Ананічев А. С.
Біля річки-Москви, на півдні столиці, золотими цибулинками куполів виблискують на сонці храми Свято-Данилова монастиря. Дивлячись на білосніжні монастирські собори та фортечні стіни з вежами, увінчані загостреними залізними шапками, скажеш, що ця обитель найдавніша в Москві? Але ж так воно і є.
За воротами чоловічого монастиря час завмирає. Всі глухіше передзвонюються трамваї і шелестять шинами вічно поспішають автомобілі. Метушлива московська життя розбивається об міцні, не такі вже високі, з вузькими бійницями монастирські стіни. Як би не мінявся світ навколо - в старовинних намолених храмах, як і раніше мерехтять невгасимі лямпадки перед ликами святих угодників Божих, потріскують свічки, здригаючись золотистими вогняними пелюстками, підносяться старанні чернечі молитви про богохранимого країні нашої Російської, владу та воїнство її, про всяку душу християнської , в "милості і допомоги Божої потребує".
У далекому 1282 заснував знаменитий монастир святої і благовірний князь Данило Московський, молодший син непереможного Олександра Невського. На південь від Кремля, там, де невелика річечка Хлуденец зустрічалася з повноводною річкою Москвою, перший Московський князь заклав першу в Москві святу обитель. Неподалік від монастирських стін стелилася на південь, у осоружний Золоту орду вторована дорога. Монастир, що встав на південному рубежі Москви, молитвою оберігав Русь від набігів кочівників.
Насамперед майстровиті теслі на березі Москви-ріки швидко і добре склали храм в ім'я святого Даниїла Стовпника (1) - небесного покровителя Даниїла Московського. Навколо храму одна за одною, наче гриби з-під золотистої нападниці листя, виросли чернечі келії, де оселилися працьовиті ченці.
Монастир розширювався, слава про нього збільшилась. Прочани з віддалених російських земель поспішали в святу обитель віддати хвалу Цариці Небесної, помолитися за страждає Вітчизна і подякувати Творця за те, що править ними боголюбивий і мудрий князь.
Святий збирач землі Руської - князь Данило часто приїжджав в обитель для молитви і духовних бесід з сивочолим старцями та й просто відпочити від мирської суєти. І ось коли на самому початку березня 1302 князь захворів, відчувши наближення кінця, у своєму монастирі прийняв він чернечу схиму.
Заповів себе поховати князь не в храмі, а на звичайному монастирському кладовищі, серед могил простих ченців. Княже серці і на смертному одрі дихало лагідністю і смиренням.
Слідом за представився до Господа князем, почав правити Московськими землями син Данила Іван Калита. У його правління розрослася Москва, зміцнювалася працьовита Русь. А ось Данилов монастир непомітно збіднів і заріс травою. Ченців в 1330 році за князівського велінню перевели в Кремль, у новий монастир - Спасо-Преображенський на Бору.
Незабаром про Даниловому монастирі нагадувало лише невелике село Даниловское та парафіяльний храм на честь преподобного Даниїла Стовпника. На розрослося, тепер вже сільському кладовищі, загубилася непримітна могила князя Данила. Але Богу було угодно, щоб пам'ять про святого князя зберігалася у віках.
А почалося все з того, що на скромній княжої могилі стали відбуватися дива! І після того, як видужав від страшної хвороби купецький син, цар Іван Грозний наказав відродити на півдні Москви древню обитель.
При другому царя з династії Романових, Олексія Михайловича, Московський князь Данило був прославлений Російською Православною Церквою в лики святих. 30 серпня 1652 нетлінні мощі князя-миротворця за наказом царя і патріарха Никона урочисто при збігу величезного числа прочан поклали для поклоніння в храм Святих отців семи Вселенських Соборів ...
Що ж, дорогий читачу, тричі перехрестивши чоло хресним знаменням, увійдемо в білосніжний храм.
Собор, який прийняв під свої склепіння благодатні мощі князя Данила, освятили 18 травня 1561. Цар Іван Васильович з царевичами і митрополитом Московським і всієї Русі Макарієм брали участь у священному обряді. Перш у всій Православної Церкви не зводилися храми з таким присвятою. Головний собор Свято-Данилова монастиря двічі перебудовувався. Той двоповерховий храм, який зберігся до наших днів, склали російські умільці в 1729 році.
Нижній боковий вівтар храму названий на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Це свято, що відзначається 14 жовтня, свято шанується в Росії, нагадуючи православним про чудесні події Х століття. Одного разу в переповненому Влахернському храмі Константинополя святий Андрій, Христа ради юродивий, разом з учнем Єпіфаній побачив о четвертій годині ночі осяяну чудовим сяйвом Царицю Небесну. Над головами віруючих Пресвята Богородиця розпростерла променисте покривало, оберігаючи християн від ворогів видимих і невидимих.
