ОХОРОНА БІОРІЗНОМАНІТТЯ В РЕГІОНАЛЬНІЙ ЕКОМЕРЕЖІ
ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
7.1. Роль регіональної екомережі у збереженні хребетних тварин
Сучасна фауна України включає представників 20 типів, 45 класів та 35 тисяч видів. З них до Червоної книги України [35] внесено 382 види, що становить 1,1% від загальної чисельності фауни. Фауністичні процеси на території України мають ряд тенденцій, зокрема тенденція до суттєвого скорочення чисельності і видового багатства хижих тварин, мігруючих видів та зникнення макро– та мегафауни, є сталою, це процес некомпенсованої втрати фауни, типова риса більшості трансформованих та квазіприродних систем. Серед причин даних тенденцій – це результат традиційних форм природокористування, розвиток транспортної, енергетичної інфраструктур,
інсуляризація видових ареалів та зростання масштабів мисливства і сучасного технічно досконалого браконьєрства. [6, 35]
Основним середовищем життєдіяльності великих ссавців є лісові ценози, їх структурованість, мозаїчність та різноманітність, збільшує ємність цих територій для тварин за рахунок комплексного поєднання екологічних чинників. Трансформації лісових угруповань призводять на значній частині лісових площ, до порушень біоритмів окремих видів.
Процес збіднення фауністичного складу великих ссавців в Європі спрямований на схід. Україна зберегла видове різноманіття більшості великих наземних ссавців, за виключенням серни (Rupicapra rupicapra L.), зубра (Bison bonasus L.) та муфлона (Ovis musimon Pall.), але два останні відновлені шляхом реакліматизації з інших регіонів.
До Червоної книги України [35] включено 4 види ссавців так званої
"великої групи" – борсука (Meies metes L.), видру (Lutra lutra L.), рися (Lynx
lynx L.) та зубра (Bison bonasus).
Фауна мисливської групи включає 10 видів, зокрема, 1 вид гризунів
83
(бобер (Castor fiber L.), два види хижих (ведмідь (Ursus arctos L.), вовк (Canis
lupus L.), та 7 видів ратичних (кабан (Sus scrofa L.), лось (Alces alces L.), олень благородний (Cervus elaphus L.) козуля європейська (Capreolus
capreolus L.), муфлон європейський (Ovis musimon Pall.) та інші.
На стан популяцій ссавців впливає не тільки стільки стан довкілля, але й в більшості випадків рівень ведення мисливського господарства та ряд інших соціальних чинників.
Україна розташована на перитині кількох міграційних шляхів перелітних видів птахів, а її приморські регіони є місцем осінніх кочівель та зимівлі значної кількості водоплавних птахів.
Полісся, в тому числі Лівобережне, має особливе значення для мігруючих птахів водно–болотного комплексу. Вони зупиняються тут під час перельотів і в деяких місцях створюють значні скупчення. Особливо велике значення цей регіон має для сірої чаплі (Ardea cinerea L.), лелек (Ciconia sp.), гусей (Anser sp.), качок (Anas sp.), сірого журавля (Grus grus (L.)), куликів
(Charadriidae). Серед місць масових скупчень водно–болотних птахів, як під час осінньої, так і весняної міграції, виділяють Київське водосховище на річках Дніпрі та долину Десни. Через Полісся проходять міграційні шляхи багатьох навколоводних птахів, які пролітають у широтному та меридіональному напрямках. [6, 21]
"Поліський міграційний шлях" є шляхом перельоту птахів, які зимують в країнах Західної та Центральної Європи. Цей міграційний шлях використовують багато видів птахів (переважно водно–болотного комплексу).
Останні десятиріччя на Поліссі почали гніздитися лебеді–шипуни
(Cygnus olor (Gm.).), птахи балтійської популяції. Окремі пари гніздяться в
Чернігівській та Сумській областях. Більшість з них перелітають в західному напрямку і зимують на південному узбережжі Балтійського моря.
Серед "поліських мігрантів" – це качки (Anatidae) (крижень (Anas
platyrhynchos L.), широконіска (Anas dypeata L.), червоноголова (Aythya ferina
84
(L.) та чубата чернеть (Anas fuligula (L.), значна частина яких гніздяться на
Поліссі, в центральних регіонах Росії, південній частині Західного Сибіру та
Північному Казахстані, а зимують у Західній Європі. Під час сезонних міграцій вони пролетають через Полісся, основними ж місцями їх концентрації під час зупинок у лісовій зоні України є долина Десни (в тому числі її притоки) та Київське водосховище.
