ГЛАВА 10. КООПЕРАЦІЯ СІЛЬСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ У СФЕРІ ВИРОБНИЧОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
I. Загальні методичні положення
Перехід сільського господарства до багатоукладності і ринкових відносин висуває нові вимоги до організації виробничо-технічного обслуговування. Сталося розукрупнення сільськогосподарських підприємств у процесі їх реформування, утворилися селянські (фермерські) господарства, збільшилися обсяги виробництва в особистих підсобних господарствах (ЛПГ). У результаті багато роботи, що виконуються у великих підприємствах власними силами, для таких підприємств повинні здійснюватися як послуги з боку. В умовах сформованого в сільському господарстві дефіциту матеріальних і фінансових ресурсів організація ефективних форм кооперування у сфері виробничо-технічного обслуговування набуває першочергового значення.
На семінарських і практичних заняттях з теми: «Кооперація сільських товаровиробників у сфері виробничого обслуговування» слід розглянути наступні питання:
1. Основні особливості кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу.
2. Зарубіжний досвід кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу.
3. Тенденції розвитку системи виробничо-технічного сервісу в нашій країні.
4. Досвід створення та функціонування машинно-технологічних станцій.
5. Порядок і методика техніко-економічного обгрунтування створення машинно-технологічних станцій.
II. Матеріали до семінару
Основні особливості кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу
Відокремлення від сільськогосподарського виробництва сфер діяльності з виробничо-технічному обслуговуванню є результатом поділу праці. Можливість і доцільність відокремлення від сільського господарства окремих послуг виробничо-технічного характеру об'єктивно залежить від ряду факторів, основні з яких:
- Ступінь технологічної та організаційної спряженості виділяється обслуговуючого виробництва з основним,
- Рівень науково-технічного прогресу в техніці, технології та організації в основному виробництві та сфері обслуговування.
При цьому повинні враховуватися й такі умови як обсяг виробничо-технічних послуг по конкретному сільськогосподарському підприємству, необхідність мати спеціалізовану матеріально-технічну базу і кадри і можливість їх ефективно використовувати, можливість налагодження дієвих виробничо-економічних відносин.
Виробничі та економічні відносини сільського господарства зі сферою виробничо-технічного обслуговування здійснюються шляхом надання послуг та виконання робіт, передачі фінансових ресурсів, обміну документацією та інформацією.
Виробничі відносини проявляються в потоках товарів, послуг і інформації по їх виробництву.
Економічні відносини опосередковуються фінансовими та інформаційними потоками.
Переважна частина послуг виробничо-технічного характеру являє собою виконання окремих видів робіт, операцій, які є складовою частиною процесу виробництва сільськогосподарської продукції. Так, агрохімічне обслуговування включає виконання таких видів робіт як: внесення органічних і мінеральних добрив, обробка посівів отрутохімікатами, вапнування, гіпсування грунтів; меліоративний - поливи, осушення полів, догляд за внутрішньогосподарськими іригаційними спорудами. Поточний ремонт і технічне обслуговування машин передбачає виконання операцій з профілактики зносу та підтримання в працездатному стані їх у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка діяльності по виробничо-технічному обслуговуванню сільського господарства полягає в тому, що в результаті виконання більшості, що входять в цю сферу діяльності, робіт і операцій не може бути задоволена будь-яка конкретна потреба суспільства.
Вони задовольняються за рахунок сільськогосподарської продукції, що з'являється в результаті доцільного складання в єдиному процесі виробництва робіт та операцій, виконаних в основному виробництві та сфері виробничо-технічного обслуговування.
Капітальний ремонт техніки, являє собою повторне виробництво машин, які, як і нові засоби виробництва, мають певні споживчими властивостями, можуть бути продані і куплені як товар. До цієї ж категорії належать видобуток торфу і приготування на його основі органічних добрив, які мають форму товару і виступають в якості сировини при виробництві сільськогосподарської продукції.
Чим глибше спеціалізація і розподіл праці, тим більшою мірою результат діяльності сільського та АПК в цілому залежить від діяльності взаємопов'язаних галузей і видів діяльності.
Роботи та операції, що виділилися з процесу виробництва сільськогосподарської продукції в спеціалізовані виробництва сфери виробничо-технічного обслуговування, виконуються спеціалізованими внутрішньогосподарськими підрозділами сільськогосподарських підприємств і самостійними обслуговуючими підприємствами та приватними підприємцями.
Виконання спеціалізованими службами або підприємствами частини робіт та операцій з виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції дасть ефект в тому випадку, якщо воно точно без шкоди для загальної технології впишеться в єдиний процес виробництва: по часу та послідовності виконання, кількісним і якісним параметрам. Якщо ця вимога не буде дотримано, процес виробництва буде порушений, можуть бути зведені до нуля результати праці за попереднім операціям. Таким чином, не тільки не будуть реалізовані потенційні переваги поділу праці, але загальний результат виробництва виявиться нижче, ніж до його здійснення.
У промисловості, де параметри певних стадій виробництва заздалегідь відомі з достатньою точністю, при сучасних методах організації та управління виробництвом кооперування на основі поопераційного поділу праці не виходить за рамки підприємства. Однак, і там у реалізації цього процесу є значні труднощі.
У сільському господарстві параметри процесу виробництва більшості видів продукції схильні до значних коливань залежно від природно-кліматичних факторів. Від кількості атмосферних опадів та їх розподілу в перебігу вегетаційного періоду залежить доцільність внесення добрив, штучних поливів або осушення. Погодними умовами року визначається інтенсивність і терміни появи шкідників, хвороб і бур'янів, а отже і необхідність застосування тих чи інших методів боротьби з ними. Обсяги та терміни проведення операцій з технічного обслуговування та поточного ремонту сільськогосподарських машин так само в значній мірі визначаються погодно-кліматичними умовами року і навіть конкретного робочого дня.
Тому практично реалізувати переваги відокремлення від сільськогосподарського виробництва окремих робіт і операцій більш складно, ніж у промисловості. З огляду на це, система виробничо-економічних відносин сільськогосподарських і обслуговуючих підприємств, крім вирішення традиційних питань взаємодії цих підприємств, повинна відображати і правила їх взаємної поведінки при непередбачуваних змінах умов виробництва. Забезпечити це на практиці технічно та організаційно складно, а в ряді випадків просто неможливо. І крім того, для цього потрібні додаткові витрати, які поряд з іншими повинні порівнюватися з ефектом від розподілу праці.
Здійснення технологічного контролю і забезпечення організаційної ув'язки роботи обслуговуючих підприємств і власних працівників і обслуговуваних господарств забирає в їхніх фахівців і керівників не менше робочого часу, ніж при організації виконання тих же робіт власними силами і коштами. На додаток до цих витрат з'явилися витрати з управління виробництвом в самих обслуговуючих підприємствах.
Оскільки обслуговуючі підприємства у своїй більшості розташовані в районних центрах, виникли непродуктивні витрати з доставки засобів виробництва і людей до місця роботи (в господарства), втрати часу працівників на переїзди. Непродуктивно витрачаються нафтопродукти, зношується техніка.
На розвиток і ефективність виробничо-економічних взаємовідносин сільського господарських та обслуговуючих підприємств значно впливає сезонність сільськогосподарського виробництва. Окремі види відокремлених від сільського господарства виробничо-технічних послуг за строками виконання збігаються з періодами сезонного безробіття в основному виробництві, і виконання їх працівниками сільськогосподарських підприємств дозволило б підвищити їх зайнятість.
Багаторічний досвід розвитку і функціонування відокремлених від сільського господарства обслуговуючих підприємств з виконання робіт та надання послуг, що є частиною технології сільськогосподарського виробництва, на практиці ілюструє, до чого призводить ігнорування цих специфічних умов поділу і кооперації праці з виробництва сільськогосподарської продукції.
Зарубіжний досвід кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу
Фермерська кооперація у сфері обслуговування сільськогосподарського виробництва як засіб захисту економічних інтересів фермерів від незалежних фірм-монополістів отримала широкий розвиток в Канаді та США.
Прикладом такої кооперації може служити кооператив у селищі Род-Айа штату Айова, який обслуговує 300 фермерів у радіусі 15 миль. Кооператив постачає фермерів нафтопродуктами, добривами, отрутохімікатами, господарськими товарами, насінням та кормами, здійснює їх агрохімічне обслуговування. Він має чотири секції (відділення): з продажу мінеральних добрив, агрохімічного обслуговування, постачання кормами і збуту зерна. На чолі кооперативу стоїть Рада директорів з 9 фермерів, який обирає керівника. Рада вирішує всі питання управління діяльністю кооперативу і, перш за все, встановлює рівень цін на послуги та розподіляє прибуток.
Кооператив фермерів «Грандвью» (Канада) обслуговує 2 тисячі фермерів (60% фермерських господарств трьох графств), розташованих в радіусі 25-30 км. На кошти фермерів у ньому створено два тукозмішувальної заводу зі складами для мінеральних добрив і пестицидів. Кооператив має необхідне обладнання, трактори і великовантажні машини для перевезення та внесення мінеральних добрив і пестицидів, якими можуть користуватися всі його члени.
Прибуток, отриманий протягом року, за вирахуванням витрат ділиться між членами залежно від суми отриманих послуг. Така організація дозволяє своєчасно і якісно забезпечити кожного фермера необхідними хімікатами, насінням, комбікормами, допомогою та консультаціями кваліфікованих фахівців, скоротити транспортні витрати по їх доставці.
Більшість таких кооперативів не тільки продають потрібні фермерам хімікати і готують замовлені тукові суміші, а й за їх замовленнями кваліфіковано та своєчасно проводять роботи по вапнуванню, внесенню добрив, обробки посівів пестицидами та ін роботи.
У країнах Західної Європи давно широко практикуються різні форми спільного використання техніки. У Німеччині, Франції, Італії, Нідерландах, Австрії є велика кількість кооперативних підприємств з надання послуг у виконанні механізованих робіт. Залежно від характеру взаємовідносин учасників кооперації зі спільного використання техніки, вона носить різні назви. Відмінності ці часто незначні, і тому важко провести грань між різними за назвою формами кооперації у використанні техніки.
Сусідська взаємодопомога-це угода між кількома фермерами щодо спільного використання машин і устаткування. Вона, як правило, має на увазі надання тимчасової допомоги у важких ситуаціях і може базуватися на усній угоді. Так, якщо один фермер купує ту чи іншу машину, то інший (сусід його) використовує її з оператором або без нього певну кількість годин на рік. Як власник, так і наймач отримують вигоду від спільного використання, оскільки одиниця робіт машини обходиться дешевше, ніж у тому випадку, якщо б кожен з них мав власну машину такого типу.
Основний принцип об'єднань фермерів на міжгосподарській основі полягає в тому, що машини, вільні у одного з фермерів, використовують інші фермери-члени об'єднання. Розподіл вільних у конкретного фермера машин виробляє керуючий.
Найбільш простим видом машинної кооперації є прокат машин фермерами. Ініціатор цього (координатор) опитує своїх колег і з'ясовує наявність вільних машин і включає їх до переліку машин, які можна взяти напрокат. При цій формі машинна кооперація не має власних машин. Члени її надають свої машини колегам. Основна мета такої кооперації полягає в скороченні витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
Для такої співпраці необхідно мати координатора. Ним може бути один з фермерів або дружина фермера. Якщо масштаби такої кооперації великі, наймається оплачувану штатний координатор.
У Німеччині така кооперація для дрібних господарств здійснюється у вигляді машинного спільноти, де кожен з членів є власником будь-якої техніки. У керуючого спільнотою є каталог усієї наявної техніки. У Нижній Саксонії нараховується 44 подібних спільноти, в яких управитель є звільненим від інших видів робіт і виконує диспетчерські, організаторські й бухгалтерські функції. Як правило, власник техніки за встановлену загальними зборами відповідну плату виконує необхідну роботу в інших господарствах.
Машинні пули. Існує кілька типів машинних пулів. Найбільш поширеним є об'єднання невеликого числа фермерів. Машини купуються спільно кількома фермерами при роздільному володінні. Вони розподіляють між собою капітальні вкладення і визначають частку щорічних витрат у залежності від робочих годин використання устаткування на фермі.
Машинні ринги - це форма об'єднання фермерських господарств для спільного використання сільськогосподарської техніки і надання механізованих послуг стороннім організаціям. Машинний ринг не має в своєму розпорядженні власними машинами; вони належать окремим його членам. Ринг є посередником по організації використання техніки окремих його учасників для надання платних послуг іншим фермерам і іншим зацікавленим суб'єктам, наприклад, комунальному господарству.
У Німеччині поширені машинні товариства. У них складаються, як правило, середні та великі фермерські господарства. Товариства спільно набувають складну і дорогу техніку. Оптимальною кількістю членів товариства вважається 2-3, рідко при покупці дорогої техніки - до 5-6.
Кооперативи по спільному використанню сільськогосподарської техніки отримали широке поширення у Франції і в Польщі. Їх діяльність грунтується на довірі членів кооперативу один до одного, а також на здатності активістів з їх числа організувати роботу. Прийняття статуту кооперативу та внутрішнього розпорядку сприяє усуненню непогодженостей у їхній діяльності і вирішення виникаючих розбіжностей.
Гуртки з обміну технікою можуть включати до свого складу від декількох десятків до декількох сотень селян. Кожен входить до складу цієї організації має в своєму розпорядженні свободу вибору: вдаватися чи не вдаватися до послуг певного гуртка. У Франції юридичною формою такого об'єднання є асоціація, яка не переслідує мети отримання прибутку. Заплативши невеликий внесок, будь-який фермер може увійти до складу гуртка, при цьому він залишається власником техніки і несе повну відповідальність за її ремонт та оновлення. Кожен член певного гуртка користується його можливостями, не беручи на себе жодних юридичних, фінансових та технічних зобов'язань.
Крім різних видів міжгосподарської кооперації, фермери для виконання механізованих робіт користуються послугами незалежних підприємців. Підрядники надають замовникам машини і устаткування, як правило, з досвідченим оператором. При такій співпраці фермер отримує допомогу технікою, робочою силою і в формі знань, наприклад, в області захисту рослин. У більшості випадків підрядники можуть надати допомогу у використанні новітніх машин і ефективних методів роботи.
Подрядчику оплачиваются не только расходы по использованию техники и его работников, включая социальные статьи, но и транспортные расходы. Поэтому услуги подрядчика обычно обходятся дороже, чем выполнение тех же работ при участии в машинной кооперации. Зато качество работы подрядчика, как правило, значительно выше, чем качество выполнения работ с помощью соседа.
В Швейцарии силами предпринимателей и машинных станции практикуется выполнение механизированных работ сложной сельскохозяйственной техникой, имеющей короткий сезон использования. В Германии насчитывается более 4 тысяч предпринимателей и пунктов оказания услуг по выполнению механизированных работ. I. Загальні методичні положення
Перехід сільського господарства до багатоукладності і ринкових відносин висуває нові вимоги до організації виробничо-технічного обслуговування. Сталося розукрупнення сільськогосподарських підприємств у процесі їх реформування, утворилися селянські (фермерські) господарства, збільшилися обсяги виробництва в особистих підсобних господарствах (ЛПГ). У результаті багато роботи, що виконуються у великих підприємствах власними силами, для таких підприємств повинні здійснюватися як послуги з боку. В умовах сформованого в сільському господарстві дефіциту матеріальних і фінансових ресурсів організація ефективних форм кооперування у сфері виробничо-технічного обслуговування набуває першочергового значення.
На семінарських і практичних заняттях з теми: «Кооперація сільських товаровиробників у сфері виробничого обслуговування» слід розглянути наступні питання:
1. Основні особливості кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу.
2. Зарубіжний досвід кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу.
3. Тенденції розвитку системи виробничо-технічного сервісу в нашій країні.
4. Досвід створення та функціонування машинно-технологічних станцій.
5. Порядок і методика техніко-економічного обгрунтування створення машинно-технологічних станцій.
II. Матеріали до семінару
Основні особливості кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу
Відокремлення від сільськогосподарського виробництва сфер діяльності з виробничо-технічному обслуговуванню є результатом поділу праці. Можливість і доцільність відокремлення від сільського господарства окремих послуг виробничо-технічного характеру об'єктивно залежить від ряду факторів, основні з яких:
- Ступінь технологічної та організаційної спряженості виділяється обслуговуючого виробництва з основним,
- Рівень науково-технічного прогресу в техніці, технології та організації в основному виробництві та сфері обслуговування.
При цьому повинні враховуватися й такі умови як обсяг виробничо-технічних послуг по конкретному сільськогосподарському підприємству, необхідність мати спеціалізовану матеріально-технічну базу і кадри і можливість їх ефективно використовувати, можливість налагодження дієвих виробничо-економічних відносин.
Виробничі та економічні відносини сільського господарства зі сферою виробничо-технічного обслуговування здійснюються шляхом надання послуг та виконання робіт, передачі фінансових ресурсів, обміну документацією та інформацією.
Виробничі відносини проявляються в потоках товарів, послуг і інформації по їх виробництву.
Економічні відносини опосередковуються фінансовими та інформаційними потоками.
Переважна частина послуг виробничо-технічного характеру являє собою виконання окремих видів робіт, операцій, які є складовою частиною процесу виробництва сільськогосподарської продукції. Так, агрохімічне обслуговування включає виконання таких видів робіт як: внесення органічних і мінеральних добрив, обробка посівів отрутохімікатами, вапнування, гіпсування грунтів; меліоративний - поливи, осушення полів, догляд за внутрішньогосподарськими іригаційними спорудами. Поточний ремонт і технічне обслуговування машин передбачає виконання операцій з профілактики зносу та підтримання в працездатному стані їх у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка діяльності по виробничо-технічному обслуговуванню сільського господарства полягає в тому, що в результаті виконання більшості, що входять в цю сферу діяльності, робіт і операцій не може бути задоволена будь-яка конкретна потреба суспільства.
Вони задовольняються за рахунок сільськогосподарської продукції, що з'являється в результаті доцільного складання в єдиному процесі виробництва робіт та операцій, виконаних в основному виробництві та сфері виробничо-технічного обслуговування.
Капітальний ремонт техніки, являє собою повторне виробництво машин, які, як і нові засоби виробництва, мають певні споживчими властивостями, можуть бути продані і куплені як товар. До цієї ж категорії належать видобуток торфу і приготування на його основі органічних добрив, які мають форму товару і виступають в якості сировини при виробництві сільськогосподарської продукції.
Чим глибше спеціалізація і розподіл праці, тим більшою мірою результат діяльності сільського та АПК в цілому залежить від діяльності взаємопов'язаних галузей і видів діяльності.
Роботи та операції, що виділилися з процесу виробництва сільськогосподарської продукції в спеціалізовані виробництва сфери виробничо-технічного обслуговування, виконуються спеціалізованими внутрішньогосподарськими підрозділами сільськогосподарських підприємств і самостійними обслуговуючими підприємствами та приватними підприємцями.
Виконання спеціалізованими службами або підприємствами частини робіт та операцій з виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції дасть ефект в тому випадку, якщо воно точно без шкоди для загальної технології впишеться в єдиний процес виробництва: по часу та послідовності виконання, кількісним і якісним параметрам. Якщо ця вимога не буде дотримано, процес виробництва буде порушений, можуть бути зведені до нуля результати праці за попереднім операціям. Таким чином, не тільки не будуть реалізовані потенційні переваги поділу праці, але загальний результат виробництва виявиться нижче, ніж до його здійснення.
У промисловості, де параметри певних стадій виробництва заздалегідь відомі з достатньою точністю, при сучасних методах організації та управління виробництвом кооперування на основі поопераційного поділу праці не виходить за рамки підприємства. Однак, і там у реалізації цього процесу є значні труднощі.
У сільському господарстві параметри процесу виробництва більшості видів продукції схильні до значних коливань залежно від природно-кліматичних факторів. Від кількості атмосферних опадів та їх розподілу в перебігу вегетаційного періоду залежить доцільність внесення добрив, штучних поливів або осушення. Погодними умовами року визначається інтенсивність і терміни появи шкідників, хвороб і бур'янів, а отже і необхідність застосування тих чи інших методів боротьби з ними. Обсяги та терміни проведення операцій з технічного обслуговування та поточного ремонту сільськогосподарських машин так само в значній мірі визначаються погодно-кліматичними умовами року і навіть конкретного робочого дня.
Тому практично реалізувати переваги відокремлення від сільськогосподарського виробництва окремих робіт і операцій більш складно, ніж у промисловості. З огляду на це, система виробничо-економічних відносин сільськогосподарських і обслуговуючих підприємств, крім вирішення традиційних питань взаємодії цих підприємств, повинна відображати і правила їх взаємної поведінки при непередбачуваних змінах умов виробництва. Забезпечити це на практиці технічно та організаційно складно, а в ряді випадків просто неможливо. І крім того, для цього потрібні додаткові витрати, які поряд з іншими повинні порівнюватися з ефектом від розподілу праці.
Здійснення технологічного контролю і забезпечення організаційної ув'язки роботи обслуговуючих підприємств і власних працівників і обслуговуваних господарств забирає в їхніх фахівців і керівників не менше робочого часу, ніж при організації виконання тих же робіт власними силами і коштами. На додаток до цих витрат з'явилися витрати з управління виробництвом в самих обслуговуючих підприємствах.
Оскільки обслуговуючі підприємства у своїй більшості розташовані в районних центрах, виникли непродуктивні витрати з доставки засобів виробництва і людей до місця роботи (в господарства), втрати часу працівників на переїзди. Непродуктивно витрачаються нафтопродукти, зношується техніка.
На розвиток і ефективність виробничо-економічних взаємовідносин сільського господарських та обслуговуючих підприємств значно впливає сезонність сільськогосподарського виробництва. Окремі види відокремлених від сільського господарства виробничо-технічних послуг за строками виконання збігаються з періодами сезонного безробіття в основному виробництві, і виконання їх працівниками сільськогосподарських підприємств дозволило б підвищити їх зайнятість.
Багаторічний досвід розвитку і функціонування відокремлених від сільського господарства обслуговуючих підприємств з виконання робіт та надання послуг, що є частиною технології сільськогосподарського виробництва, на практиці ілюструє, до чого призводить ігнорування цих специфічних умов поділу і кооперації праці з виробництва сільськогосподарської продукції.
Зарубіжний досвід кооперації в сфері виробничо-технічного сервісу
Фермерська кооперація у сфері обслуговування сільськогосподарського виробництва як засіб захисту економічних інтересів фермерів від незалежних фірм-монополістів отримала широкий розвиток в Канаді та США.
