Размещено на сторінка 2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГIЇ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ У ФОРМУВАННI ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Аналіз вітчизняної і зарубіжної психолого-педагогічної літератури з питання формування естетичного ставлення до природи

Класики західноєвропейської прогресивної педагогіки вважали природу важливим фактором виховання дошкільників. Видатний чеський педагог Я. А. Коменський (1592—1670) зробив великий внесок у розроблення питання про роль природи у вихованні дітей. Людина, на його думку, частина природи і повинна розвиватися за законами природи. Правильне виховання, за Я. А. Коменським, має будуватися відповідно до природи дитини, її можливостей. В усьому потрібно наслідувати природу, послідовно розвиваючи сили дитини.

Я. А. Коменський вважав, що вже з раннього віку слід давати дітям потрібні знання про природу, які є такими ж важливими для розумового розвитку дітей, як і знання мови, математики тощо.. У творі «Материнська школа» Я- А. Коменський зробив спробу визначити обсяг знань, які повинні засвоїти діти в перші шість років життя. На його думку, дитина повинна ознайомитися з тим, що таке дощ, сніг, знати дерева, квіти, трави, звірів, які найбільш часто зустрічаються. Це було першою спробою в педагогіці окреслити коло знань про природу для дошкільників.

Під час навчання Я. А. Коменський рекомендував використовувати різні аналізатори, щоб слух поєднувався з зором і слово — з діяльністю руки. Погляди Я- А. Коменського були прогресивними і мали великий вплив на розвиток світової педагогічної думки. Цікаві погляди на роль природи у формуванні особистості дитини були висловлені видатним французьким мислителем Ж- Ж. Руссо (1712—1778).

Ж. Ж. Руссо був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. За глибоким переконанням Ж- Ж. Руссо, перебування дітей серед природи, на повітрі зміцнює їх фізичні можливості, впливає на формування тіла. Він рішуче відмовлявся від виховання дітей в умовах міст, вважаючи їх атмосферу нездоровою. Ж. Ж- Руссо вважав, що повноцінний фізичний розвиток можна здійснювати, лише виховуючи дітей серед природи, закликав посилати дітей відновлювати серед полів силу, втрачену у нездоровій атмосфері надто густо заселеної місцевості.

Чудовими засобами фізичного розвитку Ж. Ж. Руссо вважав прогулянки на лоно природи, де діти мали змогу бігати, стрибати, задовольняючи природні потреби у рухах, а також різноманітні Ігри з природними матеріалами — снігом, водою. Проте звертає на себе увагу своєрідність поглядів Ж. Ж. Руссо на питання керівництва дітьми. Ось маленькі пустуни, що грають на снігу: вони посиніли, задубіли, ледве ворушать пальцями. Піти і нагрітися — це залежить від них, але вони цього не роблять; якщо ж їх примусити до цього, жорстокість примусу вони відчують у сто разів сильніше жорстокості холоду. Безумовно, використання методу природних покарань щодо маленьких дітей не може бути сприйняте як гуманне.

Важливого значення під час ознайомлення дітей з природою Ж- Ж. Руссо надавав іграм з природними матеріалами. Він вважав, що маленькі гілки дерев з плодами і листками, маківки, в яких пересипаються зернята, солодковий корінь, який дитина може смоктати і жувати, будуть забавляти її такою ж мірою, як і прекрасні іграшки.

Погляди Ж. Ж. Руссо на виховання дитини серед природи були прогресивними, але цінність від спілкування дітей з природою значною мірою знижувалася через відмову від цілеспрямованого систематичного навчання.

У педагогічних творах видатного швейцарського педагога Й. Г. Песталоцці (1746—1827) «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Лінгард і Гертруда», «Книга для матерів», «Метод. Пам'ятна записка Песталоцці» знайшла втілення ідея розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Подібно до Ж. Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей, на основі якого будується вся наступна робота над розвитком понять. Природа, вказував він,— це джерело, завдяки якому розум піднімається від неясних чуттєвих сприймань до чітких понять. Тому, на думку Й. Г. Песталоцці, дитину з ранніх етапів розвитку слід ввести у всю багатоманітність навколишньої природи. Єдиний, справжній фундамент людського пізнання — сприймання природи. Весь запас знань, яких набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом уважного ставлення до природи. Ознайомлення з предметом буде тим глибшим, чим більша кількість відчуттів візьме участь у його обстеженні.

