Воропаєв В. А.
Декабристи - історична випадковість, що обросла літературою.
В. О. Ключевський
Мова піде про вірші Ф. І. Тютчева "14-е грудня 1825" ("Вас розбестило Самовладдя ..."), яке за життя поета не друкувався. Вперше він був опублікований в 1881 році в журналі "Російський Архів". На автографі, що зберігається в Російському державному архіві літератури і мистецтва (Москва), у правому верхньому кутку закреслена пагінація "9", зроблена синім олівцем рукою князя Івана Сергійовича Гагаріна. На звороті аркуша - автограф вірша "Вечір" з такою ж пагінацію - "10". Поноси князя Гагаріна, відомого політичного емігранта, старого знайомого Тютчева, прояснюють творчу історію вірші "14-е грудня 1825". Довгий час його автограф разом з іншими рукописами поета перебував у нього, а потім був переданий Івану Сергійовичу Аксакову. Це випливає з їх листування, опублікованій в тютчевською томі "Літературного спадщини".
14/26 листопада 1874 князь Гагарін писав Івану Аксакову з Парижа: "Рукописи Тютчева я дуже дорожу і, ймовірно, нікому б їх не поступився. Вам же я відмовити не можу - ви на них маєте більше прав, ніж я, їх місце в Москві, у ваших руках, швидше ніж в Парижі у мене. Крім того, мені дуже приємно виконати бажання шановного противника, видавця "Дня" та "Москви". Отже, всі вірші Тютчева, написані його рукою, що зберігаються в мене, вам належать " .
У відповідному листі від 24 листопада / 6 грудня 1874 Аксаков від щирого серця дякує князя за обіцянку передати йому рукопис віршів Тютчева: "Бачу, що інтереси російської літератури вам дороги як і раніше, що жваво в вас російське відчуття, що, поставлений особистою долею поза рідної землі, ви не розірвали з нею душевної зв'язку ". Тут же Аксаков говорить і про вірш "14-е грудня 1825": "З надісланих вами двох віршів одне, вважаю, відноситься до декабристів (" Вас розбестило самовладдя ... "), стало бути: писано в 1826 році, коли йому було 23 роки . Воно суворо у своєму вироку. Ні Пушкін, ніхто в той час, зі страху уславитися неліберальні, не наважився б висловити таке самостійне думку - і абсолютно щире, чуже будь-яких розрахунків, тому що, крім вас, до цих пір протягом майже п'ятдесяти років воно нікому не повідомлялося ".
Отже, вірш датується другою половиною 1826 року. Приводом для його написання послужило оприлюднення вироку у справі декабристів. Ось воно.
Вас розбестило Самовладдя,
І меч його вас вразив, -
І у непідкупному неупередженість
Цей вирок Закон скріпив.
Народ, цураючись віроломства,
Паплюжить ваші імена -
І ваша пам'ять для потомства,
Як труп в землі, поховала.
Про жертви думки безрозсудною,
Ви сподівалися, може бути,
Що стане вашою крові мізерної,
Щоб вічний полюс розтопити!
Навряд, димуючи, вона блиснула
На вікової громаді льодів,
Зима залізна дихнула -
І не залишилося і слідів.
Коментатори вірші одностайні в розумінні його сенсу. К. В. Пігарєв пише: "Здавалося б, Тютчев цілком на боці уряду: декабристи для поета -" жертви думки безрозсудною ", осмілилися зазіхнути на історично сформований лад. Однак у тому, що сталося, Тютчев винить не одних декабристів, але і свавілля "самовладдя". А для самого устрою в нього не знайшлося інших поетичних образів, крім "вічного полюси", "віковий громади льодів" і "зими залізної".
У тому ж ключі тлумачить вірш і В. В. Кожинов: "З першого погляду може здатися, що Тютчев тут" засуджує "декабристів. Насправді ж його позиція складна і багатозначна. Вже в першому рядку історична" вина "покладена на" Самовладдя ", яке в завершальній строфі постає в гранично похмурих тонах:" вічний полюс "," вікова громада льодів "," зима залізна ". Тютчев говорить про явною приреченості декабристів - і в цьому він історично прав: повстання вузького кола дворянських революціонерів було приречене на поразку. Точно так само прав він, кажучи про повну відірваності декабристів від народу ... Але Тютчев рішуче помилявся в одному: він вважав, що "потомство" забуде декабристів, а насправді вони стали прикладом для наступних поколінь революціонерів. У чудових останніх рядках поет зобразив самовіддану, "безрозсудний" героїзм декабристів, які віддали своє "мізерну кров", яка "димуючи ... блиснула на віковий громаді льодів".
По суті так само сенс вірша трактується і в новому Повному зібранні творів і листів Тютчева. У коментарі В. Н. Касаткіна відзначається "подвійність позиції автора по відношенню до декабристів": "Самовладдя" - розбещує сила, воно "вічний полюс", "вікова громада льодів", але зусилля діячів 14 грудня безплідні і історично безперспективні через їх нечисленності ("мізерної крові") і етичної недозволеності ("віроломства"), поет апелює до об'єктивності ("непідкупності") закону ".