Прикладом такої кооперації може служити кооператив у селищі Род-Айа штату Айова, який обслуговує 300 фермерів у радіусі 15 миль. Кооператив постачає фермерів нафтопродуктами, добривами, отрутохімікатами, господарськими товарами, насінням та кормами, здійснює їх агрохімічне обслуговування. Він має чотири секції (відділення): з продажу мінеральних добрив, агрохімічного обслуговування, постачання кормами і збуту зерна. На чолі кооперативу стоїть Рада директорів з 9 фермерів, який обирає керівника. Рада вирішує всі питання управління діяльністю кооперативу і, перш за все, встановлює рівень цін на послуги та розподіляє прибуток.
Кооператив фермерів «Грандвью» (Канада) обслуговує 2 тисячі фермерів (60% фермерських господарств трьох графств), розташованих в радіусі 25-30 км. На кошти фермерів у ньому створено два тукозмішувальної заводу зі складами для мінеральних добрив і пестицидів. Кооператив має необхідне обладнання, трактори і великовантажні машини для перевезення та внесення мінеральних добрив і пестицидів, якими можуть користуватися всі його члени.
Прибуток, отриманий протягом року, за вирахуванням витрат ділиться між членами залежно від суми отриманих послуг. Така організація дозволяє своєчасно і якісно забезпечити кожного фермера необхідними хімікатами, насінням, комбікормами, допомогою та консультаціями кваліфікованих фахівців, скоротити транспортні витрати по їх доставці.
Більшість таких кооперативів не тільки продають потрібні фермерам хімікати і готують замовлені тукові суміші, а й за їх замовленнями кваліфіковано та своєчасно проводять роботи по вапнуванню, внесенню добрив, обробки посівів пестицидами та ін роботи.
У країнах Західної Європи давно широко практикуються різні форми спільного використання техніки. У Німеччині, Франції, Італії, Нідерландах, Австрії є велика кількість кооперативних підприємств з надання послуг у виконанні механізованих робіт. Залежно від характеру взаємовідносин учасників кооперації зі спільного використання техніки, вона носить різні назви. Відмінності ці часто незначні, і тому важко провести грань між різними за назвою формами кооперації у використанні техніки.
Сусідська взаємодопомога-це угода між кількома фермерами щодо спільного використання машин і устаткування. Вона, як правило, має на увазі надання тимчасової допомоги у важких ситуаціях і може базуватися на усній угоді. Так, якщо один фермер купує ту чи іншу машину, то інший (сусід його) використовує її з оператором або без нього певну кількість годин на рік. Як власник, так і наймач отримують вигоду від спільного використання, оскільки одиниця робіт машини обходиться дешевше, ніж у тому випадку, якщо б кожен з них мав власну машину такого типу.
Основний принцип об'єднань фермерів на міжгосподарській основі полягає в тому, що машини, вільні у одного з фермерів, використовують інші фермери-члени об'єднання. Розподіл вільних у конкретного фермера машин виробляє керуючий.
Найбільш простим видом машинної кооперації є прокат машин фермерами. Ініціатор цього (координатор) опитує своїх колег і з'ясовує наявність вільних машин і включає їх до переліку машин, які можна взяти напрокат. При цій формі машинна кооперація не має власних машин. Члени її надають свої машини колегам. Основна мета такої кооперації полягає в скороченні витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
Для такої співпраці необхідно мати координатора. Ним може бути один з фермерів або дружина фермера. Якщо масштаби такої кооперації великі, наймається оплачувану штатний координатор.
У Німеччині така кооперація для дрібних господарств здійснюється у вигляді машинного спільноти, де кожен з членів є власником будь-якої техніки. У керуючого спільнотою є каталог усієї наявної техніки. У Нижній Саксонії нараховується 44 подібних спільноти, в яких управитель є звільненим від інших видів робіт і виконує диспетчерські, організаторські й бухгалтерські функції. Як правило, власник техніки за встановлену загальними зборами відповідну плату виконує необхідну роботу в інших господарствах.
Машинні пули. Існує кілька типів машинних пулів. Найбільш поширеним є об'єднання невеликого числа фермерів. Машини купуються спільно кількома фермерами при роздільному володінні. Вони розподіляють між собою капітальні вкладення і визначають частку щорічних витрат у залежності від робочих годин використання устаткування на фермі.
Машинні ринги - це форма об'єднання фермерських господарств для спільного використання сільськогосподарської техніки і надання механізованих послуг стороннім організаціям. Машинний ринг не має в своєму розпорядженні власними машинами; вони належать окремим його членам. Ринг є посередником по організації використання техніки окремих його учасників для надання платних послуг іншим фермерам і іншим зацікавленим суб'єктам, наприклад, комунальному господарству.
У Німеччині поширені машинні товариства. У них складаються, як правило, середні та великі фермерські господарства. Товариства спільно набувають складну і дорогу техніку. Оптимальною кількістю членів товариства вважається 2-3, рідко при покупці дорогої техніки - до 5-6.
Кооперативи по спільному використанню сільськогосподарської техніки отримали широке поширення у Франції і в Польщі. Їх діяльність грунтується на довірі членів кооперативу один до одного, а також на здатності активістів з їх числа організувати роботу. Прийняття статуту кооперативу та внутрішнього розпорядку сприяє усуненню непогодженостей у їхній діяльності і вирішення виникаючих розбіжностей.
Гуртки з обміну технікою можуть включати до свого складу від декількох десятків до декількох сотень селян. Кожен входить до складу цієї організації має в своєму розпорядженні свободу вибору: вдаватися чи не вдаватися до послуг певного гуртка. У Франції юридичною формою такого об'єднання є асоціація, яка не переслідує мети отримання прибутку. Заплативши невеликий внесок, будь-який фермер може увійти до складу гуртка, при цьому він залишається власником техніки і несе повну відповідальність за її ремонт та оновлення. Кожен член певного гуртка користується його можливостями, не беручи на себе жодних юридичних, фінансових та технічних зобов'язань.
Крім різних видів міжгосподарської кооперації, фермери для виконання механізованих робіт користуються послугами незалежних підприємців. Підрядники надають замовникам машини і устаткування, як правило, з досвідченим оператором. При такій співпраці фермер отримує допомогу технікою, робочою силою і в формі знань, наприклад, в області захисту рослин. У більшості випадків підрядники можуть надати допомогу у використанні новітніх машин і ефективних методів роботи.
Подрядчику оплачиваются не только расходы по использованию техники и его работников, включая социальные статьи, но и транспортные расходы. Поэтому услуги подрядчика обычно обходятся дороже, чем выполнение тех же работ при участии в машинной кооперации. Зато качество работы подрядчика, как правило, значительно выше, чем качество выполнения работ с помощью соседа.
Подводя итог сказанному выше, необходимо отметить, что во всем многообразии приведенных форм выполнения механизированных работ с точки зрения организационно-правовых отношений существуют два принципиально отличных варианта оказания услуг:
- хозяйственно независимыми от потребителей услуг субъектами (частными дилерами, предприятиями, фирмами);
- на основе кооперации самих товаропроизводителей.
Многообразные варианты кооперации товаропроизводителей с целью организации эффективного использования техники различаются между собой по следующим признакам :
- кто владеет средствами производства;
- кто ими управляет (работает на них);
- кто организует совместное использование машин;
- формами расчета за услуги;
- источниками средств на покупку техники;
- организационно-правовым статусом.
По первому признаку различаются два варианта кооперирования:
- во владении средствами производства и их использовании;
- в использовании средств производства, принадлежащих каждому из участников кооперации.
Работы (управление техникой) могут выполняться владельцами средств производства, потребителями услуг, наемными рабочими.
В зависимости от количества кооперирующихся товаропроизводителей организация совместного использования средств производства осуществляется на основе прямой договоренности между соседями, через специально нанимаемых для этого посредников (диспетчеров), аппаратом управления кооператива.
Расчеты за услуги осуществляются в виде взаимопомощи, оплаты на основе двусторонних, многосторонних и общих для всего кооператива договоренностей и установок.
Заслуживает внимания опыт развития сферы производственно-технического обслуживания в странах Восточной Европы в период перехода к рыночной экономике.
В Болгарии при переходе к рыночным методам ведения сельского хозяйства на основе решений общих собраний индивидуальных, семейных, коллективных товаропроизводителей осуществлялось развитие общей производственной базы. Каждый товаропроизводитель имеет свою долю в ремонтных, транспортных, строительных, снабженческих и реализационных службах и подразделениях.
В Румынии крестьянские хозяйства объединяются в ассоциации с целью совместной обработки земли, использования средств производства, организации материально-технического снабжения и др. видов услуг.
В Чешской и Словацкой Федеративной республиках при разгосударствлении предприятия по производственному обслуживанию созданы кооперативы, товарищества, акционерные общества, поддерживается их объединение с сельскохозяйственным производством, поощряется предпринимательская деятельность граждан в агросервисе.
В новых землях Германии из сельскохозяйственных кооперативов выделились и преобразовались в самостоятельные предприятия технические службы, ремонтные мастерские, строительные бригады.
Тенденции развития системы производственно-технического
сервиса в нашей стране
На развитие и становление отношений между сельскими товаропроизводителями и предприятиями по производственно-техническому обслуживанию в новых условиях существенно влияет история их развития. В Сельхозтехнике, созданной в 1961 году, были развиты мощности предприятий по капитальному и текущему ремонту машин, восстановлению деталей, выполнению механизированных и агрохимических работ, а также по материально-техническому снабжению сельскохозяйственных предприятий средствами производства.
В 1979 году функции по обеспечению сельскохозяйственных предприятий средствами химизации и оказанию услуг по их применению были переданы Сельхозхимии, выделенной из Сельхозтехники и переданной в систему МСХ СССР. Минводхоз СССР, кроме строительства мелиоративных сооружений, развил деятельность по ремонту, обслуживанию и эксплуатации мелиоративных сооружений.
В условиях планово-административной системы большая часть вопросов по взаимоотношениям сельскохозяйственного производства со сферой производственно-технического обслуживания решалась централизовано. Под руководством органов государственного управления планировалась потребность в услугах; обосновывались программы развития сервисных предприятий и схемы их размещения; выделялись средства на капитальные вложения для их реализации; Утверждались цены на услуги и определялась система стимулирования обслуживающих предприятий и их работников. Производственно-экономические характеристики каждого отдельного предприятия сферы обслуживания складывались под влиянием общих установок на специализацию и концентрацию производства. Неэффективность принимаемых сверху решений по конкретным предприятиям в какой то мере компенсировалась за счет перераспределения в их пользу прибыли более эффективно работающих.
Не могли реализовать свои экономические интересы и потребители услуг. Государственная система управления, взяв на себя функцию их защиты, зачастую перепоручала её ведомствам системы производственно-технического обслуживания, которые были заинтересованы в развитии масштабов своей деятельности за счет государственных вложений в сельское хозяйство, и делали это в ущерб ему.
Практически в сфере производственно-технического обслуживания реализовались элементы некоммерческого маркетинга. Многие услуги в действительности были неэффективны для потребителей услуг, не отвечали требованиям производства по качеству и срокам исполнения. Но сельскохозяйственные предприятия вынуждены были пользоваться ими, так как ресурсы необходимые для их выполнения: выделялись обслуживающим предприятиям. Лимиты на минеральные удобрения и средства химической защиты растений; на специализированную технику и горюче-смазочные материалы, необходимые для проведения работ по химизации сельского хозяйства и мелиоративных работ, выделялись Сельхозхимии, Министерству мелиорации и водного хозяйства и распределялись по подведомственным им предприятиям. Запасные части преимущественно поставлялись Сельхозтехнике. Благодаря монополии на эти ресурсы, предприятия этих ведомств, практически вынуждали сельских товаропроизводителей пользоваться их услугами.
Прогрессивным шагом в организации отношений сельскохозяйственных и обслуживающих предприятий был заложенный при организации районных агропромышленных объединений (РАПО) принцип осуществления коллегиального руководства агросервисными предприятиями со стороны потребителей услуг. В 1985-1990 гг. по мере его реализации и ослабления монополии обслуживающих ведомств, а также внедрения сельскохозяйственными предприятиями хозяйственного расчета, они стали отказываться от неэффективных услуг, переходя на выполнение таких работ собственными силами. Это привело к резкому снижению использования производственных мощностей сервисных предприятий. Возросли в них накладные расходы и цены на услуги. Так к 1990 году объемы работ, осуществляемых специализированными районными мастерскими и заводами по капитальному ремонту тракторов, зерноуборочных комбайнов, автомобилей сократились наполовину. Количество ремонтов зерноуборочных комбайнов на специализированных предприятиях сократилось в 3 раза, автомобилей в 5 раз. По предприятиям Сельхозхимии за этот период резко снизились заказы на вывозку и внесение органических и минеральных удобрений, химическую обработку посевов, а доля прочих (в основном несельскохозяйственных) работ достигла 30-40% общего объема выполняемых услуг.
Однако этот принцип взаимоотношений сельскохозяйственных и обслуживающих предприятий длительно не просуществовал и не был до конца реализован по ряду объективных и субъективных причин:
- сохранялась двойная подчиненность обслуживающих предприятий (РАПО и ведомствам);
- функции РАПО по регулированию экономических отношений с заказчиками услуг и государственного контроля качества работ и услуг часто поручались самим обслуживающим предприятиям;
- руководители и ИТР обслуживающих предприятий и работники ведомственного аппарата по руководству их деятельностью, привыкшие работать в условиях монополии по отношению к заказчикам, саботировали внедрение новых отношений, пытались доказать их несостоятельность.
С целью создания условий перехода к настоящей кооперации сельских товаропроизводителей по обслуживанию своего производства предлагалось при приватизации предприятий по производственно- техническому обслуживанию их уставной капитал разделить между сельскохозяйственными предприятиями пропорционально объемам потребляемых услуг, превратив их в кооперативные.
Однако, на практике была реализована другая концепция, соответствующая ведомственным интересам сферы обслуживания. Агросервисные предприятия были приватизированы на общих основаниях. Выбор варианта приватизации был отдан на откуп трудовым коллективам и администрациям предприятий по производственно-техническому обслуживанию, которые стремились свести к минимуму возможности для потребителей услуг управлять обслуживающими предприятиями с учетом интересов сельскохозяйственного производства. Большинство предприятий по производственно-техническому обслуживанию были преобразованы в акционерные общества открытого типа со вторым вариантом льгот для трудовых коллективов. В результате контрольные пакеты акций оказались в руках их трудовых коллективов и администраций. В процессе последующего движения акций у большинства предприятий по производственно- техническому обслуживанию они сосредоточены в руках узкого круга лиц (в основном их руководителей и специалистов). Это сохранило и закрепило их монопольное положение по отношению к потребителям услуг, которое не приносит большинству из них пользы, способствуя дальнейшей потере объемов услуг.
Из-за отсутствия до конца 1995 года закона «О сельскохозяйственной кооперации» при реформировании колхозов и совхозов в ряде случаев полную хозяйственную самостоятельность приобрели внутрихозяйственные обслуживающие подразделения. Вновь возникшие сельскохозяйственные предприятия оказались в положении сторонних заказчиков их услуг со всеми вытекающими из этого последствиями.
За годы реформирования сельскохозяйственного производства и сферы производственно-технического обслуживания значительно изменились объемы и структура услуг, потребляемых сельскохозяйственным производством. Несмотря на старение техники, резко уменьшились заказы на капитальный ремонт машин и специализированное техническое обслуживание силами ремонтно-технических предприятий. В целях экономии средств сельскохозяйственные товаропроизводители стремятся проводить их собственными силами на основе использования отремонтированных на специализированных предприятиях узлов и агрегатов, новых и восстановленных запасных частей. В результате объемы услуг ремонтных предприятий сельскохозяйственным товаропроизводителям составляют 10-15% от их производственных мощностей.
В связи с сокращением парка техники и резким ростом количества товаропроизводителей в сельском хозяйстве возросла необеспеченная потребность в технике для производства механизированных работ, часть которой целесообразно выполнять в форме сторонних услуг. В Костромской области, например, 55% общей потребности в услугах по выполнению механизированных работ приходится на коллективные сельскохозяйственные предприятия и 45% - на крестьянские (фермерские) и личные подсобные хозяйства. Доля предприятий по производственно-техническому обслуживанию (МТС) в её удовлетворении составляет 3,8%, взаимные услуги сельскохозяйственных предприятий –58,7%, фермерских хозяйств –5,7%, частных владельцев техники - 31,8%. Таким образом, рынок услуг по выполнению механизированных работ в основном функционирует за счет обмена ими между сельскохозяйственными товаропроизводителям. Оказание услуг одними сельскохозяйственными предприятиями другим сельскохозяйственным предприятиям, фермерам и ЛПХ производится, как правило, по себестоимости. Услуги по выполнению механизированных работ фермерскими хозяйствами и частниками, в собственности которых находится 36 % тракторов в сельском хозяйстве области, осуществляется на основе взаимной договоренности, без официального оформления и уплаты налогов. Таким образом, 96,2% этого сектора рынка производственно-технических услуг функционирует на основе неформальных соседских отношений
Эта тенденция развития рынка услуг недостаточно учитывается, и при возрождении системы производственно- технического обслуживания в новых рыночных условиях ведущее место отводится созданию при поддержке государства машинно-технологических станций (МТС).
Опыт создания и функционирования машинно-технологических станций
Реализация идеи создания машинно-технологических станций (МТС) длится более шести лет. В основе ее лежит стремление к созданию условий обеспечения более полной в сравнении с сельскохозяйственными предприятиями загрузки и высокопроизводительного использования определенных видов машин и их комплексов за счет сосредоточения их в специализированных предприятиях по оказанию услуг в выполнении механизированных работ. Результатом ее реализации должно быть выполнение той же техникой больших, чем при нахождении ее в хозяйствах, объемов механизированных работ снижение удельных затрат на них.
На практике при создании МТС этот принцип зачатую игнорируется. Поводом создания большинства МТС было отсутствие у сельскохозяйственных товаропроизводителей экономических условий пополнения парка техники, как за счет собственных средств, так и привлеченных. Предприятия АПК имели огромную просроченную кредиторскую задолженность, в них отсутствовало нормальное хозяйственное руководство производством и ответственность за результаты деятельности. Поэтому зачастую создание МТС использовано, как способ обеспечить продолжение деятельности уже существующего сервисного, сельскохозяйственного и даже перерабатывающего предприятия под новой вывеской «МТС», что ничего общего не имеет с истиной целью их деятельности.
Происходит это, как правило, при сохранении организационно–правовой формы предприятия, являющегося базой для создания МТС. Большинство МТС, создаваемых за счет средств, предназначенных сельским товаропроизводителям, оказываются самостоятельными коммерческими предприятиями. Монополия их по отношению к потребителям услуг усиливается по мере старения сокращения материально-технической базы самих товаропроизводителей. Бывшие работники «Госкомсельхозтехники», используя идею создания МТС, усиленно лобируют воссоздание в стране вертикальной системы управления сервисом, сочетающей государственные и хозяйственные функции. Большой ущерб наносит осуществляемое под их давлением администрирование этого процесса сверху. Указом Президента РФ от 10 сентября 1996 года «О мерах по развитию сети машинно-технологических станций для обслуживания сельскохозяйственных товаропроизводителей» неудачно без веских для этого доводов одобрена инициатива корпорации «ГЕМО» в создании новых машинно-технологических станций. На деле целью деятельности этой корпорации, прекративший свое существование уже через год после Указа Президента, было рекламирование в России техники немецких фирм при их финансовой поддержке. На основе этого «опыта» в Постановлениях правительства РФ, Приказах Минсельхозпрода России декларируется обязательное внедрение МТС, определяются задания по их количеству. В регионах после этого идея создания МТС реализуется не как экономически целесообразная, а как указания Президента и Правительства. В обязательном порядке осуществлялось учреждение и регистрация предприятий под названием МТС. Большинство из них созданы без обстоятельных технико-экономических обоснований, доказывающих преимущества и экономическую эффективность этого варианта организации использования конкретных видов сосредоточенной в них техники. Они комплектуются техникой, которую удалось приобрести, а не той, которая не может эффективно использоваться в рамках отдельных хозяйств.
Одним из доводов, выдвигаемых в пользу сосредоточения техники в МТС, является возможность достижения ее большей, чем хозяйствах, концентрации. Однако, в большинстве сельскохозяйственных предприятий, исключая фермеров, количество техники больше, чем в каждой из создаваемых МТС (Таблица 1).
Таблиця 1
Сравнительные данные по концентрации техники
в хозяйствах и МТС
| Область | Тракторы, шт. | Комбайны зерновые, шт. | ||
| на одно господарство | на одну МТС | на одно господарство | на одну МТС | |
| Курська область | 25 | 10 | 10 | 3 |
| Білгородська область | 47 | 6 | 12 | 3 |
| Ростовська область | 44 | 8 | 13 | 4 |
Хозяйствам под давлением «сверху» предлагается воспользоваться услугами МТС. Администрации субъектов федерации и районов, в том числе и управления сельского хозяйства, вместо защиты интересов товаропроизводителей, будучи ответственными, за неэффективно потраченные средства на технику переданную МТС (кредит, лизинг) подключаются к «выбиванию» с них долгов по оплате за услуги и на компенсацию расходов по покупке техники. Хозяйства, оказавшиеся не в состоянии расплатиться, вынуждены за долги по оплате «услуг» отдавать МТС свою технику и другие производственные объекты.
Такой подход блокирует поиск и внедрение других, возможно более эффективных вариантов использования необрабатываемых земель, ограниченных средств на пополнение техники, внедрения новых технологий на базе высокопроизводительных комплексов машин, наносит экономический ущерб сельскохозяйственному производству, ведет к дальнейшему разрушению его материально-технической базы.
В итоге оказалось, что в МТС в основном сосредоточена обычная техника, которая многие годы успешно использовалась в сельскохозяйственных предприятиях. Вместо дооснащения необходимой техникой сельскохозяйственных предприятий, она вопреки производственной и экономической целесообразности поставляется в МТС.