Послідовним прихильником виховання дітей серед природи був видатний німецький педагог Ф. Фребель (1782—1852). Засновник дитячих садків у Німеччині, Ф. Фребель, називаючи так дитячий заклад, мав на увазі, що діти більшу частину часу будуть проводити на відкритому повітрі, в саду, під безпосереднім впливом природи. З іншого боку, назва «дитячий садок» означала, що у виховному закладі буде забезпечено такий же догляд за дітьми, як у хорошому саду за рослинами. Основні педагогічні ідеї Ф. Фребеля знайшли відображення у книзі «Дитячий садок». Він вважав природу невичерпним джерелом для здійснення розумового, морального виховання. Догляд за рослинами, тваринами, вплив на природу формують дух і пізнання дитини, її характер і почуття, є джерелом для внутрішнього морального вдосконалення.

Ф. Фребель важливого значення надавав ранньому залученню дітей до праці. На його думку, людина повинна бути підготовленим до майбутньої сумлінної і продуктивної праці. Він розробив детальні рекомендації для створення городів у дитячих садках і Організації праці дітей на них. Деякі з його методичних розробок і понині використовуються у дошкільних закладах. Виключно важливого значення надавав Ф. Фребель розвитку пізнання дітей, рекомендуючи проводити екскурсії у мальовничі Околиці рідних осель. Враження від спілкування з природою потінні відбиватися в іграх. Він розробив систему рухливих ігор, побудованих на наслідуванні явища природи, тварин (ігри у метелика, в квіти, лисиця ходить навколо, кіт і миші). Всі ці ігри супроводжувалися пісеньками. Цікавими у спадщині Ф. Фребеля були рекомендації щодо проведення свят у природі (свято першої квітки, свято колоска тощо).

У педагогічній спадщині Марії Монтессорі (1870—1952), її праці «Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в будинках дитини» важливе місце відводилося природі як засобу розумового, морального розвитку і зміцнення фізичних сил дитини. Природа, особливо в дитячому віці, підкреслювала М. Монтессорі, потрібна для розвитку розуму і тіла, для формування людини, оскільки вона належить природі. Найкращий спосіб зміцнити дитину — організувати її спілкування з природою.

Для психічного життя дитини потрібно збагачувати її враженнями від природи. Основними засобами для досягнення цього є організація праці на землі, вирощування рослин і тварин, спостереження за природою.

М. Монтессорі наголошувала на створенні в будинках дитини невеликих городів, де діти з чотирирічного віку мали б змогу працювати на клаптиках землі, утримувати курей, голубів. Вона підкреслювала, що ніщо так не розвиває почуття природи, як піклування про живих істот. У дітей збільшується інтерес до спостережень, розвивається відповідальність за життя живих істот. Однак, за спостереженнями Є. І. Тихєєвої, яка вивчала практику роботи з дітьми у будинках дитини у Римі, природа мало використовувалася у роботі з дітьми. Діти були зайняті в основному штучними дидактичними матеріалами.

У російській педагогіці питання про роль природи у вихованні дітей уперше ми знаходимо у працях В. Ф. Одоєвського (1804— 1869) «Наука до науки», «Досвід про педагогічні способи при початковій освіті дітей», «Розмови з дітьми» та ін. В. Ф. Одоєвський відзначав важливе значення природи для розвитку у дітей спостережливості, вміння бачити у стосунках з предметами зміни, для розвитку мови. В. Ф. Одоєвський радив вихователям привчати дитину не тільки дивитися на навколишні предмети, але й бачити відмінність їх одне від одного. Для того, щоб спонукати дітей до спостережень, В. Ф. Одоєвський рекомендував використовувати запитання, наприклад: чи пахне бальзамін, чи колір зів'ялої квітки такий самий, як і свіжої тощо. Він вказував на потребу створення при дитячих закладах городів, де діти самі зможуть садити овочеві рослини. Надалі з дітьми потрібно проводити бесіди, уточнювати стан рослин, які вони садили, тощо.

