Стадія енцефалопатії (ІІІ стадія наркоманії)
характеризується зміною форми сп’яніння (замість
ейфорічного та стимулюючого наркотик справляє
нормалізуючий ефект), спадом толерантності, затяжним АС,
ознаками хронічної інтоксикації та кахексії, апатією,
наявністю ознак органічного ураження ЦНС. Ця стадія
зустрічається не часто, тому що більшість наркоманів до неї
не доживають.
Основними принципами лікування парко- і токсикоманії є:
— добровільність;
— максимальна індивідуалізація;
— комплексність;
— відмова від вживання психоактивної речовини.
Профілактика
Первинна: протидія поширенню наркотиків; пропаганда здорового способу жит¬
тя; виділення груп ризику.
Вторинна: виявлення та своєчасне лікування наркоспоживачів і наркоманів у
ранніх стадіях захворювання.
Третинна: запобігання захворюванню на так звані шприцеві інфекції за допомо¬
гою пропаганди та програм “Зменшення ризику” та “Декриміналізація”. Такими про¬
грамами передбачено безплатну роздачу шприців і презервативів для запобігання
ВІЛ-інфікуванпю. За так звашш голландсьюш проектом, частково легалізовано ка¬
набіноїди для профілактіпси тяжких форм наркоманії. Варто зауважити, що ставлен¬
ня до згаданої програми у світі неоднозначне. на підсвідомому рівні.
3.Лікування циркулярної депресії
Для лікування депресивної фази МДП, незалежно від клініки, призначають антидепресанти. Ефективні трициклічні антидепресанти — амітриптилін і меліпрамін. Початкова добова доза амітриптиліну або меліпроміну повинна бути не меншою за 50—75 мг. Якщо протипоказань немає, її збільшують щодоби на 25 мг і доводять до 200 мг. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу поступово зменшують. Під час підбирання антидепресантів враховують особливості психопатологічної структури синдрому. Так, тривога, неспокій, напруга краще піддаються седативному впливу амітриптиліну, а загальмо-ваність, адинамія, апатія — стимулювальній дії меліпроміну. Ефективним є золофт, який збалансовано діє на різні види депресії. Його призначають раз на 1 добу по 25—50 мг; за потреби через тиждень дозу збільшують до 200 мг/добу. Для подолання резистентності до названих препаратів показано одномоментно відміняти останні. Коли це виявиться неефективним, вдаються до електроконвульсивної терапії (якщо у хворих нема протипоказань щодо проведення її).
Недостатня ефективність трициклічних антидепресантів за тривалого їхнього застосування може бути пов'язана зі стійкою адаптацією до цих препаратів, через що треба призначати антидепресанти іншої структури. Наприклад, піразидол або інгібітори МАО. Після досягнення терапевтичного ефекту доцільно проводити підтримувальну терапію антидепресантами, аби запобігти рецидивові. Вона стає й профілактичною.
БІЛЕТ№4
1.Устрій та організація роботи псих.лікарні.Режими утримання псих.хворих.
Кожна психіатрична лікарня закріплена за окремою територією, має відповідний
радіус обслуговування і розрахована на певну кількість хворих. Ліжковий фонд пси¬
хіатричних лікарень становить від 200 до 1 400 ліжок. Як і в лікарнях загального профілю, до структури психіатричної клініки входять приймальне і різноманітні лікувально-діагностичні відділення та допоміжні підрозділи. Залежно від віку і статі хворих, перебігу та стадійності психічних захворювань, нозологічної специфічності психічних розладів, конкретних завдань і фушсцій, які визначають органи охорони здоров’я, лікувальні відділення розподіляють на загальнопсихіатричні та спеціалізовані.