Большинство МТС созданы в форме независимых от потребителей коммерческих предприятий. Сельскохозяйственные предприятия – потенциальные потребители услуг не участвуют в принятии решения об их создании. Кроме прямых затрат на выполнение механизированных работ, за счет заказчиков МТС должны компенсировать расходы на организацию их услуг: на доставку к местам работы техники и работников, предоставление им жилья и питания, оплату командировочных, охрану техники, а также получить необходимые финансовые ресурсы на возврат кредита и лизинговых средств. Поэтому расходы сельскохозяйственных предприятий при выполнении механизированных работ силами МТС как минимум в 3 раза выше, чем собственной техникой. Ситуация усугубляется тем, что МТС, будучи организованы на базе ремонтно-технических предприятий (РТП), имеют высокие накладные расходы по механизированным работам за счет включения в них затрат по содержанию незагруженных цехов по ремонту и техническому обслуживанию. Расценки на услуги МТС завышаются. При расчетах их закладываются более низкие в сравнении с бизнес-планом на создание МТС годовая и сезонная выработка техники. Кроме амортизации техники, в расходы, покрываемые за счет цены услуг, включаются возврат кредитов на покупку техники МТС и платежи по лизингу. Завышаются различными способами отдельные статьи прямых затрат и особенно накладные расходы. Независимо от экономических результатов производства у потребителей услуг в расценки МТС закладывает прибыль (10-30%). На уровне расценок сказываются большее количество и более высокие ставки налогов, взимаемых с МТС, в сравнении с сельскохозяйственными предприятиями.
Вопреки теоретическим ожиданиям на практике в большинстве случаев МТС не имеют преимуществ в интенсивности использования техники перед сельскохозяйственными предприятиями. Годовая и сезонная выработка машин в них ниже, чем аналогичных им в сельскохозяйственных предприятиях и не достигает нормативов. Особенно плохо используются тракторы. Их загрузка в большинстве лучших (по представлению местного руководства) МТС составляет от одной трети до половины годового норматива.
Так, в среднем по 28 государственным унитарным МТС Курской области, парк тракторов которых насчитывает 261 физических единиц, а в пересчете на условные эталонные тракторы -286, годовая выработка на один условный эталонный трактор в 2000 году составила 382 условных эталонных гектара при нормативе 1000 условных эталонных гектар. Средняя годовая выработка на один эталонный трактор по одиннадцати МТС Свердловской области, имеющим 64 физических (84 эталонных) трактора, в том же году составила 225 условных эталонных гектара. Это меньше четверти норматива. В отличие от хозяйств, где тракторы загружены в течение года более равномерно: на посеве, уходе за культурами, транспортных работах по обслуживанию животноводства, в МТС они используются в основном на вспашке. В связи с дороговизной услуг МТС и отсутствием у сельскохозяйственных товаропроизводителей реальных возможностей рассчитаться за них, тракторы МТС часто простаивают в ожидании заказов на услуги.
Лучше используются зерновые комбайны. На уборке урожая взаимоотношения МТС с хозяйствами строятся более жестко. Поскольку уборка является финишной операцией в производстве продукции, чтобы не потерять урожай, хозяйства вынуждены соглашаться с предлагаемыми МТС условиями. Заработанная МТС часть урожая забирается прямо с поля. Расценки на уборку зерновых устанавливаются в процентах от намолоченного зерна и достаточно высоки (20-24%). Например, по МТС ПК «Югуз» Свердловской области в 2000 году расценка за уборку зерновых комбайнами СК-5 «Нива» составляла для учредителей МТС 18% , для других заказчиков – 23% бункерного веса собранного зерна. Расценка за уборку комбайнами «Дон -1500» составляет соответственно - 20% и 25%. Плановые затраты на комбайновую уборку одного гектара зерновых в том же году были равны по этой МТС 269,3 рубля. Фактическая же расценка при урожайности 12,5 ц с га и цене 1 ц зерна 250 руб. в денежном выражении составляла соответственно по комбайнам СК-5 «Нива» - 563 и 719, «Дон-1500» – 625 и 781 руб. Даже при относительно низкой урожайности уборочные работы дают МТС большую прибыль. В Краснодарском крае при урожайности 40 ц с га и выше расценка за уборку одного гектара составляет не менее 8 центнеров зерна, что эквивалентно 2000 рублей. Установление таких высоких расценок - одна из причин нестабильности загрузки и зерноуборочных комбайнов в ряде МТС. В результате, новая техника МТС при огромном дефиците на неё простаивает из-за отсутствия заказов на услуги, а сами они не достигают тех показателей, которые определены в бизнес- плане при их создании.
Растет задолженность хозяйств перед МТС, а МТС перед кредиторами, профинансировавшими приобретение техники и текущие расходы. Например, ГУП « Медвенская МТС» Курской области, выполнившая в 2000 году объем услуг на 4316 тысяч рублей, имела на конец этого года дебиторскую задолженность в сумме 2469 тысяч рублей и была должна кредиторам 10599 тысяч рублей.
Опыт Свердловской области свидетельствует о явных преимуществах МТС, имеющих организационно-правовую форму сельскохозяйственного производственного кооператива (СПК). Примером такой МТС является Белоярский СПК «Луч» Белоярского района, созданный в 1997 году. Учредителями являются 4 экономически слабые хозяйства: ПСК «Нива», ПСК «Колос», КСК «Логиновское» и КСК «Брусянское. В связи с тем, что МТС оказывалась государственная поддержка в форме субсидий, ассоциированным членом кооператива является государство в лице территориального отраслевого управления сельского хозяйства.
МТС Белоярский СПК «Луч» имеет 8 тракторов, 6 зерноуборочных комбайнов СК-5 «Нива» и «Енисей-1200» и 2 кормоуборочных комбайна « ПН-400», зерновые сеялки, косилку, пресс-подборщик, 5 автомобилей Техника размещена на базе, арендуемой у СПК «Нива». В составе МТС имеется СТОЖ и нефтебаза, переданные из Белоярской сельхозтехники.
Аппарат управления СПК МТС «Луч» состоит из исполнительного директора и главного бухгалтера. Его содержание обходится 160 тыс. руб. на рік. МТС Белоярский СПК «Луч» оказывает услуги по обработке почвы, уборке зерновых и заготовке кормов. Кроме того, МТС «Луч» как кооператив занимается реализацией продукции, произведенной его членами. Через нее реализуется 100% производимого молока,50-60% зерна. За счет выручки, полученной от реализации этой продукции, МТС покрывает свои расходы по оказанию хозяйствам услуг, организованно закупает для них ГСМ, семена и др. ресурсы, что обходится на 10-15% дешевле, чем покупка их каждым хозяйством самостоятельно.
Планы деятельности и отчеты МТС, смета расходов, калькуляция затрат на услуги утверждаются общим собранием кооператива. Кроме членов кооператива, услуги оказываются и хозяйствам, не являющимся его членами.
Членам кооператива услуги оказываются по себестоимости на основе заявок. С хозяйствами, не являющимися членами кооператива, заключаются договора, и в расценку включается прибыль. В 2000 году расценка для членов кооператива на услуги по выполнению механизированных работ тракторами равнялась 120,2 руб. за усл.эт.га, а при заправке техники МТС горюче-смазочными материалами за счет заказчика- 57,7 руб. за усл.эт.га. Она в два раза ниже, чем, например, в ОАО Сухоложская МТС той же области.
Выработка на одну машину в этой МТС относительно высокая : на трактор ДТ-75 она составила в 2000 году 1206 усл.эт.га., на один комбайн СК-5 «Нива» и «Енисей-1200» убрано в среднем по 544 га. и намолочено по 653 тонны зерна.
Разработка технико-экономического обоснования при создании машинно-технологических станций
Машинно-технологическая станция рассматривается как производство по оказанию сельским товаропроизводителям платных услуг в выполнении механизированных работ на основе межхозяйственного использования техники.
Решение о создании машинно-технологической станции должно приниматься на основе технико-экономического обоснования (ТЭО). Цель ТЭО определить технологические, технические и организационно-экономические параметры деятельности МТС в конкретных условиях, при которых она будет эффективна для сельскохозяйственного производства.
При технико-экономическом обосновании создания МТС необходимо решить следующие вопросы:
- выявить потребность в услугах;
- определить состав техники, ее годовую (сезонную) производительность и потребное количество;
- рассчитать потребность в капитальных вложениях на создание материально-технической базы МТС;
- определить источники финансирования создания материально-технической базы МТС и организационно-правовую форму ее, соответствующую интересам потребителей услуг;
- спроектировать организационно-производственную структуру МТС, ее производственные и экономические отношения с потребителями услуг;
- произвести оценку эффективности услуг МТС для сельскохозяйственных предприятий;
- выявить мнение по предлагаемому проекту потенциальных потребителей услуг и скорректировать параметры деятельности МТС с учетом их пожеланий.
Разрабатывая технико-экономическое обоснование создания МТС, следует учитывать, что многие меры технического, технологического и организационно-экономического плана, за счет которых предполагается обеспечить их преимущество, можно успешно реализовать при организации использования собственной техники сельских товаропроизводителей.
Не обеспеченная собственной техникой потребность сельского товаропроизводителя в выполнении механизированных работ не должна рассматриваться как потенциальный объем услуг МТС без учета других, возможно более эффективных, вариантов ее удовлетворения.
При выявлении перечня необходимых сельским товаропроизводителям услуг МТС должны быть рассмотрены альтернативные варианты обеспечения сельскохозяйственного производства необходимой техникой и организации ее использования:
- дооснащение техникой сельскохозяйственных предприятий, в том числе под расширение землепользования за счет необрабатываемых земель;
- оснащение техникой новых сельскохозяйственных товаропроизводителей, созданных на необрабатываемых землях;
- оснащение сервисных предприятий (МТС) техникой, которая по условиям производства не может быть эффективно использована отдельными товаропроизводителями, с целью оказания им услуг.
В ТЭО создания МТС должны быть четко определены виды, марки машин и состав их комплексов, которыми предполагается оснастить МТС, и по каждому из них рассмотрена причина нецелесообразности внутрихозяйственного использования отдельными сельскохозяйственными предприятиями.
Планируемое повышение годовой и сезонной выработки техники в МТС должно быть подтверждено путем наложения на конкретную хозяйственную ситуацию. В частности, необходимо выявить ожидаемую величину заказа и, исходя из этого, оценить реальные возможности организации групповой работы техники МТС с учетом увеличения при этом затрат рабочего времени и средств на переезды от одного заказчика к другому. Насколько это важно показывают результаты расчетов на реальном примере по оценке вариантов организации уборки сахарной свеклы свеклоуборочными комплексами « Полесье» в Жердевском районе Тамбовской области (таблица 2).
Таблиця 2
Затраты рабочего времени на переезды свеклоуборочного
комплекса «Полесье»
| Показники | Размер закакза, га | |||||||
| 100 | 70 | 40 | 20 | |||||
| Количество комплексов, используемых при выполнении заказа, шт | ||||||||
| 1 | 3 | 1 | 3 | 1 | 3 | 1 | 3 | |
| Затраты рабочего времени на выполнение заказа, машино-часов | 104 | 104 | 73 | 73 | 42 | 42 | 21 | 21 |
| Затраты времени на переезды (час) при длительности переезда: | ||||||||
| 3:00 | 3 | 9 | 3 | 9 | 3 | 9 | 3 | 9 |
| 5:00 | 5 | 15 | 5 | 15 | 5 | 15 | 5 | 15 |
| в % к рабочему времени при длительности переезда: | ||||||||
| 3:00 | 2,9 | 8,6 | 4,1 | 12,3 | 7,1 | 21,4 | 14,3 | 42,8 |
| 5:00 | 4,8 | 14,4 | 6,8 | 20,5 | 11,9 | 35,7 | 3,8 | 71,4 |
| Затраты на переезды при цене 1 часа работы комплекса 675 руб., | ||||||||
| на один заказ при длительности переезда: | ||||||||
| 3:00 | 2023 | 6069 | 2023 | 6069 | 2023 | 6069 | 2023 | 6069 |
| 5:00 | 3372 | 10175 | 3372 | 10175 | 3372 | 10175 | 3372 | 10175 |
| на 1 га при длительности переезда: | ||||||||
| 3:00 | 20,2 | 60,7 | 28,9 | 86,7 | 50,6 | 151,7 | 101,2 | 303,5 |
| 5:00 | 33,7 | 101,8 | 48,2 | 145,4 | 84,4 | 253,1 | 168,6 | 506,2 |
Нужно четко определить, для какого круга потребителей услуг создается МТС. Если предполагается межрайонное, межобластное использование техники МТС, необходимо учесть соответственно затраты на переброску техники и людей, затраты по оплате командировочных расходов и другие подобные расходы.
Вопрос о поставках конкретных машин в сельскохозяйственное предприятие или МТС должен решаться на основе сопоставления годовой производительности машины с объемами механизированных работ, необеспеченными собственной техникой, в конкретных сельскохозяйственных предприятиях. При этом может быть рассмотрен вариант поставки в сельскохозяйственное предприятие новой высокопроизводительной техники при условии реализации им на вторичном рынке части имеющейся у него менее совершенной техники. Следует также учитывать, что сельскохозяйственные предприятия при оснащении комплексами новой высокопроизводительной техники могут расширить посевные площади культур, возделываемых с их применением, а также реализовать образовавшийся запас мощностей путем оказания услуг фермерам и другим сельскохозяйственным предприятиям, расположенным по соседству.
В тех случаях, когда объемы механизированных работ или площади культур конкретного сельскохозяйственного предприятия не позволяют обеспечить загрузку определенных видов машин или их комплексов, рассматривается вариант использования техники путем создания МТС. Таким образом, формируются объемы услуг проектируемой МТС, контингент потребителей ее услуг, перечень и количество техники, которой необходимо ее оснастить.
Место расположения МТС должно выбираться с учетом обеспечения максимальной экономии средств на формирование ее материально-технической базы и приближения к потребителям услуг. При создании МТС для обслуживания мелких предприятий и фермерских хозяйств, образовавшихся в процессе реформирования крупных сельскохозяйственных товаропроизводителей, ее базой могут быть общехозяйственные объекты бывшего сельскохозяйственного предприятия: ремонтная мастерская, машинный двор, автогараж и др. Базой МТС для групп фермеров с компактно расположенными земельными наделами может быть одно из этих хозяйств.
МТС для обслуживания групп расположенных по соседству коллективных хозяйств и фермеров может быть организована на базе одного из сельскохозяйственных предприятий. Базой МТС по использованию специализированной землеройной, погрузочно-разгрузочной техники, техники для химизации и защиты растений, специализированных транспортных средств и другой подобной техники может быть одно из районных сервисных предприятий. Техника, специализированная на производстве отдельных видов технических культур, может быть сосредоточена в МТС при перерабатывающих предприятиях соответствующего профиля.
Организационно-производственная структура МТС должна проектироваться с учетом количества техники и работников, которые целесообразно сосредоточить в ней, выбранной базы для ее создания. При этом определяется тип и состав первичных коллективов по использованию техники (бригад, отрядов), численность инженерно-технического и административно-управленческого персонала, оценивается целесообразность создания МТС в качестве самостоятельного предприятия или в форме производственного подразделения в составе обслуживающего или сельскохозяйственного предприятия.
Потребность в капитальных вложениях определяется с учетом состава и количества техники, которую целесообразно сосредоточить в МТС; необходимой материально-технической базы для его обслуживания и хранения; помещений, оборудования и инвентаря, потребных для административно-управленческого аппарата МТС. Под нее определяются источники финансирования (собственные средства учредителей МТС, кредиты, лизинг). С учетом предполагаемых источников финансирования выбирается соответствующая интересам потребителей услуг организационно-правовая форма МТС.
В условиях сложившегося дефицита техники и ограниченности финансовых ресурсов на ее пополнение неизбежен монополизм предприятий, специализирующихся на оказании услуг в выполнении механизированных работ (МТС). Противостоять ему в данной ситуации возможно путем внедрения таких организационно правовых форм МТС, при которых потребители услуг были бы их совладельцами и принимали участие в управлении деятельностью и определении отношений по предоставлению услуг. Нельзя допускать, чтобы на средства сельских товаропроизводителей или за счет причитающихся им льгот со стороны государства создавались МТС в форме независимых от них коммерческих предприятий.
Влияние организационно-правовой формы МТС на отношения с потребителями их услуг можно проиллюстрировать на примере сравнения вариантов использования приобретаемых за счет лизинговых средств свеклоуборочных комплексов «Полесье» для хозяйств Жердевского района Тамбовской области (Таблица 3). Затраты хозяйства на уборку одного гектара сахарной свеклы, в случае сосредоточения свеклоуборочных комплексов «Полесье» в МТС в форме ЗАО, в первый год будут эквивалентны 47 ц корней сахарной свеклы. Они окажутся в 3 раза выше, чем затраты по уборке тем же комплексом при приобретении его за собственные средства хозяйства, и в 1.5 раза выше с учетом расходов хозяйства на оплату ежегодных взносов за него по лизингу. При таком варианте хозяйства не только компенсируют затраты по уборке, но и оплачивают за свой счет приобретение по лизингу уборочных комплексов для МТС. Они обречены на постоянную зависимость от МТС и будут вынуждены платить за услуги назначенную ими цену.
МТС для обслуживания групп расположенных по соседству коллективных хозяйств и фермеров может быть организована на базе одного из сельскохозяйственных предприятий. Базой МТС по использованию специализированной землеройной, погрузочно-разгрузочной техники, техники для химизации и защиты растений, специализированных транспортных средств и другой подобной техники может быть одно из районных сервисных предприятий. Техника, специализированная на производстве отдельных видов технических культур, может быть сосредоточена в МТС при перерабатывающих предприятиях соответствующего профиля.
Организационно-производственная структура МТС должна проектироваться с учетом количества техники и работников, которые целесообразно сосредоточить в ней, выбранной базы для ее создания. При этом определяется тип и состав первичных коллективов по использованию техники (бригад, отрядов), численность инженерно-технического и административно-управленческого персонала, оценивается целесообразность создания МТС в качестве самостоятельного предприятия или в форме производственного подразделения в составе обслуживающего или сельскохозяйственного предприятия.
Потребность в капитальных вложениях определяется с учетом состава и количества техники, которую целесообразно сосредоточить в МТС; необходимой материально-технической базы для его обслуживания и хранения; помещений, оборудования и инвентаря, потребных для административно-управленческого аппарата МТС. Под нее определяются источники финансирования (собственные средства учредителей МТС, кредиты, лизинг). С учетом предполагаемых источников финансирования выбирается соответствующая интересам потребителей услуг организационно-правовая форма МТС.
В условиях сложившегося дефицита техники и ограниченности финансовых ресурсов на ее пополнение неизбежен монополизм предприятий, специализирующихся на оказании услуг в выполнении механизированных работ (МТС). Противостоять ему в данной ситуации возможно путем внедрения таких организационно правовых форм МТС, при которых потребители услуг были бы их совладельцами и принимали участие в управлении деятельностью и определении отношений по предоставлению услуг. Нельзя допускать, чтобы на средства сельских товаропроизводителей или за счет причитающихся им льгот со стороны государства создавались МТС в форме независимых от них коммерческих предприятий.
Влияние организационно-правовой формы МТС на отношения с потребителями их услуг можно проиллюстрировать на примере сравнения вариантов использования приобретаемых за счет лизинговых средств свеклоуборочных комплексов «Полесье» для хозяйств Жердевского района Тамбовской области (Таблица 3). Затраты хозяйства на уборку одного гектара сахарной свеклы, в случае сосредоточения свеклоуборочных комплексов «Полесье» в МТС в форме ЗАО, в первый год будут эквивалентны 47 ц корней сахарной свеклы. Они окажутся в 3 раза выше, чем затраты по уборке тем же комплексом при приобретении его за собственные средства хозяйства, и в 1.5 раза выше с учетом расходов хозяйства на оплату ежегодных взносов за него по лизингу. При таком варианте хозяйства не только компенсируют затраты по уборке, но и оплачивают за свой счет приобретение по лизингу уборочных комплексов для МТС. Они обречены на постоянную зависимость от МТС и будут вынуждены платить за услуги назначенную ими цену.
Таблиця 3
Оценка вариантов использования лизинговых средств на покупку свеклоуборочного комплекса «Полесье» в переводе на количество сахарной свеклы ц / га (Жердевский район Тамбовской области)
Оценка вариантов использования лизинговых средств на покупку свеклоуборочного комплекса «Полесье» в переводе на количество сахарной свеклы ц / га (Жердевский район Тамбовской области)
| Варіанти | Статті витрат | Роки | Результат по окончании срока лизинга | ||||
| I | II | III | IV | V | |||
| Покупка комплекса для МТС в форме ЗАО при Жердевском заводе (факт) | Оплата услуг МТС (снижения по годам может и не быть) | 45 | 41,6 | 41,1 | 40,5 | 40,1 | ЗАО МТС становится владельцем комплекса, хозяйства и дальше будут зависимы от него, платить назначенную им цену за услуги по уборке |
| Дополнительные расходы хозяйств при организации услуг МТС (минимум) | 2 | 2 | 2 | 2 | 2 | ||
| Разом | 47 | 43,6 | 43,1 | 42,5 | 42,1 | ||
| Покупка комплекса для МТС в форме потребительского кооператива при обслуживании 2-3 хозяйств в радиусе не более 10 км | Оплата услуг МТС (без прибыли) | 20 | 20 | 20 | 20 | 20 | Хозяйства становятся совладельцами полностью оплаченного свеклоуборочного комплекса |
| Доплата разницы между суммой лизингового платежа и амортизации | 14 | 10,6 | 10,1 | 9,5 | 9,1 | ||
| Дополнительные расходы по обслуживанию МТС | 2 | 2 | 2 | 2 | 2 | ||
| Разом | 36 | 32,6 | 32,1 | 31,5 | 31,1 | ||
| Покупка комплекса для хозяйства | Собственные затраты на уборку | 18 | 18 | 18 | 18 | 18 | Хозяйство полностью оплатило собственный свеклоуборочный комплекс |
| Доплата разницы между суммой лизингового платежа и амортизации | 14 | 10,6 | 10,1 | 9,5 | 9,1 | ||
| Разом | 32 | 28,6 | 28,1 | 27,5 | 27,1 | ||
Наиболее отвечающей интересам потребителей услуг организационно-правовой формой МТС является сельскохозяйственный потребительский кооператив. Он позволяет потребителям услуг регулировать уровень расценок на них, исключив при этом завышение накладных расходов и отказавшись от включения в расценки прибыли. Тогда общие затраты хозяйств на уборку одного гектара сахарной свеклы силами МТС будут эквивалентны 36 ц, в том числе оплата по расценке составит 34 ц. корней сахарной свеклы. Причем средства, полученные с хозяйств на возврат лизинговых средств, в данном случае будут зачислены в долевой взнос каждого из них в паевом фонде МТС.
При приобретении того же свеклоуборочного комплекса по лизингу хозяйством, его расходы на уборку одного гектара сахарной свеклы и оплату взноса по лизингу составляет всего 32 ц. Но при этом расходы на возврат средств лизингового фонда будут его вкладом в приобретение собственной техники.
Для тех хозяйств, у которых нет условий для полной загрузки собственного свеклоуборочного комплекса, целесообразна организация МТС в форме сельскохозяйственного потребительского обслуживающего кооператива. Поэтому при выборе организационно-правовой формы МТС необходимо учесть, за счет каких средств будет формироваться их материально-техническая база (первоначальные учредительные взносы, источники возврата кредита и лизинговых платежей).
