Мощніна Л.А.
Велика французька революція справила корінні зміни в усій суспільно-політичного життя країни. Не стала винятком і армія. До цього часу відноситься створення нового, революційного війська і нових принципів ведення війни. Велике значення в цьому процесі відіграла військова діяльність Антуана Сен-Жюста - депутата Національного Конвенту. Саме він став засновником інституту комісарів, провідником соціальних реформ в армії, разом зі своїми колегами цілеспрямовано забезпечував ведення військових дії. Однак, вона ж сприяла створенню легенди про Сен-Жюст. Блиск його прокламацій, швидкість, з якою він приймав рішення, непримиренності у принципових питаннях, швидко відновлене становище сил армії - все це сприяло тому, що ще за життя ім'я Сен-Жюста було оточене ореолом слави і легенди. Історики, замість того, щоб звернутися до документів, покладалися на перекази, ще більш перебільшуючи і посилюючи їх. Наприклад, у Мішле можна прочитати: "Сен-Жюст з'явився не як народний представник, а як король, як бог. Одягнений величезною владою над двома арміями і п'ятьма департаментами, він здавався ще більш величним і відважним, ніж був насправді. У всьому , що він писав або казав, в самих незначних його вчинках, у всьому проявлявся герой ..."( 1) Героєм зробили Сен-Жюста і вітчизняні історики, так би мовити, "лицарем без страху і докору". А був він, однак, не богом і не тираном, а послідовним революціонером, узгоджувати свої дії зі своїми принципами, людиною рішучою, часто безпринципним. Йому, як і всім властиво помилятися було, і промахи не проходили дарма. Сен-Жюст залишився сином свого часу і не до чого робити з нього легенду, навіть якщо його дії та ідеї послужили в майбутньому обгрунтуванню "сталінському тероризму XX століття" (2) (за Камю) або установі інституту комісарів в Радянській армії.
Коли в 1792 році почалася війна, в Європі панувала думка, що французька армія буде розбита миттєво, а прусським і австрійським солдатам доведеться лише приємна прогулянка по Франції. Ніхто не передбачав, проте, що ця війна триватиме без перерви 23 роки, і що перш ніж Франція буде переможена, її армія побуває мало не в усіх столицях Європи.
Погану думку про французької армії було засновано головним чином на досвіді Семирічної війни, коли вона дійсно показала себе зовсім не з кращого боку. Армія тоді складалася з лінійних військ, що служили за наймом і рекрутів, причому останні набиралися як серед французів, так і серед іноземців. Нижчу частина офіцерського корпусу становили люди, які вміли керувати і пройшли спеціальне навчання. Слабкою стороною армії було вище командування. Його складали люди, абсолютно не знайомі з військовим мистецтвом і зобов'язані своїм призначенням виключно милостям двору. Також була поширена система купівлі офіцерських посад. У 1781 році вийшов наказ, за яким всі особи недворянського, "низького походження", виганяли з офіцерського складу. Виняток склали тільки артилерійські та інженерні війська, в яких частина офіцерів становили вихідці з буржуазії, які мають спеціальну військову освіту.
Напередодні Революції у Франції була зроблена реформа з метою поділу країни на 17 військових округів, а всієї армії на 21 дивізію з постійним штатом і складом штабу. Крім того, були введені досить досконалі для того часу рушниці з вигнутим прикладом замість прямого і удосконалено артилерія, почали використовувати полегшені лафети для кращого маневрування в бою. Однак, до 1789 реформи не були завершені.
З Великою французькою революцією пов'язане створення масової буржуазної армії. У перший період Революції (1789-1792) - продовжувала існувати королівська наймана армія, а провінційні війська скасували у березні 1791 року. Була ліквідована і королівська гвардія.
Вже в 1789 році революціонерами створюється своя Національна гвардія. У перші місяці вона лише підтримувала армію в її боротьбі з грабіжниками і допомагала в охороні хлібних зборів, що прямували в міста.
Декрет від 1 січня 1791 знищив особливу назву частин і скасував різницю між французькими та іноземними полками. Щоб збільшити склад і забезпечити постійне поповнення лінійних військ, декрет від 28 січня ввів добровільний набір 1000 тис. допоміжних військ auxiliaires призначених для того, щоб поповнювати ряди армії в міру необхідності (3).
Національні збори досить прихильно дивилося на поширення революційного духу в армії. Після спроби втечі Людовика XVI, еміграція офіцерства, особливо вищої, позбавила армію майже всього командного складу, а солдати звільнилися від присяги у вірності монарху. У вересні 1791 року був виданий декрет про заміщення офіцерських посад. Нижчі офіцери замінялися унтер-офіцерами. Відбулося часткове заміщення і вищих посад примкнули до революції офіцерами (4).
Військова загроза з боку Австрії і Пруссії в вересні 1791 року викликала необхідність значно збільшити чисельність армії шляхом створення "національного батальйону волонтерів" - постійної добровільної армії. Волонтери вербувалися на один рік, з кожним з них полягав контракт. Їх організація обмежувалася батальйонами і ротами. Волонтери служили тільки в піхоті.
Сталося і новий поділ армії. Декрет від 14 грудня 1791 розділив Східний фронт на Північний, під початком графа Рошамбо, Центральний маркіза Лафайета і Рейнський Люкнера. 20 квітня 1792 Національні збори оголосило війну королю Угорщини і Богемії. Молодий революційної армії належало довести на ділі, чого вона варта. І перший досвід виявився таким сумним, якого не чекали навіть найпохмуріші песимісти. Під час атаки солдати несподівано з криками про зраду кидалися тому, залишивши Владиславу запаси озброєння та провіанту. Над військовою дисципліною необхідно було ще багато працювати.