Значний вплив на розвиток педагогічної думки мали погляди російських революціонерів-демократів О. І. Герцена, В. Г. Бєлінського, М. О. Добролюбова, М. Г. Чернишевського.

О. І. Герцен (1812—1870) в окремих своїх творах («Досвід бесіди з молодими людьми», «Листи про вивчення природи» та ін.) винятково важливого значення надавав природі як засобу розумового розвитку людини. У статті «Публічні читання пана професора Рульє» він зазначав, що вважає майже неможливим без природознавства виховати дійсно могутній розум. О. І. Герцен підкреслював, що з вивчення природи треба починати виховання для того, щоб очистити дитячий розум від забобонів, дати йому змужніти на цій здоровій основі. Поряд з розумовим розвитком повинно йти і формування моральних якостей особистості. На думку О. І. Герцена, дитячі враження, отримані від спілкування з природою, проводжають людину далеко у життя і зміцнюють у ній бажання віддати свої сили служінню Батьківщині.

На думку В. Г. Бєлінського (1811—1848) природничі науки найбільше можуть зацікавити дітей. Цей предмет близький дітям тому, що вони на кожному кроці стикаються з природою, а отже, виховання їх треба починати з вивчення природи. Багато сил В. Г. Бєлінський віддав боротьбі за вироблення високих критеріїв оцінки дитячої художньої літератури. Твори дитячої художньої літератури повинні прищеплювати дітям любов до природи, навчити розуміти прекрасне у природі. Він наполягав, щоб виховання дітей здійснювалося на високохудожніх зразках прози і поезії. В. Г. Бєлінський високо оцінював поезію О. С. Пушкіна, вказуючи на органічний зв'язок його поезії з природою. Справжня поезія одухотворяє природу, примушує говорити і німий камінь, і квітку, і польову билину. Природа і життя збуджували б тільки холодний подив, якби вони не були наскрізь проникнуті поезією. Вплив поезії на розуміння прекрасного в природі В. Г. Бєлінський вбачав у тому, що поезія наближує природу до дітей, робить сприймання її більш доступним і зрозумілим.

Високо оцінював вплив природи на формування дітей М. О. Добролюбов (1836—1861). У статті «Про значення авторитету у вихованні» він відзначав, що діти дуже охоче тягнуться до природи. З радістю вивчають усе дійсне, а не вигадане, їх захоплюють усі живі явища. У поглядах М. О. Добролюбова проводиться думка про вплив природи на формування матеріалістичного світорозуміння, розвиток доказовості у судженнях дітей. На його думку, природничі науки привчають дітей не задовольнятися простими ймовірностями, а примушують в усьому шукати достатні і переконливі причини. Під час вивчення природи потрібно більше користуватися наочністю, вивчати її безпосередньо. Що може бути краще для дітей,— зазначав М. О. Добролюбов, як не вивчення природничих наук не за допомогою книжок, а практично, наочно, на відкритому повітрі, з живими спостереженнями І дослідами. Поряд з цим важливе місце у вивченні природи М. О. Добролюбов надавав книзі та ілюстраціям. Він рішуче засуджував усякий містицизм у художніх творах для дітей, вважаючи, що художні твори та ілюстрації до них повинні правдиво відображувати навколишню природу. Високо оцінював М. О. Добролюбов вплив природи на виховання у дітей почуття любові до Батьківщини. У статті «Російська цивілізація, написана паном Жеребцовим» М. О. Добролюбов зазначав, що у першому своєму прояві патріотизм і не має іншої форми, крім пристрасті до полів, рідних гір, золотих забав перших років.

