якої неможливі політична і громадянська життя суспільства, політичні відносини в окремих державах і в міжнародному масштабі. Від рівня та типу політичної культури багато в чому залежать також форми, способи і масштаби політичної участі і політичної поведінки зічностей, характер політичних дій.
1. Поняття політичної культури та її структурні елементи
Політична культура - один з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Рівень її розвитку свідчить про якість самої цієї системи. Політична культура, відображаючи політичну та юридичну компетентність громадян, громадських і політичних діячів та їх політичну поведінку, має великий вплив на формування і функціонування політичних інститутів. Політична культура - явище складне і багатогранне. Тому існує самий широкий спектр думок, визначень формулювань і т.д. в тлумаченні як самої категорії "політична культура", так і її структурних компонентів, змісту, функцій і т.д. Політична культура як особливе, пов'язане з духовним життям людей, їхніми цінностями, звичаями і традиціями політичне явище має таку ж тривалу історію, як і політика в цілому. В тій чи іншій мірі вона описувалася ще в далекій давнині такими, наприклад, видатними політичними мислителями, як Конфуцій, Платон, Арістотель та ін Однак сам термін "політична культура" з'явився набагато пізніше. Його вперше ввів у науковий обіг у ХУШ ст. німецький філософ-просвітитель І. Гердер. Спирається ж на емпіричну базу концепція політичної культури склалася в 60-і рр.. ХХ ст. завдяки великим міжнародним дослідженням, проведеним американськими політологами Г. Алмондом, с.Вербой, Л. паєм идр. Політична культура - невід'ємна складова частина загальнонаціональної культури. Це, перш за все політичний досвід людства, соціальних спільнот, великих і малих соціальних груп, отриманий у ході історичного розвитку. Існуючи в певних формах, цей досвід надає вплив на формування політичної свідомості людей і в кінцевому рахунку виявляється у їхніх політичних орієнтаціях і установках. Останні визначають політичну поведінку людей. Зазначені в даному визначенні три взаємопов'язаних поняття - політичний досвід, політичну свідомість і політичну поведінку - складають основні структурні елементи політичної культури. Розглянемо кожен із них докладніше. Політичний історичний досвід людства, наднаціональних і національних спільнот є основою розвитку політичної культури. Він фіксує історію розвитку політичних відносин у різних формах: історичних, літературних, політичних традиціях, звичаях, політичної ідеології; у формі функціонуючої політичної системи з її інститутами, нормами, принципами, соціально-політичними зв'язками і т.д.
Важливе місце серед різних форм політичного досвіду займають політичні традиції, Вони формуються в результаті діяльності кількох поколінь людей, є однією з найбільш стійких основ їхнього життя і визначають зразки політичної поведінки. Збереження і розвиток політичних традицій - одна з умов політичної стабільності суспільства і його прогресивного розвитку. Закони та норми, що регулюють суспільні відносини, прийняті у відповідності з національними політичними традиціями, сприймаються громадянами не як засіб примусу, а як необхідне явище суспільного життя, спрямоване на досягнення загального блага. На основі політичного досвіду багатьох поколінь і політичної діяльності людей формується їх політична свідомість - ще один елемент структури політичної культури. Політична свідомість - це система політичних знань, цінностей і ідейно-політичних переконань людей, на основі яких виробляються найбільш стійкі і значимі політичні орієнтації та установки людей відносно політичної системи та їх місця в даній системі.
Зупинимося більш детально на характеристиці структурних елементів політичної свідомості.
Політичні знання - це знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі і т.п.
Політичні цінності - це етичні та нормативні судження про політичне життя, про політичних цілях, на реалізацію яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість та ін Політичні переконання формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система. Для одних це демократія - пряма або представницька, заснована на принципі приватної власності; для інших - авторитарно-тоталітарні системи, засновані, наприклад, на ідеї національної переваги і т.д. Це якраз те, що називається ідеологічними уподобаннями. Політичні переконання громадян виражаються в тому, що на виборах вони голосують за ту чи іншу партію, а значить віддають перевагу тій чи іншій ідеології. Політичні орієнтації та установки знаходять своє конкретне втілення в політичній поведінці.
Політична поведінка - це практична взаємодія людини з політичним середовищем, що виражається в тій чи іншій формі політичної участі. Воно обумовлене політичною свідомістю, з одного боку, і рівнем політичного розвитку суспільства в цілому, з іншого боку. Політична поведінка людей проявляється в їхній політичній діяльності і виявляє рівень і тип їх політичної культури на практиці.
Форми політичної участі можуть бути найрізноманітнішими за напрямком, значенням, результативності. Так розрізняють активну, ініціативну, пасивне, що підтримує участь.
Найбільш значимі види політичної участі:
- Дії людей у політиці, що служить відповіддю на зовнішній вплив, що виходить від інших людей та інститутів;
- Періодичне участь у всякого роду виборах, політичних компаніях, пов'язане з делегуванням повноважень;
- Діяльність у політичних організаціях, рухах, партіях;
- Виконання політичних обов'язків у рамках державних органів, допомога громадськості в реалізації їх функцій (наприклад при охороні правопорядку), залучення громадськості до здійснення контролю за діяльністю політичних інститутів;
- Відвідування політичних зборів, освоєння і передача політичної інформації, участь у політичних дискусіях;
- Пряма дія - безпосередній вплив на функціонування і зміна політичних інститутів через такі форми політичної діяльності, як мітинги, демонстрації, страйки, голодування, кампанії непокори або бойкот;
- Вплив на хід політичних процесів через звернення і листи, зустрічі з політичними лідерами, представниками державних і політичних організацій і рухів.
