Відкритий міжнародний університет розвитку людини «україна» Інститут права та суспільних відносин сторінка 4

40
Ю. С. Шемшученко та ін. Суб’єкти та об’єкт у сфері державного управління та, зокрема, публічної (громадської) безпеки досліджували: В. Б. Авер’янов,
Г. В. Атаманчук, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой, О. І. Довгань, І. В. Зозуля,
Ю. М. Козлов,
В. М. Плішкін,
В. Г. Поліщук,
Ю. Ю. Тихомиров,
В. Г. Фатхутдінов, В. С. Шестак та ін.
Проте, незважаючи на суттєвий науковий доробок зазначених правознавців, суб’єкти та об’єкт забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів залишаються невизначеними як в наукових колах, так і на законодавчому рівні. Потребують розвитку методологічні підходи до визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів, які наразі висвітлені фрагментарно.
Як справедливо зазначає М. М. Потіп, вивчення будь-якого предмета дослідження потребує методологічного інструментарію, який являє собою сукупність прийомів, способів та засобів дослідження, що складають у своїй
єдності методи дослідження наукової дійсності [35, с. 11]. При цьому,
М. С. Кельман доречно стверджує, що спеціальних досліджень як категоризації підходу, так і його методологічних характеристик в юридичній літературі немає [36], що обґрунтовує значимість дослідження обраної нами проблематики.
У загальному розумінні методологічний підхід — це об’єднані загальними принципами взаємозалежні методи досліджень [37, с. 68]; комплекс взаємозалежних наукових методів, серед яких один або декілька є головними, а всі інші підпорядковані їм, залежні від них, мають допоміжний характер [38, с. 72]. При цьому, обрання конкретного методологічного підходу здійснюється, виходячи із особливостей предмета дослідження та поставленої мети [39]. У даному випадку предметом дослідження є окремі аспекти забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів, а метою — визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів.

41
Досліджуючи методологічні підходи до визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів, вважаємо конструктивним дослідження С. Д. Гусарєва та О. Д. Тихомирова, які класифікують наукові методи, які в підсумку формують методологічні підходи, наступним чином: 1) загальні методи — це вищий (філософський) рівень, який охоплює діалектичну та формальну логіку, що використовуються в науковому пізнанні та практичній діяльності;
2) загальнонаукові методи — наукові методи (емпіричні та теоретичні), які притаманні всім наукам; 3) конкретно-наукові методи, якими користуються в окремих групах наук; 4) спеціальні методи в рамках окремої науки [37, с. 80].
При визначенні об’єкта та суб’єктів забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів варто звернутися до методів діалектики, яка надає змогу усвідомити найбільш загальні закони розвитку суспільства у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед безлічі
інших, її зв’язок з ними і т.д. Саме діалектичний підхід охоплює загальні особливості розвитку будь-яких історичних явищ, надає змогу об’єктивно вивчити динаміку, розвиток того чи іншого процесу [40, с. 35–36].
Інші загальні методи — аналіз (уявне розчленовування цілісного предмета на складові частини з метою його вивчення), синтез (поєднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле) — сприяють розумінню об’єкта і суб’єктів забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів як складових частин єдиної системи забезпечення публічної безпеки.
У свою чергу, в результаті використання узагальнення маємо змогу встановити загальні властивості й ознаки об’єктів шляхом переходу від конкретного або менш загального поняття і судження до більш загального поняття або судження.
Загальні методи (діалектика, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, абстрагування, аналогія, моделювання) у своїй взаємопов’язаній сукупності формують філософсько-світоглядний підхід.

42
Т. І. Тарахонич з цього приводу справедливо зазначає, що філософсько- світоглядний підхід формує науково-дослідницьку позицію, забезпечує націленість дослідження на одержання того чи іншого результату й обґрунтованість оцінки досліджуваних процесів і явищ [41, с. 17–18].
Аналогічно Ю. С. Шемшученко наголошує, що філософсько-світоглядний підхід визначає саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість
[42]. Так, при визначенні суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки під час масових заходів доцільно застосовувати даний підхід для з’ясування поняттєвого апарату — суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки, для їх позиціювання в контексті дослідження суб’єктів і об’єкта забезпечення національної безпеки в цілому, їх взаємозв’язків, єдності та диференціації норм права, особливостей правового регулювання забезпечення публічної безпеки, тощо.
У свою чергу, загальнонаукові методи (системний, синергетичний, структурний, інституціональний, функціональний, порівняльний, історичний, логічний, герменевтичний та ін.) лежать в основі системного, функціонального, функціонально-структурного, порівняльного, історичного та інших підходів до визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки під час масових заходів.Зокрема, системний підхід, на думку
Ю. В. Георгієвського, є аксіологічно прийнятним для досліджень правового змісту і дозволяє проаналізувати у взаємозв’язку і взаємозалежності усі елементи соціально-правового явища [43, с. 13]. Крім того, Н. М. Оніщенко зазначає, що саме завдяки системному підходу той чи інший об’єкт досліджується як складне багатогранне явище, що містить низку взаємопов’язаних елементів, які забезпечують його цілісність і відносно незмінну структуру [44, с. 950–951]. Як бачимо, даний підхід доцільно застосовувати при дослідженні системи забезпечення публічної безпеки і правопорядку, виходячи з її складної будови та зв’язків з іншими явищами, дозволяючи тим самим не лише дослідити систему як підсистему інших