Важливий вплив на розуміння завдань естетичного виховання дітей засобами природи мала розробка М. Г. Чернишевським (1828—1889) матеріалістичної естетикив його роботі «естетичне відношення мистецтва до дійсності». на думку М. Г. Чернишевського, прекрасними є життя, природа,яка існує об'єктивно, розвиваючись за своїми законами. Природа – це невичерпане джерело прекрасного, з неї людина черпає насолоду, її відображає у творах мистецтва. В природі є багато таких видовищ, якими можна тільки захоплюватися, там нічого засудити. У пізнанні прекрасного в природі треба йти від першоджерела — від самої природи, оскільки краще справжньої троянди уява не може нічого створити.

Отже, відзначаючи могутній вплив природи на формування особистості, революціонери-демократи особливо підкреслювали значення вивчення природи для формування правильних матеріалістичних уявлень про неї, розвитку розумових здібностей, естетичного сприйняття природи та формування почуття любові до Батьківщини.

Великий внесок у розробку питання про використання природи у початковому вихованні і навчанні дітей зробив К. Д. Ушинський (1824—1871). К. Д. Ушинський вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи. Природа, вказував він, є одним з наймогутніших агентів у вихованні людини, і навіть найретельніше виховання без участі цього агента завжди віддаватиме сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. К. Д. Ушинський називав природу «все розвиваючою» і у своїх працях розкривав можливості використання її для розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей.

Підкреслюючи значення природи для розумового розвитку дітей під час початкового навчання, К. Д. Ушинський вказував, що природа є першоджерелом реальних вражень, вона близька дитині і вихователь не знайде більш багатого, доступного, різноманітного матеріалу, ніж матеріал навколишньої природи. Логіка природи — найдоступніша для дітей логіка — наочна і неспростовна. Ознайомлення з природою дає змогу наочно І практично засвоювати причини і наслідки, робити висновки, розвивати мову, тому початкове навчання потрібно будувати на природному матеріалі.

Основою розумового виховання К. Д. Ушинський вважав розвиток мислення і мови. Тому, складаючи книги для початкового навчання «Рідне слово» і «Дитячий світ», він широко використовував природознавчий матеріал рідної природи, зауважуючи, що дітей не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в тому, що їх повсякденно оточує. Книги містили відомості про неживу природу, рослини, тварин. Знання діти повинні отримувати відповідно до пір року, що має забезпечити нагромадження чуттєвого досвіду і формування системи знань. Щоб навчання не було сухим, далеким від дійсності і однобічним, вказував К. Д. Ушинський, щоб дитина розвивалася у всій своїй живій, гармонійній природній цілісності, треба завжди зважати на місце і час. Традиції, закладені К. Д. Ушинським, живі і сьогодні. Вивченню природи приділяється важливе значення в дитячих садках. Аналіз підручників для перших класів свідчить, що вони містять багато текстів природознавчого змісту.

Високо оцінюючи навколишню природу як фактор розумового розвитку дітей, К. Д. Ушинський в окремих своїх творах розкрив методи, користуючись якими педагог ознайомлює дітей з природою. Важливу роль при цьому він відводив наочним методам. Рекомендуючи широко користуватися ними, К. Д. Ушинський обґрунтовував свої рекомендації особливостями формування уявлень і понять у маленьких дітей. Дитина, писав він, мислить формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі, і той даремно і шкідливо насилував би дитячу природу, хто захотів би примусити її мислити інакше. Таким чином, робить висновок К. Д. Ушинський, надаючи початковому навчанню форм, барв, звуків, ми робимо його доступним дитині і самі входимо у світ дитячого мислення.

Серед наочних методів важливу роль К. Д. Ушинський відводив спостереженням. Предмети природничих наук, зазначав він, вже наполовину знайомі дитині, якщо тільки вона на них подивилася. Примусьте її подивитися уважніше, введіть її запитаннями в істотні подробиці предмета, і вам залишиться сказати лише кілька слів, висловити думку, що вже ворушиться в голові учня, і ви дасте міцну основу його знанням про предмет і піднесете мислення вихованця на один щабель вище.

