Реферат на тему:
ІМУНІТЕТ І ЙОГО МІСЦЕ В ПАТОЛОГІЇ
ІМУНІТЕТ І ЙОГО МІСЦЕ В ПАТОЛОГІЇ
Функціонування імунної системи, як і будь-який інший, може порушуватися.
2. Аутоімунна патологія:
а) аутоагресія проти нормальних компонентів тіла (= аутоімунні захворювання);
б) надмірне накопичення комплексів Ag + AT (= хвороби імунних комплексів);
3. Пухлини імунної системи (перш за все лімфопроліферативні процеси)
4. Алергічні захворювання
Первинні імунодефіцити (вроджені) - нездатність до реалізації імунної відповіді обумовлена генетично.
Вторинні імунодефіцити виникають в результаті придбаних порушень імунної системи.
Основні ланки патогенезу ІДС:
а) блокада диференціювання клітин ІКС;
б) зниження резистентності до інфекцій;
в) порушення функції імунологічного нагляду.
З них головна ланка патогенезу ІДС - перше.
а) з'являються незабаром після народження;
б) мають спадковий характер;
в) успадковуються за рецесивним типом.
Поділяються на 2 (дві) групи:
а) ІДС специфічні - зачіпають специфічні фактори імунітету - утворення антитіл і клітинну імунну відповідь;
б) ІДС неспецифічні - спадкові дефекти неспецифічних факторів захисту - фагоцитозу і системи комплементу.
Особливості цієї класифікації. Для кожного ушкодження вказується свій патогенетичний механізм. Цей механізм полягає в дефекті конкретного клітинного ферменту.
Наприклад: а) дефіцит АДА (аденозіндезамінази);
б) дефіцит ПНФ (пуріннуклеозідфосфорілази).
Всі форми первинних специфічних ІДС діляться на 3 (три) групи:
1) комбіновані ІДС з одночасним ураженням Т-клітинного і В-гуморального імунітету;
2) ІДС з переважним ураженням клітинного імунітету;
3) ІДС з переважним ураженням гуморального імунітету.
1. Ретикулярна дісгенізія (= агаммаглобулінемія швейцарського типу);
2. Важкий комбінований імунодефіцит;
3. Частий варіабельний імунодефіцит.
В основі патогенезу комбінованих ІДС лежить:
1. Недостатність ферментів пуринового метаболізму;
2. Відсутність ферментів-рекомбіназами;
Ці ферменти відповідають за роботу генів, що кодують структуру антігенраспознающіх рецепторів лімфоцитів.
При комбінованих ІДС об'єктом ушкодження є стовбурова клітина, рівень пошкодження за схемою перший (схеми 1).
Стовбурові клітини може: а) відсутні; б) втрачати здатність до диференціювання в Т - в. У лімфоцити і на макрофаги.
В організмі не можуть утворюватися ні лімфоцити, макрофаги ні.
У результаті при надходженні в організм Ag будь-який спосіб захисту від нього неможливий: відсутні клітинний імунну відповідь, гуморальну імунну відповідь і фагоцитоз.
У хворих ретикулярної дісгенізіей:
1) у крові повне або майже повна відсутність лімфоцитів, фагоцитів, АТ будь-якого класу.
2) з боку первинних і вторинних лімфатичних органів відзначається недорозвинення тимусу, селезінки, лімфатичних вузлів.
3) Клінічно: а) часті бактеріальні, вірусні і грибкові захворювання; б) диспепсичні розлади шлунково-кишкового тракту (причина - важкий кандидоз травної системи), в) тяжкий перебіг вакцинацій, які часто закінчуються смертю; г) виражена затримка росту.
4) реакція відторгнення трансплантанта відсутня, так як не реалізується Т-клітинну відповідь імунної системи.
Прогноз дуже важкий. Смерть у перші місяці життя.
Лікування складно і малоперспективно.
Іноді користь приносять ранні пересадки тимусу та кісткового мозку. Але можливі ускладнення у вигляді Рант-хвороби.
Спадкування - за аутосомно-рецесивним типом і може бути пов'язане з Х-хромосомою.
У СЩА цією формою ІДС частіше хворіють чорні діти у віці до 5-ти місяців.
В основі захворювання лежить: а) дефіцит аденозіндезамінази (АДА);
б) дефіцит пуріннуклеозіддезамінази;
в) порушення антігенраспознающей системи лімфоцитів.
У хворих з важким комбінованим ІДС виявляють:
а) зниження вмісту в крові Т-і В-лімфоцитів;
б) підвищення концентрації в крові всіх Ig або повна їх відсутність;
в) порушення клітинного та гуморального імунної відповіді при вступі Ag в організм;
г) пригнічення утворення ІЛ-2 клітинами імунної системи.
Частий варіабельний імунодефіцит
Успадковується - за аутосомно-рецесивним типом.
Основна ланка патогенезу: блокада дозрівання В-лімфоцитів до зрілих форм.
Частота - 20-90 випадків на 1 млн населення (висока).
У крові:
а) зрілі В-лімфоцити відсутні, але постійно є попередники В-лімфоцитів - лімфобластів. Ці попередники В-лімфоцитів не диференціюються до зрілих форм;
б) виражена гіпогамаглобулінемія;
в) зниження активності 5-нуклеотидази у лімфоцитах;
г) дефекти розвитку Т-лімфоцитів.
Клінічно у хворих з частим варіабільним ІДС:
= Часті бактеріальні інфекції, а саме отити, синуїти, пневмонії;
= Проноси в результаті порушеного всмоктування в кишечнику;
= Ентерити. Зниження утворення соляної кислоти в шлунку до повного його припинення;
= В 12 і В С - дефіцитна анемія;
= Дисбактеріози і лямбліоз.
ПЕРВИННІ СПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ з переважним ураженням Т-СИСТЕМИ ІМУНІТЕТУ
Це: = хвороба Незелофа;
= Синдром Ді-Джорджі;
= Дефіцит нуклеозідфосфорілази.
Хвороба Незелофа і синдром Ді-Джорджі
Етіологія: успадковується порушення формування у ембріона вилочкової та паращитовидної залоз на 12-му тижні вагітності. Розвивається вроджена повна або часткова аплазія тимуса.
Діагноз зрозумілий після народження: протягом 24 годин розвивається недостатність паращитовидної залози (гіпопаратиреоз).
Виникають:
а) зниження Са + + в крові;
б) тетаніческіе судоми.
Через недорозвинення або аплазії тимуса стовбурові клітини не можуть диференціюватися в Т-лімфоцити. Клітинну імунну відповідь на вступ Ag відсутня, але виробляються Ig біологічно інертні, тобто ці Ig не можуть забезпечити хороший захист проти Ag.