Справи на фронті йшли все гірше й гірше. На початку липня 1792 на Рейні з'явилася прусська армія під командуванням герцога Брауншвейзького. Разом з нею йшов корпус французів-емігрантів на чолі з принцом Конде. Австрійські сили в Бельгії значно зросли. Люкнер відводить Рейнську армію до Ліаллю і Валансьенн. До німецьких державам приєдналося також Сардінське королівство і рушив війська до французьких кордонів. Над країною виникла безпосередня загроза інтервенції. У зв'язку і цим, 11 липня 1792 Національні збори прийняли декрет, що оголошує, що вітчизна в небезпеці (5). Усі громадяни, здатні носити зброю і служили в Національній гвардії з цього декрету були оголошені в стані постійної активної служби. 30 липня 1792 герцог Брауншвейгський покинув Кобленц і повів війська коаліції до французьких кордонів .. ядро його військ складала прусська армія, що рухається до прикордонних фортець Лонгві і Вердені з тим, щоб, взявши їх, почати наступ на Париж.
На правому фланзі перебували війська австрійського генерала Клерфе, що наступали на Седан. На лівому фланзі союзної армії діяв корпус князя Гогенлое, що наступав на Мец і Тіонвіль. Французькі війська, що стояли на кордонах (армії Люкнера, Лафайета, Бірона), не поступалися військам коаліції ні в чисельності, ні в озброєнні (ок.78 тис.), але були дезорганізовані відступами і втечею багатьох офіцерів. Новим командувачем Дюмурьє і Келлерманн був потрібен час, щоб перегрупувати свої сили і навести хоча б елементарний порядок в частинах. Проте, майже відразу "фейянскій" муніципалітет міста здав ворогу Логві, майже те саме сталося і з Верденом.
Жирондистскому уряд вирішив перенести місцеперебування зборів і королівської сім'ї в Тур чи Блуа, але Національне збори підтримали Дентона, вирішивши захищати Париж будь-якими засобами.
Скликання Конвенту і проголошення республіки збіглися з повним провалом австро-прусського походу на Париж, прийнятого з метою відновлення абсолютної монархії у Франції.
Коли капітуляція Лонгві і Вердена відкрила ворогові дорогу всередину країни, революційна армія поспішила йому назустріч. Головним об'єктом прусського нападу, що почався 20 вересня, стала армія Каллермана, що зайняв вигідні в тактичному відношенні позиції на лінії висот схід невеликого селища Вальмі, звідки її не змогли вибити. Через десять днів прусська армія, у якої скінчилися продовольство і боєприпаси, була змушена почати відхід до кордонів.
Через 2-3 тижні здали без бою Верден і Лонгві. Генерал Монтеск'ю у вересні та жовтні завоював Савойю. Для наступу в області Верхнього Рейну була створена Вогезський армія на чолі з генералом Кюстіна, ветераном Семирічної війни і війни за Американську незалежність. Вона зайняла Шпеєр, Вормс і Майну. Дюмурьє вів наступ на Бельгію, яку зайняв 28 листопада 1792.
Так скінчився перший період війни. Французькі солдати впоралися з тими завданнями, які поклала на них історія. Тим не менш, організація армії залишала бажати ще дуже багато чого. Все це чудово розуміли генерали і військові міністри. Потрібно було щось зробити, щоб солдат, здатних на раптовий порив, що вміють несподіваним натиском перекинути ворога, брати фортеці і завойовувати цілі країни, перетворити на грізне військо, здатне перемагати завжди. Коли в Парижі почали про це думати, то все частіше і частіше почали повертатися до думки, яка колись виникла у Національних зборах. Нарбон тоді висунув ідею злити старі лінійні полки з волонтерськими батальйонами. Щоб краще управляти всіма військовими справами, Конвент створив спеціальну комісію (Комітет загального захисту), якою були доручені питання оборони. 28 січня 1793 Сен-Жюст вперше брав участь у дебатах з цього питання в Конвенті. Виступаючи, він застерігав уряд від надмірного посилення і автономізації військової влади, заявивши, що необмежене могутність полководця може стати згубним для республіки. Він стверджував, і Конвент погодився з його думкою, що "в країні повинна бути одна воля - воля обранців нації, стосовно якої будь-яка військова адміністрація і військова влада позбав підпорядкування інстанції, зобов'язана безумовним покорою суверену" (6). 7 лютого в Конвенті виступив голова Комітету захисту з пропозицією амальгами. 12 лютого Сен-Жюст з трибуни Конвенту підтримав і розвинув цю ідею. Він запропонував, щоб два батальйони волонтерів об'єдналися з одним лінійним в полубрігаду, в якій солдати обирали самі до 2 / 3 командирів. "Якщо ми звернемося до принципу, що обгрунтовує право солдатів на вибори, то він такий: ніхто, крім самого солдата не оцінить краще поведінка, відвагу і характер тих, з ким він служить" (7). На думку Сен-Жюста, волонтери повинні передати лінійним громадянську доблесть, отримавши натомість майстерність і дисципліну: "Перемога залежить від республіканського духу армії. Єдність республіки вимагає єдності армії: у Батьківщини тільки одне серце ..."( 8). Ця промова була захоплено прийнята, доповідача відзначили й оцінили. При першій же можливості його використовували для відповідального доручення, пов'язаного з війною. 