Грибоєдов а. с. - Хто розгадає вас

У численних критичних статтях і замітках з приводу комедії О. С. Грибоєдова "Горе від розуму", написаних і виданих протягом останніх ста сімдесяти восьми років, єдина думка простежується найбільш чітко і ясно: твір це вкрай неоднозначно. Незважаючи на гадану в першому наближенні визначеність поставленої проблеми взаємовідносин "людини нової формації" з прогнилим наскрізь "фамусовское суспільством", ні в якому разі не можна упускати з уваги загадковість і часом суперечливість образів, нібито відсунутих на другий план і введених в оповідання лише для більшої яскравості твору. Одним з подібних дійових осіб комедії, що викликають і до цього дня суперечки літераторів і критиків, безумовно, є Софія Павлівна Фамусова.
Дев'ятнадцяте століття, духом якого пронизані всі дії і явища комедії, розділив критиків на два табори. Найбільш непримиренні найрішучішим чином засуджували героїню. Зокрема, досить різко щодо Софії висловився А. С. Пушкін: "Софія окреслена не різко - чи то блудниця, чи то московська кузина". Цієї ж точки зору дотримувався і В. Г. Бєлінський: "вигнав гідності жінки може служити чоловік, якого вона любить". Побиті ж обдарованістю героїні висловлювали абсолютно протилежну точку зору. Так, І. А. Гончаров у статті "Мільйон мук" писав: "У власною, особистою її фізіономії ховається щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе. У ній є якась енергія характеру ". Слова ж Б. Голлер були ще більш рішучі: "Це єдиний з персонажів, дії якого абсолютно самостійні і незалежні".
Так яка ж насправді Софія Павлівна Фамусова? На початку комедії вона постає перед нами як розпещена московська панночка, якій, за словами її батька Павла Опанасовича, "сну немає від французьких книг". Вона підкоряє своїм бажанням і примхам покірного і боязкого мовчазні, спритністю обводить навколо пальця власного наївного батька, а коли той все ж застає її в неналежному вигляді, вона з дивною легкістю вигадує "віщий" сон:
Дозвольте ... бачите ль ... спочатку
Барвистий луг, і я шукала
Траву
Яку-то, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, один з тих, кого ми
Побачимо, - ніби століття знайомі,
З'явився тут зі мною, і вкрадчів, і розумний,
Але боязкий ... знаєте, хто в бідності народжений ...
Хочу до нього - ви тягнете з собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він слідом кричить! ..
Прокинулася. - Хтось каже:
Ваш голос був ...
Закоханість Софії в Молчаліна вводиться Грибоєдовим в оповідання набагато раніше появи Чацького і задовго до самовикриття Молчаліна. Читач ще не знає, що Чацький і Софія разом росли і дорослішали, що у Чацького були надії на вірність Софії отрочної любові. У першій же бесіді героїні зі служницею Лізою автор у вельми чуттєвих тонах описує ставлення Софії до свого мовчазного і відданому обранцеві:
Візьме пнруку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч проходить,
Рука з рукою, і очей з мене не зводить ...
Проте перше враження від романтичного жіночого образу досить оманливе. Молода героїня в традиційній комедії класицизму, як правило, грає нескладну і абсолютно однозначну роль. По ходу дії даного твору читач починає розуміти, що Софія не вписується в цю концепцію. Вже при зустрічі з Чацький немає і сліду тієї сентиментальної дівчини, вихованої на любовних французьких романах. З головним героєм розмовляє холодна московська дівчина, звикла до великосвітським манерам спілкування, що виключає будь-яку відвертість і навіть людську теплоту. Зовсім небагато часу проходить від вимученого: "Ах, Чацький, я вам рада" до гнівного, зі сталевим відтінком: "Не людина, змія!" Читач перебуває в замішанні. Яка істинна сутність героїні? Створюється враження, що Грибоєдов свідомо змушує невпинно вдивлятися в закрите вуаллю загадковості особа Софії і намагатися відповісти на питання, що не має відповіді.
Сцена непритомності Софії через преглупого падіння Молчаліна з коня знову вводить читача в оману. Тепер вже не можна сказати впевнено, що за цим стоїть. Чи то любов до Молчалину дійсно настільки велика і слова: "Ах! Боже мій! впав, вбився! "є крик душі, що б'ється пораненої птахом у клітці відчаю, чи то Софія вирішила просто дошкулити настирливому Чацькому, абсолютно безпідставно загордився себе володарем її думок і почуттів.
Навіть якщо Грибоєдов відвів Софії роль романтичної, закоханої натури, то й тут немає повної ясності. Чому вибір Софії - Молчалін? Так, з ним зручніше мати справу, його можна приручити, він слухняний і безропотен, "чоловік-хлопчик, чоловік-слуга". Але ж це виразно негативний персонаж. Причому, незважаючи на явну приналежність до "фамусовскому суспільству", і там він не заслуговує належної поваги: ​​"... на навшпиньках і небагатий словами", має тільки два таланти - помірність і акуратність. Він безроден і числиться по архівах. Така людина не пара дочки шановного московського пана. І Софія усвідомлює це. Тому саме тому вона вибирає Молчаліна, кидаючи виклик забобонам і безглуздим переконанням закостенілого московського суспільства. "Що мені чутка? Хто хоче, так і судить ", - кинута Софією репліка немов невидимою ниткою пов'язала її суперечливу натуру з образом Чацького, свідомо ставив себе в опозицію всім оточуючим і чатували на нього в кулуарах грибоєдовський комедії.
Але що якщо Софія майстерно грає більш підступну роль? Адже саме вона завела годинниковий механізм кульмінаційного моменту всієї комедії, ненароком кинув фразу: "Він не при своєму розумі", - характеризуючи Чацького. Як снігова куля, невблаганно зростає на розмір, лавиною сходячи зі схилу гори, слух став поширюватися серед членів "засланні-ського суспільства", привівши до розв'язки. Софія помстилася Чацькому за його від'їзд, багаторічні поневіряння? Або стала невинною жертвою конфлікту "старого" і "нового", а також зради з боку Молчаліна? Напевно, мине ще не один десяток років, а суперечки навколо справжнього обличчя героїні комедії Грибоєдова не вщухнуть.
І. А. Гончаров порівняв грибоєдовський Софію Фамусову з пушкінської Тетяною Ларіної: "... Вона у коханні своїй точно так само готова видати себе, як Тетяна: обидві, як у лунатизм бродять у захопленні з дитячою простотою". Напевно, їх об'єднує і унікальне положення в творах: явно належачи до якоїсь певної середовищі, вони все-таки стоять над усім, що відбувається і споглядають все, що відбувається. Вони - сильні представниці слабкої статі, і, поки "Мовчки-Ліни розкошують на світі", перетворюючи світ на царство темряви, саме вони роблять життя яскравішим, стаючи єдиним "променем світла в темному царстві".