Причина: в освіті Ig беруть участь Т-хелпери. При синдромах Незелофа і Ді-Джорджі Т-хелпери відсутні, отже, порушена і реакція продукції антитіл.
У цілому, організм хворих із симптомами хвороби Незелофа і синдрому Ді-Джорджі може протистояти бактеріальних інфекцій легкого та середнього ступеня тяжкості, тому що в організмі збережений, хоч і ослаблений через відсутність Т-хелперів, гуморальну імунну відповідь.
Причини смерті: а) вірусні, грибкові і важкі бактеріальні інфекції;
б) серцева недостатність внаслідок вродженої вади серця.
Реакція на трансплантант у хворих. Можливо приживлення трансплантанта, тому що реакція відторгнення трансплантанта здійснюється за рахунок клітинних реакцій імунітету.
У тому випадку, якщо блок розвивається на ділянці диференціювання центрального Т-лімфоцита в периферичні Т-лімфоцити - Т-кілери, Т-хелпери або Т-супресори - порушення будуть більш локальними. Розвивається дефіцит окремих субпопуляцій Т-лімфоцитів. У цих випадках гуморальні механізми імунітету можуть і не страждати і АТ будуть утворюватися. Такі поразки протікають більш сприятливо, ніж синдром тотального ураження Т-клітинного імунітету, як при хворобі Незелофа або при синдромі Ді-Джорджі.
У цілому: спостереження свідчать, що при дефіциті Т-системи у хворих переважають вірусні та грибкові інфекції і бактерійна інфекція важкого ступеня. Такі діти важко переносять кір та краснуху. Захворювання у них розвиваються навіть при введенні ослаблених вірусних вакцин. З іншого боку, хворі з дефіцитом Т-ланки імунної системи задовільно переносять бактеріальні інфекції легкого та середнього ступеня тяжкості за рахунок збереження В-системи імунітету.
ПЕРВИННІ СПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ з переважним ураженням По-СИСТЕМИ ІМУНІТЕТУ
До них відносяться:
а) хвороба Брутона;
б) інші види гіпоглобулінемій.
Етіопатогенез: за аутосомно-рецесивним типом успадковується дефіцит ферменту тирозинкінази. У результаті дефекту тирозинкінази затримується нормальна диференціювання В-лімфоцитів.
У хворих спостерігається недостатність гуморальної імунної відповіді.
Клітинні імунні реакції збережені, так як вилочкова залоза розвинена нормально і продукція Т-лімфоцитів не порушена.
У хворих з хворобою Брутона спостерігається:
= Відсутність у крові В-лімфоцитів;
= Відсутність у крові Ig;
= Недорозвинення лімфатичних вузлів.
Клінічні прояви хвороби починаються з 6-ти місячного віку. Причина - діти народжуються з великим запасом Ig G, отриманих від матері. Починаючи з 6-ти місячного віку життя кількість материнських АТ зменшується. Але власні Ig не утворюються, тому що є блокада дозрівання В-лімфоцитів.
Для хвороби Брутона характерно:
= Часті бактеріальні інфекції з наполегливим і злоякісним перебігом. Виникають вогнища гнійних інфекцій різних локалізацій. Особливо часті респіраторні інфекції та піодермії.
= Синдром порушеного кишкового всмоктування в результаті лямбліозу.
= Явища поліартриту, системного колагенозах, поширеного васкуліту і дерматоміозиту
ПЕРВИННІ НЕСПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ. ВРОДЖЕНІ ДЕФЕКТИ Фагоцитоз і Система комплементу
Це захворювання, пов'язані зі спадковими дефектами неспецифічних факторів захисту: а) фагоцитозу; б) системи комплементу.
Механізми порушення фагоцитарної активності:
= Порушення рухливості фагоцитів → вони не можуть наблизитися і фагоцитувати. Приклад: синдром "ледачих нейтрофілів»;
= Втрата здатності фагоцита знищувати вже поглинені клітини. Мікроорганізм живе і розмножується всередині фагоцита, який виконує роль капсули і захищає його від несприятливих впливів навколишнього середовища, в тому числі і від АТ.
Може бути, кілька причин незавершеного фагоцитозу:
1. Нездатність фагоцита продукувати Н 2 О 2. У результаті не настає кінцевий етап фагоцитозу - знищення мікроорганізмів. Приклад: хронічний грануломатоз дітей. Інша назва «хвороба парадоксів». Парадокси полягають в тому, що діти проявляють високу ступінь стійкості до вірулентним мікроорганізмам, але беззахисні перед умовно патогенною флорою.
2. Порушення структури і функції лізосом - наводить до незавершеного фагоцитозу. Приклад: хвороба Чедіака-Хігасі.
3. Дефіцит мієлопероксидази фагоцитів - як приклад наводимо однойменне захворювання «захворювання недостатності мієлопероксидази фагоцитів».
Система комплементу включає в себе більше 90 різних протеїнів (факторів), які позначаються символами С1. С2, С3 - С90. Система комплементу активується комплексом «антиген-антитіло», перетворюється через ряд стадій у протеолітичний фермент і розкриває оболонку мікробної клітини.
У тому випадку, якщо в організмі є спадковий дефект того чи іншого фактора комплементу, в цілому вся система втрачає свою активність, і мікробна клітина вже після приєднання до неї антитіла не знищується, а продовжує існувати, розмножуватися. Тобто при дефектах системи комплементу розвиваються клінічні прояви недостатності В-системи імунітету, оскільки АТ втрачають свою біологічну ефективність.
ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ІМУНОДЕФІЦИТУ
Виділяють 4 (чотири) основних напрямки терапії ІДС:
= Замісна терапія;
= Пересадка кісткового мозку;
= Пересадка тимуса;
= Антибактеріальна терапія.
Замісна терапія - введення ззовні відсутніх імуноглобулінів (Ig). Показана при дефектах гуморального імунітету. Принцип методу: тривале і постійне введення гамма-глобуліну (тобто білкової фракції, що містить АТ). Звичайні дози: 2,5-5,0 чистого гамма-глобуліну 1 (один) раз на тиждень. Ефективність: висока. Прогноз: хворі доживають до зрілого віку і ведуть активний спосіб життя.
Пересадка кісткового мозку. Показана при недостатності В-системи імунітету. Мета: відновлення відсутніх в організмі В-клітин. Необхідна умова: тканинна сумісність кісткового мозку донора і реципієнта.
Пересадка тимусу. Показана при недостатності Т-системи імунітету. Одночасно можливе відновлення В-системи імунітету.
Антибактеріальна терапія. Ефективність - досить висока, життя хворих підтримується тривалий час. Особливість - наслідки позитивні і негативні: а) позитивні наслідки - знищення мікрофлори;
б) негативні наслідки (побічні ефекти) - знищення умовно патогенних мікроорганізмів і розмноження грибкової флори з розвитком кандидозу кишечнику, шкіри, легенів. Можливість розвитку кандидозу лімітує застосування антибактеріальної терапії при лікуванні ІДС.