Не важко помітити, що в подібних тлумаченнях вірші "самовладдя" (або свавілля самовладдя, що одне і те ж) тотожно історично сформованому строю, іншими словами - самодержавству. При цьому залишається незрозумілим, як Тютчев, переконаний монархіст, противник будь-яких революцій, міг покласти хоча б і частину провини на самодержавство, співчувати грудневого бунту. Політичні погляди поета добре відомі. Як свідчив той же Іван Аксаков, самодержавство визнавалося Тютчева "тою національною формою правління, поза якою Росія поки не може вигадати ніякий інший, не зійшовши з національної історичної форми, без остаточного, згубного розриву товариства з народом".
А. Л. Осповат, присвятив вірша "14-е грудня 1825" спеціальну статтю, здавалося б, вносить важливе уточнення: "Вас розбестило Самовладдя ..." аж ніяк не рівнозначно судженню: "Вас спровокувало на бунт самодержавство". На думку дослідника, "політичний противник" декабристів і Тютчева - "не самодержавство як таке, але" самовладдя ", то є деспотизм".
Однак подібне уточнення не привносить нічого нового в з'ясування сенсу вірші. "Розбещують" самовладдя (свавілля самодержавства) - подвигнув декабристів на бунт. І "меч" цього самовладдя вразив бунтівників. Залишається все та ж "подвійність" відносно Тютчева до декабристів. І. Непомнящий в недавній роботі, присвяченій літературних джерел вірша, приходить до висновку: "Історичний мислитель, Тютчев, погоджуючись з декабристської критикою самодержавно-кріпосницької дійсності, не може погодитися з тими беззаконними засобами зміни політичного ладу, які обрали змовники".
Між тим, для сучасників поета сенс вірша не містив у собі ніякої подвійності. За словами Івана Аксакова, "воно суворо у своєму вироку". Пам'ять про декабристів - "як труп в землі поховала". Ми до цих пір не знаємо точного місця поховання страчених декабристів. Видавець "Російського Архіву" Петро Бартенєв зауважив: "... в Ярославлі народ кидав мерзлій брудом у декабристів, що дало привід Ф. І. Тютчева до віршів:" Народ, цураючись віроломства, паплюжить ваші імена ".
Здається, що головна думка вірша укладена в його першому рядку, точніше, в слові "самовладдя". У сучасному академічному словнику російської мови наводяться два значення цього слова: 1. "Одноосібна, необмежена влада (правителя, государя), а також система державного управління, засновану на такої влади; самодержавство". 2. "Схильність панувати, наказувати, підпорядковувати всі своїй волі, владолюбство, владність". Приблизно так само розумілося дане слово і в епоху Тютчева. Візьмемо, наприклад, словник мови Пушкіна. Там зазначено: "Самовладдя - нічим не обмежена влада, деспотизм". Як приклад такого слововживання наводяться знамениті рядки з вірша "До Чаадаєву" (1818):
Товариш, вір: зійде вона,
Зірка привабливого щастя,
Росія вспрянет від сну
І на уламках самовладдя
Напишуть наші імена!
У даному випадку слово "самовладдя" близьке за значенням до поняття "самодержавство". Зате в оді "Вільність" (1817) Пушкін говорить не про самодержавство, а якраз про самовладдя (деспотизмі), уособленням якого є Наполеон.
Самовластітельний Лиходій!
Тебе, твій трон я ненавиджу,
Твою погибель, смерть дітей
З жорстокої радістю бачу.
До Французької революції Пушкін, як відомо, ставився негативно (див. елегію "Андрій Шеньє"), як, втім, і до бунту взагалі ("Не дай Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний"). На думку поета, влада має спиратися на Закон.
Владики! Вам вінець і трон
Дає Закон - а не природа;
Стоїте вище ви народу,
Але вічний вище вас Закон.
Цар, монарх перший повинен схилитися перед вічним Законом, мати смирення перед Промислом Божим. Якщо ж він стає самовладним тираном, то порушує законність самодержавства свого, благословенного при коронації Богом. Це несе біду тим, над якими він поставлений, і йому самому. Він робиться жертвою повстання, змови.
І тепер вчитеся, про царі:
Ні покарання, ні нагороди,
Ні дах темниць, ні вівтарі
Не вірні для вас огорожі.
Схиліться першим главою
Під покров надійну Закону,
І стануть вічної вартою трону
Народів вільність і спокій.
Пушкін навіть в ранній "волелюбною" ліриці (віддавши данину своєму часу) був дуже поміркованих поглядів. В оді "Вільність" немає нічого революційного, крамольного. Подібні думки висловлював сам Імператор Олександр I. Питання, однак, полягає в тому, як розуміти Закон. Епоха Просвітництва висунула ідею закону, не пов'язаного з Божим задумів. Такий "Суспільний договір" Жан-Жака Руссо. На думку французького філософа-просвітителя, люди укладають договір між собою і йому підкоряються. І ніби все повинно бути добре. Таке матеріалістичне розуміння закону неприйнятно для російської людини, що має православне улаштування душі. Закон тільки тоді твердий і непорушний, коли встановлений згори, не людьми. Тоді не небезпечно таким законом і монарху підкоритися. Бо в цьому законі він підпорядковується Божій волі. З іншого боку, Французька революція показала, наскільки вразливий буває той суспільний договір, який створений людьми, упоєний самовладдям, які прагнуть підкорити інших своїй волі.
