Ім'я файлу: diss_Dolynnyi.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7285кб.
Дата: 12.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
ботулізм.pptx

14 фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу / С. В. Ващенко,
А. В. Долинний, О. В. Чудновський. – Запоріжжя: ЗЮІ ДДУВС. – 2010
(дисертантом охарактеризовано проблемні питання правового регулювання проведення в Україні спортивно-масових заходів та особливості забезпечення безпеки і правопорядку (обсяг – 0,4 д.а.)); Організація діяльності чергових частин органів внутрішніх справ / С. В. Ващенко,
А. В. Долинний, О. В. Чудновський. – Запоріжжя: ЗЮІ ДДУВС. – 2011
(дисертантом опрацьовано проблемні питання адміністративно-правового забезпечення організації діяльності чергових частин ОВС України (обсяг –
0,7 д.а.)). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено на науково-практичних конференціях: «Організаційно-правове забезпечення діяльності дільничного інспектора міліції» (Запоріжжя,
2010 р.); «Актуальні проблеми адміністративної діяльності дільничного
інспектора міліції» (Запоріжжя, 2011 р.); «Чинники розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (Дніпропетровськ, 2015 р.); «Сучасні проблеми розвитку державності та напрями їх вирішення через призму правотворчої діяльності»
(Харків, 2016); «Рівень ефективності та необхідність впливу юридичної науки на нормотворчу діяльність та юридичну практику» (Харків, 2017).
Публікації.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено в шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях
України та наукових періодичних виданнях інших держав, трьох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях та круглих столах та шести інших опублікованих працях, які додатково відображають наукові результати дисертації.

15
РОЗДІЛ 1
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
І ПОРЯДКУ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ МАСОВИХ
ЗАХОДІВ
1.1 Поняття публічної безпеки і порядку під час масових заходів як
об’єкта адміністративно-правової охорони
Під впливом глобальних тенденцій демократизації та гуманізації суспільних відносин як в країнах Європейського Союзу, так і інших країнах світу в Україні також відбуваються якісно нові зміни в розбудові та розвитку держави, її політиці, соціальній, економічній та інших сферах, відповідно, і в правотворчості та правозастосуванні.
Ці та інші реформи супроводжуються посиленням громадської активності, спрямованої на висловлення поглядів і ставлення населення до тих чи інших проблем та актуалізацію їх вирішення, вимог щодо забезпечення їх прав, свобод та інтересів, задоволення нагальних потреб, тощо, яка, у свою чергу, найчастіше виявляється у масових заходах різного
ґенезису.
Конституцією України гарантоване право громадян на здійснення виключно мирних масових заходів у законодавчо визначеному порядку, проте, нерідко різні збори, демонстрації, мітинги, страйки, вуличні походи, що вже стали звичайною практикою волевиявлення населення, відбуваються
із порушенням законодавчо встановлених вимог (які наразі характеризуються безсистемністю, неповнотою і колізійністю норм права), проявами злочинності, виступами екстремістів, тощо, що є загрозою не лише публічній безпеці та порядку, але й в деяких випадках і національній безпеці держави загалом. У зв’язку з цим, у сучасних умовах підвищених соціально- економічних, політичних та інших ризиків підтримання публічної безпеки і