Для МТС, создаваемых за счет мобилизации средств сельскохозяйственных предприятий и фермеров, больше всего подходит статус сельскохозяйственного потребительского обслуживающего кооператива.
Если материально-техническая база создается на средства потребителей услуг и других инвесторов (в т.ч. государства), она должна иметь статус акционерного общества или хозяйственного товарищества. МТС, создаваемая за счет средств государства, должна быть унитарным предприятием с жестким контролем со стороны государственных или муниципальных органов управления сельскохозяйственным производством за ее деятельностью и обеспечением соответствующих интересам сельскохозяйственных товаропроизводителей взаимоотношений при предоставлении услуг.
Экономические отношения МТС с потребителями услуг должны проектироваться с учетом организационно-правовой формы МТС и предполагаемой системы ее производственных отношений с заказчиками. При этом определяются источники и система мобилизации средств на возврат использованных на создание материально-технической базы МТС кредитов и лизинга. Рассчитываются предполагаемые расценки по основным видам услуг. Определяется, какие обязательства по технологическому и техническому обслуживанию техники и организации быта работников МТС возлагаются на заказчиков и осуществляются за его счет помимо оплаты услуг по расценкам, сроки и условия расчетов за услуги.
Экономическая эффективность МТС должна рассматриваться с двух сторон: как эффективность собственной деятельности и как эффективность ее услуг для потребителей. В первом случае ее критерием является получение МТС прибыли от собственной деятельности, во втором – прирост прибыли (или снижение убытков – в случае убыточности производства) у потребителей услуг в сравнении с выполнением тех же работ их собственными силами.
При принятии решения о целесообразности создания МТС как альтернативы обновления и пополнения собственного машинно-тракторного парка сельскохозяйственных товаропроизводителей, необходимо исходить из эффективности их услуг. Это важно потому, что эффективность деятельности самой МТС может быть достигнута как при эффективности ее услуг для сельских товаропроизводителей, так и при отсутствии таковой, ценой снижения прибыли или роста убыточности производства у потребителей ее услуг. Поэтому организация МТС экономически целесообразна, когда ее собственная деятельность эффективна при эффективности услуг для потребителей. Если МТС не может обеспечить товаропроизводителю услуги дешевле, чем выполнение тех же работ его собственными силами, ее создание нецелесообразно для них.
Учитывая это, на основе спроектированной системы производственных и экономических отношений необходимо провести оценку экономической эффективности услуг МТС для сельскохозяйственных предприятий. При экономической оценке различных форм организации услуг сельскохозяйственным товаропроизводителям по выполнению механизированных работ должны учитывать технико-технологические, организационные и экономические факторы.
Критерием при оценке экономической эффективности форм организации услуг по выполнению механизированных работ является прирост прибыли (или снижение убытков – в случае убыточности производства) у потребителей услуг. В зависимости от специфики влияния на результаты сельскохозяйственного производства конкретного вида услуг могут использоваться следующие показатели оценки их эффективности: экономия затрат на выполнение услуг (работ); снижение себестоимости продукции; прибыль за счет получения дополнительной продукции, сохранения и повышения ее качества; экономия капитальных вложений, необходимых для создания собственной базы по обслуживанию производства.
Формула расчета экономического эффекта по сравниваемым вариантам организации услуг сельскохозяйственным товаропроизводителям по выполнению механизированных работ имеет следующий вид:
Э = (З1 – З2) W + (У1 – У2 ); где:
Э – экономический эффект, руб.;
З1 и З2 – затраты потребителя на выполнение механизированных работ по сравниваемым вариантам их организации (собственными силами и с привлечением обслуживающих предприятий) в расчете на их единицу (га, машино-час и машино-смен), руб.;
W – объем механизированных работ (га, машино-часов, машино-смен);
У1 и У2 - оценка по вариантам выполнения механизированных работ потерь или экономии в обслуживаемом производстве за счет изменения количества и качества производимой продукции, руб.
Затраты потребителя на выполнение механизированных работ сервисным предприятием складываются из расходов на оплату их по расценкам (Зц) и расходов на создание условий для исполнителей услуг, предусмотренных договором (Зд). Последние состоят из расходов на ежедневный подвоз работников сервисных предприятий, предоставление им жилья и организацию им льготного питания, организацию стоянки техники и ее охрану, предоставление горюче-смазочных материалов (ГСМ), устранение отказов машин сервисных предприятий во время выполнения услуг, компенсацию расходов по перегону техники в хозяйство, оплату вынужденных простоев машин и т.д.
З = Зц + Зд
Для подтверждения и уточнения данных по основным параметрам МТС, полученных расчетным путем, должно быть проведено маркетинговое исследование по выявлению мнения о них потенциальных потребителей услуг. Они должны быть ознакомлены с планируемым профилем деятельности МТС, предполагаемым местоположением ее, источниками и условиями привлечения инвестиций для создания материально-технической базы, организационно-правовой формой, проектируемыми расценками на услуги, условиями договорных отношений и выразить свое отношение к проекту. С учетом мнения потребителей услуг могут быть скорректированы планируемые показатели деятельности, перечень услуг и техники МТС, система производственно-экономических отношений с заказчиками услуг.
Технико-экономическое обоснование создания МТС рассматривается учредителями; инвесторами; органами государственного и местного управления АПК, выступающими в качестве гарантов при получении кредитов или принимающих решение о выделении лизинговых средств на формирование материально-технической базы МТС. По результатам такого рассмотрения принимается решение о создании МТС, после чего начинается процесс юридического оформления этого предприятия или производственной единицы в соответствии с порядком, установленным ГК РФ.
Порядок формирования договора МТС и сельскохозяйственных предприятий о совместной деятельности по производству сельскохозяйственной продукции
Основными документами, определяющими и регулирующими отношения МТС с сельскохозяйственными предприятиями, являются договоры и расценки на услуги.
В зависимости от действительной степени участия МТС в технологии сельскохозяйственного производства, характера представляемых услуг могут заключаться договоры о совместной деятельности (на основе договора простого товарищества), на выполнение определенных механизированных работ, на прокат техники, сдачу ее в аренду.
Оформление договора о совместной деятельности сельскохозяйственного предприятия и МТС (Приложение 1, форма 1) целесообразно, когда предполагается организация совместного производства (выращивания) какого-либо продукта (культуры) по прогрессивной технологии с использованием техники МТС и участием ее в реализации других элементов технологии (обеспечение семенами, удобрениями, ядохимикатами, гербицидами, технологическое руководство).
Расходы каждого из участников договора по совместной деятельности возмещаются за счет выручки от реализации, причитающейся каждому из них доли произведенной продукции. Доля причитающейся каждому из участников договора совместно произведенной продукции определяется пропорционально произведенным расходам на совместное производство. Серьезной проблемой при этом являются количественная и качественная оценка вклада каждого из участников в совместное производство, а также обеспечение стимулов экономии затрат. В этой связи возникают вопросы, как оценивать затраты каждого из участников договора. Если исходить при этом из фактических затрат участников, каждый из них будет стремиться показать их более высокими, чтобы получить большую долю от совместно произведенной продукции. Поэтому определение доли МТС и хозяйства в совместно произведенной продукции целесообразно осуществлять в соответствии с величиной прямых затрат каждого из них по смете (Приложение 1, форма 2).
Основанием для составления сметы прямых затрат является распределение между участниками договора предусмотренных технологической картой обязанностей по совместному производству. Уровень прямых затрат участников договора, определяется по единым согласованным нормативам (Приложение 1, форма3). При этом годовая (сезонная) загрузка техники должна быть установлена не ниже зонального норматива.
Полученная таким образом доля каждого из участников в сумме прямых затрат на производство, определенных по нормативам, служит основанием для выделения ему соответствующей доли произведенной продукции.
Организацию и координацию совместной деятельности должно возглавлять хозяйство, а для осуществления ее создается группа специалистов из 2-4 человек, в которую должны входить представители хозяйства и МТС.
Выполнение работ и осуществление запланированных расходов оформляется совместным актом, который составляется и подписывается членами координационной группы и утверждается руководителями хозяйства и МТС, подписавшими договор. В таком же порядке оформляется отступление от запланированной технологии и организации производства (Приложение 1, форма 4). При приобретении того же свеклоуборочного комплекса по лизингу хозяйством, его расходы на уборку одного гектара сахарной свеклы и оплату взноса по лизингу составляет всего 32 ц. Но при этом расходы на возврат средств лизингового фонда будут его вкладом в приобретение собственной техники.
Для тех хозяйств, у которых нет условий для полной загрузки собственного свеклоуборочного комплекса, целесообразна организация МТС в форме сельскохозяйственного потребительского обслуживающего кооператива. Поэтому при выборе организационно-правовой формы МТС необходимо учесть, за счет каких средств будет формироваться их материально-техническая база (первоначальные учредительные взносы, источники возврата кредита и лизинговых платежей).
Для МТС, создаваемых за счет мобилизации средств сельскохозяйственных предприятий и фермеров, больше всего подходит статус сельскохозяйственного потребительского обслуживающего кооператива.
Если материально-техническая база создается на средства потребителей услуг и других инвесторов (в т.ч. государства), она должна иметь статус акционерного общества или хозяйственного товарищества. МТС, создаваемая за счет средств государства, должна быть унитарным предприятием с жестким контролем со стороны государственных или муниципальных органов управления сельскохозяйственным производством за ее деятельностью и обеспечением соответствующих интересам сельскохозяйственных товаропроизводителей взаимоотношений при предоставлении услуг.
Экономические отношения МТС с потребителями услуг должны проектироваться с учетом организационно-правовой формы МТС и предполагаемой системы ее производственных отношений с заказчиками. При этом определяются источники и система мобилизации средств на возврат использованных на создание материально-технической базы МТС кредитов и лизинга. Рассчитываются предполагаемые расценки по основным видам услуг. Определяется, какие обязательства по технологическому и техническому обслуживанию техники и организации быта работников МТС возлагаются на заказчиков и осуществляются за его счет помимо оплаты услуг по расценкам, сроки и условия расчетов за услуги.
Экономическая эффективность МТС должна рассматриваться с двух сторон: как эффективность собственной деятельности и как эффективность ее услуг для потребителей. В первом случае ее критерием является получение МТС прибыли от собственной деятельности, во втором – прирост прибыли (или снижение убытков – в случае убыточности производства) у потребителей услуг в сравнении с выполнением тех же работ их собственными силами.
При принятии решения о целесообразности создания МТС как альтернативы обновления и пополнения собственного машинно-тракторного парка сельскохозяйственных товаропроизводителей, необходимо исходить из эффективности их услуг. Это важно потому, что эффективность деятельности самой МТС может быть достигнута как при эффективности ее услуг для сельских товаропроизводителей, так и при отсутствии таковой, ценой снижения прибыли или роста убыточности производства у потребителей ее услуг. Поэтому организация МТС экономически целесообразна, когда ее собственная деятельность эффективна при эффективности услуг для потребителей. Если МТС не может обеспечить товаропроизводителю услуги дешевле, чем выполнение тех же работ его собственными силами, ее создание нецелесообразно для них.
Учитывая это, на основе спроектированной системы производственных и экономических отношений необходимо провести оценку экономической эффективности услуг МТС для сельскохозяйственных предприятий. При экономической оценке различных форм организации услуг сельскохозяйственным товаропроизводителям по выполнению механизированных работ должны учитывать технико-технологические, организационные и экономические факторы.
Критерием при оценке экономической эффективности форм организации услуг по выполнению механизированных работ является прирост прибыли (или снижение убытков – в случае убыточности производства) у потребителей услуг. В зависимости от специфики влияния на результаты сельскохозяйственного производства конкретного вида услуг могут использоваться следующие показатели оценки их эффективности: экономия затрат на выполнение услуг (работ); снижение себестоимости продукции; прибыль за счет получения дополнительной продукции, сохранения и повышения ее качества; экономия капитальных вложений, необходимых для создания собственной базы по обслуживанию производства.
Формула расчета экономического эффекта по сравниваемым вариантам организации услуг сельскохозяйственным товаропроизводителям по выполнению механизированных работ имеет следующий вид:
Э = (З1 – З2) W + (У1 – У2 ); где:
Э – экономический эффект, руб.;
З1 и З2 – затраты потребителя на выполнение механизированных работ по сравниваемым вариантам их организации (собственными силами и с привлечением обслуживающих предприятий) в расчете на их единицу (га, машино-час и машино-смен), руб.;
W – объем механизированных работ (га, машино-часов, машино-смен);
У1 и У2 - оценка по вариантам выполнения механизированных работ потерь или экономии в обслуживаемом производстве за счет изменения количества и качества производимой продукции, руб.
Затраты потребителя на выполнение механизированных работ сервисным предприятием складываются из расходов на оплату их по расценкам (Зц) и расходов на создание условий для исполнителей услуг, предусмотренных договором (Зд). Последние состоят из расходов на ежедневный подвоз работников сервисных предприятий, предоставление им жилья и организацию им льготного питания, организацию стоянки техники и ее охрану, предоставление горюче-смазочных материалов (ГСМ), устранение отказов машин сервисных предприятий во время выполнения услуг, компенсацию расходов по перегону техники в хозяйство, оплату вынужденных простоев машин и т.д.
З = Зц + Зд
Для подтверждения и уточнения данных по основным параметрам МТС, полученных расчетным путем, должно быть проведено маркетинговое исследование по выявлению мнения о них потенциальных потребителей услуг. Они должны быть ознакомлены с планируемым профилем деятельности МТС, предполагаемым местоположением ее, источниками и условиями привлечения инвестиций для создания материально-технической базы, организационно-правовой формой, проектируемыми расценками на услуги, условиями договорных отношений и выразить свое отношение к проекту. С учетом мнения потребителей услуг могут быть скорректированы планируемые показатели деятельности, перечень услуг и техники МТС, система производственно-экономических отношений с заказчиками услуг.
Технико-экономическое обоснование создания МТС рассматривается учредителями; инвесторами; органами государственного и местного управления АПК, выступающими в качестве гарантов при получении кредитов или принимающих решение о выделении лизинговых средств на формирование материально-технической базы МТС. По результатам такого рассмотрения принимается решение о создании МТС, после чего начинается процесс юридического оформления этого предприятия или производственной единицы в соответствии с порядком, установленным ГК РФ.
Порядок формирования договора МТС и сельскохозяйственных предприятий о совместной деятельности по производству сельскохозяйственной продукции
Основными документами, определяющими и регулирующими отношения МТС с сельскохозяйственными предприятиями, являются договоры и расценки на услуги.
В зависимости от действительной степени участия МТС в технологии сельскохозяйственного производства, характера представляемых услуг могут заключаться договоры о совместной деятельности (на основе договора простого товарищества), на выполнение определенных механизированных работ, на прокат техники, сдачу ее в аренду.
Оформление договора о совместной деятельности сельскохозяйственного предприятия и МТС (Приложение 1, форма 1) целесообразно, когда предполагается организация совместного производства (выращивания) какого-либо продукта (культуры) по прогрессивной технологии с использованием техники МТС и участием ее в реализации других элементов технологии (обеспечение семенами, удобрениями, ядохимикатами, гербицидами, технологическое руководство).
Расходы каждого из участников договора по совместной деятельности возмещаются за счет выручки от реализации, причитающейся каждому из них доли произведенной продукции. Доля причитающейся каждому из участников договора совместно произведенной продукции определяется пропорционально произведенным расходам на совместное производство. Серьезной проблемой при этом являются количественная и качественная оценка вклада каждого из участников в совместное производство, а также обеспечение стимулов экономии затрат. В этой связи возникают вопросы, как оценивать затраты каждого из участников договора. Если исходить при этом из фактических затрат участников, каждый из них будет стремиться показать их более высокими, чтобы получить большую долю от совместно произведенной продукции. Поэтому определение доли МТС и хозяйства в совместно произведенной продукции целесообразно осуществлять в соответствии с величиной прямых затрат каждого из них по смете (Приложение 1, форма 2).
Основанием для составления сметы прямых затрат является распределение между участниками договора предусмотренных технологической картой обязанностей по совместному производству. Уровень прямых затрат участников договора, определяется по единым согласованным нормативам (Приложение 1, форма3). При этом годовая (сезонная) загрузка техники должна быть установлена не ниже зонального норматива.
Полученная таким образом доля каждого из участников в сумме прямых затрат на производство, определенных по нормативам, служит основанием для выделения ему соответствующей доли произведенной продукции.
Организацию и координацию совместной деятельности должно возглавлять хозяйство, а для осуществления ее создается группа специалистов из 2-4 человек, в которую должны входить представители хозяйства и МТС.
В договоре предусматриваются санкции и условия компенсации затрат каждого участника при несоблюдении отдельных обязательств. В случае полного или частичного невыполнения одной из сторон обязательств по совместной деятельности соответственно уменьшается ее доля в произведенной продукции. При согласованном участниками договора выполнении одной из сторон дополнительных, неучтенных в смете обязательств, ее доля в совместно произведенной продукции увеличивается.
В случае, если невыполнение одним из участников договора обязательств стало причиной снижения урожайности или дополнительных расходов, нанесенный ущерб возмещается за счет виновной стороны.
Ведение дел осуществляется каждым участником договора по выполнению принятых им обязательств. Каждый участник договора действует от себя по выполнению принятых им обязательств.
Результаты по совместной деятельности определяются по каждому участнику договора, исходя из его доходов и расходов.
Пример составления договора о совместной деятельности по выращиванию и уборке сахарной свеклы и расчетов по его обоснованию приведен в приложении 1
Контрольні питання
1.Каковы основные особенности кооперации в сфере производственно-технического сервиса?
2.В чем состоит специфика производственных и экономических отношений сельскохозяйственных товаропроизводителей с предприятиями по производственно-техническому обслуживанию?
3.Что целесообразно использовать в наших условиях из зарубежного опыта кооперации в сфере производственно-технического сервиса?
4.Каковы тенденции развития системы производственно-технического сервиса в нашей стране в дореформенный период? Способствуют ли они развитию кооперации сельских товаропроизводителей по обслуживанию своего производства?
5.Какова оценка опыта создания и функционирования машинно-технологических станций?
6.Какие вопросы решаются в технико-экономическом обосновании создания МТС?
7.Каковы экономические критерии и показатели оценки эффективности услуг МТС и других обслуживающих предприятий?
8.В чем состоит специфика взаимоотношений сельских товаропроизводителей с МТС на основе договора о совместной деятельности?
Приложение 1, форма 1
Договір
о совместной деятельности по производству
сельскохозяйственной продукции
«_____» ___________ 200.. р.
ЗАО «Жердевская МТС» _____________________,именуемое
(название МТС)в дальнейшем «МТС» в лице директора Петрова Ильи Степановича, действующего на основе Устава, с одной стороны, и СПК «Осиновский», в лице председателя Николаева Ивана Андреевича, именуемое в дальнейшем «Хозяйство», с другой стороны, заключили настоящий договор в нижеследующем.
1.Цель и предмет договора
Совместная деятельность по производству сахарной свеклы на площади 200 га с внедрением уборочного комплекса «Полесье» и мер по повышению урожайности до 250 га.
2.Общие положения
2.1.Расходы по совместной деятельности осуществляются за счет «МТС» и «Хозяйства» в соответствии с принятым в настоящем договоре распределением обязанностей.
2.2.Расходы участников договора о совместной деятельности возмещаются за счет выручки от реализации причитающейся каждому из них доли произведенной продукции.
2.3.Доля «МТС» и «Хозяйства» в совместно произведенной продукции определяется в соответствии с величиной прямых затрат каждого из них по смете, согласованной участниками договора (Форма 2).
Накладные расходы каждого из участников совместной деятельности и затраты МТС по доставке техники и работников в хозяйство в расчетах по разделу совместно произведенной продукции не учитываются.
2.4.Основанием для составления сметы прямых затрат является распределение между участниками договора предусмотренных технологической картой обязанностей по производству; плановые затраты хозяйства по созданию условий работы техники и работников МТС при осуществлении совместной деятельности; согласованная участниками договора стоимость на момент составления договора используемых средств производства: техники, горюче-смазочных материалов, семян, удобрений, средств защиты растений и др.; зональные нормативы годовой (сезонной) загрузки машин; согласованный единый для участников договора, уровень оплаты труда работников (Форма 3).
2.5.Отклонение фактических затрат участников договора от согласованных нормативов и сметы, не является основанием для изменения их долей в произведенной продукции.
2.6.Организацию и координацию совместной деятельности возглавляет «Хозяйство», а осуществляется она группой специалистов в составе:
от хозяйства:
Еремин Петр Иванович, главный агроном – руководитель группы,
Кузнецова Лидия Павловна – бухгалтер отделеия,________________
от МТС:
Кутепов Константин Филиппович - начальник отряда, ____________
Матвеева Ирина Семеновна - бухгалтер______________________
2.7. Выполнение работ и осуществление запланированных расходов фиксируется совместным актом. В таком же порядке оформляется отступление от запланированной технологии и организации производства (Форма 4).2.8. Ведение дел осуществляется каждым участником договора по выполнению принятых им обязательств.
2.9. Каждый участник договора действует от себя по выполнению принятых им обязательств.
1.10. Результаты совместной деятельности определяются по каждому участнику договора, исходя из его доходов и расходов.
3.Обязательства сторон
3.1. Хозяйство за свой счет и своими силами обеспечивает выполнение работ и вложений в совместное производство на общую сумму 515792 руб. (форма 1, в том числе:
3.1.1.арендует землю у владельцев земельных долей.
3.1.2.выполняет осенне-зимнее работы по подготовке почвы: лущение, вспашку зяби, снегозадержание;
3.1.3.выполняет все механизированные работы по посеву и сахарной свеклы и уходу за ней.
3.1.4.выполняет ручные работы: прополку, доочистку, подборку потерь после уборки.
3.1.5.осуществляет транспортные работы по подвозу семян, удобрений гербицидов, воды и перевозке урожая.
3.1.6.обеспечивает за свой счет жилье и питание работникам МТС и охрану техники.
3.2.«МТС» за свой счет и своими силами обеспечивает выполнение работ и вложения в совместное производство на общую сумму 420000 руб. (форма 1) , в том числе:
3.2.1.оплачивает семена;
3.2.2.покупает удобрения и гербициды;
3.2.3.осуществляет уборку сахарной свеклы комплексом «Полесье».
4.Порядок расчетов
4.1.При полном выполнении обязательств в соответствии с пп. 3.1 и 3.2. (Приложение 1) МТС причитается 44.88 %; хозяйству 55.12 % выращенного урожая.
