Білет №22
1.Емоційні розлади, їх види. Специфічність емоційних розладів при різних захворюваннях
1. Патологічне посилення емоцій (манія, депресія).
2. Патологічне ослаблення емоцій (емоційне сплощення, па
раліч емоцій, емоційна тупість, апатія).
3. Патологія рухливості емоцій (лабільність, слабкодухість,
інертність).
4. Порушення адекватності емоцій (неадекватність, амбіва
лентність, дисфорія, патологічний афект, немотивований страх).
Манія (гіпертимія, маніакальний афект) — стійке підви
щення настрою з посиленням потягів, активності, прискорен
ням мови та мислення. Для маніакального афекту характерні
відчуття веселості, оптимізму, щастя, нестійкість та відволі
кання уваги, балакучість, загострення пам'яті. Переоцінка влас
ної особи. Манія є симптомом маніакальної фази маніакаль
но-депресивного психозу (що біполярний до афективного роз
ладу). Помірно виражена манія називається гіпоманією.
Патологічне підвищення настрою може переходити в ейфо-
рію — стан безпричинного щастя з відтінком безтурботності,
пасивності, блаженства в поєднанні з підвищеним самопочут
тям та браком активності. Ейфорія найчастіше спостерігається
в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, під впливом
хронічних інтоксикаціи, при органічних психозах. На відміну
від манії для неї не притаманні прискорення мислення та під
вищена рухливість. Якщо уражено лобні частки мозку, ейфо
рія поєднується з руховою розгальмованістю, безглуздою по
ведінкою, придуркуватістю, зниженням інтелекту (морія).
Підвищений настрій може набувати форми екстазу-пере-
живання надзвичайного щастя, без прискореного перебігу пси
хічних процесів та пожвавлення моторики. Такі хворі схильні
до патетичних висловлювань. Екстаз може досягати найвищого
ступеня захоплення й замилування, які поєднуються зі скова
ністю рухів, заціпенінням. Стан екстазу спостерігається при
епілепсії, шизофренії, істерії.
Депресія (гіпотимія, депресивний афект) — стан, коли хво
рий перебуває у пригніченому настрої, смутку, який супрово
джується зниженням фізичної активності, загальмованістю
мислення, з'являються думки про власну неспроможність, пе
редчуття нещастя, дискомфорт з відчуттям тяжкості в грудній
клітці, суїцидальні наміри та спроби. Ніщо не приносить радо
сті. У похмурих, часто трагічних, тонах сприймається минуле,
сьогодення і майбутнє. Самооцінка вкрай низька, переважно з
відчуттям власної нікчемності, гріховності, втратою віри у влас
ні сили. Сповільнення психічних процесів поєднується з осла
бленням потягів, втратою апетиту, сну. Такий стан характер
ний для депресивної фази маніакально-депресивного психозу.
За помірного прояву цих відхилень кажуть про субдепресію.
Депресивний афект іноді супроводжується руховим збу
дженням (ажитована депресія), млявістю (адинамічна депре
сія), надмірним виснаженням (астенічна депресія), роздрату
ванням та гнівом (гнівлива депресія), відчуттям нестерпного
болю від втрати почуттів (анестетична депресія). В останньо
му разі хворі надзвичайно тяжко реагують на свій стан, усві
домлюючи власну байдужість до всього. Нерідко вдаються до
суїциду. Може спостерігатися втрата почуттів (психічна анес
тезія — anaesthesia psychica dolorosa).
До патологічного ослаблення емоцій належать емоційне
сплощення, емоційна тупість, параліч емоцій, апатія.
Під емоційним сплощенням та емоційною тупістю розу
міють, необоротну наростаючу недостатність яскравості емо
ційних проявів, втрату переживань, душевну холодність, бай
дужість, спустошення в емоційній сфері. Ці стани можуть
супроводжуватися розгальмованістю потягів, брутальністю,
агресивністю. Спостерігаються при шизофренії (простій фор
мі) , органічних ураженнях головного мозку.
Апатія — стан емоційної тупості байдужості, бездумності
Ніщо у хворого не викликає інтересу, емоцій, у тому числі й
особиста життєва перспектива. Апатія буває наслідком тяжкої
патології — шизофренії, пухлин мозку, атрофічних процесів у
головному мозку, хвороб Піка, Альцгеймера.