16 порядку, що є передусім завданням діяльності Національної поліції України, набуває ще вагомішого значення в суспільстві.
Окремі аспекти публічної (громадської) безпеки та порядку під час масових заходів досліджували
В. Б. Авер’янов,
М. І. Ануфрієв,
О. М. Бандурка, А. В. Басов, Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, О. І. Довгань,
І. В. Зозуля, В. К. Колпаков, Ю. М. Козлов, Л. М. Колодкін, B. В. Князєв,
О. В. Кузьменко, М. І. Логвіненко, А. Е. Маслов, В. І. Олефір, О. І. Парубов,
В. М. Плішкін,
В. Г. Поліщук,
О. С. Проневич,
В. І. Салієнко,
О. Ю. Синявська, С. Г. Стеценко, Ю. О. Тихомиров, В. Г. Фатхутдінов,
A. О. Яременко та інші. Проте, сутність саме публічної безпеки і порядку під час масових заходів як об’єкта адміністративно-правової охорони залишається недослідженою, зважаючи на відсутність законодавчого тлумачення поняття публічної безпеки та порядку, зокрема, у Законі України
«Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII, де воно вперше з’явилося, і, відповідно, термінологічної узгодженості з іншими нормативно- правовими актами, де наразі використовуються усталені юридичні конструкції «громадська безпека» і «громадський порядок»; тим самим спричинено законодавчу колізійність у сфері забезпечення публічної
(громадської) безпеки і порядку. У той же час європейська та світова юридична практика свідчить про виправданість використання поняття публічної безпеки та порядку та його схвальне сприйняття міжнародною спільнотою. Тому сказане обумовлює не лише актуальність дослідження публічної безпеки і порядку під час масових заходів як об’єкта адміністративно-правової охорони, але й внесення необхідних змін у чинне законодавство з метою його гармонізації й усунення наявних недоліків.
Варто зазначити, що в Конституції України — Основному Законі держави — жодного разу не вживається поняття «публічна безпека» чи
«публічний порядок». Натомість, використовується термін «громадський порядок». Зокрема, у п. 17 ст. 92 Конституції України зазначається, що

17 виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку.
Також у ст. 34 Конституції України, у якій закріплюється право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, відмічається можливість обмеження здійснення цих прав законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.
Аналогічно в ст. 39, яка встановлює право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, звертається увага на те, що обмеження реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку [1]. Тобто конституційно громадський порядок позиціонується за своєю значимістю нарівні з національною безпекою в державі.
Проте, в Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV поняття «громадської безпеки» та «громадського порядку» не згадуються. Тлумачиться лише сутність «національної безпеки», під якою законодавець розуміє захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково- технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту

18
інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам [2]. На нашу думку, дане визначення є занадто широким і загалом складним для розуміння, проте, з його аналізу можна дійти висновку, що громадська безпека і порядок є важливою складовою національної безпеки, яка характеризує інтереси суспільства.
У свою чергу, в Указі Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про
Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» від 14.03.2016 р.
№ 92/2016 зазначається, що одним із основних завдань сектору безпеки і оборони є забезпечення громадської безпеки. При цьому, до завдань розвитку сектору безпеки і оборони віднесено: 1) ефективне виконання Національною поліцією України як центральним органом виконавчої влади функцій у сферах протидії злочинності, зокрема, організованій, та забезпечення громадського порядку; 2) підвищення спроможностей Національної гвардії
України до виконання завдань із підтримання громадської безпеки, охорони громадського порядку [3], тощо.
Проте, у цьому ж документі проголошено, що метою розвитку
Міністерства внутрішніх справ України на сучасному етапі є його становлення як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку та ін. Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади служить суспільству

19 шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Її головними завданнями є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку [3].
Як бачимо, законодавець одночасно використовує поняття як громадської безпеки і порядку, так і публічної безпеки і порядку, не розмежовуючи і не пояснюючи їх при цьому. Проте, оскільки дані терміни, наприклад, були застосовані по відношенню до одного й того ж державного органу —
Національної поліції України, можна стверджувати, що в даному випадку вони використані синонімічно.
Аналогічно в Указі Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про
Стратегію національної безпеки України» від 26 травня 2015 року
№ 287/2015 зазначено, що Національна поліція як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовуватиметься через Міністра внутрішніх справ України, виконуватиме функції у сферах протидії злочинності, зокрема, організованій, та забезпечення громадського порядку; для підтримання громадського порядку на місцях органи місцевого самоврядування створюватимуть у межах власних бюджетів муніципальну поліцію [4], тощо.
У той же час у Законі України «Про Національну поліцію» від
02.07.2015 р. № 580-VIII прямо вказується на те, що Національна поліція
України — це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [5]. Це також свідчить про ототожнення досліджуваних термінів, яке при цьому вважаємо необґрунтованим, зважаючи на відсутність відповідного пояснення та їх невживаність у Конституції України.
Більш того, підтвердженням синонімічного вживання й розуміння публічної та громадської безпеки й порядку є вже сама назва Порядку