Високу політичну культуру відрізняють три основних критерії, які виявляються в політичній поведінці людей: залученість в політичну діяльність, позитивна активність. За допомогою участі в політичному процесі та громадянин і суспільство в цілому знаходять новий політичний досвід, що сприяє подальшому розвитку політичної культури. Політичному участі протистоїть такий тип політичної поведінки як абсентеїзм. Під абсентеїзм розуміється ухилення від участі у політичному житті: у голосуванні, виборчих компаніях, акції протесту, діяльності партій тощо; Для особистості з таким типом політичної поведінки характерна втрата інтересу до політики, тобто політична апатія. Абсентеістскій тип поведінки існує в будь-якому суспільстві, однак його зростання свідчить про серйозну кризу легітимності політичної влади, її норм і цінностей. У процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямними, по яких політична культура входить у життя і побут людей. саме за допомогою функцій вона стає реально відчутної, зрозумілою, а отже, практично значущою і досяжною.
Основні функції політичної культури:
· Пізнавальна я - формування у громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань і політичної компетентності;
· Нормативно-ціннісна - формування та закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки;
· Інтегративна - досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей згоди в рамках існуючої політичної системи і обраного суспільством політичного ладу. Політична культура формує таким чином стабілізуючу основу політичного життя і сприяє підвищенню ефективності управління;
· Комунікативна - дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління і накопичувати політичний досвід;
· Виховна - формує у громадян політичну свідомість і навички політичної діяльності, адекватні даній політичній системі.
2. Типологія політичної культури
Політична культура під впливом суспільних умов, а також нових норм і зразків поведінки громадян виробляє і вдосконалює свої внутрішні риси і властивості, що мають як загальний, так і типово групове значення для окремих країн, шарів, націй, регіонів. Для відображення процесу зміни політичної культури в ході історії, специфіки політичної культури певної спільності вводиться поняття тип політичної культури. За допомогою даного поняття можна фіксувати найбільш загальні риси поведінки та політичного мислення людей, що живуть у певний момент історії, однією історичному середовищі і володіють подібними стереотипами поведінки, реакціями на політичні події. Оскільки підстав для виділення типів досить багато, то природно існують різні класифікації типів політичної культури. У сучасній політології для аналізу та порівняння політичних культур широко використовується їх типологія, запропонована американцями Г. Алмондом і С. Вербою. Вони виділяють три основних типи політичної культури:
1. Патріархальна, для якої характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більше не виявляють власної ініціативи для цих змін. Аполітичність, замкнутість на місцевій або етнічній солідарності властиві цьому типу політичної культури. Така культура може відразу стати панівною в молодих державах, але вона присутня і в розвинених країнах, коли кругозір більшості громадян обмежений приналежністю до свого коріння, свого місця проживання.
2. Подданическая, відрізняється сильною орієнтацією громадян на політичну систему і результати її діяльності. Але одночасно відзначається низька індивідуальна активність громадян, їх слабкий участь у функціонуванні політичної системи. Перевагою цього типу політичної культури є її здатність мобілізувати величезні маси людей, спрямовувати їх енергію на соціально необхідні або надумані перетворення. Це досягається за рахунок жорсткої дисципліни, упорядкованості, організованості.
Необхідним компонентом цього типу політичної культури є жорстка централізація управління, келійності процесів прийняття політичних рішень, Відбувається поступове виснаження, деградація ініціативи громадян. Державна влада представляється у плані спускання зверху норм, які необхідно виконувати, і регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьми керує страх покарання або очікування благ.
3. Активистская (культура участі) - їй властива високий інтерес громадян до політики, їх добра поінформованість, прагнення реалізувати за допомогою влади власні інтереси і мети, висока активність. Громадяни намагаються впливати на процес вироблення і прийняття рішень. У той же самий час вони демонструють лояльність до політичної системи, законослухняність і повага до прийнятих законів.
Автори даної типологізації підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих чи інших компонентів.
