РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ КОНФЛІКТУ
Аналіз основних підходів до феномену конфлікту
Як результат розвитку суспільства конфлікт став невіддільною частиною нашої буденності. Він потребував вивчення та аналізу як динамічний соціальний феномен, а не соціальне явище, як вказувалося в наукових джерелах раніше. Серед представників традиційної школи психології процес вивчення конфлікту був поділений на дев’ять основних напрямів. Зокрема, із науковими поглядами З. Фрейда (1856–1939), виник психоаналітичний підхід, представниками якого були і його послідовники – А. Адлер, К. Хорні та Е. Фромм. У своїх наукових поглядах, З. Фрейд, зокрема, зазначав, що «базисний конфлікт існує між нашими інстинктивними потягами з їх сліпим прагненням до задоволення і забороняють оточенням – сім'єю і суспільством» [48, с. 264]. Концепція динамічної поведінки К. Левіна (1890–1947) заклала початок теорії групової динаміки. ПсихологиА. Басс й А. Бандура описувалиу своїх наукових працях, що, поєднуючи фізіологічні та соціальні детермінанти виникнення конфлікту, соціальне середовище ставало каталізатором зміни вроджених якостей індивідів [39]. Одна із наступних, теорія структурного балансу Ф. Хайдера, визначала, що конфлікт виникає тоді, коли баланс у житті є наслідком єдності індивідів між собою [6]. Традиційна школа психології дала вичерпні знання щодо конфліктів, у сукупності з іншими особистісними процесами. Та феномен конфлікту все ж не був висвітлений як самостійне динамічне явище. Тому, другий етап у вивченні конфліктів, став передумовою виникнення такої науки як конфліктологія. Він теж був поділений на декілька напрямів, представники яких намагалися розробити не тільки теоретичні знання, але й практично дослідити цей феномен.
Крім того шляхи вирішення конфлікту також були виділено два – конструктивний та деструктивний. Для того щоб експериментальним шляхом підтвердити власні припущення представники та прихильники підходу, працюючи із реальними групами, провокують виникнення експериментальних ситуацій: конкурентні, кооперативні та змішані [31]. Запропонована новітня програма емпіричного дослідження стилів поведінки людей під час конфліктних ситуацій в реальних умовах, яка визначала п’ять стратегій поведінки, для вибору, у конфліктній ситуації. Це – уникнення, суперництво, компроміс, пристосування та співробітництво [17].
Узагальнюючи подану інформацію, можна виокремити, що попередні підходи використовувалися закордонними дослідниками, в той час як вітчизняні мали змогу взяти за основу роботи своїх попередників, вдосконалюючи процес дослідження феномену. Три періоди, виділені ними, були зосереджені саме на практичній стороні вивчення конфліктів. Наприклад, під час першого етапу, який тривав з 30-х до середини 70-х рр. ХХ ст., дослідження конфлікту були фрагментарними та мали прикладний характер. Через відсутність узагальнених теоретичних напрацювань, було складно сформувати методологічне підґрунтя для вивчення конфлікту. Згодом, аж до середини 80-х рр. ХХ ст. дослідники спробували теоретично обґрунтувати емпірично досліджені дані. Поняттєва схема психологічного аналізу конфлікту, була передумовою виникнення декількох підходів до вивчення конфліктів. Серед них – особистісний, організаційний та діяльнісний. Для узагальнення варто зауважити, що конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – це зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів та ін.), на ґрунті суперництва, це відсутність взаєморозуміння із різних питань, пов’язана з гострими емоційними переживаннями [45, с. 318].
До конструктивних функцій, зокрема, можна віднести: пізнавальну, інтегрувальну та стимульну. Коли конфлікт є виявом проблеми внутрішнього чи зовнішнього напрямку і стимулює до збереження різних цінностей чи інтересів особистості, слід виділити пізнавальну функцію. Конфлікт, який може проявитися під час обговорення, допомагає знайти істину. Як було вказано раніше, при описі психологічних наукових теорій, у більшості випадків, конфлікт кооперує та об’єднує людей, сприяє розвитку суспільства. Проявляє себе інтеграційна функція. Останньоюможна виокремити функцію стимулювання адаптації індивідів, або соціальної системи, до перемінності навколишнього середовища [34, с. 78].