20 організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції
України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України
«Про затвердження Порядку організації взаємодії Національної гвардії
України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку» від 10.08.2016 р. № 773 [6], хоча в
Законі України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 р. № 876-
VII надалі використовуються терміни «громадська безпека», «громадський порядок» (ст.ст. 1, 2 та ін.) [7].
Крім того, «новомодні» поняття публічної безпеки і порядку вже містяться у деяких нормативних актах, хоча й також без законодавчого тлумачення й при одночасному вживанні з усталеними конструкціями
«громадської безпеки» та «громадського порядку». Зокрема, у Постанові
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 28.10.2015 р. № 878 зазначається, що
Міністерство внутрішніх справ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку та ін. [8]. Аналогічно у Законі України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII вказується, що Міністр внутрішніх справ
України забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини,
інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг, та контролює її реалізацію поліцією [5].
Отже, у результаті проведеного дослідження доходимо висновку, що законодавець синонімічно вживає поняття публічної (громадської) безпеки і порядку, що призводить до колізійності чинного законодавства. На цій проблемі наголошують і інші правознавці. Зокрема, В. Г. Фатхутдінов

21 стверджує, що вживання терміну «публічний» в контексті дослідження обмежене лише науковою сферою і не має свого аналогу й уживаності в законодавчому обігу, оскільки функціонування його в чинних нормативно- правових актах України не зафіксовано. Через це автор вбачає вирішення означеної юридичної колізії шляхом або внесення змін до Закону України
«Про Національну поліцію» (заміна невживаного в юридичній термінології для означення державної політики у сфері громадської безпеки терміну
«публічна безпека» на термін «громадська безпека»), або внесення змін та доповнень в існуючий масив нормативно-правових актів (більше 5000), а також визначення даного поняття через доповнення Закону України «Про
Національну поліцію» відповідною статтею щодо його тлумачення [9].
Натомість, на думку І. В. Зозулі, законодавець у Законі України «Про
Національну поліцію», вживаючи терміни «публічна безпека» та «громадська безпека», не тільки не ототожнює їх, але й відносить термін публічної безпеки до базових, оскільки саме її підтримує Національна поліція, відповідно, її забезпечення є завданням поліції. Термін громадської безпеки й громадського порядку відноситься до другорядних, технічних, реалізація яких відбувається застосуванням з боку поліції виключно спеціальних засобів вилученням зброї, застосуванням засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, тощо [10, с. 88].
Варто погодитися з В. Г. Фатхутдіновим стосовно того, що історія вживання термінів «громадська безпека» і «громадський порядок» тягнеться ще з радянських часів, тому зрозумілим є прагнення новаторів до модернізації. При цьому, при розробці концепції Закону «Про Національну поліцію» його автори спиралися на досвід, накопичений зарубіжними країнами, насамперед США, Франції, Великої Британії, Німеччини, разом із чим механічно була перенесена й термінологія [11, с. 49]. Вищесказане обґрунтовує нагальність з’ясування сутності поняття публічної безпеки та порядку.