У цілому: всі методи терапії ІДС, що існують в даний час, вирішують проблеми ІДС не повністю. Проблеми терапії ІДС випливають з функцій ІКС (іммуннокомпетентние системи):
а) боротьба з мікрофлорою;
б) знищення атипових клітин.
Існуючі методи терапії в більшій чи меншій мірі вирішують проблему боротьби з мікрофлорою.
Протікають легше, ніж первинні, тому що патогенетичний фактор пошкоджує уже сформовану ІКС.
Класифікація. 2 (дві) різновиди:
I - за рівнем ушкодження ІКС (ця класифікація така ж, як у первинних ІДС).
= Комбіновані вторинні ІДС;
= З переважним ураженням клітинного імунітету;
= З переважним ураженням гуморального імунітету.
II - ділить всі вторинні ІДС на 3 (три) групи:
= Фізіологічні вторинні ІДС;
= Анаболічні вторинні ІДС;
= Катаболические вторинні ІДС.
Якщо через хворобу матері рівень отриманих дитиною АТ знижений, то розвивається клініка імунодефіциту.
Етіологія: а) екзогенні фактори, б) ендогенні фактори.
Екзогенні фактори: = іонізуюче випромінювання;
= Хіміотерапія;
= Хімічні речовини.
Іонізуюче випромінювання - мають значення і високі, і малі дози радіації.
Ситуації: - радіаційні катастрофи
- Радіоізотопна діагностика
- Радіологічні методи лікування
- Радіоактивне виробництво і його відходи
- Зброя, реактори і т.д.
Хіміотерапія - при лікуванні пухлинних захворювань за допомогою препаратів цитостатиків:
- Аміном
- Циклофосфан
- Мієлосан
- Фторурацил
- Фторафур
- Протипухлинні антибіотики (олівоміцін, адріаміцін, рубоміцін, блеомицин і пр.)
Хімічні речовини - пестициди, гербіциди, продукти і відходи хімічної промисловості.
Клітина-мішень для дії всіх цих факторів - лімфоцит.
Наслідки впливу: 1) загибель лімфоцитів; 2) пригнічення активності лімфоцитів, 3) дисбаланс субпопуляцій лімфоцитів.
1) Загибель лімфоцитів - у 2-х формах:
= Некроз лімфоцитів в результаті порушення цілісності мембрани
= Апоптоз (запрограмована загибель) в результаті деградації ДНК. Апоптоз обумовлений власними ферментами лімфоцита.
Загибель лімфоцитів відбувається в результаті дії: а) хіміотерапії, б) іонізуючої радіації; в) підвищеної концентрації кортикостероїдів, наприклад, при стресах.
2) Пригнічення активності лімфоцитів відбувається в результаті:
= Зв'язування з поверхнею клітини хімічних речовин;
= Накопичення всередині клітини певних хімічних речовин.
Ці речовини наступні: аутоАТ, цАМФ, простагландини, медіатори запалення, цитокінів та ін
4) Дисбаланс субпопуляцій лімфоцитів: = ефекторів і супресорів;
= Носіїв CD4 (хелперів) і CD-8 (кілерів)
= Хелперів Th1 і Th2. Th1 - хелпери 1-го типу, направляють імунну відповідь у бік клітинних реакцій, Th2 - хелпери 2-го типу, направляють імунну відповідь у бік гуморального типу.
Головні прояви вторинних анаболічних ІДС:
= Зниження резистентності до інфекцій;
= Хронизация запальних процесів;
= Збільшення частоти розвитку злоякісних пухлин.
Нозологічні форми вторинних анаболічних ІДС: єдина самостійна нозологічна форма вторинних анаболічних ІДС - СНІД
Збудник - ретровірус, сімейство лентивірусів. Властивості: а) тривалий інкубаційний період, б) тропність до гемопоетичних і нервовій системі, в) здатність пригнічувати імунну систему.
Клітина-мішень - клітина, що несе на своїй поверхні молекулу CD4: а саме Т-хелпери, макрофаги, дендритная клітина.
Катаболічні вторинні ІДС
Катаболічні вторинні ІДС розвиваються тоді, коли на тлі нормальної або підвищеної продукції АТ прискорюється процес їх руйнування або зростають їх втрати.
Причини збільшеного катаболізму АТ:
= Масивне виведення їх з сечею (нефрит);
= Втрата АТ через кишечник (холера, спру, панкреатити).
АУТОІМУННІ ПРОЦЕСИ
Аутоімунні процеси. В їх основі лежить самопідтримується імунна реакція на власні клітини і тканини організму, що призводить до пошкодження цих клітин і тканин.
У нормі ІКС не розвиває імунної відповіді проти Ag власних клітин і тканин. Іншими словами, ІКС знаходиться в стані толерантності до власних клітин і тканин. Це явище називається аутотолерантностью.
Причини аутотолерантності. Для розуміння причин аутотолерантності необхідно познайомитися з клонально-селекційної теорією Бернета.
Бернет сформулював свою теорію приблизно чверть століття тому. Суть цієї теорії полягає в наступному. У процесі ембріогенезу ІКС формується досить пізно, коли вже сформовано всі інші органи і тканини.
Початок формування ІКС пов'язано з активним розмноженням лімфоїдних клітин і утворенням множинних клонів лімфоцитів.
Клон - потомство однієї лімфоїдної клітини, здатної утворювати АТ тільки до одного конкретного Ag. Серед безлічі клонів є і ті, які можуть утворювати АТ до власних клітин і тканин.
Проте в ембріональний період лімфоцити ще не здатні утворювати АТ. Більш того, той клон лімфоцитів, який зустрів свій Ag, гине. Але зустрічають свої Ag перш за все ті лімфоцити, які повинні в майбутньому утворювати АТ до власних клітин і тканин. Отже, коли ІКС досягає зрілості і ставати здатної синтезувати АТ, то в організмі не залишається клонів, здатних синтезувати АТ до власних клітин і тканин.
В даний час положення теорії Бернета в основному підтверджуються. Але теорія суттєво доповнена таким положенням: клони лімфоцитів, які здатні синтезувати АТ до власних клітин і тканин в дійсності не гинуть, а витормажіваются відповідними клонами Т-лімфоцитів-супресорів.
Та обставина, що вони не гинуть, а тільки витормажіваются, створює передумови для розвитку імунних реакцій по відношенню до власної тканини. Ця обставина лежить в основі аутоімунних захворювань.
Загальні риси аутоімунних процесів.