Міграційні шляхи "Північ – Південь" та "Північний Схід-Південний
Захід"), є шляхами переміщення птахів (вони також мігрують через Полісся) на північ та південний схід. До найбільш характерних видів даних шляхів віднесено такі види, як: бугай (Botaurus stetlaris (L.)), сіра чапля (Ardea
cinerea L.), білий (Ciconia ciconia (L.)) та чорний лелека (Ciconia nigra (L.)), чирки – тріскунок (Anas querquedula L.) та свистунок (Anas crecca L.), шилохвіст (Anas acuta L.), свищ (Anas penelope L.), гоголь (Bucephala
clangula (L.)), скопа (Pandion haiiaetus (L.)), луна болотяного (Circus
aeruginosus (L.)), луна лугового (Circus pygargus (L.)), луна польового (Circus
cyaneus (L.)), сірий журавель (Grus grus (L.)), вальдшнеп (Scolopax rusticoia
L., ) дупель (Gailinago media (Lath.)), бекас (Gallinago gaiiinago (L.)), кроншнеп великий (Numenius arquata (L.)), кроншнеп середній (Numenius
phaeopus (L.)), чорниш (Tringa ochropus L.), травник (Tringa totanus L.), турухтан (Phiiomachus pugnax (L.)), мартин звичайний (Larus ridibundus L.), мартин чорний (Chlidonias nigra (L.)), крячки світлокрилі (Chlidonias
leucoptera (Тетт.)) та ряд інших видів.
Враховуючи широкофронтальний характер міграцій птахів на Поліссі
існують ділянки, де концентрація мігруючих видів і особин набагато вища, ніж на прилеглих територіях.
Дніпрово–Деснянський міграційний шлях являє собою ділянку долини р. Дніпра, Київське водосховище та долину р. Десни. Різні види птахів різнорівнево використовують екотопи Дніпрово–Деснянського шляху, як місця перелетів, пролетів, зупинки під час міграцій. Як результат цих процесів є те, що вздовж Дніпрово–Деснянського шляху спостерігається
85 концентрація мігруючих птахів у 10–20 разів вища, ніж на прилеглих територіях.
7.2. Роль регіональної екомережі у збереженні лісових
та інших територій
Розвиток цивілізації передбачав не тільки заселення території, і трансформації природних екосистем, винищення їх складових , втому числі і лісових фітоценозів. Найбільше було вирубано лісів на території України за останні 100 років.
Лісистість України в прадавні часи становила понад 40%, на сучасному етапі – всього 15,6%. За сучасних умов, на думку фахівців [24, 27,], оптимальна лісистість на Україні повинна бути біля 20%, це дозволить стабілізувати екологічну ситуацію в Україні та збільшити національні ресурси деревини.
На території Чернігівської області лісистість становить 20,7%, в оптимальною є 23%. Ліси Чернігівщини утворюють понад 10 видів дерев, серед яких в якості домінантів та співдомінантів виступають сосна звичайна
(Pinus silvestris L.), дуб звичайний (Quercus robur L.), ялина звичайна (Picea
abies (L.)Karst.), береза повисла (Betula pendula Roth), вільха чорна (Ainus
giutinosa (L.)Gaertn.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), граб звичайний
(Carpinus betulus L.) та інші.
Функціональне призначення лісів Чернігівської області знаходить своє втілення в розподілі їх на дві групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції:
водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
захисні (ліси протиерозійні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг різного значення, особливо цінні лісові масиви,
86 державні захисні лісові смуги). До цієї категорії належать і полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження; санітарно–гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально- оздоровчих територій). У цю групу включені також ліси на територіях ПЗФ (заповідники, національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки), ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати).
Загальна площа земель лісового фонду Чернігівської області на
01.12.2016р. становить понад 724,0 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 658,8 тис. га (20,7 % від загальної площі). В північних районах лісистість становить від 20 до 41% від загальної площі району, а в південних
– від 7 до 20%.
Ліси першої групи становлять – 258,2 тис. га, ліси другої групи – 414,5 тис. га. Вікова структура лісів області нерівномірна, в лісовому фонді переважають молодняки – 33,5% площі, середньовікові насадження займають
47% , пристигаючі 14,2 %, стиглі – 5,3 % від загальної площі.