24 лютого Конвент оголосив призов 3000 тис. бійців. Набір розподілявся по департаментам. Хоча він вважався добровільним, останні відповідали за число бійців і у випадку недостачі повинні були заповнити її. Можна було заздалегідь припустити, що при наборі виникнуть труднощі. Щоб зломити опір департаментів, Конвент послав туди своїх членів, одягнених дуже широкими повноваженнями. У їх числі опинився і Сен-Жюст, а його напарником став Ж. Девіль, старий знайомий, у якого Антуан жив під час навчання в Реймсі. Вони виїхали з Парижа 9 березня. Заночувавши в Шато-Тьєррі, комісари розраховували через Реймс дістатися до Ретель, звідти через Рокруа і Живе спуститися в долину Маасу і проїхати вздовж лінії Шарлевіль - Мезьєр - Седан. Це познайомило б їх з ходом набору волонтерів та ввело в курс справи щодо інших проблем: підготовки фортець, постачання армії і т.д. Усього цей департамент повинен був поставити 2966 бійців з шести дистриктів: Шарлевіль, Гранпре, Ретель, Рокруа, Седан і Вуазен, пропорційно населенню кожного з них. Проїхавши через Рокруа, Живе і Ретель, комісари побачили, що набір зроблений, але немає зброї і не вистачає спорядження. "Молоді люди рвуться під прапори, а їх ще немає" (9), - говорив комісарам мер Ретель. А потім Сен-Жюст і Девіль виявили, що з продовольством справи йдуть ще гірше. Ретелуа і Порса славилися раніше своїм тваринництвом, а тепер домашньої птиці не було майже зовсім, скотина худою і нечисленної, а її господарі виглядали ще гірше. У Живе фортеця виявилася неготовою до оборони. Більшість укріплень, зруйновано колись, не були відновлені. Гарнізон втратив бойовий вигляд, вартова служба була відсутня, всюди траплялися п'яні солдати і офіцери. Начальник гарнізону і комендант фортеці вели себе зухвало і заявили, що виконують наказ військового міністра Бернонвіля і головнокомандуючого генерала Дюмурьє (10). Пізніше в Ельзасі Сен-Жюст за подібну поведінку буде наказувати розстрілювати таких людей перед строєм без суду і слідства. Але зараз, незважаючи на свої повноваження, він не прийняв жодних дисциплінарних заходів ні в Живе, ні в Мезьєр, ні в Седані, де зіткнувся з подібними фактами.
Тим часом до комісарів дійшли вісті з інших департаментів: в Вандеї спалахнув контрреволюційний заколот, в Манікуле були по-звірячому закатовані 500 національних гвардійців і мирних жителів, які співчувають революції. У Страсбурзі ассігнати впали майже до половини номінальної вартості. У Ліоні відкрито готувалася громадянська війна: був закритий місцевий якобінський клуб, зруйнована статуя і спалено "дерево свободи". 20 березня комісари прибули до Гранпре. Там їх місія виявилася несподівано перервана. Від натовпів біженців вони дізналися про поразку республіканської армії 18 березня під Кірвенденом. 1 березня австрійський головнокомандуючий герцог Кобурскій завдав несподіваного удару по французам в районі Рура. І республіканська армія стала відступати по всьому фронту. У короткий термін була залишена Голландія і значна частина Бельгії. Війна стрімко поверталася до рубежів Франції. Сен-Жюст і Девіль вирішують перервати місію і повернутися у Конвент.
Виникає питання: чому той, кого історики охрестили "людиною дії" не провів в Арденнах майже ніяких заходів, за винятком дозволу на продаж невикористаного зерна зі сховищ емігрантів? Але треба врахувати, що уряд жирондистів, яке тримало в своїх руках Комітет оборони, відправило його з місією, швидше за все тільки тому, що за попередні місяці він став відомим політичним діячем і знехтувати цим не було можливості. І хоча в Сен-Жюста в руках були великі повноваження, будь-який необережний крок, зміщення з посади, арешт будуть інкриміновано йому як прояв анархії, свавілля і диктатури. Саме в таких тенденціях жирондисти вже звинуватили Робесп'єра і Марата. Поки ж Сен-Жюст міг тільки накопичувати факти і враження для майбутніх рішучих дій.
Поразка французьких військ у Бельгії і на Рейні сильно скомпрометували жирондистів, які найбільше галасували про "революційної війни", а на ділі виявилися зовсім нездатними її вести. Позиції Жиронда і в Конвенті, і в країні похитнулися.
З місії Сен-Жюст з Девіль повернулися 31 березня, а 4 квітня Конвент прийняв на себе управління арміями і послав на фронт 8 комісарів з широкими повноваженнями: вони були зобов'язані підготувати фортеці до оборони і встановити контроль над генералами. Дюмурьє, після того, як з'ясувалося, що він вів таємні переговори з австрійцями про здачу, біг і залишок життя змушений був блукати. Бернонвіль на посаді військового міністра був замінений Бушоттом, людиною працьовитим і відданим революції.
А тим часом все більше розростався роялістський заколот в західних департаментах, роблячи і без того важке становище республіки ще більш складним. Вбивство Марата 13 липня 1793 стало сигналом до загальної атаці на ворогів. Доля республіки вирішувалася у Військовій секції, куди був включений і Сен-Жюст. У той день, коли в Парижі ховали Друга Народу, в бунтівному Ліоні жирондисти стратили вождя місцевих санкюлотів Ж. Шалье. Роялісти Вандеї здобули перемогу у Вйо і погрожували Анжер. Англійці готувалися до облоги Дюнкерка. Австрійці взяли Конде і рвалися до Валансьенн. У районі Альп завершилася окупація Савойї. На Піренейському фронті іспанці наближалися до Байон і Пертеньяку. Загроза зовнішнього удушення ставала реальною.