1.Іммуностімулірующіе фактори підсилюють аутоімунний процес, а імунодепресанти - пригнічують. Причина: в основі аутоімунних процесів лежить імунна реакція. Стимулятори та інгібітори для неї - є стимулятори та інгібітори для аутоімунних процесів. Таким чином, лікарські препарати, що стимулюють або пригнічують імунну відповідь, будуть посилювати або гальмувати аутоімунний процес.
2.Затяжной самопідтримки аутоімунних процесів. Причина: тканини, проти яких спрямований аутоімунний процес, постійно присутні в організмі.
3.В залежності від локалізації патологічного процесу все аутоімунні захворювання ділять на: а) органоспецифічні; б) неорганоспеціфіческіе.
а) органоспецифічні - коли аутоАТ утворюються до одного компоненту одного органу. Два (2) прикладу: 1) зоб Хашимото - АТ проти тиреоглобуліну і клітин щитовидної залози; 2) інсулінзалежний цукровий діабет - АТ утворюються проти острівцевих клітин pancreas.
б) неорганоспеціфіческіе - аутоАТ реагують з різними тканинами. Приклад: системний червоний вовчак (СЧВ).
4.Аутоіммунний процес може розвиватися за трьома (3) типами: а) клітинна реакція, б) гуморальна реакція; в) за рахунок реакцій природної резистентності з утворенням цитокінів.
Критерії аутоімунних захворювань. Не завжди легко провести межу між аутоімунними реакціями і аутоімунними захворюваннями.
У нормі у більшості здорових людей в крові виявляється невелика кількість аутоАТ проти власних тканин.
Їх роль: руйнування і виведення з організму старих, «віджилих» макромолекул. Ці «віджилі» макромолекули утворилися зі старих, зруйнованих структур, життєвий цикл яких закінчено.
Для розмежування аутоімунних реакцій і аутоімунних захворювань існують відповідні критерії або постулати.
1.Обязательное наявність в організмі аутоАТ або сенсибілізованих Т-лімфоцитів.
2.Обнаруженіе в крові аутоАТ або сенсибілізованих Т-лімфоцитів, що викликають дану аутоіммунну реакцію чи дане аутоімунне захворювання.
3.Заболеваніе повинно бути змодельоване на тварин. АутоAg повинен бути той, який є аутоAg у людини.
4.Должна бути доведена можливість перенесення хвороби в інший організм за допомогою сироватки, що містить аутоАТ або сенсибілізовані Т-лімфоцити.
Причини аутоімунних захворювань (гіпотези!).
1. Порушення фізіологічної ізоляції «забар єрні» органів. Це нервова система, кришталик, яєчко.
= Приклад 1: важка травма одного ока веде до аутоімунному поразки другого (симпатична офтальмія);
= Приклад 2: ін'єкція тваринам тестикулярною або мозкової тканини веде до появи аутоAg і поразки цих органів.
2. Фіксація молекул гістосумісності на клітинах, яким в нормі це не властиве. Ці молекули називаються в імунології МНС-II. У нормі вони розташовані на поверхні В-лімфоцитів, макрофагів і дендритних клітин. Їх роль: вони розпізнають пептидні фрагменти Ag і «представляють» цей Ag Т-лімфоцитів. Якщо молекули гістосумісності МНС II будуть фіксовані на інших клітинах, то структура мембран цих клітин змінюється, вони набувають властивості Ag. Проти них запускається аутоімунний відповідь.
Приклад: молекули гістосумісності МНС II фіксовані на острівцевих клітинах pancreas → структура мембран цих клітин змінюється → мембрани острівцевих клітин pancreas набувають властивостей Ag і стають аутоAg → проти острівцевих клітин pancreas розгортається аутоімунний процес.
3. Перехресні реакції. Іноді в організм надходять мікроорганізми, у яких Ag-е властивості мають схожість з тканинними білками. Це може дезорієнтувати імунну систему хазяїна. АТ або сенсибілізовані лімфоцити атакують не тільки м / о, а й свої власні клітини і тканини.
4. Модифікація власних Ag чужорідними хімічними групами. Хімічні речовини можуть змінювати будову клітин і тканин. Змінені клітини і тканини стають для організму аутоAg. Приклад: білки організму змінюють властивості при дії мікробних токсинів, важких опіках, дії лікарських препаратів.
5. Скасування аутотолерантності. Припускають, що інфікування мікроорганізмами, які мають перехресні Ag з тканинними Ag людини (тобто схожі) може призвести до скасування аутотолерантності на власного тіла. Приклад: введення синтетичного тиреоглобуліну (трохи модифікованого) дає зрив аутотолерантності та освіта аутоАТ до тканини щитовидної залози.
6. Слабкість супресорних механізмів. Це найбільш достовірна гіпотеза. Сформульована в 1974 році після відкриття Т-супресорів. Відповідно до цієї гіпотези, в нормі під впливом Т-супресорів В-клітини не трансформуються у плазматичні клітини і не утворюють АТ. При зниженні активності Т-супресорів В-клітини починають реагувати на тканинні Ag і виробляти аутоАТ. Розвиваються аутоімунні захворювання. Приклад: активність Т-сурпессоров знижується при ВКВ, ревматоїдному артриті, розсіяному склерозі.
Аутоімунні реакції можуть протікати по гуморального і клітинного типу.
1. Гуморальні аутоімунні реакції протікають з утворенням аутоАТ. АутоАТ є IgG (частіше). Захворювання: ВКВ, гемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура.
2. Клітинні аутоімунні реакції протікають з утворенням сенсибілізованих Т-лімфоцитів. Захворювання: інсулінзалежний цукровий діабет, розсіяний склероз, ревматоїдний артрит.
ІМУНІТЕТ І ЙОГО МІСЦЕ В ПАТОЛОГІЇ
ІМУНІТЕТ І ЙОГО МІСЦЕ В ПАТОЛОГІЇ
Функціонування імунної системи, як і будь-який інший, може порушуватися.
КЛАСИФІКАЦІЯ Иммунопатологию
1. Недостатність імунної системи (= імунодефіцити, ІДС). Це нездатність імунної системи реалізувати те або інше ланка імунної відповіді.2. Аутоімунна патологія:
а) аутоагресія проти нормальних компонентів тіла (= аутоімунні захворювання);
б) надмірне накопичення комплексів Ag + AT (= хвороби імунних комплексів);
3. Пухлини імунної системи (перш за все лімфопроліферативні процеси)
4. Алергічні захворювання
Імунодефіцити
2 (дві) групи: первинні та вторинні.Первинні імунодефіцити (вроджені) - нездатність до реалізації імунної відповіді обумовлена генетично.
Вторинні імунодефіцити виникають в результаті придбаних порушень імунної системи.