4.2. В случае полного или частичного невыполнения одной из сторон обязательств по совместной деятельности соответственно уменьшается ее доля в произведенной продукции.
При согласованном участниками договора выполнении одной из сторон дополнительных, неучтенных в смете обязательств, ее доля в совместно произведенной продукции увеличивается.
5.Ответственность
5.1.В случае, если невыполнение одним из участников договора обязательств стало причиной снижения урожайности или дополнительных расходов, нанесенный ущерб возмещается за счет виновной стороны.
6.Расторжение и срок действия договора
6.1.Изменение и расторжение договора возможно по согласованию сторон. Срок действия договора устанавливается со дня его подписания до ……200….. р.
7. Юридические адреса и банковские реквизиты
«Заказчик» «Исполнитель»
М.П. М.П.
Форма 2
Согласовано: Согласовано:Директор Жердевской МТС Председатель СПК «Осиновский» (руководитель МТС) (руководитель хозяйства)
І.С. Петров И.А Николаева
_______________________ ________________________
(Ф.И.О.) (Ф.И.О.)
________________________ ________________________
(подпись, печать) (подпись, печать)
С М Е Т А
прямых затрат по выращиванию и уборке сахарной свеклы(название культуры)
на площади 200 га при урожайности 250 ц/га
к договору № ….. от «_____»____________ 200 года, в руб.
| Статті витрат | Господарство | МТС |
| Плата владельцам земельных паев за аренду земли | 42000 | - |
| Затраты прошлых лет | 30816 | - |
| Насіння | - | 168000 |
| Удобрения, гербициды | - | 101800 |
| Механизированные работы поточного року | 58176 | 150200 |
| Ручные работы | 300800 | - |
| Автотранспорт | 54000 | - |
| Обслуживание техники и персонала МТС | 30000 | - |
| Разом | 515792 | 420000 |
| Всего общая сумма прямых затрат | 935792 | |
| Долевое участие, % | 55,12 | 44,88 |
| Доля в валовом сборе, т. | 2756 | 2244 |
Форма 3
Согласовано: Согласовано:
Директор Жердевской МТС Председатель СПК «Осиновский»
(руководитель МТС) (руководитель хозяйства)
І.С. Петров И.А Николаева
__________________ ____________________
(Ф.И.О.) (Ф.И.О.)
___________________ ____________________
(подпись, печать) (подпись, печать)
Исходные нормативы
для определения прямых затрат на производствосахарной свеклы
| Показники, од. вимірювання | Значення |
| Стоимость одного усл.эт. трактора, руб. | 200000 |
| Стоимость 1ц ГСМ, руб. | 600 |
| Стоимость 1ц семян, руб. | 5600 |
| Стоимость 1ц удобрений, руб. | |
| Стоимость 1ц ядохимикатов, руб. | |
| Норматив годовой (сезонной) загрузки | |
| тракторов, усл.эт.га/усл.эт.тр. | 1000 |
| уборочного комплекса, физ.га. | 220 |
| Оплата за одну нормо - смену , руб. | |
| трактористов | 100 |
| на ручных работах | 60 |
Форма 4
Согласовано: Согласовано:
Директор Жердевской МТС Председатель СПК «Осиновский»
(руководитель МТС) (руководитель хозяйства)
І.С. Петров И.А Николаева
__________________ ____________________
(Ф.И.О.) (Ф.И.О.)
___________________ _____________________
(подпись, печать) (подпись, печать)
АКТ №
о выполнении Жердевской МТС______________________ (название МТС или хозяйства)договора о совместной деятельности по производству сельскохозяйст-венной продукции №_______ от «_____» ____________ 200 г.
Мы нижеподписавшиеся:
от «МТС » Кутапов К.Ф - начальник отряда
(Ф.И.О. – должность)
от “Хозяйства” Еремин П.И. – главный агроном
(Ф.И.О. – должность)
составили настоящий договор о том, что___________________
(хозяйством или МТС)
в соответствии с договором выполнены следующие виды работ:
| Название, обязательства одиниця виміру | Обсяг | Термін виконання | На сумму по смете, руб. | |
| за планом | фактично | |||
| 1. Представлены семена, т | 3.0 | 01.05.00 | 30.04.00. | 168000 |
| 2. Збирання врожаю комплексом "Полесье", га | 200 | 10.09.00 | 10.09.00 | 150200 |
Еремин П.И.____________ Кутепов К.Ф.______________
(Ф.И.О.) подпись (Ф.И.О.) подпись
«____»_____________ 200 г. «_____»____________ 200 г.
ГЛАВА 11. КООПЕРАЦИЯ НАУКИ И ПРИЗВОДСТВА
Опыт высокоразвитых стран мира показывает, что приоритеты в экономике в них отдаются наукоемким технологиям, в разработке которых определяющую роль играет отечественная наука, которую рассматривают как бесценное национальное достояние государства. Ученые выступают весомой составной часть национального богатства страны.
Успехи каждого государства во многом зависят от степени использования научного потенциала, научной организации производства, труда и управления.
Анализ показывает, что возмутителем спокойствия, генератором новых идей, в том числе по кооперации, как правило, всегда и везде выступала наука. Не утратила она своего назначения и в наши дни. Роль науки в существующей ситуации еще больше возросла.
От науки производство ждет сегодня обоснованных предложений по выходу из создавшегося кризисного состояния с помощью экономических регуляторов и аргументированных научных рекомендаций по дальнейшему развитию на основе кооперации и интеграции.
Задача экономической науки на современном этапе заключается в том, чтобы разрешить комплекс накопившихся теоретических и практических проблем, связанных с проводимыми реформами, с совершенствованием производственных отношений, со структурной политикой, размещением, специализацией и кооперацией сельскохозяйственного производства и развитием инфраструктуры агропромышленного комплекса, потребительских обществ и союзов. Интересы страны требуют существенного повышения эффективности использования имеющегося производственного потенциала сельскохозяйственных фермерских и личных подсобных хозяйств.
В условиях изменившихся форм и методов хозяйствования возросла необходимость в углубленных разработках вопросов кооперации, специализации и концентрации производства, совершенствования форм агропромышленной интеграции, кооперационных связей потребительских обществ с производителями сельскохозяйственной продукции.
Не менее важным является научная проработка проблем гармоничного сочетания крупного сельскохозяйственного производства с фермерскими и личными подсобными хозяйствами населения на основе кооперации в условиях рыночных отношений. Назрела необходимость в выработке такого механизма, который обеспечивал бы наиболее полное использование имеющегося ресурсного потенциала, а также согласованное функционирование всех звеньев АЛК и на этой основе получение высоких конечных результатов.
Ученые и специалисты аграрной сферы выступают как звенья одной цепи научно-технического прогресса. К сожалению, эти звенья не всегда достаточно прочно увязаны между собой.
Обвинять науку, что производственники не внедряют ее разработки, будет не совсем справедливо, так как не все здесь зависит от ученых.
Полагаем, что ученые должны, прежде всего, отвечать за качество и надежность научных разработок. Осваивать же эти научные разработки призваны производственники, в чьих руках находятся материально-технические, финансовые и трудовые ресурсы. Они же наделены определенными правами распоряжаться этим производственным потенциалом. Ученые могут осуществлять авторский надзор за освоением своих научных разработок.
Выработка наиболее рациональных методов соединения науки с производством должна быть тесно увязана с совершенствованием экономических взаимоотношений между наукой и производством.
На данном этапе рыночных отношений назрела настоятельная необходимость разобраться с технологией экономической жизни самой науки.
В качестве одного из направлений финансирования науки можно рассмотреть вопрос о формировании централизованного фонда развития науки и техники за счет бюджетных ассигнований, отчислений от прибыли предприятий, создаваемых сортов сельскохозяйственных культур и пород животных, от продажи элитных семян и посадочного материала, племенного скота и т.д.
Такое решение вопроса позволило бы оперативно направлять средства на новые перспективные исследования и разработки.
Отстранение науки от распределения получаемого эффекта от освоенных научных разработок снижает ее материальную заинтересованность в конечных результатах, что отрицательно сказывается на стимулировании труда ученых.
К производительному относится тот умственный труд, который в качестве составной части непосредственно потребляется в материальном производстве.
Что же касается научных знаний, то они являются функцией деятельности ученого и вместе с ней в экономическом смысле остаются на стороне не овеществленного в производстве труда, хотя они и являются в данном случае формами осуществления производительности научного труда.
Знания являются продуктами умственной, научной деятельности, функцией человека, его мозга. Они выступают как идеальное средство человеческой деятельности, как форма продуктов труда. Мысли, знания, информация должны еще реализоваться и осуществиться в продукте материального производства и лишь тогда они будут иметь значение овеществленного труда.
В практике работы научно-исследовательских организаций нередко встречаются взгляды, когда продуктом функционирующего в материальном производстве научного труда считается информация, отчеты о проделанной научно-исследовательской работе, рекомендации и т.п. и на понятый подобным образом продукт распространяются известные экономические характеристики продукта материального производства. Согласиться с таким подходом полностью вряд ли возможно.
Часто утверждают, что результаты если не фундаментальных, то по крайней мере прикладных научных исследований в виде научной информации обладают стоимостью. С этим в какой-то степени можно согласиться. Однако можно считать и так, что стоимостью обладает продукт материального производства, в создании которого участвует наука и в котором овеществляется определенная доля научного труда.
Полагаем, что продукт собственного научного труда становится экономическим явлением не обязательно в стоимостной форме. В ряде случаев можно говорить о потенциальной производительной силе научного знания и в этом смысле о потенциальной ее потребительной стоимости-
На наш взгляд, основой экономической связи научного труда с материальным производством следовало бы считать необходимость реализации знаний в материальном продукте. Схема здесь должна быть такова; "Производительный научный труд - продукт материального производства".
Однако в настоящее же время, как правило, работает совсем другая схема: "научная деятельность - информация, отчет", в которой последнее звено выступает стоимостью.
В результате такого подхода к оценке научного труда получается, что отчетов много, а освоенных научных разработок, мягко выражаясь, недостаточно.
Научный труд, использованный в материальном производстве, становится частью труда этого производства и может рассматриваться как разновидность производительного труда.
Эти положения и подходы должно быть учтены в хозяйственной практике по совершенствованию экономических отношений науки с производством.
Связь науки и производства, рассматриваемая в плоскости производительных сил, процесса создания материального продукта реализуется:
1) через функционирование науки как производительной силы, а научного труда - как производительного труда во всей структуре производительного кооперированного работника;
2) посредством материализации научного труда в продукции, в процессе создания которой научный труд соединяется с обычным физическим трудом.
Научный труд (наука) без кооперации с трудом сферы производства не может реализовать свою производительную функцию - свое назначение служить непосредственной производительной силой.
Связь между наукой и производством не исчерпывается их взаимодействием в плоскости производительных сил.
Важным моментом являются экономические взаимоотношения, в которых функционирует наука в системе производства, как эти отношения влияют на состояние использования науки в материальном производстве, т.е. вопросы об отношениях между наукой и производством. От экономических отношений зависят границы применения науки в производстве, ими предопределяются и критерии практического использования науки.
Наука, подобно другим производительным силам, всегда заключена в определенные отношения собственности.
Например, капиталист не только потребляет науку в качестве услуги профессора, но и присваивает труд исследователей для производства прибавочной стоимости.
Обособленность науки от производства не делает научные идеи товарами, а объединение науки с производством превращает научные знания в товарную массу.
Правильное использование товарно-денежных отношений предполагает не только извлечение из них положительного, но и преодоление их отрицательных сторон, особенно барьеров, воздвигаемых ими перед внедрением науки в производстве.
Вопрос о границах применения науки к производству - это по существу вопрос об условиях реализации науки в качестве непосредственной производительной силы.
Проблема границ использования науки является более широкой, выходит за пределы ее технико-технологического применения. Достаточно, например, указать на субъективный фактор производства, в котором также реализуется наука.
Правильно построить экономический механизм взаимодействия науки с производством - это прежде всего направить его на достижение адекватного научно-техническому процессу результата - роста производительности труда, без которого немыслимо движение вперед.
Производительный научно-исследовательский труд и его материальные условия, будучи потребленными в процессе производства продукции, должны восстанавливаться и воспроизводиться за счет ее реализации.
По мере повышения экономической заинтересованности материального производства в результатах науки будет возрастать объем затрат на исследования и разработки, включаемые в издержки производства материальной продукции.
Необходимость сближения науки и производства требуют создания механизма финансирования науки на качественно более высокой совершенной основе.
Экономические результаты деятельности работников отраслевой науки могут быть выделены вне связи с результатами остальных частей совокупного работника. Результаты их деятельности могут быть выражены только через продукт материального производства, в создании которого участвует наука и который является действительной, реальной базой для возмещения затрат на научные исследования.
Наличие общих экономических интересов работников отраслевой научной системы и производства допускает определенную самостоятельность их непосредственной деятельности, обусловленную общественным разделением труда. Поэтому автоматического совпадения интересов научной и производственной деятельности быть не может.
На первый план выдвигается проблема создания такого экономического механизма, который отражает взаимоотношения между наукой и производством, процесс становления науки в качестве непосредственной производительной силы и тем самым способствует их ускоренному развитию, созданию наиболее эффективных форм реализации их единства.
В настоящее время задача состоит в том, чтобы создать такие условия, при которых каждое звено системы "наука-производство", взятое в отдельности, было бы заинтересовано в быстрейшей реализации научных достижений.
Задача улучшения системы финансирования науки состоит не только в том, чтобы обеспечить бесперебойное финансирование процесса исследований, но и в том, чтобы создать такие условия, при которых каждое звено агропромышленного комплекса было бы заинтересовано в быстрейшей реализации научных достижений. Система финансирования должна быть построена таким образом, чтобы она всемерно стимулируя внедрение новых научных разработок, в то же время создавала условия для устойчивых темпов и гармоничного развития науки в перспективе.
Большая часть отечественных экономистов, занимающихся проблемами экономики науки, признает экономическую обособленность науки от производства. Речь идет здесь об экономическом положении и экономических условиях воспроизводства как всей науки, так и отраслевой науки производственного назначения. Весьма распространен подход, когда научно-исследовательским организациям придается значение предприятия, работающего на основе самоокупаемости. Если экономический механизм управления наукой строится на признании возможности получения прибыли в самой сфере науки, рассматриваемой как разница между фактической и сметной стоимостью работ, то у научных организаций возникает гипертрофированный "свой" экономический интерес. Он выражается в стремлении к получению этой прибыли. Практика показывает, что чаще всего это достигается за счет неоправданного сокращения времени и фактических расходов на производственные испытания и внедрение, что в итоге оборачивается убытками и потерями.
Находясь в товарно-денежном окружении наука не может на него не реагировать, не адаптироваться к нему тем или иным способом.
От прикладной науки в первую очередь требуют фактического эффекта, требуют ее участия во внедрении новшеств, настаивают на ответственности за фактический эффект от их внедрения, за фактически проявившуюся степень отработанности, технический уровень созданных и внедренных новых технологий и машин. По сути это нацеливает науку на обеспечение фактического успеха реконструкции агропромышленного производства.
В этих условиях ставить науку в положение лишь торгового партнера производства, продающего ему результаты исследований и разработок с только ожидаемым эффектом, заинтересованного сбыть товар и затем самоустраниться от его внедрения, было бы по меньшей мере, неразумно. Ведь еще не внедренную научную разработку по настоящему проверить и принять предприятия фактически не могут.
Точно также неразумно было бы и надеяться, что наложенные на это основное отношение дополнительные меры по предупреждению негативных его последствий способны устранить сам корень этих последствий, заключающийся в разведении науки и производства по разные стороны торгового "барьера", не говоря уже о том, что разница в квалификации работников науки и производства ставит последних в сложное положение.
Когда средства на научную разработку выделены не заказчиком, то заказчик не всегда будет заинтересован внедрять ее: с одной стороны, хозяйственный риск, а с другой - истрачены не свои средства, чужих денег не жалко.
Напрашивается единственно определенный вывод: наилучшим путем адаптации науки к "товарному окружению" может быть признание товаром не только лишь завершенной, но и внедренной научной разработки, прошедшей стадии технического и экономического освоения в производстве.
Оплате тогда подлежит не только труд по разработке новшеств, по предшествовавшим ей исследованиям, но и труд рабочих и специалистов (а также ученых), участвовавших в освоении и производстве нового продукта или освоения новой техники, либо нового технологического процесса и изготовления с их помощью соответствующего продукта.
Объектом оплаты при этом становится труд всех работников, занятых в научно-производственном объединении: НИИ плюс временный научно-производственный коллектив, состоящий из работников НИИ и агропромышленного формирования, комплексная творческая бригада по созданию и внедрению новой технологии, штатное целевое сквозное подразделение НПО, либо производственной системы, включающей научную часть.
Немаловажно и то, что признание товаром завершенной и внедренной разработки позволит органически увязать взгляды на науку как на участника процесса не только создания, но и внедрения новшеств практически уже проводимым переводом научно-исследовательских организации на оплату завершенных и принятых заказчиком разработок, которые в будущем принимались бы и как внедренные.
В этой связи напрашивается следующий вывод: нельзя допускать, чтобы армия научных работников работала в отрыве от нужд производства.
В настоящее время остаются еще нерешенными многие вопросы: какими экономическими методами и рычагами можно ускорить внедрение в производство новых научных достижений и передовой техники; как заинтересовать производство в повышении своего научно-технического уровня, что более всего будет стимулировать научные учреждения к оказанию действенной помощи практике и т.д.
В рыночных условиях на эти задачи необходимо взглянуть по-новому, сквозь призму требований времени - требований решительного поворота науки к нуждам производства, а производства - к науке.
С этих позиций должно быть проанализированы и укреплены все звенья, соединяющие науку и производство.
Предстоит в первую очередь сделать экономический механизм максимально восприимчивым к научно-техническому прогрессу, обеспечить жизненную заинтересованность в этом всех звеньев агропромышленного комплекса, их неотвратимую ответственность за освоение научно-технических достижений.
Столь же важно коренное улучшение отношения науки к нуждам производства, преодоление ее обособленности от сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий.
Для этого необходимо развивать сеть научно-производственных систем и научно-производственных объединений.
Очень важно дополнить организационное объединение науки с производством на основе кооперации их экономическим единством, предполагающим устранение экономической обособленности подразделений отраслевой науки от производства и установление для них общих с производством экономических принципов развития и функционирования.
С этих позиций очень важно проанализировать существующие экономические связи между наукой и производством, выявить прогрессивные тенденции в их взаимодействии на основе обобщения опыта ряда научно-производственных объединений и систем, которые добились положительных результатов и дальше всех продвигались на практике в решении названного вопроса в условиях рыночных отношений.
Научно-производственные кооперативные формирования - это тот путь, на котором можно успешно осуществить принцип организации внедрения достижений науки на саморегулирующейся основе, взаимной экономической ответственности на базе рыночных взаимоотношений. При этом технологические и другие научные решения, освоенные в производстве, становятся настоящим товаром, а кооперация науки с производством - действенной формой повышения эффективности конечного производственного результата.
Научно-производственные формирования являются прогрессивной формой кооперации науки с производством. В головных предприятиях такого формирования должны быть отработаны самые передовые технологические, экономические и организационные принципы производства определенного вида сельскохозяйственной продукции и организационных форм.
Проводниками научно-технического прогресса в АПК могут выступать базовые хозяйства, через которые осуществляется повседневная связь с окружающими сельскохозяйственными товаропроизводителями. Через базовые хозяйства может выражаться прикладная тематическая направленность научных учреждений. В этих хозяйствах, в первую очередь, можно было бы организовать широко освоение достижений науки, техники и передового опыта. Здесь можно проводить комплексные испытания, производственные проверки научных разработок.
Базовые хозяйства могут играть важную роль в системе постоянного повышения квалификации сельскохозяйственных товаропроизводителей разных уровней и профессий.
Таким образом, научно-производственная кооперация может рассматриваться как одно из перспективных направлений развития агропромышленного комплекса потребительских обществ и союзов
.
Знания являются продуктами умственной, научной деятельности, функцией человека, его мозга. Они выступают как идеальное средство человеческой деятельности, как форма продуктов труда. Мысли, знания, информация должны еще реализоваться и осуществиться в продукте материального производства и лишь тогда они будут иметь значение овеществленного труда.
В практике работы научно-исследовательских организаций нередко встречаются взгляды, когда продуктом функционирующего в материальном производстве научного труда считается информация, отчеты о проделанной научно-исследовательской работе, рекомендации и т.п. и на понятый подобным образом продукт распространяются известные экономические характеристики продукта материального производства. Согласиться с таким подходом полностью вряд ли возможно.
Часто утверждают, что результаты если не фундаментальных, то по крайней мере прикладных научных исследований в виде научной информации обладают стоимостью. С этим в какой-то степени можно согласиться. Однако можно считать и так, что стоимостью обладает продукт материального производства, в создании которого участвует наука и в котором овеществляется определенная доля научного труда.
Полагаем, что продукт собственного научного труда становится экономическим явлением не обязательно в стоимостной форме. В ряде случаев можно говорить о потенциальной производительной силе научного знания и в этом смысле о потенциальной ее потребительной стоимости-
На наш взгляд, основой экономической связи научного труда с материальным производством следовало бы считать необходимость реализации знаний в материальном продукте. Схема здесь должна быть такова; "Производительный научный труд - продукт материального производства".
Однако в настоящее же время, как правило, работает совсем другая схема: "научная деятельность - информация, отчет", в которой последнее звено выступает стоимостью.
В результате такого подхода к оценке научного труда получается, что отчетов много, а освоенных научных разработок, мягко выражаясь, недостаточно.
Научный труд, использованный в материальном производстве, становится частью труда этого производства и может рассматриваться как разновидность производительного труда.
Эти положения и подходы должно быть учтены в хозяйственной практике по совершенствованию экономических отношений науки с производством.
Связь науки и производства, рассматриваемая в плоскости производительных сил, процесса создания материального продукта реализуется:
1) через функционирование науки как производительной силы, а научного труда - как производительного труда во всей структуре производительного кооперированного работника;
2) посредством материализации научного труда в продукции, в процессе создания которой научный труд соединяется с обычным физическим трудом.
Научный труд (наука) без кооперации с трудом сферы производства не может реализовать свою производительную функцию - свое назначение служить непосредственной производительной силой.
Связь между наукой и производством не исчерпывается их взаимодействием в плоскости производительных сил.
Важным моментом являются экономические взаимоотношения, в которых функционирует наука в системе производства, как эти отношения влияют на состояние использования науки в материальном производстве, т.е. вопросы об отношениях между наукой и производством. От экономических отношений зависят границы применения науки в производстве, ими предопределяются и критерии практического использования науки.