Коли Сен-Жюст був включений до складу членів Військової секції, він не володів спеціальними військовими знаннями. Служба в Національній гвардії Блеранкура, постійне спілкування з волонтерами, короткочасне співробітництво з Комітетом загального захисту, місія в Арденни хоча і багато чому навчили, але фахівцем зробити його не могли. Тепер, маючи потребу в докладних і точних відомостях, Сен-Жюст зайнявся збором і вивченням найрізноманітніших матеріалів, що мають відношення до війни. Дельма і Делакруа залишили справи у занедбаному стані. Сен-Жюст довелося працювати разом з Гаспареном, професійним солдатом старої армії, генералом Кюстіна, Еро де Сешеллем, Р. Ленд, Бушоттом, людиною простою, слушною і рішучим, Ж. Гато, з яким разом навчався в Реймсі і В. Добіньї. А Лазар Карно направляв дії Комітету і не раз потім вони зіткнуться із Сен-Жюстом (11).
Справа на фронтах влітку 1793 йшла в такий спосіб: уздовж північного кордону силам австрійців, ганноверців і гессенця (118 тис.) протистояли республіканські Північна і Арденнская армії. Після зради Дюмурьє, разом узяті, вони налічували 22 тис. чоловік. Весняний і літній набори збільшили їх до 108 чоловік. Оюнако, виключивши хворих, штрафників, відпускників і зайнятих на допоміжних роботах, можна було розташовувати всього 50 тисячами. При цьому необхідно було враховувати значну протяжність фронту. На сході становище було іншим. Тут 84 тис. прусських і австрійських військ мали проти себе Рейнську і мозельськие армії в кількості 183 тис. осіб. Викликало здивування, що в березні генерал Кюстін, командувач Східним фронтом, хоча його сили за чисельністю не поступалися ворогу, раптом кинув склади в Рінгене, Кренцнахе і Вормсі, швидко відступив до Ландау, надавши ворогам можливість осадити Майнц. Після цього провалу Кюстіна перевели на Північний фронт і він спробував врятувати Майнц, оголивши кордон, після чого Сен-Жюст поставив питання про Кюстін на першому ж пленарному засіданні. Справа була винесена в Конвент і 22 липня Кюстін був заарештований (12). Це стало першою перемогою Сен-Жюста в Комітеті громадського порятунку (КОС), рік він показав неабияку ерудицію, вміння виділити головне, здатність чітко аргументувати свою думку. А 23 липня упав Майнц, 28 - ворог опанував Валансьенн. Гаспаре подав у відставку, на його місце в КОС був призначений Максиміліан Робесп'єр.
В кінці липня - початку серпня 1793 увагу Конвенту була прикута до Північного фронту. Саме через Валансьєн герцог Кобургський міг здійснити прорив фронту і вийти на саму коротку дорогу до Парижу. Ще раз переглянувши всі плани і карти, Сен-Жюст прийшов до висновку про необхідність перекладу сил з Східного на Північний. Конвент схвалив це рішення (13). Перекидання здійснили 9 серпня, збільшивши армію на 20 тис. осіб.
Сен-Жюст прийшов у військову секцію в період відсутності необхідних контингентів в армії, кризи командування та хронічного браку продовольства. "Людина справи", він намагався вести і відповідну політику: сміливість і обачність, рішучість у нанесенні удару при повному врахуванні ресурсів. "Тільки зухвалість в поєднанні з мудрістю створюють мистецтво перемагати", - говорив він (14).
25 вересня член Комітету військовий інженер Карно відправився в тривалу місію на Північний фронт. Керівництво військової секцією перейшло до Сен-Жюст. Заходи, проведені ним, призупинили наступ Кобурга і герцога Йоркського, а Карно почав успішно закріплювати перші досягнення нової військової стратегії КОС. Заколот в Кольвадосе був пригнічений ще наприкінці літа, тоді ж революційні війська вступили в Авіньйон і Марсель. 16 вересня був узятий Бадо. Але Ліон продовжував пручатися, Тулон здався англійцям, а потім пройшли вересневі хвилювання.
До цього часу КОС і військовий міністр Бушотт здійснили ряд заходів щодо реорганізації і зміцненню армії: закон від 23 серпня про масове наборі забезпечив і неухильне зростання чисельності армії (15), з ініціативи Карно були значно збільшені кадри кавалерії і артилерії, що зробило війська більш маневреними і посилило їх вогневу міць. Були створені армійські дивізії, чисельністю по 8-10 тис. солдатів з кавалерією і кінної артилерією, здатні швидко зосереджуватися (16). Командний склад оновили. Генералів призначала виконавча влада (Комітет громадського порятунку), який часто передавав свої повноваження народним представникам у місіях. Були зміщені майже всі старорежимні генерали, а на їх місце призначалися офіцери, добре виявили себе у справі, як вихідці з народу, так і з-посеред дрібного дворянства, переважно молоді. В армії була встановлена сувора дисципліна, запроваджена смертна кара мародерів і дезертирів.