Для країн зі стабільним демократичним режимом характерний громадянський тип політичної культури. Вона є як би синтезом подданические і активістської культур, забезпечуючи характерні для демократії примирення крайнощів, баланс сталості і розвитку, політичної активності мас і професіоналізму політиків, лояльності громадян до політичних еліт і контролю за ними, автономії уряду і його підконтрольності; самостійності політичної позиції громадян і їх політичної відповідальності
Згідно Г. Алмонд і С. Верба, з точки зору демократичного ідеалу як народовладдя громадянська культура не є ідеальною, бо вона передбачає ослаблення інтересу громадян до політики в умовах благополучного правління та активізацію їх політичної участі в кризових ситуаціях або у випадках неефективності функціонування влади, порушень нею конституцій і т.п. Проте громадянська культура в цілому найбільше відповідає природі сучасної представницької демократії. Своєрідну типологію політичної культури запропонував російський вчений Е.В. Баталов. Він вважає, що протягом століть людство виробило два основних цивілізованих механізму дія та взаємодія яких має суттєвий вплив на всі сторони матеріального і духовного життя суспільства. Ці механізми - ринок і держава. Їх функціонування і структура не можуть не знаходити відображення і прояви в політичній структурі суспільства. Ринок регулює не тільки економічні відносини. Він багато в чому визначає характер і особливості та існуючих політичних інститутів і відносин. Він породжує і певну політичну культуру, яку можна умовно назвати "ринкової культурою", не вкладаючи в це поняття ніякого ціннісного сенсу - позитивного чи негативного. Держава також виступає не тільки як "машини придушення", а й виконує регулятивні функції у сфері економіки, політики, культури. При цьому воно як і ринок формує певний тип особистості, поведінки, соціальних відносин, що відрізняються від тих, які породжує ринок. Створює воно і певний тип культури - "етатистської", істотно відрізняється від ринкової. (Етатизм - від фр.etat - держава - засилля держави в економічній, соціальній, культурній життя суспільства, у науковій та др.деятельності). Ринкова політична культура є культура розглядає політичні процеси крізь призму відносин купівлі-продажу, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності. Політика є різновид бізнесу, сам політик або "товар", або "бізнесмен". Політичні рішення - результат "торгової угоди". Ця культура орієнтована на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи. Це культура індивідуалізму, для якою вищою метою є приватні (рідше групові) інтереси. Держава і інші політичні структури розглядаються і оцінюються як засіб реалізації інтересів.
Етатистська політична культура - це культура, що зв'язує вирішення політичних проблем з дією механізмів державного регулювання і контролю за політичним процесом. Вона орієнтована на обмеження і заборону конкурентної боротьби. Інтереси держави визнаються переважаючими над приватними інтересами.
Такі два ідеальних полярних типу, які в чистому вигляді практично не зустрічаються, але логічно утворюють ті полюси, між якими розташовуються, тяжіючи то до одного, то до іншого полюсу, реальні політичні культури.
3. Формування політичної культури
Політична культура - продукт природничо-історичного розвитку. При цьому велику роль у формуванні політичної культури кожної країни відіграють такі чинники, як її геополітичне становище, соціальна і політична структура суспільства; характер суспільних відносин; політичні традиції, особливості національної культури і національної психології. Умовою формування політичної культури людей є їх включеність у політичний процес, взаємодію з політичною реальністю. У політичному процесі діє цілий ряд інститутів. С политической системой взаимодействуют различные сферы общественной жизни, все они в той или иной степени участвуют в формировании политической культуры, определяют основные направления этого процесса.
Основные пути формирования политической культуры:
- деятельность государства,
- деятельность политических партий,
- воздействие церкви на политическую жизнь,
- информационно-коммуникативная деятельность средств массовой информации,
- деятельность общественно-политических организаций и движений,
- воздействие семьи, круга друзей, трудового коллектива и т.д.
На характеристике некоторых из перечисленных путей следует остановиться особо. Так, деятельность государства по определению моделей политического поведения, формированию и закреплению национальных политических символов посредством принятия законодательных актов определяет соответственно и важнейшие параметры политической культуры. Когда же государство принимает на себя идеологические функции, оно самым непосредственным образом активно включается в процесс формирования политической культуры. История располагает примерами того, что именно государству принадлежит не просто значительная, а определяющая роль в формировании национальной политической культуры. Весьма активно эту роль выполняло государство в бывших социалистических странах. Бывает и так, что государство на протяжении многих десятилетий может ограничиваться функцией “ночного сторожа”, как, например, в США. Однако и в этих условиях национальная политическая культура была в огромной степени детищем своего государства. Конституция, Билль о правах, поправки к конституции, другие законы, свод общенациональных символов, официальные праздники с символическим подтекстом, как неотъемлемые черты американской политической культуры создавались под эгидой этого самого “ночного сторожа”. Другой, не менее важный путь формирования политической культуры – политическая, идеологическая и организационная деятельность политических партий. Они закладывают основы политического сознания граждан, их мышления и поведения. Именно деятельность политических партий формирует у граждан отношение к партиям и партийным системам, представления о месте партий в политической системе общества, об отношениях между партиями и государством, о возможностях партий в представлении и защите интересов граждан и т.п. На политическую культуру многих стран оказала , а в ряде стран оказывает и в настоящее время глубокое воздействие церковь. В некоторых государствах этот орган активно участвует в политической жизни, но даже там, где деятельность церкви не столь высока, она все равно оказывает ощутимое влияние на политическое мышление и особенно политическое поведение граждан. В современных условиях одним из наиболее эффективных путей формирования политической культуры является информационно-коммуникативная деятельность средств массовой информации (СМИ). К СМИ относится пресса, массовые карманные справочники, радио, телевидение, кино- и звукозапись, видеозапись. В последние десятилетия средства коммуникации претерпевают существенные изменения вследствие распространения спутниковых средств связи, кабельного радио и телевидения, электронных текстовых коммуникационных систем (видео-, экранных и кабельных текстов), а также индивидуальных средств накопления и печатания информации (кассет, дискет, дисков). СМИ часто называют “четвертой властью”. За этой метафорой скрывается реальная способность СМИ формировать основные политико-культурные ценности граждан, стереотипы политического поведения. Эффективность влияния СМИ на формирование политической культуры граждан определяется во-первых, их способностью воздействовать на максимальное число людей, во-вторых, возможностью воздействовать в кратчайшие промежутки времени. Наиболее массовое и сильное политическое влияние оказывают аудиовизуальные СМИ, и прежде всего радио и телевидение. Стихия общественно-политических движений , как показывает опыт многих стран, нередко рождает идеи, установки, модели поведения, которые прочно входят в национальную политическую культуру. Это еще один путь формирования политической культуры. В качестве примера можно привести влияние майдана на принятие политических решений во время президентской избирательной кампании в Украине 2004 р .