Основні ланки патогенезу ІДС:
а) блокада диференціювання клітин ІКС;
б) зниження резистентності до інфекцій;
в) порушення функції імунологічного нагляду.
З них головна ланка патогенезу ІДС - перше.
Первинні (вроджені) імунодефіцити
Ці захворювання:а) з'являються незабаром після народження;
б) мають спадковий характер;
в) успадковуються за рецесивним типом.
Поділяються на 2 (дві) групи:
а) ІДС специфічні - зачіпають специфічні фактори імунітету - утворення антитіл і клітинну імунну відповідь;
б) ІДС неспецифічні - спадкові дефекти неспецифічних факторів захисту - фагоцитозу і системи комплементу.
Первинні специфічні ІДС
Було багато класифікацій. Зараз - 1977 року. В її основі лежить не нозологічний принцип, а рівень генетичних пошкоджень на різних етапах дозрівання Т-і В-лімфоцитів.Особливості цієї класифікації. Для кожного ушкодження вказується свій патогенетичний механізм. Цей механізм полягає в дефекті конкретного клітинного ферменту.
Наприклад: а) дефіцит АДА (аденозіндезамінази);
б) дефіцит ПНФ (пуріннуклеозідфосфорілази).
Всі форми первинних специфічних ІДС діляться на 3 (три) групи:
1) комбіновані ІДС з одночасним ураженням Т-клітинного і В-гуморального імунітету;
2) ІДС з переважним ураженням клітинного імунітету;
3) ІДС з переважним ураженням гуморального імунітету.
ПЕРВИННІ СПЕЦИФІЧНІ КОМБІНОВАНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ
До них відносяться:1. Ретикулярна дісгенізія (= агаммаглобулінемія швейцарського типу);
2. Важкий комбінований імунодефіцит;
3. Частий варіабельний імунодефіцит.
В основі патогенезу комбінованих ІДС лежить:
1. Недостатність ферментів пуринового метаболізму;
2. Відсутність ферментів-рекомбіназами;
Ці ферменти відповідають за роботу генів, що кодують структуру антігенраспознающіх рецепторів лімфоцитів.
При комбінованих ІДС об'єктом ушкодження є стовбурова клітина, рівень пошкодження за схемою перший (схеми 1).
Ретикулярна дисгенезія
Блокада розвитку і дозрівання - на рівні стовбурної клітини.Стовбурові клітини може: а) відсутні; б) втрачати здатність до диференціювання в Т - в. У лімфоцити і на макрофаги.
В організмі не можуть утворюватися ні лімфоцити, макрофаги ні.
У результаті при надходженні в організм Ag будь-який спосіб захисту від нього неможливий: відсутні клітинний імунну відповідь, гуморальну імунну відповідь і фагоцитоз.
У хворих ретикулярної дісгенізіей:
1) у крові повне або майже повна відсутність лімфоцитів, фагоцитів, АТ будь-якого класу.
2) з боку первинних і вторинних лімфатичних органів відзначається недорозвинення тимусу, селезінки, лімфатичних вузлів.
3) Клінічно: а) часті бактеріальні, вірусні і грибкові захворювання; б) диспепсичні розлади шлунково-кишкового тракту (причина - важкий кандидоз травної системи), в) тяжкий перебіг вакцинацій, які часто закінчуються смертю; г) виражена затримка росту.
4) реакція відторгнення трансплантанта відсутня, так як не реалізується Т-клітинну відповідь імунної системи.
Прогноз дуже важкий. Смерть у перші місяці життя.
Лікування складно і малоперспективно.
Іноді користь приносять ранні пересадки тимусу та кісткового мозку. Але можливі ускладнення у вигляді Рант-хвороби.
Важкий комбінований імунодефіцит
У патогенезі - блокада дозрівання і розвитку знаходиться на рівні стовбурної клітини.Спадкування - за аутосомно-рецесивним типом і може бути пов'язане з Х-хромосомою.
У СЩА цією формою ІДС частіше хворіють чорні діти у віці до 5-ти місяців.
В основі захворювання лежить: а) дефіцит аденозіндезамінази (АДА);
б) дефіцит пуріннуклеозіддезамінази;
в) порушення антігенраспознающей системи лімфоцитів.
У хворих з важким комбінованим ІДС виявляють:
а) зниження вмісту в крові Т-і В-лімфоцитів;
б) підвищення концентрації в крові всіх Ig або повна їх відсутність;
в) порушення клітинного та гуморального імунної відповіді при вступі Ag в організм;
г) пригнічення утворення ІЛ-2 клітинами імунної системи.
Частий варіабельний імунодефіцит
Успадковується - за аутосомно-рецесивним типом.
Основна ланка патогенезу: блокада дозрівання В-лімфоцитів до зрілих форм.
Частота - 20-90 випадків на 1 млн населення (висока).
У крові:
а) зрілі В-лімфоцити відсутні, але постійно є попередники В-лімфоцитів - лімфобластів. Ці попередники В-лімфоцитів не диференціюються до зрілих форм;
б) виражена гіпогамаглобулінемія;
в) зниження активності 5-нуклеотидази у лімфоцитах;
г) дефекти розвитку Т-лімфоцитів.
Клінічно у хворих з частим варіабільним ІДС:
= Часті бактеріальні інфекції, а саме отити, синуїти, пневмонії;
= Проноси в результаті порушеного всмоктування в кишечнику;
= Ентерити. Зниження утворення соляної кислоти в шлунку до повного його припинення;
= В 12 і В С - дефіцитна анемія;
= Дисбактеріози і лямбліоз.
ПЕРВИННІ СПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ з переважним ураженням Т-СИСТЕМИ ІМУНІТЕТУ
Це: = хвороба Незелофа;
= Синдром Ді-Джорджі;
= Дефіцит нуклеозідфосфорілази.
Хвороба Незелофа і синдром Ді-Джорджі
Етіологія: успадковується порушення формування у ембріона вилочкової та паращитовидної залоз на 12-му тижні вагітності. Розвивається вроджена повна або часткова аплазія тимуса.
Діагноз зрозумілий після народження: протягом 24 годин розвивається недостатність паращитовидної залози (гіпопаратиреоз).
Виникають:
а) зниження Са + + в крові;
б) тетаніческіе судоми.
Через недорозвинення або аплазії тимуса стовбурові клітини не можуть диференціюватися в Т-лімфоцити. Клітинну імунну відповідь на вступ Ag відсутня, але виробляються Ig біологічно інертні, тобто ці Ig не можуть забезпечити хороший захист проти Ag.
Причина: в освіті Ig беруть участь Т-хелпери. При синдромах Незелофа і Ді-Джорджі Т-хелпери відсутні, отже, порушена і реакція продукції антитіл.