Психотравмівні події надзвичайної сили (звістка про смерть
близької людини, стихійне лихо із загибеллю людей, земле
трус) можуть спричинити параліч емоцій — раптову втрату
почуттів. Клінічна картина такого стану також полягає у пов
ному зникненні інтересів, загальмуванні моторики, бездіяль-
ності, бездумності, але, на відміну від апатії, параліч емоцій —
короткочасний і оборотний, процес.
Порушення рухливості емоцій може проявлятися у формі
їхньої надмірної лабільності, інертності.
Для емоційної лабільності характерні легкий, швидкий пе
рехід від підвищеного настрою до зниженого і навпаки без яв
ної причини. У дитинстві емоційна лабільність є фізіологічною
нормою. Як патологія вона найчастіше спостерігається в істе
ричних осіб, а також після травм мозку. З будь-якого приводу
може з'явитися бурхлива, афективна реакція з вегетативними
розладами, руховим збудженням. Усвідомлюючи її неприрод
ність, хворі досить швидко заспокоюються, визнають, що не
змогли стриматися.
Слабкодухість — афективне нетримання, коли з наймен
шого приводу людина плаче. Сльози чи сміх може зумовити
якийсь спогад. Слабкодухість характерна для хворих із ура
женням судин головного мозку, особливо атеросклеротичним.
Інертність емоцій — тривале зосередження на неприємних
емоціях, відчутті провини, образі, злості. Зустрічається при епі
лепсії, психопатіях (розладах особистості).
Емоційна неадекватність (паратимія) — симптом, котрий ви
ражається в почутті, що не відповідає причині (кількісній і якіс
ній), яка його зумовила. Прикладом емоційної неадекватності
може бути веселий настрій хворого при звістці про смерть
близької-людини. Паратимія також характерна для шизофренії.
При амбівалентності емоцій хворий одночасно переймаєть
ся двома протилежними почуттями. Наприклад, любові й не
нависті, жалю та жорстокості. На думку Є. Блейлера, котрий
вніс значний вклад у вчення про шизофренію, амбівалент
ність є одним з чотирьох основних симптомів цієї недуги.
До порушень адекватності емоцій належить і дисфорія. Хво
рий стає пригніченим, злостивим, похмурим. Надто чутливим до
зовнішніх подразників, напруженим, гнівливим. Нерідко скар
житься на відчуття страху. Будь-яка дрібниця може стати приво
дом до агресивних дій, жорстокості, насильства. Стани дисфо-
рії характерні для епілепсії та органічних уражень мозку. Вони
виникають раптово і тривають від кількох годин до кількох діб.
Патологічний афект має характер окресленого в часі напа
ду. Це короткочасне порушення психічної діяльності у вигляді
бурхливої емоційної реакції з затьмаренням свідомості. Пато
логічний афект виникає при епілепсії, травматичному уражен-
ні головного мозку, психопати, під впливом різноманітних не
сприятливих чинників (алкогольне сп'яніння, психічна травма,
перевтома). Подразник незначної сили спричинює таку емо
ційну реакцію, що хворий стає здатним до руйнівних та агре
сивних дій. Патологічний афект виникає раптово, триває від
кількох секунд до кількох хвилин (рідше годин) і закінчується
глибоким сном з подальшою повною або частковою амнезією.
У літературі, присвяченій проблемам психіатрії, часто йдеть
ся про симптоми тривоги і страху. Страх виражається у відчут
ті напруження з очікуванням небезпеки чи нещастя. Супрово
джується прагненням уникнути небезпеки, втекти. Хворий
сконцентрований на загрозі та небезпеці, які свідомо розпізна
ються. При тривозі відчуття небезпеки не має конкретного
змісту. Страх та тривога часто домінують у структурі багатьох
психічних хвороб
2.Кілініка та патогенез алкоголізму.Фактори ризику алкоголізму, його профілактика, принципи лікування.
Алкоголізм (алкогольна хвороба) — прогредієнтне захворю
вання, що виникає в разі систематичного вживання спиртних
напоїв і супроводжується психічною та фізичною залежністю
від них. Спостерігаються порушення практично всіх органів і
систем, відбуваються специфічні зміни особистості хворого,
які супроводжуються алкогольними (металкогольними) психо
зами.
Класифікація
1.Гостра алкогольна інтоксикація:
-просте алкогольне сп’яніння
-патологічне сп’яніння
2.Побутове пияцтво
3.Хронічний алкоголізм
4Металкогольні психози
ПРОСТЕ АЛКОГОЛЬНЕ СП'ЯНІННЯ
Глибина сп'яніння залежить від багатьох чинників: типу
особистості, психофізіологічного стану, якості та міцності
спиртних напоїв. Розрізняють три ступені алкогольного сп'я
ніння.