Своєю чергою, до їхнього складу входять заклали для дорослих і дітей, чоловіків і
жінок, а до складу вузькоспеціалізованих — геронтопсихіатріїчні, психосоціальної
реабілітації, кризові, відділення для лікування хворих із первинним психотичним
епізодом, соматопсихіатричні, епілептолопчні, для судово-психіатричної експерти¬
зи, примусового лікування, інфекційні, туберкульозні, госпітальні, реабілітаційні,
психосоматичні та ін
Сучасна психіатрична лікарня має бути забезпечена не лише міцною лікувально-
діагностичною базою, новою медичною технікою і апаратурою, а й належними побутово-житловими умовами, аби хворі поч\валися зручно. Внутрішнє планування приміщень, зокрема палат і лікувально-діагностичних кабінетів, їх меблювання не мають відрізнятися від оснащення звичайних лікарень. Крім того, потрібно, аби кожна психіатрична ктініка мала клуб, спортивні зали, майданчики, тенісні корти, дендропарк, культові споруди, кОі\шлекс магазинів і кафе, службу побутового сервісу та ін.
Правила внутрішнього розпорядку для хворих і відвідувачів мають грунтуватися на
принципах партнерства, взаємодопомоги, дотримання прав і свобод людини.
В останні десятиліття спостерігають тенденцію до так званої деінституціалізації
(максимальне виведення пацієнтів за межі лікарні), доведення розмірів психіатрич¬
них лікарень до 300—500 ліжок, ліквідації засобів штучного обмеження свободи
пацієнтів. Клініки розглядають як місце не ізоляції хворого, а тимчасового перебу¬
вання на час лікування, в яких палати .мають бути розраховані не більш ніж на
1—З особи, з усіма комунальними службами, а стаціонарні відділення планують не
більше ніж на 20—ЗО ліжок з денними стаціонарами, кімнатами відпочинку, спе¬
ціальними приміщеннями для розваг і дозвілля.
2.Психосоматичні захворювання.Псих.розлади при ендокринних та соматичних захворюваннях.
Психосоматичними називають вторинні функціональні й органічні розлади внутрішніх органів і систем, першопричиною виникнення і загострення яких є психологічні чинники.
При ендокринних захворюваннях психічні розлади
виникають унаслідок впливу порушеної нейрогуморальної регуляції на обмінні
процеси, а також психотравмівних перевантажень, що виник.їїи після усвідомлення
негативних соціальних наслідків хвороби.
Для клінічної картини психічних розладів цієї групи захворювань характерні
деякі закономірності. Перша з них полягає в тому, що в разі підвищення функції тієї
або тієї залози зазвичай посилюється і психічна функція. Наприклад, базедовій хво¬
робі властиві гіперестезія, дратівливість, прискорення мислення, помірна акатизія,
схильність до фобій (іноді виникає страх смерті), інсомнія, ослаблення пізнавальної
здатності, концентрації уваги. Хвороба супроводжується зменшенням маси тіла, ве¬
гетативними розладами з переважанням функціональної активності симпатичного
відділу автономної нервової системи (тахікардія, тремор, іноді — судоми та ін.), по¬
силенням сухожилкових рефлексів. При тиреотоксикозі тяжкого ступеня описані
вище розлади поси.іюються і доповнюються маніакальними, галюцинаторно-маяч-
ними, деліріозними, аментивними станами. На противагу зазначеній сіімптоматиці у хворих на мікседему спостерігають сонливість, афективну загальмованість, сповіль¬
нення темпу мислення, іноді — маніакальноподібні стани, параною, галюцинації,
брадикардію. Помітно погіршується фізична та психічна працездатність, знижують¬
ся рефлекси тощо.
Захворювання сечостатевої системи. До психосоматичних розладів, що спостерігаються в урологічній практиці, належать: так званий подразнений сечовий міхур (часте, іноді болісне сечовипускання і нетримання сечі), цисталгія (болісність у ділянці сечового міхура, підвищена його чутливість під час пальпації), біль під час сечовипускання (часто поєднується з "уретральним синдромом"). За відсутності яких-небудь пато-морфологічних, інфекційних або інших об'єктивних змін у таких хворих спостерігаються стійкий невротичний депресивно-іпохондричний стан, патохарактерологічний розвиток особистості. Психогенну природу таких страждань засвідчує ефективність психотерапії.