На один из путей формирования политической культуры указывал в свое время Конфуций. Он утверждал, что принципы семейных отношений переносятся на политическую жизнь , предопределяя тем самым ее культурное содержание.
Стихийное воздействие на формирование политической культуры личности на уровне обыденного сознания происходит в кругу друзей, родственников, в трудовом коллективе и т.п.
Процесс формирования политической культуры идет практически на протяжении всей жизни человека.
В формировании политической культуры граждан особая роль отводится политической символике . Символ в широком смысле слова – это образ, Он предназначен для воздействия на человека, - на какой бы стадии политической социализации тот не находился. В политической жизни общества политическая символика наличествует в самых разнообразных формах. К основным и наиболее распространенным формам политической символики относятся следующие:
1. Национально-государственная символика. Каждый народ создает и почитает собственные национально-государственные символы. В таких символах проявляются вековые традиции его политической культуры. К национально-государственной символике относятся, прежде всего, флаги, гербы, гимны, конституции, денежные знаки и др. Цель подобной символики – привлечь внимание граждан, объединить их вокруг какой-то масштабной идеи и соответственно побудить их на определенные действия.
2. Политическая ритуально-процессуальная символика. Политические ритуалы и процедуры занимают в общественно-политической жизни особое место. С помощью таких ритуалов простые смертные превращаются в президентов и монархов. Например, с помощью церемонии инаугурации (т.е. торжественного вступления в должность) президента Украины или коронации королей в Англии.
В общественно-политической жизни ритуально-процессуальная символика представлена также съездами и собраниями политических партий и движений, политическими демонстрациями, митингами, пикетами. Высоким уровнем символичности отличаются также и празднование исторических событий государственной важности, соответствующие салюты и фейерверки. Политико-ритуальная символика проявляется и в процессе возложения венков и цветов к национальным святыням, в процессе задействования в торжественных случаях почетных караулов и т.д.
3. Скульптурно-архитектурная политическая символика. В современном мире политическая символика самым широким образом воплощена во множестве памятников, статуй, скульптур и архитектурных сооружений.
Символами власти и государства выступают дворцы, правительственные здания, площади. Например, Белый дом в США, Елисейский дворец во Франции, Кремль и Красная площадь в России. После помаранчевой революции в Украине к таковым можно отнести и майдан Незалежности (площадь Независимости) в Киеве.
Политико-национальными символами могут выступать и человеческие фигуры в виде скульптур.
4. Условно-графическая политическая символика. В современном мире многие политические символы зачастую изображаются условно-графически. К таким символам можно отнести звезды различной вариации, христианский крест, мусульманский полумесяц, серп и молот, подкова, изображение голубя, колосьев пшеницы и других растений и др. Подобная символика представлена также и в определенных цветах. Так белый цвет символизирует ненасилие, чистоту помыслов, мирные намерения. Голубой цвет – символ общности мира, защиты. Зеленый – символ жизни и экологии. Красный цвет – символ борьбы, жертвенности, сопротивления. Черный – символ скорби, потери, поражения и т.д.
Условно-графическая политическая символика широко отражена также в массе эмблем, значков, партийных билетов, почетных грамот и дипломов, а также в государственных орденах, медалях и иных наградах.
5. Наглядно-агитационная политическая символика. Политическая жизнь современного общества данной разновидностью политической символики оснащена в изобилии. В обществено-политической жизни такая символика представлена: лозунгами, художественно оформленными призывами, транспарантами, портретами политических деятелей, листовками, флажками, шарфиками, политической карикатурой и мн. др. Наиболее интенсивно подобная символика применяется в период выборной компании, во время государственных праздников, юбилейных торжеств, партийных мероприятий, политических демонстраций, акций протеста либо поддержки.
6. Политико-музыкальная символика. Она выступает музыкальным эквивалентом политических эмоций, пристрастий, позиций и традиций общества либо его отдельных классов и социальных групп. К такой символике, прежде всего, относятся государственные и партийные гимны. Политико-музыкальная символика имеется практически в любом государстве нашей планеты. Ее эмоциональное, патриотическое воздействие на людей является важным фактором, влияющим на формирование их политической культуры. Данная символика способствует консолидации общества и его граждан вокруг определенных политико-культурных, патриотических ценностей.
7. Политическая мода. В общественно-политической жизни страны она представлена чрезвычайно многообразно. Политические пристрастия людей могут демонстрироваться: а) через их одежду (например, через подражание манере одеваться и вести себя конкретных политических лидеров и деятелей); б) через предпочтение отдельных цветов – белого, оранжевого, голубого, красного и т.п.; в) через дополнения своего облачения значками, эмблемами, надписями и прочими символами политического толка; г) через использование в процессе общения особой политической терминологии (например, начиная с обращений: "господин,” “товарищ” и т.д.); д) через жестикуляцию. Политическая мода, как правило, концентрирует в себе несколько форм политической символики. Она позволяет уже на визуальном уровне предпринимать начальную политическую идентификацию (определение) политических позиций гражданина или групп граждан.