У цілому, організм хворих із симптомами хвороби Незелофа і синдрому Ді-Джорджі може протистояти бактеріальних інфекцій легкого та середнього ступеня тяжкості, тому що в організмі збережений, хоч і ослаблений через відсутність Т-хелперів, гуморальну імунну відповідь.
Причини смерті: а) вірусні, грибкові і важкі бактеріальні інфекції;
б) серцева недостатність внаслідок вродженої вади серця.
Реакція на трансплантант у хворих. Можливо приживлення трансплантанта, тому що реакція відторгнення трансплантанта здійснюється за рахунок клітинних реакцій імунітету.
У тому випадку, якщо блок розвивається на ділянці диференціювання центрального Т-лімфоцита в периферичні Т-лімфоцити - Т-кілери, Т-хелпери або Т-супресори - порушення будуть більш локальними. Розвивається дефіцит окремих субпопуляцій Т-лімфоцитів. У цих випадках гуморальні механізми імунітету можуть і не страждати і АТ будуть утворюватися. Такі поразки протікають більш сприятливо, ніж синдром тотального ураження Т-клітинного імунітету, як при хворобі Незелофа або при синдромі Ді-Джорджі.
У цілому: спостереження свідчать, що при дефіциті Т-системи у хворих переважають вірусні та грибкові інфекції і бактерійна інфекція важкого ступеня. Такі діти важко переносять кір та краснуху. Захворювання у них розвиваються навіть при введенні ослаблених вірусних вакцин. З іншого боку, хворі з дефіцитом Т-ланки імунної системи задовільно переносять бактеріальні інфекції легкого та середнього ступеня тяжкості за рахунок збереження В-системи імунітету.
ПЕРВИННІ СПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ з переважним ураженням По-СИСТЕМИ ІМУНІТЕТУ
До них відносяться:
а) хвороба Брутона;
б) інші види гіпоглобулінемій.
Етіопатогенез: за аутосомно-рецесивним типом успадковується дефіцит ферменту тирозинкінази. У результаті дефекту тирозинкінази затримується нормальна диференціювання В-лімфоцитів.
У хворих спостерігається недостатність гуморальної імунної відповіді.
Клітинні імунні реакції збережені, так як вилочкова залоза розвинена нормально і продукція Т-лімфоцитів не порушена.
У хворих з хворобою Брутона спостерігається:
= Відсутність у крові В-лімфоцитів;
= Відсутність у крові Ig;
= Недорозвинення лімфатичних вузлів.
Клінічні прояви хвороби починаються з 6-ти місячного віку. Причина - діти народжуються з великим запасом Ig G, отриманих від матері. Починаючи з 6-ти місячного віку життя кількість материнських АТ зменшується. Але власні Ig не утворюються, тому що є блокада дозрівання В-лімфоцитів.
Для хвороби Брутона характерно:
= Часті бактеріальні інфекції з наполегливим і злоякісним перебігом. Виникають вогнища гнійних інфекцій різних локалізацій. Особливо часті респіраторні інфекції та піодермії.
= Синдром порушеного кишкового всмоктування в результаті лямбліозу.
= Явища поліартриту, системного колагенозах, поширеного васкуліту і дерматоміозиту
ПЕРВИННІ НЕСПЕЦИФІЧНІ ІМУНОДЕФІЦИТИ. ВРОДЖЕНІ ДЕФЕКТИ Фагоцитоз і Система комплементу
Це захворювання, пов'язані зі спадковими дефектами неспецифічних факторів захисту: а) фагоцитозу; б) системи комплементу.
Вроджені дефекти фагоцитарної захисту
Фагоцитоз - перша стадія утворення АТ (Мечников, 1908) → порушення фагоцитозу можуть призвести і до недостатності специфічного імунітету.Механізми порушення фагоцитарної активності:
= Порушення рухливості фагоцитів → вони не можуть наблизитися і фагоцитувати. Приклад: синдром "ледачих нейтрофілів»;
= Втрата здатності фагоцита знищувати вже поглинені клітини. Мікроорганізм живе і розмножується всередині фагоцита, який виконує роль капсули і захищає його від несприятливих впливів навколишнього середовища, в тому числі і від АТ.
Може бути, кілька причин незавершеного фагоцитозу:
1. Нездатність фагоцита продукувати Н 2 О 2. У результаті не настає кінцевий етап фагоцитозу - знищення мікроорганізмів. Приклад: хронічний грануломатоз дітей. Інша назва «хвороба парадоксів». Парадокси полягають в тому, що діти проявляють високу ступінь стійкості до вірулентним мікроорганізмам, але беззахисні перед умовно патогенною флорою.
2. Порушення структури і функції лізосом - наводить до незавершеного фагоцитозу. Приклад: хвороба Чедіака-Хігасі.
3. Дефіцит мієлопероксидази фагоцитів - як приклад наводимо однойменне захворювання «захворювання недостатності мієлопероксидази фагоцитів».
Вроджені дефекти системи комплементу
Комплемент - ферментативна система, необхідна для здійснення лізису клітин після приєднання до них специфічних АТ (бактерій або власних клітин організму).Система комплементу включає в себе більше 90 різних протеїнів (факторів), які позначаються символами С1. С2, С3 - С90. Система комплементу активується комплексом «антиген-антитіло», перетворюється через ряд стадій у протеолітичний фермент і розкриває оболонку мікробної клітини.
У тому випадку, якщо в організмі є спадковий дефект того чи іншого фактора комплементу, в цілому вся система втрачає свою активність, і мікробна клітина вже після приєднання до неї антитіла не знищується, а продовжує існувати, розмножуватися. Тобто при дефектах системи комплементу розвиваються клінічні прояви недостатності В-системи імунітету, оскільки АТ втрачають свою біологічну ефективність.
ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ІМУНОДЕФІЦИТУ
Виділяють 4 (чотири) основних напрямки терапії ІДС:
= Замісна терапія;
= Пересадка кісткового мозку;
= Пересадка тимуса;
= Антибактеріальна терапія.
Замісна терапія - введення ззовні відсутніх імуноглобулінів (Ig). Показана при дефектах гуморального імунітету. Принцип методу: тривале і постійне введення гамма-глобуліну (тобто білкової фракції, що містить АТ). Звичайні дози: 2,5-5,0 чистого гамма-глобуліну 1 (один) раз на тиждень. Ефективність: висока. Прогноз: хворі доживають до зрілого віку і ведуть активний спосіб життя.
Пересадка кісткового мозку. Показана при недостатності В-системи імунітету. Мета: відновлення відсутніх в організмі В-клітин. Необхідна умова: тканинна сумісність кісткового мозку донора і реципієнта.
Пересадка тимусу. Показана при недостатності Т-системи імунітету. Одночасно можливе відновлення В-системи імунітету.
