Лізингові операції банків та особливості їх здійснення на прикладі ТОВ Райффайзен Лізинг Аваль

в) застосування прискореної амортизації, яка розраховується, виходячи із строку контракту, що зменшує прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об'єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.
1.2. Історія виникнення лізингу
Прийнято вважати, що всі економіко-правові відносини, пов'язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Однак це не так. За свідченням документів, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів.
Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще з далеких часів Аристотеля (384/383 - 322 рр.. До н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов'язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього одержувати прибуток.
Орендні (лізингові) угоди були відомі ще за довго до IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, різних тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, які укладали договори з місцевими фермерами.
Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр.. до н.е. Група статей, які зачіпали власність - найбільша в збірці. Статті докладно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.
Інші найдавніші цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а іноді і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.
Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правової сутності дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. У сучасних умовах ці угоди подібні операціям так званого "мокрого" лізингу.
Перша згадка про практично проведеному лізинговому угоді відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови.
У середньовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Проте час від часу відбувалися події, які породжували унікальні форми і предмети оренди. Так, в 1248 році було зареєстровано угоду, згідно з яким лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував спорядження для участі в Сьомому Хрестовому поході.
У 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ - хто власник, хто користувач. Використовувалося це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.
Таким чином, оригінальна ідея поділу користування і власності і можливості отримувати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.
На початку ХХ століття у Великобританії у зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, які надавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості.
Власники кам'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, необхідно було все більша кількість вагонів. Цілком справедливо, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення терміну лізингу.
Перше відоме вживання терміну "лізинг" (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі "Як робити бізнес в Європі") відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція зробила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау".
Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте "законним батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.
Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років ХХ століття. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки і т.п. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.
Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франциско відома американська компанія "United States Leasing Corporation". Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спочатку він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з'явилася на світ "US Leasing Corporation". Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як "міжнародний лізинг". Через декілька років компанія почала відкривати свої філії в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). Надалі вона стала носити назву "United States Leasing International".
На думку таких фахівців, як О.Н. Чекмарьова, К. Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Однак і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю суттю був близький до оперативного лізингу.
У 80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговельними організаціями, перш за все Як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші цінні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівельне, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.
Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об'єднанням "Совтрансавто", яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.
У червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія "Євролізинг". Її засновниками з радянської сторони стали Зовнішекономбанк СРСР, Радморфлот, Держпостач СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи "Bank National de Paris", а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - "Мітфнанц ГмбХ".
Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явився власне джерело валютних надходжень.
Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрішньому ринку можна визначити серединою 1989 року у зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року № 270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був представлений порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяло впровадженню лізингових операцій в банківську практику.
Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи буде йти нижче.
1.3. Якісні переваги і недоліки лізингу
Лізинг як особлива форма господарювання здійснює комплексний вплив на основні складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і на живу працю людини, на ступінь використання техніки і робочої сили.
На поверхні господарського життя ефект лізингу складається з об'єктивного переваги оперативного використання досягнень науково-технічного прогресу, збільшення масштабів діяльності, зниження питомих витрат та інтенсифікації всього виробничого процесу.
У найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу має щонайменше три особливості.
Перша - мультипликативность. Виникнувши в результаті застосування новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу поширюється по ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу, обміну та споживання.
Друга - емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в силу чого величина його значно перевищує арифметичну суму результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів. Такий ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.
Третя - ефект, який проявляється не тільки в процесі виробництва, але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він має як економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в підвищенні змістовності роботи, усвідомленні робітником своїх творчих можливостей, зростанні особистих доходів, незалежності і т.п.
У сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх ланок підприємницької діяльності. Якщо перша особливість відображає динаміку ефекту лізингу, механізм його реалізації (шляхом множення), а друга розкриває економічну сутність ефекту як виявлення нових емерджентних якостей лізингової форми підприємництва, то третя показує його соціальну спрямованість і тісний зв'язок із задоволенням особистих, колективних інтересів.
При цьому лізингову діяльність можна вважати ефективною: з точки зору особистих інтересів - якщо вона покращує можливості задоволення матеріальних і духовних потреб підприємців; з позиції колективних інтересів організації - якщо забезпечує умови для розширеного відтворення; з точки зору суспільства - якщо ринок насичується необхідними товарами і від збільшення масштабів виробництва товарів зростають надходження до бюджету.
Аналізуючи сильні і слабкі сторони лізингу, можна вказати на те, що він, як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією, випробувати нову техніку, покривати сезонні потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної їх експлуатації, вона не потребує в обов'язковому порядку негайного початку платежів за таку форму кредиту. При цьому лізингове майно не зараховується на баланс лізингоодержувача, тобто не збільшує його активів і, відповідно, податків. Воно також не включається до кредиторську заборгованість, тобто його можна вважати позабалансовим фінансуванням.
Порядок здійснення платежів по лізингу більш гнучкий, ніж за кредитною угодою. У ряді випадків може мати місце укладення лізингових угод без необхідності застави. Лізинг підвищує ліквідність підприємства і його здатність сплатити майбутні борги. Крім того, при лізингу можна розраховувати на додаткові послуги (інформаційного, юридичного, сервісного характеру) з боку лізингодавця.
Також, МВФ не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до суми національної заборгованості, яка підвищує шанси на виживання багатьох країн та їх підприємств.
За своєю суттю поняття лізинг та банківський кредит досить схожі, однак кредит має безліч негативних чинників, тому що при певних умовах стандартний кредит може трансформуватися в кредит під контролем або безнадійний. Зважаючи на це, можна запропонувати схему, яка ілюструє порядок переоформлення проблемної кредитної заборгованості в лізингову угоду, що безсумнівно можна вважати ще одним досить вагомою перевагою лізингу.
В даний час українські банки як учасники інвестиційного процесу пропонують клієнтам застосовувати переважно традиційні кредитні схеми фінансування їх господарської діяльності. Вони мають свої переваги, проте іноді призводять до серйозних проблем. Найгостріші з них - обмеження інвестиційних можливостей суб'єктів підприємницької діяльності, недостатність обсягів бюджетних капіталовкладень в оновлення основних фондів, повільний розвиток інвестиційного кредитування вітчизняними банками (що у свою чергу пов'язане з високим рівнем кредитних ризиків), відсутність у більшості позичальників реальну гарантію повернення кредитів і ліквідного застави, уповільнене залучення нових клієнтів, які могли б принести установі додатковий прибуток.
Одним із шляхів подолання цих негативних явищ (і одночасно - підвищення прибутковості та зменшення розкутості банківської діяльності) полягає в посиленні активності вітчизняних грошово-кредитних установ на лізинговому ринку.
Для банків надання лізингових послуг - досить безпечна операція, тому що вона базується на принципах цільового використання кредиту і його забезпеченості ліквідною заставою. Лізинг в цілому відкриває перед банкірами широкі можливості. Зокрема в Україну при його застосуванні можна подолати ряд негативних явищ у сфері кредитування.
Для банкірів особливий інтерес становить фінансовий лізинг. Це, по суті, кредитна операція, яка здійснюється у майновій формі з використанням (замість застави) більш надійного і простого (в порівнянні з процедурою стягнення заборгованості) забезпечення у вигляді відстроченого та цільового придбання майна у кредитора (лізингодавця) позичальником (лізингоодержувачем).
У нашій країні в даний час склалися всі передумови для широкого застосування (перш за все серед підприємців, які бідують від дефіциту оборотних коштів) такого підвиду лізингових операцій, як зворотний лізинг. Це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг. Тобто це практично двостороннє лізингову угоду. Його відмінна особливість полягає в тому, що позичальник одночасно і «лізингоодержувачем», й «постачальником» обладнання, яке купується в лізинг, тобто власник устаткування продає його банку, одночасно укладаючи з ним договір лізингу на це саме устаткування як лізингоотримувач (основні принципи зворотного лізингу відображені на Малюнку 1.1).