Введення закону про Революційному уряді Сен-Жюст безпосередньо пов'язував з військовим становищем в країні і в мові від 10 жовтня 1793 відзначав це. Також багато уваги він приділяв депутатським місіям на фронті, будучи переконаним, що вони дуже корисні для боротьби з ворогом, поглиблення та закріплення революції (17). До цього часу народні представники в армії стали справжнім політичним інститутом Революції. Зрада Дюмурьє внесла у відносини між цивільними і військовими властями серйозні поправки, Конвент серією декретів з посилив і закріпив. Спеціальна інструкція, складена від імені КОС Р. Ленд, дала загальну схему поведінки народного уповноваженого, торкаючись військової дисципліни, постачання, мобілізації місцевих ресурсів та відносин з адміністрацією (18). Сен-Жюст доповнив її поруч пунктів, що склали в сукупності своєрідний кодекс комісара, яким мав намір керуватися сам і який рекомендував усім представникам у місіях в мові 10 жовтня (19 вандем'єра). "Щоб розраховувати на успіх у боротьбі з ворогом. - Стверджував Сен-Жюст, - армії необхідна однорідність, внутрішня стійкість, постійна сила духу і впевненість у перемозі. Представник в армії покликаний всебічно сприяти виробленню цих якостей. Він зобов'язаний замінити нездатного генерала, гальванізувати боязкого офіцера, надихнути солдата. Він повинен бути готовий подати приклад, а для цього йому самому в першу чергу належить бути зразковим, гідним довіри. Полум'яний революціонер, зразковий громадянин, відданий народній справі законодавець, скромний, вірний принципам, бездоганно чесний і цільний, він повинен бути готовий до самопожертви, але разом з тим стійок, вимогливий, непохитний. Народні представники повинні бути батьками та друзями солдатів; спати в наметах і бути присутнім на військових вправах; не повинні водити дружбу з генералами, щоб солдат, звертаючись до них, більше вірив у їх справедливість; вдень і вночі представники повинні вислухати будь-якого солдата; повинні обідати одні, бути помірними в їжі і пам'ятати, що на них лежить відповідальність за суспільне спасіння, вони повинні переслідувати несправедливість, всяке зловживання, оскільки дисципліна наших армій страждає безліччю недоліків "( 19). Сен-Жюст вважав, що перед комісарами стоять два види завдань. Перший включає проблеми, які необхідно вирішити негайно: нагляд за генералами, турботи про єдність армії, її обмундирування, постачання і, в кінцевому рахунку, забезпечення перемоги над ворогом. Другий вид - це проблеми більш віддаленого майбутнього: революціонізації армії, створення стійкої економіки, вирішення соціальних конфліктів (20).
У цей час виникли нові проблеми: перекидання військ оголила Східний фронт. З часу падіння Майнца Рейнська і мозельськие армії зазнавали поразки за поразкою. Деякий час Рейнська армія утримувала фронт по Віссамбургской лінії, що проходила на північ від Лаутеру, але дворазова перемога австрійців Вурмзера при Віссамбурге і Лотербурга змусила її знову відступити. У руки ворога потрапив Агно, а Форт-Вобан і Ландау - найважливіші укріплені пункти на північному сході, залишившись без прикриття і підтримки, піддалися облозі. Не кращим було становище і Мозельською армії. Розбита при Пірмазенсі військами герцога Брауншвейзького, вона залишила ворогові дві тисячі полонених і відступила до Саару, причому фортеця Біч, довгий час служила їй опорою, була блокована ворогом. У результаті обидві армії Східного фронту, відтяті одна від одної, опинилися в однаково безпорадному стані, лінія оборони була прорвана, відкривши противнику шлях у Лотарингію і Нижній Ельзас. Для порятунку положення Сен-Жюст проводить рішення про негайну посилці в Ельзас депутатів Лакоста і Малларме з досить широкими повноваженнями. А коли 26 вандем'єра (17 жовтня) Карно повідомляє про плани населення Страсбурга здати місто, Сен-Жюст і Леба виїжджають до Ельзасу. Їх завдання було надзвичайно важким. Реформа армії, проведена незадовго до цього, ще не встигла дати свої плоди. Військо сильно страждала від поганої організації продовольства, постачання, майже повної відсутності дисципліни. При цих умовах фронт тримався тільки тому, що роздирається внутрішніми протиріччями супротивник не робив рішуче настання, тримався пасивно і найменше збільшення його сил загрожувало французької армії найнеприємнішими наслідками. 1 брюмера комісари були вже на місці і відразу вжили рішучих заходів для докорінної зміни ситуації. У перший же день був відправлений наказ генералу Соттеру, що пропонує провести мобілізацію і поповнити армію людьми. "... У зв'язку з цим наказую всім владі департаментів Мерт, Верхній і Нижній Рейн виконати в 15-денний термін всі вимоги генерала Соттера під страхом звільнення від посади" (21). Стан справ було таке: Саверні, розташований біля головного перевалу через гірський ланцюг Б'ємо (Північні Вогези) - заповітна мрія противника, бо був ключем до Страсбургу і до департаменту Верхній Рейн став основним об'єктом наступу. Проти нього у Буксвіллера Вурмзер розташував свої головні сили. Зрозумівши це, Сен-Жюст негайно відправляє лист у КОС: "Необхідно посилити армію. Терміново відправити шаблі, пістолети, карабіни для запасних кавалерійських підрозділів і подбайте про те, щоб 2 000 кавалеристів було відправлено до Страсбурга у 12-денний термін" (22) .