Наука, подобно другим производительным силам, всегда заключена в определенные отношения собственности.
Например, капиталист не только потребляет науку в качестве услуги профессора, но и присваивает труд исследователей для производства прибавочной стоимости.
Обособленность науки от производства не делает научные идеи товарами, а объединение науки с производством превращает научные знания в товарную массу.
Правильное использование товарно-денежных отношений предполагает не только извлечение из них положительного, но и преодоление их отрицательных сторон, особенно барьеров, воздвигаемых ими перед внедрением науки в производстве.
Вопрос о границах применения науки к производству - это по существу вопрос об условиях реализации науки в качестве непосредственной производительной силы.
Проблема границ использования науки является более широкой, выходит за пределы ее технико-технологического применения. Достаточно, например, указать на субъективный фактор производства, в котором также реализуется наука.
Правильно построить экономический механизм взаимодействия науки с производством - это прежде всего направить его на достижение адекватного научно-техническому процессу результата - роста производительности труда, без которого немыслимо движение вперед.
Производительный научно-исследовательский труд и его материальные условия, будучи потребленными в процессе производства продукции, должны восстанавливаться и воспроизводиться за счет ее реализации.
По мере повышения экономической заинтересованности материального производства в результатах науки будет возрастать объем затрат на исследования и разработки, включаемые в издержки производства материальной продукции.
Необходимость сближения науки и производства требуют создания механизма финансирования науки на качественно более высокой совершенной основе.
Экономические результаты деятельности работников отраслевой науки могут быть выделены вне связи с результатами остальных частей совокупного работника. Результаты их деятельности могут быть выражены только через продукт материального производства, в создании которого участвует наука и который является действительной, реальной базой для возмещения затрат на научные исследования.
Наличие общих экономических интересов работников отраслевой научной системы и производства допускает определенную самостоятельность их непосредственной деятельности, обусловленную общественным разделением труда. Поэтому автоматического совпадения интересов научной и производственной деятельности быть не может.
На первый план выдвигается проблема создания такого экономического механизма, который отражает взаимоотношения между наукой и производством, процесс становления науки в качестве непосредственной производительной силы и тем самым способствует их ускоренному развитию, созданию наиболее эффективных форм реализации их единства.
В настоящее время задача состоит в том, чтобы создать такие условия, при которых каждое звено системы "наука-производство", взятое в отдельности, было бы заинтересовано в быстрейшей реализации научных достижений.
Задача улучшения системы финансирования науки состоит не только в том, чтобы обеспечить бесперебойное финансирование процесса исследований, но и в том, чтобы создать такие условия, при которых каждое звено агропромышленного комплекса было бы заинтересовано в быстрейшей реализации научных достижений. Система финансирования должна быть построена таким образом, чтобы она всемерно стимулируя внедрение новых научных разработок, в то же время создавала условия для устойчивых темпов и гармоничного развития науки в перспективе.
Большая часть отечественных экономистов, занимающихся проблемами экономики науки, признает экономическую обособленность науки от производства. Речь идет здесь об экономическом положении и экономических условиях воспроизводства как всей науки, так и отраслевой науки производственного назначения. Весьма распространен подход, когда научно-исследовательским организациям придается значение предприятия, работающего на основе самоокупаемости. Если экономический механизм управления наукой строится на признании возможности получения прибыли в самой сфере науки, рассматриваемой как разница между фактической и сметной стоимостью работ, то у научных организаций возникает гипертрофированный "свой" экономический интерес. Он выражается в стремлении к получению этой прибыли. Практика показывает, что чаще всего это достигается за счет неоправданного сокращения времени и фактических расходов на производственные испытания и внедрение, что в итоге оборачивается убытками и потерями.
Находясь в товарно-денежном окружении наука не может на него не реагировать, не адаптироваться к нему тем или иным способом.
От прикладной науки в первую очередь требуют фактического эффекта, требуют ее участия во внедрении новшеств, настаивают на ответственности за фактический эффект от их внедрения, за фактически проявившуюся степень отработанности, технический уровень созданных и внедренных новых технологий и машин. По сути это нацеливает науку на обеспечение фактического успеха реконструкции агропромышленного производства.
В этих условиях ставить науку в положение лишь торгового партнера производства, продающего ему результаты исследований и разработок с только ожидаемым эффектом, заинтересованного сбыть товар и затем самоустраниться от его внедрения, было бы по меньшей мере, неразумно. Ведь еще не внедренную научную разработку по настоящему проверить и принять предприятия фактически не могут.
Точно также неразумно было бы и надеяться, что наложенные на это основное отношение дополнительные меры по предупреждению негативных его последствий способны устранить сам корень этих последствий, заключающийся в разведении науки и производства по разные стороны торгового "барьера", не говоря уже о том, что разница в квалификации работников науки и производства ставит последних в сложное положение.
Когда средства на научную разработку выделены не заказчиком, то заказчик не всегда будет заинтересован внедрять ее: с одной стороны, хозяйственный риск, а с другой - истрачены не свои средства, чужих денег не жалко.
Напрашивается единственно определенный вывод: наилучшим путем адаптации науки к "товарному окружению" может быть признание товаром не только лишь завершенной, но и внедренной научной разработки, прошедшей стадии технического и экономического освоения в производстве.
Оплате тогда подлежит не только труд по разработке новшеств, по предшествовавшим ей исследованиям, но и труд рабочих и специалистов (а также ученых), участвовавших в освоении и производстве нового продукта или освоения новой техники, либо нового технологического процесса и изготовления с их помощью соответствующего продукта.
Объектом оплаты при этом становится труд всех работников, занятых в научно-производственном объединении: НИИ плюс временный научно-производственный коллектив, состоящий из работников НИИ и агропромышленного формирования, комплексная творческая бригада по созданию и внедрению новой технологии, штатное целевое сквозное подразделение НПО, либо производственной системы, включающей научную часть.
Немаловажно и то, что признание товаром завершенной и внедренной разработки позволит органически увязать взгляды на науку как на участника процесса не только создания, но и внедрения новшеств практически уже проводимым переводом научно-исследовательских организации на оплату завершенных и принятых заказчиком разработок, которые в будущем принимались бы и как внедренные.
В этой связи напрашивается следующий вывод: нельзя допускать, чтобы армия научных работников работала в отрыве от нужд производства.
В настоящее время остаются еще нерешенными многие вопросы: какими экономическими методами и рычагами можно ускорить внедрение в производство новых научных достижений и передовой техники; как заинтересовать производство в повышении своего научно-технического уровня, что более всего будет стимулировать научные учреждения к оказанию действенной помощи практике и т.д.
В рыночных условиях на эти задачи необходимо взглянуть по-новому, сквозь призму требований времени - требований решительного поворота науки к нуждам производства, а производства - к науке.
С этих позиций должно быть проанализированы и укреплены все звенья, соединяющие науку и производство.
Предстоит в первую очередь сделать экономический механизм максимально восприимчивым к научно-техническому прогрессу, обеспечить жизненную заинтересованность в этом всех звеньев агропромышленного комплекса, их неотвратимую ответственность за освоение научно-технических достижений.
Столь же важно коренное улучшение отношения науки к нуждам производства, преодоление ее обособленности от сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий.
Для этого необходимо развивать сеть научно-производственных систем и научно-производственных объединений.
Очень важно дополнить организационное объединение науки с производством на основе кооперации их экономическим единством, предполагающим устранение экономической обособленности подразделений отраслевой науки от производства и установление для них общих с производством экономических принципов развития и функционирования.
С этих позиций очень важно проанализировать существующие экономические связи между наукой и производством, выявить прогрессивные тенденции в их взаимодействии на основе обобщения опыта ряда научно-производственных объединений и систем, которые добились положительных результатов и дальше всех продвигались на практике в решении названного вопроса в условиях рыночных отношений.
Научно-производственные кооперативные формирования - это тот путь, на котором можно успешно осуществить принцип организации внедрения достижений науки на саморегулирующейся основе, взаимной экономической ответственности на базе рыночных взаимоотношений. При этом технологические и другие научные решения, освоенные в производстве, становятся настоящим товаром, а кооперация науки с производством - действенной формой повышения эффективности конечного производственного результата.
Научно-производственные формирования являются прогрессивной формой кооперации науки с производством. В головных предприятиях такого формирования должны быть отработаны самые передовые технологические, экономические и организационные принципы производства определенного вида сельскохозяйственной продукции и организационных форм.
Проводниками научно-технического прогресса в АПК могут выступать базовые хозяйства, через которые осуществляется повседневная связь с окружающими сельскохозяйственными товаропроизводителями. Через базовые хозяйства может выражаться прикладная тематическая направленность научных учреждений. В этих хозяйствах, в первую очередь, можно было бы организовать широко освоение достижений науки, техники и передового опыта. Здесь можно проводить комплексные испытания, производственные проверки научных разработок.
Базовые хозяйства могут играть важную роль в системе постоянного повышения квалификации сельскохозяйственных товаропроизводителей разных уровней и профессий.
Таким образом, научно-производственная кооперация может рассматриваться как одно из перспективных направлений развития агропромышленного комплекса потребительских обществ и союзов
.
ГЛАВА 12. КООПЕРАЦИЯ КАК ФАКТОР СТАБИЛИЗАЦИИ И ВЫХОДА СЕЛЬСКОГО ХОЗЯЙСТВА ИЗ КРИЗИСА
Формування ринкових відносин в агропромисловому комплексі (АПК) на сучасному етапі викликає необхідність розвитку кооперації, яка історично і логічно супроводжує становленню товарно-грошових відносин. Кооперація виступає реальною формою демократизації суспільства і важливим засобом боротьби з адмініструванням і бюрократизмом, так як в її основі закладено ті принципи, які забезпечують гласність, виборність і на базі матеріальної зацікавленості - активна участь трудящих в організації та управлінні виробництвом. У зв'язку з цим кооперативний рух має пряму і органічний зв'язок з економічною реформою, здійснюваної в країні.
Світова практика свідчить про те, що у важкі економічні часи кооперація, як одна з найбільш сильних і впливових організаційних концепцій в історії людства, що володіє величезним адаптаційним потенціалом до умов, що змінюються, грає важливу роль при переході економіки на ринкову основу.
Кооперація в сучасних умовах для багатьох тисяч господарств набуває особливого значення як реальний вихід із кризового становища. Об'єднання в різні форми кооперації селянських (фермерських) господарств, особистих господарств, колгоспів, акціонерних товариств, товариств, підприємств переробної сфери може з'явитися потужним важелем відродження села. Кооперація дасть реальну можливість протистояти монополістам, перекупникам-посередникам, ефективно боротися з імпортерами за ринок і одночасно здійснювати дієві заходи щодо поліпшення становища своїх членів, вирішувати загальні соціальні питання.
В умовах реальної небезпеки індивідуалізації виробництва, для збереження високого рівня технічного і технологічного розвитку, властивого великим господарствам, необхідно спертися на кооперативні форми. Вони володіють унікальними можливостями поєднання двох принципів: по-перше, можуть забезпечити великомасштабне виробництво на основі науково-технічного прогресу, і, по-друге, зберегти особисту зацікавленість та відповідальність членів кооперативів у сфері виробництва, обігу та споживання. Формування ринкових відносин в агропромисловому комплексі (АПК) на сучасному етапі викликає необхідність розвитку кооперації, яка історично і логічно супроводжує становленню товарно-грошових відносин. Кооперація виступає реальною формою демократизації суспільства і важливим засобом боротьби з адмініструванням і бюрократизмом, так як в її основі закладено ті принципи, які забезпечують гласність, виборність і на базі матеріальної зацікавленості - активна участь трудящих в організації та управлінні виробництвом. У зв'язку з цим кооперативний рух має пряму і органічний зв'язок з економічною реформою, здійснюваної в країні.
Світова практика свідчить про те, що у важкі економічні часи кооперація, як одна з найбільш сильних і впливових організаційних концепцій в історії людства, що володіє величезним адаптаційним потенціалом до умов, що змінюються, грає важливу роль при переході економіки на ринкову основу.
Кооперація в сучасних умовах для багатьох тисяч господарств набуває особливого значення як реальний вихід із кризового становища. Об'єднання в різні форми кооперації селянських (фермерських) господарств, особистих господарств, колгоспів, акціонерних товариств, товариств, підприємств переробної сфери може з'явитися потужним важелем відродження села. Кооперація дасть реальну можливість протистояти монополістам, перекупникам-посередникам, ефективно боротися з імпортерами за ринок і одночасно здійснювати дієві заходи щодо поліпшення становища своїх членів, вирішувати загальні соціальні питання.
Загальні вимоги кооперативного руху:
зберегти виробничий потенціал АПК та зберегти великі технології виробництва на селі;
вжити рішучих заходів щодо виходу селянина на ринок;
забезпечити кожному члену кооперативу реалізацію його інтересів власника, тобто власність на землю, майно і капітал;
створити рівні правові та економічні умови конкуренції для всіх членів кооперативу незалежно від форм власності і господарювання;
гарантувати членам кооперативу вільний вихід з нього.
Кооперація, як соціально-економічне явище, відкриває шлях до ефективного поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів, які гарантують високий рівень продуктивності праці і виробництва продукції високої якості. На наш погляд, кооперація сільськогосподарських товаровиробників повинна стати однією з пріоритетних завдань сучасного етапу аграрних перетворень.
Характерними особливостями кооперації в агропромисловому комплексі є:
- Добровільність членства, заснована на економічному інтересі, усвідомленні господарюючим суб'єктом необхідності або вигідності об'єднання;
- Самостійність, самоврядність кооперативного об'єднання;
- Демократичні методи господарювання і управління;
- Участь членів у пайовому капіталі, створення спільних фондів, самофінансування, матеріальна відповідальність;
- Розподіл доходів пропорційно обсягу господарського участі.
Основна мета кооперації - сприяння ефективному господарюванню на основі надання економічних і виробничих послуг своїм членам.
В Україні радянського періоду в міру зміцнення командно-адміністративної системи кооперативні структури згорталися і руйнувалися. У 1956р. була повністю ліквідована промислова кооперація, деформувалася і втратила ряд цінних первинних функцій споживча кооперація, зникли кооперативні формування в агросервісу. Поступово розмивалися риси кооперативного виробництва і в колгоспах, що призвело до перетворення їх в господарства, мало чим відрізняються від радгоспів. Таким чином, перебуваючи в умовах економічної та правової незахищеності, не розкривши своїх потенційних можливостей, кооперація перестала відігравати активну роль у піднесенні економіки країни. До того ж мали місце помилкові теоретичні підходи до кооперативної власності як неперспективною, другорядною, конаючої; були згорнуті наукові дослідження в плані розвитку марксистсько-ленінських ідей про кооперацію.
Однією з характерних рис сучасного етапу розвитку економічних відносин в АПК є виникнення і становлення різних форм кооперації в рамках всеосяжного кооперативного руху. Перший імпульс цьому процесу дало прийняття Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» (1988р.), а наростання його згодом обумовлено загальнодержавним курсом на перехід до ринку, до роздержавлення і приватизації державної та колективної власності.
Право громадян та юридичних осіб на створення сільськогосподарських кооперативів та їх спілок випливає з проголошених Конституцією України прав кожного на об'єднання (ст.30) і на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької (економічної) діяльності (ст.34).
З введенням в дію Цивільного кодексу Російської Федерації, Федерального закону «Про сільськогосподарську кооперацію» (1995р.) сформована законодавча база для розвитку сільськогосподарської кооперації, визначено правові та економічні засади створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів різного типу, їх об'єднань (асоціацій, спілок).
Цивільний кодекс Російської Федерації регулює основні риси правового становища кооперативів як юридичних осіб, підстави їх виникнення та порядок здійснення ними права власності, а також встановлює норми про договірні та зобов'язальних відносинах, які поширюються і на відносини з участю сільськогосподарських кооперативів.
Цивільний кодекс Російської Федерації узаконив кооперативи як особливу організаційно-правову форму. Однак, підрозділивши їх на два види: виробничі і споживчі, віднісши першого до комерційних організацій, а другі - до некомерційних, спотворив суть як тих, так і інших, оскільки, по-перше, основна мета створення кооперативу не отримання прибутку, а задоволення матеріальних потреб, соціальних та інших інтересів членів кооперативів, по-друге, отримання прибутку в результаті підприємницької діяльності необхідно як першим, так і другим для досягнення поставлених ними виробничих, споживчих або соціальних цілей.
У Федеральному законі «Про сільськогосподарську кооперацію» визначено правові норми та основні принципи створення і функціонування кооперативу, добровільність членства в сільськогосподарському кооперативі, вступу та виходу з нього; управління на демократичних засадах (самоврядування); взаємодопомога та забезпечення економічної вигоди для членів сільськогосподарського кооперативу; розподіл прибутку і збитків; обмеження участі в господарській діяльності осіб, які не є членами кооперативу; обмеження дивідендів за додатковими паях членів і паях асоційованих членів; доступність інформації про діяльність кооперативу для його членів. Земельні відносини сільськогосподарських кооперативів та їх спілок регулюються Земельним кодексом та іншими чинними нормативними актами.
На кооперативи поширюють свою дію і законодавчі акти про підприємницьку діяльність, наприклад, Федеральний закон "Про неспроможність (банкрутство)" від 08.01.98г., А також нормативні акти, що стосуються аграрного виробництва. Проте, ні в одному з них не знайшли відображення специфіка кредитних кооперативів, їх відмінність від виробничих і обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, з одного боку, і банківських установ, з іншого. Між тим, світовий досвід свідчить про те, що кооперативи можуть проводити політику мобілізації коштів населення не гірше, ніж комерційні фінансові установи. І в Росії існують деякі передумови для організації сільської кредитної та ощадно-ощадної кооперації.
На даний момент діяльність ощадно-позичкових споживчих кооперативів регулюється Цивільним кодексом Російської Федерації (ч.1, ст.50 і ст.116). Закон РФ "Про некомерційні організації" (ст.1) не поширюється на діяльність споживчих кооперативів. Федеральний закон "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст.48) не поширюється на діяльність несільськогосподарських споживчих кооперативів, зареєстрованих за Законом РФ "Про споживчу кооперацію". Далі, відповідно до частини 3 ст.50 і ст.116 Цивільного кодексу РФ споживчі кооперативи є неприбутковими організаціями, отже, до них непридатний Закон РФ "Про банки і банківську діяльність" (в ред. Федерального закону від 3.02.96г. № 17 -ФЗ), який визначає кредитну організацію як комерційну (ст.1). Пункт "а" ст.5 цього Закону також не зачіпає діяльності ощадно-позичкових споживчих кооперативів, які не залучають вклади, а працюють з майновими пайовими та іншими внесками своїх членів, об'єднаними у відповідності з частиною 1 ст.116 Цивільного кодексу РФ для задоволення матеріальних та інших потреб своїх членів.
Таким чином, існує ряд перешкод для становлення сільської кредитної та ощадно-ощадної кооперації, серед яких можна назвати: суперечливість законодавчої бази, відсутність чіткої державної політики щодо сільських кредитних і позиково-ощадних кооперативів; кризове становище більшості сільськогосподарських підприємств і пов'язане з цим зубожіння частини сільського населення з числа колишніх працівників цих підприємств, і, нарешті, слабка зацікавленість населення в організації кредитних і ощадно-позичкових кооперативів, пов'язана з його поганий поінформованістю про особливості даної кредитно-фінансової форми.
Міністерство сільського господарства Росії підготувало рекомендації щодо застосування законодавства про сільськогосподарську кооперацію, які направлені в регіони.
У регіонах належить велика організаційна робота. Її треба починати з вивчення правових, економічних та організаційних основ сільськогосподарської кооперації, а також методологічного матеріалу. Рекомендується утворити координаційно-консультаційну службу з питань аграрної реформи і розвитку сільськогосподарської кооперації (за прикладом Тюменської області), створювати в регіонах базові сільськогосподарські кооперативи, систематично проводити вивчення та поширення їхнього досвіду, видавати необхідні рекомендації, проводити семінари.
Кооперативний рух в сільському господарстві наштовхується на певні труднощі і проблеми. По-перше, немає достатньо підготовлених кадрів для роботи в кооперації; слабко розвинена маркетингова служба, інформаційне забезпечення. По-друге, належить посилена цілеспрямована робота з подолання антагонізму інтересів сільськогосподарських товаровиробників, переробних і обслуговуючих підприємств. По-третє, потребує серйозного доопрацювання і Федеральний закон «Про сільськогосподарську кооперацію». Недосконалість юридичних формулювань, суперечливість багатьох статей Закону один одному, термінологічна плутанина, відсутність важливих для створення і функціонування кооперативів положень роблять його, з численних відгуків з місць, важко застосовним на практиці.
У порядку внесення змін і доповнень до Федерального закону "Про сільськогосподарську кооперацію" можна було б запропонувати відобразити в ньому особливості оподаткування споживчих сільськогосподарських кооперативів як некомерційних організацій, питань участі державних коштів у формуванні пайового капіталу і майна кооперативу, руху паїв, більш чітко викласти питання розмежування обов'язкових та додаткових паїв, стимулювання інвесторів, використання прибутку та доходу, диференціювання питань управління у виробничих і споживчих кооперативах.
Необхідність розвитку кооперації, як найбільш відповідає інтересам сільськогосподарських товаровиробників правової форми організації виробництва, вже не заперечується ніким і стала загальновизнаною істиною. Незважаючи на це, кооперативні форми агропромислових підприємств з працею пробивають собі дорогу.
Крім несприятливих макроекономічних умов, в яких знаходиться як сільське господарство, так і суміжні з ним галузі економіки (невпорядкованість і високий рівень оподаткування, вкрай незадовільний стан фінансування виробництва, високий диспаритет цін на сільськогосподарські продукти і засоби виробництва промислового походження, криза неплатежів і т.д .), сильне стримуючий вплив на розвиток усіх видів аграрної кооперації надають також:
- Недостатня правова та економічна підготовка сільськогосподарських товаровиробників;
- Недооблік сутності та принципів кооперації;
- Недосконалість кооперативного законодавства;
- Слабка державна, муніципальна та громадська підтримка формування кооперативних форм діяльності;
- Відсутність у широких мас сільськогосподарських товаровиробників навичок господарської самостійності та підприємництва.
Тим не менш, об'єктивні потреби розвитку сільськогосподарського виробництва, що вимагають захисту економічних інтересів аграрної сфери в системі міжгалузевих господарських зв'язків, для успішного протистояння експлуатації з боку великих торговельних, промислових та фінансових підприємств і організацій, диктують необхідність об'єднання сільськогосподарських товаровиробників і створення ними власних структур по переробці і реалізації продукції, виробничому постачання, агросервісу, кредитно-фінансовому і страховому обслуговуванню на базі взаємодопомоги.