8 . Политический язык. Известно, что язык, как таковой представляет из себя особую знаково-символическую систему. Когда возникает необходимость его использования в мире политики – это делается с помощью специальной политической терминологии и жестикуляции.
Политический язык может придавать политическую окраску очень многим словам, изначально не относящимся к миру политики. Это такие слова как “борьба”, “насилие”, “равенство”, “объединение” и др. Cоставной частью политического языка является политическая жестикуляция. Те или иные индивидуальные либо коллективные жесты играют существенную роль в общественно-политической жизни. К подобным жестам, например, относят: а)аплодисменты; б) голосование; в) приветствия в различных вариантах – поднятие руки со сжатым кулаком, рукопожатие и др.; г) выражение неодобрения и протеста посредством свиста, топота, забрасывания какими-либо предметами источника, вызвавшего недовольство и т.п.; д) демонстративный уход в знак протеста с политического мероприятия; е) демонстративное сожжение в знак протеста каких-либо политических символов – флагов, партбилетов, портретов и т.д.
Таким образом, политическая символика, с одной стороны, фиксирует определенную политическую культуру, как в материальных предметах, так и в духовных формах. С другой стороны, данная символика играет значительную роль в процессе сближения, объединения граждан и социальных групп вокруг определенных политических ценностей и идеалов. Политическая символика заметно способствует утверждению в обществе идей патриотизма, гражданственности и государственно-политической идентичности.
4. Политическая культура Украины
Політична культура нашої країни формувалася під впливом складних історичних обставин. Она отягощена многими реликтами тоталитарного прошлого. Процесс ее формирования опирается на историческую память народа, на демократические традиции христианской культуры и нравственности, которые неизменно живут и в наследии украинских классиков, и в устном народном и песенном творчестве.
Политическая культура, как указывалось выше, - это продукт исторического развития и опыта народа. В случае Украины этот опыт был горьким, что и отразилось на развитии политической культуры украинцев. На ее формирование влияли такие факторы:
· Долгая, многовековая безгосударственность, то есть отсутствие возможности обрести опыт правления, быть субъектом в отношениях с другими народами и чувствовать себя свободным хозяином на своей земле.
· Расчленение украинской территории и включение отдельных ее частей в разные государства с собственными культурами, политическими системами, что неизбежно должно было привести к психологическому, бытовому и политическому отчуждению между разными частями украинского народа.
· Многократная денационализация правящих слоев Украины. В ХУ11-ХУ111 веках боярские и шляхетские слои ополячились. В ХУ11и Х1Х потомки казацких старшин обрусели. В ХХ веке пролетарские руководящие слои были либо уничтожены, либо пошли на службу интересам СССР Эти утраты правящих слоев означали утрату способных, образованных, динамичных и амбициозных элементов, которые, желая продвижения по службе и власти, покидали Украину. Последняя не могла дать им возможности проявить политические, военные или административные способности и амбиции. Это, кроме утраты ценных людей, привело также к отчуждению массы от своих руководящих слоев, породило недоверие к своей элите и сделало невозможным длительное влияние правящей элиты на поведение всего общества. Політична культура сучасної України представлена різними типами. Она включает в себя элементы разнородных культур, что обусловливает ее фрагментарность. В фрагментарной политической культуре нет согласия относительно базовых ценностей, идеалов и целей общества, между носителями разных субкультур. Наличие фрагментарной политической культуры – не только результат своеобразия исторического прошлого страны, но также следствие глубокого раскола в украинском обществе, результат все углубляющегося социального неравенства. Підвищена конфліктність і соціальна напруженість, характерні для сьогоднішнього українського суспільства, зумовлюють і його політичну нестабільність. Населення мало довіряє державним інститутам влади як через неефективність урядового курсу, так і з-за явної корумпованості влади. Общенациональные интересы отступают в глазах многих украинских граждан на второй план по сравнению с местными и региональными интересами, которые к тому же далеко расходятся по многим важным проблемам настоящего и будущего страны.
Региональность политической культуры Украины – важная определяющая ее современного состояния. Ученые-политологи предприняли ряд попыток проанализировать политическую культуру регионов Украины после обретения независимости. В отдельных регионах Украины наблюдаются различные проявления особенностей политической культуры. По большинству проблем опросы общественного мнения дают существенную разницу в политических воззрениях граждан. Это прежде всего относится к таким коренным вопросам, как участие в ЕЭП, унитарное или федеративное государство, взаимоотношения с Россией, вхождение Украины в европейские структуры (НАТО и ЕС), сфера распространения русского языка и др. По-разному в регионах представлен идеологический спектр партий, общественных организаций и движений, неодинакова вовлеченность населения в политическую жизнь. Так, в Центральной Украине, доминируют умеренные политические взгляды, склонность к консенсусу в отношениях с Россией. На Западной Украине доминируют радикальные настроения по вопросам языковой политики, в отношениях с Россией, ориентация на страны Западной Европы и США, в политическом пространстве активно представлены партии правого крыла. Восточная Украина представлена в большей части русскоязычными украинцами и ориентирована на сближение с Россией. Здесь более активно представлены партии левого и лево-центристского спектра. У сучасній Україні розвиток політичної культури буде залежати від суми факторів, насамперед від рівня національної свідомості, від позиції і захисту інтересів особи і груп у демократичній правовій системі, від фактичного добробуту населення, від якості освіти, від стабільності і захищеності суспільства та його держави, від розвитку загальної культури в Україну.