Легкий ступінь характеризується відчуттям комфорту, зни
женням самокритики стосовно власних дій та можливостей.
Підвищується швидкість мислення, однак це відбувається за
рахунок поверхових асоціацій та зниження якості розумової
діяльності. Гальмуються пізнавальні функції, збільшується кіль
кість помилок, погіршується якість роботи. Проявляються при
глушені в тверезому стані риси особистості. Шкіра на обличчі
червоніє, з'являється незначна дизартрія, стає непевною хода.
Інколи спостерігаються розширення зіниць та помірна бради
кардія. Вміст алкоголю в крові коливається в межах 0,5—1,5 %0.
Середній ступінь сп'яніння проявляється подальшим зни
женням продуктивності дій, пізнавальних процесів та диско-
ординацією рухів. Характерні різкі зміни настрою, що відпові
дають індивідуальним особливостям та рівню культури пияка.
Вміст алкоголю в крові коливається в межах 1,5—2,5 %0.
За тяжкого ступеня сп'яніння порушується орієнтування,
емоції згладжуються. Можливий сопорозний чи коматозний
стан. Вміст алкоголю в крові коливається в межах 2,5—3,0 %0 і
більше. Летальною дозою вважається вміст 5—6 %0.
Лікування
Лікування алкогольної інтоксикації слід розпочинати з ви
далення акоголю зі шлунка. Цього можна домогтися шляхом
його промивання — зондового чи беззондового — з викорис
танням великої кількості води (для розбавлення вмісту шлун
ка з метою запобігання хімічному опікові гортані). Крім того,
можна застосовувати активоване вугілля — якщо вживали
алкоголь недавно. Для підтримання діяльності серця доцільно
вводити кардіотонічні засоби. Для протверезіння призначають
масивні дози вітамінів групи В, передусім тіамін (до 100 мг) з
40 % розчином глюкози. У тяжких випадках хворих перево
дять на гемодіаліз та штучну вентиляцію легенів.
АТИПОВЕ АЛКОГОЛЬНЕ СП'ЯНІННЯ
Атипове алкогольне сп'яніння спостерігається в разі вжи
вання алкоголю особами з іншою психіатричною патологією:
органічним ураженням ЦНС, психопатіями, афективними роз
ладами тощо. За клінічними формами виділяють кілька видів
сп'яніння.
Дисфоричне сп'яніння. Спостерігається у осіб з органіч
ним ураженням ЦНС, експлозивною (епілептоїдною) психо
патією. У стані сп'яніння підвищуються агресивність, конф
ліктність. Сп'янілі схильні влаштовувати бійки, конфлікти
з будь-якого приводу, акти вандалізму; можуть бути спроби
зґвалтування.
Депресивне сп'яніння частіше спостерігається у людей з
циклотимією та невротичними розладами, які нерідко вжива
ють алкоголь з метою поліпшення настрою. У клініці прева
лює депресія з постійним обмірковуванням психотравмівної
ситуації. Хворі схильні до перебільшення її наслідків та ідей,
зв'язаних з оцінкою власної особи. Під час значної депресії
можливі спроби самогубства.
Гебефренічне сп'яніння. Сп'яніти поводяться мов діти, сип
лють недоречними жартами; поведінка характеризується своє
рідністю вітальних функцій та низькими емоціями і потягами.
Частина третя Клінічна психіатрія
Істеричне сп'яніння. Найчастіше буває при істероїдній пси
хопатії. Поведінка характеризується намаганнями привернути
до себе якомога більше уваги; часто вживають алкоголь при
вселюдно і демонстративно. У цьому разі суб'єкт намагається
вдати з себе п'янішого, ніж є насправді.
ХРОНІЧНИЙ АЛКОГОЛІЗМ
Етіологія алкогольної хвороби
Стосовно походження алкогольної хвороби (хронічного ал
коголізму) існують різні, часом курйозні, припущення і теорії.
На сьогодні вважається, що в формуванні потягу до алкоголю
бере участь низка чинників: генетичних, біохімічних, психо
логічних та соціальних. Серед чинників ризику щодо захво
рювання на алкоголізм виділяють такі:
• психологічні (дитяча гіперактивність, емоційна лабіль
ність, імпульсивність, егоїстичність, порушення концент
рації уваги, підвищена тривожність);
• характерологічні (намагання компенсувати акцентуацію
характеру);
• нейрофізіологічний (зниження амплітуди та збільшення в *
часі компоненту Р — 300 під час дослідження викликаних
потенціалів);
• гормональний (низький вміст андрогенів);
• біохімічний (низька активність моноаміноксидази);
• соціальний (наявність у сім'ї алкогольних проблем, підліт
кова асоціальність).