1 - висновок лізингової угоди;
2 - купівля банком-лізингодавцем обладнання в у лізингоодержувача (власника устаткування);
3 - періодична оплата лізингоодержувачем лізингових платежів відповідно до умов лізингового договору.
Малюнок 1.1 Основні принципи зворотного лізингу
Переваги такої угоди для первинного власника, а з часом - лізингоотримувача обладнання полягають в тому, що він може звернутися до послуг банку після купівлі обладнання, тобто, коли буде очевидно, що вилучення значних коштів з обігу призвело до погіршення фінансового становища. У разі застосування зворотного лізингу лізингоодержувач може і повернути витрачені на покупку устаткування кошти, зберігши при цьому права на його використання. Крім того, на суму лізингових платежів зменшується прибуток підприємства до оподаткування.
Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими (в порівнянні із залученням банківських позик) витратами. Він є джерелом середньострокового і довгострокового рефінансування, тоді як комерційні банківські кредити, як правило, надаються терміном до року.
Операції зворотного лізингу є також ефективним способом реструктуризації кредиторської заборгованості та покращення стану кредитного портфеля банку, оскільки завдяки їх застосуванню проблемну заборгованість можна трансформувати в лізингову угоду.
Саме в такому випадку (за умови, якщо об'єктом або забезпеченням кредиту, який переоформлюється, є ліквідні основні засоби) можна було б застосувати зворотний лізинг. Порядок трансформації кредитної заборгованості в лізингову угоду міг би бути приблизно таким: банк-кредитор купує устаткування у клієнта, зобов'язання якого вимагають переоформлення; останній за рахунок отриманих коштів погашає попередню заборгованість; банк передає придбане обладнання колишньому його власнику в користування вже на умовах фінансового лізингу, про що оформляється відповідна угода (детальніше цей порядок відображений на Малюнку 1.2).
Зрозуміло, що, беручи в заставу основні фонди, банк оцінить їх з урахуванням коефіцієнта ліквідності, тому фактична ринкова вартість застави може значно перевищувати забезпечену їй наявну кредитну заборгованість.
За такої умови, а це цілком ймовірно, клієнта-позичальника може вистачити виручених від реалізації обладнання коштів не тільки для погашення проблемної кредитної заборгованості, а й для подолання своїх фінансових труднощів. Отже, у разі застосування описаного вище порядку переоформлення заборгованості може виграти і банк (отримавши стандартний кредит), і клієнт (поліпшивши власне фінансове становище).

1 - наявність кредитного зобов'язання, забезпеченого заставою основних фондів;
2 - укладення договору купівлі-продажу основних засобів між клієнтом-продавцем і банком-покупцем (результатом договору є передача основних засобів у власність банку);
3 - погашення кредитної заборгованості клієнтом за рахунок отриманих від банку коштів;
4 - укладання лізингового договору;
5 - передача основних засобів внаслідок укладення лізингового договору;
6 - оплата клієнтом-позичальником банку лізингових платежів.
Малюнок 1.2 Можливий порядок переоформлення проблемної кредитної заборгованості в лізингову угоду
Зворотний лізинг за запропонованою схемою можна було б застосовувати і в інших випадках, зокрема щодо:
а) пролонгації кредиту;
б) винесення кредитного зобов'язання на прострочення;
в) у разі надання банком поручительства або гарантії за третіх осіб і пред'явлення їх банку до оплати з метою запобігання проведенню позабалансового зобов'язання в прострочене балансове;
г) звернення стягнення на заставу, яке тягне за собою додаткові витрати (як правило, пов'язані з оформленням юридичних документів).
Як відомо, кредитори у разі неповернення позичальником в обумовлений термін позики звертають стягнення на об'єкти застави, які переходять їм у власність. Подальша реалізація банком цього майна з метою відшкодування заборгованості по кредиту і покращення стану кредитного портфеля може відбуватися шляхом його продажу на вторинному ринку або передачі за лізинговими схемами.
Останній спосіб для потенційного покупця більш привабливий, тому що дає можливість відшкодувати вартість майна поступово. Банкам знайти таких лізингоодержувачів не складно, тому що вони, як правило, достатньо поінформовані про потреби в основних засобах своїх постійних клієнтів і можуть запропонувати їм відповідну послугу.
Всупереч цілого ряду переваг, у лізингу є й недоліки: необхідність більшої, ніж при купівлі за рахунок позики, кількості учасників угоди; складніша організація і тривала підготовка до складання лізингової угоди; високі адміністративні витрати. У кінцевому підсумку лізингова угода більш дороге, ніж позика, оскільки у вартість лізингу включається в обов'язковому порядку сума амортизації. Лізинг може бути дешевшим кредитної позики тільки за умови наявності певних пільг, які, до речі, практикуються в багатьох розвинених країнах для стимулювання його розвитку.