Закономірності виникнення, розвитку та розв’язання конфліктів у студентському середовищі
Навчання у вищих навчальних закладах, із розвитком суспільства, було популяризованим та ледь не обов’язковим для того, щоб підвищити статус у соціумі. Через ряд нейрофізіологічних особливостей, період навчання у ВНЗ вважають максимально сприятливим для професійної підготовки особистості. У пізнавальній діяльності особистості, головним стає абстрактне мислення, відбувається формування скомпонованого погляду на світ [28, с. 142]. Свідомі мотиви поведінки, моральність та цілеспрямованість у поведінці – характерні особливості цього віку [1]. Однак, внаслідок недостатнього розвитку здатності до свідомої саморегуляції, молоді люди не можуть повністю реалізувати власний потенціал. Прихована ілюзія власних можливостей є причиною того, що студенти не виявляють бажання вдосконалюватися за допомогою навчання. Як наслідок, показники їх інтелектуального розвитку залишаються на колишньому рівні. Як недостатність досвідуз`являється невмотивований ризик, нездатність протистояти негативному впливу найближчого оточення [11]. Г. С. Абрамова виділяла те, що юнацтво – це вік зростання сили «Я», здатності зберегти та проявити власну індивідуальність [2]. Саме завдяки протистоянню з іншими людьми, молоді люди знаходять чіткі межі свого психологічного простору, який намагаються захищати всіма силами. Як наслідок виділення окремих груп, задля ефективного професійного навчання, відбувається активний процес спілкування, який може нести різний характер. Формальність впливає на можливі причини зіткнень. В психологічній літературі, виділяють дві основні групи причин їх виникнення. Це, зокрема, соціально-психологічні та особистісні [3]. Окрім зазначених, О. Крегер виділяв, що особистості притаманно обирати собі коло спілкування, саме за особливостями характеру іншої сторони. Тож варто це враховувати, аби мати змогу розв’язати конфліктну ситуацію [31, с. 5].
Серед класифікацій, які були запропоновані іншими дослідниками, можна виокремити розрізнення суб’єктивних та об’єктивних факторів, які спричиняють міжособистісні конфлікти. Окремо, незалежно від часових характеристик конфліктів, класифікують за особливостями його перебігу, які часто взаємопов’язані з особистостями кожної із сторін конфлікту. «Свідомість особистості при втягуванні у конфлікт «хворобливо» викривлюється, і ці викривлення динамічно нарощуються, свідомість конфліктуючого проходить певні фази, що мають чіткі межі» [16, с. 55]. Кожного разу, обираючи основні ефективні методи впливу у конфлікті, варто визначити вид конфлікту, який характеризується рядом особливостей. Зі становленням конфліктології, кількість класифікації цих видів все збільшувалася. Детерміновані великою кількістю різних причин виникнення конфліктів, в житті соціуму, класифікації носили традиційний чи новаторський характер. До традиційного розподілу, зокрема, відносять розрізнення, за предметом конфлікту [37, с. 325]. Беручи до розгляду конфлікти у студентському середовищі, варто проаналізувати методику класифікації російського соціолога А. Здравомислова, який розділяє конфлікти, судячи із конфліктуючих сторін. Зокрема, він вказував на існування міжіндивідуальних, міжгрупових та міжінституціональних конфліктів. Міжгрупові, зокрема, він розділяв ще на: групи інтересів, етносоціального характеру та групи соціального формування (конфлікти між асоціаціями, культурами і т. д.) [26, с. 105].
А. Егидесом була запропонована класифікація конфліктогенів. Зокрема, він виділяв: прагнення до переваги, прояви агресивності, прояви егоїзму, порушення правил, несприятливий збіг обставин. Якщо одна людина у розмові з іншою використовує прямі чи приховані прояви переваги, у вигляді категоричних звернень та наказів, це свідчить про наявність внутрішнього прагнення до переваги, яке особистість намагається реалізувати. У даному випадку, навіть поблажливий тон та внесення поправок у мовлення іншої сторони, можуть стати конфліктогенами. Прагнучи мати більше можливостей, людина може маніпулювати наявною у неї інформацією. Вона відмовляє запиту іншою сторони, чим викликає у співрозмовника неприємні відчуття, навіть почуття провини [21, с. 42].
Також можливим є виникнення конфлікту між окремим учасником та самою групою. Основною причиною може стати розподіл ролей в групі, або ж зміна власної позиції індивіда, яка суттєво різнитиметься від інтересів групи. Прикладом може стати ситуація, коли лідер академічної студентської групи невірно розподілив роботу між учасниками групи. Тоді, учасники можуть скоординувати свої спільні дії, задля зміни правил, задля результативності процесу роботи. Існують різні форми конфліктів, між індивідами та групою: «керівник-група», «учасник групи-група» та «лідер- група» [18, c. 65–67].
1 2 3 4 5 6 7 8 9