Останнім часом у державній політиці по відношенню до кооперативного сектору в агропромисловому комплексі намітилися позитивні зміни, які мають стимулюючий вплив на розвиток сільськогосподарської кооперації. У Федеральній цільовій програмі стабілізації і розвитку агропромислового виробництва в Російській Федерації на 1996-2000 роки, затвердженої Президентом Російської Федерації 18 червня 1996р. [1], розвиток сільськогосподарської кооперації та агропромислової інтеграції було визнано одним з найважливіших напрямів аграрної реформи. У Програмі зазначалося, що розвиток кооперації створить основу для становлення нових виробничих відносин. Кооперація в агропромисловому комплексі буде розвиватися за такими основними напрямками:
сільськогосподарська виробнича кооперація, що базується на особистій трудовій участі, об'єднанні майнових і земельних паїв для виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, виконання інших видів діяльності, виходячи з інтересів колективу;
кооперація селянських (фермерських) господарств для спільної обробки землі, ведення тваринництва та виконання інших робіт;
кооперація для переробки сільськогосподарської продукції, постачальницька і збутова, інші її форми;
кредитна і страхова кооперація для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитами за рахунок власних заощаджень, нагромаджень і позикових коштів та надання послуг з виробничого та особистого страхування.
З огляду на об'єктивну необхідність забезпечення фінансової стійкості функціонування агропромислових формувань в перехідний період, ставилося завдання підтримувати створення асоціацій і союзів, які включають сільськогосподарські, промислові підприємства та інші. Агропромислова інтеграція буде здійснюватися в різних формах - концерни, агрокомбінати, агрофірми та інші формування з виробництва, переробки, зберігання і торгівлю сільськогосподарською продукцією і продовольством. Отримають розвиток багатогалузеві структури холдингового типу, що інтегрують на акціонерних засадах матеріально-технічні та фінансові ресурси великих фірм та інших підприємницьких структур, а також окремих регіонів, такі, як фінансово-промислові групи, що об'єднують сільськогосподарських товаровиробників з промисловими підприємствами, банківськими та іншими структурами на регіональному та міжрегіональному рівнях.
Кредитні кооперативи стануть більш ефективним засобом розподілу державних кредитів сільськогосподарським позичальникам, а також джерелом первісного капіталу для дрібного бізнесу на селі, який покликаний вирішити проблеми створення сільської інфраструктури та застосування надлишкової робочої сили безпосередньо в сільському господарстві.
Вміщені в цій Програмі положення, що стосуються фермерського господарства та сільськогосподарської кооперації, знайшли конкретизацію і більш розширене розгляд до затвердженої Постановою Уряду Російської Федерації від 18 грудня 1996р. № 1499 Федеральної цільової програми розвитку селянських (фермерських) господарств і кооперативів на 1996-2000 роки [2]. Основні програмні заходи спрямовані на створення організаційних, економічних, правових і соціальних умов ефективного функціонування селянських (фермерських) господарств і кооперативів, формування ринкової інфраструктури на основі кооперації, вдосконалення механізму державної підтримки селянських (фермерських) господарств і сільськогосподарських кооперативів.
У Міністерстві сільського господарства і продовольства Російської Федерації розроблена і 7 липня 1997р. затверджена Програма розвитку сільськогосподарської кооперації на період до 2000 року [3]. У ній передбачається широкий спектр заходів щодо створення правових, економічних, організаційних умов для ефективної діяльності сільськогосподарських виробничих, переробних, постачальницько-збутових, агросервісних, кредитних, страхових та інших кооперативів та їх спілок. У системі державної підтримки сільськогосподарської кооперації пріоритети віддаються сільськогосподарським кооперативам у сфері виробництва продукції та продовольства, а також надання послуг товаровиробникам.
Передбачаються розробка та прийняття Федеральних законів: "Про сільських кредитних кооперативах", "Про сільських страхових кооперативах", внесення доповнень і змін: до Цивільного кодексу Російської Федерації в частині введення в главу 4 норми, що містить поняття "сільськогосподарський кооператив" і визначальною специфіку його статусу та функціонування, а також у Федеральний закон "Про сільськогосподарську кооперацію" в частині конкретизації порядку формування майна кооперативів та організації управління кооперативом, принципів створення союзів кооперативів та управління ними.
Таким чином, держава передбачає цілий ряд заходів сприяння розвитку кооперативного сектору та підвищення його ролі і впливу в стабілізації сільськогосподарського виробництва і підвищення його ефективності, формуванні ринкових відносин в агропромисловому комплексі.
Правовою базою для організації і діяльності сільськогосподарських підприємств на кооперативній основі є, як вже зазначалося, Федеральний закон "Про сільськогосподарську кооперацію" від 8 грудня 1995р. У Законі мова йде про правове регулювання всіх ланок сільськогосподарської кооперації, а не тільки її первинної ланки - кооперативи. Згідно ст.1 Закону, що розглядається, сільськогосподарська кооперація - це система сільськогосподарських кооперативів та їх спілок, створених з метою задоволення своїх економічних потреб.
Згідно з цим Законом, виробничі кооперативи створюються для спільної діяльності з виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, а також для виконання інший, не забороненої законом діяльності, заснованої на особистій трудовій участі членів кооперативу. Основними видами виробничих кооперативів є сільськогосподарські артілі, або колгоспи, і так звані кооперативні господарства (коопхоз).
У колгоспах пайові внески членів, будь то грошові кошти, земельні ділянки, інше майно, надходять до пайового фонду кооперативу і стають його власністю. Рішення про форму (грошовій або натуральній) і розмірах повернення члену "нового" колгоспу (або його спадкоємцю) належного йому паю в разі його виходу з колгоспу приймають загальні збори.
У коопхоз об'єднуються для спільної виробничої діяльності земельні ділянки в пайовий фонд кооперативу не передаються, залишаючись у власності члена. По відношенню до виробничих кооперативів діє положення Цивільного кодексу РФ про субсидіарну відповідальність їх членів за зобов'язаннями кооперативу, чого не допускалося навіть у радянських колгоспах.
Згідно із Законом, сільськогосподарські споживчі кооперативи, як об'єднання сільськогосподарських товаровиробників (громадян і юридичних осіб), в залежності від виду їх діяльності, поділяються на переробні, збутові, обслуговуючі, постачальницькі, садівничі, городницькі, тваринницькі, кредитні, страхові та комплексні.
Споживчий кооператив може бути утворений за наявності не менше двох юридичних або п'яти фізичних осіб. Не менше 50% обсягу діяльності цих кооперативів має припадати на їх членів. Сільськогосподарські споживчі кооперативи функціонують переважно на базі найманої праці.
Закон встановлює в кооперативах інститут асоційованих членів, якими можуть бути фізичні або юридичні особи, які внесли до кооперативу пайові внески. Вони отримують дивіденди, але не мають на зборах права голосу.
Серед основних принципів створення і функціонування кооперативів у вищеназваному Законі (ст.2) закріплені принципи розподілу прибутку і збитків кооперативу між його членами з урахуванням їх особистого трудового участі або участі в господарській діяльності кооперативу; обмеження дивідендів за додатковими паях членів і паях асоційованих членів кооперативу.
Перевага в кооперативі (на відміну, наприклад, від акціонерного товариства) віддається об'єднанню праці та її оплату, а розподіл дивідендів по паях (за капіталом) використовується як додатковий засіб матеріального стимулювання.
Згідно із Законом, кооператив самостійно визначає форми і системи оплати праці членів кооперативу. Розмір оплати праці члена виробничого кооперативу визначається залежно від його особистого трудового участі та доходів кооперативу. Оплата праці може здійснюватися як грошима, так і в натуральній формі. Серед відомостей, які обов'язково повинні включатися до статуту кооперативу, є характер і порядок особистого трудового участі в діяльності виробничого кооперативу, відповідальність за порушення зобов'язання за особовим трудовому участі.
Джерелом для оплати за обсяг виконаних робіт і відпрацьований час є валовий дохід, а додаткове стимулювання з праці і власності здійснюється з прибутку. Закон (ст.36) передбачає певний порядок її розподілу:
З прибутку кооперативу, яка визначається по бухгалтерському балансу, робляться відрахування в резервний фонд і передбачені статутом кооперативу інші неподільні фонди; здійснюються обов'язкові платежі до бюджету відповідно до чинного законодавства.
Слідуючи рекомендаціям Цивільного кодексу РФ про можливість формування частини майна виробничого кооперативу з режимом неподільного фонду, Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" питання про формування неподільних фондів (крім резервного) надає вирішувати самим кооперативам: статутом кооперативу може бути передбачено, що певну частину належного кооперативу майна складають неподільні фонди (п.5 ст.34). Такий підхід в нормотворчості до неподільним фондам кооперативів, на наш погляд, явно принижує роль і значення цих фондів для стабільної та успішної роботи кооперативів, особливо сільськогосподарських. Переважна частина основних коштів кооперативів є нерухомість, не бере участь у цивільному обороті. Існує економічна необхідність за рахунок неподільних фондів створювати вартість усього нерухомого майна виробничого та соціально-побутового призначення.
Рухоме майно в основних засобах виробництва (сільськогосподарська техніка, продуктивні тварини), а також запаси насіння і кормів, незавершене виробництво тощо можуть перебувати у пайовому фонді і ділитися в грошовому вираженні на пайові внески відповідно до статуту кооперативу.
Формування неподільного фонду було визнано одним з обов'язкових принципів кооперації Міжнародним Кооперативним альянсом, вважалося обов'язковим за Положенням про кооперативні товариства та їх спілки в Росії від 20 березня 1917 року, за типовими уставами колгоспів у 20-ті роки, Примірних статутів колгоспів 1935, 1969 і 1988 рр.. Створення неподільних фондів у колгоспах було закріплено в Законі "Про кооперацію в СРСР" (1988р.). У цьому Законі передбачалося, що при ліквідації колгоспів та інших сільськогосподарських виробничих кооперативів вартість майна, віднесена до неподільного фонду, розподіляється між членами кооперативу. За нині чинним Законом "Про сільськогосподарську кооперацію", при ліквідації кооперативу залишилися після задоволення вимог кредиторів грошові кошти або інше майно передається членам кооперативу і розподіляється між ними пропорційно їх обов'язковим паях, якщо інше не передбачено статутом даного кооперативу (п.4 ст.44) . При ліквідації кооперативу об'єкти соціальної інфраструктури, що входять у неподільний фонд, поділу не підлягають і передаються на підставі рішення загальних зборів іншим сільськогосподарським організаціям (п.3 ст.44). Таке рішення, безумовно, правильне. Однак по відношенню до об'єктів виробничої інфраструктури (майстерні, гаражі, сушарки, зернотоку, склади та ін) Законом не встановлена сувора обов'язок кооперативу включати їх в свій неподільний фонд (пп.4-8 ст.10).
Конкретне співвідношення між пайовим і неподільним фондами в сільськогосподарському кооперативі має встановлюватися в статутному порядку, за рішенням членів кооперативу.
Згідно п.6 ст.34 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", кооператив в обов'язковому порядку формує резервний фонд, який є неподільним і розмір якого повинен становити не менше 10% від пайового фонду кооперативу. Порядок формування резервного фонду встановлюється статутом кооперативу.
Частина прибутку підлягає розподілу всередині кооперативу за рішенням членів кооперативу відповідно до статуту. За Законом, не більше 30% від прибутку кооперативу, що підлягає розподілу, може використовуватися на виплату належних за додатковими паях членів і паях асоційованих членів кооперативу дивідендів. Частина прибутку спрямовується на кооперативні виплати.
Кооперативні виплати - частина прибутку кооперативу, що розподіляється між його членами пропорційно їх особистим трудовим участі або участі в господарській діяльності кооперативу (ст.1 Закону). При вирішенні питання про розмір кооперативних виплат для розрахунків використовується затверджений бухгалтерський баланс. При цьому в споживчому кооперативі збитки розподіляються відповідно до частки участі члена кооперативу в господарській діяльності, у виробничому кооперативі - відповідно до розмірів пайового внеску і (або) оплати праці (п.5 ст.36).
Кооперативні виплати - нова структурна частина розподілу прибутку. У Законі позначені три напрями їх розподілу:
1) на виплату в споживчому кооперативі не членам кооперативу пропорційно їх участі у його діяльності, якщо зазначені виплати передбачені статутом споживчого кооперативу, 2) на поповнення пайових внесків членів кооперативу, на яке за рішенням загальних зборів кооперативу може спрямовуватися до 80% суми кооперативних виплат, що залишилися після відповідних виплат не членам кооперативу, 3) залишок кооперативних виплат виплачується членам кооперативу в порядку, встановленому статутом кооперативу.
Далі в Законі слід розшифровка механізму реалізації кооперативних виплат, спрямованих на поповнення пайових внесків членів кооперативу (п.3 ст.36). Ці виплати можуть використовуватися на:
1) збільшення пайового фонду кооперативу, якщо загальними зборами членів кооперативу прийнято відповідне рішення;
2) погашення повністю або частково пайових внесків членів кооперативу, за яким підійшли терміни погашення. Погашення пайових внесків здійснюється у разі, якщо в кооперативі є кошти понад встановленого статутом розміру пайового фонду, включаючи кооперативні виплати, що направляються на його збільшення. Погашення пайових внесків членів кооперативу не проводиться до формування пайового фонду кооперативу в повному розмірі, за винятком випадків погашення пайових внесків асоційованих членів кооперативу.
Таким чином, у Законі немає однозначної вказівки на розподіл кооперативних виплат тільки по праці. Незважаючи на обмеження розподілу прибутку по паях (власності), воно буде мати місце і у виробничих кооперативах.
Новим у Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" є поділ пайового внеску членів кооперативу на обов'язковий і додатковий. Обов'язкові паї у виробничому кооперативі встановлюються в рівних розмірах, у споживчому кооперативі - пропорційно обсягу участі в господарській діяльності кооперативу. Додатковий пай вносять члени кооперативу за своїм бажанням понад обов'язковий пай і по ньому отримують дивіденди, у розмірі та в порядку, які передбачені статутом кооперативу. Важливе правило встановлено п.5 ст.35 Закону про порядок внесення до пайового фонду земельних ділянок, земельних і майнових часток і іншого майна або майнових прав, де сказано, що облік пайових внесків ведеться кооперативом у вартісному вираженні. Частина оціночної вартості пайового внеску, що перевищує розмір обов'язкового паю, передається за згодою члена кооперативу в його додатковий пай. Залежно від прийнятих в кооперативі розмірів обов'язкового і додаткового паїв буде формуватися структура пайового фонду і, отже, база розподілу прибутку. У результаті при одних і тих самих доходах кооперативу можуть бути різні розміри заохочення його членів по паях (по власності).
На практиці досить складним є питання встановлення розміру рівного обов'язкового паю при реорганізації господарств у виробничі кооперативи. Тут необхідно, використовуючи Закон, враховувати конкретні умови господарства, а також наявний вже практичний досвід з реалізації цього Закону та наукові рекомендації, що містять різні варіанти вирішення питань про встановлення майнових паїв, земельних часток та інших.
Закон рясніє протиріччями, декларативність, зайвою деталізацією ясних питань і згадкою побіжно дуже важливих для функціонування кооперативів аспектів (неясно, наприклад, як визначається розмір "обов'язкового" пайового внеску, які принципи паєнагромадження кожного члена як у виробничому, так і в обслуговуючому кооперативі, принципи діяльності і функції генеральної дирекції, як повинні розподілятися прибуток або дохід у виробничому кооперативі і ін.)
Широке застосування Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" піднімає і ряд інших питань, передбачених у ньому, але не мають конкретних механізмів їх практичної реалізації. Наприклад, це стосується визначення субсидіарної відповідальності членів кооперативу за зобов'язаннями кооперативу: у виробничому кооперативі - у розмірі, передбаченому статутом кооперативу, але не менш ніж 0,5% обов'язкового паю; в споживчому кооперативі - у межах невнесеної частини додаткового внеску кожного з членів кооперативу ( пп.2, 3 ст.37).
Збитки кооперативу, завдані йому з вини члена даного кооперативу, відшкодовуються за рахунок зменшення розміру пайового внеску цього члена або в іншому порядку, встановленому Законом (п.5 ст. 37).
Таким чином, і питання відшкодування збитків так чи інакше пов'язані з системою розподільних відносин в сільськогосподарських кооперативах і вимагають ретельного осмислення і уважного, обгрунтованого підходу до вирішення, так само як і уточнення порядку формування пайових фондів, розмірів обов'язкових паїв, кооперативних виплат та їх використання.
Рекомендована література:
1. Аграрна реформа в Росії: концепції, досвід, перспективи: Науч.тр. ВІАПІ РАСГН. М.: Енциклопедія російських сіл, 2000. вип.4, 432 с.
2. Агропромисловий комплекс Росії. Стат. збірник МСХ Російської Федерації, М., 2001.
3. Арашуков В.П. Власність і форми господарювання в АПК. М.: ГУЕП «Ефес», 1999. - 17,2 д.а.
4. Вахітов К. І. Історія споживчої кооперації Росії: Навчальний посібник. - М.: 1998.
5. Вершинін В.Ф. та ін Коментар до федерального закону «Про сільськогосподарську кооперацію». М.: Изд. ІПО Профиздат, 1997. - 206 с.
6. Вершинін В.Ф., Шаффланд Ю. Коментар до федерального закону «Про сільськогосподарську кооперацію». - М.: Изд. ІПО «Профиздат», 1997. - 206 с.
7. Володін В.М. Виробнича кооперація в сільському господарстві (теорія, методологія, досвід). Автореферат дис. на здобуття уч. ступеня доктора економічних наук. - М.: ГУП «Агропрогрес», 2001. - 57 с.
8. Голишев М.Є. Формування багатоукладної економіки в агропромисловому комплексі Нижегородської області. Нижній Новгород, 2001. - 127 с.
9. Гордєєв О.В. та ін Реформування господарських відносин в аграрній сфері. М.: Інформагротех, 1999. - 224 с.
10. Цивільний Кодекс Російської Федерації. Частина перша. (Федеральний закон від 30.11.94 р. N 52-ФЗ).
11. Добринін В.А. Кооперація в сільському господарстві. - М.: Уч.-вид. центр «Земля Росії», 1999. - 117 с.
12. Дорофєєва Н.А. Организационно-экономические основы создания и функционирования МТС. кн. «Социально-экономические проблемы развития АПК», Москва, 2000,с.197-204.
13. Дорофєєва Н.А. Технико-экономическое обоснование создания машинно-технологической станции. ж. "Экономика сельского хозяйства России, №10,2000, с.11.
14. Дорофєєва Н.А. Эффективность услуг МТС для сельских товаропроизводителей, ж. Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий,№11,2000, с.21-23.
15. Дорофеева Н.А., Жукова О.И. Организационно-экономические проблемы создания и функционирования МТС (опыт и перспективы). Москва, ВНИЭСХ, 1999, с.47
16. Дуель І.І. та ін Акціонерні товариства в сільському господарстві. М.: Изд. Росагрофонда, 1999. - 252 с.
17. Злобін Є.Ф. Ринкова модель аграрного сектора регіону. - М.: АгріПресс, 2000. - 404с.
18. Злобін Є.Ф., Гришин Ю.А. та ін Методичні рекомендації щодо створення та функціонування підприємства інтегрованого типу (на прикладі ЗАТ «Агрофірма« Нива - Верхів'я »). - М.: ВНІЕТУСХ, 1997. - 49 с.
19. Шукати форми і методи вдосконалення організації та управління підприємствами. - М.: ВНІІЕСХ, РАСГН, 2002. - 162с.
20. Коваленко Н. Я. Економіка сільського господарства. З основами аграрних ринків. Курс лекцій. - М.: Асоціація авторів і видавців, Тандем: Видавництво ЕКМОС, 1999. - 448 с.
21. Кочанов М.А. Экономические отношения в системе производственного обслуживания сельского хозяйства. М.: ВНИИТУСХ, 1998, с.226
22. Особисті підсобні господарства: участь у приватизації землі і кооперування. М.: ВІАПІ, 1998. - 55 с.
23. Макаренко А. П. Теорія та історія кооперативного руху: Учеб. Посібник. - М.: ІОЦ «Маркетинг», 1999.
24. Масленников В.П. Кооперація аграрної сфери (досвід, проблеми, перспективи). - Москва, Видавництво Російського університету дружби народів. - 1996, 188 с.
25. Новіков В.М., Петров В.А. та ін Положення щодо перетворення акціонерних переробних і обслуговуючих підприємств у кооперативні формування. - М.: ЦНІІМО ГУП «Агропрогрес», 1996. - 59 с.
26. Про інтегруванні агропромислових структур в Орловській області / Є.Ф. Злобін, А.С. Судорогіна, А.І. Воропаєв, А.І. Наумов, В.М. Кузьмін. - М.: ФГНУ «Росінформагротех», 2001. - 40с.
27. Панкова К.І. та ін Аграрні перетворення і система господарювання агропромислових підприємств різних форм власності в Орловській області. М.: РАСГН, ВНІЕТУСХ, 2001. - 124 с.
28. Приватизація землі та реорганізація сільськогосподарських підприємств в Росії. ВІАПІ, 1995. - 168 с.
29. Розвиток сільськогосподарської кооперації та агропромислової інтеграції в умовах стабілізації і відновлення економічного зростання (досвід, проблеми, рішення). - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 1998. - 276с.
30. Рекомендации по организационно-экономическим вопросам создания и функционирования машинно-технологических станций. Москва, ВНИИЭСХ, 2000,с.48.
31. Рекомендации по регулированию производственно- экономических взаимоотношений при создании и функционировании машинно-технологических станций. Москва, ВНИИЭСХ, 2001, с.55
32. Рекомендации по формированию и функционированию рыночной системы ресурсного обеспечения и производственно-технического обслуживания сельского хозяйства. Москва, ВНИЭСХ,1998,с.50.
33. Родіонова О.А. Інтеграція в сфері агропромислового виробництва: тенденції, механізми реалізації. - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 2000. - 174с.
34. Сільськогосподарська кооперація: теорія, світовий досвід, проблеми відродження. 2-е вид., Перераб. і доп. / Колектив авторів; відп. ред. І. М. Буздалов. Мн. - М.: «АРМІТ-Маркетинг, Менеджмент», 1998. 256 с.
35. Сьомін О.М. та ін Сільськогосподарська кооперація в Росії. - Вид. «Уралагропрогресс», 1995. - 179 с.
36. Система развития и регулирования производственно-технических услуг в АПК. Москва, ВНИЭСХ, 1996, с.22.
