Параноїдна шизофренія є однією з найчастіших форм цієї хвороби та, на відміну
від перших двох форм, дебютує переважно в зрілому віці, нерідко після ЗО років.
Вона має відносно повільний перебіг, процес розвивається поступово. Спонтанні
ремісії спостерігають порівняно рідко.
Для параноїду характерні відносне осмислення поведінки, певне збереження емо¬
ційності та порівняно менш виражені прояви порушення послідовності мислення,
особливо на початку хвороби. Але одразу викристалізовується виражений маячний
світог.тяд з поступовим розвитком спочатку маячення стосунків, а пізніше або одночасно з ним — маячення переслід>'вання, впливу, іпохондричного маячення, а іноді й маячення величі. З часом увага хворого все більше концентрується на власних галюцинаторно-маячних переживаннях, і він втрачає цікавість до реального життя.
Проста шизофренія зазвичай починається в період статевого дозрівання. Розви¬
вається поступово, іноді протягом десятків років, призводить до більш-менш вираженого дефекту особистості. Ремісії за цієї форми шизофренії спостерігають рідко.
Проста шизофренія характеризується занедбанням особистості, що прогресивно
наростає, апатією і повільним зниженням активності. Галюцинацій, маячних ідей і
кататонічних симптомів не буває. Переважно спостерігають своєрідну недоумку¬
ватість, що прогресивно розвивається протягом десятиліть. Найчастіше це відбу¬
вається на тлі преморбідного шизоїдного психопатичного складу особистості.
Атипові форми: форм шизофренії належать циркулярна шизоафективна і ремітивна
форми, з потьмаренням свідомості, з екзогенною або іншою гетерогенною органіч¬
ною складовою, поєднання шизофренії з епілепсією, шизофренія з картинами нав’яз¬
ливості, з в’ялим перебігом, фебрильна, шизофренія в дитячому віці.
До циркулярної форми шизофренії належать шизофренічні стани, що мають
чітко виражений циркулярний перебіг у вигляді періодичних депресивних і ма¬
ніакальних нападів з низкою симптомів, які характерні, з одного боку, для шизофренії, а з іншого — для маніакально-депресивного психозу.
Ремітивну форму шизофренії спостерігають досить часто. Вона насамперед ха¬
рактеризується своєрідним періодичним перебігом. Шизофренічний процес перебігає з окремими інтермітивними нападами, змінами, після яких настають періоди
ремісії. Напади тривають від кількох діб до кількох тижнів, а іноді й місяців. Най¬
частіше вони короткочасні. Ремісії часто такі, що можна навіть говорити про прак¬
тичне одужання. Хворі після нападу повертаються до звичайного життя без помітних вад психіки.
ТИПИ ПЕРЕБІГУ ШИЗОФРЕНІЇ
I. Хронічний перебіг, що безперервно прогресує, чи безперервно прогредієнтний тип. Розвивається поступово, протягом багатьох років і, зрештою, призводить до специфічної деменції. Іноді спостерігається злоякісний варіант безперервно прогредієнтного типу. Найчастіше це буває в підлітковому і юнацькому віці.
II. Нападоподібно прогредієнтний (шубоподібний) тип. Вияви хвороби мають вигляд гострих нападів, за якими може настати ремісія, а іноді навіть призупинка подальшого розвитку процесу. Наслідок захворювання — дефект особистості. Прогресує з кожним нападом.
III. Рекурентний (нападоподібний) тип. Хронічний перебіг з ггоштовхоподібними спалахами, переважно у вигляді атипо-вих, маніакальних або депресивних фаз, після кожної з яких настає період ремісії. Дефект особистості виражений мінімально. За такого перебігу шизоафективного психозу прогресування захворювання виявляється, головним чином, у по-і туповому скороченні періодів ремісії і збільшенні тривалості спалахів.
Перебіг хвороби може погіршуватися за будь-якої форми шизофренії. Але існують випадки, коли він не змінюється протягом десятиліть. Це так звані стаціонарні форми шизофренії. Поліпшення, тобто ремісії, можуть настати в будь-якій стадії розвитку щизофренії.
3.Принципи організації та проведення судово-психіатричної експертизи.
Судово-психіатрична експертиза призначається слідчим або судовими органами. Види судово-психіатричної експертизи:
· амбулаторна - проводиться у психоневрологічному диспансері, у кабінеті слідчого, камері попереднього ув'язнення, у суді;· стаціонарна - проводиться у звичайних психіатричних або у спеціалізованих психіатричних відділеннях, або у спеціалізованих відділеннях судово-психіатричної експертизи (строк перебування - до 1 місяця); заочна - за матеріалами справи (до заочної належить і посмертна експертиза).