Література
1. Бурдяк В.І. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці, 2004.
2. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу. - К., 1998.
3. Нікоріч А.В. Політологія. - Харків, 2001.
4. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 4,5.
5. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. - К., 2001.
6. Політологія / За ред. М.А. Василика. - М.. 2001.
7. Політологія / За ред.. О.В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К., 2001.
8. Поснова Т. Особливості формування політичної культури молоді // Соціальна психологія. - 2004. - № 6.
3. Формування політичної культури
Політична культура - продукт природничо-історичного розвитку. При цьому велику роль у формуванні політичної культури кожної країни відіграють такі чинники, як її геополітичне становище, соціальна і політична структура суспільства; характер суспільних відносин; політичні традиції, особливості національної культури і національної психології. Умовою формування політичної культури людей є їх включеність у політичний процес, взаємодію з політичною реальністю. У політичному процесі діє цілий ряд інститутів. С политической системой взаимодействуют различные сферы общественной жизни, все они в той или иной степени участвуют в формировании политической культуры, определяют основные направления этого процесса.
Основные пути формирования политической культуры:
- деятельность государства,
- деятельность политических партий,
- воздействие церкви на политическую жизнь,
- информационно-коммуникативная деятельность средств массовой информации,
- деятельность общественно-политических организаций и движений,
- воздействие семьи, круга друзей, трудового коллектива и т.д.
На характеристике некоторых из перечисленных путей следует остановиться особо. Так, деятельность государства по определению моделей политического поведения, формированию и закреплению национальных политических символов посредством принятия законодательных актов определяет соответственно и важнейшие параметры политической культуры. Когда же государство принимает на себя идеологические функции, оно самым непосредственным образом активно включается в процесс формирования политической культуры. История располагает примерами того, что именно государству принадлежит не просто значительная, а определяющая роль в формировании национальной политической культуры. Весьма активно эту роль выполняло государство в бывших социалистических странах. Бывает и так, что государство на протяжении многих десятилетий может ограничиваться функцией “ночного сторожа”, как, например, в США. Однако и в этих условиях национальная политическая культура была в огромной степени детищем своего государства. Конституция, Билль о правах, поправки к конституции, другие законы, свод общенациональных символов, официальные праздники с символическим подтекстом, как неотъемлемые черты американской политической культуры создавались под эгидой этого самого “ночного сторожа”. Другой, не менее важный путь формирования политической культуры – политическая, идеологическая и организационная деятельность политических партий. Они закладывают основы политического сознания граждан, их мышления и поведения. Именно деятельность политических партий формирует у граждан отношение к партиям и партийным системам, представления о месте партий в политической системе общества, об отношениях между партиями и государством, о возможностях партий в представлении и защите интересов граждан и т.п. На политическую культуру многих стран оказала , а в ряде стран оказывает и в настоящее время глубокое воздействие церковь. В некоторых государствах этот орган активно участвует в политической жизни, но даже там, где деятельность церкви не столь высока, она все равно оказывает ощутимое влияние на политическое мышление и особенно политическое поведение граждан. В современных условиях одним из наиболее эффективных путей формирования политической культуры является информационно-коммуникативная деятельность средств массовой информации (СМИ). К СМИ относится пресса, массовые карманные справочники, радио, телевидение, кино- и звукозапись, видеозапись. В последние десятилетия средства коммуникации претерпевают существенные изменения вследствие распространения спутниковых средств связи, кабельного радио и телевидения, электронных текстовых коммуникационных систем (видео-, экранных и кабельных текстов), а также индивидуальных средств накопления и печатания информации (кассет, дискет, дисков). СМИ часто называют “четвертой властью”. За этой метафорой скрывается реальная способность СМИ формировать основные политико-культурные ценности граждан, стереотипы политического поведения. Эффективность влияния СМИ на формирование политической культуры граждан определяется во-первых, их способностью воздействовать на максимальное число людей, во-вторых, возможностью воздействовать в кратчайшие промежутки времени. Наиболее массовое и сильное политическое влияние оказывают аудиовизуальные СМИ, и прежде всего радио и телевидение. Стихия общественно-политических движений , как показывает опыт многих стран, нередко рождает идеи, установки, модели поведения, которые прочно входят в национальную политическую культуру. Это еще один путь формирования политической культуры. В качестве примера можно привести влияние майдана на принятие политических решений во время президентской избирательной кампании в Украине
На один из путей формирования политической культуры указывал в свое время Конфуций. Он утверждал, что принципы семейных отношений переносятся на политическую жизнь , предопределяя тем самым ее культурное содержание.
Стихийное воздействие на формирование политической культуры личности на уровне обыденного сознания происходит в кругу друзей, родственников, в трудовом коллективе и т.п.