2. Виконання лізингових операцій на прикладі ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль"
ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" входить в австрійську банківську групу "Райффайзен" з 150 річною історією та європейськими традиціями, перевіреними роками. Діяльність компанії спрямована на надання високоякісних послуг та встановлення довгострокового взаємовигідного партнерства.
ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» - універсальна лізингова компанія, що надає українським підприємствам послуги з передачі у фінансовий лізинг виробничого технологічного обладнання, техніки та автотранспорту. Початок діяльності - серпень 2006. Акціонери: 60% - Райффайзен Банк Аваль, 40% - Raiffeisen Leasing International.
Клієнтами компанії можуть бути юридичні особи та приватні підприємці, що мають стабільне фінансове становище і постійне джерело доходів. Клієнти компанії можуть отримати у фінансовий лізинг різне обладнання та техніку, що класифікуються як основні фонди. Пріоритетними напрямками розвитку лізингу є: обладнання, техніка, транспорт.
2.1. Принципи лізингових відносин
При проведенні лізингових операцій ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" керується такими принципами:
1. інноваційність;
2. добровільність відносин;
3. договірні відносини;
4. нерозривність договору при зміні власника майна;
5. цілеспрямованість і конкретність;
6. платність;
7. відокремлення права користування майном від власника;
8. терміновість;
9. зворотність майна;
10. право викупу майна лізингоотримувачем.
1. Інноваційність лізингу полягає в основних його якісні відмінності від кредитних операцій банку. Відповідно до чинного законодавства, нормативно-правовими актами НБУ та внутрішньобанківськими положеннями, а також звичаями ділового обороту до найбільш істотних переваг використання лізингу в порівнянні з кредитом можна віднести наступні:
- При фінансовому лізингу переговори з виробниками і постачальниками, оформлення договорів купівлі-продажу, реєстрацію майна виробляє лізингодавець, що скорочує час і матеріальні витрати лізингоодержувача, спрощує процедуру отримання обладнання;
- Отримання кредиту під закупівлю обладнання може бути пов'язане з підвищеними в порівнянні з лізингом вимогами щодо забезпечення операції (необхідність банківської гарантії, поручительства, застави або інших способів забезпечення виконання зобов'язань підприємства перед кредитором). У лізингу ж, навпаки, в якості предмета застави може виступати обладнання, що надається в лізинг;
- Учасники лізингової угоди мають можливість застосовувати механізм прискореного нарахування амортизації майна. Предмет лізингу обліковується на балансі лізингодавця або лізингоодержувача за взаємною згодою. У першому випадку амортизаційні відрахування входять у лізингові платежі, в другому досягається економія на відрахуваннях підприємства при сплаті податку на майно, базою оподаткування, для якого при прискореної амортизації стає швидко зменшується залишкова вартість майна; При кредиті підприємство враховує придбане обладнання на власному балансі, і не допускається його прискорена амортизація, що уповільнює процес інвестування грошових коштів в основні виробничі фонди;
- При інших рівних умовах лізингова угода укладається на триваліший термін на відміну від договору про надання кредиту, що дозволяє зменшити регулярні виплати платежів і тим самим збільшити оборотні кошти підприємства. При цьому зберігається кредитна лінія в банку (якщо вона існує), зменшується залежність від звичайних джерел фінансування;
- На відміну від кредиту, коли обладнання купується відразу після отримання кредитних коштів, при лізингу зазвичай існує можливість вибору: викупити об'єкт лізингу, продовжити договір або залучити нове сучасне обладнання;
- При лізингу за погодженням з лізинговою компанією можливо гарантійне та подальше сервісне обслуговування обладнання постачальником або лізингодавцем.
2. Проведення лізингових операцій полягає у дотриманні принципу добровільності, тобто лізингові відносини здійснюються за власним бажанням суб'єктів лізингу, без примусу.
В умовах ринкової економіки виникає об'єктивна потреба у взаємодії між собою різних суб'єктів господарського обороту: постачальників, споживачів, партнерів, посередників, страховиків тощо Ця взаємодія здійснюється, як правило, у формі угод.
3. Угодами визнаються дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків. Кожен учасник угоди приймає на себе певні зобов'язання і отримує певні права. Ці права та зобов'язання сторін закріплюються в договорі. Договір є угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У договорі закріплюються предмет домовленості, взаємні права і обов'язки осіб, наслідки порушення договору.
4. Принцип нерозривності договору при зміні власника майна, полягає в тому, що під час дії договору лізингу може відбутися продаж предмета лізингу іншому лізингодавцю, при цьому користування майном зберігається за первісним лізингоодержувачем.
5. Принцип цілеспрямованості і конкретності заснований на обов'язковому досягненні конкретних господарських цілей, вирішенні соціально-економічних завдань, обумовлених сторонами лізингової угоди і визначених у договорі лізингу.
6. Принцип платності полягає в тому, що лізингоодержувач вносить певну плату за користування об'єктом лізингу. Лізингові платежі включають:
- Суму, яка відшкодовує повну вартість лізингового майна;
- Суму, яка оплачується лізингодавцю як відсоток за наданий кредит для придбання майна за договором лізингу;
- Комісійна винагорода лізингодавцю;
- Суму страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу;
- Інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
7. Принцип відокремлення права користування майном від власника - при лізингу власність на предмет оренди зберігається за лізингодавцем, а клієнт купує його лише у тимчасове користування, тобто право користування майном відокремлюється від права володіння ним. По закінченню угоди лізингове майно може бути викуплено клієнтом за залишковою вартістю.
8. Принцип терміновості - виплата вартості майна протягом певного періоду лизингования.
9. Повернення майна - принцип, згідно з яким предмет лізингу після закінчення терміну дії договору лізингу має бути повернений лізингодавцю.
10. Або в іншому випадку, якщо це обумовлено в договорі лізингу, лізингове майно може бути викуплено лізингоодержувачем у лізингодавця за залишковою вартістю.
2.2. Етапи лізингової угоди
При проведенні лізингової угоди ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" керується наступною нормативно-правовою базою, що регламентує здійснення лізингових операцій. А саме: Цивільним Кодексом України пункт 6, частина 1 Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 1111-V (1111-16) від 31.05.2007, ВВР, 2007, № 44, ст. 512, Господарським Кодексом України стаття 292, частина 1 Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 549-V (549-16) від 9.01.2007, № 12, ст.106, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» пункт 1.18, стаття 1 Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 3118-III (3118-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, № 33, ст. 238), Законом України «Про лізинг» Зі змінамі, внесеними Законом України от 14.01.1999, № 394-XIV, ухваливши Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю І Отримання ліцензій за експортні, імпортнімі та лізінговімі операціямі, Зі змінамі , внесеними згідно з Постановою національного банку № 455 (z0037-07) від 13.12.2006, Зареєстровано в Міністерстві юстіції України 28.05.1999 за № 338/3631.
Як і в будь-якій складній фінансовій угоді, в лізинговій операції за участю ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" модно виділити три основних етапи:
1. підготовка і обгрунтування;
2. юридичне оформлення;
3. виконання.
На першому попередньому етапі здійснюється підготовча робота, що передує укладенню ряду юридичних договорів, проведення якої обумовлено складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, необхідністю докладного вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди; вирішується питання про джерела фінансування угоди. На даному етапі оформлюються заявки майбутнього лізингоодержувача, готуються висновку про фінансовий стан потенційного лізингоотримувача і розраховується ефективність лізингового проекту.
Важливу роль у підготовчому етапі відіграє вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування. При цьому до уваги приймаються різноманітні чинники: коливання ринкових цін на те чи інше обладнання, яке користується попитом, ціни і тарифи на інші супутні лізингу послуги (ремонт, технічне обслуговування), зміна транспортних тарифів і т.д.
Загальною метою попередньої роботи є пошук лізингодавцем потенційних клієнтів, зацікавлених у лізингу. Разом з тим ініціатива в укладанні лізингових угод, як правило, виходить від майбутнього лізингоодержувача, який самостійно знаходить в своєму розпорядженні необхідним майном постачальника або звертається з проханням допомогти у пошуку постачальника до банку.
Всі подальші взаємовідносини між сторонами будуються на основі заяви - клопотання, що подається лізингодавцю майбутнім користувачем.
Заява складається у довільній формі, але воно обов'язково повинно містити технічний опис необхідного обладнання, його економічні параметри, найменування та реквізити своєму розпорядженні їм постачальника (Додаток 1).
Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач представляє банку юридично завірену копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи розвитку за формою і в строки, встановлені лізингодавцем. У стандартний набір документів також входять бухгалтерський баланс за останній рік або (і) квартал, економічне обгрунтування і аналіз ефективності угоди. При необхідності на вимогу банку надання цієї інформації, а також даних про експлуатацію устаткування може бути неодноразовим. У разі будь-яких змін свого юридичного або фінансового стану лізингоодержувач зобов'язаний сповістити про це лізингодавця. Також до стандартного набору документів, що подаються потенційним лізингоодержувачем, додається анкета, заповнюється підприємством-юридичною особою (Додаток 2).
У свою чергу банк з метою убезпечити себе на випадок невиконання лізингоодержувачем платіжних зобов'язань проводить оцінку економічної діяльності клієнта з точки зору його платоспроможності.
Крім того, лізингодавцю потрібно провести аналіз лізингового проекту з тим, щоб виявити можливість здачі майна повторно в оренду (у разі укладення договору оперативного лізингу) або його продажу у випадку дострокового розірвання лізингової угоди з вини лізингоотримувача.
Оцінка платоспроможності лізингоодержувача проводиться за загальною схемою, прийнятою для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів.