37. Ткач. А. В. Сільськогосподарська кооперація (курс лекцій): Навчальний посібник для студентів вищих та середніх кооперативних навчальних закладів. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», МУПК, 2002 .- с.
38. Узун В.Я та ін Практикум - Завдання, ділові ігри та тези виступів на семінарі. Том. 2. - М.: Росагрофонд, 197. - 127 с.
39. Узун В.Я. та ін Соціально-економічний аналіз результатів реорганізації сільськогосподарських підприємств. М.: Изд. «Енциклопедія російських сіл», 1999. - 186 с.
40. Узун В.Я., Петриков А.В. та ін Сільськогосподарський виробничий кооператив. - М.: Изд. «Енциклопедія російських сіл», 1999. - 181 с.
41. Федеральний закон «Про виробничих кооперативах» від 08.05.96 р. N 41-ФЗ. (В ред. Федерального закону від 14.05.2001 р. N 53-ФЗ).
42. Федеральний закон «Про сільськогосподарську кооперацію» від 08.12.95 р. N 193-ФЗ. (В ред. Федеральних законів від 07.03.97 р. N 47-ФЗ, від 18.02.99 р. N 34-ФЗ).
43. Фомін Д.А., Храмцов Н.С. Економічні основи розвитку агропромислової інтеграції / РАСГН Сиб. від. СібНІІЕСХ. - Новосибірськ, 2000. - 120с.
44. Фролов В.І. та ін Положення щодо перетворення приватизованого межлесхоза у споживчий кооператив. - М.: ГУП «Агропрогрес», 1998. - 61 с.
45. Фролов В.І., Лисенко Є.Г. Розвиток сільськогосподарської кооперації (методика, практика, проблеми). - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 1998. - 176.
46. Шарикін В.Є. та ін Реформування сільськогосподарських організацій. М.: Відділ маркетингу АМБ - агро, 1998. - 223 с.
47. Шмельов Г. І., Захаров І. В., Соболєв А. В. Сільськогосподарські споживчі кооперативи в Росії. Монографія. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», 2001. - 194 с.
Таким чином, держава передбачає цілий ряд заходів сприяння розвитку кооперативного сектору та підвищення його ролі і впливу в стабілізації сільськогосподарського виробництва і підвищення його ефективності, формуванні ринкових відносин в агропромисловому комплексі.
Правовою базою для організації і діяльності сільськогосподарських підприємств на кооперативній основі є, як вже зазначалося, Федеральний закон "Про сільськогосподарську кооперацію" від 8 грудня 1995р. У Законі мова йде про правове регулювання всіх ланок сільськогосподарської кооперації, а не тільки її первинної ланки - кооперативи. Згідно ст.1 Закону, що розглядається, сільськогосподарська кооперація - це система сільськогосподарських кооперативів та їх спілок, створених з метою задоволення своїх економічних потреб.
Згідно з цим Законом, виробничі кооперативи створюються для спільної діяльності з виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, а також для виконання інший, не забороненої законом діяльності, заснованої на особистій трудовій участі членів кооперативу. Основними видами виробничих кооперативів є сільськогосподарські артілі, або колгоспи, і так звані кооперативні господарства (коопхоз).
У колгоспах пайові внески членів, будь то грошові кошти, земельні ділянки, інше майно, надходять до пайового фонду кооперативу і стають його власністю. Рішення про форму (грошовій або натуральній) і розмірах повернення члену "нового" колгоспу (або його спадкоємцю) належного йому паю в разі його виходу з колгоспу приймають загальні збори.
У коопхоз об'єднуються для спільної виробничої діяльності земельні ділянки в пайовий фонд кооперативу не передаються, залишаючись у власності члена. По відношенню до виробничих кооперативів діє положення Цивільного кодексу РФ про субсидіарну відповідальність їх членів за зобов'язаннями кооперативу, чого не допускалося навіть у радянських колгоспах.
Згідно із Законом, сільськогосподарські споживчі кооперативи, як об'єднання сільськогосподарських товаровиробників (громадян і юридичних осіб), в залежності від виду їх діяльності, поділяються на переробні, збутові, обслуговуючі, постачальницькі, садівничі, городницькі, тваринницькі, кредитні, страхові та комплексні.
Споживчий кооператив може бути утворений за наявності не менше двох юридичних або п'яти фізичних осіб. Не менше 50% обсягу діяльності цих кооперативів має припадати на їх членів. Сільськогосподарські споживчі кооперативи функціонують переважно на базі найманої праці.
Закон встановлює в кооперативах інститут асоційованих членів, якими можуть бути фізичні або юридичні особи, які внесли до кооперативу пайові внески. Вони отримують дивіденди, але не мають на зборах права голосу.
Серед основних принципів створення і функціонування кооперативів у вищеназваному Законі (ст.2) закріплені принципи розподілу прибутку і збитків кооперативу між його членами з урахуванням їх особистого трудового участі або участі в господарській діяльності кооперативу; обмеження дивідендів за додатковими паях членів і паях асоційованих членів кооперативу.
Перевага в кооперативі (на відміну, наприклад, від акціонерного товариства) віддається об'єднанню праці та її оплату, а розподіл дивідендів по паях (за капіталом) використовується як додатковий засіб матеріального стимулювання.
Згідно із Законом, кооператив самостійно визначає форми і системи оплати праці членів кооперативу. Розмір оплати праці члена виробничого кооперативу визначається залежно від його особистого трудового участі та доходів кооперативу. Оплата праці може здійснюватися як грошима, так і в натуральній формі. Серед відомостей, які обов'язково повинні включатися до статуту кооперативу, є характер і порядок особистого трудового участі в діяльності виробничого кооперативу, відповідальність за порушення зобов'язання за особовим трудовому участі.
Джерелом для оплати за обсяг виконаних робіт і відпрацьований час є валовий дохід, а додаткове стимулювання з праці і власності здійснюється з прибутку. Закон (ст.36) передбачає певний порядок її розподілу:
З прибутку кооперативу, яка визначається по бухгалтерському балансу, робляться відрахування в резервний фонд і передбачені статутом кооперативу інші неподільні фонди; здійснюються обов'язкові платежі до бюджету відповідно до чинного законодавства.
Слідуючи рекомендаціям Цивільного кодексу РФ про можливість формування частини майна виробничого кооперативу з режимом неподільного фонду, Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" питання про формування неподільних фондів (крім резервного) надає вирішувати самим кооперативам: статутом кооперативу може бути передбачено, що певну частину належного кооперативу майна складають неподільні фонди (п.5 ст.34). Такий підхід в нормотворчості до неподільним фондам кооперативів, на наш погляд, явно принижує роль і значення цих фондів для стабільної та успішної роботи кооперативів, особливо сільськогосподарських. Переважна частина основних коштів кооперативів є нерухомість, не бере участь у цивільному обороті. Існує економічна необхідність за рахунок неподільних фондів створювати вартість усього нерухомого майна виробничого та соціально-побутового призначення.
Рухоме майно в основних засобах виробництва (сільськогосподарська техніка, продуктивні тварини), а також запаси насіння і кормів, незавершене виробництво тощо можуть перебувати у пайовому фонді і ділитися в грошовому вираженні на пайові внески відповідно до статуту кооперативу.
Формування неподільного фонду було визнано одним з обов'язкових принципів кооперації Міжнародним Кооперативним альянсом, вважалося обов'язковим за Положенням про кооперативні товариства та їх спілки в Росії від 20 березня 1917 року, за типовими уставами колгоспів у 20-ті роки, Примірних статутів колгоспів 1935, 1969 і 1988 рр.. Створення неподільних фондів у колгоспах було закріплено в Законі "Про кооперацію в СРСР" (1988р.). У цьому Законі передбачалося, що при ліквідації колгоспів та інших сільськогосподарських виробничих кооперативів вартість майна, віднесена до неподільного фонду, розподіляється між членами кооперативу. За нині чинним Законом "Про сільськогосподарську кооперацію", при ліквідації кооперативу залишилися після задоволення вимог кредиторів грошові кошти або інше майно передається членам кооперативу і розподіляється між ними пропорційно їх обов'язковим паях, якщо інше не передбачено статутом даного кооперативу (п.4 ст.44) . При ліквідації кооперативу об'єкти соціальної інфраструктури, що входять у неподільний фонд, поділу не підлягають і передаються на підставі рішення загальних зборів іншим сільськогосподарським організаціям (п.3 ст.44). Таке рішення, безумовно, правильне. Однак по відношенню до об'єктів виробничої інфраструктури (майстерні, гаражі, сушарки, зернотоку, склади та ін) Законом не встановлена сувора обов'язок кооперативу включати їх в свій неподільний фонд (пп.4-8 ст.10).
Конкретне співвідношення між пайовим і неподільним фондами в сільськогосподарському кооперативі має встановлюватися в статутному порядку, за рішенням членів кооперативу.
Згідно п.6 ст.34 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", кооператив в обов'язковому порядку формує резервний фонд, який є неподільним і розмір якого повинен становити не менше 10% від пайового фонду кооперативу. Порядок формування резервного фонду встановлюється статутом кооперативу.
Частина прибутку підлягає розподілу всередині кооперативу за рішенням членів кооперативу відповідно до статуту. За Законом, не більше 30% від прибутку кооперативу, що підлягає розподілу, може використовуватися на виплату належних за додатковими паях членів і паях асоційованих членів кооперативу дивідендів. Частина прибутку спрямовується на кооперативні виплати.
Кооперативні виплати - частина прибутку кооперативу, що розподіляється між його членами пропорційно їх особистим трудовим участі або участі в господарській діяльності кооперативу (ст.1 Закону). При вирішенні питання про розмір кооперативних виплат для розрахунків використовується затверджений бухгалтерський баланс. При цьому в споживчому кооперативі збитки розподіляються відповідно до частки участі члена кооперативу в господарській діяльності, у виробничому кооперативі - відповідно до розмірів пайового внеску і (або) оплати праці (п.5 ст.36).
Кооперативні виплати - нова структурна частина розподілу прибутку. У Законі позначені три напрями їх розподілу:
1) на виплату в споживчому кооперативі не членам кооперативу пропорційно їх участі у його діяльності, якщо зазначені виплати передбачені статутом споживчого кооперативу, 2) на поповнення пайових внесків членів кооперативу, на яке за рішенням загальних зборів кооперативу може спрямовуватися до 80% суми кооперативних виплат, що залишилися після відповідних виплат не членам кооперативу, 3) залишок кооперативних виплат виплачується членам кооперативу в порядку, встановленому статутом кооперативу.
Далі в Законі слід розшифровка механізму реалізації кооперативних виплат, спрямованих на поповнення пайових внесків членів кооперативу (п.3 ст.36). Ці виплати можуть використовуватися на:
1) збільшення пайового фонду кооперативу, якщо загальними зборами членів кооперативу прийнято відповідне рішення;
2) погашення повністю або частково пайових внесків членів кооперативу, за яким підійшли терміни погашення. Погашення пайових внесків здійснюється у разі, якщо в кооперативі є кошти понад встановленого статутом розміру пайового фонду, включаючи кооперативні виплати, що направляються на його збільшення. Погашення пайових внесків членів кооперативу не проводиться до формування пайового фонду кооперативу в повному розмірі, за винятком випадків погашення пайових внесків асоційованих членів кооперативу.
Таким чином, у Законі немає однозначної вказівки на розподіл кооперативних виплат тільки по праці. Незважаючи на обмеження розподілу прибутку по паях (власності), воно буде мати місце і у виробничих кооперативах.
Новим у Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" є поділ пайового внеску членів кооперативу на обов'язковий і додатковий. Обов'язкові паї у виробничому кооперативі встановлюються в рівних розмірах, у споживчому кооперативі - пропорційно обсягу участі в господарській діяльності кооперативу. Додатковий пай вносять члени кооперативу за своїм бажанням понад обов'язковий пай і по ньому отримують дивіденди, у розмірі та в порядку, які передбачені статутом кооперативу. Важливе правило встановлено п.5 ст.35 Закону про порядок внесення до пайового фонду земельних ділянок, земельних і майнових часток і іншого майна або майнових прав, де сказано, що облік пайових внесків ведеться кооперативом у вартісному вираженні. Частина оціночної вартості пайового внеску, що перевищує розмір обов'язкового паю, передається за згодою члена кооперативу в його додатковий пай. Залежно від прийнятих в кооперативі розмірів обов'язкового і додаткового паїв буде формуватися структура пайового фонду і, отже, база розподілу прибутку. У результаті при одних і тих самих доходах кооперативу можуть бути різні розміри заохочення його членів по паях (по власності).
На практиці досить складним є питання встановлення розміру рівного обов'язкового паю при реорганізації господарств у виробничі кооперативи. Тут необхідно, використовуючи Закон, враховувати конкретні умови господарства, а також наявний вже практичний досвід з реалізації цього Закону та наукові рекомендації, що містять різні варіанти вирішення питань про встановлення майнових паїв, земельних часток та інших.
Закон рясніє протиріччями, декларативність, зайвою деталізацією ясних питань і згадкою побіжно дуже важливих для функціонування кооперативів аспектів (неясно, наприклад, як визначається розмір "обов'язкового" пайового внеску, які принципи паєнагромадження кожного члена як у виробничому, так і в обслуговуючому кооперативі, принципи діяльності і функції генеральної дирекції, як повинні розподілятися прибуток або дохід у виробничому кооперативі і ін.)
Широке застосування Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" піднімає і ряд інших питань, передбачених у ньому, але не мають конкретних механізмів їх практичної реалізації. Наприклад, це стосується визначення субсидіарної відповідальності членів кооперативу за зобов'язаннями кооперативу: у виробничому кооперативі - у розмірі, передбаченому статутом кооперативу, але не менш ніж 0,5% обов'язкового паю; в споживчому кооперативі - у межах невнесеної частини додаткового внеску кожного з членів кооперативу ( пп.2, 3 ст.37).
Збитки кооперативу, завдані йому з вини члена даного кооперативу, відшкодовуються за рахунок зменшення розміру пайового внеску цього члена або в іншому порядку, встановленому Законом (п.5 ст. 37).
Таким чином, і питання відшкодування збитків так чи інакше пов'язані з системою розподільних відносин в сільськогосподарських кооперативах і вимагають ретельного осмислення і уважного, обгрунтованого підходу до вирішення, так само як і уточнення порядку формування пайових фондів, розмірів обов'язкових паїв, кооперативних виплат та їх використання.
Рекомендована література:
1. Аграрна реформа в Росії: концепції, досвід, перспективи: Науч.тр. ВІАПІ РАСГН. М.: Енциклопедія російських сіл, 2000. вип.4, 432 с.
2. Агропромисловий комплекс Росії. Стат. збірник МСХ Російської Федерації, М., 2001.
3. Арашуков В.П. Власність і форми господарювання в АПК. М.: ГУЕП «Ефес», 1999. - 17,2 д.а.
4. Вахітов К. І. Історія споживчої кооперації Росії: Навчальний посібник. - М.: 1998.
5. Вершинін В.Ф. та ін Коментар до федерального закону «Про сільськогосподарську кооперацію». М.: Изд. ІПО Профиздат, 1997. - 206 с.
6. Вершинін В.Ф., Шаффланд Ю. Коментар до федерального закону «Про сільськогосподарську кооперацію». - М.: Изд. ІПО «Профиздат», 1997. - 206 с.
7. Володін В.М. Виробнича кооперація в сільському господарстві (теорія, методологія, досвід). Автореферат дис. на здобуття уч. ступеня доктора економічних наук. - М.: ГУП «Агропрогрес», 2001. - 57 с.
8. Голишев М.Є. Формування багатоукладної економіки в агропромисловому комплексі Нижегородської області. Нижній Новгород, 2001. - 127 с.
9. Гордєєв О.В. та ін Реформування господарських відносин в аграрній сфері. М.: Інформагротех, 1999. - 224 с.
10. Цивільний Кодекс Російської Федерації. Частина перша. (Федеральний закон від 30.11.94 р. N 52-ФЗ).
11. Добринін В.А. Кооперація в сільському господарстві. - М.: Уч.-вид. центр «Земля Росії», 1999. - 117 с.
12. Дорофєєва Н.А. Организационно-экономические основы создания и функционирования МТС. кн. «Социально-экономические проблемы развития АПК», Москва, 2000,с.197-204.
13. Дорофєєва Н.А. Технико-экономическое обоснование создания машинно-технологической станции. ж. "Экономика сельского хозяйства России, №10,2000, с.11.
14. Дорофєєва Н.А. Эффективность услуг МТС для сельских товаропроизводителей, ж. Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий,№11,2000, с.21-23.
15. Дорофеева Н.А., Жукова О.И. Организационно-экономические проблемы создания и функционирования МТС (опыт и перспективы). Москва, ВНИЭСХ, 1999, с.47
16. Дуель І.І. та ін Акціонерні товариства в сільському господарстві. М.: Изд. Росагрофонда, 1999. - 252 с.
17. Злобін Є.Ф. Ринкова модель аграрного сектора регіону. - М.: АгріПресс, 2000. - 404с.
18. Злобін Є.Ф., Гришин Ю.А. та ін Методичні рекомендації щодо створення та функціонування підприємства інтегрованого типу (на прикладі ЗАТ «Агрофірма« Нива - Верхів'я »). - М.: ВНІЕТУСХ, 1997. - 49 с.
19. Шукати форми і методи вдосконалення організації та управління підприємствами. - М.: ВНІІЕСХ, РАСГН, 2002. - 162с.
20. Коваленко Н. Я. Економіка сільського господарства. З основами аграрних ринків. Курс лекцій. - М.: Асоціація авторів і видавців, Тандем: Видавництво ЕКМОС, 1999. - 448 с.
21. Кочанов М.А. Экономические отношения в системе производственного обслуживания сельского хозяйства. М.: ВНИИТУСХ, 1998, с.226
22. Особисті підсобні господарства: участь у приватизації землі і кооперування. М.: ВІАПІ, 1998. - 55 с.
23. Макаренко А. П. Теорія та історія кооперативного руху: Учеб. Посібник. - М.: ІОЦ «Маркетинг», 1999.
24. Масленников В.П. Кооперація аграрної сфери (досвід, проблеми, перспективи). - Москва, Видавництво Російського університету дружби народів. - 1996, 188 с.
25. Новіков В.М., Петров В.А. та ін Положення щодо перетворення акціонерних переробних і обслуговуючих підприємств у кооперативні формування. - М.: ЦНІІМО ГУП «Агропрогрес», 1996. - 59 с.
26. Про інтегруванні агропромислових структур в Орловській області / Є.Ф. Злобін, А.С. Судорогіна, А.І. Воропаєв, А.І. Наумов, В.М. Кузьмін. - М.: ФГНУ «Росінформагротех», 2001. - 40с.
27. Панкова К.І. та ін Аграрні перетворення і система господарювання агропромислових підприємств різних форм власності в Орловській області. М.: РАСГН, ВНІЕТУСХ, 2001. - 124 с.
28. Приватизація землі та реорганізація сільськогосподарських підприємств в Росії. ВІАПІ, 1995. - 168 с.
29. Розвиток сільськогосподарської кооперації та агропромислової інтеграції в умовах стабілізації і відновлення економічного зростання (досвід, проблеми, рішення). - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 1998. - 276с.
30. Рекомендации по организационно-экономическим вопросам создания и функционирования машинно-технологических станций. Москва, ВНИИЭСХ, 2000,с.48.
31. Рекомендации по регулированию производственно- экономических взаимоотношений при создании и функционировании машинно-технологических станций. Москва, ВНИИЭСХ, 2001, с.55
32. Рекомендации по формированию и функционированию рыночной системы ресурсного обеспечения и производственно-технического обслуживания сельского хозяйства. Москва, ВНИЭСХ,1998,с.50.
33. Родіонова О.А. Інтеграція в сфері агропромислового виробництва: тенденції, механізми реалізації. - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 2000. - 174с.
34. Сільськогосподарська кооперація: теорія, світовий досвід, проблеми відродження. 2-е вид., Перераб. і доп. / Колектив авторів; відп. ред. І. М. Буздалов. Мн. - М.: «АРМІТ-Маркетинг, Менеджмент», 1998. 256 с.
35. Сьомін О.М. та ін Сільськогосподарська кооперація в Росії. - Вид. «Уралагропрогресс», 1995. - 179 с.
36. Система развития и регулирования производственно-технических услуг в АПК. Москва, ВНИЭСХ, 1996, с.22.
37. Ткач. А. В. Сільськогосподарська кооперація (курс лекцій): Навчальний посібник для студентів вищих та середніх кооперативних навчальних закладів. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», МУПК, 2002 .- с.
38. Узун В.Я та ін Практикум - Завдання, ділові ігри та тези виступів на семінарі. Том. 2. - М.: Росагрофонд, 197. - 127 с.
39. Узун В.Я. та ін Соціально-економічний аналіз результатів реорганізації сільськогосподарських підприємств. М.: Изд. «Енциклопедія російських сіл», 1999. - 186 с.
40. Узун В.Я., Петриков А.В. та ін Сільськогосподарський виробничий кооператив. - М.: Изд. «Енциклопедія російських сіл», 1999. - 181 с.
41. Федеральний закон «Про виробничих кооперативах» від 08.05.96 р. N 41-ФЗ. (В ред. Федерального закону від 14.05.2001 р. N 53-ФЗ).
42. Федеральний закон «Про сільськогосподарську кооперацію» від 08.12.95 р. N 193-ФЗ. (В ред. Федеральних законів від 07.03.97 р. N 47-ФЗ, від 18.02.99 р. N 34-ФЗ).
43. Фомін Д.А., Храмцов Н.С. Економічні основи розвитку агропромислової інтеграції / РАСГН Сиб. від. СібНІІЕСХ. - Новосибірськ, 2000. - 120с.
44. Фролов В.І. та ін Положення щодо перетворення приватизованого межлесхоза у споживчий кооператив. - М.: ГУП «Агропрогрес», 1998. - 61 с.
45. Фролов В.І., Лисенко Є.Г. Розвиток сільськогосподарської кооперації (методика, практика, проблеми). - М.: ВНІЕТУСХ, РАСГН, 1998. - 176.
46. Шарикін В.Є. та ін Реформування сільськогосподарських організацій. М.: Відділ маркетингу АМБ - агро, 1998. - 223 с.
47. Шмельов Г. І., Захаров І. В., Соболєв А. В. Сільськогосподарські споживчі кооперативи в Росії. Монографія. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», 2001. - 194 с.
[1] Збори законодавства РФ. 1996. № 26. Ст.3061.
[2] Збори законодавства РФ. 1997. № 1. Ст. 157.
[3] Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств, 1998, № 3, с.46-48.