43 соціальних систем, але й розкрити зміст та зв’язки її елементів (у т.ч. суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки держави) між собою.
При визначенні суб’єктів забезпечення публічної безпеки і правопорядку під час масових заходів вагоме значення має функціональний підхід, що полягає у виділенні елементів взаємодій різноманітних суб’єктів і визначенні їх місця і значення (функцій) [37, с. 78–80]. Тобто функціональний підхід застосовується при визначенні й характеристиці функцій і ролі суб’єктів забезпечення публічної безпеки і правопорядку під час масових заходів. У свою чергу, структурний підхідбазується на розгляді підсистеми суб’єктів забезпечення публічної безпеки, яка має свою складну структуру. Крім того, завдяки структурно-функціональному аналізу соціальні
інститути розглядаються як частини соціальної системи, які впливають на функціонування всього суспільства, тобто зміни в одному інституті суспільства чинять вплив на інші інститути та суспільство загалом [45, с. 51].
Не меншу роль відіграє історичний підхід, заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку за допомогою
історичного методу, оскільки без історичного відтворення правового розвитку виключається можливість логічного усвідомлення його закономірностей [46, с. 112–113]. Очевидно, що і інститут публічної безпеки і порядку в Україні має свою історію виникнення та розвитку.
Особливу увагу слід звернути на герменевтичний підхід, який
ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів — нормативно-правових та інших правових документів, на основі яких безпосередньо і визначаються об’єкт і суб’єкти забезпечення публічної безпеки під час масових заходів. Крім того, варто погодитися з тим, що в контексті дослідження актуальним є застосування логічного методу, який дозволяє, з одного боку, виявити логічні помилки, наявні в окремих положеннях законодавства, певну непослідовність законодавців окремих держав, не сприймати як істинні і заперечити деякі хибні судження

44 науковців, а з іншого — сконцентруватися на предметі дослідження і відволіктися від несуттєвого [47, с. 155].
У свою чергу, конкретні та спеціальні методи юридичної науки представляють собою сукупність принципів, прийомів, правил, способів і засобів дослідження конкретних об’єктів, будучи сукупністю частини пізнавальних прийомів, певною їх комбінацією, набір яких залежить від природи об’єкта й умов процесу пізнання [37, с. 88]. Так, при дослідженні публічної безпеки і порядку під час масових заходів застосовується спеціально-юридичний метод, оскільки досліджувані явища описуються за допомогою юридичної термінології, з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов’язкового або можливого, унаслідок чого виявляються тенденції та закономірності юридичної практики, удосконалюється юридична термінологія. Аналогічно метод тлумачення норм права має місце при з’ясуванні змісту відповідних адміністративно-правових норм.
Узагальнюючи сказане, доходимо висновку, щометодологічний підхід до визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів відображає стратегічну спрямованість дослідження і полягає в застосуванні сукупності взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих методів юридичної науки задля досягнення поставлених цілей і завдань.
Основними методологічними підходами до визначення суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів вважаємо наступні:
1) філософсько-світоглядний (загальні методи діалектики, аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції, абстрагування, аналогії, моделювання та інші) — надає змогу з’ясувати поняттєвий апарат, у т.ч. поняття суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки, для їх позиціювання в контексті дослідження суб’єктів і об’єкта забезпечення національної безпеки в цілому, їх взаємозв’язків, єдності та диференціації