Видатний педагог вважав, що саме спостереження збуджують самостійну думку дитини, розвивають допитливість. Спостереження, якщо вони проводяться правильно і систематично, сприяють розвитку мислення і мови. Основою розумної, суто людської мови є правильне логічне мислення, а воно, в свою чергу, виникає не з чого іншого, як з правильних і точних спостережень, зауважував К. Д. Ушинський. Тому для розвитку спостережливості, на його думку, важливо навчити дітей бачити предмет з усіх сторін і в середовищі тих відношень, в які він поставлений.

З метою більш повного ознайомлення з предметами навколишнього світу К. Д. Ушинський рекомендував широко використовувати під час спостережень порівняння, вважаючи, що тільки процес порівняння робить зовнішній світ надбанням розуму. У розгляданні предмета він пропонував послідовно переходити від зовнішніх ознак до більш істотних особливостей.

Серед наочних методів, на думку К. Д. Ушинського, важливе місце в ознайомленні з навколишньою природою повинні займати картини. Високо оцінюючи їх у роботі з маленькими дітьми, К. Д. Ушинський відзначав, що, якщо вчити дитину яким-небудь п'яти невідомим їй словам, вона буде даремно мучитися над ними. Проте якщо зв'язати з картинкою двадцять таких слів — дитина засвоїть їх відразу. В роботі з дітьми він радив використовувати картини, на яких зображено краєвиди, рослини, тварин. Розглядання їх повинно супроводжуватися бесідами, порівняннями.

Цікавими є думки К. Д. Ушинського стосовно праці дітей у природі для пізнання її. Лише та праця сприяє розвитку дітей, в процесі якої вихователь пояснює всі явища і процеси, доступні дітям. Із словесних методів ознайомлення дітей з навколишньою природою К. Д. Ушинський рекомендував широко використовувати художню літературу, особливо усну народну творчість — казки, загадки, приказки, прислів'я. Він сам дав чудові зразки оповідань і казок для дітей, які допомагають розширити уявлення дітей про навколишню природу. Наприклад, оповідання «Як сорочка у полі виросла» ознайомлює дітей з процесом вирощування льону і виготовленням тканини. В дитячому читанні і досі живуть лаконічні, доступні розумінню дітей твори К. Д. Ушинського «Васька», «Вішка», «Чотири бажання» та ін.

Загадки і прислів'я, побудовані на природознавчому матеріалі, К. Д. Ушинський радив використовувати для того, щоб пов'язати їх з цікавими поясненнями. Наприклад: «Зоря-зоряниця, красна дівиця, по лісу ходила, ключі загубила; місяць бачив — не сказав, сонце побачило — підняло». Дитина може не відгадати, що ключі — це роса, але хай пояснить, чому зоря називається красною дівицею, чому говорять, що зоря губить росу. Важливе значення прислів'я і загадки мають для оволодіння дітьми рідною мовою, оскільки за формою — це животрепетний прояв рідної мови, що вилетів з її глибокого джерела — душі народу.

Читання статей (так називав К. Д. Ушинський маленькі оповідання) має супроводжуватися бесідою, порівняннями, в яких використовуються знання, набуті дітьми в процесі спостережень. Так, після читання статті «Васька» він радив порівнювати, наскільки це можливо, кота з собакою. Дуже широко у початковому навчанні, на думку К. Д. Ушинського, слід використовувати розповідь. Вона доповнює інші методи і подобається дітям більше, ніж читання. Педагогічні якості розповіді мають бути такими, щоб вона легко запам'ятовувалася, не була сухою, щоб подробиці не затьмили головного. За переконанням К. Д. Ушинського, природа — важливий фактор морального та естетичного виховання. Оцінюючи її позитивний вплив на формування особистості, він порівнював її з впливом педагога.