Етапи перебігу алкогольної хвороби
Існує чимало поглядів і класифікацій стосовно етапів пере
бігу алкогольної хвороби. В Україні найпоширеніша клінічна
класифікація, за якою алкоголізм поділяють на три стадії:
Глава 19 Алкоголізм. Алкогольні психози
І — психологічної залежності;
II — фізичної залежності (наркоманічна);
III — декомпенсації (енцефалопатична).
Виділяють ще дві проміжні стадії (І — II та II — III) і так зва
ну донозологічну, тобто пияцтво. На наш погляд, термін "пи
яцтво" має більше соціальний, ніж клінічний аспект. Однак,
оскільки воно дуже часто передує алкогольній хворобі, ми
розглянемо його окремо.
пияцтво
Під терміном "пияцтво" розуміють уживання алкоголю по
за межами соціально прийнятних норм. Є норми, які дикту
ють частоту й дозу вживання алкоголю для кожної групи на
селення (чоловіки, жінки, молодь) або соціального прошарку
(робітники, військові, інтелігенція). Звісно, вони дуже різняться
залежно від місцевих умов. Так, соціальноприйнятне вживан
ня алкоголю у країнах з розвиненим виноробством (Грузія,
Молдова, Франція, Італія) в інших регіонах може бути розці
нене як понаднормове. Те саме стосується й соціально-групо
вих норм.
Пияцтво відрізняється від алкоголізму тим, що при ньому
ще немає залежності, спостерігаються значні коливання кіль
кості вжитого спиртного, досить тривалі періоди тверезості за
зміни обставин.
Умовно можна розділити пияцтво на два типи. Перший —
пов'язане з перебуванням у алкогольній групі та звичне, котре
властиве особам з аморфною структурою особистості ("зні
чев'я"). Другий тип небезпечніший щодо розвитку алкогольної
хвороби. За першого типу пияцтво має ситуаційно-зумовле
ний характер. Після зміни оточення (перехід на іншу роботу,
переїзд) рівень вживання алкоголю знижується.
У літературі виділяють так звані французький та сканди
навський типи пияцтва. Для першого характерне вживання
невеликих доз алкоголю щодня, для другого — інтенсивніша
алкоголізація (один-два рази на місяць на тлі тверезості).
Інтенсивність пияцтва може збільшуватися під час пси-
хотравмівної ситуації та знижуватися після зникнення про
блем.
При пияцтві можуть сформуватися деякі механізми психо
логічного захисту.
3. Профілактика та лікування олігофреній
Лікування олігофренії можна умовно розділити на специфічне, симптоматичне і корекційне (лікувально-педагогічне).
Специфічна терапія можлива при деяких різновидах олігофренії із встановленими етіологією та патогенезом.
Дієтотерапія ефективна при ферментопатіях при фенілкетонурії — обмеження натурального білка та заміна його гідролізатом казеїну, бідного фенілаланіном; при гомоцистинурії — обмеження продуктів, багатих метионіном (м'ясо, риба та ін.); при галактоземії, фруктозурії, сукрозурії — виключення з раціону вуглеводів.
При уроджених ендокринопатіях, насамперед кретинізмі і мікседемі, показана гормональна терапія.
Специфічна терапія при уродженому сифілісі проводиться за схемами у залежності від термінів виникнення клінічних явищ (ранній або пізній уродженийсифіліс) і від того, чи є залишкові явища або ознаки активного процесу. В останньому випадку терапія повинна бути особливо інтенсивною і наполегливою з обов'язковим вживанням пеніциліну й інших антибіотиків. Якщо переважають залишкові явища без прогредієнтності (резидуальний уроджений сифіліс), то проводиться симптоматичне лікування.
Для лікування токсоплазмозу застосовують сульфаніламідні препарати у поєднанні з хлоридином (дарапримом) у вигляді повторних курсів.
Специфічною терапією можна вважати й обмінне переливання крові немовляті при резус-конфлікті. Нарешті, специфічна терапія можлива при мозкових інфекціях (антибіотики і сульфаніламідні препарати).