Захворювання органів травлення. Можливість психосоматичних механізмів походження виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки і стравоходу підтверджують результати численних досліджень. Найчастіше вона уражує осіб, які зазнають стресогенних впливів. Психопатологічні симптоми можуть зумовлюватися гіперактивністю симпатичного відділу вегетативної нервової системи (сухість у роті, аерофагія, часті або рідкі випорожнення), істеричними проявами, тривожно-фобічними розладами. Біль у животі, у тому числі хронічний, іноді має психологічне підґрунтя. Наприклад, психопатологічна симптоматика, котра супроводжується психалгією, інколи спричинює апендектомію за нормального червоподібного відростка. Пригнічений настрій, емоційний дистрес, психосоціальні проблеми нерідко передують маніфестації і рецидивам хвороби Крона, неспецифічного виразкового коліту, синдрому подразнення товстої кишки.
Захворювання органів дихання. Психосоматичний механізм розвитку має синдром гіпервентиляції легенів: унаслідок генералізованої тривоги, панічного розладу дихання прискорюється, стає поверхневим, долучаються запаморочення, шум у вухах, головний біль, заніміння й поколювання в кінцівках, неприємні відчуття в ділянці серця, непритомність, а згодом — ядуха. Коронарна недостатність може спричинити смерть. Напади бронхіальної астми нерідко вперше виникають і рециди-вують під впливом гніву, страху, збудження.
3.Види психомоторного збудження.Його купірування.
Психомоторне збудження — надто виражена неадекватна рухова й психічна активність, патологічна за формою та силою, що створює для оточення і самого хворого ненормальні умови і навіть небезпеку. Найчастіше у лікарській практиці зустрічаються такі види збудження: галюцинаторно-маячне, маніакальне, депресивне, кататонічне, гебефренічне, епілептичне, аментивне, хореатичне, істеричне, психопатичне, панічне, еротичне.
Галюцинаторно-маячне збудження є наслідком галюцинацій (слухових, зорових, нюхових та ін.), що загрожують хворому, та маячних ідей переслідування, фізичного та психічного впливу, отруєння тощо.
Маніакальне збудження супроводжується немотивованими веселощами, піднесеним настроєм, прискореним плином думок ("стрибки ідей"), мова стає непослідовною (маніакальний мовний безлад). Хворі постійно прагнуть діяти.
Депресивне (меланхолічне) збудження, або ажитована депресія. Депресивний синдром проявляється пригніченим настроєм, тугою, нудьгою, сповільненням мислення, загальною загальмованістю.
Кататонічне збудження супроводжується руховим неспокоєм з безглуздими стереотипіями як мови, так і рухів. Характерними для цього стану є кривляння, манірність, карикатурність ("вишуканість") рухів, незвичайні пози тіла, парамімії (невідповідність виразу обличчя емоціям). При кататонічному збудженні можливі імпульсивні дії, агресія, руйнівні вчинки. Можуть бути негативізм, амбітендентність, ехолалія, ехопраксія тощо. Після цього зазвичай настає кататонічне заціпеніння (ступор).
Гебефренічне збудження проявляється руховим і мовним збудженням з придуркуватою поведінкою. Хворі стають метушливими, на тлі піднесеного безглуздого настрою з'являються стереотипні рухи (пустотлива ейфорія): неадекватний сміх, кривляння. Вони передражнюють інших, блазнюють, копіюючи їхні дії. Стрибають, плещуть у долоні, оголюються.