Другого брюмера комісари дали обіцянку перед армією: "Ми прибули і клянемося, що ворог буде розбитий. Якщо є серед вас є зрадниками чи люди, байдужі до справи народу, то ми маємо меч, який повинен їх покарати. Солдати! Ми прийшли, щоб помститися за вас і дати начальників, які приведуть до перемоги. Ми вирішили відшукувати, винагороджувати і підвищувати в чинах гідних, а також переслідувати за злочини, хто б їх не робив. Мужайся, хоробра Рейнська армія, тобі буде супроводжувати нині удача і ти переможеш разом зі Свободою ! "(23). У Страсбурзі перед Сен-Жюстом і Леба стояли завдання: одягнути, взути і нагодувати солдатів; встановити дисципліну і покарати зрадників; домогтися прибуття додаткових військ. Ці завдання вони постаралися виконати за час своєї місії з 2 по 25 брюмера.
Перші десять днів пішли на знайомство зі становищем у столиці Ельзасу і на найбільш термінові заходи: організацію армії, встановлення контролю над командним складом, вирішення головних господарських проблем; турботу про безпеку міста і, у зв'язку з цим, перевірку роботи адміністрації. За всі дні відрядження комісари видали десятки прокламацій, розпоряджень, наказів. Ось лише деякі з них:
3 брюмера - наказ командному складу про задоволення всіх солдатських скарг;
5 брюмера - постанова проти агентів, прихильників ворога та порушили свій борг;
7 брюмера - місцевим установам пропонувалося при постачанні армії строго дотримуватися закону про максимум;
10 брюмера Страсбурзької муніципалітету наказувалося провести у місцевого населення реквізицію 5 тис. пар взуття і 15 тис. сорочок; в цей же день вийшла постанова про позику у громадян міста 9 млн. ліврів (24). І так весь місяць, включаючи реквізиції соломи, мішків, коней, возів. Кожному заможному жителю міста пропонувалося містити у себе протягом усієї зими по одному пораненому. Потім цю постанову поширилося на весь Рейнський департамент.
Піклуючись про армію, уповноважені не забували і про місцеве населення. 15, 21, 22 брюмера вийшла серія постанов, розпорядчих Страсбурзької меру роздати за рахунок позики нужденним 600 тис. ліврів (25). Поряд з усіма цими заходами Сен-Жюст і Леба зробили ряд кроків, що мають на меті поліпшити моральні якості армії, зокрема, дисципліну. 3 і 9 брюмера видаються накази, розпорядчі командному складу ночувати в наметах при своїх частинах. 15 брюмера встановлюються суворі правила, що регулюють охорону Страсбурга і умови його відвідування військовослужбовцями (26).
Однак, в той же час Сен-Жюста турбує і душевний стан солдатів, які перебувають у тривозі за свої сім'ї. 7 брюмера він дає розпорядження муніципалітету Кальмутье Везульского дистрикту засіяти землю і обмолотити зерно вдови Жерар, єдиний син якої є волонтером 15 батальйону. Такого ж роду лист було надіслано на наступний день муніципалітету Вестофена Страсбурзького дистрикту щодо обробки земель Мішеля Ансена, волонтера Рейнської армії. "Ми повинні піклуватися один про одного і надавати один одному допомогу, бо в усіх нас одна спільна мета - відстояти свободу від усіх посягань. Ви - французи і республіканці. Поле вашого співгромадянина не повинно залишитися необробленим" (27).
Соціальна діяльність Сен-Жюста доповнюється політичної. Місцеві умови змушували його діяти в тісному контакті з санкюлотами, об'єднаними в народне товариство. 7 брюмера він запросив думку суспільства про цивільну благонадійності і військових здібностях коменданта Страсбурзької фортеці і врахував висловлене ним думка про патріотизм Німану, члена департаментські організації Нижнього Рейну. Змістивши 12 брюмера влади Страсбурга, він наступного дня звернувся до членів суспільства, пропонуючи призначити комісію для заміни зміщений членів муніципалітету. У цей же день він цікавиться думкою членів суспільства про патріотизм членів штабу Національної гвардії і офіцерів армії (28).
Легко зрозуміти, що деякі заходи уповноважених Конвенту, боляче били по кишені заможну частину місцевого населення, обурювали і ту частину армії, яка звикла до нехлюйству, відсутності дисципліни і повинні були викликати опір. Сен-Жюст боровся з цим революційними методами. Вже 2 брюмера він видає наказ, стверджуючи в Саверні революційний комітет, уповноважений розстрілювати всіх викритих у наданні сприяння злочинцям та укладати у тюрми всіх запідозрених в цьому (29).
Згодом ці функції були передані іншим установам, у ведення яких увійшло також судження в справах про посадові злочини військовослужбовців і чиновників, а наказом від 21 брюмера було постановлено, що майно осіб, страчених за обвинуваченням у вищезазначеному, конфіскується (30).
Терор застосовувався комісарами в різних напрямках і відповідав різноманіттю існуючих завдань. Перш за все треба було боротися з контрреволюцією і наказ 9 брюмера зобов'язує наглядовий комітет Страсбурга провести в місті повальні обшуки для арешту всіх "підозрілих" (31). 16 брюмера Страсбурзької муніципалітету було запропоновано заарештувати протягом 24 годин всіх громадян, які займали до 31 травня 1793 посади голови і секретаря секції, а також всіх осіб, запідозрених у співчутті жирондистів (32). 10 брюмера видали наказ, що загрожував смертю всім таємно пробрався до Страсбурга (33). 12 брюмера були розпущені управління департаменту Нижнього Рейну, муніципалітет Страсбурга і управління міського дистрикту, а їх члени, запідозрені у зв'язках з емігрантами, арештовані (34).