Ефективність терапії багато в чому залежить від своєчасного застосування відповідних засобів і звичайно тим вища, чим раніше починають лікування. Терапія спрямована не стільки на усунення дефекту, скільки на попередження його розвитку і прогресування.
Симптоматична терапія олігофренії принципово не відрізняється від лікування інших захворювань (дегідратаційна, розсмоктуюча, загальнозміцнююча, протисудомна, седативна терапія). Значно розширилися її можливості у зв'язку з досягненнями психофармакології. До симптоматичних засобів можна віднести й медикаменти, що стимулюють психічний розвиток — ноотропи (аміналон, гаммалон, пірацетам), а також ніамід і інші психостимулятори.
Білет №23
1.Принципи класифікації психічних захворювань. Поняття психотичних та непсихотичних розладів психіки
Розумова відсталість — постійне з самого дитинства недо
розвинення психічної і, передусім, інтелектуальної функції.
Розлади особистості — аномальна поведінка, що проявля
ється постійно з самого дитинства.
Психічний розлад — аномальна поведінка або хворобливе
психічне переживання певного ступеня тяжкості, котрі вини
кають після періоду нормального функціонування.
Адаптаційні розлади — виражені меншою мірою, ніж у по
передньої категорії хворих, розлади, зумовлені стресогенними
ситуаціями.
Інші розлади — що їх не можна зарахувати до попередньої
категорії (наркотична залежність, аномалії щодо сексуальної
переваги, вживання їжі, порушення сну тощо).
Частина перша Пропедевтика психіатрії
Порушення розвитку — постійні порушення мови, зорово-
просторових навичок, рухової координації та інших функцій,
що починаються в дитинстві й пов'язані з біологічною незріліс
тю ЦНС.
Інші розлади, специфічні для дитячого та підліткового віку,
властиві даному періоду життя розлади уваги, активності, по
ведінки, емоцій, соціального функціонування, рухів, харчуван
ня, мови, нервовий тик, енурез, енкопрез.
Розділ часткової психіатрії у пропонованому підручнику
складається з глав, відповідно до традиційної вітчизняної клі-
ніко-нозологічної систематики.
Ця симптоматика включає такі основні форми психічних
розладів:
• інфекційні;
• церебротравматичні;
• алкоголізм та токсикоманії;
• епілепсія;
• шизофренія;
• афективні психози (маніакально-депресивний, циклотимія);
• психогенії (реактивні стани, неврози);
• пресенільні та сенільні;
• олігофренія та затримка розвитку;
• психопатії (розлади особистості) та акцентуації особистості.
З огляду на актуальність проблеми на сучасному етапі виді
лено психічні розлади, що виникають унаслідок впливу не
сприятливих екологічних чинників ("Екологічна психіатрія" і
"Психосоматичні та соматопсихічні розлади").
Згідно з традиційною систематикою у діагнозі враховано
нозологічну належність, основний та додаткові психопато
логічні синдроми, клінічну форму та види перебігу хвороби.
Це дозволяє призначити адекватне лікування та соціальні
заходи.
Психотичні розлади - Це група серйозних захворювань, які впливають на розум. Ці захворювання змінюють здатність особистості чітко мислити,робити правильні судження, реагувати емоційно, ефективно спілкуватися, розуміти реальність і вести себе адекватно. Коли симптоми важкі, люди з психотичними розладами відчувають труднощі в підтримці зв'язку з реальністю і часто нездатнізадовольняти звичайним вимогам повсякденного життя. Однак навіть найсерйозніші психотичні розлади зазвичай піддаються лікуванню.
Існують різні типи психотичних розладів, включаючи:
· Шизофренію: Люди з цієюхворобою мають зміни в поведінці та інші симптоми - такі як манії і галюцинації - які тривають понад шість місяців зазвичай з погіршеннями на роботі, в школі і соціальному функціонуванні.
· Шізоемоціональное розлад: Люди з цією хворобоюмають симптоми як шизофренії, так і розлади настрою, такого як депресія або біполярний розлад.
· асстройство шизофренічною форми: Люди з цією хворобою мають симптоми шизофренії, але симптоми тривають більше одного місяця, але меншшести місяців.
· Короткочасне психотичний розлад: Люди з цією хворобою страждають раптовими, короткочасними періодами психотического поведінки, часто у відповідь на сильне стресове подія, таке як смерть будь-кого в родині.Одужання часто швидке - зазвичай менше, ніж за місяць.
· Маячний розлад: Люди з цією хворобою маячні ідеї включають ситуації з реального життя, які можуть бути справжніми, такі як переслідування будь-ким, змова проти або хвороба.Ці маячні ідеї тривають як мінімум один місяць.