Одним з найважливіших елементів народності виховання К. Д. Ушинський вважав оволодіння рідною мовою і вивчення дітьми природи. Саме через ці джерела дитина проймається народним духом. Голос рідної природи, сповнений думок і почуттів, пробуджує у дитини любов до Батьківщини. Вплив природи на формування моральних якостей особистості К. Д. Ушинський вбачав не тільки у вихованні патріотичних почуттів. Високо цінив він спілкування з природою, пізнання її через літературу, через працю в природі для виховання інших моральних рис.

Важливого значення надавав К. Д. Ушинський праці в природі для формування особистості дитини. Праця, на його думку, повинна готувати підростаюче покоління до життя, виховувати у нього вольові якості, привчати до порядку. Виховання, підкреслював він, якщо воно спрямоване на щастя людини, має готувати її до праці, бо без неї людина втрачає справжню дорогу в житті. Праця в природі благотворно впливає на фізичне і духовне здоров'я, робить життя красивим, допомагає створювати достаток.

Засобом морального виховання є художня література, зокрема і твори природознавчого змісту. Сила справжніх художніх творів, па думку К. Д. Ушинського, полягає в тому, щоб пробуджувати у дітей почуття, викликати певне ставлення до моральних вчинків. Той літературний твір є повчальним, який примушує дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, висловлену у творі. Видатний педагог виступав проти голого моралізування у художніх творах для дітей, а його оповідання і казки, вміщені в «Дитячому"світі» і «Рідному слові», були взірцем дитячої художньої літератури, які своїм змістом сприяли вихованню моральних якостей у дітей.

Моральне виховання К. Д. Ушинський тісно пов'язував з естетичним. Зв'язок цей, на його думку, полягає в тому, що щира насолода з витонченого сама по собі є джерелом морального почуття. Важливим засобом естетичного виховання К. Д. Ушинський вважав свята зими, весни, літа, осені, які пробуджують поетичні почуття дітей, викликають радісні емоції, знайомлять з народними традиціями. Виховання, позбавлене свят, він називав сірим, тьмяним. Вважаючи природу найважливішим засобом гармонійного розвитку особистості, до якого обов'язково входить і правильне фізичне виховання, К, Д. Ушинський висловлювався за перенесення навчальних закладів у сільську місцевість, щоб наблизити дітей до природи. Він вказував, що сучасна педагогіка недооцінює виховний вплив природи на дитину. Треба сказати, що це закид стосується педагогіки і сьогодні. Педагогічна спадщина К. Д. Ушинського, його думки про роль природи у вихованні дітей розроблялися його послідовниками і не втратили актуальності і в наш час.

Розробку ідей К. Д. Ушинського ми знаходимо у працях його учениці і послідовниці Є. М. Водовозової (1844—1923). Основні погляди на роль природи у вихованні дітей знайшли відображення у її книзі «Розумове і моральне виховання дітей від першого виявлення свідомості до шкільного віку», яка витримала сім видань і до революції була основним посібником для матерів і вихователів.

Є. М. Водовозова висувала завдання всебічного розвитку дітей, починаючи з раннього віку. Важливу роль у здійсненні цих завдань вона відводила природі. Уперше в російській педагогіці Є. М. Водовозова визначила коло предметів і явищ природи, з якими слід ознайомлювати дітей, а також диференціювала їх для дітей різного віку. Рекомендований нею обсяг знань стосувався сезонних явищ у природі, життя рослин і тварин. Основним шляхом пізнання дітьми природи і розвитку на цій основі розумових здібностей вона вважала спостереження. Розвиток спостережливості пов'язувався нею з розвитком допитливості, інтересу до того, що нас оточує, удосконаленням органів чуттів. Є. М. Водовозова рекомендувала широко використовувати прогулянки і екскурсії на лоно природи: в ліс, на луки, поле, річку. Бажаючи розумово розвинути свого вихованця, наполягала вона, вихователь не повинен втрачати жодного дня, сприятливого для прогулянки з дитиною з метою пробудження її спостережливості, уваги та інтересу до природи.