У двадцятих числах брюмера було призначено провести наступ, але несподівана перешкода виникло в особі головнокомандуючих Рейнської і Мозельською арміями - Гоша і Пішегрю. Молоді генерали не відразу скоординували свої дії і намічені на 21 брюмера наступ не відбулося. Зрив його мав серйозні наслідки. 24 брюмера упав Форт-Вобан, найважливіший укріплений пункт між Рейном і Модером. У Саверні почалася паніка. Наступати потрібно було будь-що-будь. Повсюдне наступ 27 брюмера застало супротивника зненацька. Якщо Вурмзер намагався чинити опір і на північний схід від Бича почав перегрупування сил, то герцог Брауншвейгський відступив без бою, що дало Гошу можливість спрямувати рух правого флангу Мозельською армії на Пірмазен. 30 брюмера правий фланг Рейнської армії взяв Бунсвіллер. Однак далі він застряг, тоді як ліве крило переможно наставало. Чекали резерви зі Страсбурга і 8 Фрімер зробили перепочинок. Але тут Гош зробив велику помилку, вирішивши без підтримки провести наступ і оволодіти Кайзерслаутерні, найважливішою німецької фортецею в тилу Ландау. Відриваючись від сусідніх частин і наполегливо переслідуючи герцога Брауншвейзького, він опанував Ландістулем і наблизився до Кайзерслаутерні, коли прусська армія почала контратаку. Позбавлений продовольства і резервів, під загрозою оточення Гош відступив, а потім відступ перетворився на втечу. Цвейбрюккен, Пірмазенс і сусідні пункти були втрачені. Ситуація вимагала серйозного обговорення в Комітеті та комісари виїхали до Парижа.
Військові дії відновилися 25 Фрімер. Був повністю підготовлений тил, підійшли очікувані резерви, визначився напрям ударів обох армій. Сен-Жюст повертається до армії, маючи на руках мандат про розширення повноважень на весь Східний фронт. Почавши наступ проти основних сил Вурмзера, Рейнська армія прорвалася до Агно і Форт-Вобану. Лівий фланг рушив проти австрійців і бій на висотах Ресховена, що почалося на зорі 2 Нівоз, тривало із змінним успіхом кілька годин і закінчилося повною перемогою Гоша. Завдяки цій перемозі шлях на Ландау був відкритий. Тим часом, побоюючись оточення з тилу, Вурмзер без бою залишив лінію Агно і відступив до Віссамбургу. 6 Нівоз Гош завдав австро-прусським силам новий удар на висотах Гейсберга, після чого об'єднані Рейнська і мозельськие армії вступили в долину Лаутеру. 7 Нівоз австрійці евакуювали Віссамбург; 8-го - французи вступили в Ландау. У цей же день комісари відправили у Конвент лаконічну депешу: "Слава супроводжує Французькій республіці" (35). Кампанія в Ельзасі завершилася, а 10 Нівоз Огюстен Робесп'єр і Наполеон Бонапарт взяли Тулон. Чималою була заслуга і Сен-Жюста з Леба. Вони за короткий термін зуміли відновити боєздатність армії, а Сен-Жюст, крім того, виявив себе прекрасним стратегом і тактиком, незважаючи на деякі розбіжності з мозельській комісарами, вміло координуючи дії військ за підтримки Гоша і Пішегрю. Але Гош згодом все ж таки був заарештований, правда коли перебував вже в Італійській армії. Ордер був підписаний Сен-Жюстом і Карно.
К на чалу весняно-літньої кампанії 1794 співвідношення сил між Францією і протистоїть їй монархічної коаліцією змінилося на користь Франції. Її армія перевершувала війська коаліції за своєю чисельністю, ні в чому не поступалася по озброєнню. Командували нею молоді, талановиті генерали, майстри маневреної війни, змінилася тактика бою, а Карно і його співробітники уміло координували взаємодія фронтів у масштабі всієї країни. Коаліцію ж роздирали внутрішні суперечності. Її учасники все менше довіряли один одному, намагалися перекласти на своїх партнерів всю тяжкість боротьби зі спільним ворогом, погано координували свої оперативні плани. Але в кінці жерміналя Кобург вдалося почати перекидання військ в район між Шельдою і Самбра. Пішегрю, командувач тепер північною армією, почавши наступ, 2 Флореаль взяв Ленснен, важливий пункт на правому фланзі противника. Але Кобург в той же день, привівши в дію свій сильний лівий фланг, після жорстокого бомбардування, примусив до здачі Ландрессі - велику фортецю оборони Північного фронту. Це відкривало пролом в найбільш вразливому місці: звідси починалася дорога на Гіз, Сен-Картон, Ла-Фер і Париж. Якщо б австрійці швидко зорієнтувалися, вони могли б поставити під загрозу всі успіхи Революції. Сен-Жюст знову виїжджає на фронт. Час з 13 по 22 Флореаль він провів в Гізі, налагоджуючи дисципліну, перевіряючи командні кадри, організовуючи військову юстицію, поки чекав на допомогу Журдан з групою військ. Але останні були ще далеко, а жермінальское наступ Кобурга, вбівшее клин між Самбр і Шельдою, остаточно відрізало головнокомандуючого від центру і правого флангу його армії. Все це ставило Сен-Жюста в досить скрутне становище. Карно в Парижі і Пішегрю в Ліллі були дуже далекі від небезпечних районів, їх розпорядження часто суперечили один одному. Сен-Жюст самому доводилося підбирати командний склад, намічати бойові операції і керувати їх проведенням.