Процесс формирования политической культуры идет практически на протяжении всей жизни человека.
В формировании политической культуры граждан особая роль отводится политической символике . Символ в широком смысле слова – это образ, Он предназначен для воздействия на человека, - на какой бы стадии политической социализации тот не находился. В политической жизни общества политическая символика наличествует в самых разнообразных формах. К основным и наиболее распространенным формам политической символики относятся следующие:
1. Национально-государственная символика. Каждый народ создает и почитает собственные национально-государственные символы. В таких символах проявляются вековые традиции его политической культуры. К национально-государственной символике относятся, прежде всего, флаги, гербы, гимны, конституции, денежные знаки и др. Цель подобной символики – привлечь внимание граждан, объединить их вокруг какой-то масштабной идеи и соответственно побудить их на определенные действия.
2. Политическая ритуально-процессуальная символика. Политические ритуалы и процедуры занимают в общественно-политической жизни особое место. С помощью таких ритуалов простые смертные превращаются в президентов и монархов. Например, с помощью церемонии инаугурации (т.е. торжественного вступления в должность) президента Украины или коронации королей в Англии.
В общественно-политической жизни ритуально-процессуальная символика представлена также съездами и собраниями политических партий и движений, политическими демонстрациями, митингами, пикетами. Высоким уровнем символичности отличаются также и празднование исторических событий государственной важности, соответствующие салюты и фейерверки. Политико-ритуальная символика проявляется и в процессе возложения венков и цветов к национальным святыням, в процессе задействования в торжественных случаях почетных караулов и т.д.
3. Скульптурно-архитектурная политическая символика. В современном мире политическая символика самым широким образом воплощена во множестве памятников, статуй, скульптур и архитектурных сооружений.
Символами власти и государства выступают дворцы, правительственные здания, площади. Например, Белый дом в США, Елисейский дворец во Франции, Кремль и Красная площадь в России. После помаранчевой революции в Украине к таковым можно отнести и майдан Незалежности (площадь Независимости) в Киеве.
Политико-национальными символами могут выступать и человеческие фигуры в виде скульптур.
4. Условно-графическая политическая символика. В современном мире многие политические символы зачастую изображаются условно-графически. К таким символам можно отнести звезды различной вариации, христианский крест, мусульманский полумесяц, серп и молот, подкова, изображение голубя, колосьев пшеницы и других растений и др. Подобная символика представлена также и в определенных цветах. Так белый цвет символизирует ненасилие, чистоту помыслов, мирные намерения. Голубой цвет – символ общности мира, защиты. Зеленый – символ жизни и экологии. Красный цвет – символ борьбы, жертвенности, сопротивления. Черный – символ скорби, потери, поражения и т.д.
Условно-графическая политическая символика широко отражена также в массе эмблем, значков, партийных билетов, почетных грамот и дипломов, а также в государственных орденах, медалях и иных наградах.
5. Наглядно-агитационная политическая символика. Политическая жизнь современного общества данной разновидностью политической символики оснащена в изобилии. В обществено-политической жизни такая символика представлена: лозунгами, художественно оформленными призывами, транспарантами, портретами политических деятелей, листовками, флажками, шарфиками, политической карикатурой и мн. др. Наиболее интенсивно подобная символика применяется в период выборной компании, во время государственных праздников, юбилейных торжеств, партийных мероприятий, политических демонстраций, акций протеста либо поддержки.
6. Политико-музыкальная символика. Она выступает музыкальным эквивалентом политических эмоций, пристрастий, позиций и традиций общества либо его отдельных классов и социальных групп. К такой символике, прежде всего, относятся государственные и партийные гимны. Политико-музыкальная символика имеется практически в любом государстве нашей планеты. Ее эмоциональное, патриотическое воздействие на людей является важным фактором, влияющим на формирование их политической культуры. Данная символика способствует консолидации общества и его граждан вокруг определенных политико-культурных, патриотических ценностей.
7. Политическая мода. В общественно-политической жизни страны она представлена чрезвычайно многообразно. Политические пристрастия людей могут демонстрироваться: а) через их одежду (например, через подражание манере одеваться и вести себя конкретных политических лидеров и деятелей); б) через предпочтение отдельных цветов – белого, оранжевого, голубого, красного и т.п.; в) через дополнения своего облачения значками, эмблемами, надписями и прочими символами политического толка; г) через использование в процессе общения особой политической терминологии (например, начиная с обращений: "господин,” “товарищ” и т.д.); д) через жестикуляцию. Политическая мода, как правило, концентрирует в себе несколько форм политической символики. Она позволяет уже на визуальном уровне предпринимать начальную политическую идентификацию (определение) политических позиций гражданина или групп граждан.
8 . Политический язык. Известно, что язык, как таковой представляет из себя особую знаково-символическую систему. Когда возникает необходимость его использования в мире политики – это делается с помощью специальной политической терминологии и жестикуляции.
Политический язык может придавать политическую окраску очень многим словам, изначально не относящимся к миру политики. Это такие слова как “борьба”, “насилие”, “равенство”, “объединение” и др. Cоставной частью политического языка является политическая жестикуляция. Те или иные индивидуальные либо коллективные жесты играют существенную роль в общественно-политической жизни. К подобным жестам, например, относят: а)аплодисменты; б) голосование; в) приветствия в различных вариантах – поднятие руки со сжатым кулаком, рукопожатие и др.; г) выражение неодобрения и протеста посредством свиста, топота, забрасывания какими-либо предметами источника, вызвавшего недовольство и т.п.; д) демонстративный уход в знак протеста с политического мероприятия; е) демонстративное сожжение в знак протеста каких-либо политических символов – флагов, партбилетов, портретов и т.д.