Для розвитку спостережливості Є. М. Водовозова рекомендувала спиратися на активність дитини, показувати предмети з усіх сторін. Великого значення в розумовому і моральному вихованні дітей вона надавала праці в природі. Для цього Є. М. Водовозова радила відвести дітям невеликий клаптик землі, дати вирощувати їм різноманітні рослини, брати участь у догляді за свійськими тваринами тощо. Для розвитку спостережливості вона рекомендувала проводити з дітьми досліди, які б показали властивості явищ у природі, підводили їх до встановлення зв'язків. Крім спостережень під час прогулянок, на городі, в саду Є. М. Водовозова рекомендувала створювати для дітей «природничі кабінети» — кутки природи.

Спостереження на прогулянках, екскурсіях, на думку Є, М. Водовозової, повинні супроводжуватися розповіддю дорослого, щоб дитина усвідомлювала явища, які вона спостерігає. Важливе місце у збагаченні знань про природу Є. М. Водовозова відводила художній літературі. Нею були написані серії оповідань «З російського життя і природи».

На думку Є. М. Водовозової, розумове виховання повинне йти поруч з моральним і естетичним. Саме у спілкуванні з природою, п процесі догляду за рослинами, тваринами потрібно здійснювати формування благородних почуттів, любові до живих істот, почуття жалю до них. Естетичні ж почуття, підкреслювала Є. М. Водовозова, найлегше і найвільніше розвиваються за таких умов: коли дитині дають змогу добре і багато бачити і спостерігати — рослин, тварин, картини природи і її явища.

Погляди на природу як важливий засіб виховання дітей дошкільного віку були втілені у практику роботи перших дитячих садків А. С. Симонович (1840—1933) —представником демократичного напрямку в російській дошкільній педагогіці. Розвиваючи ідею народності К. Д. Ушинського, А. С. Симонович вводить заняття ознайомлення з рідною природою (так звані заняття з краєзнавства).

У дошкільному віці діти повинні мати уявлення про сонце, місяць, небо, хмари, дощ, сніг, лід, грозу, річку, поле, ліс, луки, каміння, квіти, дерева, птахів, комах, молюсків. На заняттях із старшими дітьми проводилися цікаві фізичні досліди, екскурсії до річки, у парк, під час яких діти спостерігали природу, зміни в ній. Прогулянки і екскурсії супроводжувалися бесідами, збором різних предметів — рослин, камінців тощо. На наступних заняттях дітям читали і розповідали про життя природи з метою поглиблення знань. Навесні і влітку діти працювали у саду, висаджували квіти, овочі, спостерігали за мешканцями саду — птахами, комахами, вивчали їхні повадки. Все це сприяло фізичному, розумовому і моральному розвитку дітей.

Високо оцінювала роль природи у вихованні дошкільників Є. І. Конраді (1838—1898)—відома письменниця-публіцист XIX ст. На її думку, в роботі з дітьми вихователі повинні віддавати перевагу елементарним знанням з природознавства, оскільки їхній різнобічний вплив на розвиток розуму, почуттів, пам'яті, фантазії не в змозі замінити ні вивчення мови, ні вправи із складання чисел та геометричних фігур. Основою ознайомлення з природою Є. І. Конраді вважала спілкування дітей з дійсними явищами і предметами природи.

Видатний педагог і організатор дошкільної справи Є. І. Тихєєва (1866—1944) розглядала природу як елемент середовища, без якого не можна виховати здорову, всебічно розвинену людину. Природа, писала Є. І. Тихєєва, основний лікар і вихователь маленької дитини. Вона зміцнює її, лікує, збагачує знаннями.

Основними шляхами формування у дітей конкретних уявлень про природу, розвитку органів чуттів Є. І. Тихєєва вважала спостереження. Якщо ви хочете дати дітям уявлення про ліс, радила вона, поведіть туди дітей. Дайте їм змогу власними очима побачити ліс в усій його красі і різноманітності, почути звуки лісу, відчути його пахощі, задовольнити в обстановці лісу свою потребу в рухах.