Антибактеріальна терапія. Ефективність - досить висока, життя хворих підтримується тривалий час. Особливість - наслідки позитивні і негативні: а) позитивні наслідки - знищення мікрофлори;
б) негативні наслідки (побічні ефекти) - знищення умовно патогенних мікроорганізмів і розмноження грибкової флори з розвитком кандидозу кишечнику, шкіри, легенів. Можливість розвитку кандидозу лімітує застосування антибактеріальної терапії при лікуванні ІДС.
У цілому: всі методи терапії ІДС, що існують в даний час, вирішують проблеми ІДС не повністю. Проблеми терапії ІДС випливають з функцій ІКС (іммуннокомпетентние системи):
а) боротьба з мікрофлорою;
б) знищення атипових клітин.
Існуючі методи терапії в більшій чи меншій мірі вирішують проблему боротьби з мікрофлорою.
ВТОРИННІ АУТОІМУННІ СТАНУ. КЛАСИФІКАЦІЯ. Характеристик фізіологічних, анаболічний і катаболічний імунодефіциту. Синдром набутого імунодефіциту людини
Вторинні ІДС - постнатальні ІДС в результаті дії екзо-і ендогенних факторів, не пов'язаних з генетичними дефектами.Протікають легше, ніж первинні, тому що патогенетичний фактор пошкоджує уже сформовану ІКС.
Класифікація. 2 (дві) різновиди:
I - за рівнем ушкодження ІКС (ця класифікація така ж, як у первинних ІДС).
= Комбіновані вторинні ІДС;
= З переважним ураженням клітинного імунітету;
= З переважним ураженням гуморального імунітету.
II - ділить всі вторинні ІДС на 3 (три) групи:
= Фізіологічні вторинні ІДС;
= Анаболічні вторинні ІДС;
= Катаболические вторинні ІДС.
Фізіологічні вторинні ІДС
Фізіологічні вторинні ІДС - характерні для дітей до 3-х місяців. У здорових дітей при народженні в крові міститься материнський Ig G. Це і є природний захист новонароджених від всіх мікроорганізмів, з якими дитина контактує в перші 3 (три) місяця життя. Рівень материнських АТ поступово знижується, а рівень власних АТ наростає.Якщо через хворобу матері рівень отриманих дитиною АТ знижений, то розвивається клініка імунодефіциту.
Анаболічні вторинні ІДС
Анаболічні вторинні ІДС - пов'язані з набутими порушеннями механізму диференціювання Т-і В-систем імунітету.Етіологія: а) екзогенні фактори, б) ендогенні фактори.
Екзогенні фактори: = іонізуюче випромінювання;
= Хіміотерапія;
= Хімічні речовини.
Іонізуюче випромінювання - мають значення і високі, і малі дози радіації.
Ситуації: - радіаційні катастрофи
- Радіоізотопна діагностика
- Радіологічні методи лікування
- Радіоактивне виробництво і його відходи
- Зброя, реактори і т.д.
Хіміотерапія - при лікуванні пухлинних захворювань за допомогою препаратів цитостатиків:
- Аміном
- Циклофосфан
- Мієлосан
- Фторурацил
- Фторафур
- Протипухлинні антибіотики (олівоміцін, адріаміцін, рубоміцін, блеомицин і пр.)
Хімічні речовини - пестициди, гербіциди, продукти і відходи хімічної промисловості.
Клітина-мішень для дії всіх цих факторів - лімфоцит.
Наслідки впливу: 1) загибель лімфоцитів; 2) пригнічення активності лімфоцитів, 3) дисбаланс субпопуляцій лімфоцитів.
1) Загибель лімфоцитів - у 2-х формах:
= Некроз лімфоцитів в результаті порушення цілісності мембрани
= Апоптоз (запрограмована загибель) в результаті деградації ДНК. Апоптоз обумовлений власними ферментами лімфоцита.
Загибель лімфоцитів відбувається в результаті дії: а) хіміотерапії, б) іонізуючої радіації; в) підвищеної концентрації кортикостероїдів, наприклад, при стресах.
2) Пригнічення активності лімфоцитів відбувається в результаті:
= Зв'язування з поверхнею клітини хімічних речовин;
= Накопичення всередині клітини певних хімічних речовин.
Ці речовини наступні: аутоАТ, цАМФ, простагландини, медіатори запалення, цитокінів та ін
4) Дисбаланс субпопуляцій лімфоцитів: = ефекторів і супресорів;
= Носіїв CD4 (хелперів) і CD-8 (кілерів)
= Хелперів Th1 і Th2. Th1 - хелпери 1-го типу, направляють імунну відповідь у бік клітинних реакцій, Th2 - хелпери 2-го типу, направляють імунну відповідь у бік гуморального типу.
Головні прояви вторинних анаболічних ІДС:
= Зниження резистентності до інфекцій;
= Хронизация запальних процесів;
= Збільшення частоти розвитку злоякісних пухлин.
Нозологічні форми вторинних анаболічних ІДС: єдина самостійна нозологічна форма вторинних анаболічних ІДС - СНІД
Збудник - ретровірус, сімейство лентивірусів. Властивості: а) тривалий інкубаційний період, б) тропність до гемопоетичних і нервовій системі, в) здатність пригнічувати імунну систему.
Клітина-мішень - клітина, що несе на своїй поверхні молекулу CD4: а саме Т-хелпери, макрофаги, дендритная клітина.
Катаболічні вторинні ІДС
Катаболічні вторинні ІДС розвиваються тоді, коли на тлі нормальної або підвищеної продукції АТ прискорюється процес їх руйнування або зростають їх втрати.
Причини збільшеного катаболізму АТ:
= Масивне виведення їх з сечею (нефрит);
= Втрата АТ через кишечник (холера, спру, панкреатити).
АУТОІМУННІ ПРОЦЕСИ
Аутоімунні процеси. В їх основі лежить самопідтримується імунна реакція на власні клітини і тканини організму, що призводить до пошкодження цих клітин і тканин.
У нормі ІКС не розвиває імунної відповіді проти Ag власних клітин і тканин. Іншими словами, ІКС знаходиться в стані толерантності до власних клітин і тканин. Це явище називається аутотолерантностью.
Причини аутотолерантності. Для розуміння причин аутотолерантності необхідно познайомитися з клонально-селекційної теорією Бернета.
Бернет сформулював свою теорію приблизно чверть століття тому. Суть цієї теорії полягає в наступному. У процесі ембріогенезу ІКС формується досить пізно, коли вже сформовано всі інші органи і тканини.
Початок формування ІКС пов'язано з активним розмноженням лімфоїдних клітин і утворенням множинних клонів лімфоцитів.
Клон - потомство однієї лімфоїдної клітини, здатної утворювати АТ тільки до одного конкретного Ag. Серед безлічі клонів є і ті, які можуть утворювати АТ до власних клітин і тканин.