Однак, оскільки лізингова операція в класичному варіанті має довгостроковий характер, лізингодавця має цікавити не тільки поточне фінансове становище лізингоодержувача, скільки його здатність виконувати всі платіжні зобов'язання в перспективний період, відповідний терміну лізингової угоди. Необхідно також оцінювати загальну кон'юнктуру ринку, місце і перспективи даного підприємства в ринковій конкуренції. На підставі цього аналітичним відділом банку готується висновок про платоспроможність лізингоодержувача та рекомендації по встановленню з ним лізингових відносин. Якщо укладається угода пов'язана з великою часткою ризику, то банк може вимагати від лізингоодержувача надання йому необхідних гарантій.
Прийнявши позитивне рішення про вступ в лізингову угоду, банк на підставі заяви лізингоодержувача направляє замовлення-наряд постачальникові. У ньому поряд з юридичною адресою і банківськими реквізитами лізінгополучателя указуються вид майна зі всіма необхідними параметрами, його ціна і місцезнаходження одержувача. Якщо виникає необхідність виконання додаткових робіт (наприклад, по установці, монтажу тощо), до замовлення-поряд додається технічне завдання на виконання цих робіт із зазначенням їх вартості.
Після отримання замовлення-наряду постачальник повинен повідомити лізингодавця про його отримання і готовність до виконання.
На другому етапі проводиться юридичне закріплення лізингової угоди. Основним документом лізингової угоди є договір про лізинг (Пріложеніе3). Він укладається між власником майна (банком) і користувачем про надання останньому в тимчасове користування для підприємницької діяльності об'єкта лізингу.
Договір лізингу має містити наступні основні положення:
1) предмет договору;
2) порядок постачання і приймання майна;
3) права та обов'язки сторін;
4) використання майна, догляд, ремонт та модифікації;
5) страхування;
6) термін лізингу;
7) лізингові платежі та штрафні санкції;
8) відповідальність сторін;
9) порядок вирішення спорів;
10) умови дострокового розірвання договору;
11) дії сторін після закінчення операції;
12) інші умови;
13) форс-мажор;
14) юридичні адреси та банківські реквізити.
У преамбулі договору вказуються найменування сторін і прізвища осіб, уповноважених підписувати договір.
У предметі договору вказується майно, яке буде куплено і передано користувачу в тимчасове користування, його вартість, місце і терміни постачання. Як правило, транспортні витрати з доставки майна виділяються окремою сумою, тому що оплачуються лізингоотримувачем. Тут же згадується, що постачальник повідомлений, для яких цілей купується майно. Також слід вказати, чи брав участь лізінгодатель у виборі майна і постачальника.
Обов'язковою умовою договору лізингу є вказівка ​​терміну його дії, причому датою початку обчислення строку договору є дата приймання майна лізингоотримувачем.
У порядок постачання і приймання лізингового майна відбивається, які сторони беруть участь у прийомі обладнання. Як правило, це постачальник, лізингодавець і лізингоотримувач. У деяких випадках лізингодавець може передати свої права з приймання обладнання лізингоодержувачу. Якщо необхідно, то складається графік приймально-здавальних випробувань. Обов'язково наводяться терміни прийняття майна.
Приймання майна оформляється актом про приймання, який підписується всіма сторонами, що беруть участь у прийманні. В акті засвідчується, що поставлене майно відповідає всім вимогам, записаним у заявці-наряді, що воно повністю укомплектоване, працездатно і готово до використання. Від дати підписання акта-приймання починається не тільки формальний відлік терміну договору про лізинг, з цієї дати до лізінгополучателю переходять всі права як звичайного покупця (за винятком права власності) і всі ризики.
Після підписання акта-приймання лізингодавець починає виконувати свою основну функцію - оплачує рахунки постачальника за договором про купівлю-продаж. Порядок оплати визначається в договорі про купівлю-продаж. Як правило, лізингодавець робить передоплату постачальникові у момент підписання договору про купівлю-продаж у розмірі 20% вартості майна, а іншу частину вартості оплачує після підписання акта-приймання.
У разі виявлення усунених дефектів, які не впливають на нормальне функціонування устаткування, лізингоотримувач вказує їх в акті про приймання і погодить з постачальником терміни їх усунення. Якщо постачальник не усуне несправності в зазначений в акті термін, то лізингодавець або в його особі лізингоотримувач може зажадати заміни об'єкта лізингу. Невиконання постачальником вимог лізингодавця дає підставу останньому розірвати договір про купівлю-продаж.
При відмові лізингоотримувача прийняти майно через дефекти, що виключають його нормальне використання, робиться відповідний запис в акті-приймання. Крім того, лізингоотримувач повинен у письмовій формі довести до відома лізингодавця про виявлені недоліки з докладним їх описом. Зазначена рекламація дає лізингодавцю право розірвати договір про купівлю-продаж або вимагати заміни майна.
Однак постачальник не є такою безправною стороною, як це може здатися на перший погляд. Якщо постачальник доведе, що лізингоодержувач висунув невиправдані причини для розірвання договору про купівлю-продаж, то він має право вимагати відшкодування збитків за рахунок лізингоодержувача.
Якщо лізингоодержувач, незалежно від можливих причин, не справив в зазначені в договорі терміни приймання майна, але заявив про відмову від приймання через наявність недоліків, майно вважається прийнятим.
Підписання акта-приймання майна є важливим етапом лізингової угоди. З цього моменту лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, гарантійні зобов'язання постачальника, збиток, що виник в результаті його використання, в тому числі і третьою особою, а ризик випадкової загибелі, втрати, псування, розкрадання майна переходить до лізингоотримувача.
Всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, пов'язані з можливістю безпосередньо пред'являти претензії щодо якості майна, його ремонту і гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.
У договорі про лізинг має бути відображено положення, що право власності на майно протягом всього терміну лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач має виключне право володіння і користування об'єктом лізингу. Доходи, отримані користувачем на лізинговому майні, належать лізингоотримувачу. Без письмової згоди лізингодавця об'єкт лізингу не може бути переданий третій особі.
Лізингоодержувач повинен використовувати майно лише за прямим призначенням і не має права вносити до нього зміни і модифікації. Бажано всі дії, які передбачає здійснити над майном лізингоодержувач, відобразити в договорі про лізинг безпосередньо або включити в нього фразу за письмовою згодою лізингодавця.
Лізингодавець може передавати свої права за лізинговим договором повністю або частково третій особі без згоди лізингоодержувача.
У договорі може бути спеціальний розділ, де перераховані права й обов'язки сторін. Основним обов'язком лізингоотримувача є своєчасна виплата лізингових платежів. Із зазначенням загальної суми. Цю суму повинен буде виплатити лізингоодержувач, при цьому встановлюється порядок, терміни, спосіб, форма періодичних лізингових платежів. Звичайно в договорі наводиться докладний графік виплати лізингових платежів з конкретними сумами і датами виплат.
У разі затримки виплати лізингових платежів у договорі повинні бути передбачені штрафні санкції за порушення термінів виплат періодичних лізингових платежів.
У зв'язку з нестабільною політичною і економічною обстановкою, майже з щорічним переглядом вартості основних фондів в договорі лізингу повинні бути присутніми конкретні умови, через які може бути переглянута загальна сума лізингових платежів, а разом з нею залишилися періодичні лізингові платежі.
В окремому розділі визначається порядок страхування майна і ті дії, які повинні бути вжиті при настанні страхового випадку. Як правило, всі ризики по доставці майна несе лізингодавець, а всі ризики після підписання акта приймання приймає на себе лізингоодержувач. Проте в договорі може бути передбачено інший порядок страхування.
У лізинговому договорі обов'язково повинні бути присутніми умови, при яких угода може бути розірвана достроково з ініціативи як лізингоотримувача, так і лізингодавця.
Основною причиною, по якій лізингоотримувач може розірвати угоду, є недоліки устаткування, виявлені при його приймання і виключають його нормальне використання.
У лізингодавця таких причин набагато більше. Вони можуть бути розбиті на дві групи:
- Причини, по яких сторони звільняються від виконання договору про лізинг і не несуть ніякої матеріальної відповідальності. В основному ці причини пов'язані з реалізацією першого договору про купівлю-продаж, який був анульований ще до поставки майна лізингоодержувачу, або з тим, що продавець виявився не в змозі здійснити поставку;
- Причини, які пов'язані з неналежним виконанням своїх обов'язків лізингоотримувачем. Ними можуть бути: використання майна не за призначенням, невиконання зобов'язань по виплаті лізингових платежів або погашення накопиченої заборгованості по платежах і штрафів, ліквідація лізингоотримувача.
У даному випадку лізингоотримувач повинен заплатити лізингодавцю так звану суму закриття угоди, яка включає:
· Невиплачену суму лізингових платежів із пенею;
· Залишкову суму майна на момент закінчення терміну договору, якщо в ньому передбачений викуп майна;
· Неустойку.
В одному з останніх розділів договору описуються дії сторін по завершенню угоди в зв'язку з закінченням його строку. Можливі три варіанти. Лізингоодержувач:
- Повертає майно лізингодавцю;
- Укладає новий договір лізингу;
- Набуває майно за залишковою вартістю.
Як правило, у фінансовому лізингу реалізується другий або третій варіанти, так як лізингодавець зовсім не зацікавлений у поверненні майна. Йому вигідніше укласти новий договір на пільгових для лізингоотримувача умовах або продати його йому за чисто символічну плату.
Третій етап лізингового процесу - період власне використання об'єкта лізингу. Він супроводжується відображенням лізингових операцій в бухгалтерському обліку та звітності. На даному етапі проводиться виплата орендодавцю лізингових платежів, і після закінчення терміну лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання об'єкта лізингу.
Виходячи з вищевикладеного, основні етапи лізингової угоди можна представити у більш конкретному вигляді:
1) заявка на лізинг;
2) аналіз фінансового стану потенційного лізингоодержувача;
3) затвердження умов угоди;
4) схвалення фінансування кредитним комітетом;
5) укладення договору лізингу;
6) укладення договору поставки;
7) авансовий лізинговий платіж;
8) доставка та приймання обладнання;
9) оплата устаткування;
10) укладення договору страхування та сплата стразового премії;
11) лізингові платежі;
12) викуп предмета лізингу лізингоодержувачем за символічну ціну по закінченні договору лізингу, або повернення майна лізингоотримувачу, або продовження договору лізингу.