Свято Покрови навіть Грецької Церквою не відзначається з такою радістю і торжеством, як Церквою Руської. Не випадково, святий благовірний князь Андрій Боголюбський ще в 12 столітті на честь Покрова Богородиці побудував на березі неквапливою Нерлі дивовижний храм, немов відбив у собі трепетну душу Русі.
У лівому кутку Покровського храму - дерев'яна усипальниця. Під покровом її мерехтять вогняні квіти невгасимих лампад. Тут спочивають мощі Даниловського чудотворця - Преподобносповідник Георгія. Про долю його необхідно розповісти.
***
Народився Герасим Дмитрович Лавров у селянській благочестивій родині в 1868 році. У юності загорівся він бажанням стати ченцем. І в тридцять один рік в знаменитій Оптиної пустині послушника Герасима постригли в чернецтво з ім'ям Георгій. Через п'ятнадцять років ієромонаха Георгія звели в настоятелі Мещовского Георгіївського монастиря. А на початку кривавої російської смути більшовики заарештували ченця і засудили до розстрілу. Однак розстріл, не без Божої допомоги, змінився п'ятьма роками в'язниці.
Мужністю і терпінням надихав нещасних в'язнів інок Георгій в Бутирській і Таганської в'язницях. Багато ув'язнених побажали стати його духовними чадами.
Вийшовши в 1922 році з в'язниці, убога Георгій прийшов в Данилов монастир, знайшовши нетлінну славу серед москвичів за глибоке смирення, прозорливість і незвичайний дар любові.
Незабаром - новий арешт, посилання в жаркий Казахстан. У 1932 році після тяжкої хвороби старець мирно преставився Бога. Але за страждання, праведне життя і чудотворення архімандрита Георгія зарахували у 2000 році до лику святих. Пам'ять його звершується 21 червня (4 липня) і в день святкування Собору новомучеників і сповідників Російських.
***
Усипальниця святого князя Данила знаходиться на другому поверсі храму Святих отців семи Вселенських Соборів. У роки жорстоких гонінь на Православну Церкву нетлінні мощі засновника монастиря, родоначальника всіх Московських князів, загубилися. Але в 1986 році велика радість відвідала відновлюється обитель - з далекої Америки передані монастирю частки мощей благовірного князя ... Повернувся, повернувся в монастир святої засновник, відважний і мудрий господар Москви - князь Данило!
З благоговінням підійдемо до нетлінних святинь славного засновника Московської держави, помолимося за спасіння душ наших і Вітчизни Російської.
Як же вийшло, що Москва за князя Данила з нікчемного малого спадку раптом перетворилася на сильне і багате князівство? Невже князь Данило розширив межі московські хитрістю і частими війнами? Ні. Хоча вважався Данило відважним воїном, міцно тримався в сідлі, оголював свій меч він не часто.
Коли рязанський князь Костянтин привів до Москви орди кочовиків, Данило, хоча і розбив ущент військо Костянтина, надав милість переможеному. Полонений Костянтин жив у Москві в княжому теремі, немов довгоочікуваний гість. Йому надсилалось частування з княжого столу і відплачувалися належні почесті.
Далеко дивився Данило. Бажаючи укласти з Рязанню міцний мир, Московський князь вже в ті далекі роки відстоював не особисті, а загальнодержавні інтереси. Тільки єдина Русь захистить себе від будь-якого ворога. Тільки спільно з іншими руськими князівствами можна упокорити степовиків.
Перемога над рязанським князем відкрила безкорисливе чисте серце святого Даниїла Московського. Заповажали Данила і російські князі. І ось в 1302 році на Русі відбулася подія, що здивувало багатьох. Рідний племінник Даниїла Московського, переяславський князь Іван Дмитрович, помираючи бездітним, заповідав Переяславське князівство своєму коханому дядька Данила. До малого Московського князівства без всякої боротьби і кровопролиття відійшло одне із самих багатих і сильних володінь.
Народ, бачачи друк обрання Божого на Московському князя, нарік Данила "Богоснабдімим". Про нього говорили: "За благочестя і безкорисливість посилає Господь учинив Своєму все необхідне. Праведне насіння його полюбив Бог, благословив йому царювати з покоління в покоління".
Московське князівство, дійсно, відразу стало ширший, багатолюдні і багатше таких значних російських володінь, як Володимирське або Тверське.