Завдання судово-психіатричної експертизи.
1.Визначення психічного стану підекспертного у момент скоєння ним протиправної дії і в період експертизи.
2.Визначення психічного стану потерпілих свідків.
3.Визначення дієздатності осіб у громадському процесі.
Права та обов'язки експерта визначені у відповідних статтях УПК України.
Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду і дати об'єктивний заключний висновок на поставлені перед ним запитання. Якщо поставлене запитання виходить за межі знань експерта або наданих йому матеріалів недостатньє для обгрунтування висновку, експерт у письмовій формі сповіщає орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
АБО
Судово-психіатричну експертизу проводять судово-психіатричні експертні ко¬
місії або судово-психіатричні експерти медичних або психіатричних закладів, які
підпорядковані органам охорони здоров’я.
Основні завдання судово-психіатричної експертизи:
1. Визначення психічного стану та висновок щодо осудності осіб, яких підозрю¬
ють, звинувачують або вони є підсудними, якщо у представників судово-слідчих
органів виникають сумніви щодо стан>' їхнього психічного здоров’я та здатності від¬
повідати за власні дії і керувати своєю поведінкою.
2. Визначення психічного стану та дієздатності свідків, потерпілих, позивачів і
відповідачів, якщо у органів правосуддя чи слідства виникають сутшііви щодо їхньо¬
го психічного здоров’я та здатності розуміти зміст своїх дій і вчинків.
3. Судово-психіатрична експертиза ґрунтується на принципах законності, неза¬
лежності, об’єктивності та повноти дослідження, її призначають згідно з постанова¬
ми слідчого, прокурора чи за рішенням суду. Проводять таку експертизу амбулатор¬
но, стаціонарно, в суді, у слідчого, заочно або посмертно. Висновок оформляють у
вигляді акту, підписаного всіма членами судово-психіатричної комісії, які несуть
кримінальну відповідальність за його об’єктивність.
БІЛЕТ№3
1.Основні етапи розвитку психіатрії та її найбільш видатні діячі.
Історія психіатрії
Перший (донауковий) період характеризується переважно теологічним розумінням аномальної поведінки хворих (міфи, легенди).
У другий період було зроблено перші кроки в розумінні розладів психіки без теологічних тенденцій, що дало змогу сформувати зачатки медичної допомоги психічно хворим. У цей час формується лікарська корпорація.
Третій період відповідає часам середньовіччя (IV – VII ст.).В цей період почали створювати перші примітивні заклади для утримання психічно хворих (хворих тримали у кайданах). Основною метою була ізоляція, а не лікування хворого.
Четвертий період (XVIII початок XIXст.) – це період становлення психіатрії як галузі медицини, епоха Ф.Пінеля, Дж.Конолі, які сповідували нові принципи ненасильства стосовно психічно хворих.
П’ятий період ( XIX- початок XX ст.) – епоха нозологічної психіатрії. Основу нозологічного напряму в психіатрії слов’янських країн заклав П.О.Бутковський у фундаментальній праці «Душевні хвороби», продовжили К.Кальбаум, Е.Крепелін. В цей період були систематизовані психічні хвороби, проведений опис ранньої недоумкуватості та маніакально-депресивного психозу.
Шостий (сучасний) період характеризується широким вивченням поза лікарняних та загально соматичних аспектів психіатрії, «психофармаркологічною революцією».
Володимир Михайлович Бехтерев У 1878 р. під керівництвом І.П. Мер-
жеєвського захистив дисертацію, в якій доводив, що психічні прояви мають певні
об’єктттвні причши. Кілька років він вивчав сутність гіпнозу і лікував ним хворих.
В.М. Бехтерев зазначав зв’язок підвищення частоти душевних розладів, алкоголізму та самогубств з тяжким соціально-економічним становищем. У питаннях “алкогольної політики” був прихильником крайніх заходів і виступав за повну заборону вживання міцних напоїв.
Сергій Сергійович Корсаков (1854—1900). У 80-х роках
XIX ст. у психіатрії панував симптоматологічний напрям, У 1887 р. С.С. Корсаков за¬
хистив докторську дисертацію на тему “Про алкогольний параліч”, у якій як нозо¬
логічну одиницю виділив поліневротичний психоз. У 1897 р. на XII Міжнародному
з’їзді лікарів у Москві за пропозицією професора Жоллі та за загального схвалення
цю хворобу було вирішено називати психозом Корсакова. З часом амнестичний синдром, який спостерігають при інших недугах, отримав таку саму назву.