2.3. Аналіз платоспроможності лізингоодержувачів: елементи та підходи
Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки по ньому в повному обсязі і в обумовлені договором терміни. Разом з тим значно поширена більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання і здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Однак, незважаючи на різні трактування терміна "кредитоспроможність", обидві трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість за отриманим фінансування є ключовим елементом кредитоспроможності.
Аналіз кредитоспроможності є невід'ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія у своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці або в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть призвести до непередбачених наслідків.

Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. Залежно від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структуризацію угод, яка дозволить знизити рівень кредитного ризику (наприклад, запросити додаткове забезпечення у формі майна або поручительства платоспроможною компанії, яка пов'язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, який відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д .). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитися від проведення такої угоди.
Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. У цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль":
- Аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності і короткостроковому фінансуванні;
- Аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;
- Аналіз кредитоспроможності при мікрофінансування.
Кожен із зазначених підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи (Малюнок 2.1): аналіз фінансової інформації, аналіз цілей фінансування, аналіз фінансової інформації.
Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватися лише аналізом фінансової звітності, тому що, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні й ті ж статті балансу можуть включати в себе різні за реальної ліквідності активи. По-третє, досить часто присутній податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливою складовою частиною аналізу платоспроможності клієнта.
SHAPE \ * MERGEFORMAT