Сучасники називали святого Даниїла Московського громадянином Небесного Вітчизни. Незлобивий, лагідний і смиренний, мудрий і відважний князь з'явився засновником Московського князівства і всієї держави Російської. Чи міг хто-небудь інший стати батьком Російських земель, названих благочестивими нашими предками Престолом Пресвятої Богородиці? Думаю, що ні. Бо велика духовна місія готувалася понад Москві. І тільки чисті серцем, подібно до святого князя Данила Московського, які бачили в земних випробуваннях Божественне позосталась постанова, призиваються на високе служіння Богові, своїй Вітчизні і народу ...
Доріжки, вимощені каменем, ведуть гостей монастиря до невеликої каплички, що стоїть навпроти головного входу в святу обитель. "Сталося тисячоліттю святого Хрещення Русі" - написано на одній стороні каплиці по церковно-слов'янському. З іншого ж читаємо: "Призри Боже на нові люди Твоя і утверди в них віру праву".
... Так, диво з див, що до святкування 1000-річчя святого Хрещення Русі припинилося гоніння на Церкву в нашій країні! І першим повернули віруючим напівзруйнований Свято-Данилів монастир. Сталося це знаменна подія в травні 1983 року.
Праворуч від каплиці - величний Троїцький собор, побудований архітектором О.І. Бове в 1833-1836 роках. Великоваговий собор, з південного, північного і західного фасадів прикрашений колонами, має боковий вівтар Зачаття праведної Анни і преподобного Алексія, чоловіка Божого.
Незадовго до революції в Троїцький храм 30 серпня 1917 перенесли мощі святого князя Данила. Молільників тоді зібралося стільки, що навіть монастирський двір не міг вмістити всіх. Так завжди буває, у дні заворушень і лих пом'якшуються серце і душа, і люди частіше згадують про Бога.
У лютому 1923 року в Троїцькому храмі під час проповіді єпископа Феодора (Поздеевского) у храмі сталося хвилювання. Усі раптом стали показувати на Царські врата. Навіть владика Феодор озирнувся і побачив ... схимника! Не впізнати його було не можна. Князь Данило благословив молільників і зробився невидимим ...
Неподалік від Троїцького собору - будівля Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату. А якщо пройти трохи далі, біля західної стіни побачимо резиденцію Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II. Але вхід туди дозволений не кожному.
Тихо й затишно в доглянутому монастирі. Здається, що так було завжди. Насправді ... Монастир виявився під замком у 1930 році. У стінах святої обителі розмістилося виправний заклад для малолітніх злочинців. Троїцький храм пристосували під склад для зерна ...
Двадцяте століття принесло російському народу печаль і небувалі випробування. У країні, довгий час служила оплотом Вселенському Православ'ю, кров християн полилася рікою. Сотні тисяч російських людей постраждали за Христа, але не відреклися від Нього. Серед мучеників Христових - ченці Данилова монастиря.
Настоятеля обителі архієпископа Федора войовничі богоборці розстріляли в Іванівській в'язниці в жовтні 1937 року (біля північної монастирської стіни знаходиться могила новомученика).
На землі обителі аж до приходу до влади атеїстів дбайливо охоронялося давнє кладовище. Але глибокий сон спочилих християн, серед яких були видатні церковні діячі, митці слова - Микола Гоголь, Микола Мов, російські філософи - Олексій Хомяков, Юрій Самарін - потривожили в перші роки радянської влади безбожні гробокопачі. Останки знаменитих людей, як, наприклад, Миколи Гоголя, перезахоронював на московських кладовищах. Для інших же покійних копалися великі братські могили ...
Данилов монастир завжди славився дзвоном. До революції вісімнадцять дзвонів висіло на монастирській дзвіниці, що відновлено нині над вхідними брамами. Дзвони підбиралися один до одного за тембром і звуку не одне століття. Два найстаріших дзвони, подарованих монастирю царем Феодором Олексійовичем, дзвонили ще в 1682 році.
У 1917 року американський промисловець Чарльз Крейн викупив дзвони у радянського уряду і подарував Гарвардському університеті ... Всі ми сподіваємося, що данилівські дзвони повернуться в Росію, займуть колишнє місце на дзвіниці з церквою Симеона Стовпника, і будуть, як у давнину, радісним передзвоном оголошувати московські околиці, збирати народ православний на молитву.
Поки жива пам'ять про святого і благовірного князя Данила Московському, поки горять свічки перед нетлінними мощами милостивого господаря російської столиці - б'ється серце Москви. А, значить, жива Росія ... Князь Данило нам з тобою, дорогий читач, заповідав своє місто. Будемо ж гідними спадкоємцями!
Примітки
1. Преподобний Даниїл Стовпник (пом. 489 р.), з дванадцяти років присвятив себе подвигам чернечого життя, провів на голому камінні (стовпі) в безперервній молитві, далеко від людей, довгих тридцять років.