Проте в ембріональний період лімфоцити ще не здатні утворювати АТ. Більш того, той клон лімфоцитів, який зустрів свій Ag, гине. Але зустрічають свої Ag перш за все ті лімфоцити, які повинні в майбутньому утворювати АТ до власних клітин і тканин. Отже, коли ІКС досягає зрілості і ставати здатної синтезувати АТ, то в організмі не залишається клонів, здатних синтезувати АТ до власних клітин і тканин.
В даний час положення теорії Бернета в основному підтверджуються. Але теорія суттєво доповнена таким положенням: клони лімфоцитів, які здатні синтезувати АТ до власних клітин і тканин в дійсності не гинуть, а витормажіваются відповідними клонами Т-лімфоцитів-супресорів.
Та обставина, що вони не гинуть, а тільки витормажіваются, створює передумови для розвитку імунних реакцій по відношенню до власної тканини. Ця обставина лежить в основі аутоімунних захворювань.
Загальні риси аутоімунних процесів.
1.Іммуностімулірующіе фактори підсилюють аутоімунний процес, а імунодепресанти - пригнічують. Причина: в основі аутоімунних процесів лежить імунна реакція. Стимулятори та інгібітори для неї - є стимулятори та інгібітори для аутоімунних процесів. Таким чином, лікарські препарати, що стимулюють або пригнічують імунну відповідь, будуть посилювати або гальмувати аутоімунний процес.
2.Затяжной самопідтримки аутоімунних процесів. Причина: тканини, проти яких спрямований аутоімунний процес, постійно присутні в організмі.
3.В залежності від локалізації патологічного процесу все аутоімунні захворювання ділять на: а) органоспецифічні; б) неорганоспеціфіческіе.
а) органоспецифічні - коли аутоАТ утворюються до одного компоненту одного органу. Два (2) прикладу: 1) зоб Хашимото - АТ проти тиреоглобуліну і клітин щитовидної залози; 2) інсулінзалежний цукровий діабет - АТ утворюються проти острівцевих клітин pancreas.
б) неорганоспеціфіческіе - аутоАТ реагують з різними тканинами. Приклад: системний червоний вовчак (СЧВ).
4.Аутоіммунний процес може розвиватися за трьома (3) типами: а) клітинна реакція, б) гуморальна реакція; в) за рахунок реакцій природної резистентності з утворенням цитокінів.
Критерії аутоімунних захворювань. Не завжди легко провести межу між аутоімунними реакціями і аутоімунними захворюваннями.
У нормі у більшості здорових людей в крові виявляється невелика кількість аутоАТ проти власних тканин.
Їх роль: руйнування і виведення з організму старих, «віджилих» макромолекул. Ці «віджилі» макромолекули утворилися зі старих, зруйнованих структур, життєвий цикл яких закінчено.
Для розмежування аутоімунних реакцій і аутоімунних захворювань існують відповідні критерії або постулати.
1.Обязательное наявність в організмі аутоАТ або сенсибілізованих Т-лімфоцитів.
2.Обнаруженіе в крові аутоАТ або сенсибілізованих Т-лімфоцитів, що викликають дану аутоіммунну реакцію чи дане аутоімунне захворювання.
3.Заболеваніе повинно бути змодельоване на тварин. АутоAg повинен бути той, який є аутоAg у людини.
4.Должна бути доведена можливість перенесення хвороби в інший організм за допомогою сироватки, що містить аутоАТ або сенсибілізовані Т-лімфоцити.
Причини аутоімунних захворювань (гіпотези!).
1. Порушення фізіологічної ізоляції «забар єрні» органів. Це нервова система, кришталик, яєчко.
= Приклад 1: важка травма одного ока веде до аутоімунному поразки другого (симпатична офтальмія);
= Приклад 2: ін'єкція тваринам тестикулярною або мозкової тканини веде до появи аутоAg і поразки цих органів.
2. Фіксація молекул гістосумісності на клітинах, яким в нормі це не властиве. Ці молекули називаються в імунології МНС-II. У нормі вони розташовані на поверхні В-лімфоцитів, макрофагів і дендритних клітин. Їх роль: вони розпізнають пептидні фрагменти Ag і «представляють» цей Ag Т-лімфоцитів. Якщо молекули гістосумісності МНС II будуть фіксовані на інших клітинах, то структура мембран цих клітин змінюється, вони набувають властивості Ag. Проти них запускається аутоімунний відповідь.
Приклад: молекули гістосумісності МНС II фіксовані на острівцевих клітинах pancreas → структура мембран цих клітин змінюється → мембрани острівцевих клітин pancreas набувають властивостей Ag і стають аутоAg → проти острівцевих клітин pancreas розгортається аутоімунний процес.
3. Перехресні реакції. Іноді в організм надходять мікроорганізми, у яких Ag-е властивості мають схожість з тканинними білками. Це може дезорієнтувати імунну систему хазяїна. АТ або сенсибілізовані лімфоцити атакують не тільки м / о, а й свої власні клітини і тканини.
4. Модифікація власних Ag чужорідними хімічними групами. Хімічні речовини можуть змінювати будову клітин і тканин. Змінені клітини і тканини стають для організму аутоAg. Приклад: білки організму змінюють властивості при дії мікробних токсинів, важких опіках, дії лікарських препаратів.
5. Скасування аутотолерантності. Припускають, що інфікування мікроорганізмами, які мають перехресні Ag з тканинними Ag людини (тобто схожі) може призвести до скасування аутотолерантності на власного тіла. Приклад: введення синтетичного тиреоглобуліну (трохи модифікованого) дає зрив аутотолерантності та освіта аутоАТ до тканини щитовидної залози.
6. Слабкість супресорних механізмів. Це найбільш достовірна гіпотеза. Сформульована в 1974 році після відкриття Т-супресорів. Відповідно до цієї гіпотези, в нормі під впливом Т-супресорів В-клітини не трансформуються у плазматичні клітини і не утворюють АТ. При зниженні активності Т-супресорів В-клітини починають реагувати на тканинні Ag і виробляти аутоАТ. Розвиваються аутоімунні захворювання. Приклад: активність Т-сурпессоров знижується при ВКВ, ревматоїдному артриті, розсіяному склерозі.
Аутоімунні реакції можуть протікати по гуморального і клітинного типу.
1. Гуморальні аутоімунні реакції протікають з утворенням аутоАТ. АутоАТ є IgG (частіше). Захворювання: ВКВ, гемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура.
2. Клітинні аутоімунні реакції протікають з утворенням сенсибілізованих Т-лімфоцитів. Захворювання: інсулінзалежний цукровий діабет, розсіяний склероз, ревматоїдний артрит.