Основа стратегічного плану була ясна: звести до мінімуму наслідки удару Кобурга, забезпечити плацдарм для наступу і вийти на Брюссель .. З цією пропозицією Сен-Жюста, висунутому в ніч на 16 Флореаль на військовій раді у Камбре, були згодні всі. Але далі починалися розбіжності з приводу напрямку головного удару. Нарешті було вирішено розвивати наступ по всьому фронту таким чином, щоб почали обидва крила - ліве рухалося на Іпр і Турне, праве - на Монс і Біш; потім центр республіканських військ міг вийти на Като і Ле-Кену і легко опанувати цими пунктами, оскільки противник , боячись оточення, сам би їх покинув, це б і забезпечило подальший рух військ на Брюссель. Але була допущена помилка. Діючи з припущення, що проти нього розташовані головні сили ворога, Пішегрю посилив лівий фланг до 80 тис. Правий ж фланг, що складався з осколків Північної і Арденський армій і який мав діяти на Самбр, налічував не більше 50 тис. чоловік, а Журдан ще не підійшов. І почалися невдачі, тому що припущення Пішегрю виявилося не так. Між 21 Флореаль і 15 Преріаль правий фланг республіканських військ, скупчившись у районі Ханта і Туена, тричі переходив Самбр, тричі намагався закріпитися на лівому березі і тричі, відкидає противником, повертався на вихідні рубежі. Марно лівий берег за наказом Сен-Жюста був випалений дотла. Люди робили все, що могли, але сил явно не вистачало і довелося чекати Журдан.
Несподіваний виклик Сен-Жюста в Париж змусив його залишити армію, але він швидко повернувся, так як 16 Преріаль не вдалася четверта спроба (Журдан привів менше військ, ніж очікувалося). Негайно разом з Карно, затвердивши Журдан головнокомандувачем Північної і Арденський арміями, він їде на фронт. З бульдожими завзятістю, немов вгризаючись в землю, французи п'ядь за п'яддю опановували ворожою територією, поки не дісталися до Шарлеруа, який капітулював. А наступного дня, 8 Мессідор, французька армія, очолювана Журданом і Сен-Жюстом, здобула перемогу при Флерюсе, вирішивши результат кампанії. Інтервенти покотилися на схід.
За час Революції Сен-Жюст показав себе не тільки як політик, але і як військовий діяч. Його біографи відзначають, що ця область діяльності вдалася йому краще, ніж робота в уряді (А. Собуль, Б. Вино). З цим можна погодитися, якщо врахувати, що однією з найважливіших заходів переходу країни до конституційного ладу, є зовнішня свобода. Всі вороги республіки, як внутрішні, так і зовнішні, повинні бути розбиті. Однак саме це і погубило уряд у термідора. Нова буржуазія, вже давно ним тяготившаяся, після звільнення країни від загрози контрреволюції, скинула зло уряд.
Саме у військовій діяльності Сен-Жюста, на думку А. Левандовського, треба шукати шляхи до розуміння багатьох його ідей і вчинків (36).
Військова діяльність Сен-Жюста, безсумнівно, вдалася. Він, людина без спеціальної освіти, спираючись тільки на свої принципи, спонукуваний любов'ю до батьківщини, об'єднавшись зі своїми колегами в армії, використовуючи допомогу молодих генералів, а також і сильні методи терору, зміг у рішучий момент об'єднати всі сили для боротьби з контрреволюцією.
Список літератури
Цитата за кн. Собуль А. З історії Великої французької революції 1789-1794 рр.. і революції 1849 року. - М., 1960. - С.156.
Камю А. бунтуючих чоловік. - М., 1990. - С.215.
Джівелегов А.К. Революційна армія і її вожді. - М.-Пг., 1923. - С.11.
Документи історії Великої французької революції. - М., 1992. - Т.1. - С.354.
Там же. - С.355.
Революційний уряд у Франції в епоху Конвенту: Збірник документів. - М., 1927. - С.311.
Документи історії ...- Т.1. - С.363.
Там же.
Gross JP Saint-Just, so politique ot ses mission. - Paris, 1968. - P.46-47.
Ibid. - Р.46.
Булуазо В. Комітет громадського порятунку / / Французький щорічник. - М., 1967. - С.42-50.
Джівелегов А.К. Указ. соч. - С.86.
Gross JP Op. cit. - P.274.
Actes du collogue Saint-Just. - Paris, 1968. - P.196.
Революційний уряд ... - С.322.
Строков А.А. Історія військового мистецтва. - М., 1965. - Т.2. - С.21.
Революційний уряд ... - С.30.
Там же. - С.51-55.
Там же. - С.31.
Там же. - С.32.
Документи та папери Рейнської місії Сен-Жюста і Леба / / Собуль А. З історії Великої французької революції 1789-1794 рр. ... - С.288.
Там же. - С.293.
Там же. - С.290.
Там же. - С.209 ,295-296, 301,314,316.
Там же. - С.340, 355,359.
Там же. - С.295, 311,339.
Там же. - С.303, 304,307.
Там же. - С.303, 311,327.
Там же. - С.287-288.
Там же.
Там же. - С.309.
Там же. - С.344.
Там же. - С.319.
Там же. - С.325-326.
Французька революція у провінції і на фронті: Донесення комісарів Конвенту. - М., 1924.-с.312.
Левандівський А. Арденнская місія Сен-Жюста / / Питання історії. - 1982 - № 5-6. - С.115-127.