Таке розуміння "самовладдя" знаходить підтвердження в пушкінському вірші "Анчар" (1828). Анчар - древо отрути, джерело смерті, прокляття природи.
Природа спраглих степів
Його в день гніву породила,
І зелень мертву гілок
І коріння отрутою напоїла.
Але самого дерева не можна звинувачувати в тому, що воно несе зло. Це допущу Творцем природи. Нікому, крім людини, Анчар не загрожує бідою:
До нього і птиця не летить,
І тигр не йде ...
Людина - ось істота, хоча і створене Богом, але наділене самовладдям, тобто свободою волі. І. І. Срезневський у словнику давньоруської мови вказує: "Самовладдя - вільна воля". У православній аскетиці під "самовладдям" розуміється властива людині як розумного суті здатність свідомого вибору між добром і злом. Якщо він ще має владу і над іншими людьми, то не завжди з честю витримує це випробування.
... Людину людина
Послав до Анчар владним поглядом,
І той слухняно в дорогу потік
І до ранку повернувся з отрутою.
А цар тим отрутою наситив
Свої покірлива стріли
І з ними загибель розіслав
До сусідів в чужі межі.
У чернетці думку Пушкіна виражена ще чіткіше: "Послав до Анчар самовладно". Джерело зла - самовладно воля людини. Словник мови Пушкіна зазначає: "самовладно - на власний розсуд, сваволі, самовільно". Самовладно у Пушкіна може надходити не тільки цар, але і розбійник. Словник подає приклад такого слововживання з "Капітанської дочки": "Зграї розбійників злодействовать всюди; начальники окремих загонів самовладно карали і милували ..."
У цьому - пушкінському - контексті слід, як нам здається, розуміти і сенс вірша "14-е грудня 1825". Прояснити його допомагає стаття Тютчева "Росія і революція", написана по-французьки і вперше надрукована в Парижі в 1849 році. Тут, зокрема йдеться: "Людське я, яка бажає залежати лише від самого себе, не визнає і не приймає іншого закону, крім власного волевиявлення, одним словом, людське я, що заміняє собою Бога, звичайно ж, не є чимось новим серед людей ; новим стає самовладдя человечес-кого я, зведена в політичне і суспільне право і прагне з його допомогою опанувати суспільством. Це нововведення і отримало в 1789 році ім'я Французької революції ".
Та ж думка звучить і у вірші Тютчева "Наполеон":
Син Революції, ти з матір'ю жахливої
Відважно в бій вступив - і знемігся в боротьбі ...
Не здолав її твій геній самовладний! ..
Бій неможливий, праця марна! ..
Ти всю її носив у самому собі ...
Таким чином, Тютчев намагається визначити духовні причини революції. Її ідея полягає в "самовладдя человечес-кого я, зведеного в політичне і суспільне право". Саме в цьому сенсі і вживається слово "самовладдя" у вірші "14-е грудня 1825". Іван Аксаков, що близько знала Тютчева і написав його біографію, зазначав, що "в його писаннях з самих ранніх років виражалася чудова самостійність і єдність думки". Розбещені "самовладдям людського я" ("Вас розбестило Самовладдя ..."), декабристи носили кару самі в собі ("І меч його вас вразив ..."). За Тютчеву, причина бунту і загибелі декабристів по відношенню до них не зовнішня - самовладдя (самодержавство), а внутрішня - прагнення поставити владу власного "я".
"Самовладдя" у Тютчева багато в чому розуміється як "прагнення влади" - бажання панувати. Тут знову доречно згадати Пушкіна:
Владико днів моїх! дух неробства сумній,
Любоначалія, змії прихованої цього,
І пустослів'я не дай душі моїй
("Батьки пустельники і дружини непорочні ...", 1836).
У словнику мови Пушкіна наводиться лише одне значення слова "прагнення влади" - "владолюбство, прагнення панувати над іншими". Але пристрасть Любоначалія різноманітна. Це не тільки владолюбство, але також винесення і гордість. Воно (прагнення влади) прямо суперечить євангельської заповіді: "Хто хоче між вами бути, хай буде слугою він вам і хто хоче між вами бути першим бажає, нехай буде він вам за раба" (Мф. 20, 26 - 27). Порушення Адамом і Євою заборони, накладеного Богом, не було простим непослухом. "І ви будете, як боги", - сказав їм змій у спокусу (Бут. 3, 5). Ось де лежить витік самовладдя повсталих декабристів.
Що стосується другої строфи вірша, то її образи - "вічний полюс", "вікова громада льодів", "зима залізна" - пов'язані з символікою російської державності. Навпаки, танення снігу, льоду символізували в ту епоху революцію. За Тютчеву, декабристи спокусилися на корінні закони російського життя, на яких трималася Російська Імперія, і тому їх безрозсудний бунт був приречений: "І не залишилося і слідів".