· аспределенное психотичний розлад: Це хвороба виникає, коли особа розвиває маячні ідеї в контексті відносин з іншою особою, у якого вже є його /її власні маячніідеї.
· Психотичний розлад, викликане речовинами: Причиною цього стану є використання або відмова від деяких речовин, таких як алкоголь або крек і кокаїн, що може привести до галюцинацій, маревних ідей або плутано мови.
· Психотичні розлади у зв'язку станом здоров'я: Галюцинації, маячні ідеї або інші симптоми можуть бути результатом іншого захворювання, яке впливає на діяльність мозку, такого як черепно-мозкова травма або пухлина мозку.
· Парафренія: Це тип шизофренії, яка починається в пізньому віці і поширена серед старшого населення. .
Непсихотичні психічні розлади характер изуються численними скаргами на поганесамопочуття , швидкою зміною настрою, емоційною нестійкістю з приводу різноманітних дрібниць, підвищеною образливістю і конфліктністю з неадекватними вчинками, але водночас із збереження м реакції на критик у, правильної оцінки ситуації, здатності контролю за своєю поведінкою..
2.Вікові та статеві особливості алкоголізму. Основні принципи та методи лікування алкоголізмУ
Особливості жіночого алкоголізму
У жінок прогредієнтність алкогольної хвороби зазвичай ви
ща, ніж у чоловіків. Деякі автори пов'язують це з гормональ
ним циклом. Крім того, у жінок помітна тенденція до бравади
пияцтвом, що призводить до масивної алкоголізації та залеж
ності від етанолу. Часто жінки починають інтенсивно вживати
алкоголь з метою "контролювати пияцтво чоловіка".
Крім того, у жінок хвороба рецидивує частіше. Це може бу
ти пов'язане з подібністю, у клініко-психологічному плані, пе-
редменструального напруження та абстинентного синдрому.
Особливості підліткового алкоголізму
У підлітковому віці відбувається перше знайомство людини
з дією алкоголю. Інтенсивне його вживання на початкових ета
пах може бути проявом специфічних підліткових реакцій —
емансипації та групування. Найчастіше уперше пробують
спиртне в компанії однолітків, і її члени копіюють лідера. Це
може призвести до масивної алкоголізації зі свідомим притуп
ленням блювотного рефлексу у початкових стадіях хвороби
і виникнення симптому "похмелення без похмілля".
Інколи вживання алкоголю може бути складовою реакції
протесту. В цьому разі воно пов'язане в часі з конфліктом
(найчастіше в родині) і значно скорочується після поліпшення
ситуації.
Що раніше розпочалося систематичне вживання алкоголю,
то злоякіснішим є перебіг хвороби.
Досить часто спиртне вживають одночасно з барбітурата
ми, канабіоїдами та інгалянтами. Можливий перехід до інших
наркотичних речовин.
Лікування хронічного алкоголізму
Лікують хворих на алкоголізм зазвичай в стаціонарних умо
вах, однак у початкових стадіях хвороби можлива й амбулато
рна терапія.
У лікуванні алкогольної хвороби можна виділити кілька
етапів.
Припинення запою та купірування абстинентного синдрому.
Для цього застосовують анксіолітичні, снодійні, кардіотонічні
та осмодіуретичні препарати.
Детоксикаційна терапія спрямована на виведення з організ
му продуктів розпаду алкоголю. її проводять протягом 1—2 тиж,
залежно від стану хворого. Інтенсивнішою вона має бути у
разі вживання сурогатів, самогону та наливок з кісточкових
порід ягід.
Умовно-рефлекторна терапія має на меті виробити стійкий
блювотний рефлекс на спиртне. Для цього алкоголь дають ра
зом із блювотними засобами (відвар баранцю, апоморфіну та
провокують тетурам-алкогольну реакцію (ТАР). Недоліком цьо
го методу є досить швидке згасання умовного рефлексу.
Алкогольсенсибілізуюча терапія передбачає вживання не
сумісних з алкоголем препаратів (тетурам, фталазол, трихо-
пол). Тетурам переважно використовують у вигляді імплантацій-
них таблеток "Еспераль". Дія його ґрунтується на блокуванні
АлДГ й інтоксикації ацетальдегідом. Імплантують "Еспераль"
субфасціально, частіше — під лопатку. Після операції вжи
вання алкоголю протягом 8—12 міс може призвести до тяж
ких сомато-неврологічних ускладнень і навіть до загибелі
хворого. В таких випадках треба негайно видалити препарат
хірургічним шляхом та проводити масивну детоксикаційну
терапію.