Аналіз платоспроможності

Аналіз не фінансової інформації

Аналіз цілей фінансування

Аналіз фінансової інформації

Характеристика власників і менеджменту

Характеристика діяльності

Характеристика кредитної історії

Характеристика ринку

Аналіз надходжень на рахунки та в касу

Аналіз поточної заборгованості за кредитами

Аналіз фінансової звітності

Рисунок 2.1 Загальна структура оцінки платоспроможності підприємства
Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії і виявлення взаємозалежних осіб.
Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємства, на яких зосереджуються основні грошові потоки і / або прибутку. Адже в разі виявлення значного ризику відпливу коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, яке включає в себе такі основні елементи:
- Оцінка основних засобів (устаткування, нерухомість);
- Організація виробництва;
- Організація збуту і поставок;
- Наявність відокремлених підрозділів і порядок роботи з ними;
- Особливості діяльності;
- Наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештам майна, податкової застави і т.д.
Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів і позик, термін дії яких закінчився. Наявність прострочень при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість за позиками (яку-небудь негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною.
Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити загальні ризики, які притаманні даному ринку, а також визначити обгрунтованість планів клієнта щодо обсягів продажів.
Аналіз цілей фінансування є невід'ємною частиною оцінки платоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту.
У процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базових елементи:
- Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;
- Аналіз поточної заборгованості за кредитами і позиками;
- Аналіз фінансової звітності.
Іноді також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів і витрат) з'ясування джерел і можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження і використання коштів, які забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків і грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження і використання грошових коштів, який пов'язані з продажем і придбанням довгострокових активів, і доходи від інвестицій. Фінансова діяльність включає надходження в результаті залучення, фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення попередніх залучених кредитів і виплату дивідендів.
Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад, виручка від реалізації продукції). Для прогнозу обсягів надходжень досить здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною - за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходженнях. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень спрямовується на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання надходжень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.
При аналізі поточної заборгованості по кредитах і позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:
- Обсяги кредитного навантаження;
- Забезпечення за діючими кредитами і позиками;
- Терміни погашення діючих кредитів.
Ключовим елементом аналізу платоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Однак використання лише даних джерел інформації не є достатньою для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності і коригування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватися різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності.
Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. У даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даній ситуації неможливо з різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії або банку, тривалий період консолідації звітності.