22
Оскільки в жодному нормативному документі офіційно не тлумачиться поняття публічної безпеки і порядку, вважаємо доречним спершу звернути увагу на офіційне визначення громадської безпеки і порядку, що міститься в
Законі України «Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів» від 08.07.2011 р. № 3673-VI, а саме:
 громадська безпека — це стан захищеності життєво важливих
інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, від джерел небезпеки природного або штучного характеру під час підготовки та проведення футбольних матчів, за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння шкоди такими джерелами небезпеки;
 громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ і організацій під час підготовки та проведення футбольних матчів шляхом встановлення, дотримання і реалізації правових та етичних норм [12].
О. І. Парубов з цього приводу зауважує, що громадська безпека охоплює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації орієнтованих на забезпечення безпеки населення правових та технічних норм, і відносини, які спрямовані на попередження небезпечних для життя і здоров’я загроз [13, с. 33]. Ю. П. Битяк стверджує, що громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і
інших суб’єктів держави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функціонування державних і недержавних організацій, а громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян; це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулюють правові, моральні та інші соціальні норми. Також автор

23 підкреслює, що загалом терміни «громадська безпека» й «громадський порядок» відображають наявний у суспільстві позитивний стан, забезпечення якого є гарантією уникнення ряду небезпек для суспільства, окремих громадян [14, с. 489–490].
Є. Б. Ольховський вважає, що громадська безпека базується на правовідносинах, які виникають і складаються у процесі забезпечення суспільної злагоди, спрямовані на попередження і негайне припинення дій
(діянь), які можуть призвести до порушень нормальних умов життя населення, стати перепоною корисній трудовій діяльності людей, їх колективів, державних органів, організованому проведенню масових заходів, тощо [15, с. 19–20].
Натомість, А. В. Басов наголошує на тому, що зміст громадської безпеки включає в себе суспільні відносини, що виникають як у звичайних умовах життєдіяльності, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій різної ґенези, не властивих для нормальних умов життєдіяльності, а саме відносини: 1) органів державної влади, обов’язком яких є попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і її наслідків, та органів, які мають забезпечувати громадську безпеку; 2) органів державної влади, які вповноважені забезпечувати громадську безпеку, і юридичних, фізичних осіб, які знаходяться на території виникнення надзвичайної ситуації або суміжних із нею територіях; 3) із приводу захисту прав, свобод, законних
інтересів юридичних і фізичних осіб на території виникнення надзвичайної ситуації; 4) у сфері притягнення до відповідальності через порушення громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій; 5) стосовно притягнення посадових осіб до відповідальності за перевищення наданих їм повноважень щодо забезпечення громадської безпеки за надзвичайних умов [16].
З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції випливає, що публічний порядок (порядок громадський) — це система суспільних відносин, урегульована правовими та моральними

24 нормами та націлена на гарантування громадської безпеки та громадського спокою, належних умов функціонування державних і недержавних організацій, захист гідності та честі громадян [17]. З цього приводу
В. Г. Фатхутдінов слушно підкреслює, що домінантою у розумінні прикметника «публічний» є те, що асоціюється із поняттями «відкритий, прилюдний, гласний», а у прикметника «громадський» — те, що базується на суспільних, соціальних відносинах. Тому, коли йдеться про «публічний порядок» і «публічну безпеку», можна говорити про забезпечення стану безконфліктності лише в обмеженій локації, без екстраполяції на суспільні відносини [11, с. 49], із чим не можемо абсолютно повністю погодитися.
Проте, у тлумачному словнику української мови зазначається, що
«громадський» — це той, який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв’язаний з ним; суспільний; належний усій громаді, усьому суспільству; колективний; призначений для загального користування; у якому бере участь весь колектив; який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу [18, с. 174]. Натомість, «публічний» — той, що має місце в присутності людей, публіки; призначений для відвідування чи користування широкими масами; прилюдний; громадський [19, с. 383]. Як бачимо, у загальному розумінні «публічний» і є «громадським». Тобто поняття «публічний», на наш погляд, є дещо ширшим за «громадський» і включає його у свій зміст.
Так, О. В. Батраченко вважає, що категорія «публічна безпека» більш точно відображає сучасні тенденції суспільного та державного розвитку у напрямі, що відповідає пріоритетності життя, здоров’я та особистої безпеки людини та громадянина, її благополуччя та добробуту [20, с. 85], із чим варто погодитися. О. С. Проневич під публічною безпекою розуміє збереження правопорядку від загрозливих явищ і цінностей громадян, держави та суспільства в цілому, а також фактичний стан, який робить неможливим їх