Епілептичне збудження часто виникає в потьмареному стані свідомості, перед судомними нападами або після них і виявляється дисфорією (вираженими афектами злості, страху, спалахами гніву, агресії). Під час епілептичного збудження хворі вдаються до брутальності, можуть поранити і навіть убити. Збудження виникає раптово, без чіткого мотиву, внаслідок звуження поля свідомості. Спостерігається воно при різних видах епілепсії і епілептиформних синдромах.
Аментивне збудження виявляється безладною поведінкою. Хворі метушливі, розгублені, їхні рухи однотипні, хаотичні. Не орієнтуються в оточенні, не розуміють, що відбувається навколо, раз по раз озираються, вглядаються в обличчя людей. Постійно задають запитання: "Де я?" "Хто вони?" "Що відбувається?". Висловлювання їхні непослідовні, фрагментарні (аментивний мовний безлад
Хореатичне збудження виникає гостро, частіше увечері або вночі, й характеризується глибокою сплутаністю свідомості та дезорієнтацією. Рухи безладні, аморфні, у межах ліжка (якта-ція). Хворий розмахує руками, скидає постіль на підлогу, скручує її, опускає ноги. Мова погано модульована: викрикує окремі слова, уривки фраз, склади, звуки (хореатичний мовний безлад).
Істеричне збудження виявляється порушеннями в афективній сфері (підвищена афективність, дратівливість, нестійкість емоцій). На тлі пригніченого настрою хворі з незначного приводу демонстративно плачуть, голосять, стукають кулаками по столу, тупають ногами, б'ють посуд, рвуть на собі одяг. Інколи знижений настрій змінюється веселістю, при цьому хворі неадекватно сміються. На висоті збудження ("рухова буря") кричать, тремтять, метушаться, аж до конвульсій. Демонстративно говорять про самогубство, інколи навіть роблять спробу суїциду
Психопатичне збудження найчастіше психогенно обумовлене, має певну мету й досить різноманітні прояви (залежно від форми психопатії). Психопатичні особи створюють напружену обстановку, залучаючи в конфлікт інших людей. Якщо хворого стримувати, збудження наростатиме. Зміст мови (викрики, вимоги, образи, погрози, лайка) змінюється залежно від дій оточуючих і ситуації.
Панічне збудження характеризується хаотичним, безглуздим руховим збудженням, що виникає раптово внаслідок стихійного лиха, катастроф, ситуацій, котрі загрожують життю. Людина метушиться, виконує безтямні рухи, розмахує руками, кричить, просить допомоги, не помічаючи реальних шляхів до порятунку. Інколи раптом кудись біжить без будь-якої мети, часто — назустріч небезпеці (фугіформна реакція).
Найефективніше психомоторне збудження купірується за допомогою психотропних препаратів, головним чином, нейролептичних у комплексі з транквілізаторами. Але залежно від етіології і типу збудження можна застосовувати також антидепресанти, анти-конвульсанти тощо.
Білет 13
1.Присмерковий стан, його види.
Гострий присмерковий стан – розгортається на тлі афекту страху із відповідними мімічними та вегетативними корелятами, тривалістю до півгодини з подальшою амнезією. Проявляється панічною втечею з місця, де трапилося нещастя, втечею без цілі, невідомо куди, часто назустріч небезпеці. При спробі втримати, хворий надає безглуздий опір. У маленьких дітей даний стан може бути відповіддю на крик, бійку, загрозливу розповідь; у підлітків – на раптову важку психічну травму (стихійне лихо, катастрофа, смерть або хвороба близьких). В клініці можливі рухові розряди по типу епілептиформних або істеріоформних припадків, тиків, стани повного заціпеніння. Характерним є зовнішній вигляд дитини: бліде обличчя, розширені зіниці, ціаноз кінцівок, пітливість, розлади сечовипускання. Тривалість – від декількох годин до 1доби, в подальшому розвиток пригніченого стану, немотивованих страхів, підозрілості, психічної гіперестезії. У маленьких дітей спостерігаються явища рухового та афективного розгальмування.