Психотерапія при алкоголізмі має бути спрямована на пов
ну відмову від спиртного протягом усього життя. Бажано про
водити її в кілька етапів: безпосередньо після протверезіння
та протягом 1—2 років з метою поступового розв'язку проб
лем, що поставатимуть перед хворим, Бажано проводити пси
хотерапевтичну роботу і з родичами хворого.
3.Опіка, показання до її накладу
при різних психічних захворюваннях у людини, яка досягла повноліття, може зникнути здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. У цьому разі постає питання про можливість цієї людини здійснювати свої цивільні права і виконувати цивільні обов'язки, тобто про її дієздатність чи недієздатність.
Згідно зі ст. 39 ЦК України "фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому ЦПК України. Над нею встановлюється опіка". Таким чином, у цій статті визначено два критерії недієздатності людини: медичний (психічне захворювання) та юридичний (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними).
Психічні захворювання істотно різняться за клінічною картиною, виразністю, глибиною, тяжкістю та формами перебігу. Серед них є такі, що можуть не впливати на можливість людини самостійно здійснювати свої цивільні права. З огляду на це встановлення психіатричного діагнозу ще не означає, що людина недієздатна, вирішальним же є встановлення стійкості, виразності, глибини психічних розладів, що й створюють медичний критерій.
Юридичний критерій особи (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними) складається з двох частин: інтелектуальної (не може усвідомлювати значення своїх дій) та вольової (не може керувати своїми діями). Таким чином, для визнання особи недієздатною необхідно, щоб медичний та юридичний критерії збігалися.
У цьому разі виникає аналогія з неосудністю, але треба пам'ятати, що неосудність завжди належить до конкретної дії в минулому, а недієздатність охоплює всі права людини як у минулому, якщо йдеться про укладення угоди, складання заповіту чи трудові суперечки, так і в майбутньому, якщо вирішується питання про можливість підтримувати шлюбні відносини чи брати участь у вихованні дітей. Тому поняття недієздатності за значенням ширше від неосудності. Різняться вони й тим, що до осіб, визнаних неосудними судом, застосовуються примусові заходи медичного характеру, а над недієздатними особами встановлюється опіка.
Згідно з чинним законодавством України, органами опіки та піклування є виконавчі комітети районних і міських рад народних депутатів, які й призначають опікунів. Особи, які судом визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його одержання у спадщину за заповітом, але одержати майно у спадщину чи продати його вони можуть лише через свого опікуна. Будь-яка угода, що укладається недієздатною особою без опікуна, є недійсною.
Заяву про визнання хворої особи недієздатною можуть направити до суду державні чи громадські організації, родичі, органи опіки та піклування, психіатричні заклади, прокурор (ст. 256 ЦПК України).
У справах про визнання осіб недієздатними обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка за видом може бути стаціонарною, амбулаторною, заочною чи посмертною. Під час проведення такого експертного дослідження експерти-психіатри вирішують питання про характер психічного захворювання особи та її можливість чи неможливість усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.
У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану хворої особи, яку визнано недієздатною, суд на підставі відповідних висновків судово-психіатричної експертизи може визнати її дієздатною (ст. 260 ЦПК України). Після такого рішення суд анулює також встановлену над нею опіку.
Білет №24
1 .Типи перебігу психічних захворювань
Типи перебігу психічних хвороб
1. Прогредієнтний, процесуальний: поступове поглиблення психопатології з формуванням дефекту особистості. За таким типом перебігають шизофренія, епілепсія, алкоголізм, хвороби Піка, Альцгеймера т. ін.
2. Фазовий або циркулярний, інтермітуючий: закономірне виникнення нападів або фаз хворобливого стану, у проміжок між якими людина відносно здорова. Наприклад, маніакально-депресивний чи біполярний психоз, інколи - шизофренія т. ін.
3. Реактивний: виникнення розладу безпосередньо пов’язане з дією психотравмуючих життєвих обставин. У клініці хвороби відбиваються психотравмуючі обставини. Ознаки психічного розлади редукують після нормалізації ситуації, що травмує психіку (тріада Ясперса), - реактивні стани або реактивні психогенні психози.
4. Розвиток: поступове наростання психопатологічної симптоматики (без формування дефекту особистості). За несприятливого поєднання обставин, що сприяють розвитку хвороби, може бути соціальна дезадаптація - невротичні, психопатичні розлади.