У практиці роботи дитячих садків за методом Є. І. Тихєєвої важливе місце мала організація трудової діяльності на городі, квітнику, в кутку природи. В проведенні праці на городі Є. І. Тихєєва багато в чому наслідувала рекомендації Ф. Фребеля. Вплив природи на формування дитини не повинен обмежуватися розширенням знань, розвитком розумових процесів. Природа — могутній засіб естетичного і морального виховання. Спілкування з природою викликає у дітей почуття радості, розквіт найкращих сторін дитячої душі. Що може більшою мірою сприяти розвиткові етичного, ніж усвідомлення своєї відповідальності за життя дорогої живої істоти?

Високо оцінювала Є. І. Тихєєва вплив природи на естетичне виховання дітей. Природа, писала вона, найвищий естет, що представляє форми, кольори, матеріали в тому гармонійному співвідношенні, в тій вічній красі, які їй одній доступні.

У 1928 р. Є. І. Тихєєвою було підготовлено план — програму ознайомлення дошкільників з природою. Вона передбачала поступове ускладнення матеріалу від групи до групи, що давало змогу створювати у дітей уявлення про цілісні явища в природі на кожну пору року. Програма ознайомлення з природою і сьогодні не втратила свого значення. Отже, Є. І. Тихєєва на основі прогресивних педагогічних поглядів розвинула і вперше практично втілила у життя, в практику суспільного дошкільного виховання ідею використання природи у всебічному розвитку дітей. Зміст праці і спостережень, підбір матеріалів для кутків природи, розроблений Є. І. Тихєєвою, не втратили свого значення і тепер.

У поглядах Л. К. Шлегер (1863—1942) («Практична робота в дитячому садку») відзначалося, що основне завдання ознайомлення з природою — пробудження інтересу у дітей, яке досягається як спостереженнями за явищами природи, так і щоденним розгляданням ілюстрацій.

Багато плідних думок про використання природи у вихованні дітей знаходимо у спадщині Н. К. Крупської (1869—1939). Вона розглядала природу як засіб гармонійного розвитку дітей, приділяла великого значення перебуванню дітей на лоні природи як необхідній умові зміцнення їх здоров'я. Пропонувала влаштовувати майданчики при дитячих садках, робити все для того, щоб малята якомога більше перебували на свіжому повітрі. Разом з тим вона настійно рекомендувала розгорнути пропаганду серед матерів, розповідати їм про те, яку користь дає перебування дітей на свіжому повітрі, у природному оточенні.

Н. К. Крупська послідовно проводила в практику ідею про важливу роль природи у розумовому розвитку дітей. Завдання дитячого садка, вказувала вона, полягає у розширенні кола дитячих знань про природу, у пізнанні її. У зауваженнях до проекту програми дитячого садка вона називала «жахливо убогим» обсяг відомостей про природу, пропонувала розширити цей розділ, зробити програму конкретнішою. Розширення обсягу знань про природу Н. К. Крупська пов'язувала з розвитком реалістичних уявлень про навколишнє середовище, з формуванням матеріалістичного світорозуміння. Насіння містики, вказувала вона, легко заронити в дошкільному віці. Дитячі враження настільки сильні, що потім дуже важко позбутися забобонів. Тому надзвичайно важливо саме в дитячому садку давати правильні, матеріалістичні пояснення природних явищ, доступних розумінню дітей.

Н. К. Крупська висунула основні педагогічні вимоги до організації праці дітей дошкільного віку. Дітей треба привчати до праці, однак потрібно, щоб вона насамперед сприяла розширенню дитячого досвіду, розвиткові пізнавальних процесів, була доступною. Віддаючи пріоритет методам безпосереднього ознайомлення з природою, вона рекомендувала, щоб молодші дошкільники гралися з іграшковими звірами лише тоді, коли у них складуться певні реалістичні уявлення про цих тварин. Книжки про природу, на думку Н. К. Крупської, повинні бути реалістичними, допомагати дитині пізнавати природні явища і зв'язки між ними. Такі ж вимоги висувалися нею і до ілюстрацій.

1 2 3 4 5 6 7

скачати