3. Проблеми та методи вдосконалення лізингових операцій
Незважаючи на широку поширеність лізингу в розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняльної новизни, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази.
3.1. Необхідність лізингових відносин для розвитку національної економіки
Економічна ситуація, яка склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. У національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З іншого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому "придушенням" виробництва, розширенням "тіньової економіки" і зростаючим "відливом" коштів з сфери банківського обігу.
Враховуючи, що основною і безпосередньою причиною спаду виробництва є зниження сукупного попиту, головною метою заходів цього напряму має бути плавне, але досить інтенсивне його підвищення на продукцію вітчизняних підприємств.
Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт або розширити масштаби вже розпочатої справи потрібні певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини, обладнання можна двома способами - придбати чи взяти в оренду. Придбання тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість суб'єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, тому що не здатні забезпечити його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають.
На сьогодні одні підприємства мають готову для реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), а інші - потенційні споживачі - не мають коштів для її придбання. Споживачі готові взяти основні засоби в лізинг, але це не влаштовує продавця. У цьому випадку і виникає необхідність у лизингодателе, який придбає цю техніку і здає її в лізинг споживачеві. В умовах високих ставок на кредити банків лізинг є одним з напрямків здійснення технічного переозброєння підприємств, які не мають достатніх власних оборотних коштів.
Лізинг дозволяє не залучати позиковий капітал і не "заморожувати" власний, економити на витратах, пов'язаних з володінням майном, установлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Ось чому останнім часом багато фахівців органів державного управління, господарські керівники, підприємці та менеджери, наукові працівники виявляють інтерес до питань розвитку в Україні лізингу майна.
Лізинг є складним і багатогранним економічним явищем. У ньому поєднуються операції купівлі-продажу та оренди, кредиту та інвестування. Орендодавець здає в оренду своє майно, а лізингодавець в основному перед передачею майна в лізинг спеціально придбає його у виробника або іншого власника, при цьому часто за прямою вказівкою і вибором майбутнього лізингоотримувача.
З цього приводу цікавим є міжнародний досвід проведення операцій фінансової оренди. У світовій практиці під фінансовою орендою розуміють оренду, яка діє протягом всього або майже всього терміну використання засобів. Такий вид оренди, як правило, передбачається як механізм, за допомогою якого орендодавець фінансує фактичне придбання цього активу орендатором.
Фінансова оренда - це угода, за якою всі ризики і винагороди переходять до орендаря. У ряді зарубіжних країн склався неординарний підхід до операцій з фінансовою орендою. Наприклад: у США фінансова оренда трактується, як операція, за якою всі ризики і винагороди передаються від орендодавця до орендаря. Дослідження фінансової оренди у Великобританії показали аналогію з подібними операціями в США, але було виявлено, що більшість менеджерів прагнуть укласти договір про фінансову оренду так, щоб формально не попадати під визначення операції як "фінансова оренда". Така практика реально дозволяє орендарям укладати подібні угоди, як операційну (короткотермінову) оренду, коли вони несуть витрати з підтримки обладнання в робочому стані, але при бажанні можуть повернути його орендодавцям. В Іспанії фінансовою орендою вважають тільки такі угоди, умови яких передбачають можливість наступної купівлі орендованого обладнання. У Швеції фінансовою орендою вважають тільки такі угоди, в яких наступне придбання орендованого обладнання є обов'язковою умовою. Отже, світова практика фінансової оренди має певну аналогію операціям лізингу.
На відміну від відомої у нас практики прокату (згідно з договорами прокату), договори лізингу укладаються на більш тривалий термін. Як правило, на момент укладення лізингової угоди об'єкт лізингу ще є власністю лізингодавця. За договором прокату напрокат громадянам надається майно культурно-побутового призначення для індивідуального або групового споживання без отримання орендодавцем прибутку від нього, а при лізингу надаються основні засоби, призначені для виробництва продукції або надання послуг з метою отримання прибутку.
Сьогодні лізинг здійснюється за договором, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу. На інших підставах, ніж орендою, визначаються лізингові платежі, тобто з урахуванням норм амортизації. У той же час умови їх сплати є більш гнучкими, ніж при оренді майна. При фінансовому лізингу термін договору наближається до терміну повної амортизації майна. Після закінчення договору майно передається лізингоодержувачу або викуповується ним за залишковою вартістю; таким чином лізингодавець "кредитує" лізингоодержувача своєрідній формі.
Підтримка лізингових відносин на державному рівні неминуча. Виробничим підприємствам лізинг допомагає реалізувати свою продукцію і вижити в умовах кризи. Враховуючи те, що кожен учасник лізингової угоди фіксує свої податкові зобов'язання перед державним і місцевим бюджетами і сприяє їх поповнення, слід вважати доцільним вкладення якоїсь частини коштів на підтримку українського підприємництва у створення фірм лізингодавців.
У цілому лізинг як форма підприємницької діяльності дуже важливий, оскільки для виробників розширюються можливості збуту власної продукції, особливо тієї, яка дорого коштує. Для лізингодавців лізинг - це більш економічно вигідна форма здачі майна в найм завдяки порівняно високому рівню лізингових платежів. Лізингоодержувачу надається можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок отримання нового дорогого обладнання в користування без його повної оплати. Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу в сферу виробництва, поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і підвищує конкурентоспроможність малого і середнього вітчизняного бізнесу.
Для держави фінансове заохочення лізингу є засобом стимулювання продажу нової техніки, постійного прискорення поновлення виробничих фондів, інтенсифікації розвитку національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку.
3.2. Потенціал банківського сектора України як основного джерела фінансування лізингових операцій
За результатами опитування лізингових компаній найбільшої їх проблемою є пошук джерел фінансування лізингових угод. При цьому, основним джерелом виступають банківські кредити.
Банківський сектор України демонструє високі темпи зростання і є більш розвиненим порівняно з іншими фінансовими секторами. Разом з тим обсяги та структура власного капіталу, зобов'язань і активів банків не відповідають потребам економіки країни і, в тому числі, ринку лізингу.
Недостатньо розвинений банківський сектор країни стримує розвиток її економіки, в тому числі лізингу.
Лізингові операції можна фінансувати за рахунок багатьох джерел (Малюнок 3.1), але основним серед них, як свідчить практика багатьох країн, є банківське кредитування.
Значення банківського сектору для розвитку лізингу надзвичайно важливо, оскільки для всіх учасників лізингових операцій банківське кредитування є значним джерелом фінансування їх діяльності:
- Лізингодавці використовують банківські кредити як основне джерело фінансування закупівлі машин, устаткування та інших активів, призначених для передачі в лізинг;
- Лізингоодержувачі нерідко позичають у банків гроші для своїх авансових платежів лізингодавцю;
- Виробники предметів лізингу фінансують процес їх розробки і виробництва, залучаючи серед інших джерел і банківські кредити.
SHAPE \ * MERGEFORMAT

Джерела фінансування лізингових операцій

Внутрішні (кошти резидентів): - Кошти лізингодавців; - Кошти лізингових компаній; - Кошти продавців / постачальників; - Кошти комерційних банків-резидентів; - Кошти державного та місцевих бюджетів.