5. Епізод: розлад психіки, спровокований певним патологічним чинником, який раптово почав діяти. Хворобливий стан не набуває систематизованого характеру, а є лише окремим епізодом у житті людини. Наприклад, печінкова або гіпоглікемічна кома тощо.
2.Ранні прояви епілепсії. Епілептичні радікали. Епілептичні еквіваленти
До епілептичних
радикалів належать:
1) ранні дитячі судомно-спастичні стани, що виникають ра
птово або на тлі гіпертермії у дітей віком до року (рідше — у
2—3 роки), тонічні спазми м'язів;
2) первинний енурез, що не припиняється в підлітковому
віці;
3) "неспокійне раннє дитинство" — немовля дуже неспо
кійне, мало спить, кричить; не заспокоюється навіть тоді, коли
його заколисують, а також після їди;
4) часті нічні міоклонічні здригання, афект страху;
5) систематичне сноходіння з наступною амнезією;
6) стереотипні страхітливі сновидіння із жахами;
Частина третя Клінічна психіатрія
7) спонтанні або такі, що виникають після судом раннього
віку, скороминучі геміплегії;
8) часте повторення нападоподібного головного болю за
типом мігрені;
9) рухова загальмованість, злостивість, грубість, лякливість;
10) скороминуча невиражена затримка психічного і фізич
ного розвитку в дитячому віці.
| ЕПІЛЕПТИЧНІ ЕКВІВАЛЕНТИ |
| — це нетривалі психічні розлади, що виникають замість судомного нападу зненацька, без провісників і так само зненацька закінчуються, хоча можуть тривати й довго. До типових епілептичних еквівалентів (пароксизмів) належать дисфорія (афективний пароксизм) і сутінковий розлад свідомості. Дисфорія — раптова поява гнівно-злісного чи злісно-тужного настрою, часто з агресією і люттю щодо оточуючих. У такі періоди хворі причепливі, конфліктні з найменшого приводу, не знаходять собі місця, виявляють схильність до завдання собі ушкодження (припікають шкіру цигаркою, дряпають, кусають руки або здійснюють руйнівні дії). Вони скаржаться на нездоланне бажання вчинити агресивні дії, відчувають неприємні відчуття у внутрішніх органах. Якщо переважають депресивні компоненти, у хворих виникають утруднення при інтелектуальній діяльності, неможливість зосередитись, неуважність. Дисфорії з підвищеним настроєм трапляються вкрай рідко, при цьому завжди виявляється гнівливий афект, і вони перебігають за типом "гнівливої манії". На висоті розвитку дисфорії свідомість іноді порушується як у разі оглушення. Найбільше значення в судово-психіатричній практиці мають сутінкові розлади свідомості, які так само належать до психічних еквівалентів судомних нападів, що можуть з'являтися замість таких нападів. Виникають сутінкові розлади свідомості зненацька і в одних випадках поведінка хворих залишається зовні впорядкованою, коли вони виявляють формально правильне орієнтування в навколишньому середовищі, часі та здатні підтримувати мовний контакт. Часто такий стан змінюється несподіваною агресією, злостивістю, руйнівними дія- ми. Іноді сутінкові стани починаються одразу з великого афективного напруження з перевагою злісного афекту, дезорієнтації в місці, часі, власній особистості й нецілеспрямованого і хаотичного психомоторного збудження з агресивними та руйнівними діями. В окремих випадках у структурі сутінкових розладів свідомості виникають галюцинаторно-маячні симптоми з яскравими зоровими, слуховими та нюховими галюцинаціями. Характерна ознака цих станів полягає в тому, що попри глибоко порушену свідомість хворі здатні виконувати цілеспрямовані дії: перейти вулицю перед транспортом, що рухається, відімкнути ключем двері тощо. Сутінкові розлади свідомості такого типу можуть тривати від години до кількох днів. Хворий виходить з такого стану поступово, зазвичай напад закінчується сном з подальшою амнезією, хоча можливе відновлення в пам'яті уривчастих психопатологічних переживань. Сутінкові розлади свідомості іноді набирають форми амбулаторних автоматизмів, коли хворі виходять з будинку, бродяжать, переїжджають з міста до міста, часто оговтуються в незнайомому місці й не пам'ятають шляху свого пересування. 3.Психогенні психічні розлади. Класифікація, клініка, принципи лікування, профілактика |
1 2 3 4 5 6 7 8