45 норм права, особливостей правового регулювання забезпечення публічної безпеки, тощо;
2) загальнонаукові підходи (методи) (системний, синергетичний, структурний, інституціональний, функціональний, порівняльний, історичний, логічний, герменевтичний та інші) — застосовуються при дослідженні системи забезпечення публічної безпеки і правопорядку, виходячи з її складної будови (структури) та зв’язків з іншими явищами, дозволяючи тим самим не лише дослідити систему як підсистему інших соціальних систем, але й розкрити зміст та зв’язки її елементів (у т.ч. суб’єктів і об’єкта забезпечення публічної безпеки держави) між собою; при визначенні суб’єктів забезпечення публічної безпеки і правопорядку під час масових заходів, їх місця і функцій, ролі під час масових заходів, тощо;
3) спеціальні методологічні підходи (методи) юридичної науки
(спеціально-юридичний метод, тлумачення норм права та інші) — використовуються для вивчення та вдосконалення юридичної термінології, юридичних моделей поведінки, виявлення тенденцій та закономірностей юридичної практики, з’ясування змісту адміністративно-правових норм у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів.
Комплексно застосовуючи розглянуті вище підходи, маємо змогу визначити суб’єктів і об’єкт забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів.
Так, традиційно суб’єкт розглядається як особа, група осіб або організація, що виконують активну роль у тому чи іншому процесі; носій прав і обов’язків [48, с. 1211]; учасник управлінського процесу, функціонально покликаний фактично впливати на певний об’єкт з метою його цільового упорядкування [49, c. 57]. У свою чергу, об’єкт — це особа, предмет чи явище, на які спрямовується відповідний вплив, діяльність; предмет спеціальної компетенції, наукового дослідження [50, с. 495]. При цьому, об’єкт як керована система впливає на суб’єктів (керуючу систему)

46 через висування своїх потреб, інтересів і цілей, які стають визначною умовою та фактором змісту управління і часто способів його реалізації [51, c. 90], із чим варто погодитися.
Наразі у чинному законодавстві не визначено перелік суб’єктів безпосередньо забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів. Проте, у ст. 7 Закону України «Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів» від 08.07.2011 р. № 3673-VI визначені суб'єкти забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв'язку з проведенням футбольних матчів: 1) оператор спортивної споруди;
2) організатор футбольного матчу; 3) спеціальні суб'єкти забезпечення громадського порядку та громадської безпеки; 4) футбольні клуби; 5) місцева державна адміністрація та орган місцевого самоврядування [12].
У свою чергу, у ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV визначено суб'єктів забезпечення національної безпеки: Президент України; Верховна Рада
України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони
України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура
України; Національне антикорупційне бюро України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України,
Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; органи і підрозділи цивільного захисту; громадяни України, об’єднання громадян [2].
Крім того, чинним законодавством визначено Національну поліцію
України як центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [5]. Функції у сфері забезпечення

47 публічної безпеки і публічного (громадського) порядку виконують і Міністр внутрішніх справ [8], і Національна гвардія України [7], і громадські формування з охорони громадського порядку [52], тощо.
Ю. П. Битяк з цього приводу звертає увагу на те, що забезпечення громадської безпеки та порядку знаходиться у сфері відання публічної влади, представленої, зокрема, Президентом України, який виступає гарантом суверенітету держави та додержання прав людини й громадянина; Кабінетом
Міністрів України, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. При цьому, на думку автора, забезпечення громадської безпеки і правопорядку є завданням не лише державних організацій, але й недержавних [14, с. 489], із чим цілком погоджуємося.
Отже, узагальнюючи сказане, вважаємо, що суб’єктами забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів є наступні:
1) Президент України — як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції
України, прав і свобод людини і громадянина здійснює загальне керівництво у сфері публічної безпеки і порядку;
2) Верховна Рада України — у межах повноважень, визначених
Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи публічної безпеки, формуючи законодавчу базу в цій сфері;
3) Кабінет Міністрів України — як вищий орган у системі органів виконавчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, публічної безпеки і порядку й боротьби із злочинністю;
4) Міністр внутрішніх справ України — забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією;

48 5) Національна поліція України — є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;
6) Національна гвардія України — виконує завдання із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, тощо;
7) судові органи — здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди публічній безпеці і порядку під час масових заходів;
8) місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері публічної безпеки на місцях у межах наданої компетенції;
9) громадські формування з охорони громадського порядку — беруть участь в охороні громадського порядку, сприяючи органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам та органам виконавчої влади у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства від протиправних посягань, тощо;
10) громадяни, громадські об’єднання — привертають увагу суспільних
і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у сфері публічної безпеки і порядку, у законний спосіб і законними засобами захищають власні та суспільні інтереси;
11) інші організатори та учасники масових заходів.
У свою чергу, об’єктом публічної безпеки і порядку під час проведення масових заходів слід визначити публічні інтереси суспільства, а саме умови життєдіяльності, звичний режим життя, духовні, морально-етичні, культурні,
історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності суспільства, а також права, свободи та інтереси людини та громадянина.