25 нормальне функціонування, реалізацію гарантованих законом прав, свобод та
інтересів, збереження майна, здоров’я та життя людей [21, с. 743].
Досліджуючи поняття публічної безпеки і порядку під час масових заходів як об’єкту адміністративно-правової охорони, варто зазначити, що публічна безпека та порядок є об’єктами різних видів охорони, серед яких чільне місце займає адміністративно-правова охорона [20, с. 84].
С. М. Алфьоров з цього приводу зазначає, що наука адміністративного права ще з часів як царської Росії, так і після революції 1917 р. включала в себе багато збережених до нашого часу адміністративно-правових інститутів, серед яких і охорона громадського порядку. При цьому, ставлення до громадського порядку, безпеки відображає соціально-моральну ціль адміністративно-правових норм [22, с. 6, 15]. Крім того, автор зазначає, що
інститут адміністративної відповідальності є одним з важливих інститутів адміністративного права, який виступає важливим засобом охорони громадського порядку [22, с. 81].
У свою чергу, Е. Ф. Демський, досліджуючи принцип забезпечення і охорони інтересів особи і держави, підкреслює, що норми адміністративного процесуального права повинні бути сконструйовані так, щоб передбачали зобов’язання органів, які вповноважені розглядати та вирішувати
індивідуальні адміністративні справи, забезпечувати захист не лише прав, свобод та інтересів людини й громадянина, а також в інтересах держави й громадського порядку загалом… [23, с. 29–30]. Крім того, автор характеризує адміністративний процес так, що суспільство найняло державу та її органи для надання сервісу у вигляді адміністративних послуг забезпечення законності, прав, свобод та інтересів учасників правовідносин, охорони громадського порядку… [23, с. 119].
Підтвердженням того, що публічна (громадська) безпека і порядок є об’єктом адміністративно-правової охорони, є й те, що відповідно до ст. 6
Кодексу України про адміністративні правопорушення органи місцевого

26 самоврядування, місцеві державні адміністрації забезпечують відповідно до
Конституції України у тому числі охорону громадського порядку. У ст. 173-
1
зазначається, що поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, тягне за собою адміністративну відповідальність. Ст. 262 визначає органи (посадових осіб), правомочні здійснювати адміністративне затримання, серед яких органи внутрішніх справ (Національна поліція) — при порушенні порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку, тощо [24].
Згідно зі ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мають право після одержання повідомлення про проведення масових заходів негайно звернутися з позовною заявою до відповідного адміністративного суду щодо обмеження права на мирні зібрання (місця, часу їх проведення і т.п.) або заборони цих заходів. Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. Відповідно, ст. 183 регламентує особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання. Зокрема, організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань мають право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів [25], тощо.

27
З вищесказаного випливає, що публічна безпека і порядок під час масових заходів є невід’ємним об’єктом адміністративно-правової охорони, яка здійснюється за допомогою передбачених законодавством методів, форм, процедур, засобів, тощо. Сучасний стан законодавства у сфері публічної безпеки і порядку під час масових заходів потребує уніфікації та гармонізації термінологічного апарату і офіційного визначення поняття публічної безпеки
і порядку.
Отже, підсумовуючи сказане, пропонуємо під публічною безпекою і порядком під час масових заходів як об’єктом адміністративно-правової охорони розуміти відкриту систему гласних упорядкованих суспільних відносин, які забезпечують належні умови життєдіяльності населення та стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства під час проведення масових заходів від загроз і небезпек природного або техногенного генезису, попередження їх виникнення, усунення негативних наслідків у разі заподіяння ними шкоди й нанесення збитків шляхом встановлення, реалізації та дотримання адміністративно-правових норм.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

скачати