Запас деревини Чернігівської області становить – 124,2 млн. м
3
, з них стиглої – 7,6 млн. м
3
(6,2%). Середній запас деревини на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель становить 189 м
3
, стиглих і перестійних деревостанів -
210 м
3
, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель складає
4,1 м
3
За останній час природні луки Чернігівської області зазнали значних змін. Основними факторами, які викликали зміни лучної рослинності є меліоративні роботи, заростання луків деревною рослинністю та ненормоване випасання худоби (біля великих населених пунктів).
Порушення структури лучних ценозів проявляється у збідненні флористичного складу, спрощенні ярусної будови, формування більш одноманітних, екологічно нестійких ценозів.
Зараз відбувається
87 трансформація справжніх та болотистих луків в торф'янисті, з переважанням щучника, а також заміна їх сіяними травами. На територіях, віддалених від населених пунктів, переважають справжні сінокосні луки над пасовищними.
В місцях інтенсивного розвитку тваринництва переважають луки – пасовища, частина з яких знаходиться на різних стадіях пасквальної дигресії. Внаслідок випасів утворюються дрібнозлакові та дрібноосокові ценози.
Загальні закономірності антропогенних впливів полягають в зменшенні площ боліт та луків, викликаних осушенням та подальшим використанням земель; трансформації рослинного покриву трав'яних ценозів, збільшення площ похідних ценозів торф'янистих луків, розширенні площ сіяних луків.
В зв’язку з трансформацією рослинного покриву трав'яних біогеоценозів території Чернігівської області особливо актуальним постає питання завершення формування природоохоронної сітки регіону з метою внесення до її складу рідкісних та цінних лучних ценозів з групами червонокнижних та регіонально рідкісних видів рослин.
7.3. Роль регіональної екомережі у гідрофільного фіторізноманіття
Для поліської частини України наявність водних, навколоводних і вологих біотопів є однією з складових формування її ландшафтних комплексів. В процесі широкомасштабних перетворень перезволожених, болотних і заплавних екосистем, внаслідок меліорацій, господарського використання для агровиробництва прибережної смуги річок, надмірного випасання та штучних лучноперетворюючих заходів, відбулася значна трансформація даної групи екосистем. [18, 21, 22 ]
Наслідками майже сторічного перетворення гідрофільних екосистем
Лівобережного Полісся є деградаційні зміни сукцесійного характеру, що багатьох випадках привели до формування менш зволожених угруповань, зникненню видів гідрофільної екології та поставили питання їх збереження на загальнодержавному та регіональному рівнях.
88
Переважну частину Лівобережного Полісся займає Чернігівська область, до поліської частини якої входять 2 фізико–географічні провінції;
Чернігівське Полісся (площа близько 13 тис. км
2
) та Новгород–Сіверське
Полісся (площа 5,5тис. км
2
). [18- 21]
Загальний характер рослинного покриву цієї території визначається як території поширення соснових, сосново–дубових і дубових лісів, евтрофних осокових та осоково-–гіпнових боліт, торф’янистих, заплавних та болотистих лук. Серед видів судинних рослин, які охороняються на регіональному рівні в Чернігівській області (Рішення облради від 20.01.2000 р.) слід виділити групу рослин водних, навколоводних і гідрофільних біотопів, яка включає 17 видів.
Проведений аналіз даної групи дозволяє зробити її розподіл на окремі екотопічні складові: водна (Nymphaea alba L, N. Candida J.et C.Presl., Lemna
gibba L., Potamogeton alpinus Balb.), група оліго–, мезотрофних боліт
(Andromeda polifolia L., Ledum palustre L., Oxycoccus palustris Pers., Carex
limosa L.), евтрофних боліт (Carex hartmanii Cajand., C. juncella (Fries.) Th.
Fries., Salix lapponum L., Salix myrsinifolia Salib, Gentiana pneumonanthe L.,
Polemonium caeruleum L.), гігрофільних біотопів (Iris sibirica L., Inula
helenium L., Alnus incana (L.) Moench., Dryopteris cristata (L.) A.Gray. J.
Окремі закономірності їх поширення наводимо нижче. Найчисельніші популяції латаття сніжно-білого на території Чернігівської області нами виявлені у заплавних водоймах межиріччя Десна–Сейм, утворює рідкісні угрупування, які занесені до Зеленої книги.