Зовнішні (кошти нерезидентів): - Кошти лізингових компаній-нерезидентів; - Кошти продавців / постачальників - нерезидентів: - Кошти комерційних банків-нерезидентів.

Малюнок 3.1 Джерела фінансування лізингових операцій
Крім того, банківське кредитування певною мірою є альтернативою лізингу і потенційно формує здорову конкуренцію на ринку фінансових послуг, пов'язаних з придбанням у користування та власність машин, обладнання, транспортних засобів та інших видів майна.
З огляду на це, потужність банківського сектора країни, динаміка його розвитку, обсяги банківського кредитування, ціна та тривалість кредитів є визначальними для розвитку лізингової індустрії.

Висновок
Лізинг стає гнучким і багатообіцяючим економічним важелем здатним залучити інвестиції, сприяти підйому вітчизняного виробництва, залучити капітал в життєво важливі галузі економіки країни, забезпечити реальну підтримку малому бізнесу, забезпечити довгостроковий і надійний дохід для комерційних банків і т. п. На обличчя величезний потенціал лізингу в Україна.
На закінчення варто ще раз підкреслити, що лізинг не є дешевою заміною кредиту. Існують певні переваги фінансування обладнання основних засобів, але навички кредитування та оцінка фінансових потоків виявляється настільки ж критичними, як при незабезпеченому кредиті. Іншими словами пропадає основний привабливий момент для лізингоотримувачів (зокрема для малого бізнесу), що полягає в тому, щоб почати справу без достатніх коштів, але з високоефективним проектом, так як і при лізингу банки вимагають надання застави (об'єкт лізингової угоди може представляти цінність для проекту , але не володіти ліквідністю в тій мірі, щоб покрити витрати банку).
Таким чином, лізинг став ефективним інструментом обслуговування інвестиційних проектів "своїх" клієнтів банку. Але потенціал лізингу в Україні дуже великий і державою і лізинговими компаніями виконана величезна робота.
На наш погляд, нашій країні не вистачає комплексної програми, в рамках якої:
- Була б продумана і створена більш розвинена інфраструктура ринку лізингових послуг, яка включала б: підготовку кваліфікованих кадрів, інформаційне висвітлення послуг, що надаються;
- Надання банкам більш широкого спектра пільг при довгостроковому кредитуванні лізингових угод (понад 3-х років);
- Розвиток системи гарантій, щоб уникнути 100% застави при лізингу (наприклад, страхування).
- Поряд з уже прийнятими заходами (відсутність валютного контролю при контрактах міжнародного лізингу), посилити комплекс заходів щодо залучення іноземних інвестицій в рамках лізингу.
Така програма змогла б підштовхнути комерційні банки замість отримання сумнівних, ризикових прибутків у короткостроковому періоді переорієнтуватися на довгострокове інвестування коштів в українську економіку для отримання впевненою прибутку.

Список використовуваної літератури:
1. Господарський Кодекс України Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 549-V (549-16) від 9.01.2007, № 12, ст.106
2. Закон України "Про банки І банківську Діяльність" зі змінамі, внесеними згідно із Законом України от 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440
3. Закон України "Про лізинг" зі змінамі, внесеними Законом України от 14.01.1999, № 394-XIV
4. Закон України "Про Національний Банк України" зі змінамі, внесеними згідно із Законом України от 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96
5. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 3118-III (3118-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, № 33, ст. 238)
6. Постанова Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю І Отримання ліцензій за експортні, імпортнімі та лізінговімі операціямі, Зі змінамі, внесеними згідно з Постановою національного банку № 455 (z0037-07) від 13.12.2006, Зареєстровано в Міністерстві юстіції України 28.05 .1999 за № 338/3631
7. Цивільний Кодекс України Зі змінамі, внесеними згідно із Законом № 1111-V (1111-16) від 31.05.2007, ВВР, 2007, № 44, ст. 512
8. Васільчішін О. Лізинг у діяльності банків / / Вісник Національного банку України, 2003, № 8, с. 55-57
9. Внукова Н. Сучасний стан економіко-правового регулювання фінансового лізінгу в Україні / / Лізинг в Україні, 2005, № 3, с. 8-10
10. Хвіртка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи / / фінанси України, 1999, № 2, с. 43
11. Колядюк Ю. Аналіз кредітоспроможності лізінгоодержувачів: елєменти та підході / / Лізинг в Україні, 2006, № 1, с. 12-17
12. Мрінська О.О. Роль банків у сфері лізінгового бізнесу / / Вісник Національного банку України, 1999, № 6, с. 62
13. Різнік В. Загальні положення про укладення договорів лізінгу у сфері банківської діяльності / / Вісник Національного банку України, 2006 р., № 4, с. 28-31
14. Різнік В. Поняття лізінгу в законодавстві України / / Лізинг в України, 2005, № 2, с. 11-12
15. Різнік В. Придбання лізингоодержувачем предмета лізінгу: законодавство та практика Його застосування / / Лізинг в Україні, 2007, № 3, с. 11-15
16. Рязанова Н. Потенціал банківського сектора Як основного джерела Фінансування лізінговіх операцій / / Лізинг в Україні, 2005, № 4, с. 1-5
17. Шевчук Ю. термінологія та Класифікація лізінгу / / Лізинг в Україні, 2006, № 5, с. 5-6
18. Аналіз банківської діяльності: Підручник / За ред. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599с.
19. Банківська енциклопедія / За ред. О.М. Мороза. - К.: Ельмон, 1993. - 328с.
20. Лещенко М.І. Основи лізингу: Учеб. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 336 с.; Іл.