Розвиваючи нозологічний напрям, С.С. Корсаков у 1891 р. виділив нову нозоло¬
гічну одиницю — дизною. Клінічна картина її відповідає такій у разі загострення шизофренії.
Володимир Петрович Сербський (1859—1917). У 1890 р. він захистив дисергацію на тему “Форми психічних порушень, описуваних під найменням кататонії”. В.П. Сербський є одним із основоположників судової психіатрії. Найвідоміші його книжки “Курс судової психіатріГ’ (1907) та “Підручник з психіатріГ’ (1912).
Петро Борисович Ганнушкін (1875—1933), учень С.С. Корсакова, по закінченні
Московського універсїггету залишився на кафедрі психіатрії, яку й очолив у 1918 р.
У 1904 р. захистив докторську дисертацію за монографією “Гостра параноя”, в якій
доводив, що параноя є не лише окремим захворюванням, а й існує у вигляді параноїдного синдрому при різних недугах, зокрема і при шизофренії.
П.Б. Ганнушкін зробив неоціненний внесок у розвиток межової психіатрії, розроб¬
ляючи її аспекти з позицій перебігу захворювання та співвідношення “ґрунту” і
психічного розладу. Він описав параноїчні, психастенічні й істеричні характеро¬
логічні особливості, учений навів діагностичні критерії і детааьно схарактеризував клінічну симптоматику розладів особистості. П,Б. Ганнушкін активно пропаїу'вав психогігієну, соціальну психіатрію, позалікарняну та профілактичну психіатричну допомогу. Він підготував плеяду талановитих психіатрів.
Яків Павлович Фрумкін завідував кафедрою КМІ ім. О.О.Богомольця з 1932 по 1975, захистив докторську дисертацію на тему «Про типи епілептичного слабоумства».Описав такі клінічні поняття, як «невизначений тип афекту», «принцип відповідності», деталізував клінічні форми епілепсії та типи епілептичного недоумства, клініку атеросклеротичного галюцинозу.
2.Наркоманії і токсикоманії.Визначення поняття,клініка,лікування і профілактика.
Наркоманія (від грецьких слів narke — заціпеніння, сон, і mania — божевілля, пристрасть, потяг) — група хвороб, що виникає внаслідок систематичного, у наростаючій кількості вживання речовин, які включені до затвердженого на офіційному рівні списку наркотиків Проявами наркоманії є психічна і фізична залежність від цих речовин, а також розвиток абстиненції внаслідок припинення їх прийому.
Токсикома́нія — хвороба, яка характеризується психічною, а іноді й фізичною залежністю від психоактивної токсичної речовини не віднесеної до списку наркотиків.
Токсикоманія як патологічний потяг змінює психічний стан залежної людини, викликається снодійними засобами (барбітурати), транквілізаторами (діазепам — седуксен тощо), психостимуляторами (циклодол тощо).
В перебігу наркоманій та токсикоманій виділяють наступні стадії:
1)
Стадія донозологічного вживання наркотиків. В
літературі існує багато термінів, які означають вживання
наркотиків без залежності від них: наркотизм, епізодичне
вживання, аддиктивна поведінка, проблемне вживання,
зловживання. Такий діагноз ставлять у тих випадках, коли
внаслідок вживання наркотиків у пацієнта виникають
проблеми на роботі, у навчанні, сім’ї; в ситуаціях, коли таке
вживання заборонене (за кермом автомобіля), або призвело
до неприємностей із законом чи до втрати здоров’я.
Обов’язковою умовою при цьому є відсутність залежності.
2)
Стадія психічної залежності (І стадія наркоманії)
характеризується появою синдрому психічної залежності.
Пригнічуються захисні реакції на передозування,
відзначається підвищення толерантності, з’являється
соціальна дезадаптація, яка більш виражена у підлітків.
3)
Для стадії фізичної залежності (ІІ стадія наркоманії)
характерне формування синдрому фізичної залежності,
ознаки хронічної інтоксикації, зміна картини сп’яніння,
висока толерантність, зростаюча соціальна дезадаптація та
анозогнозія (відсутність усвідомлення власного
хворобливого стану). На І-ІІ стадіях анозогнозія обумовлена
переважно соціально-психологічними факторами. В цей час,
особливо у підлітків і акцентуйованих та психопатичних
особистостей, анозогнозія характеризується переоцінкою
вживання наркотиків (прагнення виділитися у компанії), у
подальшому вона має характер психологічного захисту
(виправдовування вживання наркотиків, впевненість, що
багато людей також вживає наркотичні речовини), і лише на
ІІІ стадії захворювання причиною анозогнозії є розвинута
енцефалопатія.
4)
1 2 3 4 5 6 7 8