На Чернігівщині є кілька знахідок рдесника альпійського на сході області (Коропський, Бахмацький р–ни), виступає рідкісним для
Лівобережжя видом. Необхідно в області вивчати поширення цього виду з метою виявлення і уточнення його поширення, пошуку нових місцезростань та забезпечення належної охорони. Типові біотопи для багна звичайного – це вологі соснові ліси, заболочені березняки і сфагнові болота поширені в
Чернігівській області та прикордонних з Росією, Білоруссю районах
89
(Щорський, Семенівський, Корюківський, Ріпкинський райони).
На Чернігівщині андромеду багатолисту нами знайдено в північних районах (Щорський, Корюківський, Ріпкинський, Городнянський райони), в екотопах, які характерні для попереднього виду. Необхідно в області вивчати поширення цих видів з метою виявлення нових місцезростань та забезпечення їх належної охорони.
Верба лапландська є льодовиковим реліктом, і на Поліссі знаходиться її південна межа поширення. На території Чернігівської області вид зростає на ділянках сфагнових оліготрофних або мезотрофних боліт, поодиноко або утворює малочисельні популяції. Поширення верби лапландської пов'язано з північними та східних поліськими районами області (Ріпкинський,
Щорський, Новгород–Сіверський, Коропський та ряд ін.).
На території Чернігівської області на спостерігається поширення верби мирзинолистої, це пов’язано з специфічними біотопами її існування, це переважно північні, частково центральні та східні райони області. Вид зростає переважно на зволожених узліссях та на відкритих ділянках, пов’язаних з торф’янистими ґрунтами.
Чисельність оману високого на території Чернігівської області скоротилась внаслідок осушувальної меліорації та заготівлі кореневищ, як цінної лікарської сировини. Популяції цього виду поширені по всій області, але більш вони чисельні в поліських районах, на заболочених луках, по берегам малих річок, на ділянках меліоративних систем.
Синюха голуба росте поодиноко, зрідка утворюючи невеликі скупчення на вологих лісових галявинах та узліссях, по берегах річок . На території
Чернігівської області нами виявлено місцезнаходження цього виду на вологих луках та на ділянках чорновільшняків, зокрема у Коропському
(урочище "Ледене") Сосницькому, Ріпкинському ("Замглай”) районах.
Місцезростання тирличу звичайного скорочуються, внаслідок осушування, освоєння боліт і луків та розорювання природних біотопів цього виду. На Чернігівщині місцезростання цього виду пов’язані з болотистими
90 торф’янистими луками лучно-болотних комплексів річок Десни, Сейму,
Снову та інших заплав і заболочених ділянок.
Популяції осоки ситничковидної виявлені на 2 болотах, на ділянках купинно–осокових ценозів біля с. Шабалинів Коропського району. Є відомості про знахідки цього виду на території Городянського, Щорського і
Козелецького районів Чернігівської області. Осока ситничковидна на території України має південно-західну межу свого ареалу.
Популяції осоки багнової були виявлені на 3 болотах, на ділянках мезотрофних, осоково-сфагнових ценозів, в заплаві р. Сейм. Осока багнова в регіоні має південну межу свого поширення. Яка співпадає з лісовою зоною.
Необхідно в області вивчати поширення цих видів з метою виявлення і уточнення їх поширення, та забезпечення їх належної охорони.
Дослідження останніх років (2000–2016 pp.) показали, що регіональною охороною охоплені не всі види гідрофільного комплексу поліської частини
Чернігівської області. [18-23] Для цього пропонуємо до регіонального списку охорони судинних рослин в Чернігівській області внести 15 видів, які будуть доповнювати охороняємого гідрофільного фіторізноманіття. Серед них представники таких груп: водної (Batrachium aqualite (L.) Dumort, Wolfia
arrhza (L.) Horcel ex Wimm., Sparganium minimum Wallr), групи оліго–
мезотрофних боліт (Eriophorum vaginatum L., Drosera rotundifolia L.), евтрофних боліт (Pamasia palustris L., Salix vinogrovii Klok., Hippuris vulgaris
L., Ostericum plustris Bess є видом з Бернської конвенції, Calla palustris L.,
Viola uliginosa Bess.), гігрофільних біотопів (Cystopteris fragilis (L.) Berhn).
Проведені дослідження поліської частини Чернігівської області і узагальнення регіональної раритетної компоненти гідрофільного різноманіття Лівобережного Полісся дозволяють зробити висновки, що найбільша кількість охороняємих видів пов’язана з болотними і надмірно зволоженими біотопами в заплавах річок Дніпра, Десни, Сейму та ряду
інших, найбільшими болотними масивами регіону ("Замглай", "Паристе",
"Бондарівське").