Таким образом, политическая символика, с одной стороны, фиксирует определенную политическую культуру, как в материальных предметах, так и в духовных формах. С другой стороны, данная символика играет значительную роль в процессе сближения, объединения граждан и социальных групп вокруг определенных политических ценностей и идеалов. Политическая символика заметно способствует утверждению в обществе идей патриотизма, гражданственности и государственно-политической идентичности.
4. Политическая культура Украины
Політична культура нашої країни формувалася під впливом складних історичних обставин. Она отягощена многими реликтами тоталитарного прошлого. Процесс ее формирования опирается на историческую память народа, на демократические традиции христианской культуры и нравственности, которые неизменно живут и в наследии украинских классиков, и в устном народном и песенном творчестве.
Политическая культура, как указывалось выше, - это продукт исторического развития и опыта народа. В случае Украины этот опыт был горьким, что и отразилось на развитии политической культуры украинцев. На ее формирование влияли такие факторы:
· Долгая, многовековая безгосударственность, то есть отсутствие возможности обрести опыт правления, быть субъектом в отношениях с другими народами и чувствовать себя свободным хозяином на своей земле.
· Расчленение украинской территории и включение отдельных ее частей в разные государства с собственными культурами, политическими системами, что неизбежно должно было привести к психологическому, бытовому и политическому отчуждению между разными частями украинского народа.
· Многократная денационализация правящих слоев Украины. В ХУ11-ХУ111 веках боярские и шляхетские слои ополячились. В ХУ11и Х1Х потомки казацких старшин обрусели. В ХХ веке пролетарские руководящие слои были либо уничтожены, либо пошли на службу интересам СССР Эти утраты правящих слоев означали утрату способных, образованных, динамичных и амбициозных элементов, которые, желая продвижения по службе и власти, покидали Украину. Последняя не могла дать им возможности проявить политические, военные или административные способности и амбиции. Это, кроме утраты ценных людей, привело также к отчуждению массы от своих руководящих слоев, породило недоверие к своей элите и сделало невозможным длительное влияние правящей элиты на поведение всего общества. Політична культура сучасної України представлена різними типами. Она включает в себя элементы разнородных культур, что обусловливает ее фрагментарность. В фрагментарной политической культуре нет согласия относительно базовых ценностей, идеалов и целей общества, между носителями разных субкультур. Наличие фрагментарной политической культуры – не только результат своеобразия исторического прошлого страны, но также следствие глубокого раскола в украинском обществе, результат все углубляющегося социального неравенства. Підвищена конфліктність і соціальна напруженість, характерні для сьогоднішнього українського суспільства, зумовлюють і його політичну нестабільність. Населення мало довіряє державним інститутам влади як через неефективність урядового курсу, так і з-за явної корумпованості влади. Общенациональные интересы отступают в глазах многих украинских граждан на второй план по сравнению с местными и региональными интересами, которые к тому же далеко расходятся по многим важным проблемам настоящего и будущего страны.
Региональность политической культуры Украины – важная определяющая ее современного состояния. Ученые-политологи предприняли ряд попыток проанализировать политическую культуру регионов Украины после обретения независимости. В отдельных регионах Украины наблюдаются различные проявления особенностей политической культуры. По большинству проблем опросы общественного мнения дают существенную разницу в политических воззрениях граждан. Это прежде всего относится к таким коренным вопросам, как участие в ЕЭП, унитарное или федеративное государство, взаимоотношения с Россией, вхождение Украины в европейские структуры (НАТО и ЕС), сфера распространения русского языка и др. По-разному в регионах представлен идеологический спектр партий, общественных организаций и движений, неодинакова вовлеченность населения в политическую жизнь. Так, в Центральной Украине, доминируют умеренные политические взгляды, склонность к консенсусу в отношениях с Россией. На Западной Украине доминируют радикальные настроения по вопросам языковой политики, в отношениях с Россией, ориентация на страны Западной Европы и США, в политическом пространстве активно представлены партии правого крыла. Восточная Украина представлена в большей части русскоязычными украинцами и ориентирована на сближение с Россией. Здесь более активно представлены партии левого и лево-центристского спектра. У сучасній Україні розвиток політичної культури буде залежати від суми факторів, насамперед від рівня національної свідомості, від позиції і захисту інтересів особи і груп у демократичній правовій системі, від фактичного добробуту населення, від якості освіти, від стабільності і захищеності суспільства та його держави, від розвитку загальної культури в Україну.
Література
1. Бурдяк В.І. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці, 2004.
2. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу. - К., 1998.
3. Нікоріч А.В. Політологія. - Харків, 2001.
4. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 4,5.
5. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. - К., 2001.
6. Політологія / За ред. М.А. Василика. - М.. 2001.
7. Політологія / За ред.. О.В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К., 2001.
8. Поснова Т. Особливості формування політичної культури молоді // Соціальна психологія. - 2004. - № 6.